Гуманізація: як визнання психіки, індивідуальності й перспективи іншого може протидіяти дегуманізації
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Гуманізація в психологічному сенсі — це процес, у якому іншу людину або групу дедалі повніше сприймають як носія психічного життя, індивідуальної історії, намірів, переживань і власної перспективи. Йдеться не просто про «добре ставлення». Людину можна визнавати повністю людською, водночас не погоджуватися з нею, засуджувати конкретний вчинок, вимагати відповідальності, обмежувати контакт або захищати власні межі.
Психологічні дослідження дегуманізації показують, що заперечення людяності буває різним: від явного прирівнювання людей до тварин або речей до тоншого зменшення приписуваної їм складності, емоційності, індивідуальності чи психічних властивостей. Класичний інтегративний огляд Ніка Гаслама описав дві широкі форми дегуманізації — заперечення суто людських рис і заперечення рис «людської природи». Саме тому гуманізація також не має одного психологічного механізму: вона може стосуватися визнання психіки, індивідуалізації, приписування повнішого спектра емоцій, зниження категоріального спрощення або розширення готовності бачити в іншому суб’єкта досвіду.
Сучасна доказова база підтримує саму ідею, що дегуманізація змінюється залежно від соціального контексту, стосунків, контакту та способу сприйняття іншого. Водночас систематичний огляд досліджень 2021–2025 років підкреслює важливе обмеження: більшість робіт вимірює соціально-когнітивні показники дегуманізації, а не одну універсальну «людяність». Тому гуманізацію коректніше розуміти як сімейство пов’язаних процесів, а не як єдину техніку або шкалу.
Що таке гуманізація в психології
У повсякденній мові «гуманізувати» часто означає зробити щось людянішим або доброзичливішим. У соціальній психології поняття точніше: воно описує зміни у тому, як людина репрезентує іншого — наскільки бачить у ньому складний внутрішній світ, індивідуальні відмінності, здатність відчувати й діяти, а не лише ярлик категорії.
В англомовній літературі трапляється також rehumanization — відновлення сприйняття іншого як повністю людського після попередньої дегуманізації. Наприклад, Сьюзен Фіске описувала rehumanization через повернення уваги до уподобань і психічного життя іншого. Це не назва однієї стандартизованої психологічної техніки. У цій статті «гуманізація» є ширшим поняттям, а rehumanization — точнішим позначенням випадків, коли йдеться про зміну вже дегуманізованої репрезентації.
Це поняття сформувалося поруч із великою літературою про дегуманізацію. Огляд Гаслама і Лофнана показує, що психологія дегуманізації охоплює кілька теоретичних традицій і різні способи вимірювання. Звідси випливає важлива редакційна межа: гуманізація не є дзеркальною кнопкою, яка автоматично «вимикає» будь-яку дегуманізацію. Те, що змінює один показник — наприклад, приписування вторинних емоцій, — не обов’язково так само змінює довіру, поведінку, підтримку контакту або оцінку конкретного вчинку.
Гуманізація також не є діагнозом, психотерапевтичним методом або тестом особистості. Дослідники можуть експериментально посилювати певні умови гуманізованого сприйняття, порівнювати рівні приписуваної людяності чи вивчати, як вони пов’язані з контактами між групами. З цього не випливає можливість ранжувати окремих людей як «більш моральних» чи «менш моральних».
Гуманізація, гуманізм і гуманістична психологія — різні поняття
Через схожість слів гуманізацію легко сплутати з гуманізмом або гуманістичною психологією. Гуманізм — широке сімейство інтелектуальних і етичних традицій. Гуманістична психологія — історичний психологічний напрям, пов’язаний з увагою до суб’єктивного досвіду, вибору, розвитку й цілісної людини. Гуманізація у цій статті — емпіричний соціально-психологічний процес, який вивчають у контексті дегуманізації, міжгрупових відносин, сприйняття психіки й індивідуалізації.
Тому фраза «гуманізація протидіє дегуманізації» описує напрям психологічної зміни, а не нормативну філософську доктрину. Психологія може досліджувати, за яких умов люди приписують іншим більше людських якостей або психічної складності; вона сама по собі не встановлює, яка моральна позиція є «правильною».
Що саме може змінюватися під час гуманізації
Визнання психічного життя
Один рівень — сприйняття іншого як істоти, яка має переживання, наміри, бажання, здатність відчувати біль, страх, радість, сором, надію або діяти цілеспрямовано. Відоме дослідження Грей, Грей і Вегнера запропонувало дві великі осі сприйняття психіки — досвід і агентність. Ця модель стала впливовою, але її не слід трактувати як остаточну карту людського розуму.
Окремо про те, як люди приписують іншим здатність відчувати й діяти та як це пов’язане з моральним статусом, дивіться у статті «Сприймання психіки і моральний статус».
Подальша робота Вайсман, Двек і Маркман показала, що уявлення людей про психічне життя можуть мати іншу структуру, ніж проста пара «досвід — агентність». Для теми гуманізації це важлива пересторога: «визнати психіку» не означає поставити людину на одну універсальну шкалу. Психічне життя репрезентується багатовимірно.
Індивідуалізація замість зведення до категорії
Людей часто сприймають через соціальні категорії: професію, вік, походження, статус, групову належність. Категоризація сама по собі є звичайним механізмом пізнання. Проблема виникає тоді, коли категорія поглинає індивідуальність: людина стає «одним із них», а її відмінності, біографія та конкретні мотиви перестають впливати на сприйняття.
У трьох дослідженнях Праті, Крісп, Меледі та Рубіні множинна категоризація — бачення людини одночасно через кілька ознак, а не одну групову мітку — посилювала приписування людських рис і емоцій. Статистично цей ефект пояснювався більшою індивідуалізацією та нижчим сприйняттям загрози. Це не універсальний рецепт, але хороший приклад механізму: складніша репрезентація може послаблювати спрощення «група замість особи».
Приписування повнішого спектра людських якостей і емоцій
Частина досліджень вимірює, чи приписують групі так звані суто людські риси або вторинні емоції — наприклад, складні соціальні переживання, які люди схильні вважати більш «людськими». Інші роботи оцінюють явну відмову визнавати групу повністю людською. Ці методи пов’язані, але не взаємозамінні: зміна одного показника не доводить автоматичної зміни всіх інших.
Визнання перспективи без припущення згоди
Перспектива іншого — це інформація про те, що він бачить, знає, переживає або вважає важливим. Визнання такої перспективи може бути частиною гуманізації, бо повертає іншому позицію носія досвіду. Але зрозуміти перспективу не означає погодитися з нею, визнати її морально виправданою або відмовитися від власної оцінки.
Дослідження перспективного прийняття також не дають підстав проголошувати його безумовно корисною технікою. У серії з чотирьох досліджень Ворауер, Мартенс і Сасакі показали, що в міжгруповій взаємодії спроба прийняти перспективу іншого за певних умов могла погіршувати поведінку частини учасників. Отже, «подивитися його очима» — не магічний механізм, який завжди зменшує упередження або дегуманізацію.
Як гуманізація пов’язана з дегуманізацією
Дегуманізація — не просто сильна неприязнь. У сучасній літературі вона охоплює специфічне зменшення або заперечення людських якостей, психічних властивостей чи повної людяності іншого. Огляд 2026 року синтезував 96 досліджень за 2021–2025 роки й показав, що дегуманізацію вивчали і в міжгрупових, і в міжособистісних контекстах. Посилення якості стосунків, емпатія та сприйняття індивідуальної відмінності були пов’язані з нижчою дегуманізацією, тоді як контекст і характеристики взаємодії суттєво змінювали картину.
Гуманізацію тому можна описати як рух у протилежному напрямі за конкретним показником: більше приписуваної людяності, більше визнання психіки, більше індивідуалізації або менше явного заперечення людських якостей. Проте психологічно це не завжди повернення до однієї «нормальної точки». Різні форми дегуманізації можуть мати різні передумови й потребувати різних умов для зміни.
Важливо й те, що гуманізація може бути неповною та вибірковою. Людина може визнавати в іншому складні емоції, але не довіряти йому; бачити його індивідуальність, але зберігати стереотип про групу; визнавати здатність страждати, але не змінювати політичну чи правову позицію. Емпіричні показники слід читати окремо, а не складати в один моральний бал.
Які процеси можуть підтримувати гуманізоване сприйняття
Якісний міжгруповий контакт
Міжгруповий контакт — один із найкраще досліджених шляхів зміни ставлення між групами. Класичний метааналіз Петтігрю і Тропп охопив 713 незалежних вибірок із 515 досліджень і показав, що контакт у середньому пов’язаний зі зменшенням упередження. Це ширший результат про упередження, а не прямий доказ гуманізації, тому його не можна механічно переносити на всі показники дегуманізації.
Безпосередньо для дегуманізації важливі дані Брюно, Хамейрі, Мур-Берг і Ктейлі: у 16 вибірках із п’яти країн, разом приблизно 7700 учасників, вища якість контакту була пов’язана з нижчою явною дегуманізацією та нижчою метадегуманізацією — відчуттям, що інша група дегуманізує «нас». Дослідження включали поперечні, лонгітюдні та квазіекспериментальні дані, тож база сильніша за одну кореляцію, але все одно не встановлює універсального ефекту для будь-якого контакту.
Огляд Борінки та співавторів підсумовує, що прямий і непрямий контакт можуть бути пов’язані зі зменшенням тонкої та явної дегуманізації, а серед можливих механізмів називаються довіра, емпатія, нижча тривога і більш інклюзивні норми. Водночас «контакт» не є однаковим досвідом: добровільний, безпечний і позитивний контакт відрізняється від ворожої або примусової взаємодії.
Це підтверджує й ширша література про валентність контакту. Метааналіз Паоліні та співавторів 2024 року показав, що позитивний контакт пов’язаний з нижчим упередженням, а негативний — з вищим, причому негативні взаємодії за частини умов мають сильніший зв’язок із результатом. Отже, принцип «більше контакту = більше гуманізації» занадто простий.
Взаємний цикл контакту й гуманізації
Гуманізація може бути не лише наслідком контакту, а й умовою готовності до нього. У двох експериментальних дослідженнях Капоцци, Ді Бернардо і Фалво спостерігали двоспрямований зв’язок: гуманізовані уявлення підсилювали наближення до представників іншої групи, а маніпуляція контактом збільшувала приписування суто людських рис. У другому дослідженні цей зв’язок частково пояснювався довірою.
Це дозволяє мислити процес як петлю, а не як односторонню інтервенцію: спосіб бачити іншу групу впливає на готовність контактувати, а досвід контакту — на спосіб її бачити. Але петля може бути й негативною, якщо взаємодія загрозлива, принизлива або підтверджує очікування ворожості.
Множинна категоризація та індивідуація
Коли людину описують лише однією категорією, ця категорія може стати головною лінзою сприйняття. Множинна категоризація додає кілька незалежних ознак: людина одночасно може бути колегою, батьком, музикантом, сусідом, прихильником певного виду спорту, фахівцем конкретної галузі. Така складніша структура робить іншу особу менш взаємозамінною з абстрактною групою.
Експерименти Праті та колег підтримують зв’язок між множинною категоризацією, індивідуацією, нижчим відчуттям загрози й більшою атрибуцією людських рис. Водночас дослідження проводилися у конкретних лабораторних і групових контекстах. Це підстава говорити про перспективний механізм, а не про гарантований ефект у будь-якому конфлікті.
Уявний контакт — перспективний, але контекстно залежний інструмент
У трьох дослідженнях Праті й Лофнана уявний позитивний контакт із представником іншої групи збільшував саме той тип людських характеристик, який у цій експериментальній моделі був типовішим об’єктом заперечення, а зміни були пов’язані з більшою підтримкою прав відповідної групи. Це цікавий результат, але він походить із конкретних експериментів і не робить уявний контакт універсальним засобом подолання дегуманізації.
Метагуманізація: відчуття, що «вони бачать нас людьми»
Соціальні відносини залежать не лише від того, як «ми» бачимо «їх», а й від того, як нам здається, що «вони» бачать «нас». Метадегуманізація — сприйняття власної групи як дегуманізованої іншими — може підтримувати взаємну ворожість. Метагуманізація описує протилежний сигнал: відчуття, що інша група визнає людяність нашої.
У трьох експериментах Борінки, Тропп і Офосу у Косові та Північній Македонії метагуманізація підсилювала позитивніше тлумачення допомоги від іншої групи, готовність приймати її та майбутній контакт. Але навіть цей напрям не дає універсальної формули примирення.
Дослідження Борінки, Статі та Гкінопулоса, опубліковане 2026 року, показало, що у постконфліктному контексті Косова ефекти метагуманізації залежали від інтенсивності тривожних воєнних спогадів: для людей із сильнішими такими спогадами сприятливі ефекти були слабшими. Це особливо важливе нагадування: травматичний досвід, безпека й історія конфлікту змінюють психологічну дію будь-якого «гуманізувального» сигналу.
Емпатія може допомагати, але не дорівнює гуманізації
Емпатія може бути пов’язана зі здатністю помічати чужі переживання, однак це окремий конструкт. Людина може зрозуміти чи емоційно відгукнутися на стан іншого, але водночас зберігати категоріальні упередження. Можлива й протилежна ситуація: визнавати повну людяність, агентність і складність людини без сильного емоційного співпереживання.
Систематичний огляд Карантзаса і Сімпсона знаходить зв’язок емпатії з нижчою дегуманізацією в дослідженнях, але це не перетворює емпатію на моральний тест і не означає, що «чим більше емпатії, тим моральніша людина». Емпатія може бути вибірковою, залежати від близькості, групової належності та контексту.
Подібно, співчуття не є синонімом гуманізації. Співчуття зазвичай містить турботливу реакцію на страждання, тоді як гуманізація стосується того, як ми репрезентуємо саму людину — її психіку, індивідуальність і людські якості.
Гуманізація не означає позитивної оцінки
Одна з найважливіших меж поняття: гуманізація не вимагає вважати іншу людину доброю, невинною, безпечною або такою, що заслуговує на довіру. Визнання людяності сумісне з негативною моральною оцінкою конкретного вчинку. Інакше поняття перетворюється на вимогу симпатії, а це вже інше психологічне й етичне твердження.
Так само гуманізація не скасовує відповідальність. Бачити мотиви, емоції та обставини людини — означає мати багатшу психологічну модель, а не автоматично зменшувати провину або виправдовувати шкоду. Судження про неправильність вчинку, приписування відповідальності, осуд, рішення про санкцію і сприйняття людяності — різні процеси.
Не слід ототожнювати гуманізацію з довірою. Довіра стосується очікування надійної або безпечної поведінки у певному контексті. Людину можна повністю гуманізувати і водночас мати обґрунтовані причини їй не довіряти.
Гуманізація не дорівнює прощенню, примиренню чи відмові від меж
Після шкоди або насильства вимога «побачити в іншому людину» іноді використовується як прихований тиск: пробачити, відновити стосунки, відмовитися від покарання або швидко перейти до примирення. Психологічно ці кроки не є одним процесом.
Прощення, примирення, відновлення довіри, юридична чи соціальна відповідальність, безпека й гуманізоване сприйняття мають різні передумови. Людина може зберігати чіткі межі, не контактувати з тим, хто завдав шкоди, підтримувати справедливе покарання і водночас не заперечувати його психічне життя та людяність.
Для людей, які пережили насильство, війну, катування, примус чи інші травматичні події, гуманізація кривдника не є психологічним обов’язком і не повинна ставитися умовою відновлення. Безпека, контроль над власними рішеннями та право на межі мають окреме значення. Дослідження постконфліктних процесів описують групові закономірності, а не персональні приписи для постраждалої людини.
Чому гуманізація не має однієї універсальної «техніки»
Наукова література використовує різні операціоналізації: приписування суто людських рис, вторинних емоцій, «людської природи», явні шкали людяності, сприйняття психічних властивостей, індивідуалізацію, готовність до контакту. Через це дослідження іноді називають гуманізацією різні зміни.
Крім того, ефекти залежать від ситуації. Позитивний контакт у відносно безпечному середовищі — не те саме, що вимушена взаємодія в умовах нерівності, загрози або свіжої травми. Множинна категоризація в лабораторії — не те саме, що політика установи. Уявний контакт — не те саме, що реальний досвід тривалої співпраці.
Саме тому сильне практичне твердження має звучати умовно: певні способи контакту, індивідуалізації, зміни категоризації та взаємного визнання можуть зменшувати окремі показники дегуманізації за певних умов. Формула «достатньо дізнатися історію людини — і дегуманізація зникне» доказами не підтверджується.
Що може підтримувати гуманізоване сприйняття у повсякденній взаємодії
З наукових моделей можна вивести кілька практичних орієнтирів, але їх варто розуміти як способи зменшити когнітивне спрощення, а не як гарантовані інтервенції.
Додавати індивідуальну інформацію
Ім’я, конкретна роль, особиста історія, суперечливі риси, вподобання, цілі й контекст роблять репрезентацію людини менш схожою на абстрактний «екземпляр групи». Ключовий механізм тут — індивідуація. Вона не вимагає позитивної біографії; достатньо повернути складність.
Розділяти категорію і конкретну особу
Стереотипи стискають інформацію про групи й можуть впливати на очікування щодо окремої людини. Корисне запитання — які висновки ми робимо з конкретних дій цієї особи, а які автоматично переносимо з категорії. Це не вимога ігнорувати реальні групові контексти; це спосіб не підміняти індивіда готовим шаблоном.
Уточнювати перспективу замість вгадувати
Визнання перспективи іншого працює краще як перевірка припущень, ніж як фантазія про те, що ми «точно знаємо», що він відчуває. Запитання, слухання, перевірка розуміння і допуск до неоднозначності зменшують ризик приписати людині внутрішній світ, якого ми насправді не знаємо.
Оцінювати конкретну поведінку конкретними словами
Коли небезпечний, жорстокий або несправедливий вчинок описують через спостережувану поведінку та наслідки, немає потреби перетворювати психологічний термін «дегуманізація» на моральний ярлик. Точність дозволяє одночасно називати шкоду й зберігати розрізнення між оцінкою дії та запереченням людяності діяча.
Гуманізація, упередження і дискримінація
Упередження, стереотипізація, дискримінація та дегуманізація пов’язані, але не тотожні. Людина може мати негативне упередження без явного заперечення людяності. Дискримінація є поведінкою або практикою нерівного ставлення, а дегуманізація — характеристикою сприйняття чи репрезентації. Один процес може підтримувати інший, але їх не слід зливати.
Саме тому дискримінацію не варто пояснювати лише «браком людяності». На поведінку впливають норми, інституційні правила, влада, стимули, страх санкцій, групові інтереси та конкретна ситуація. Зміна сприйняття може бути важливою частиною змін, але не замінює структурних умов і відповідальності.
Гуманізація у конфліктах: особлива обережність
У міжгрупових конфліктах дегуманізація часто вивчається поруч із ворожістю, підтримкою насильства, метадегуманізацією та готовністю до контакту. Це робить тему соціально важливою, але й створює ризик спрощення: з даних на рівні груп легко зробити недоречний персональний висновок, що постраждала людина «повинна гуманізувати» опонента.
Сучасні дослідження показують, що психологічний контекст має значення. У поствоєнному дослідженні Борінки та колег тривожні воєнні спогади змінювали зв’язок між метагуманізацією, дегуманізацією і відкритістю до контакту. Тому інтервенції, які можуть працювати в лабораторному або відносно безпечному середовищі, не можна автоматично переносити на людей із травматичним досвідом чи на активний конфлікт.
Гуманізоване сприйняття також не вирішує питання політичного врегулювання, права, безпеки чи справедливості. Це психологічний рівень аналізу. Його значення полягає в тому, щоб точніше описувати, як люди репрезентують одне одного, а не підміняти ним суспільні рішення.
Типові помилки у розумінні гуманізації
«Якщо я визнаю його людиною, я виправдовую його»
Ні. Визнання людяності й моральна оцінка вчинку — різні судження. Можна зберігати найжорсткішу негативну оцінку конкретної дії без заперечення психіки, індивідуальності чи здатності людини діяти навмисно.
«Емпатія автоматично гуманізує»
Емпатія може підтримувати увагу до переживань іншого, але вона вибіркова й контекстна. Її наявність не гарантує послідовної просоціальної поведінки, а її відсутність не доводить дегуманізації.
«Треба просто більше контактувати»
Важливі якість, валентність, безпека та структура контакту. Негативний або примусовий контакт може не мати очікуваного ефекту й інколи посилювати упередження. Контакт — не доза, яку достатньо механічно збільшувати.
«Гуманізація — це бачити в усіх хороше»
Це радше бачити в людині людину в усій психологічній складності: здатну відчувати, думати, помилятися, планувати, завдавати шкоди, змінюватися або залишатися небезпечною. Ідеалізація так само спрощує реальну особу, як і демонізація.
«Дегуманізація є поясненням будь-якої жорстокості»
Ні. Дегуманізація може бути одним із психологічних процесів, пов’язаних із жорстокістю або підтримкою насильства, але поведінка має багато детермінант: накази, норми, страх, ідеологія, груповий тиск, стимули, помста, влада та ситуаційні можливості. Науковий термін втрачає точність, якщо ним пояснювати все.
Наукові обмеження: що ми знаємо менш упевнено
По-перше, «гуманізація» не має одного стандартного операціонального визначення. Різні лабораторії вимірюють різні компоненти. Через це два дослідження можуть обидва говорити про гуманізацію, але фактично оцінювати різні психологічні змінні.
По-друге, значна частина літератури базується на коротких експериментах, опитуваннях і сценаріях. Навіть коли ефект на шкалі надійний, це не тотожне стійкій зміні поведінки в реальних конфліктах або установах.
По-третє, результати залежать від того, яка група вивчається, які відносини між групами існували до дослідження, чи є загроза, статусна нерівність, травматичний досвід, можливість добровільного контакту і які норми діють у середовищі.
По-четверте, причинність встановлена лише для частини механізмів. Сильні лонгітюдні, квазіекспериментальні та експериментальні дані існують, але їх не можна перетворювати на твердження, що будь-яке втручання, яке звучить «людяно», обов’язково знизить дегуманізацію.
Отже, науковий статус теми можна сформулювати так: дегуманізація є добре розвиненою галуззю соціально-психологічних досліджень; гуманізація має емпіричну базу як напрям зміни кількох пов’язаних показників, але не є одним уніфікованим процесом із універсально підтвердженою інтервенцією.
Практична рамка: як мислити про гуманізацію без моралізаторства
Коли виникає питання, чи відбувається гуманізація, корисно не шукати загальну оцінку «ми стали людянішими», а уточнити, що саме змінилося.
Чи почали ми помічати психічне життя іншого — його здатність відчувати, планувати, боятися, страждати, хотіти й обирати? Чи бачимо його як конкретну особу, а не повністю взаємозамінного представника категорії? Чи з’явилася складніша, менш пласка модель його мотивів? Чи зменшилося явне приписування «меншої людяності»? Чи змінилася готовність до контакту — і якщо так, за яких умов? Ці запитання розкладають великий термін на перевірювані психологічні компоненти.
Другий крок — не домислювати наслідки. Якщо змінилася емпатія, це ще не доводить зміни поведінки. Якщо підвищилася готовність до контакту, це ще не означає відновлення довіри. Якщо зменшилося категоріальне спрощення, це не означає згоди з позицією іншого. Така дисципліна робить поняття гуманізації науково корисним.
Поширені запитання
Чи є гуманізація протилежністю дегуманізації?
У загальному напрямі — так: гуманізація означає більше визнання людських і психічних властивостей там, де дегуманізація їх зменшує або заперечує. Але це не одна вісь із одним числом. Дослідження використовують різні показники, тому зниження одного виду дегуманізації не гарантує зміну всіх інших.
Чи можна гуманізувати людину, яку я не люблю?
Так. Симпатія й гуманізація різні. Ви можете не любити людину, не довіряти їй або засуджувати її поведінку, але визнавати її індивідуальність, внутрішній світ і повну людяність.
Чи означає гуманізація, що треба пробачити?
Ні. Прощення — окремий процес. Гуманізація не вимагає прощення, примирення, відновлення контакту чи відмови від відповідальності.
Чи достатньо емпатії, щоб зменшити дегуманізацію?
Емпатія може бути одним із сприятливих чинників, але доказів для універсальної формули немає. Дегуманізація залежить від групових норм, категоризації, загрози, контакту, статусу, індивідуалізації та інших умов.
Чи працює особиста історія або «показати обличчя»?
Індивідуальна інформація може посилювати індивідуалізацію, а це один із механізмів, пов’язаних із гуманізацією. Проте ефект залежить від контексту, попередніх установок і того, як саме інформація подається. Окрема історія не гарантує стійкої зміни ставлення до цілої групи.
Чи може гуманізація бути взаємною?
Так. Дослідження контакту й метагуманізації показують, що значення має і те, як ми бачимо інших, і те, як, на нашу думку, вони бачать нас. Взаємне визнання може підтримувати контакт, але його ефекти залежать від загрози, історії відносин і травматичного досвіду.
Чи є гуманізація способом лікування травми?
Ні. Гуманізація — соціально-психологічний процес сприйняття, а не стандартизоване лікування травматичних розладів. Людині, яка пережила насильство або травматичну подію, не потрібно гуманізувати кривдника, щоб мати право на відновлення або допомогу.
Пов’язані статті
Джерела
Borinca, I., Tropp, L. R., & Ofosu, N. (2021). Meta-humanization enhances positive reactions to prosocial cross-group interaction. British Journal of Social Psychology, 60(3), 1051–1074. https://doi.org/10.1111/bjso.12435
Borinca, I., Van Assche, J., Gronfeldt, B., Sainz, M., Anderson, J., & Taşbaş, E. H. O. (2023). Dehumanization of outgroup members and cross-group interactions. Current Opinion in Behavioral Sciences, 50, 101247. https://doi.org/10.1016/j.cobeha.2023.101247
Borinca, I., Stathi, S., & Gkinopoulos, T. (2026). Ameliorating War's Shadows: The Role of War-related Memories and Meta-humanization on Intergroup Reconciliation. Personality and Social Psychology Bulletin. https://doi.org/10.1177/01461672251338559
Bruneau, E., Hameiri, B., Moore-Berg, S. L., & Kteily, N. (2021). Intergroup Contact Reduces Dehumanization and Meta-Dehumanization: Cross-Sectional, Longitudinal, and Quasi-Experimental Evidence From 16 Samples in Five Countries. Personality and Social Psychology Bulletin, 47(6), 906–920. https://doi.org/10.1177/0146167220949004
Capozza, D., Di Bernardo, G. A., & Falvo, R. (2017). Intergroup Contact and Outgroup Humanization: Is the Causal Relationship Uni- or Bidirectional? PLOS ONE, 12(1), e0170554. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0170554
Fiske, S. T. (2009). From dehumanization and objectification to rehumanization: neuroimaging studies on the building blocks of empathy. Annals of the New York Academy of Sciences, 1167, 31–34. https://doi.org/10.1111/j.1749-6632.2009.04544.x
Gray, H. M., Gray, K., & Wegner, D. M. (2007). Dimensions of mind perception. Science, 315(5812), 619. https://doi.org/10.1126/science.1134475
Haslam, N. (2006). Dehumanization: An Integrative Review. Personality and Social Psychology Review, 10(3), 252–264. https://doi.org/10.1207/S15327957PSPR1003_4
Haslam, N., & Loughnan, S. (2014). Dehumanization and Infrahumanization. Annual Review of Psychology, 65, 399–423. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010213-115045
Karantzas, G. C., & Simpson, J. A. (2026). The perpetration of dehumanization: A systematic review. Current Opinion in Psychology, 70, 102309. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2026.102309
Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good, especially when people have the opportunity and motivation to opt out of contact. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751
Prati, F., Crisp, R. J., Meleady, R., & Rubini, M. (2016). Humanizing Outgroups Through Multiple Categorization: The Roles of Individuation and Threat. Personality and Social Psychology Bulletin, 42(4), 526–539. https://doi.org/10.1177/0146167216636624
Prati, F., & Loughnan, S. (2018). Imagined intergroup contact promotes support for human rights through increased humanization. European Journal of Social Psychology, 48(1), O51–O61. https://doi.org/10.1002/ejsp.2282
Vorauer, J. D., Martens, V., & Sasaki, S. J. (2009). When trying to understand detracts from trying to behave: Effects of perspective taking in intergroup interaction. Journal of Personality and Social Psychology, 96(4), 811–827. https://doi.org/10.1037/a0013411
Weisman, K., Dweck, C. S., & Markman, E. M. (2017). Rethinking people's conceptions of mental life. Proceedings of the National Academy of Sciences, 114(43), 11374–11379. https://doi.org/10.1073/pnas.1704347114