Ескалація міжгрупового конфлікту: механізми, стадії та сигнали
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Ескалація міжгрупового конфлікту — це процес посилення протистояння між соціальними групами, за якого зростають інтенсивність ворожої взаємодії, жорсткість вимог, готовність до примусу або насильства, а можливості безпечного врегулювання звужуються. Ескалація змінює не лише поведінку сторін. Вона впливає на те, як учасники пояснюють дії іншої групи, кому довіряють, які емоції вважають виправданими та які рішення підтримують.
Психологія ескалації досліджує переходи від суперечності інтересів до самопідтримуваних циклів недовіри, загроз, взаємних відповідей і суспільної мобілізації. У міждисциплінарному огляді моделей ескалації Вінсент Август розглядає когнітивні та емоційні зміни, формування союзів і мобілізацію ресурсів як взаємопов’язані елементи цього процесу. Поняття застосовують до відносин між громадами, етнічними й релігійними групами, організаціями та політичними спільнотами; для збройного насильства необхідний також окремий правовий, безпековий та історичний аналіз.
Що означає ескалація міжгрупового конфлікту
Міжгруповий конфлікт виникає тоді, коли люди діють як представники груп, а їхні інтереси, цілі, претензії, норми чи уявлення про справедливість вступають у суперечність. Ескалація описує зміну динаміки такого протистояння в часі. Її ознаками можуть бути збільшення кількості учасників, розширення предмета суперечки, частіші погрози, нормалізація принизливої мови, зростання ціни поступок і поява дій, що завдають шкоди іншій стороні.
Конфлікт має кілька незалежних вимірів. Суперечка може бути емоційно гострою, але залишатися в межах правил і без насильства. Може відбуватися збройне насильство навіть за відсутності масових відкритих дебатів. Також ескалація не обов’язково є симетричною: одна сторона здатна ініціювати напад, інша — організовувати захист. Психологічний опис реакцій не розподіляє між ними юридичну або моральну відповідальність.
Огляд Навати про виникнення та ескалацію міжгрупового конфлікту пропонує розглядати формування власної групи, сприйняття зовнішньої групи та конкретну взаємодію між ними. Саме їхнє поєднання дозволяє пояснити, чому подібні розбіжності в одному середовищі лишаються керованими, а в іншому загострюються.
Чим ескалація відрізняється від конфлікту, поляризації та насильства
Конфлікт означає наявність несумісних інтересів або претензій; ескалація — процес наростання небезпечних чи руйнівних складових протистояння. Поляризація описує збільшення відстані між поглядами, позиціями або груповими ідентичностями й може бути одним із чинників конфліктної динаміки. Насильство — конкретні дії, спрямовані на заподіяння шкоди, примус чи фізичне ураження. Ці явища можуть поєднуватися, але вимірюються різними показниками.
Важлива і відмінність від законного ненасильницького протесту. Інтенсивні колективні вимоги, страйки, громадянська непокора та публічна критика влади самі собою не свідчать про перехід до насильства. Систематичний огляд 37 досліджень колективної дії показав, що ідентичність, відчуття несправедливості, емоції, групові норми й оцінка ефективності дій пов’язані з різними формами мобілізації; такі чинники не дозволяють автоматично ототожнювати протест із насильницькою поведінкою.
Як формується спіраль ескалації
Ескалація нерідко розвивається через зворотний зв’язок: група А інтерпретує подію як загрозу й посилює контроль або тиск; група Б сприймає ці кроки як підтвердження ворожих намірів і відповідає; наступна відповідь стає новим «доказом» небезпеки. Унаслідок цього змінюються очікування, правила взаємодії та сама структура конфлікту. Такі моделі розглядають Август і класична література з урегулювання конфліктів.
Окреме експериментальне та поздовжнє дослідження в Данії перевіряло, як інформація про насильницькі наміри представників іншої групи може підсилювати відповідні установки у власній групі. Результати підтримують механізм взаємного посилення ворожості в досліджених умовах. Це доказ існування певного соціально-психологічного механізму, а не універсальна формула перебігу всіх міжгрупових протистоянь.
Перший механізм: загроза, невизначеність і приписування намірів
Група може реагувати як на безпосередню небезпеку для життя та ресурсів, так і на загрозу статусу, цінностям, автономії чи колективній ідентичності. Важливо розрізняти підтверджені загрози та помилкові уявлення про них. Співвідношення об’єктивних обставин і сприйняття визначається ситуацією, доступною інформацією та довірою до її джерел.
У огляді нейронаукових і соціально-психологічних досліджень Лантос і Моленбергс показують, як сприйняття міжгрупової загрози може взаємодіяти з дегуманізацією та моральним виправданням ворожих дій. Проте жодна окрема реакція мозку чи психологічна шкала не встановлює наміри конкретної людини або неминучість майбутнього насильства.
В умовах невизначеності зростає спокуса пояснювати неоднозначні дії опонента найгіршим можливим наміром. Так виникає замкнене коло: власну жорстку поведінку описують як вимушену відповідь, а аналогічні дії іншої групи — як доказ її незмінної агресивності. Для оцінювання конфлікту потрібне зіставлення таких сприйнять із перевіреними фактами, владними можливостями сторін і хронологією їхніх дій.
Другий механізм: колективні емоції
Страх, гнів, обурення, приниження та образа впливають на те, які рішення стають психологічно прийнятними для членів групи. Емоції мають різні наслідки залежно від того, хто сприймається відповідальним за шкоду, наскільки реалістичним видається захист і що саме підтримують групові норми. У науковому огляді емоційної динаміки конфліктів описано індивідуальні, міжособистісні та групові шляхи впливу емоцій на поведінку.
Не існує простого правила «більший гнів — більше насильства». Наприклад, польовий експеримент Зейтцоффа виявив залежність ефекту індукованого гніву на каральну поведінку від місцевого досвіду насильства. Емоцію потрібно аналізувати разом із контекстом, доступними засобами дії та суспільною оцінкою допустимого.
Третій механізм: зміна образу іншої групи
Під час ескалації складний образ людей по той бік суперечності іноді поступається узагальненому образу небезпечного й однорідного противника. Окремі вчинки приписують усім, а внутрішні розбіжності в чужій групі перестають помічати. Це послаблює готовність перевіряти повідомлення, підтримувати винятки та розглядати конкретні домовленості.
Огляд Сагуй і Райфен-Тагар описує систему взаємопов’язаних переконань, емоцій і оцінок, яка допомагає виправдовувати насильство проти зовнішньої групи. Дегуманізація, демонізація й очікування загрози в цій моделі мають значення саме у зв’язку із суспільними нормами та політичними рішеннями. Дослідження пояснює підтримку насильства, але не переносить провину конкретних виконавців на всіх членів групи.
Четвертий механізм: групові норми, лідери та аудиторія
Групи створюють очікування щодо лояльності, способів захисту, допустимих компромісів і покарання за незгоду. Коли авторитетні учасники винагороджують жорсткість, а конструктивну незгоду трактують як зраду, зростають соціальні витрати пошуку рішення. Водночас ті самі групові процеси можуть підтримувати дисципліну, захист цивільних, переговорні процедури та відмову від колективного покарання.
У праці Гоґґа і Раста про міжгрупове лідерство показано, чому спроби створити спільну надгрупову ідентичність можуть викликати опір, коли вони загрожують самобутності окремих груп. Отже, заклики до єдності мають враховувати визнання, права та автономію учасників.
П’ятий механізм: помста, колективне покарання і розширення кола учасників
Дія, адресована всій групі через вчинки окремих її представників, може посилювати відчуття несправедливості та бажання відповісти. У чотирьох експериментах з учасниками з Туреччини й Німеччини дослідники спостерігали підвищення готовності до протидії й погіршення міжгрупових оцінок після сценаріїв колективного покарання. Перенесення лабораторних висновків на реальні збройні конфлікти потребує додаткової перевірки, але механізм має пряме значення для оцінювання ризиків групового покарання.
Ескалація здатна поширюватися через союзи, мобілізацію нових учасників, економічні обмеження й політичні рішення. Кількість залучених людей не завжди корелює з насильством: широкі коаліції можуть організовувати також ненасильницьке протистояння. Вирішальне значення мають цілі, засоби та правила взаємодії.
Стадії ескалації: як читати моделі розвитку конфлікту
Поділ на стадії допомагає впорядкувати спостереження, визначити зміну ризиків і добирати належні способи реагування. Стадії є дослідницькими та практичними моделями, а не природним законом, за яким кожен конфлікт обов’язково проходить однакові кроки.
Дев’ять стадій за Фрідріхом Ґлазлом
Модель Ґлазла описує дев’ять якісно відмінних рівнів, згрупованих у три великі фази. Її початковий контекст — конфлікти між сторонами, що взаємодіють і часто мають спільні організаційні завдання. Психометрична перевірка опитувальника ескалації надала певну емпіричну підтримку підходу, водночас автори підкреслили складність вимірювання окремих стадій і можливість пропуску етапів. Застосування моделі до воєн і масштабного політичного насильства потребує окремого обґрунтування.
Перша фаза охоплює три стадії. 1. Затвердіння позицій: суперечності стають стійкими, хоча переговори ще можливі. 2. Дебати й полеміка: зростає боротьба за переконливість, взаємні оцінки загострюються. 3. Дії замість слів: сторони дедалі менше покладаються на пояснення й переходять до односторонніх кроків.
Друга фаза також має три стадії. 4. Образи та коаліції: формуються стійкі негативні уявлення й залучаються союзники. 5. Втрата обличчя: публічне приниження та заперечення легітимності іншої сторони ускладнюють відступ. 6. Стратегії погроз: примус, ультиматуми та демонстрація здатності завдати шкоди стають основними засобами впливу.
Третя фаза відображає руйнівні форми боротьби. 7. Обмежені руйнівні удари: заподіяння шкоди починають вважати прийнятною ціною. 8. Руйнування противника: на перший план виходить прагнення позбавити іншу сторону можливості діяти. 9. Спільне падіння: руйнівна логіка може переважити навіть турботу про власні втрати. Назви є українським змістовим викладом моделі, а не окремою діагностичною класифікацією людей.
Для реальних громад корисніше визначати фактичні зміни у взаємодії, ніж механічно присвоювати конфлікту число від одного до дев’яти. Особливо небезпечно робити висновок, ніби насильство є «природним» фіналом суперечки: така інтерпретація підмінює дослідження причин фаталістичною схемою.
Спіраль структурних змін і часові переходи
Інший підхід, описаний у сучасному огляді Августа, приділяє увагу накопиченню змін у переконаннях, стосунках, груповій структурі й умовах взаємодії. Жорсткі заходи породжують нові страхи, звички та інституційні бар’єри; наступні рішення ухвалюють уже в змінених умовах. Тому повернення до попереднього стану може вимагати більше, ніж припинення однієї сварки або інформаційного приводу.
Огляд Нґ і Платоу аналізує перехід від ненасильницьких колективних дій до насильницьких зіткнень як послідовність ситуаційних зрушень, психологічних змін і відчуття колективної спроможності діяти. Автори об’єднують кілька теоретичних традицій та вказують на можливі точки запобігання насильству. Це специфічна модель певного типу подій, яку не можна механічно переносити на всі форми війни або громадянського спротиву.
Ранні сигнали ескалації
Окрема образлива репліка чи хвиля гніву не є достовірним прогнозом насильства. Ранні сигнали потрібно оцінювати за динамікою, повторюваністю, фактичною поведінкою та доступними можливостями завдати шкоди. У методиці аналізу конфлікту ПРООН пропонується враховувати рушійні чинники, учасників, місцеві структури й потенційні події-пускові механізми, а також оновлювати висновки в міру зміни контексту.
Сигнали у висловлюваннях та інформаційному середовищі
Тривожними зрушеннями є систематичне поширення тверджень про колективну провину, нормалізація приниження, дегуманізувальні висловлювання, повторювані чутки про неминучий напад, публічні виправдання позасудової розправи та придушення перевірених спростувань. Їхнє значення зростає, коли такі твердження підкріплюють впливові організації або вони супроводжують фактичні погрози. Огляд психології підтримки міжгрупового насильства пояснює, чому подібні уявлення можуть знижувати соціальні заборони на шкоду.
Сигнали в організаціях та групових нормах
Варто відстежувати формування жорстких правил «своїх» і «чужих», ізоляцію незгодних, покарання за спроби порозуміння, відмову від раніше прийнятих процедур розв’язання спорів, розширення коаліцій для тиску, підготовку дискримінаційних рішень і публічні ультиматуми. Потрібно відокремлювати реальну підготовку до порушень від законної самоорганізації для захисту прав та безпеки.
Сигнали у фактичних подіях
Особливу вагу мають документовані погрози, напади, залякування, примусове витіснення, цілеспрямоване позбавлення ресурсів, знищення майна, напади на цивільних та повторювані акти відплати. Зміни частоти, географії, тяжкості та вибору мішеней дозволяють відрізняти зростання небезпеки від інформаційного шуму. Індекс конфліктів ACLED окремо аналізує смертність, небезпеку для цивільних, територіальне поширення насильства та кількість озброєних акторів. Це показники насильницьких подій; вони не є психологічним тестом або гарантією точного прогнозу.
Як відрізнити справжній сигнал від хибної тривоги
Сильнішим є висновок, що спирається на кілька незалежних джерел, часову послідовність подій, перевірені свідчення, інституційний контекст і порівняння з попереднім рівнем напруження. Важливо враховувати систематичне недоповідомлення, страх свідків, обмежений доступ до територій та різницю між кількістю публікацій про подію й кількістю самих подій.
Прогнозування завжди має невизначеність. Ресурс раннього попередження ACLED прямо зазначає, що жоден окремий інструмент не охоплює всіх загроз. Для практичного рішення потрібне поєднання аналізу подій, місцевого знання та перевірки наслідків можливих дій.
Чинники, що прискорюють або стримують ескалацію
Підвищують вразливість до ескалації нерівний доступ до значущих ресурсів, відчуття приниження чи несправедливості, слабкі процедури вирішення спорів, безкарність за насильство, інформаційна невизначеність і політична мобілізація через образ ворога. Метааналітичний огляд відносної депривації показує, що зв’язки між пережитою несправедливістю та поведінкою різняться залежно від способу вимірювання й рівня аналізу; отже, сам факт невдоволення ще не пояснює, чому в одних умовах люди обирають мирні дії, а в інших — насильство.
Стримувальними чинниками можуть бути доступні та легітимні механізми розгляду скарг, прозорість рішень, захист меншин, справедлива відповідальність за порушення, незалежні канали перевірки інформації, соціальні норми захисту цивільних і керівництво, яке не заохочує колективну провину. Ці заходи мають різний рівень підтвердження, а їхня дія залежить від влади, ресурсів та умов безпеки.
У метааналізі міжгрупового контакту Петтіґрю й Тропп виявили загальну тенденцію до зниження упередженості за сприятливого контакту. Водночас у гострому конфлікті добровільність, безпечність, захист від примусу та інституційний контекст залишаються визначальними. Контакт між групами не можна призначати потерпілим як обов’язкову умову безпеки, доступу до допомоги чи справедливості.
Як ескалацію оцінюють у дослідженнях
Для психологів та дослідників корисно розділяти щонайменше чотири рівні спостереження. На індивідуальному рівні вивчають сприйняття загрози, емоції, установки щодо насильства та готовність до співпраці. На груповому — норми, поведінку лідерів, довіру та мобілізацію. На інституційному — правила, санкції, доступ до правосуддя та можливості скарг. На подієвому — документовані інциденти, їхній масштаб, тяжкість, географію та спрямованість.
Показники різних рівнів не слід зливати в одну довільну оцінку. Зростання негативних настроїв не дорівнює збільшенню насильницьких інцидентів, а зменшення публічних суперечок не доводить відновлення довіри. Натомість зіставлення незалежних джерел дозволяє виявити, де саме змінюється процес.
Опитувальник ескалації Шеппи-Лах'яні та Цапфа перевірявся в контексті переважно міжособистісних і робочих конфліктів. Наявна психометрична підтримка не означає, що ним можна без адаптації оцінювати міжетнічні протистояння, воєнні події або небезпеку для конкретної громади. Для цього потрібні інші інструменти, локальна перевірка та етичні процедури.
Як будувати практичну карту ризиків громади
Спочатку визначають конкретний предмет суперечки й сторони, враховуючи реальні відмінності у владі та можливостях. Далі фіксують хронологію підтверджених дій: вимоги, зміни правил, погрози, випадки дискримінації, застосування примусу чи насильства. Окремо описують групові сприйняття, доступні засоби захисту та можливі події, що різко змінюють ризик.
Після цього обирають чіткі показники, часові інтервали, джерела перевірки й відповідальних за безпечне реагування. Варто заздалегідь визначити, які дані конфіденційні, як убезпечити свідків і кого повідомляти в разі безпосередньої загрози. Такий підхід узгоджується з рамкою конфліктного аналізу ПРООН, але конкретні пороги тривоги потребують місцевої валідації.
Що може зменшувати ескалацію
Початкові заходи залежать від типу небезпеки. Коли ще існує можливість безпечної комунікації, доцільними можуть бути незалежна перевірка спірних фактів, зрозумілі правила переговорів, процедурна справедливість та узгоджені обмеження на загрозливі дії. Коли присутні примус, переслідування або напад, першочерговими стають захист людей, документування порушень, доступ до правосуддя та припинення шкідливої поведінки.
Не варто обмежуватися порадою «обидві сторони повинні заспокоїтися». Така фраза не враховує розподілу влади й відповідальності, може замовчувати реальні загрози та покладати частину обов’язку за припинення агресії на постраждалих. Діалог можливий там, де забезпечено добровільну участь, безпеку й право вийти з процесу без покарання.
Дослідження вказують на різні можливості втручань — роботу з груповими нормами, точне інформування, інституційні зміни, механізми розгляду скарг, захист постраждалих та ретельно спроєктовану співпрацю. Огляд Сагуй і Райфен-Тагар обговорює психологічні втручання разом із їхніми практичними й етичними обмеженнями. Одне успішне втручання не дозволяє обіцяти його універсальну дієвість.
Коли діалог здатний погіршити ситуацію
Примусові зустрічі між постраждалими й представниками групи, пов’язаної з насильством, можуть посилювати ризик повторного приниження, небезпеки або вторинної травматизації. Проблема особливо гостра, коли учасники мають нерівні ресурси, немає незалежного захисту, а відповідальність за шкоду залишається невизнаною. Відмова від участі в діалозі не зменшує прав постраждалих на захист, відшкодування та справедливість.
Ефективність програм потрібно оцінювати за заздалегідь визначеними результатами: зменшенням конкретних ризиків, доступністю безпечних процедур, змінами поведінки та стабільністю наслідків. Короткочасне покращення відповідей в анкеті саме собою ще не доводить тривалої трансформації міжгрупових відносин.
Ескалація в умовах російської агресії проти України
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну є міжнародною збройною агресією, що засвідчено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 і офіційною заявою Міністерства закордонних справ України, з відповідальністю за конкретні дії та порушення. Психологічні моделі загрози, групової мобілізації або спіралей ворожості можуть допомагати аналізувати окремі соціальні процеси під час війни, але не визначають правовий статус нападу, не перетворюють агресію на симетричну суперечку та не встановлюють колективної провини населення.
У постраждалих українських громадах корисно розрізняти щонайменше три ситуації: продовження збройної небезпеки; локальні соціальні суперечності, що посилюються через втрати, дефіцит ресурсів або дезінформацію; тривале відновлення відносин після припинення насильства. У цих ситуаціях потрібні різні процедури, відповідальні інституції й показники успіху. Для аналізу програм доцільна методика ПРООН, яка вимагає врахування місцевих рушійних чинників та інституційного контексту.
Напруга між місцевими мешканцями й внутрішньо переміщеними людьми, суперечки щодо допомоги або участі в рішеннях можуть потребувати прозорих процедур, рівного доступу до послуг і участі громадян. Сама наявність суперечки не означає невідворотної ворожнечі. Водночас відновлення довіри між постраждалими від злочинів і причетними до них особами не може розглядатися як адміністративний показник, якого слід досягти ціною безпеки або примирення всупереч волі людини.
Практичні орієнтири для фахівців та організацій
Для освітян і керівників організацій важливо створювати правила розгляду скарг, фіксувати випадки групового приниження, знижувати винагороди за погрози й надавати доступ до незалежного розгляду конфліктів. Робота має стосуватися конкретної поведінки та справедливості процедури, а не припущення, що певна етнічна, мовна чи соціальна належність робить людину небезпечною.
Для працівників громад і гуманітарних програм ключовими є регулярний аналіз місцевих ризиків, захист конфіденційності, консультації з різними групами без примусового представництва, прозорий розподіл ресурсів та перевірка того, чи не посилює допомога наявні нерівності. Ці підходи відповідають загальній логіці аналізу конфлікту й розвитку ПРООН.
Для медіаторів та дослідників особливо важливо не плутати готовність говорити з готовністю примиритися. Межі втручання визначають безпека, визнання шкоди, добровільність і реальний вплив учасників на правила процесу. Якщо триває насильство або прямий примус, спершу необхідно забезпечувати захист і належне реагування компетентних структур.
Поширені запитання
Чи кожен міжгруповий конфлікт обов’язково загострюється?
Ні. Розбіжності можуть тривалий час залишатися керованими, переходити до співпраці або зменшуватися завдяки справедливим процедурам. Моделі стадій пояснюють можливу динаміку, а не визначають неминучу послідовність подій. Дослідження моделі Ґлазла також описує можливість пропуску окремих стадій.
Чи має ескалація завжди дев’ять стадій?
Ні. Дев’ять стадій — один відомий варіант концептуалізації. Існують спіральні, структурні та ситуаційно-часові моделі. Їх порівнює Август. Реальну динаміку визначають за подіями, контекстом і конкретними механізмами, а не лише за назвою стадії.
Які сигнали найсерйозніші?
Найбільшу практичну вагу мають достовірні погрози, документовані напади, систематичне залякування, організований примус, насильство проти цивільних і швидке збільшення числа таких подій. Інформаційні й емоційні сигнали важливі для аналізу, але самі собою не прогнозують напад. Методологія ACLED демонструє значення окремого обліку смертельності, загроз цивільним і географічного поширення насильства.
Чому взаємні поступки інколи не зупиняють протистояння?
Поступка може виявитися недостатньою, якщо не змінено умови загрози, правила ухвалення рішень, безкарність, доступ до ресурсів чи очікування майбутньої шкоди. В умовах примусу вимога однакових поступок від агресора та постраждалої сторони може погіршувати безпеку. Потрібно досліджувати конкретну структуру конфлікту і відповідальність за дії.
Чи допомагає міжгруповий контакт під час гострого конфлікту?
Якісний контакт за сприятливих умов часто пов’язаний зі зменшенням упередженості, про що свідчить метааналіз Петтіґрю й Тропп. Проте гостра небезпека, примус і нерівність влади змінюють умови. Захист людини та її право відмовитися мають пріоритет перед організацією зустрічей.
Як визначити, що деескалація справді відбулася?
Важливо підтвердити зменшення погроз і шкоди, відновлення безпечних процедур та зниження ризику повторних інцидентів протягом часу. Зменшення кількості суперечок або мовчання постраждалих не є достатнім показником. Довіра, справедливість і тривала співпраця оцінюються окремо.
Підсумок
Ескалація міжгрупового конфлікту формується через взаємодію сприйнятої загрози, групових емоцій, норм, лідерства, інституційних умов і послідовних дій. Її можна досліджувати на рівні установок, групової організації, рішень установ та реальних подій. Моделі стадій корисні як орієнтири, якщо не підміняють конкретної хронології й відповідальності учасників.
Найнадійніший практичний підхід поєднує перевірку фактів, спостереження за динамікою загроз, захист прав людей, справедливі процедури й оцінювання наслідків втручань. У ситуаціях насильства безпека та відповідальність мають передувати будь-яким очікуванням примирення.
Пов’язані статті
Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження — наукові умови, за яких контакт може впливати на ставлення до інших груп.
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — відмінність поляризації від ескалації та механізми посилення групових позицій.
Експеримент Robbers Cave: як виникає міжгруповий конфлікт і що його зменшує — класичне польове дослідження конкуренції й спільних цілей.
Теорія соціальної ідентичності — базовий механізм групового самовизначення, що використовується в дослідженнях конфлікту.
Дегуманізація — зміни образу зовнішньої групи та пов’язані ризики.
Джерела
ACLED. (б. р.). About the Conflict Index. ACLED. https://acleddata.com/general-guide/about-conflict-index
ACLED. (2026). Early Warning Research Hub: Updated and Expanded. ACLED. https://acleddata.com/press/early-warning-research-hub-updated-and-expanded
August, V. (2025). Escalation and de-escalation. У S. A. Samoilenko & S. Simmons (ред.), The Handbook of Social and Political Conflict, розділ 30. Wiley. https://doi.org/10.1002/9781119895534.ch30
Hogg, M. A., & Rast, D. E. (2022). Intergroup leadership: The challenge of successfully leading fractured groups and societies. Current Directions in Psychological Science, 31(6). https://doi.org/10.1177/09637214221121598
Lantos, D., & Molenberghs, P. (2021). The neuroscience of intergroup threat and violence. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 131, 77–87. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2021.09.025
Ministry of Foreign Affairs of Ukraine. (2026). Statement of the MFA on the twelfth anniversary of the start of Russia’s aggression against Ukraine. https://mfa.gov.ua/en/news/zayava-mzs-do-dvanadcyatoyi-richnici-pochatku-agresiyi-rf-proti-ukrayini-ta-chetvertih-rokovin-povnomasshtabnogo-vtorgnennya
Nawata, K. (2013). Emergence and escalation of intergroup conflict: A review and future directives in social psychology. The Japanese Journal of Experimental Social Psychology, 53(1), 52–74. https://doi.org/10.2130/jjesp.1105
Ng, S. H., & Platow, M. J. (2024). The violent turn in non-violent collective action: What happens? Asian Journal of Social Psychology. https://doi.org/10.1111/ajsp.12596
Obaidi, M., Bergh, R., & Dovidio, J. F. (2025). Reciprocal escalation of violent extremism: Experimental and longitudinal evidence from Denmark. PNAS Nexus, 4(12), pgaf338. https://doi.org/10.1093/pnasnexus/pgaf338
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751
Saguy, T., & Reifen-Tagar, M. (2022). The social psychological roots of violent intergroup conflict. Nature Reviews Psychology, 1, 577–589. https://doi.org/10.1038/s44159-022-00083-7
Scheppa-Lahyani, M. N., & Zapf, D. (2023). Are you threatening me? Development and validation of the Conflict Escalation Questionnaire. Frontiers in Psychology, 14, 1164990. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2023.1164990
Smith, H. J., Pettigrew, T. F., Pippin, G. M., & Bialosiewicz, S. (2012). Relative deprivation: A theoretical and meta-analytic review. Personality and Social Psychology Review, 16(3), 203–232. https://doi.org/10.1177/1088868311430825
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine: Resolution A/RES/ES-11/1. United Nations. https://digitallibrary.un.org/record/3965290/
United Nations Development Programme. (2017). Conducting a Conflict and Development Analysis. UNDP. https://www.undp.org/publications/conducting-conflict-and-development-analysis
Uysal, M. S., Saavedra, P., & Drury, J. (2024). Beyond normative and non-normative: A systematic review on predictors of confrontational collective action. British Journal of Social Psychology, 63(3), 1385–1409. https://doi.org/10.1111/bjso.12735
Uysal, M. S., Çoksan, S., & Kessler, T. (2026). How collective punishment harm intergroup relations through ingroup homogeneity, perceived fairness, and counter-collective action: A registered report. Political Psychology, 47, e13028. https://doi.org/10.1111/pops.13028
van Kleef, G. A., & Côté, S. (2018). Emotional dynamics in conflict and negotiation: Individual, dyadic, and group processes. Annual Review of Organizational Psychology and Organizational Behavior, 5, 437–464. https://doi.org/10.1146/annurev-orgpsych-032117-104714
Zeitzoff, T. (2014). Anger, exposure to violence, and intragroup conflict: A “lab in the field” experiment in Southern Israel. Political Psychology. https://doi.org/10.1111/pops.12065