top of page

Психологічна енкциклопедія

Груповий тиск і контроль у насильницьких екстремістських організаціях

16 годин тому
Читати 14 хв

Груповий тиск і контроль у насильницьких екстремістських організаціях виникають тоді, коли внутрішні правила, залежність від спільноти, авторитет керівництва або прямий примус визначають поведінку учасників, обмежують можливість заперечувати й підвищують ціну виходу. Психологічно важливо з’ясувати, як формуються такі відносини, чому люди іноді підтримують групові рішення всупереч власним сумнівам, як співіснують переконання і страх та які умови дозволяють відновити автономію. Ці питання потребують аналізу конкретної організації й соціального середовища: сама згуртованість групи, політична незгода чи релігійна відданість не встановлюють факту насильницького екстремізму. Гомес та співавтори (2021); Вольфович та співавтори (2021).

Предмет цієї статті — внутрішньогруповий вплив після встановлення або під час підтримання зв’язку людини з організацією, яка виправдовує, організовує чи здійснює ідеологічно мотивоване насильство. Вступ до групи докладніше розглянуто в матеріалі «Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес», а ширшу поняттєву карту — у статті «Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики».

Що означають груповий тиск, груповий контроль і примус

Груповий тиск — сукупність міжособистісних впливів, за яких реальні або очікувані реакції інших членів спільноти змінюють судження, висловлювання чи дії людини. Він може діяти через прагнення схвалення, страх відторгнення, авторитет учасників, взаємну довіру або переконання, що більшість володіє кращою інформацією. Груповий контроль охоплює стійкіші організаційні способи регулювання поведінки: правила, ролі, санкції, підзвітність, доступ до ресурсів і можливість припинити участь. Примус позначає вплив, пов’язаний із погрозами, насильством або такими обмеженнями вибору, які роблять відмову небезпечною чи надмірно обтяжливою. Гомес та співавтори (2021).

У насильницьких екстремістських організаціях ці явища можуть поєднуватися з виправданням заподіяння шкоди іншій групі. Проте контроль поведінки й ідеологічна згода мають різні психологічні підстави: людина здатна виконувати вимоги через страх і водночас відкидати ідеологію; інша може щиро поділяти світогляд, але не погоджуватися з конкретними насильницькими діями. Для дослідження важливо розрізняти приватну думку, публічну демонстрацію лояльності, підтримку насильства, намір і реальну поведінку. Вольфович та співавтори (2021).

Чому контроль не можна визначати лише за суворими правилами

Чимало законних організацій мають дисципліну, ієрархію та інтенсивну групову соціалізацію. Значення мають правомірність цілей, можливість добровільного виходу, прозорість правил, захист від погроз, право на незгоду і факти примусу або насильства. Аналіз спрямовується на реальну практику та контекст, а не на зовнішній стиль організації чи світогляд учасників.

Дві траєкторії впливу: підкорення та засвоєння норм

У польовому дослідженні колишніх учасників різних насильницьких організацій Гомес і колеги розрізнили підкорення зовнішньому впливу та внутрішнє прийняття групових цілей. Для однієї дослідженої вибірки істотну роль відігравали примусові обставини, для іншої — переживання спорідненості з групою та її ідеями. Це порівняння демонструє різноманітність шляхів залучення, але вибірки колишніх учасників і ретроспективні пояснення не дозволяють переносити частоти механізмів на всі організації. Гомес та співавтори (2021).

Підкорення може тривати за відсутності довіри до керівництва, доки зберігається залежність або загроза покарання. Засвоєння норм означає, що людина починає тлумачити вимоги групи як власні переконання. У реальному житті ці процеси взаємодіють: соціальне схвалення сприяє прийняттю норм, а зростання страху може змінити вже засвоєну лояльність на вимушену поведінку. Аналітичне розрізнення допомагає з’ясувати, яка саме підтримка потрібна людині під час виходу.

Належність, ідентичність і психологічна залежність від групи

Спільнота надає людині стосунки, соціальні ролі, відчуття значущості та зрозумілу картину подій. За певних обставин організація стає головним джерелом соціальної підтримки, і можливість залишитися поза нею переживається як втрата близьких людей і сенсу. Огляд досліджень соціального виключення показує зв’язки відторгнення з більшою відкритістю до радикальних позицій у частині експериментальних умов. Масштаб цих ефектів залежить від контексту, а виключення саме по собі не означає переходу до насильства. Пфундмайр (2024).

Злиття особистої та групової ідентичностей описує сильне відчуття єдності з групою, її лідером або цінностями. Дослідження пов’язують такий зв’язок із готовністю до крайніх дій заради спільноти, однак це психологічний конструкт для дослідницького пояснення, а не індивідуальний тест небезпечності. Його прояви різняться залежно від предмета відданості та соціальних умов. Гомес та співавтори (2025).

Чому соціальні зв’язки можуть ускладнювати вихід

Учасник може побоюватися втратити житло, матеріальну підтримку, друзів, романтичні стосунки або доступ до дітей і родини; у деяких випадках існують погрози та небезпека переслідування. Відтак рішення про вихід залежить від реальних можливостей безпечного життя поза організацією. Підтримка альтернативних зв’язків і доступ до законних послуг важливі як потенційні ресурси, а не як гарантований засіб зміни переконань. Ретс (2024); Альтьє та співавтори (2017).

Нормативний тиск: як формується видимість одностайності

Коли незгода супроводжується приниженням, осудом або втратою довіри, публічні висловлювання можуть поступово ставати одноманітними. Спостерігач бачить згоду більшості, хоча частина учасників мовчить, сумнівається або приховує заперечення. У такій ситуації уявна одностайність підтримує саму себе: дедалі складніше зрозуміти, скільки людей насправді поділяють вимоги керівництва. Загальні механізми нормативного впливу та конформності описані соціальною психологією; їхнє значення для насильницьких організацій потрібно встановлювати на конкретних матеріалах. Гомес та співавтори (2021).

Груповий тиск може посилювати не лише мовчання, а й готовність учасників підтримувати дедалі жорсткіші рішення. Проте групова поляризація та конформність є різними процесами. Поляризація означає зсув позицій після взаємодії, тоді як конформність стосується пристосування до норми або очікуваної думки інших. Наявність одного процесу не підтверджує автоматично наявності іншого.

Ієрархія, харизма та право визначати групову реальність

Організаційний авторитет впливає на те, хто ухвалює рішення, кому вірять і чиї слова сприймають як обов’язкові. Харизматичне лідерство здатне посилювати емоційну відданість, однак груповий контроль може підтримуватися і без видатного лідера — через локальних керівників, неформальні зв’язки, дисциплінарні процедури або взаємне спостереження. Психологія лідерства у цьому контексті докладніше пояснена в матеріалі «Лідерство і харизма в насильницьких екстремістських групах».

Висновки, які керівництво подає як морально обов’язкові, можуть приглушувати індивідуальний сумнів, якщо заперечення трактують як зраду або загрозу колективу. Але будь-яка аналогія з експериментами соціального впливу має межі: лабораторна згода з думкою більшості і насильницькі вчинки відрізняються за ціною, мотивацією та соціальною ситуацією. Переносити результати одного класу досліджень на інший без перевірки не можна. Макколі та Москаленко (2017).

Санкції, загрози та організаційний примус

Коли організація контролює доступ до ресурсів і може завдати шкоди за непокору, груповий вплив переходить від очікування схвалення до умов обмеженої свободи. У різних історичних і конфліктних контекстах дослідники описують погрози, примусове залучення, насильство проти власних учасників і контроль над повсякденним життям. Фактична поширеність та способи такого контролю не однакові між рухами. Гомес та співавтори (2021); Свейн (2026).

Концепція примусового контролю особливо корисна для аналізу повторюваних обмежень автономії. Водночас її початкові застосування стосувалися переважно міжособистісного насильства; поширення на збройні й парамілітарні групи є окремим дослідницьким напрямом. Дослідження Свейн, засноване на матеріалах Північної Ірландії, пропонує відповідну рамку для розуміння гендерно зумовленого групового контролю, але не доводить універсальної моделі для всіх екстремістських організацій. Свейн (2026).

Відповідальність і примус

Наявність психологічного чи фізичного примусу має значення для встановлення фактичних обставин, захисту постраждалих і правової оцінки. Але вона сама по собі не визначає юридичної відповідальності конкретної особи: значення мають склад діяння, форма вини та інші умови закону. В Україні ці питання регулюються Кримінальним кодексом, а терористична діяльність — також Законом «Про боротьбу з тероризмом». Психологічна реконструкція обставин не замінює судового встановлення фактів.

Ізоляція, контроль інформації та звуження соціального світу

Залежність від групи може зростати, коли зв’язки з іншими людьми слабшають, а значна частина інформації надходить від одних і тих самих учасників. За цих умов внутрішні пояснення подій рідше зустрічають змістовну перевірку, а альтернативні контакти стають менш доступними. Огляд чинників радикалізації описує соціальну ізоляцію, потребу в належності та особливості групової взаємодії як можливі складові багаторівневого процесу, а не як універсальні причини насильства. Пандей і Бехера (2026).

При цьому цифрове середовище не є простим продовженням закритої фізичної групи. Онлайн-спільноти можуть поєднувати інтенсивну взаємодію, відносну анонімність і нестійке членство; їхні механізми необхідно досліджувати окремо. Моделі цифрового підсилення інформаційних і емоційних зв’язків залишаються здебільшого контекстно залежними, а дослідження певних платформ не доводять причинного зв’язку між алгоритмічними рекомендаціями й конкретними насильницькими вчинками. Коррадіні й Каутеруччо (2026).

Емоції, сором, страх і моральні виправдання

Внутрішньогрупова влада може спиратися на страх покарання, сором через осуд, бажання бути визнаним і почуття обов’язку перед іншими. Важливо розуміти емоційний контекст, у якому людина ухвалює рішення: одна й та сама зовнішня дія здатна означати щире схвалення, демонстративне підпорядкування або намагання уникнути загрози. Дослідження ризиків радикалізації описують моральне відсторонення та пов’язані когнітивні чинники, однак статистичні зв’язки не дозволяють визначати наміри конкретного учасника. Вольфович та співавтори (2021).

Моральне виправдання насильства полегшує узгодження завдання шкоди з позитивним уявленням про себе чи свою спільноту. У групах, де заохочується образ ворога, відповідальність за дії може описуватися як колективна необхідність. Водночас проголошена риторика і фактична поведінка учасників можуть розходитися; їх потрібно вивчати на різних рівнях доказів. Пандей і Бехера (2026).

Колективна відданість та індивідуальна відповідальність

Сильна групова ідентичність іноді підтримує жертовність, взаємодопомогу й готовність діяти заради інших. Вивчення насильницьких організацій стосується умов, за яких ці механізми поєднуються зі схваленням незаконної шкоди. Не слід прирівнювати відданість колективу до підтримки насильства; у дослідженні важливо враховувати цінності, цілі, правила взаємодії та конкретні дії. Гомес та співавтори (2025).

Схвалення ідеологічного насильства, висловлена готовність його вчинити та участь у конкретному злочині — різні результати. Метааналізи радикальних установок і поведінки вказують на неоднорідні асоціації, обмежену якість частини досліджень і різні операційні визначення результату. Окремий психологічний показник тому не можна трактувати як достовірний прогноз поведінки. Вольфович та співавтори (2021).

Структура групи: роль дружби, підрозділів і неформальних норм

Ступінь централізації, роль локальних осередків, особисті стосунки і реальна влада керівництва визначають, як далеко поширюються рішення та санкції. Навіть за формально єдиної ідеології різні підрозділи можуть мати різні норми та взаємини. Через це висновки щодо одного середовища, періоду або конкретної організації не можна автоматично переносити на інші випадки. Систематичні огляди підкреслюють значення міжособистісних мереж і контекстних чинників поряд з індивідуальною мотивацією. Пандей і Бехера (2026).

Розуміння групової динаміки допомагає пояснити конфлікти, коаліції, зміни норм і розподіл влади. Для випадків насильницького екстремізму особливого значення набувають фактичні вимоги та санкції, насильницькі дії й індивідуальні обставини участі. Групова психологія забезпечує мову аналізу; встановлення конкретних фактів потребує окремих даних.

Як тиск може змінюватися після вступу до організації

Початкова мотивація до участі не завжди збігається з причинами залишатися. Людина могла приєднатися через друзів, пошук належності або ідеологічну згоду, але надалі залишатися через страх, побутову залежність чи відповідальність перед близькими. Інша людина могла потрапити до групи під примусом і пізніше прийняти частину її норм. Саме тому реконструкція одного моменту вступу недостатня для пояснення багаторічної участі. Гомес та співавтори (2021); Ретс (2024).

Організаційні зміни також впливають на відносини контролю: конфлікти між керівниками, втрати, зміна повсякденних завдань і досвід насильства можуть посилювати або послаблювати відданість. Дослідження автобіографічних свідчень колишніх учасників пов’язало припинення участі з розчаруванням у практиках групи, конфліктами та виснаженням; цей тип даних має обмеження пам’яті, вибірки й самоопису. Альтьє та співавтори (2017).

Особливості становища дітей і підлітків

Для неповнолітніх значення мають вік, залежність від дорослих, умови виховання, потреба в соціальному прийнятті та обмежені можливості самостійного захисту. Організації і збройні групи можуть залучати дітей різними шляхами, зокрема під примусом; повернення до громади нерідко супроводжується стигматизацією, розривом навчання та психологічним напруженням. ЮНІСЕФ наголошує на захисті дітей і підтримці безпечної реінтеграції. ЮНІСЕФ.

Оцінювання конкретної ситуації дитини повинно зосереджуватися на безпеці, правах, розвитку та потребах, а не на політичних або релігійних поглядах як нібито ознаці загрози. Недоречно використовувати загальні переліки «симптомів радикалізації» для маркування школярів або збирати їхні приватні повідомлення без законної підстави. Допомога має бути пропорційною, конфіденційною відповідно до закону та орієнтованою на захист.

Гендер, сім’я і контроль над повсякденним життям

Примусовий контроль може торкатися контактів із родиною, можливості навчатися й працювати, пересування та інтимних стосунків. Гендерні аспекти проявляються по-різному і потребують дослідження фактичної організаційної влади. Рамка групового примусового контролю, розроблена на матеріалах конфліктно уражених громад Північної Ірландії, показує, як влада збройних акторів може впливати на безпеку жінок і стосунки в громаді. Ці результати слід застосовувати з урахуванням історичного контексту. Свейн (2026).

Поза конкретними загрозами сімейні та дружні зв’язки можуть виконувати різні функції: підтримувати вступ до організації, сприяти збереженню участі, створювати альтернативну соціальну опору або допомагати у виході. Не існує універсального сімейного сценарію; індивідуальний аналіз враховує якість стосунків, насильство, довіру та реальні ресурси людини. Пандей і Бехера (2026).

Онлайн-групи: тиск без спільного фізичного простору

У цифрових спільнотах соціальний вплив може виникати через взаємне схвалення, повторюваність одних наративів, санкції за незгоду та високий авторитет окремих учасників. Мережеві моделі дозволяють вивчати взаємодії, близькість змісту й часову синхронізацію, однак не підтверджують автоматично примус чи майбутнє насильство. Дослідження Коррадіні й Каутеруччо аналізує дані з певних тематичних обговорень на одній платформі; його висновки щодо мережевих показників не є універсальним інструментом оцінювання людей. Коррадіні й Каутеруччо (2026).

Відмінність між контактами з екстремістським матеріалом, участю в дискусіях, прийняттям ідеології та готовністю до насильства залишається принциповою. Віртуальна згуртованість іноді створює відчуття належності, але виявлення схожої лексики чи участі в чаті не дозволяє встановити індивідуальний намір. Контекст обговорень досліджено також у матеріалі «Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності».

Як досліджують внутрішньогруповий контроль

Дослідники використовують інтерв’ю з колишніми учасниками, документальні матеріали, соціально-мережевий аналіз, порівняльні випадки та дані кримінальних проваджень за умови належного методологічного контролю. Кожен підхід має обмеження. Свідчення можуть бути неповними або сформованими після виходу; доступні інтерв’ю не репрезентують усіх учасників; цифрові сліди показують спостережувану активність, але мало говорять про справжню мотивацію. Під час узагальнення важливо зазначати час, географію, спосіб відбору й визначення ключових понять. Гомес та співавтори (2021); Пандей і Бехера (2026).

Психологічні оцінки окремої особи потребують професійної кваліфікації, надійної інформації та конкретного завдання. Спеціалізовані інструменти оцінювання загрози розробляють для структурованого професійного судження в певних контекстах; їх застосування не дорівнює діагностиці за відкритими ознаками й не забезпечує безпомилкового прогнозу нападу. Стаття не пропонує класифікувати знайомих або учнів за стилем спілкування, релігійністю чи приналежністю до групи. Вольфович та співавтори (2021).

Чому докази відрізняються за надійністю

Експериментальні дослідження загального групового впливу краще встановлюють короткострокові причинні механізми, але слабо відтворюють умови незаконного насильства. Спостереження й інтерв’ю ближчі до реальних організацій, проте мають ризики упередженого відбору й ретроспективних пояснень. Систематичні огляди допомагають зіставляти результати, однак успадковують неоднорідність первинних робіт. Висновки про універсальну причинну схему або індивідуальний прогноз із цих даних не випливають. Вольфович та співавтори (2021); Пандей і Бехера (2026).

Внутрішні сумніви, незгода та припинення участі

Сумнів може стосуватися ідеології, методів насильства, поведінки лідерів, умов життя або порушених обіцянок. Припинення участі не завжди супроводжується повною зміною переконань, а перегляд переконань не завжди відразу веде до виходу. Дослідження 87 автобіографічних описів виходу виявило часті згадки про розчарування стратегією й керівництвом, повсякденними завданнями та виснаження. Проте це не частоти для всіх колишніх учасників. Альтьє та співавтори (2017).

Огляд Ретс пояснює, чому корисно розділяти припинення злочинної поведінки, вихід із групи й ідеологічні зміни. Практичні рішення щодо підтримки залежать від того, яка проблема переважає: фізична небезпека, життєві ресурси, сімейні взаємини, психологічне виснаження чи ризик повернення до незаконної діяльності. Докладніше цей процес розглянуто в статті «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі». Ретс (2024).

Наслідки контролю для психічного здоров’я і соціального життя

Пережиті погрози, насильство, розрив близьких стосунків та тривала невизначеність можуть супроводжуватися психологічним дистресом, тривогою, проблемами зі сном і труднощами відновлення довіри. Ці наслідки потрібно оцінювати індивідуально, враховуючи супутні втрати й травматичні події. Жоден із них не є специфічним «синдромом екстремістської групи» або підставою для встановлення психіатричного діагнозу. У роботі з постраждалими головними є безпека, добровільність і доступність належної допомоги. ЮНІСЕФ; Савойя (2025).

Колишні учасники можуть одночасно потребувати психологічної підтримки, розв’язання правових питань і соціальної реінтеграції. Допомога має враховувати відповідальність за вчинені дії, інтереси потерпілих, реальну загрозу та права людини. Соціальне відторгнення й стигматизація можуть ускладнювати відновлення життєвих можливостей; водночас програми допомоги потребують індивідуального планування і перевірки наслідків. Ретс (2024).

Профілактика примусу та підтримка безпечного виходу

Профілактика починається зі зменшення ситуацій, у яких людина залишається залежною від однієї небезпечної групи. Підтримувальні соціальні контакти, доступ до освіти й праці, конфіденційні консультації, захист від насильства та можливість законної допомоги створюють альтернативні ресурси. Проте конкретні заходи залежать від умов і потребують перевірки дієвості, а наявність соціальних зв’язків сама собою не гарантує припинення участі. Льюїс та співавтори (2024).

Систематичний огляд Льюїса і колег не знайшов придатних досліджень ефективності розглянутих інструментів ведення випадку для протидії насильницькій радикалізації, хоча описав важливі умови впровадження програм. Огляд Савойї виявив психологічні втручання в програмах низки країн, але сама наявність програм не доводить їхнього успіху. Отже, оцінювати потрібно конкретні результати: безпеку, поведінку, законне працевлаштування, стійкість соціальної підтримки, повторні правопорушення й добробут, а не лише декларативну зміну поглядів. Льюїс та співавтори (2024); Савойя (2025).

Як діяти близьким, якщо є загрози або примус

Коли людина повідомляє про погрози, насильство чи примус, першочерговими є її фактична безпека та можливість звернутися по відповідну допомогу. Спокійна розмова, повага до приватності, з’ясування потреб і підтримка контакту можуть сприяти довірі. Не варто самостійно проникати в організацію, проводити конфронтацію з її учасниками або вимагати від постраждалої особи небезпечних доказів. Якщо існує безпосередня загроза життю, потрібне звернення до екстрених служб; в інших випадках доцільна консультація компетентних правових, соціальних та психологічних фахівців.

Що важливо для фахівців

Професійна підтримка передбачає оцінку потреб та безпеки, узгодження допомоги з правовими процедурами, захист персональних даних і чітке розмежування підтримки та оцінювання загроз. Для дітей застосовуються спеціальні стандарти захисту й вікової відповідності. Усі рішення залежать від підтверджених фактів і чинного законодавства, а не від припущень щодо світогляду чи особистісних рис.

Український правовий контекст і межі психологічних висновків

Українське право встановлює конкретні склади кримінальних правопорушень, зокрема у сфері терористичної діяльності. Кримінальний кодекс України і Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначають юридичні категорії та відповідні процедури. Психологічне поняття внутрішньогрупового тиску описує соціальний механізм і само по собі не встановлює, чи є організація терористичною, а її учасник — винним. Розмежування захищає точність досліджень і права людини.

Редакційна інтерпретація: для профілактики особливо важливо виявляти ситуації реального примусу, безпечні способи виходу та наявність альтернативних джерел підтримки. Це практичний висновок зі сукупності досліджень групової залежності та виходу, а не формула передбачення насильства. Будь-які дії, які обмежують права людини, вимагають належної законної підстави.

Часті запитання

Чи означає сильний вплив лідера, що група є екстремістською?

Сильний вплив лідера зустрічається в різних законних організаціях. Для аналізу насильницького екстремізму важливі підтверджені цілі, фактичні дії, ставлення до насильства та конкретні форми примусу. Харизма або дисципліна окремо не встановлюють характеру діяльності.

Чи може людина залишатися в організації, не поділяючи її переконань?

Так. Підкорення під тиском, залежність від ресурсів і страх втрат можуть підтримувати участь за відсутності ідеологічної згоди. В інших випадках участь пов’язана з переконаннями або міжособистісними зв’язками. Це питання слід вивчати індивідуально. Гомес та співавтори (2021).

Чому учасники інколи мовчать, хоча мають сумніви?

Мовчання може бути пов’язане зі страхом санкцій, небажанням втратити довіру, очікуванням, що більшість підтримує рішення, або реальною відсутністю безпечного простору для незгоди. Саме мовчання не повідомляє досліднику, що людина думає приватно.

Чи завжди вихід із групи означає відмову від радикальних ідей?

Припинення поведінкової участі та зміна переконань можуть відбуватися в різний час. Людина інколи виходить через конфлікт або виснаження, зберігаючи частину поглядів. Ретс (2024).

Чи існує тест, який точно визначає готовність учасника до насильства?

Наявні наукові дані не дають універсального індивідуального тесту з безпомилковим прогнозом. Фахові оцінки загроз використовують конкретні дані, контекст і визначені процедури. Релігія, політична позиція, етнічність або стан психічного здоров’я самі по собі не є показниками майбутнього насильства. Вольфович та співавтори (2021).

Яка допомога найбільш доречна людині, що зазнає групового примусу?

Починати слід із безпеки, захисту від конкретних погроз, добровільного доступу до фахової підтримки й відновлення соціальних можливостей. Плани допомоги складають індивідуально; доказова база ефективності спеціалізованих програм поки обмежена. Льюїс та співавтори (2024).

Висновки

Груповий тиск і контроль у насильницьких екстремістських організаціях утворюються взаємодією соціальних норм, ідентичності, організаційної влади, життєвої залежності та інколи прямих погроз. Участь може підтримуватися різними поєднаннями переконань і примусу, а процес виходу залежить від реальної безпеки та можливості відновити незалежні соціальні зв’язки. Найнадійніший науковий підхід описує конкретні механізми, перевіряє факти й чітко відрізняє пояснення групової поведінки від юридичної кваліфікації та прогнозування індивідуального насильства. Гомес та співавтори (2021); Альтьє та співавтори (2017); Пандей і Бехера (2026).

Пов’язані статті

Конформність і конформізм — фундаментальні механізми групового впливу.

Групова динаміка — норми, ролі та взаємини всередині спільнот.

Джерела

Altier, M. B., Boyle, E. L., Shortland, N. D., & Horgan, J. G. (2017). Why They Leave: An Analysis of Terrorist Disengagement Events from Eighty-seven Autobiographical Accounts. Security Studies, 26(2), 305–332. DOI.

Corradini, E., & Cauteruccio, F. (2026). Integrated multilayer reinforcement model: Explaining the dynamics of online radicalization. Knowledge-Based Systems, 334, 115103. DOI.

Gómez, Á., et al. (2021). Why People Enter and Embrace Violent Groups. Frontiers in Psychology, 11, 614657. DOI.

Gómez, Á., Vázquez, A., Blanco, L., & Chinchilla, J. (2025). The Role of Identity Fusion in Violent Extremism. In The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. DOI.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. DOI.

McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding Political Radicalization: The Two-Pyramids Model. American Psychologist, 72(3), 205–216. DOI.

Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. DOI.

Pfundmair, M., Wood, N. R., Hales, A., & Wesselmann, E. D. (2024). How social exclusion makes radicalism flourish: A review of empirical evidence. Journal of Social Issues. DOI.

Raets, S. (2024). Desistance, Disengagement, and Deradicalization: A Cross-Field Comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, 68(4), 389–426. DOI.

Savoia, E. (2025). The Use of Psychological Interventions in Tertiary Prevention Programs for Individuals Engaged in Violent Extremism: A Scoping Review and Interviews. National Institute of Justice. Офіційний матеріал.

Swaine, A. (2026). Conflict-Related Coercive Control: A Framework for Understanding Women's Experiences of Group-Based Coercive Control in Conflict-Affected Settings. Violence Against Women. DOI.

UNICEF. Children recruited by armed forces or armed groups. Офіційний матеріал.

Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews. DOI.

Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України № 2341-III (чинна редакція). Офіційний текст.

Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV (чинна редакція). Офіційний текст.

 
 
bottom of page