Дегуманізація: що це, як людям відмовляють у повній людяності та до яких наслідків це може вести
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Дегуманізація — це психологічний процес або спосіб соціального сприймання, за якого іншій людині чи групі приписують менше повної людяності: менше складного внутрішнього життя, індивідуальності, емоційної глибини, здатності мати наміри, переживати біль, діяти як автономний агент або бути носієм морального статусу. У науці це окремий конструкт, а не просто сильне слово для позначення жорстокості чи неприязні.
Сучасна психологія розглядає дегуманізацію як сімейство споріднених явищ. Вона може бути відкритою — коли людей прямо прирівнюють до тварин, паразитів, машин або предметів, — і тоншою, коли їм приписують менше «людських» рис, менше психічної складності чи менше здатності відчувати. Систематичний огляд 2026 року узагальнив 96 досліджень 2021–2025 років у міжгрупових і міжособистісних контекстах і показав, що сучасна література використовує різні соціально-когнітивні показники, а не одну універсальну шкалу «людяності».
Дегуманізація важлива для моральної психології, тому що сприймання іншого як менш людського може змінювати моральну увагу, співчуття, готовність допомагати, приписування відповідальності, допустимість покарання і підтримку заподіяння шкоди. Водночас зв’язок не є механічним. Люди здатні завдавати шкоди тим, кого вважають цілком людьми, а дегуманізація сама по собі не є ні необхідною, ні достатньою причиною насильства.
Термін не призначений для морального таврування окремих людей. Психологічне дослідження має встановлювати конкретний процес: що саме приписується або заперечується, за яких умов, яким способом це виміряно і з якою поведінкою пов’язано. Назвати будь-яку грубість «дегуманізацією» означає втратити точність поняття.
Що таке дегуманізація в психології
Класичне визначення пов’язує дегуманізацію з запереченням або зменшенням приписуваної людяності. Інтегративний огляд Ніка Гаслама запропонував модель, у якій людяність має щонайменше два психологічно різні виміри. Заперечення рис, що вважаються суто людськими, породжує анімалістичну форму; заперечення рис «людської природи» — механістичну. Ця модель стала впливовою організаційною рамкою досліджень, але не є вичерпним переліком усіх форм дегуманізації.
У ширшому сучасному розумінні дослідників цікавить не біологічний факт належності до виду Homo sapiens, а соціальна репрезентація іншого. Людина може чудово знати, що представники групи біологічно є людьми, і водночас сприймати їх як менш здатних до складних емоцій, самоконтролю, раціонального вибору, болю, індивідуальної історії або моральної агентності. Огляд Kteily і Landry наголошує, що дослідження охоплюють як тонкі, так і цілком відверті форми.
Слово «знелюднення» може траплятися як український відповідник, але в цій статті використовується термін «дегуманізація», оскільки він точно відповідає міжнародному дослідницькому поняттю dehumanization. Йдеться про психологічний конструкт, а не про клінічний діагноз чи характеристику особистості.
Дегуманізація не дорівнює ненависті, упередженню чи образі
Неприязнь і дегуманізація можуть збігатися, але це різні речі. Можна різко не любити людину й водночас визнавати її складні мотиви, почуття та повний моральний статус. Можна, навпаки, ставитися до когось без відкритої ненависті, але сприймати його переважно як функцію, ресурс, номер, інструмент або взаємозамінну одиницю.
Стереотип — це узагальнене уявлення про групу. Упередження — ставлення або оцінка, часто негативна. Дискримінація — нерівне поводження або практика. Дегуманізація стосується саме приписуваної людяності. Ці процеси можуть підсилювати один одного, але жоден із них не є автоматичним доказом іншого. Дослідження відкритої дегуманізації показували її додаткову пояснювальну силу понад загальну неприязнь; особливо виразно це продемонстрували Kteily та колеги у серії досліджень, а новіша робота Landry та колег окремо порівнювала дегуманізацію з dislike у зв’язку з підтримкою міжгрупового насильства.
Мова ворожнечі також не є синонімом дегуманізації. Дегуманізувальна метафора може бути одним із механізмів ворожої комунікації, але не кожна образа або ворожий вислів заперечує людяність, а дегуманізація може існувати без публічного мовного акту — наприклад, як спосіб сприймання, інституційна практика або міжособистісне ставлення.
Дегуманізація і моральне виключення
Моральне виключення — споріднений, але окремий конструкт. У класичному визначенні Susan Opotow це сприймання людей або груп як таких, що перебувають поза межами спільноти, до якої застосовуються звичайні правила справедливості та морального піклування. Дегуманізація може полегшувати моральне виключення, однак логічно вони не тотожні: людину можна вважати повністю людською і все одно несправедливо виключати з кола турботи, прав чи взаємності.
Дегуманізація і об’єктивація
Об’єктивація акцентує перетворення людини на об’єкт, інструмент або носія корисної функції. Це може перетинатися з механістичною дегуманізацією, але поняття мають різні теоретичні історії та не повинні автоматично підміняти одне одного. Для наукової точності важливо запитувати, що саме вимірює дослідження: інструментальність, заперечення автономії, заперечення психічних станів, приписування твариноподібності чи інший процес.
Дві впливові форми: анімалістична і механістична дегуманізація
Анімалістична дегуманізація
У моделі Гаслама анімалістична дегуманізація виникає тоді, коли іншим відмовляють у рисах, які в певній культурній репрезентації вважаються «суто людськими»: цивілізованості, моральній чутливості, раціональності, самоконтролі або культурній витонченості. У результаті людей можуть уявляти примітивними, некерованими, грубими чи твариноподібними. Ця рамка описує спосіб соціального сприймання, а не об’єктивну шкалу того, хто «більш людський».
Анімалістичні образи особливо помітні в крайній пропаганді, однак дослідження дегуманізації не обмежуються такими прикладами. Haslam і Loughnan показували, що заперечення людяності вивчають у різних групових, професійних і повсякденних контекстах.
Механістична дегуманізація
Механістична дегуманізація стосується заперечення рис, що асоціюються з живим людським внутрішнім світом: емоційності, тепла, відкритості, індивідуальності, гнучкості та здатності переживати. Людину тоді можуть репрезентувати як холодний механізм, інструмент, номер, функцію або взаємозамінний елемент системи.
Ця форма допомагає зрозуміти, чому дегуманізація можлива без демонстративної ненависті. Надмірно інструментальне ставлення може бути зовні «нейтральним», але психологічно зменшувати увагу до переживань та індивідуальності іншого. Сучасний огляд міжособистісної дегуманізації Harris і Delgado розглядає, зокрема, ситуації, у яких люди перестають повноцінно робити висновки про психічний стан іншого.
Відкрита і тонка дегуманізація
Відкрита, або blatant, дегуманізація проявляється у прямому твердженні або зображенні, що певні люди є менш людськими, ближчими до тварин, шкідників, машин чи інших нелюдських категорій. Kteily та колеги розробили й перевірили відому міру відкритої дегуманізації та показали, що вона може статистично відрізнятися від загального упередження.
Тонка дегуманізація не потребує таких декларацій. Вона може проявлятися як менше приписування складних емоцій, нижча оцінка здатності переживати, менша увага до психічних станів або зведення людини до категорії. Саме тут виникають найбільші методологічні суперечки: різні показники можуть відображати не заперечення людяності, а звичайну міжгрупову прихильність, стереотипи, соціальну бажаність рис або специфіку завдання.
Тому сучасний підхід потребує вузького висновку: якщо експеримент виявив менше приписування певної емоції, це ще не доводить існування загальної дегуманізації в усіх її формах. Теоретичний ярлик має відповідати тому, що фактично було виміряно.
Інфрагуманізація: впливова ідея з важливою сучасною критикою
Інфрагуманізація описує тонке приписування «повнішої» емоційної людяності своїй групі порівняно з чужою. Класична традиція виходила з різниці між первинними емоціями, які легко приписують і людям, і тваринам, та вторинними, або складнішими, емоціями, що сприймаються як більш специфічно людські. За цією моделлю чужій групі можуть рідше приписувати такі емоції, не заперечуючи її людський статус прямо.
Науковий статус цієї інтерпретації сьогодні суперечливий. У 13 пререєстрованих експериментах у семи міжгрупових контекстах Enock, Tipper і Over не знайшли переконливого підтвердження, що чужим групам систематично відмовляють саме в унікально людських емоціях; результати краще пояснювалися прихильністю до своєї групи, негативною оцінкою чужої та стереотипами. У чотирьох наступних пререєстрованих дослідженнях Enock і Over також показали, що наміри допомагати краще передбачалися приписуванням просоціальних та антисоціальних емоцій, а не їхньою «людською унікальністю».
Інші автори продовжують захищати і уточнювати trait-based підходи до дегуманізації. Отже, коректна енциклопедична позиція полягає в тому, щоб не подавати інфрагуманізацію як остаточно доведений універсальний механізм. Це впливова дослідницька традиція, частина результатів якої активно переглядається.
Як виникає дегуманізація
Не існує одного психологічного «перемикача», який у всіх людей і ситуаціях запускає дегуманізацію. Систематичний огляд Karantzas і Simpson виявив поєднання контекстуальних факторів та індивідуальних відмінностей. У дослідженнях дегуманізація з’являлася в міжгрупових і міжособистісних ситуаціях, а її рівень змінювався разом із якістю стосунків, емпатією, соціально-домінантними орієнтаціями, сприйманням байдужості цілі та її індивідуальної виразності.
Це означає, що корисніше говорити про умови, які підвищують або знижують імовірність конкретних дегуманізувальних репрезентацій, ніж шукати «тип дегуманізатора». Один і той самий індивід може дуже по-різному сприймати різних людей у різних соціальних ролях.
Категоризація «ми — вони»
Соціальна категоризація спрощує складний світ, але за певних умов здатна зробити групову мітку важливішою за індивідуальні риси. Коли ціль сприймається лише як представник категорії, її особиста історія, мотиви та психічні стани можуть ставати менш помітними. Самої категоризації недостатньо для дегуманізації: люди щодня використовують категорії без заперечення людяності інших.
Особливої ваги набуває контекст: конкуренція, загроза, статусна дистанція, норми групи та спосіб подання інформації можуть змінювати те, як саме категорія впливає на сприймання.
Соціальна дистанція, влада та інструментальність
Велика соціальна дистанція полегшує сприймання інших як абстрактної маси. Влада або структурна залежність можуть сприяти інструментальному баченню тих, від кого потрібна функція, а не взаємна суб’єктність. Проте ці зв’язки контекстні: сама по собі висока посада, професійна ієрархія чи дистанція не доводить дегуманізації.
У міжособистісній площині Harris і Delgado описують дегуманізацію як можливе зменшення висновків про психічні стани іншого, яке може виконувати різні функції — від виправдання вже здійсненого порушення до полегшення дії або регуляції емпатійного навантаження. Це теоретична функціональна рамка, а не діагностичний алгоритм для оцінювання конкретної людини.
Емпатія, мотивація і вибіркова увага
У сучасному систематичному огляді вища емпатія в середньому пов’язувалася з меншою дегуманізацією. Проте емпатія не дорівнює моралі й не гарантує справедливого рішення. Вона може бути вибірковою, залежати від близькості, групової належності, мотивації та уваги. Окремо про це йдеться у статті «Емпатійний розрив щодо чужої групи».
Так само слабка спонтанна емпатійна реакція сама по собі не доводить дегуманізації. Людина може погано зчитувати емоції, бути виснаженою, дотримуватися професійної дистанції або концентрувати увагу на завданні. Щоб говорити про дегуманізацію, потрібні дані саме про приписувану людяність або тісно визначений механізм.
Сприймання психіки: чому важливо, чи бачимо ми в іншому того, хто відчуває і діє
Одна з близьких дослідницьких ліній стосується mind perception — приписування іншому здатності переживати та діяти. Якщо людину сприймають як менш здатну відчувати біль, страх, радість або мати наміри, це може змінювати моральну турботу та відповідальність. У дослідженнях Bastian та колег навіть відносно тонкі відмінності у приписуваній людяності були пов’язані з оцінками морального статусу, відповідальності, захисту, похвали й осуду.
Водночас mind perception і дегуманізація не є одним поняттям. Сприймання психіки і моральний статус мають ширшу власну дослідницьку архітектуру. Зменшене приписування окремої психічної здатності може бути компонентом деяких форм дегуманізації, але не дає автоматичного права робити глобальний висновок про ставлення людини.
Метадегуманізація: «вони бачать нас менш людськими»
Метадегуманізація — це сприймання того, що інша людина або група бачить нас самих чи нашу групу як менш людських. Тут психологічним об’єктом є не те, наскільки ми дегуманізуємо інших, а наше уявлення про ставлення інших до нас.
У серії досліджень Kteily, Hodson і Bruneau метадегуманізація була пов’язана з взаємною дегуманізацією та конфліктними установками. Це важлива динамічна петля: очікування приниження людяності з боку іншої сторони може впливати на те, як ми самі її сприймаємо. Але такий зв’язок не означає, що будь-яке відчуття зневаги породжує дегуманізацію або що конфлікт має єдину психологічну траєкторію.
Переживання дегуманізувального ставлення і самодегуманізація
Дослідження дедалі більше звертаються до перспективи людини, яка переживає ставлення до себе як до менш людської. Golossenko та колеги розробили Experience of Dehumanization Measure — інструмент для вимірювання такого досвіду. Це окрема площина від оцінки того, чи справді інша сторона мала конкретну дегуманізувальну установку: пережитий досвід і намір іншої людини не є одним і тим самим показником.
Самодегуманізація описує випадки, коли людина сприймає саму себе як менш повно людську — наприклад, як менш емоційну, автономну, моральну чи живу. Тут доказова база потребує особливої обережності. COSMIN-систематичний огляд Jenkins та колег виявив 29 різних інструментів для self- та meta-dehumanization і дуже низьку якість доказів змістової валідності для багатьох із них; серед оцінених інструментів лише Experience of Dehumanization Measure отримав рекомендацію за критеріями COSMIN, причому він стосується метадегуманізувального/пережитого ставлення, а не універсального «тесту дегуманізації».
Тому не існує науково коректного короткого онлайн-тесту, за яким можна було б достовірно визначити, що конкретну людину «дегуманізують» у всіх можливих сенсах. Різні шкали вимірюють різні конструкції, а інтерпретація залежить від контексту й психометричної якості інструменту.
До яких наслідків може вести дегуманізація
Наслідки залежать від форми дегуманізації, контексту, групових норм, влади, цілей взаємодії та того, що саме вимірюється. Найчастіше дослідники вивчають моральну турботу, готовність допомагати, покарання, дискримінаційні установки, підтримку агресивних дій і міжгрупову ворожість. Це статистичні зв’язки та експериментальні ефекти в певних умовах, а не індивідуальний прогноз поведінки.
Менше моральної уваги і готовності допомагати
Якщо цілі приписують менше внутрішнього життя або людяності, її потреби можуть отримувати меншу моральну вагу. В експериментальній роботі Andrighetto та колег анімалістична й механістична дегуманізація були пов’язані з меншою готовністю допомагати постраждалим від природних катастроф; зниження емпатії статистично опосередковувало ці ефекти. Це конкретний дослідницький контекст, тому його не слід перетворювати на правило про всі ситуації допомоги.
Дані про інфрагуманізацію також застерігають від надмірної простоти: Enock і Over показали, що в їхніх пререєстрованих дослідженнях наміри допомагати краще пояснювалися тим, чи приписували цілі просоціальні або антисоціальні емоції, ніж тим, наскільки ці емоції вважалися «унікально людськими».
Зміни у приписуванні морального статусу
Дегуманізація може впливати на те, кого вважають здатним діяти морально, нести відповідальність, заслуговувати на захист або реабілітацію. Bastian та колеги показали, що різні аспекти приписуваної людяності пов’язувалися з різними компонентами морального статусу. Це важливо для моральної психології: судження про «людськість» можуть змінювати не тільки симпатію, а й структуру моральної оцінки.
Водночас moral judgment, blame judgment і responsibility attribution слід розрізняти. Визнання людини повністю людською сумісне з висновком, що конкретний вчинок був неправильним, що агент несе відповідальність або що потрібні пропорційні санкції. Гуманізація не означає скасування відповідальності.
Реципрокна ворожість
У міжгрупових відносинах важливою може бути взаємність: люди реагують не лише на те, як самі бачать іншу групу, а й на те, як, на їхню думку, ця група бачить їх. Саме тому метадегуманізація здатна підтримувати цикл взаємного відчуження. Дослідження Kteily, Hodson і Bruneau описує такий шлях через реципрокну дегуманізацію.
Ця модель не дозволяє визначити, хто «перший почав», на основі психологічної анкети. У реальних конфліктах причинні ланцюги включають історію, інституції, матеріальні інтереси, насильство, пропаганду, норми та асиметрії влади.
Дегуманізація і насильство: що наука дозволяє сказати
Найвідоміше суспільне припущення звучить так: якщо людей починають бачити «не зовсім людьми», завдати їм шкоди стає психологічно легше. Частина даних підтримує цей механізм. У 2026 році Landry та колеги метааналітично об’єднали 120 ефектів із сумарним N=128 022, а потім перевірили висновки у вибірках, пов’язаних із кількома реальними конфліктами, та в експерименті. Відкрита дегуманізація статистично відрізнялася від простої неприязні, мала окремий зв’язок із підтримкою міжгрупового насильства, а експериментальна частина надала дані, сумісні з причинним внеском дегуманізації у таку підтримку.
Проте навіть сильний зв’язок із підтримкою насильства не означає універсальної формули «дегуманізація → насильство». По-перше, підтримка насильницької політики або дії у дослідженні не тотожна реальному вчиненню насильства. По-друге, різні види шкоди мають різну психологічну структуру.
У п’яти експериментах Rai, Valdesolo і Graham дегуманізація підвищувала готовність до інструментальної шкоди — коли шкода є засобом до іншої мети, — але не до насильства, яке сам агент сприймав як морально виправдане. У таких випадках винуватці можуть, навпаки, приписувати жертві агентність і моральну відповідальність, тобто шкодити не тому, що «не бачать людину», а тому, що бачать у ній повноцінного винного агента.
Окремий критичний огляд Johannes Lang ставив під сумнів тезу, що дегуманізація є необхідним поясненням колективного насильства. Новіші дані про blatant dehumanization посилили аргумент на користь її самостійної ролі принаймні для частини установок щодо насильства, але не скасували потреби розрізняти типи насильства, причинність, історичний контекст і способи вимірювання.
Війна, пропаганда і публічна комунікація
У війні та інших формах гострого міжгрупового конфлікту дегуманізувальна мова може представляти противника як шкідника, зараження, безлику масу, машину або біологічну загрозу. Такі образи психологічно значущі, коли вони справді заперечують індивідуальність, внутрішній світ, здатність страждати або належність до звичайного кола морального розгляду.
Науковий аналіз тут потребує особливої точності. Ворожа риторика, негативна оцінка дій, юридичне звинувачення, військове позначення противника і дегуманізація — не одна категорія. Конкретне слово набуває психологічного змісту в контексті: хто його вживає, до кого, з якою функцією, які властивості приписує і які дії нормалізує.
Так само опис дегуманізації не встановлює моральної або юридичної рівності сторін конфлікту. Психологічний конструкт пояснює спосіб репрезентації людей; правові факти, відповідальність за дії, самооборона, воєнні злочини та інші юридичні питання належать до окремих норм і процедур доказування.
Дегуманізація буває не лише між групами
У повсякденному житті дегуманізацію досліджують у роботі, медицині, організаціях, близьких стосунках, сервісній взаємодії та інших міжособистісних ситуаціях. Систематичний огляд 2026 року прямо включає міжособистісні контексти поруч із міжгруповими й показує, що якість стосунків може змінювати рівень дегуманізувальних репрезентацій.
Це розширення має і ризик: якщо будь-яку неуважність до переживань іншого називати дегуманізацією, поняття стає настільки широким, що перестає щось пояснювати. Сучасні автори тому обговорюють межі конструкта. Kteily і Landry спеціально виділяють концептуальні межі як одну з центральних проблем галузі.
Інституційні практики
Системи можуть організовувати взаємодію так, що індивідуальність людини стає другорядною порівняно з номером, продуктивністю, діагностичною категорією, статусом клієнта чи функцією. Це створює умови для механістичного ставлення, але сам факт стандартизації не є дегуманізацією. Протокол, форма або алгоритм можуть бути потрібними для справедливості, безпеки й послідовності.
Психологічно значущим стає те, чи зникає з ухвалення рішень релевантна інформація про переживання, автономію, потреби й індивідуальні обставини людини, і чи починають її сприймати лише як засіб або одиницю системи.
Як розпізнавати дегуманізувальне сприймання без ярликів
У науковій логіці варто шукати не «поганих людей», а конкретні ознаки репрезентації. Дегуманізувальний компонент можливий, коли людям систематично приписують менше здатності відчувати, думати або мати наміри; представляють їх як взаємозамінну масу; зводять до інструмента чи функції; прямо порівнюють із нелюдськими істотами в сенсі меншої людської цінності; або поводяться так, ніби їхній біль і психічний досвід мають менше значення саме через заперечення людяності.
Одна метафора, один конфліктний вислів або одна помилка емпатії не дозволяють достовірно встановити дегуманізацію. Потрібен контекст і, в дослідженні, валідний спосіб вимірювання. Це особливо важливо в публічних дискусіях, де термін легко перетворюється на моральний ярлик і перестає виконувати пояснювальну функцію.
Дегуманізація також не є психіатричним діагнозом. Наявність дегуманізувальних висловів або установок не дає підстав робити висновок про психічний розлад, відсутність емпатії як рису особистості чи здатність людини до насильства.
Як вимірюють дегуманізацію
Дослідники використовують кілька сімейств методів: прямі шкали відкритої дегуманізації, приписування людських рис та емоцій, оцінки психічних здатностей, експериментальні завдання, а також опитувальники пережитої, мета- чи самодегуманізації. Кожен метод має власні припущення. Результат однієї шкали не можна автоматично переносити на всі форми дегуманізації.
Відома «Ascent of Man» міра Kteily та колег створювалася саме для blatant dehumanization. Вона не є біологічною шкалою розвитку і не доводить, що групи реально розташовані на якійсь еволюційній драбині; зображення використовується як дослідницький інструмент для фіксації того, наскільки респондент готовий прямо приписати групі меншу людяність.
Для felt dehumanization ситуація ще складніша. COSMIN-огляд 2026 року виявив значні прогалини у валідності багатьох наявних інструментів. Тому твердження «тест показав дегуманізацію» без назви шкали, її цільового конструкта, психометрії та контексту має дуже обмежену наукову цінність.
Чи може дегуманізація бути несвідомою
Частина дослідницьких традицій описує тонкі, швидкі або неявні асоціації, які не обов’язково збігаються з усвідомленою позицією людини. Інші підходи вивчають цілком явні переконання. Тому слово «дегуманізація» саме по собі нічого не говорить про рівень усвідомлення.
Неявний показник також не є «детектором справжніх поглядів». Він відображає продуктивність у конкретному завданні, на яку впливають конструкція тесту, контекст, знайомість стимулів та інші фактори. Висновки про моральні переконання окремої людини мають бути набагато обережнішими за висновки про середні групові ефекти.
Чи можна зменшувати дегуманізацію
Докази підтримують можливість зміни дегуманізувальних репрезентацій, але універсальної техніки немає. Karantzas і Simpson у систематичному огляді підкреслюють роль поліпшення якості стосунків і порушення упереджених способів сприймання. Ефект залежить від того, яка форма дегуманізації діє і що підтримує її в конкретному контексті.
Якісний міжгруповий контакт
Одним із найкраще вивчених напрямів є контакт. У 16 вибірках із п’яти країн загальною чисельністю близько 7 700 учасників Bruneau та колеги поєднали поперечні, лонгітюдні й квазіекспериментальні дані та виявили, що краща якість контакту пов’язувалася з нижчою відкритою дегуманізацією і метадегуманізацією. Це не означає, що будь-який контакт корисний: якість, добровільність, безпека, статусні умови та характер взаємодії мають значення.
Загальніша метааналітична література про міжгруповий контакт також показує середнє зниження упередження після контакту, але упередження і дегуманізація — різні результати. Саме тому для цієї статті важливі дослідження, де дегуманізацію вимірювали безпосередньо.
Індивідуація і увага до психічного життя
Коли людина перестає бути лише представником категорії і стає конкретною особою з біографією, уподобаннями, намірами та переживаннями, деякі дегуманізувальні репрезентації можуть слабшати. Це один із механізмів гуманізації. Водночас індивідуація не гарантує симпатії, довіри чи згоди і не повинна використовуватися як вимога до людей, які потребують дистанції або безпеки.
Визнання внутрішнього світу іншого сумісне з межами, припиненням контакту, юридичною відповідальністю та негативною оцінкою конкретної поведінки. Психологічна гуманізація стосується репрезентації людини, а не обов’язку пробачати або примирятися.
Норми комунікації
Групові та інституційні норми можуть робити дегуманізувальні метафори прийнятними або, навпаки, зменшувати їхню нормативність. У комунікації корисно відрізняти точну критику дій від приписування нелюдської сутності цілій категорії людей. Це зберігає можливість відповідальності без стирання людського статусу.
У конфліктах така точність особливо важлива: вимога називати конкретні дії, факти й відповідальність не означає емоційної нейтральності або симетрії оцінок. Вона просто не змішує правову чи моральну оцінку дії з психологічним запереченням людяності.
Чого дегуманізація не пояснює
Дегуманізація не є універсальним поясненням жорстокості. Насильство може бути інструментальним, помстивим, нормативно схвалюваним у групі, підпорядкованим наказу, пов’язаним із ресурсами, страхом, ідеологією, моральним переконанням або іншими процесами. У деяких із цих випадків дегуманізація може посилювати готовність до шкоди; в інших люди завдають шкоди саме тим, кого вважають свідомими й відповідальними агентами.
Вона також не пояснює автоматично дискримінацію. Людей можуть дискримінувати, визнаючи їх повністю людськими, через правила, інтереси, стереотипи, статусну конкуренцію або інституційну інерцію. І навпаки, дегуманізувальна установка не завжди переходить у поведінку через норми, санкції, особисті принципи, контроль середовища та інші обмеження.
У моральній психології це принципово: moral judgment, blame judgment, responsibility attribution, norm judgment, moral decision, moral reasoning, moral intuition, moral motivation і moral behavior — різні рівні. Дегуманізація може впливати на деякі з них, але не підміняє жоден.
Основні наукові обмеження
Різні теорії вимірюють різні речі
Під одним словом «дегуманізація» об’єднано пряме заперечення людяності, приписування людських рис, емоцій, психічних здібностей, інструментальне ставлення, метадегуманізацію, самодегуманізацію та досвід дегуманізувального поводження. Між цими вимірами є зв’язки, але вони не взаємозамінні. Результат однієї парадигми не доводить усі інші.
Лабораторний ефект не дорівнює історичній причині
Експеримент може показати, що маніпуляція дегуманізувальним описом змінює певне рішення в контрольованих умовах. З цього не випливає, що той самий механізм пояснює конкретну історичну кампанію насильства або індивідуальний злочин. Реальні події мають багаторівневі причини, які включають політичні, правові, економічні та організаційні умови.
Культурна універсальність потребує перевірки
Уявлення про те, які саме риси є «суто людськими», частково залежать від культури та мови. Значна частина психологічних досліджень проведена у відносно обмеженому наборі країн і популяцій. Тому моделі, побудовані на одній культурній вибірці, потребують реплікації, перш ніж їх оголошувати універсальними.
Вимірювання пережитої дегуманізації ще розвивається
Jenkins та колеги показали, що психометрична база багатьох шкал self- та meta-dehumanization слабша, ніж можна було б припустити з популярності термінів. Це не робить самі переживання «нереальними», але обмежує точність кількісних висновків і порівнянь між дослідженнями.
Типові помилки в розумінні дегуманізації
«Будь-яка образа — дегуманізація»
Образа може принижувати, стигматизувати або виражати ненависть, не заперечуючи людяності. Для дегуманізації потрібен зміст, пов’язаний із меншою людськістю, психічністю, індивідуальністю або моральним статусом, а не просто негативна тональність.
«Дегуманізація завжди веде до насильства»
Дані показують зв’язок із підтримкою певних форм насильства, особливо для відкритої дегуманізації, але траєкторія не універсальна. Landry та колеги дають сильні сучасні докази самостійного внеску blatant dehumanization, тоді як Rai та колеги демонструють різницю між інструментальною та морально мотивованою шкодою.
«Якщо людина дегуманізує, вона позбавлена емпатії»
Такого висновку робити не можна. Емпатія багатовимірна, контекстна і вибіркова; дегуманізація також має різні форми. Кореляція між вищою емпатією та нижчою дегуманізацією на рівні досліджень не перетворюється на діагностичне правило для окремої людини.
«Гуманізація означає виправдати шкоду»
Визнання повної людяності іншого не означає схвалити його дії, відмовитися від кордонів, пробачити, примиритися або скасувати відповідальність. Це розрізнення особливо важливе для людей, які пережили насильство чи травматичні події.
FAQ: поширені запитання про дегуманізацію
Чи є дегуманізація психічним розладом?
Ні. Дегуманізація — дослідницький конструкт соціальної та моральної психології. Вона не є діагнозом DSM або ICD і не дозволяє діагностувати людину за висловом, метафорою чи результатом однієї шкали.
Чи означає дегуманізація, що людина буквально вважає інших не людьми?
Іноді досліджують саме відкриті й досить буквальні форми, але багато робіт стосуються тоншого зменшення приписуваної людяності. Тому відповідь залежить від конкретної моделі та методу вимірювання.
Чим дегуманізація відрізняється від упередження?
Упередження стосується ставлення або оцінки групи, а дегуманізація — приписуваної людяності. Вони можуть корелювати, але сучасні дослідження відкритої дегуманізації показують, що це не тотожні конструкції.
Чи є мова ворожнечі формою дегуманізації?
Деякі форми мови ворожнечі використовують дегуманізувальні образи, але не вся ворожа комунікація заперечує людяність. Для комунікаційного intent дивіться окрему статтю «Мова ворожнечі».
Чи може дегуманізація відбуватися між двома людьми, а не групами?
Так. Сучасні огляди включають міжособистісну дегуманізацію в близьких, професійних та інших взаємодіях. Водночас межі поняття мають зберігатися: не кожна емоційна дистанція або неуважність є дегуманізацією.
Що таке метадегуманізація?
Це сприймання того, що інші бачать нас або нашу групу як менш людських. Вона може бути пов’язана з взаємною дегуманізацією і конфліктними установками, але не є автоматичним доказом реального наміру іншої сторони.
Чи існує надійний тест на дегуманізацію?
Є дослідницькі шкали для різних форм конструкта, але універсального тесту немає. Для пережитої self/meta-dehumanization сучасний COSMIN-огляд виявив серйозні психометричні обмеження багатьох інструментів.
Чи допомагає контакт між групами?
Якісний контакт у багатьох дослідженнях пов’язаний із нижчою дегуманізацією, а лонгітюдні й квазіекспериментальні дані підтримують можливість такого ефекту. Проте сам факт контакту не гарантує користі: його якість і умови мають значення.
Чи можна критикувати або карати людину без дегуманізації?
Так. Моральна оцінка вчинку, приписування відповідальності та пропорційне покарання не потребують заперечення людяності. Навпаки, відповідальність часто передбачає сприймання людини як агента, здатного розуміти норми та робити вибір.
Чи означає сильна емпатія, що людина не дегуманізуватиме інших?
Ні. Емпатія може знижувати дегуманізацію в середньому, але вона вибіркова й залежить від контексту. Моральна поведінка також визначається нормами, принципами, мотивацією, владою, санкціями та іншими чинниками.
Чи є дегуманізація причиною геноциду та масового насильства?
Вона може бути одним із психологічних механізмів у частині контекстів, і нові дані показують окремий зв’язок відкритої дегуманізації з підтримкою міжгрупового насильства. Але наука не підтримує пояснення, за яким дегуманізація є єдиною, необхідною або достатньою причиною всіх форм масового насильства.
Що протилежне дегуманізації?
Найближче поняття — гуманізація: повніше визнання психічного життя, індивідуальності й перспективи іншого. Якщо йдеться про відновлення такого сприймання після попередньої дегуманізації, в англомовній літературі також використовують rehumanization.
Пов’язані статті
Джерела
Andrighetto, L., Baldissarri, C., Lattanzio, S., Loughnan, S., & Volpato, C. (2014). Human-itarian aid? Two forms of dehumanization and willingness to help after natural disasters. British Journal of Social Psychology, 53(3), 573–584. DOI
Bastian, B., Laham, S. M., Wilson, S., Haslam, N., & Koval, P. (2011). Blaming, praising, and protecting our humanity: The implications of everyday dehumanization for judgments of moral status. British Journal of Social Psychology, 50(3), 469–483. PubMed
Bruneau, E., Hameiri, B., Moore-Berg, S. L., & Kteily, N. (2021). Intergroup Contact Reduces Dehumanization and Meta-Dehumanization: Cross-Sectional, Longitudinal, and Quasi-Experimental Evidence From 16 Samples in Five Countries. Personality and Social Psychology Bulletin, 47(6), 906–920. PubMed
Enock, F. E., Tipper, S. P., & Over, H. (2021). Intergroup preference, not dehumanization, explains social biases in emotion attribution. Cognition, 216, 104865. PubMed
Enock, F. E., & Over, H. (2022). Reduced helping intentions are better explained by the attribution of antisocial emotions than by ‘infrahumanization’. Scientific Reports, 12, 7824. PubMed
Golossenko, A., Palumbo, H., Mathai, M., & Tran, H.-A. (2023). Am I being dehumanized? Development and validation of the experience of dehumanization measurement. British Journal of Social Psychology, 62(3), 1285–1329. PubMed
Harris, L. T., & Delgado, N. (2025). The functional role of interpersonal dehumanization and associated brain networks. Nature Reviews Psychology, 4, 336–346. DOI
Haslam, N. (2006). Dehumanization: An integrative review. Personality and Social Psychology Review, 10(3), 252–264. PubMed
Haslam, N., & Loughnan, S. (2014). Dehumanization and infrahumanization. Annual Review of Psychology, 65, 399–423. DOI
Jenkins, T. A., Pendlebury, H., & Smith, S. L. (2026). Measuring the felt sense of dehumanization: A COSMIN systematic review of the psychometric properties of self- and meta-dehumanization measures. British Journal of Psychology, 117(1), 155–176. DOI
Karantzas, G. C., & Simpson, J. A. (2026). The perpetration of dehumanization: A systematic review. Current Opinion in Psychology, 70, 102309. PubMed
Kteily, N., Bruneau, E., Waytz, A., & Cotterill, S. (2015). The ascent of man: Theoretical and empirical evidence for blatant dehumanization. Journal of Personality and Social Psychology, 109(5), 901–931. PubMed
Kteily, N., Hodson, G., & Bruneau, E. (2016). They see us as less than human: Metadehumanization predicts intergroup conflict via reciprocal dehumanization. Journal of Personality and Social Psychology, 110(3), 343–370. PubMed
Kteily, N. S., & Landry, A. P. (2022). Dehumanization: trends, insights, and challenges. Trends in Cognitive Sciences, 26(3), 222–240. PubMed
Landry, A. P., Ghezae, I., Abou-Ismail, R., et al. (2026). The uniquely powerful impact of explicit, blatant dehumanization on support for intergroup violence. Journal of Personality and Social Psychology, 130(6), 1147–1166. PubMed
Lang, J. (2020). The limited importance of dehumanization in collective violence. Current Opinion in Psychology, 35, 17–20. PubMed
Opotow, S. (1990). Moral Exclusion and Injustice: An Introduction. Journal of Social Issues, 46(1), 1–20. DOI
Rai, T. S., Valdesolo, P., & Graham, J. (2017). Dehumanization increases instrumental violence, but not moral violence. Proceedings of the National Academy of Sciences, 114(32), 8511–8516. PubMed