Соціалізація всередині екстремістських груп
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Соціалізація всередині екстремістських груп — це процес, у якому людина під час участі в групі засвоює її правила взаємодії, способи пояснення подій, уявлення про належність, допустиму поведінку та власну роль. У середовищах, що виправдовують ідеологічно мотивоване насильство, цей процес може впливати на ставлення до насильства, повсякденні взаємини й участь у групових діях. Його перебіг залежить від особистої історії, структури групи, соціальних зв’язків, політичного контексту та альтернатив, доступних людині. Огляд Feddes та співавторів, який охопив 707 емпіричних праць, показує багаторівневість і нелінійність таких процесів.
Центральне запитання цієї статті — що відбувається після контакту з екстремістським середовищем, коли людина починає вважати його учасників «своїми», опановує внутрішні норми й обирає способи участі. Дослідження пояснюють значення дружби, визнання, групової ідентичності та соціального навчання, водночас відокремлюють належність до спільноти від підтримки насильства, намірів і насильницьких учинків. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів підкреслює, що ці результати слід вимірювати окремо.
Що означає соціалізація в екстремістській групі
У соціальній психології соціалізація охоплює навчання норм, формування ролей і способів сприймати себе у відносинах з іншими. Для дослідження екстремістських груп поняття описує входження в їхню повсякденну культуру, адаптацію до внутрішніх очікувань і відтворення засвоєних практик. Воно застосовне до формальних організацій, неформальних мереж, локальних осередків та частини цифрових спільнот, хоча в кожному середовищі механізми відрізняються.
Насильницький екстремізм у цій статті позначає середовища або практики, у яких насильство проти людей виправдовують ідеологічною, політичною чи іншою колективною метою. Саме виправдання чи вчинення насильства має значення для такого аналізу. Радикальна позиція, релігійна відданість, гостра критика влади, участь у протесті або належність до певної культурної спільноти самі по собі не свідчать про насильницький екстремізм. Право на свободу переконань і мирних зібрань захищене Конституцією України.
Соціалізація пояснює те, як працює членство. Вона не становить психіатричного діагнозу, окремої універсальної стадії радикалізації або методу встановлення майбутніх нападників. Feddes та співавтори виявили взаємодію індивідуальних, групових і суспільних факторів без єдиного передбачувального чинника.
Соціалізація, вербування, індоктринація та участь: різні процеси
Вербування стосується залучення людини до групи або мережі; соціалізація — засвоєння її норм і формування взаємин під час участі. Індоктринація означає цілеспрямоване прищеплення певних переконань і може бути одним із впливів, однак дружні зв’язки, спільна діяльність і щоденні групові очікування діють також без формального навчання ідеології. Участь буває епізодичною, соціальною, організаційною або пов’язаною з протиправним насильством. Вихід із мережі та зміна переконань теж мають різні часові траєкторії. Систематичний огляд Zitha та співавторів окремо розглядає залучення, перебування в організації та припинення участі.
Що відомо з наукових досліджень
Наукова база складається із систематичних оглядів, інтерв’ю з колишніми учасниками, аналізу соціальних мереж, документів кримінальних проваджень та спостережень за цифровими середовищами. Ці методи відповідають на різні запитання: інтерв’ю відтворюють суб’єктивний досвід, мережеві дані описують структуру контактів, а кількісні дослідження оцінюють статистичні зв’язки. Сукупність даних дає обґрунтовану картину, але рідко дозволяє встановити єдину причинну послідовність.
Feddes та співавтори (2023) узагальнили 707 емпіричних досліджень, відібраних із літератури, опублікованої переважно до 2020 року, і наголосили на взаємодії індивідуального, групового й суспільного рівнів. Wolfowicz та співавтори (2021) здійснили метааналіз 127 досліджень із 206 вибірками, розмежовуючи радикальні ставлення, наміри та поведінку. Перелік статистичних асоціацій із цих робіт непридатний для індивідуального прогнозування.
Ближчим до нашого запитання є огляд Zitha та співавторів (2024), присвячений вербуванню, тривалості членства та виходу чоловіків із терористичних організацій. Автори описують роль соціальних зв’язків, розподілу ролей та прихильності до групи. Його обмеження істотні: більшість включених робіт використовували якісні дані, а вибірки та контексти були нерівномірно представлені. Результати про чоловіків у терористичних організаціях не можна механічно переносити на всіх учасників ідеологічних рухів.
Чому дані про колишніх учасників важливі, але неповні
Інтерв’ю дають змогу дослідити переживання належності, зміну цінностей, суперечності й досвід виходу. Водночас колишні учасники можуть інакше пояснювати своє минуле після розриву з групою; ті, хто залишився, можуть мати інший досвід і бути недоступними для дослідників. Наприклад, Munden і Morrison проаналізували 15 інтерв’ю з колишніми учасниками груп білих супремасистів. Це джерело докладно описує психологічні винагороди членства, проте не визначає їхньої поширеності серед усіх учасників.
Як формується відчуття «ми»
Групова ідентичність виникає, коли членство стає значущою частиною уявлення про себе. Людина починає оцінювати події через спільні категорії, орієнтуватися на реакції інших і пов’язувати власні рішення з репутацією серед учасників. Для частини людей група надає статус, підтримку, зрозумілі правила та відчуття причетності. Ці психологічні потреби властиві багатьом людям і задовольняються також у цілком мирних середовищах. Munden і Morrison виявили в інтерв’ю теми належності, важливості, відчуття спроможності, емоційної насиченості й тривалих психологічних винагород.
У небезпечних середовищах групова ідентичність іноді поєднується з категоричним поділом людей на «своїх» і «чужих», перебільшенням загрози від інших та нормами, які виправдовують насильство. Важливо, які саме форми поведінки визнаються прийнятними і як їх оцінюють учасники. Огляд Kristinsdottir, Ebner і Whitehouse розглядає поєднання групової злитості, сприйнятої загрози та норм, що допускають насильство, як пояснювальну модель, а не готовий інструмент передбачення.
Злиття особистої та групової ідентичності
Поняття «злиття ідентичності» описує особливо сильне переживання єдності особистого «я» з групою, її лідером або цінностями. На відміну від загального відчуття належності, воно передбачає глибоко особистий зв’язок. Розділ Gómez та співавторів у Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism узагальнює відповідні дослідження, а Ozkan, El-Astal і Cakal (2025) порівнюють асоціації групової ідентифікації та злиття ідентичності з мирною і насильницькою колективною дією.
Висока належність або злиття ідентичності самі по собі не визначають насильницьку поведінку. Людина може сильно ототожнювати себе з родиною, громадою чи мирним рухом. Значення має поєднання групових норм, сприйняття загроз, доступних можливостей та конкретних рішень. Тому змішування інтенсивності прихильності з небезпечністю призводить до хибних висновків.
Дружба, взаємне визнання та мережа стосунків
Повсякденна соціалізація відбувається через взаємні очікування. Людина отримує реакцію на свої слова, бачить приклади поведінки інших, здобуває або втрачає схвалення. Соціальний зв’язок може бути важливішим за початкову доктринальну згоду: частина учасників входить через знайомих, зацікавлення чи потребу в належності й уже згодом засвоює нові пояснення подій. Огляд Feddes та співавторів відзначає роль друзів, родини, знайомих та групового визнання на різних етапах.
Мережевий підхід додає важливе уточнення: група складається з неоднакових зв’язків. Близька дружба, спілкування з лідером, спільна присутність на подіях та периферійний цифровий контакт можуть мати різне значення. Van Nassau та співавтори (2024) проаналізували зв’язки 80 осіб в одній нідерландській мережі, серед яких 20 вчинили терористичні дії. Певні типи зв’язків та більша включеність у мережу були статистично пов’язані з участю в насильстві; дослідження не доводить, що сам зв’язок спричиняє насильство, і не дозволяє визначати небезпечність окремої людини за колом знайомств.
Норми, ролі й очікування
Учасники навчаються, яка поведінка схвалюється, як висловлювати незгоду, кому довіряють рішення, які ролі вважають значущими. Внутрішні норми можуть підтримувати взаємну допомогу, дисципліну або мирну солідарність; в окремих насильницьких групах вони також можуть знижувати осуд жорстокості, виправдовувати заподіяння шкоди чи замовчувати сумніви. Zitha та співавтори описують значення організаційних ролей, статусу й взаємодії для продовження членства.
Роль у групі впливає на доступ до інформації та коло повсякденних контактів. Формальна посада, публічна лояльність і приватні переконання можуть розходитися. Водночас учасник може погоджуватися з частиною ідей і заперечувати насильство; інший може брати участь у насильницьких практиках із прагматичних або міжособистісних мотивів. Тому дослідники окремо аналізують переконання, підтримку насильства, намір та вчинок. Метааналіз Wolfowicz та співавторів розділяє ці результати на рівні методології.
Емоційні винагороди та утримання в групі
Розуміння соціалізації потребує пояснення того, чому членство триває навіть тоді, коли первинний мотив змінився. Дружба, відчуття потрібності, захищеність, спільні переживання й соціальний статус можуть створювати цінність участі. Для частини учасників втрата цих зв’язків означає ризик самотності або втрату звичного життя. У дослідженні Munden і Morrison учасники ретроспективно описували задоволення від взаємин і внутрішньої культури поряд з ідеологічними мотивами.
Такі винагороди пояснюють стійкість членства, але не виправдовують насильства й не роблять його неминучим наслідком спільних переживань. Різниця між підтримкою дружби та підтримкою злочинної діяльності зберігається на кожному етапі. Власне тому освітня профілактика має пропонувати можливості здорової належності, розвитку компетентності та участі в суспільному житті, а її результативність оцінювати за спостережуваними показниками. План дій ООН щодо запобігання насильницькому екстремізму передбачає широкий суспільний і правозахисний підхід.
Як засвоюються пояснення насильства
Соціальне навчання передбачає спостереження за реакціями інших і засвоєння того, як у групі пояснюють учинки. Якщо учасники систематично подають заподіяння шкоди як допустиме, справедливе або необхідне, такі інтерпретації можуть ставати звичними. У деяких середовищах це пов’язане з моральним виправданням, знеособленням людей поза групою та розмиванням персональної відповідальності. Kristinsdottir, Ebner і Whitehouse описують відповідні конструкції в ширшій моделі насильницького екстремізму.
Наукове пояснення механізму потребує точності: знайомство з насильницькими твердженнями, підтримка таких тверджень і вчинення насильства є різними результатами. Дослідницькі вибірки, показники й суспільні умови суттєво відрізняються. Feddes та співавтори відкидають можливість пояснити перехід до насильства одним чинником; Wolfowicz та співавтори показують неоднакову величину кореляцій залежно від вимірюваного результату.
Чи обов’язково новий учасник приймає всі групові переконання
Люди зберігають різні рівні внутрішньої згоди, а їхні ставлення можуть змінюватися з часом. Навіть у жорстко організованих мережах існують периферійні учасники, особисті суперечності, прагматична участь та відмінності у ставленні до насильства. Дослідження нідерландської мережі van Nassau та співавторів навмисно охоплювало як осіб, причетних до терористичних дій, так і учасників ширшого середовища, які таких дій не вчиняли.
Повсякденна культура, символи та спільний час
Соціалізація може відбуватися під час розмов, спільних занять, колективного відзначення подій, взаємної допомоги й засвоєння групової мови. Саме повторювані взаємини визначають, що відчувається звичним і схвалюваним. Деякі групи використовують символіку або церемоніальні практики для вираження належності. Зміст цих практик потрібно аналізувати в конкретному історичному контексті; зовнішня схожість із символами чи звичаями легальних спільнот не встановлює наміру застосувати насильство. Munden і Morrison описують значення колективної культури для суб’єктивного досвіду членства.
Авторитет і внутрішня ієрархія
Взаємодія з авторитетними учасниками може впливати на те, які норми отримують найбільшу вагу. Але лідерство, дружні контакти та організаційна відповідальність є різними формами впливу. Van Nassau та співавтори знаходять асоціації між певними мережевими позиціями та насильницькою участю в конкретній вибірці. Узагальнювати ці спостереження до універсальної ієрархії радикалізації або практичної схеми виявлення потенційних нападників підстав немає.
Цифрові спільноти і соціалізація онлайн
В інтернеті засвоєння норм також може відбуватися через регулярну взаємодію, реакції інших користувачів і тривалу присутність у спільнотах. При цьому онлайн-участь коливається від випадкового читання до міцних міжособистісних зв’язків. Сам факт перегляду контенту, участі у форумі чи повторення мемів не дозволяє встановити підтримку насильства. Для наукового аналізу важливо відстежувати поведінку в часі, контекст висловлювань і обмеження цифрових даних.
De Roos і Caon (2026) використали понад два мільйони коментарів із форуму інцелів, щоб порівняти мовні траєкторії людей із різними моделями перебування та повернення. Автори виявили мінливі закономірності й водночас невеликі загальні відмінності між групами. Ці спостереження стосуються конкретного форуму й лінгвістичних індикаторів: вони не є доказом прямого алгоритмічного спричинення насильства, психіатричним висновком про користувачів або універсальним описом будь-яких онлайн-рухів.
Висновок для дослідника полягає у необхідності розглядати цифрову соціалізацію як взаємодію людей, норм платформи та зовнішнього життя. Мережевий запис фіксує частину комунікації, тоді як мотиви, офлайнові стосунки та фактичні дії можуть залишатися невідомими. З цієї причини алгоритмічну експозицію, соціальні контакти та насильницькі результати слід вимірювати окремо.
Підлітки, сім’я та розвиток ідентичності
Для неповнолітніх особливо важливими є віковий розвиток, залежність від дорослих, пошук самостійності, прагнення прийняття ровесниками та безпечний доступ до підтримки. Ці нормальні вікові процеси не є ознаками схильності до екстремізму. Вивчати ризики слід у контексті конкретних дій, загроз безпеці, порушення прав дитини та здатності дорослих надати захист.
Систематичний огляд van Wieringen та співавторів (2025) узагальнив 53 переважно якісні дослідження передавання екстремістських ідей між поколіннями. Дослідження засвідчують можливість такого передавання, але поширеність, механізми та наслідки залишаються недостатньо виміряними. Zych і Nasaescu (2022) у систематичному огляді сімейних чинників підкреслюють неоднорідність асоціацій і нестачу належних оцінок сімейних профілактичних втручань.
Дитина не відповідає за переконання батьків, належність до певної родини чи релігійне середовище. Допомога має враховувати її інтереси, конфіденційність, безпеку, доступ до освіти та підтримку значущих дорослих. Оброблення персональних даних в Україні має відповідати Закону України «Про захист персональних даних».
Чому соціалізація не має однієї траєкторії
Участь у групі може залишатися поверховою, посилюватися, змінювати форму або припинятися. Частина людей переосмислює переконання без формального виходу; інші залишають середовище, зберігаючи окремі ідеї. Відмінності у зв’язках, місцевому контексті, доступі до роботи, родини, освіти й альтернативних спільнот формують різні життєві шляхи. Огляд Feddes та співавторів прямо трактує процес як динамічний і нелінійний.
Розмежування важливе також для дослідницьких результатів. Підтримка екстремістських висловлювань у опитуванні не тотожна наміру вчинити злочин, а зниження підтримки таких висловлювань не доводить автоматичного зменшення фактичного насильства. Саме цю методологічну різницю демонструє метааналіз Wolfowicz та співавторів.
Внутрішні сумніви, віддалення та нова соціалізація
Групова соціалізація не завершується разом із припиненням зустрічей або виходом з онлайн-спільноти. Людині може бути потрібно переосмислити дружні стосунки, почуття відповідальності, власну біографію й майбутні ролі. Суперечності між груповими очікуваннями та родинним життям, працею або іншими стосунками іноді стають підґрунтям для змін. DeMichele, Simi і Blee (2024) на основі 47 життєвих інтерв’ю з колишніми учасниками американських насильницьких екстремістських груп описали значення переосмислення ідентичності та уявлення про майбутнє.
Syafiq, Cherney і Louis (2026) проаналізували інтерв’ю з 38 колишніми учасниками терористичних організацій в Індонезії. У їхній вибірці дистанціювання від групи супроводжувалося переоцінкою членства, розчаруванням, поступовим послабленням ідентифікації та переорієнтацією на родинні й громадянські ролі. Це дослідження відображає конкретну групу колишніх учасників і не встановлює обов’язкової послідовності для всіх.
Harrison та співавтори (2026) в інтерв’ю з 15 колишніми екстремістами виокремили серед тем внутрішньогрупові конфлікти, особисті наслідки участі, підтримку поза рухом і нові життєві можливості. Такі роботи показують, чому реінтеграція потребує стосунків і життєвих перспектив поряд із переосмисленням переконань. Вони не доводять ефективності конкретної програми допомоги без належного порівняльного оцінювання.
Поведінкове припинення участі та зміна переконань
Людина може припинити небезпечні дії, ще не змінивши всіх поглядів, а може переоцінити ідеї раніше, ніж розірве соціальні зв’язки. Для дослідження та підтримки це різні результати. Безпечна реінтеграція охоплює відновлення законної повсякденної діяльності, доступ до підтримувальних стосунків і відповідальність за заподіяну шкоду в межах закону. Систематичний огляд Zitha та співавторів розглядає тривалість членства та вихід окремо, а DeMichele та співавтори показують значення нової ідентичності для описаних ними життєвих історій.
Що це означає для профілактики
Профілактика орієнтується на захист від насильства, підтримку прав людини та створення доступних шляхів законної участі в житті громади. Психологічно доцільно підтримувати зв’язки з надійними людьми, можливість висловлювати сумніви, критичне оцінювання інформації та доступ до підтримки в складних життєвих обставинах. Програми можуть працювати із сім’ями, школами, молодіжними середовищами та службами допомоги, але їхня дієвість залежить від контексту й якості впровадження. План дій ООН розглядає запобігання як міжсекторальну політику.
Дослідження пояснюють, чому підтримувальні альтернативні спільноти мають практичне значення: людина може знайти в них дружбу, визнання, спільну справу й перспективу майбутнього. Це обґрунтована профілактична гіпотеза, однак сама наявність таких можливостей не дає гарантованого результату. Munden і Morrison пропонують враховувати психологічні винагороди членства, а Zych і Nasaescu вказують на недостатню кількість якісних оцінок сімейних програм.
Як розмовляти з людиною, що перебуває під впливом насильницької групи
Корисно підтримувати відкритий контакт, уточнювати зміст конкретних висловлювань, відокремлювати почуття образи чи несправедливості від виправдання шкоди людям і зберігати можливість звернутися по допомогу. Варто говорити про безпеку, наслідки насильства та доступні законні альтернативи, не застосовуючи приниження й колективних звинувачень. Якщо з’являються конкретні погрози, підготовка насильства або інша безпосередня небезпека, необхідна своєчасна оцінка ситуації компетентними службами; психологічна розмова не замінює реагування на реальну загрозу.
Неповнолітню людину слід насамперед захищати, зберігати її гідність та мінімізувати поширення чутливої інформації. Належність до певного середовища, гострі погляди чи результати психологічних опитувальників не є достатньою підставою для таврування дитини. Для будь-якого збирання, передавання або зберігання персональних даних діють вимоги українського законодавства.
Український правовий і суспільний контекст
В Україні правове оцінювання конкретних дій здійснюється за чинним законодавством з урахуванням складу правопорушення, доказів і процесуальних гарантій. Психологічний термін «соціалізація в екстремістській групі» не є самостійною юридичною кваліфікацією. Конституція України гарантує свободу думки, слова, світогляду та мирних зібрань у встановлених законом межах; Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові засади протидії тероризму. Ці норми потрібно відрізняти від психологічних пояснювальних моделей.
Редакційний висновок із наукових і правових джерел: захист суспільства потребує реагування на обґрунтовані загрози та конкретні небезпечні дії, а профілактика повинна зберігати можливість законного політичного й громадського життя. Колективне приписування небезпечності людям за мовою, походженням, вірою, психічним здоров’ям чи незвичними поглядами суперечить як методологічній точності, так і правозахисному підходу ООН.
Як дослідники оцінюють групову соціалізацію
Якісні інтерв’ю дозволяють порівняти розповіді про вступ, звичні взаємини, усвідомлення норм та вихід. Мережевий аналіз показує конфігурацію контактів, але не читає мотивів і не встановлює причинність за самою близькістю зв’язків. Спостереження за цифровими дискусіями виявляють мовні та поведінкові закономірності в конкретній спільноті, але не вимірюють безпосередньо всі офлайнові дії. Порівняльні та довготривалі дослідження здатні краще розрізняти часову послідовність, хоча доступ до вибірок залишається складним. Ці різновиди даних представлено в роботах Munden і Morrison, van Nassau та співавторів і de Roos і Caon.
Окреме методологічне завдання — відокремити зміну ідентичності, зміну ставлення до насильства, наміри, тривалість участі й зафіксовані насильницькі дії. Якщо дослідження вимірює тільки ставлення, його результати не можна подавати як підтверджене зменшення нападів. Якщо воно включає тільки засуджених або колишніх учасників, висновки не описують усіх людей у ширшій мережі. Wolfowicz та співавтори та Feddes та співавтори документують відповідні обмеження доказової бази.
Поширені запитання
Чи означає членство в радикальній групі готовність до насильства?
Ні. Потрібно розрізняти політичні переконання, соціальну належність, схвалення насильства, конкретний намір і поведінку. Навіть у радикальних мережах учасники мають різні форми залучення. Дослідження van Nassau та співавторів включало і тих, хто вчинив терористичні дії, і тих, хто залишився поза ними.
Чому люди залишаються в групі після втрати інтересу до її ідеології?
Іноді членство підтримують дружба, статус, повсякденна рутина, почуття відповідальності та страх втратити значущі стосунки. Дослідження Munden і Morrison висвітлює ці психологічні винагороди на матеріалі інтерв’ю, але вони різняться між людьми.
Чи можна розпізнати небезпечного учасника за груповими звичками або стилем спілкування?
Такого надійного способу немає. Групова символіка, інтенсивна належність, емоційний стиль чи конфліктні переконання не є валідованим прогнозом насильства. Конкретні погрози та реальна підготовка насильства потребують належного професійного реагування. Огляд Feddes та співавторів не виявив єдиного чинника, який передбачає перехід до екстремістської поведінки.
Чи відбувається соціалізація тільки під час особистих зустрічей?
Ні. Регулярна участь у цифровій спільноті також формує зв’язки та групові норми. Водночас дані про онлайн-спілкування не дозволяють автоматично робити висновок про майбутні офлайнові вчинки. De Roos і Caon (2026) дослідили часові мовні закономірності одного онлайн-середовища.
Чи достатньо змінити переконання, щоб припинити небезпечну участь?
Переконання, стосунки та поведінка можуть змінюватися в різному темпі. Допомога часто має включати безпеку, нові соціальні можливості та відновлення повсякденних ролей. DeMichele та співавтори і Syafiq та співавтори описують важливість зміни ідентичності й зв’язків у конкретних вибірках колишніх учасників.
Висновки
Соціалізація всередині екстремістських груп — це сукупність повсякденних процесів, через які змінюються зв’язки, групова ідентичність, уявлення про норми та роль людини. Дослідження переконливо демонструють соціальний характер залучення і тривалості членства та значення психологічних винагород. Міра, у якій окремий механізм спричиняє насильство, залежить від контексту й залишається предметом емпіричної перевірки. Профілактика поєднує захист від конкретних загроз із підтримкою безпечних стосунків, прав людини та шляхів виходу з насильницьких середовищ. Огляди Feddes та співавторів і Wolfowicz та співавторів становлять підґрунтя для цього узагальнення.
Пов’язані статті
Джерела
DeMichele, M., Simi, P., & Blee, K. (2024). Becoming an Ex-Extremist: Stopping the Hate and Embracing a New Identity. The British Journal of Criminology. DOI: 10.1093/bjc/azae035.
de Roos, M. S., & Caon, G. (2026). The radicalisation loop: A layered linguistic model of disengagement and re-engagement in an incel forum. Current Psychology. DOI: 10.1007/s12144-025-08944-z.
Feddes, A. R., Nickolson, L., van Bergen, N. R. J., Mann, L., & Doosje, B. (2023). Extremist Thinking and Doing: A Systematic Literature Study of Empirical Findings on Factors Associated with (De)Radicalisation Processes. International Journal of Developmental Science. DOI: 10.3233/DEV-230345.
Gómez, Á., Vázquez, A., Blanco, L., & Chinchilla, J. (2025). The Role of Identity Fusion in Violent Extremism. In The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. DOI: 10.1017/9781009407892.016.
Harrison, D. S., Margiotta, K., Casella, J., & Nickerson, A. B. (2026). Pathways Out of Violent Extremism: A Qualitative Analysis of Push and Pull Factors. Studies in Conflict & Terrorism. DOI: 10.1080/1057610X.2026.2675901.
Kristinsdottir, K., Ebner, J., & Whitehouse, H. (2025). Extreme overvalued beliefs and identities: revisiting the drivers of violent extremism. Frontiers in Psychology. DOI: 10.3389/fpsyg.2025.1556919.
Munden, H. P., & Morrison, J. (2024). “We had a lot of fun”: Psychological rewards of white supremacy group membership. Political Psychology. DOI: 10.1111/pops.13006.
Ozkan, Z., El-Astal, S., & Cakal, H. (2025). Paths to peaceful and violent action: Identity fusion and group identification. British Journal of Social Psychology. DOI: 10.1111/bjso.70002.
Syafiq, M., Cherney, A., & Louis, W. (2026). Disengagement From Religious Extremist Groups: Identity Change and Group Disidentification. Journal of Community & Applied Social Psychology. DOI: 10.1002/casp.70331.
United Nations Office of Counter-Terrorism. (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. Офіційний ресурс.
van Nassau, C. S., Diviák, T., de Poot, C. J., & Weerman, F. M. (2024). Radical networks and terrorist action: the importance of social relationships and network positions. Global Crime. DOI: 10.1080/17440572.2024.2437379.
van Wieringen, L., Krüsselmann, K., Weggemans, D., & Liem, M. (2025). Inheriting Hatred? A Systematic Review of the Intergenerational Transmission of Extremist Ideologies. Journal of Child and Family Studies. DOI: 10.1007/s10826-025-03122-y.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.1174.
Zitha, L. Z., et al. (2024). Recruitment, Affiliation, and Disengagement Among Men in Terrorist Organizations: A Systematic Review. Social Sciences, 13(11), 609. DOI: 10.3390/socsci13110609.
Zych, I., & Nasaescu, E. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.1266.
Верховна Рада України. (1996). Конституція України. Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом». Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних». Офіційний текст.