Теорія соціальної ідентичності: Тажфел, Тернер, групи та міжгрупові відносини

3 вер.

Читати 7 хв

Оновлено: 7 годин тому

Теорія соціальної ідентичності — теорія міжгрупових відносин, розроблена Анрі Тажфелом і Джоном К. Тернером. Вона пояснює, як належність до соціальної групи може ставати частиною самовизначення людини, як групи набувають психологічного значення і чому порівняння між «нами» та «ними» іноді веде до внутрішньогрупової переваги, захисту статусу, спроб змінити становище групи або колективної дії.

Її часто переказують як просту схему «категоризація — ідентифікація — порівняння». Це корисна навчальна підказка, але не повна теорія. Класична модель Тажфела—Тернера також описує статусні відносини між групами, проникність групових меж, стабільність і легітимність нерівності та різні стратегії відповіді на несприятливе групове становище.

Що саме пояснює теорія соціальної ідентичності

Теорія виникла з досліджень міжгрупової поведінки. Її головний об’єкт — не «ідентичність людини взагалі», а ситуації, у яких люди визначають себе через членство в соціальних групах і діють у системі відносин між цими групами. Тому вона належить передусім до соціальної психології міжгрупових відносин.

Ширше поняття ідентичності охоплює значно більше: особисту історію, ролі, цінності, професійне й життєве самовизначення. Соціальна ідентичність у традиції Тажфела—Тернера є окремим аналітичним вузлом усередині цього ширшого поля. Прикладом соціально значущої групової належності є військова ідентичність, де членство у військовій спільноті та роль військовослужбовця можуть ставати частиною самовизначення.

Анрі Тажфел і Джон Тернер: спільне авторство

Експериментальну та концептуальну основу програми заклав Анрі Тажфел. Його роботи про категоризацію, упередження, мінімальні групи та соціальну ідентичність створили послідовну лінію від лабораторного дослідження до теорії міжгрупових відносин.

Класичне формулювання теорії пов’язане з Тажфелом і Джоном К. Тернером. Розділ «An Integrative Theory of Intergroup Conflict» 1979 року став однією з головних точок канонічного оформлення моделі. Тернер згодом очолив окрему програму теорії самокатегоризації. Тому приписувати всю теорію соціальної ідентичності лише одному з них історично неточно.

Від мінімальних груп до теорії

Важливою передісторією стали мінімально-групові експерименти. У них учасників розподіляли на нові групи за малозначущими критеріями, усували особисті стосунки між учасниками та пропонували розподіляти винагороди між анонімними членами своєї й іншої групи. Уже за таких умов часто виникала перевага власної групи.

Цей результат не означає, що будь-який поділ людей автоматично породжує ненависть, агресію або конфлікт. Мінімально-групова парадигма показала набагато точніше: сама категоризація може бути достатньою основою для систематичної інгрупового фаворитизму в деяких рішеннях. Подальші дослідження виявили роль взаємозалежності, очікувань взаємності, норм, статусу та конкретної структури ситуації.

Метааналіз кооперативної поведінки показав невеликий або помірний загальний ефект більшої кооперації з членами своєї групи порівняно з іншою групою. Водночас ефект був сильнішим у ситуаціях взаємозалежності, а міжгрупова різниця краще пояснювалася перевагою своєї групи, ніж прямим приниженням чужої. Отже, «своїм більше» і «чужим гірше» — не одна й та сама психологічна операція.

Соціальна категоризація

Категоризація організовує соціальний світ: люди розрізняють групи, визначають межі належності та використовують категорії для інтерпретації поведінки. У традиції Тажфела категорія має психологічні наслідки не лише тому, що спрощує інформацію. Вона існує всередині системи соціальних значень, цінностей, статусів і відносин.

Сам факт формальної належності ще не описує силу соціальної ідентичності. Одна й та сама людина належить до багатьох категорій, але їхня психологічна значущість змінюється залежно від ситуації. Це питання згодом було детальніше розроблене в теорії самокатегоризації Тернера та колег.

Соціальна ідентичність

Соціальна ідентичність описує ту частину самовизначення, яка пов’язана з усвідомленням належності до соціальних груп і значенням цієї належності. Група може ставати психологічним «ми»: її успіхи, статус, норми та ставлення інших груп набувають значення для того, як людина бачить себе у соціальному світі.

Це не означає втрати індивідуальності. Людина може визначати себе і як унікальну особу, і як члена різних груп. Який рівень самовизначення виходить на перший план, залежить від контексту. Саме динаміку переходу між особистим і груповим рівнями пізніше систематизувала теорія самокатегоризації.

Соціальне порівняння і позитивна відмінність

Групова належність набуває оцінного змісту через порівняння з релевантними іншими групами. У класичній моделі люди прагнуть позитивної соціальної ідентичності, а групи — позитивної відмінності за значущими критеріями. Але ця теза не означає постійну потребу «перемогти всіх інших». Важливо, які саме групи порівнюються, які критерії вважаються легітимними і яким є реальний статусний порядок.

Тому внутрішньогрупова перевага не є універсальною однаковою реакцією. Метааналітичні дані показують, що статус групи, стабільність статусної різниці, її легітимність і проникність меж між групами змінюють закономірності групової упередженості.

Проникність групових меж: чи можна перейти в іншу групу

Один із ключових параметрів — проникність меж. Якщо людина вважає, що може індивідуально перейти з низькостатусної групи до більш статусної, можливою стратегією стає соціальна мобільність: змінити власне групове становище без зміни системи відносин між групами.

Якщо межі сприймаються як непроникні, індивідуальний вихід стає менш реалістичним. Тоді зростає значення колективних способів переосмислення або зміни становища групи. Саме тому теорія соціальної ідентичності пов’язує психологію самовизначення зі структурою доступних соціальних можливостей.

Стабільність і легітимність статусу

Друга група параметрів стосується того, чи здається статусний порядок стабільним і справедливим. Стабільна та легітимна нерівність створює іншу психологічну ситуацію, ніж нестабільна або нелегітимна. Коли нижчий статус сприймається як несправедливий і такий, що може змінитися, колективна конкуренція стає психологічно більш можливою.

Метааналіз статусних відмінностей підтвердив, що стабільність, легітимність і проникність групових меж модифікують зв’язок статусу з внутрішньогруповою упередженістю. Це важливий емпіричний аргумент проти популярного спрощення, ніби теорія зводиться до механічного «ми любимо своїх».

Три типи відповіді на несприятливу соціальну ідентичність

Соціальна мобільність — індивідуальна спроба перейти до більш статусної групи, коли межі сприймаються як проникні.
Соціальна творчість — зміна критеріїв порівняння, переоцінка характеристик групи або вибір іншої групи для порівняння, щоб створити позитивну відмінність.
Соціальна конкуренція — колективна дія, спрямована на зміну реального статусного співвідношення між групами.

Ці стратегії не є трьома обов’язковими стадіями. Це аналітичні можливості, ймовірність яких залежить від того, як люди сприймають групові межі, статус, справедливість та можливість змін.

Теорія соціальної ідентичності і теорія самокатегоризації

Ці дві теорії споріднені, але не тотожні. Теорія соціальної ідентичності зосереджена насамперед на міжгрупових відносинах, статусі, порівнянні та стратегіях групової поведінки. Теорія самокатегоризації, розроблена Тернером, Майклом Гоггом, Пенелопою Оукс, Стівеном Райхером, Маргарет Везерелл та колегами, детальніше пояснює, як соціальні категорії стають психологічно значущими й організовують сприйняття себе та інших.

У сучасній літературі їх часто об’єднують поняттям «соціально-ідентичнісний підхід». Це ширша дослідницька традиція. Тому емпіричний результат із сучасного дослідження соціальної ідентифікації не слід автоматично оголошувати прямою перевіркою кожного положення класичної теорії Тажфела—Тернера.

Чи справді все пояснює самооцінка

Одна з найвідоміших пізніших інтерпретацій стверджувала, що міжгрупова дискримінація підвищує самооцінку, а низька самооцінка мотивує дискримінацію. Огляд понад сорока досліджень не знайшов переконливих доказів цієї гіпотези в її повній і безумовній формі. Автори огляду запропонували точніше розрізняти особисту й соціальну, загальну й специфічну, стійку й ситуативну самооцінку.

Отже, фраза «люди принижують чужу групу, щоб підняти самооцінку» не є універсальним законом теорії соціальної ідентичності. Вона описує одну з гіпотез, що потребує конкретних умов і точного визначення того, яку саме самооцінку вимірюють.

Від упередженості до колективної дії

Теорія соціальної ідентичності дала мову для аналізу того, чому групове невдоволення іноді переходить у спробу змінити соціальний порядок. Подальші моделі колективної дії розширили цю логіку. Метааналітичний синтез показав, що колективну дію пов’язують щонайменше три групи чинників: соціальна ідентичність, сприйнята несправедливість та відчуття групової ефективності.

Це розширення важливе: сильна ідентифікація сама по собі не гарантує протесту чи мобілізації. Люди також оцінюють несправедливість, можливість спільного впливу, норми своєї групи та конкретний політичний і соціальний контекст.

Що теорія пояснює в повсякденному житті

Соціально-ідентичнісний підхід застосовують до групових норм, стереотипів, організацій, лідерства, політичної поведінки, освіти, спорту та здоров’я. У кожній із цих сфер ключове питання однакове: коли певне «ми» стає психологічно значущим і як це змінює сприйняття, норми та поведінку. Окреме сучасне застосування цього підходу — психологія натовпу, де спільна ідентичність допомагає пояснювати норми, взаємодопомогу, конфлікт і поведінку в надзвичайних ситуаціях.

Наприклад, систематичний огляд і метааналіз 2024 року, що включив 133 незалежні вибірки, виявив невеликий позитивний зв’язок соціальної ідентифікації з поведінкою, пов’язаною зі здоров’ям. Новіший огляд об’єктивно вимірюваних фізичних показників також виявив як потенційно захисні, так і несприятливі наслідки соціально-ідентичнісних процесів. Це демонструє широту сучасної програми, але не перетворює групову ідентичність на однозначно «корисний» або «шкідливий» фактор.

Внутрішня група і зовнішня група

Терміни «внутрішня група» та «зовнішня група» описують позицію відносно певної категоризації: групу «ми» та групу «вони». Одна й та сама людина може бути членом внутрішньої групи за одним критерієм і зовнішньої — за іншим. Тому ці категорії не є постійними властивостями людей.

Так само внутрішньогрупова перевага не дорівнює ворожості до зовнішньої групи. Метааналіз кооперації показав, що міжгрупова різниця часто виникає через більшу підтримку своїх, а не через активне погіршення становища чужих. Для пояснення відкритого конфлікту потрібні додаткові змінні.

Тажфел, Шериф і Олпорт: три різні лінії міжгрупової психології

Роботи Музафера Шерифа показали значення реального конфлікту інтересів, спільних цілей і структури взаємозалежності між групами. Тажфел шукав мінімальні психологічні умови міжгрупової диференціації. Ці програми відповідають на різні, але взаємопов’язані питання.

Лінія Гордона Олпорта і сучасна теорія міжгрупового контакту досліджують умови, за яких контакт між групами може зменшувати упередження. Разом ці вузли показують, що міжгрупові відносини не мають одного універсального механізму: категоризація, ресурси, статус, норми, контакт і структура взаємозалежності діють спільно.

Що теорія не стверджує

Вона не стверджує, що люди завжди ділять світ лише на «своїх» і «чужих».
Вона не стверджує, що будь-яка категоризація неминуче породжує ненависть або насильство.
Вона не зводить міжгруповий конфлікт до низької самооцінки.
Вона не робить соціальну ідентичність постійною рисою особистості.
Вона не є тотожною теорії самокатегоризації, хоча обидві входять до однієї ширшої традиції.

Сучасна наукова оцінка

Теорія соціальної ідентичності зберегла статус фундаментальної рамки соціальної психології, але її сучасне використання значно ширше за первинну модель 1970-х років. Частина класичних ідей отримала метааналітичну підтримку, зокрема значення структурних параметрів статусу для внутрішньогрупової упередженості. Інші популярні розширення, зокрема безумовна гіпотеза самооцінки, потребували серйозного уточнення.

Найсильніше читання теорії сьогодні — не як формули, що передбачає поведінку за одним ярликом групи, а як системи питань: яка категорія стала значущою, наскільки люди з нею ідентифікуються, з ким порівнюють свою групу, яким бачать статусний порядок, чи вважають його справедливим і змінним, які дії здаються можливими та які норми визначають допустиму поведінку.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Анрі Тажфел — біографія, мінімальні групи, ключові праці та історичний контекст.
Джон Тернер — співрозробник теорії соціальної ідентичності та ключовий розробник теорії самокатегоризації.
Соціальна психологія це — ширший контекст груп, норм, впливу та міжгрупових процесів.
Ідентичність це — ширше поняття ідентичності.
Музафер Шериф — реалістичний міжгруповий конфлікт, групові норми та спільні цілі.
Теорія міжгрупового контакту — умови та сучасні докази зниження міжгрупового упередження через контакт.
Франц Фанон — психологія расіалізації, колоніального досвіду та ідентичності в умовах нерівного статусного порядку.

Психологічна енкциклопедія