Мова ворожнечі: що це і як категоризація та дегуманізація працюють у комунікації
Оновлено: 2 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Мова ворожнечі — це комунікація, спрямована проти людини або групи через реальну чи приписану групову належність або іншу ідентичнісну ознаку. Вона може бути прямою або завуальованою, вербальною, письмовою, візуальною чи мультимедійною. Матеріал ООН в Україні підкреслює саме ідентичнісну спрямованість як ключову відмінність мови ворожнечі від звичайної образи.
Для психології важливе не лише питання «які слова були сказані», а й те, як комунікація змінює сприйняття людей і груп. Тут перетинаються соціальна психологія, категоризація, стереотипізація, соціальна ідентичність, прагматика, норми групи, повторення повідомлень і дегуманізація. Ці механізми не утворюють автоматичного ланцюга: категорія не дорівнює упередженню, негативна оцінка не завжди є мовою ворожнечі, а мова ворожнечі не обов’язково містить відкритий заклик до насильства.
Що таке мова ворожнечі
Єдиного універсального наукового або міжнародно-правового визначення мови ворожнечі немає. Це поняття охоплює різні рівні комунікації — від принизливого або дискримінаційного мовлення до висловлювань, що можуть становити підбурювання до дискримінації, ворожості чи насильства. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2022)16 тому використовує широке визначення та окремо пропонує оцінювати ступінь тяжкості, контекст і пропорційність відповіді.
У психологічній статті корисно тримати фокус на функції повідомлення. Мова ворожнечі конструює або посилює негативне ставлення до людей як до членів певної групи: приписує групі небезпечну, нижчу, нечисту, морально дефектну чи однорідну природу; знецінює її членів; нормалізує соціальне дистанціювання; іноді виправдовує дискримінацію чи насильство. Значення створюють не тільки окремі слова, а й контекст, повторення, образи, меми, цитування та натяки.
Не кожна образа, різка критика або конфлікт є мовою ворожнечі
Люди можуть говорити грубо, несправедливо або агресивно з безлічі причин. Якщо висловлювання спрямоване на конкретну поведінку, рішення, аргумент, професійну дію чи особистий конфлікт, цього самого по собі недостатньо, щоб віднести його до мови ворожнечі. Для hate speech принциповим є зв’язок негативного повідомлення з тим, ким людина або група вважається за своєю ідентичністю чи груповою належністю. Це розрізнення прямо проводить ООН в Україні.
Так само не вся мова ворожнечі має однакову тяжкість. Між принизливою стереотипною реплікою, систематичним цькуванням групи й прямим підбурюванням до насильства є суттєві відмінності. Психологічний опис і юридична кваліфікація — різні завдання: правові пороги залежать від конкретної юрисдикції, змісту, наміру, охоплення та ризику наслідків.
Категоризація: базовий механізм, а не синонім упередження
Людське пізнання постійно групує об’єкти, події й людей у категорії. Категоризація дає змогу швидко орієнтуватися у складному середовищі, переносити знання на нові випадки та будувати очікування. Соціальні категорії так само можуть бути інформаційно корисними: вони допомагають описувати спільноти, ролі, історичний досвід і нерівності.
Проблема починається не з самого факту розрізнення груп. Огляд Park і Judd (2005) показує, що сильніше сприйняття групових відмінностей не обов’язково веде до більшого міжгрупового упередження. Тому формула «людина помітила категорію — отже стала упередженою» науково надто проста.
Ризик зростає, коли категорії стають жорсткими, морально навантаженими й есенціалізованими — коли групі приписують незмінну внутрішню «сутність», а індивідуальні відмінності її членів ігноруються. Метааналіз James, Bowling і Moeyaert (2026) виявив помірний позитивний кореляційний зв’язок між етнорасовим есенціалізмом і упередженням (r = 0,25), але експериментальна частина не встановила простого причинного ефекту. Отже, есенціалізм пов’язаний з упередженням, проте сучасні дані не дозволяють описувати цей зв’язок як універсальний причинний закон.
У мові жорсткість категорій може проявлятися через узагальнення на кшталт «вони всі однакові», через перенесення дії окремої людини на цілу групу або через твердження, ніби певна поведінка випливає з незмінної природи групи. Такі конструкції зменшують психологічну видимість індивідуальних відмінностей і полегшують перехід від опису категорії до оцінки всіх її членів.
Від «ми» і «вони» до стереотипу
Поділ на «своїх» і «чужих» пов’язаний із теорією соціальної ідентичності та ширшими дослідженнями міжгрупових відносин. Приналежність до групи може бути важливою частиною самоопису, джерелом солідарності й сенсу. Сам факт групової ідентичності не означає ворожості до інших груп.
Мова ворожнечі використовує іншу операцію: вона прикріплює до категорії негативний набір властивостей і подає їх як характеристику групи загалом. Так формується або активується стереотип — узагальнене уявлення про членів групи. Стереотип може існувати без відкритої агресії, але в мові ворожнечі він часто стає інструментом морального знецінення, соціальної дистанції або виправдання нерівного ставлення.
Особливо важливою є мовна ідентичність: мова, акцент, вибір коду чи спосіб говорити можуть бути маркерами належності. Коли мовний маркер перетворюють на підставу для приписування інтелектуальних, моральних або соціальних якостей усій групі, мовна відмінність починає працювати як механізм соціальної категоризації.
Дегуманізація: коли групі відмовляють у повній людяності
Дегуманізація — один із найбільш досліджених механізмів міжгрупового знецінення. В інтегративному огляді Haslam (2006) описав дві великі форми: анімалістичну, коли людям приписують твариноподібність і заперечують унікально людські якості, та механістичну, коли їх уявляють холодними, бездушними, взаємозамінними об’єктами або автоматами.
Пізніші дослідження показали, що дегуманізація буває не лише тонкою. У серії з семи досліджень Kteily, Bruneau, Waytz і Cotterill (2015) продемонстрували вимірювану форму відкритої, або blatant, дегуманізації та її зв’язок із підтримкою жорстких дій щодо зовнішніх груп. Це не означає, що кожне образливе слово є дегуманізацією, але показує, що заперечення повної людяності є окремим психологічним конструктом із власними наслідками.
У комунікації дегуманізація може будуватися без прямої фрази «вони не люди». Достатньо послідовно представляти групу як безлику масу, біологічну загрозу, зараження, механічний ресурс або істот, до яких нібито не застосовні звичайні моральні правила. Саме тому аналіз мови ворожнечі потребує уваги до метафор, узагальнень і контексту, а не лише до словника образливих слів.
Як мова створює ворожий зміст
Одна й та сама лексема може мати різний ефект залежно від речення, ситуації, адресата й попереднього дискурсу. Це поле прагматики мови: слухачі та читачі відновлюють більше значення, ніж буквально закодовано у словах. Тому мова ворожнечі може бути прямою, а може працювати через пресупозиції, натяки, іронію, повторювані ярлики, протиставлення «нормальних» і «ненормальних», вибіркове цитування чи візуальний супровід.
Ярлик стискає складну людину до однієї категорії. Узагальнення переносить властивість окремих випадків на цілу групу. Генералізації без уточнень створюють враження однорідності. Метафора може змінити моральну рамку, в якій сприймається група. А повторювана конструкція «вони роблять X» перетворює одиничний сюжет на нібито стабільну групову характеристику.
Це не означає, що будь-яке групове узагальнення автоматично є hate speech. У науковому, статистичному чи суспільному описі групи узагальнення часто необхідні. Ключові питання — чи є воно емпірично обґрунтованим, чи визнає варіативність усередині групи, чи приписує всім її членам негативну «сутність», і яку комунікативну функцію виконує в конкретному контексті.
Повторення, десенситизація і соціальні норми
Повторення не просто збільшує кількість контактів із повідомленням. Воно може змінювати емоційну реакцію на саму форму висловлювання. У трьох дослідженнях Soral, Bilewicz і Winiewski (2018) частіший контакт із мовою ворожнечі був пов’язаний із нижчою чутливістю до неї та більшою упередженістю; експериментальна частина підтримала механізм десенситизації. Водночас це конкретна дослідницька програма, а не доказ того, що будь-яке повторення будь-якого негативного повідомлення однаково змінює всіх людей.
Оглядова модель Bilewicz і Soral (2020) описує мову ворожнечі як динамічний соціальний процес: індивідуальна реакція залежить не тільки від змісту повідомлення, а й від того, що люди сприймають як нормальне, допустиме й поширене у своєму середовищі.
Експеримент Álvarez-Benjumea і Winter (2018) додав до цього прямий тест соціальних норм в онлайн-середовищі. Учасники рідше створювали ворожий контент, коли попередні повідомлення демонстрували, що така поведінка не є звичною або безумовно прийнятною. Важливий висновок тут психологічний: люди читають не тільки текст, а й соціальний сигнал про те, «як тут заведено говорити».
Що відомо про психологічні наслідки
Найсильніше сучасне узагальнення дає систематичний огляд і метааналіз Madriaza та співавт. (2025). Автори включили 55 досліджень і провели 24 окремі метааналізи для різних наслідків. Загальна картина вказує на зв’язок експозиції до hate content із погіршенням міжгрупових ставлень, частиною поведінкових наслідків і показниками психологічного неблагополуччя.
Водночас сила доказів неоднакова для різних результатів. Наприклад, великий експериментальний ефект щодо депресивних симптомів у цьому огляді спирався лише на два дослідження; оцінки задоволеності життям і соціального страху також базувалися на невеликій кількості робіт. Тому правильне формулювання — «наявні дані вказують на ризик негативних наслідків», а не «будь-який контакт неминуче спричиняє психічний розлад».
Також важливо не змішувати експозицію і віктимізацію. Людина може випадково бачити ворожий контент, систематично читати його як спостерігач або бути безпосередньою мішенню. Це різні психологічні ситуації. Частина метааналітичних робіт спеціально відокремлює вплив медійної експозиції від досліджень прямого переслідування.
На рівні групового клімату мова ворожнечі може змінювати не тільки ставлення до мішені, а й уявлення спостерігачів про допустимість дискримінаційних висловлювань. Саме тому дослідження наслідків охоплюють не лише емоції окремої людини, а й довіру між групами, соціальну дистанцію, готовність повторювати подібну комунікацію та норми публічної взаємодії.
Онлайн-середовище змінює масштаб і контекст
У цифровому середовищі повідомлення легко копіюється, виривається з первинного контексту, накопичує коментарі й стає видимим аудиторіям, яких автор міг не уявляти. Рада Європи окремо виділяє онлайн-середовище як сферу, де поширення мови ворожнечі створює специфічні проблеми через швидкість і масштаб комунікації.
Для психології це означає, що одиницею аналізу не завжди є один допис. Значення може виникати з ланцюга повідомлень, реакцій, мемів, цитат і повторів. Те, що окремий фрагмент виглядає двозначним поза контекстом, не робить увесь дискурс нейтральним; і навпаки, вирваний із розмови фрагмент може створити хибне враження про намір автора.
Як досліджують мову ворожнечі
Дослідники використовують контент-аналіз, експерименти, опитування, лонгітюдні спостереження, аналіз цифрових слідів і автоматичну класифікацію тексту. Головна методологічна проблема — операціоналізація: перед вимірюванням потрібно вирішити, які саме висловлювання вважаються hate speech, які групи є мішенями, який контекст враховується і де проходить межа між образою, упередженням, токсичністю та ідентичнісно спрямованою ворожістю.
Через різні визначення два датасети можуть називати «мовою ворожнечі» різні явища. Це впливає на оцінки поширеності, порівняння між платформами й точність автоматичних моделей. Саме тому добрий науковий матеріал має завжди повідомляти, за яким визначенням проводилася класифікація, а не трактувати ярлик hate speech як самоочевидну природну категорію.
AI та автоматичне виявлення hate speech
Автоматичні системи можуть допомагати знаходити великі масиви потенційно ворожого контенту, але це задача з високою залежністю від контексту. Систематичний огляд Jahan і Oussalah (2023) показує великий спектр NLP- і deep-learning-підходів до hate-speech detection та водночас фіксує, що якість автоматичного виявлення залишається далекою від універсально надійної.
Одна з причин — моделі можуть надмірно орієнтуватися на окремі «підозрілі» слова. Аналіз De la Peña Sarracén і Rosso (2023) показав keyword bias у трансформерних моделях: слова, на які модель звертає найбільшу увагу, не завжди самі по собі є ворожими, а залежність від таких маркерів може створювати систематичні помилки.
Великі мовні моделі розширюють можливості контекстного аналізу, але не скасовують проблему визначень, упереджень датасетів, багатомовності, іронії, цитування й неявної ворожості. Огляд LLM для hate-speech detection 2025 року систематизує ці нові підходи, але їхні результати не слід переносити між мовами, платформами й типами контенту без окремої перевірки.
Є й принципове психологічне розрізнення. Якщо AI-система генерує текст, який людина переживає як принизливий або ворожий, психологічний ефект для людини може бути реальним. Сам факт появи такого тексту не є доказом, що модель відчуває ненависть, має намір принизити адресата, усвідомлює групову ідентичність або переживає суб’єктивні емоції. Для аналізу впливу достатньо досліджувати властивості повідомлення та реакції людей, не приписуючи системі неперевірену суб’єктивність.
Як оцінювати конкретне висловлювання
Корисно починати не зі списку заборонених слів, а з контексту. ООН в Україні у викладі Рабатського плану дій називає серед релевантних чинників контекст, статус мовця, намір, зміст і форму повідомлення, масштаб поширення та ймовірність шкоди. Ці критерії розроблені для оцінювання підбурювання, але як аналітична рамка вони добре показують, чому одне слово поза контекстом рідко дає повну відповідь.
Психологічний аналіз додає ще кілька запитань. Чи спрямоване повідомлення на людину через її групову належність? Чи зводить воно всіх членів групи до однієї негативної властивості? Чи заперечує їхню людяність або моральну цінність? Чи представляє дискримінацію як нормальну або бажану? Чи є висловлювання частиною повторюваного дискурсу, який встановлює групову норму? Відповіді мають сенс лише разом, а не як механічний чеклист.
Що допомагає зменшувати шкоду
На індивідуальному рівні важливо відрізняти аналіз повідомлення від суперечки з його автором. Для людини, яка стала мішенню, першочерговими можуть бути безпека, обмеження контакту, збереження доказів у разі погроз, використання інструментів скарги на платформі та підтримка від людей або організацій, яким вона довіряє.
На рівні спільноти значення мають норми. Експериментальні дослідження онлайн-комунікації показують, що поведінка інших учасників створює сигнал про допустимість ворожого мовлення. Це означає, що реакція середовища — модерація, ясні правила, спокійне заперечення дегуманізуючих узагальнень, підтримка мішеней — може змінювати не лише окремий діалог, а й сприйняту норму.
У складних випадках найкраща відповідь залежить від ризику. Для двозначної репліки може бути достатнім уточнення контексту. Для систематичного цькування потрібні межі й модерація. Для прямої погрози безпеці пріоритетом стає захист людини та звернення до компетентних служб у відповідній юрисдикції. Психологічна порада тут не замінює правову оцінку.
Поширені запитання
Чи є будь-яка образа мовою ворожнечі?
Ні. Образа може бути грубою й шкідливою, але для мови ворожнечі принциповою є ідентичнісна або групова спрямованість. Якщо людину принижують через те, до якої групи її відносять, це наближає випадок до hate speech; якщо конфлікт стосується конкретної дії без такого групового виміру, це інша комунікативна ситуація.
Чи може жарт або мем бути мовою ворожнечі?
Так, якщо жартова форма використовується для групового приниження, дегуманізації, нормалізації дискримінації або підбурювання. Гумор змінює прагматичну форму висловлювання, але не автоматично скасовує його соціальну функцію. Водночас оцінка конкретного мему потребує контексту, а не одного скриншота без передісторії.
Чи завжди мова ворожнечі містить лайку або слюри?
Ні. Ворожий зміст може бути сформульований цілком «пристойною» лексикою — через узагальнення, псевдостатистичні твердження, метафори загрози, приписування групі незмінної негативної сутності або заперечення її членам повної людяності.
Чи є дегуманізація тим самим, що мова ворожнечі?
Це пов’язані, але різні поняття. Дегуманізація — психологічний процес або спосіб репрезентації, у якому іншим людям відмовляють у повній людяності. Мова ворожнечі — ширший клас комунікації. Вона може містити дегуманізацію, але може працювати й через стереотипи, дискримінаційні узагальнення, загрози або інші механізми.
Чи робить повторення мови ворожнечі її психологічно «нормальною»?
Дослідження десенситизації та соціальних норм показують, що повторний контакт може знижувати чутливість до такого мовлення й змінювати уявлення про його прийнятність. Але ефект залежить від контексту, аудиторії, змісту й реакції середовища; це не універсальний автоматичний результат для кожної людини.
Чи може AI надійно визначити мову ворожнечі?
AI може бути корисним фільтром і системою попереднього відбору, особливо для великих масивів тексту. Надійність залежить від мови, датасету, контексту, визначення hate speech та типу моделі. Неявна ворожість, іронія, цитування, діалекти й нові евфемізми залишаються складними випадками, а автоматичне рішення потребує перевірки там, де помилка має значні наслідки.
Чи означає ворожий текст від AI, що AI «ненавидить» когось?
Ні. Генерація ворожого тексту демонструє властивість виходу системи, а не доведений внутрішній емоційний стан. Людина може пережити такий текст як образливий, загрозливий або дискримінаційний, і це реальний психологічний факт про людський досвід. З нього не випливає наявність у моделі ненависті, свідомості, почуттів або суб’єктивного наміру.