Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози — це оцінювання того, наскільки інша соціальна група, її дії або очікувані зміни у відносинах між групами можуть зашкодити безпеці, ресурсам, становищу, цінностям чи колективній ідентичності своєї групи. Реалістична загроза стосується переважно матеріальних і безпекових інтересів; символічна — норм, переконань, традицій, способу життя та уявлень про те, ким є «ми».
Це центральне поняття психології міжгрупових конфліктів. Від нього залежать готовність співпрацювати, ставлення до новоприбулих груп, сприйняття державних рішень, підтримка обмежень і характер суспільних суперечок. Водночас психологічна оцінка загрози та фактичний характер небезпеки потребують окремої перевірки: реальний напад, дефіцит послуг і поширене уявлення про конкуренцію є різними явищами.
Наукові огляди послідовно виявляють зв’язок між відчуттям міжгрупової загрози та несприятливим ставленням до зовнішніх груп. Напрям причинності, сила зв’язку й те, які саме втручання допомагають, залежать від контексту, нерівності, досвіду контакту та дослідницького дизайну. Підставою для цього висновку є, зокрема, метааналіз 95 вибірок Ріка, Манії та Гертнера і огляд експериментальних досліджень Ріос, Соси та Осборн.
Що означає міжгрупова загроза в психології
Міжгрупова загроза виникає тоді, коли людина співвідносить становище власної соціальної групи з іншою групою та оцінює можливі втрати. Об’єктом оцінювання може бути безпека громадян, доступ до праці або житла, політичний вплив, мова, релігія, норми співжиття, історична пам’ять чи символічне визнання.
Соціальною групою тут може бути місцева громада, професійна спільнота, національна меншина, релігійна спільнота, група вимушено переміщених людей або інше об’єднання, з яким особа себе пов’язує. Теорія описує процес сприйняття; вона сама по собі не визначає, яка група має рацію, хто порушив закон або на кому лежить відповідальність за насильство.
Сприйняття, факти та ймовірність небезпеки
Слово «реалістична» є назвою категорії в науковій моделі, а не підтвердженням того, що кожне відповідне побоювання об’єктивно правильне. Наприклад, занепокоєння через недостатню кількість місць у дитячому садку може відображати документований дефіцит; припущення, що його спричинила певна група, потребує окремих даних. Одна й та сама проблема може містити реальне обмеження ресурсів, помилкове пояснення причин і політично підсилене відчуття загрози.
Символічне побоювання теж має реальні психологічні та суспільні наслідки. Питання про мовні норми, публічні символи або культурні правила може викликати сильні емоції, навіть коли ймовірність матеріальної втрати невелика. Тому фахівці мають розділяти три питання: що людина відчуває, які обставини підтверджені і які рішення відповідають правам та інтересам сторін.
Загроза групі та загроза окремій людині
Побоювання щодо власного доходу, здоров’я або фізичної безпеки можуть бути особистими. Міжгрупова загроза виникає, коли ці побоювання пов’язують зі становищем «нашої групи» та діями «іншої групи». Людина може особисто не відчувати матеріальних втрат, але підтримувати обмеження через переконання, що під загрозою опинилися інтереси її спільноти.
Це пояснює, чому самі лише індивідуальні економічні показники не завжди передбачають силу міжгрупових упереджень. Значення має соціальне пояснення подій: хто вважається відповідальним за нестачу, кого сприймають як конкурента й чи довіряють люди установам, які розподіляють ресурси.
Походження теорії міжгрупової загрози
Інтегрована теорія загрози, яку розвивали Волтер Стефан і Кукі Стефан, поєднала раніше відокремлені пояснення негативного ставлення до інших груп. Початкові версії розглядали реалістичні та символічні загрози разом із міжгруповою тривогою і негативними стереотипами. У подальшому розвитку теорії центральним стало розуміння реалістичних і символічних загроз, а тривога, стереотипи, групова самооцінка та особливості контакту розглядаються в ширшій системі механізмів і наслідків.
Цей підхід пов’язаний із дослідженнями конкуренції за ресурси та соціальної ідентичності, проте відповідає на власне запитання: який саме тип очікуваної втрати люди бачать у міжгрупових відносинах і як ця оцінка впливає на ставлення та поведінку. Теоретичний огляд авторів теорії викладено в енциклопедичній статті «Intergroup Threat Theory»; систематичне зіставлення типів загрози подано в метааналізі Ріка та колег.
Історично важливим є й дослідницький напрям Музафера Шерифа, який показав значення конкуренції та спільних надпорядкованих цілей. Його роботи належать до ширшої історії міжгрупового конфлікту; окремий матеріал ХАБу — «Музафер Шериф». Теорію соціальної ідентичності як самостійний науковий напрям розкриває стаття «Теорія соціальної ідентичності».
Реалістична міжгрупова загроза: ресурси, становище та безпека
Реалістична міжгрупова загроза — це сприйнята можливість того, що інша група поставить під загрозу фізичну безпеку, економічні ресурси, територіальні інтереси, політичний вплив, соціальні гарантії або інші практичні умови існування власної групи. У дослідженнях поширені запитання про конкуренцію на ринку праці, доступ до житла, соціальні послуги, державне фінансування й безпеку.
Економічна загроза
Коли ціни зростають, послуги перевантажені або робочих місць бракує, люди можуть пов’язувати дефіцит із появою іншої групи. Цей зв’язок іноді відображає реальну локальну напруженість щодо ресурсів, а іноді виникає внаслідок неповної інформації, політичних повідомлень або перенесення відповідальності з інституцій на помітну меншість. Оцінювання має включати незалежні дані про зайнятість, житло, фінансування та доступ до послуг, а також розуміння того, як громадяни пояснюють ситуацію.
Економічна тривога може стосуватися і групового статусу. Побоювання втратити вплив або привілеї іноді виникає навіть без прогнозованого зменшення абсолютних доходів. Тому рівень доходу, сприйняття справедливості розподілу та очікувана зміна групової ієрархії мають розглядатися окремо.
Загроза безпеці
Побоювання насильства, злочинності, примусу або військових дій належать до безпекового виміру реалістичної загрози. Тут особливо важливо розрізняти перевірені факти, достовірні ризики та узагальнення про всіх представників певної групи. Безпекова оцінка має спиратися на конкретні події, поведінку, докази та правові критерії.
У ситуації воєнної агресії реальна збройна небезпека не зводиться до психологічного конструкту. Психологія досліджує, як люди її оцінюють, переживають і як формуються колективні реакції; встановлення агресії, відповідальності за злочини та вимог безпеки належить також до міжнародного права, розслідування фактів і державної політики.
Політичний статус і вплив
Побоювання втрати представництва, права ухвалювати рішення або контролю над установами становить окрему форму сприйнятої практичної загрози. Вона може посилюватися, коли процедура розподілу повноважень незрозуміла, а правила ухвалюються без участі тих, кого вони стосуються. Рішенням у таких випадках стають передбачувані процедури, прозоре пояснення компетенцій і реальне представництво зацікавлених сторін — з урахуванням правового статусу, безпеки та рівності перед законом.
Символічна міжгрупова загроза: цінності, норми та ідентичність
Символічна міжгрупова загроза — це сприйнята небезпека для культурних цінностей, моральних переконань, релігійних практик, мови, традицій, суспільних норм та уявлень про колективну самобутність. Її джерелом може стати думка, що поширення інших звичаїв нібито послабить або замінить значущі для власної групи правила.
Мова та культурні практики
Мовна політика, навчальні програми, публічні свята й культурні символи можуть сприйматися як свідчення того, чи визнають групу в суспільстві. При цьому конкретні правові норми, історичні умови й досвід дискримінації формують контекст. Психологічний аналіз не визначає правомірність вимог: він пояснює, чому зміни в символічному просторі впливають на довіру та поведінку навіть тоді, коли матеріальні ресурси безпосередньо не змінюються.
Моральні та релігійні розбіжності
Коли групам приписують несумісні уявлення про правильне життя, виховання дітей, гендерні ролі чи релігійні норми, розбіжності можуть набувати характеру загрози цілісності власної спільноти. Наявність різних переконань не доводить наміру однієї групи завдати шкоди іншій. Для аналізу важливі конкретні вимоги, поведінка, способи їх обговорення та межі прав людини.
Символічне визнання і колективна пам’ять
Суперечки навколо пам’ятників, назв, вшанування загиблих, історичних подій та суспільного визнання часто містять символічний компонент. У постраждалих від насильства громадах ці питання також пов’язані з відповідальністю, гідністю, правами потерпілих і достовірністю історичних фактів. Їх не можна зводити до нейтрального зіткнення «двох наративів», коли факти злочинів уже встановлено.
Як обидві форми загрози поєднуються
Реалістична й символічна загрози є аналітичними вимірами, які можуть одночасно діяти в одному конфлікті. Наприклад, суперечка про розміщення новоприбулих мешканців може включати перевантаження житлової інфраструктури, страх втрати місцевого впливу, непевність щодо звичних правил співжиття й відчуття недостатнього визнання. Окремі складники потребують окремих рішень.
Іноді люди використовують мову економічної конкуренції для вираження занепокоєння зміною статусу або культурних норм. В інших випадках дискусія про цінності супроводжує об’єктивні недоліки державного управління. Висновок про «справжню причину» без перевірки був би таким самим поспішним, як і безумовне прийняття групових звинувачень.
Сила й напрям зв’язків різняться між дослідженнями. У польському дослідженні ставлення до політики підтримки українських біженців символічні загрози були пов’язані з меншою підтримкою через нижче співчутливе занепокоєння та більш ворожі емоції; відповідний зв’язок для реалістичних загроз не виявився статистично значущим у цій моделі. Це результат конкретної вибірки, політичного контексту й набору вимірювань.
Психологічні механізми виникнення та посилення загрози
Поділ на «своїх» і «чужих»
Соціальна категоризація допомагає швидко впорядковувати суспільну інформацію. За умов конкуренції або невизначеності відмінності між групами можуть сприйматися більш різкими, а відмінності всередині кожної групи — менш помітними. Виникає схильність вважати вчинки окремих людей характеристикою всієї групи. Наукову основу таких процесів пояснює теорія соціальної ідентичності.
Очікування втрат, невизначеність та атрибуція причин
Загроза нерідко починається з прогнозу: «нам бракуватиме», «наші правила змінять», «нас не захистять». Якщо майбутнє невизначене, просте групове пояснення може здаватися переконливішим, ніж складний аналіз ринку, бюджету або державних рішень. Психологічний механізм включає вибіркову увагу до негативної інформації та узагальнення окремих випадків, але ступінь його прояву залежить від індивідуального досвіду й середовища.
Колективні емоції та міжгрупова тривога
Страх може зосереджувати увагу на ризиках; гнів — на пошуку винуватця; приниження або переживання втрати статусу — на вимозі визнання. Це можливі психологічні траєкторії, а не універсальні емоційні реакції кожної групи. Міжгрупова тривога, пов’язана з очікуванням неприємного контакту, історично була одним із компонентів інтегрованої теорії загрози. У розвинених моделях важливо розділяти загрозу, емоційну відповідь та подальше ставлення.
Стереотипи, інформація та групові норми
Негативні стереотипи можуть робити загрозу суб’єктивно ймовірнішою: людині здається, що вона знає наміри всіх представників іншої групи. Публічні заяви, медійні узагальнення та норми свого кола можуть закріплювати таке тлумачення. Особливо небезпечно, коли твердження про ризики переходять у мову ворожнечі або дегуманізацію, яка обмежує визнання людяності інших.
Негативний контакт і поширення досвіду
Неприємна взаємодія з однією людиною може посилити очікування загрози від її групи, особливо коли досвід широко обговорюють і узагальнюють. Метааналіз Паоліні та колег вказує на помітну вагу негативних контактів у формуванні міжгрупових ставлень. Це має значення для проєктування програм: погано організований контакт за відсутності безпеки, підтримки чи добровільності здатен погіршити ситуацію.
Що встановили метааналізи та великі огляди
Метааналіз Ріка, Манії та Гертнера, що охопив 95 вибірок, виявив позитивні зв’язки між кількома видами сприйнятої загрози й негативним ставленням до інших груп. Становище групи змінювало частину цих зв’язків. Ця сукупність досліджень підтримує значення конструкту, але кореляційна асоціація не визначає, у який бік діє причинний вплив у кожній громаді.
Метааналіз Ковлінг, Андерсона та Фергюсона щодо ставлення до біженців проаналізував 70 досліджень і понад 13 тисяч учасників. Показники сприйнятої загрози належали до найпомітніших корелятів упередженого ставлення. Результат свідчить про важливість вимірювання загрози при дослідженні суспільних настроїв, а не про те, що будь-яке зниження показника автоматично усуне дискримінацію.
Огляд Ріос, Соси та Осборн зіставив дослідження реалістичних і символічних загроз та способи їх експериментального створення. Експерименти корисні для встановлення причинності, однак лабораторні повідомлення про загрозу відрізняються від тривалого досвіду насильства, вимушеного переміщення, політичного примусу чи інституційної нерівності.
Що ми знаємо про напрям причинності
Зв’язок між упередженням і загрозою може бути двостороннім. Люди, які вже мають негативні установки, можуть активніше помічати ознаки загрози; загрозлива інформація, зі свого боку, може погіршувати ставлення. Контакт, соціальне оточення, довіра до установ і реальний досвід конкуренції можуть впливати на обидва показники.
Особливу цінність мають тривалі спостереження. У трьохвильовому польському дослідженні ставлення до українських біженців сильніша, ніж звичайно для конкретного учасника, близькість до біженців передбачала подальше зменшення обох видів сприйнятої загрози. Підвищення реалістичної загрози передбачало зниження близькості, тоді як для символічної загрози аналогічного істотного зв’язку в цьому аналізі не встановили. Такий дизайн точніше враховує відмінності між людьми, проте сам по собі не прирівнюється до рандомізованого експерименту.
Як вимірюють реалістичну та символічну загрозу
Дослідники зазвичай використовують опитувальники, у яких учасники оцінюють ступінь згоди з твердженнями про ризики для своєї групи. Для реалістичної загрози можуть питати про економічні можливості, громадську безпеку, політичний вплив або доступ до послуг. Для символічної — про очікувану зміну цінностей, звичаїв, мовних або культурних норм.
Формулювання запитань мають відділяти конкретну поведінку від належності до групи. Запитання на кшталт «наскільки вам зрозумілі правила доступу до місцевої послуги?» досліджує інформаційну визначеність, тоді як «чи вважаєте ви, що нова група змінить звичні норми вашої громади?» стосується символічного прогнозу. Це різні конструкції, і їх не слід механічно підсумовувати в один бал.
Що перевіряють під час якісного вимірювання
Перед порівнянням громад або країн потрібно встановити, чи однаково люди розуміють питання; чи має шкала прийнятну надійність; чи розрізняє вона дві форми загрози; чи не змішує фактичний дефіцит зі звинуваченням іншої групи; як змінюється зміст запитань у часі. Для особливо чутливих тем важливі добровільність участі, конфіденційність і можливість не відповідати.
Оцінка загрози — груповий або соціально-психологічний показник. Окремий бал не встановлює клінічного діагнозу, небезпечності людини, її намірів вчинити насильство або юридичного статусу ситуації. Для програми миробудування доцільно додавати незалежні показники безпеки, доступу до послуг, довіри, фактичної дискримінації й реальної співпраці.
Хто відчуває загрозу і чому контекст вирішальний
Відчуття міжгрупової загрози можливе в більшості й меншин, серед місцевих мешканців і переміщених людей, у груп із різним соціальним статусом. Однак характер загроз істотно відрізняється. Група, яка контролює ресурси, може боятися втрати впливу; група, що зазнає дискримінації, — обмеження прав, примусу або фізичного насильства. Формальна симетрія психологічних відповідей не означає рівності фактичних ризиків чи відповідальності.
Метааналіз Ріка та колег виявив роль групового статусу в деяких зв’язках між загрозами й негативними ставленнями. Тому переносити результати з домінантної групи на вразливу, з мирного суспільства на територію бойових дій або з одного типу міграції на інший без незалежної перевірки методологічно ненадійно.
Важливий також досвід контакту. Дослідження Ольгової та колег у Чехії вивчало взаємні ставлення ромів і українських біженців після міжгрупової напруженості. Позитивний прямий контакт пов’язувався з прихильнішим ставленням, негативний — з гіршим; сприйнята загроза входила до аналізу як посередній механізм. Це дослідження невеликих вибірок у конкретному чеському контексті, яке дає підстави для подальших досліджень, а не універсальний рецепт для громад України.
Наслідки для упереджень, співпраці та суспільної політики
Сприйнята загроза може супроводжуватися соціальною дистанцією, підтримкою суворіших правил для зовнішньої групи, опором спільним проєктам, негативними припущеннями про наміри інших і слабшою довірою. Важливо розрізняти ставлення, декларативну політичну позицію та реальну поведінку: люди можуть повідомляти про тривогу, але все одно підтримувати допомогу чи брати участь у співпраці.
У британському дослідженні готовності допомагати людям, які були змушені залишити Україну та Ємен відмінності у сприйнятті схожості й загрозі частково пояснювали різне ставлення до груп біженців. Дослідження включало поведінковий показник допомоги, що підвищує його практичну цінність; водночас конкретні результати обмежені дослідженою вибіркою та ситуацією.
Міжгрупове упередження може підсилюватися через дегуманізацію, а обговорення всередині однорідних груп іноді веде до групової поляризації. Ці механізми пов’язані із загрозою, але мають окремі дослідницькі визначення. Під час аналізу важливо не оголошувати будь-яку критику політичного рішення проявом упередження: необхідно встановити предмет критики, фактичні аргументи та ставлення до прав інших людей.
Український контекст: війна, переміщення та відновлення громад
Російська агресія проти України створює реальну воєнну небезпеку, втрати, вимушене переміщення й руйнування місцевої інфраструктури. У цьому контексті безпека людей, захист прав постраждалих, міжнародно-правова відповідальність за агресію та документування злочинів залишаються самостійними вимогами. Психологічна теорія сприйнятої загрози допомагає вивчати колективні реакції; вона не перетворює агресора й жертву на однаково відповідальні сторони.
Водночас у громадах можуть виникати питання співжиття місцевих жителів і внутрішньо переміщених осіб, повернення мешканців, справедливого розподілу відбудовних ресурсів, доступності послуг, участі в ухваленні рішень та визнання різного досвіду втрат. У кожному випадку треба встановлювати фактичну причину нестачі або напруги, інституційну відповідальність і права конкретних людей. Належність до категорії «переміщена людина» сама по собі нічого не говорить про поведінку, наміри чи внесок окремої особи.
Чого навчають дослідження про українських біженців за кордоном
Польська трьохвильова робота Озкана та колег допомагає зрозуміти, як пов’язані соціальна близькість та сприйняті загрози. Інша польська робота про емоції й підтримку політики щодо біженців показує, що символічні та реалістичні виміри можуть мати різну роль навіть щодо однієї групи. Чеська робота про взаємини ромів та українських біженців додає перспективу відносин між двома меншинами.
Ці результати важливі для формування дослідницьких запитань в Україні, проте вони описують польські й чеські суспільні умови. Програми для українських громад потребують місцевих даних, оцінювання ризиків і участі постраждалих, а не механічного перенесення закордонних числових ефектів.
Відновлення довіри без примусу до примирення
Коли насильство триває або безпека не гарантована, заклик до контакту чи «порозуміння» може посилити небезпеку. Участь у діалозі має бути добровільною, інформованою та безпечною. Право відмовитися, доступ до захисту, визнання завданої шкоди, відповідальність винних та гарантії неповторення насильства є умовами відповідальної роботи.
Для внутрішньосуспільних програм корисно розрізняти співпрацю в конкретній справі, зменшення дискримінації, відновлення довіри до інституцій, юридичну справедливість і особисте прощення. Кожна мета потребує власних критеріїв успіху; жодна особа або громада не зобов’язана прощати заподіяну їй шкоду.
Що може зменшувати відчуття загрози
Доказові підходи залежать від джерела небезпеки. Якщо існує реальний дефіцит житла чи небезпечне середовище, інформаційна кампанія не замінить розв’язання цих проблем. Якщо побоювання пов’язані з неточними прогнозами, важливі перевірні дані та довіра до того, хто їх надає. Якщо суперечка стосується визнання, потрібні справедливі правила участі й повага до прав людей.
Прозорий розподіл і спільне вирішення практичних проблем
Місцева влада й організації можуть публікувати зрозумілі критерії доступу до допомоги та послуг, пояснювати бюджетні обмеження, залучати різні групи до обговорення рішень і перевіряти, де фактично існують затримки. Це спрямовано на першопричини практичного занепокоєння та відчуття процедурної несправедливості. Конкретну ефективність кожного механізму потрібно оцінювати, а не припускати наперед.
Позитивний контакт за належних умов
Метааналіз Петтігрю й Тропп показав, що міжгруповий контакт у середньому пов’язаний зі зменшенням упереджень. Метааналіз Аберсона досліджував, як сприйнята загроза пов’язана з цим механізмом. Тому спільна робота, у якій люди мають зрозумілу мету, підтримку правил і можливість реально співпрацювати, є перспективним напрямом.
Водночас великий метааналіз негативного контакту застерігає від романтизації будь-якої зустрічі. Примусове поєднання людей у нерівних або небезпечних умовах може створити новий негативний досвід. Про ширшу наукову традицію й межі узагальнення читайте в статті про теорію міжгрупового контакту.
Якісна інформація та відповідальна публічна комунікація
Комунікація має показувати конкретні дані, часові межі, невідомі параметри й відповідальну інституцію. Публічні повідомлення про реальні труднощі варто поєднувати з планом дій, щоб уникати перекладання провини на соціальну категорію. Використання історій окремих людей може покращувати розуміння різноманітності досвіду, але не підмінює статистику чи перевірку безпеки.
Рівноправне представництво та захист від дискримінації
Довіра до процедури зростає, коли зрозуміло, хто ухвалює рішення, як можна подати скаргу, чи доступні правила всім і чи існує незалежний перегляд. Реальне представництво слід будувати з урахуванням асиметрії влади та ризиків для вразливих учасників. Визнання людської гідності пов’язане з ширшим процесом гуманізації, однак символічні заяви самі не замінюють доступу до прав і ресурсів.
Межі доказовості програм зі зниження упереджень
Великий огляд Палук, Порат, Кларк і Ґріна проаналізував сотні експериментів зі зниження упереджень і наголосив на проблемах тривалості ефектів, якості вимірювання та перенесення результатів у реальне життя. Ефективність конкретного діалогу, інформаційної кампанії або спільного проєкту треба доводити оцінюванням, яке відповідає саме його цілі.
Короткострокове зменшення відповіді на опитувальник не обов’язково означає стале зниження дискримінації. Зворотно, практична співпраця іноді покращується без помітної зміни всіх емоційних установок. Потрібні окремі показники участі, справедливого доступу, безпеки, взаємодопомоги, повідомлень про дискримінацію та довгострокових наслідків.
Чому добрі наміри програми не гарантують користі
Програма може ненавмисно посилити негативні контакти, надати публічний майданчик безпідставним колективним звинуваченням, змусити постраждалих повторно розповідати про насильство або створити враження однакової відповідальності груп із різним становищем. Відповідальні організатори оцінюють такі ризики до початку роботи, мають процедури припинення заходу й забезпечують незалежний розгляд скарг.
Практична схема для психологів, громад і організаторів діалогу
Наведена схема є способом організувати оцінювання, а не стандартизованою клінічною процедурою або програмою з доведеною універсальною ефективністю.
1. Визначити конкретний предмет побоювання: безпека, житло, праця, послуги, політична участь, мова, культурне визнання чи інша сфера. Відокремити індивідуальний ризик від уявлення про загрозу всій групі.
2. Перевірити фактичну основу тверджень за незалежними даними. Уточнити, які установи відповідають за ресурси, правила й захист, та чи існують обґрунтовані причини для термінових заходів безпеки.
3. З’ясувати нерівність і вразливість. Врахувати досвід насильства, дискримінації, мовні бар’єри, правовий статус та здатність учасників вільно висловлюватися без ризику переслідування.
4. Визначити конкретну мету: доступ до послуги, прозорість рішення, зменшення стигматизації, можливість безпечного контакту чи відновлення співпраці. Не підміняти її абстрактною вимогою «примиритися».
5. Обрати пропорційні заходи. Реальний дефіцит потребує ресурсного й управлінського рішення; непевність — зрозумілої інформації; дискримінація — захисту прав; небезпечний контакт — припинення ризику та перегляду формату.
6. Виміряти наслідки до, під час і після втручання. Дивитися не лише на ставлення, а й на поведінку, доступ до послуг, скарги, можливі побічні наслідки та те, чи однаково різні групи вважають умови безпечними.
Спосіб роботи має відповідати місцевим умовам, компетенціям фахівців і правовим вимогам. Коли учасники повідомляють про конкретні погрози або насильство, першочерговим завданням стає захист, а не психологічне переконування.
Поширені помилки в інтерпретації загрози
Одна з помилок — вважати, що будь-яке міжгрупове побоювання обов’язково вигадане. Реальні втрати й загрози вимагають фактичного аналізу та дій. Інша — трактувати саме відчуття як доказ провини іншої групи. Жоден психологічний показник не замінює встановлення подій і відповідальності.
Ще одна помилка — вважати різні типи загрози взаємозамінними. Зменшення економічної невизначеності може залишити без змін переживання культурного невизнання; публічний жест поваги може не розв’язати проблему дефіциту житла. Так само звичайний дружній контакт не компенсує інституційну дискримінацію чи небезпеку.
Нарешті, статистичний зв’язок між загрозою та упередженням не дає підстав характеризувати кожного учасника групи як агресивного, травмованого або нездатного до співпраці. Аналіз стосується варіації психологічних процесів у конкретних умовах.
Запитання та відповіді
Чим відрізняється реалістична міжгрупова загроза від символічної?
Перша стосується очікуваних втрат у сфері фізичної безпеки, ресурсів, статусу та політичного впливу. Друга стосується цінностей, норм, традицій, мови й колективної самобутності. Обидва типи можуть існувати водночас, і жоден не доводить сам по собі фактичної провини іншої групи.
Чи означає «реалістична загроза», що небезпека підтверджена?
Ні. Це усталена назва типу сприйнятої загрози в теорії. Підтвердження потребують конкретні факти, масштаби ризику, джерела інформації та причинний зв’язок із діями певних людей або установ.
Чи може символічна загроза впливати на рішення про допомогу біженцям?
Так, відповідні статистичні зв’язки описані в дослідженнях ставлення до політики щодо біженців. Наприклад, польське дослідження 2026 року виявило роль символічної загрози в моделі емоцій і підтримки політики. Це не універсальна закономірність для кожної країни чи групи.
Чи завжди негативне ставлення спричиняє загроза?
Негативне ставлення формується через кілька процесів: попередні установки, досвід взаємодії, соціальні норми, інформаційне середовище, дискримінацію та інституційні умови. Загроза може бути і причиною, і наслідком частини цих процесів. Тривалі спостереження допомагають розділяти напрями зв’язку, але повної причинної відповіді для будь-якої ситуації ще немає.
Чи допомагає міжгруповий контакт зменшити загрозу?
Позитивний і безпечний контакт є перспективним механізмом, для якого існує широка метааналітична база. Умови добровільності, підтримки й справедливої організації критично важливі: негативний контакт може погіршувати ставлення. Участь постраждалих від насильства не повинна бути примусовою.
Чи можуть люди одночасно боятися втрати ресурсів і культурних змін?
Так. Дві форми загрози розділяють для точного аналізу, але в реальних суперечках вони часто поєднуються з питаннями довіри, влади й справедливості. Фахівцям слід встановити всі значущі складники перед тим, як пропонувати рішення.
Як відрізнити занепокоєння громадян від дискримінації?
Занепокоєння може бути пов’язане з конкретним бюджетом, правилами чи рівнем безпеки. Дискримінація проявляється в необґрунтованому обмеженні прав або нерівному ставленні через належність до групи. Оцінюють конкретні аргументи, дії, наслідки, правові норми та фактичні дані. Психологічний опитувальник не замінює такої перевірки.
Чи можна застосовувати теорію до війни Росії проти України?
Теорія може допомагати вивчати групові оцінки ризиків, мобілізацію, інформаційні впливи та внутрішньосуспільні відносини. Російська агресія, її міжнародно-правова оцінка, відповідальність за злочини й право України на безпеку встановлюються на основі фактів і права. Психологічний опис не створює симетрії між нападом та обороною.
Чи зобов’язані постраждалі брати участь у діалозі?
Участь має бути добровільною та безпечною. Відмова від зустрічі, прощення або примирення є правом постраждалої людини. Програми можуть передбачати інші форми допомоги, представництва й захисту без безпосереднього контакту з тими, хто завдав шкоди.
Пов’язані статті
• Теорія соціальної ідентичності: Тажфел, Тернер, групи та міжгрупові відносини — про групову належність і механізми поділу на «своїх» та «чужих».
• Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження — про умови контакту та межі його впливу на упередження.
• Дегуманізація: що це і до яких наслідків може вести — про відмову іншим у повній людяності.
• Гуманізація: визнання психіки та індивідуальності іншої людини — про механізми подолання дегуманізуючих уявлень.
• Мова ворожнечі: категоризація та дегуманізація в комунікації — про суспільні повідомлення, що можуть закріплювати ворожі узагальнення.
• Групова поляризація: чому обговорення може посилювати погляди — про динаміку думок усередині груп.
Джерела
Aberson, C. L. (2019). Indirect effects of threat on the contact–prejudice relationship: A meta-analysis. Social Psychology, 50(2), 105–126. https://doi.org/10.1027/1864-9335/a000364.
Cowling, M. M., Anderson, J. R., & Ferguson, R. (2019). Prejudice-relevant correlates of attitudes towards refugees: A meta-analysis. Journal of Refugee Studies, 32(3), 502–524. https://doi.org/10.1093/jrs/fey062.
Oľhová, S., Koky, R., Lacko, D., Hřebíčková, M., & Graf, S. (2026). When minorities clash: The role of intergroup contact, threat, and perceived discrimination in mutual attitudes of the Roma and Ukrainian refugees. International Journal of Intercultural Relations, 113, 102434. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2026.102434.
Ozkan, Z., Kossowska, M., Szumowska, E., Perek-Białas, J., & Szwed, P. (2026). Emotional foundations of refugee policy support: The role of threats and emotions towards refugees. International Journal of Intercultural Relations, 110, 102326. https://doi.org/10.1016/j.ijintrel.2025.102326.
Özkan, Z., Kossowska, M., Szumowska, E., Perek-Białas, J., & Szwed, P. (2026). Threat perceptions and closeness to refugees: A three-wave longitudinal study. Personality and Social Psychology Bulletin, 52(9), 2868–2879. https://doi.org/10.1177/01461672251352899.
Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619.
Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good, especially when people have the opportunity and motivation to opt out of contact. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
Riek, B. M., Mania, E. W., & Gaertner, S. L. (2006). Intergroup threat and outgroup attitudes: A meta-analytic review. Personality and Social Psychology Review, 10(4), 336–353. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr1004_4.
Rios, K., Sosa, N., & Osborn, H. (2018). An experimental approach to intergroup threat theory: Manipulations, moderators, and consequences of realistic vs. symbolic threat. European Review of Social Psychology, 29(1), 212–255. https://doi.org/10.1080/10463283.2018.1537049.
Sinclair, S., Granberg, M., & Nilsson, T. (2024). Love thy (Ukrainian) neighbour: Willingness to help refugees depends on their origin and is mediated by perceptions of similarity and threat. British Journal of Social Psychology, 63(2), 499–517. https://doi.org/10.1111/bjso.12691.
Stephan, W. G., & Stephan, C. W. (2017). Intergroup threat theory. In The International Encyclopedia of Intercultural Communication. Wiley. https://doi.org/10.1002/9781118783665.ieicc0162.