Дилема безпеки між конфліктуючими групами
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дилема безпеки між конфліктуючими групами — це процес, у якому дії однієї групи, спрямовані на захист, можуть сприйматися іншою як підготовка до нападу. У відповідь друга група посилює власні засоби захисту, а перша вбачає в цьому підтвердження своїх побоювань. За певних умов виникає спіраль взаємного страху, мобілізації та ескалації, у якій обидві групи стають менш захищеними. Класичну модель сформулював Роберт Джервіс, а її використання для пояснення етнічних конфліктів розвинув Баррі Позен. Jervis, 1978; Posen, 1993.
Науковий зміст поняття спирається на три обставини: непевність щодо намірів іншої сторони, здатність захисних засобів завдавати шкоди та ненадійність зовнішніх гарантій. У психології миру до них додається дослідження сприйнятої загрози, колективних емоцій, групових норм і довіри до інституцій. Модель потребує уважної перевірки мотивів і послідовності подій: навмисну агресію та спротив їй не можна автоматично описувати як симетричну дилему безпеки. Tang, 2009; Tang, 2011.
Що таке дилема безпеки: походження поняття
Поняття сформувалося в дослідженнях міжнародних відносин після Другої світової війни. Джон Герц описував ситуації, у яких політичні спільноти, позбавлені достатніх спільних гарантій, змушені самостійно піклуватися про захист. Роберт Джервіс показав, що посилення безпеки одного актора може знижувати безпеку іншого, навіть коли перший не планує нападу. Особливо важливо, наскільки легко відрізнити оборонні засоби від наступальних і чи має оборона перевагу над нападом. Jervis, 1978.
Баррі Позен переніс цей підхід на етнічні конфлікти, зокрема в ситуації розпаду державного контролю. Коли центральні інституції слабшають, громади можуть почати розглядати сусідні спільноти як потенційних противників і створювати власні структури захисту. Девід Лейк і Дональд Ротшильд доповнили пояснення увагою до колективних страхів майбутнього та політичних підприємців, які здатні використовувати ці страхи для мобілізації. Posen, 1993; Lake & Rothchild, 1996.
Дилема безпеки має визначену сферу застосування. Якщо одна сторона свідомо прагне підкорити іншу, а друга обороняється, така ситуація потребує насамперед аналізу агресії, примусу й захисту. Якщо загроза виникає через взаємне хибне тлумачення переважно оборонних заходів, модель дилеми стає пояснювальною. Шипін Тан наполягав на цьому розрізненні, відокремлюючи власне дилему від ширшої моделі спіралі конфлікту. Tang, 2009; Tang, 2011.
Як розгортається спіраль взаємної небезпеки
Непевність щодо намірів
Кожна група бачить дії іншої, але не має прямого доступу до її планів, внутрішніх суперечностей і майбутніх рішень. Навіть щирі заяви про оборонний характер заходів можуть сприйматися скептично, якщо їх неможливо перевірити. Минулі погрози, насильство, зміни влади та відсутність незалежних процедур контролю роблять обережність зрозумілою. Дослідник повинен окремо встановити реальні загрози, доступні факти та межі знань учасників. Jervis, 1978; Tang, 2009.
Захисні дії, що мають подвійне призначення
Спільнота може встановлювати блокпости, організовувати охоронні чергування, запасатися обладнанням або посилювати спостереження за територією. Усередині групи це подають як відповідь на загрозу, але сусіди можуть бачити в тих самих можливостях засіб нападу. Що важче відрізнити оборону від підготовки агресії, то слабше працюють прості словесні запевнення. Натомість прозорі й перевірювані механізми зменшують поле для небезпечних припущень. Jervis, 1978.
Загрозливе тлумачення й дзеркальна мобілізація
Друга група відповідає власними захисними заходами. Перша розцінює цю реакцію як доказ того, що її страх був обґрунтованим, і посилює мобілізацію знову. Так утворюється зворотний зв'язок: кожен новий крок змінює уявлення іншої сторони про майбутню небезпеку. Колективні рішення можуть ухвалюватися швидше, ніж учасники встигають перевірити інформацію чи обговорити альтернативи. Модель пояснює механізм, проте сама по собі не засвідчує, що він реально діяв у конкретному випадку. Tang, 2011.
Інциденти, втрати й ризик самопідтвердження
Коли озброєні або напружені групи частіше контактують одна з одною, випадкова подія може бути сприйнята як навмисна атака. За відсутності довірених каналів перевірки повідомлень чутка про підготовку нападу здатна випередити встановлення фактів. Після фактичного насильства до страху додаються гнів, потреба у справедливості, вимоги відповідальності та страх повторення шкоди. Ці процеси можуть взаємодіяти з циклами відплати та взаємної помсти між групами, хоча помста і дилема безпеки мають різні пояснювальні центри.
Психологічні механізми: страх, загроза, недовіра
Колективний страх
Небезпека для людини часто сприймається як небезпека для ширшого кола: сім'ї, сусідів, культурних інституцій, громади та її майбутнього. Колективний страх може підсилювати згуртованість і підтримку захисних дій. Дослідження Шютте, Руе та Саху використовувало повторні опитування тих самих респондентів у штаті Уттар-Прадеш в Індії під час зростання напруженості й виявило зв'язок страху насильства з міжгруповими установками та внутрішньогруповою згуртованістю. Це свідчення конкретного контексту, а не доказ універсальної закономірності. Schutte et al., 2023.
Страх може бути реакцією на достовірні дані про реальну загрозу. Тому програма, яка намагається лише зменшити страх, залишаючи людей без захисту, не вирішує проблему безпеки. Потрібне одночасне оцінювання фактичних ризиків, захищеності вразливих груп і можливостей інституцій. Розширене пояснення емоційного механізму містить стаття «Колективний страх під час конфлікту».
Сприйняття реалістичної та символічної загрози
Групи можуть побоюватися втрати життя, території, житла, ресурсів або фізичної безпеки; поряд із цим виникають страхи втрати мови, статусу, традицій та визнання. Метааналіз Ріка, Манії та Гертнера показав систематичний зв'язок різних форм сприйнятої міжгрупової загрози з негативними установками до зовнішньої групи. Проте кореляція між сприйняттям загрози та упередженням не означає, що кожна загроза вигадана або що зміна ставлення усуне небезпечні дії. Riek et al., 2006.
Докладну типологію та емпіричні підстави цього розрізнення подано в матеріалі «Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози». Для дилеми безпеки центральними є насамперед очікування фізичної небезпеки й непевність щодо можливих ворожих дій. Страх втрати символічного статусу може підсилювати напруження, але сам по собі ще не становить класичну дилему безпеки.
Соціальна категоризація та приписування намірів
Люди нерідко пояснюють вчинки представників своєї групи обставинами, а дії іншої — загальними намірами й моральними рисами. Ворожі стереотипи роблять оборонне пояснення чужої поведінки менш імовірним. Однак групи внутрішньо різноманітні: погляди керівництва, озброєних підрозділів, активістів і звичайних мешканців можуть істотно відрізнятися. Аналіз повинен спиратися на підтверджені дії й конкретні рішення, а не на колективне приписування провини. Основи групової категоризації викладено в теорії соціальної ідентичності.
Недовіра й проблема достовірних запевнень
Лідери однієї групи можуть обіцяти утримуватися від насильства, але представники іншої не знають, чи здатні вони контролювати всіх прихильників і чи залишаться при владі. Якщо ціна помилкової довіри дуже висока, навіть правдоподібна обіцянка може не переконати. У дослідженні врегулювання громадянських воєн Барбара Волтер показала значення гарантій виконання угод. Цей результат не доводить ефективності конкретних миробудівних заходів, але підкреслює роль надійних інституцій у зменшенні стратегічної невизначеності. Walter, 1997.
Приклад: дві громади після небезпечного інциденту
Уявімо два сусідні поселення, жителі яких отримали суперечливі повідомлення про нічне насильство. Перша громада організовує посилене чергування біля в'їздів. Друга бачить незнайомих озброєних людей, сприймає дії як підготовку вторгнення й запроваджує власні обмеження. У першій громаді цю відповідь використовують як аргумент на користь подальшої мобілізації. Незабаром люди бояться подорожувати, торгувати та відвідувати родичів по інший бік межі.
Цей умовний приклад ілюструє механізм лише тоді, коли встановлено переважно оборонні мотиви обох громад і зрозуміло, чому вони не можуть перевірити наміри одна одної. Якщо розслідування доведе організований напад, свідомі погрози або примус, пояснення має включати відповідальність винних. Навіть за наявності спіралі напруженості оцінювання правомірності дій, захисту цивільних і відшкодування шкоди залишається окремим завданням. Tang, 2009.
За яких умов дилема безпеки загострюється
Ризик зростає в періоди слабкості правоохоронних і судових установ, зміни політичного контролю, поширення зброї та зникнення надійних каналів взаємодії. За територіально близького розташування громад одна група може швидко інтерпретувати захисну мобілізацію іншої як загрозу власному існуванню. У випадках державного розпаду такі механізми описував Позен. Його пояснення пов'язане з конкретними структурними умовами й не охоплює всього спектра сучасних локальних конфліктів. Posen, 1993.
Колективний страх посилюється через чутки, попередню історію насильства, зміни демографічного балансу, політичні заяви та невпевненість у майбутньому. Лідери можуть використовувати його для мобілізації прихильників. Водночас гострота страху не визначається лише повідомленнями лідерів: реальні погрози, вбивства, переслідування й недієвість установ створюють об'єктивні підстави для занепокоєння. Аналітичне розмежування мотивів, можливостей і намірів тут критично важливе. Lake & Rothchild, 1996.
Дилема безпеки, спіраль ескалації та агресія
Дилема безпеки в строгому розумінні стосується ситуації, де заходи, призначені для захисту, ненавмисно підвищують взаємну загрозу. Спіраль ескалації є ширшим описом послідовності реакцій: дії однієї сторони викликають дедалі сильніші відповіді іншої. Навмисна агресія, своєю чергою, передбачає усвідомлену мету примусу, завоювання чи заподіяння шкоди. У конкретному конфлікті можуть співіснувати елементи всіх трьох процесів, але вони потребують різних доказів і різних відповідей. Tang, 2009; Tang, 2011.
Позиція «кожна сторона відчуває страх, отже обидві однаково відповідальні» є концептуально хибною. Страх нападника може супроводжувати свідомий напад, а оборонна реакція постраждалої сторони може бути обґрунтованою та законною. Дослідник встановлює фактичну послідовність застосування сили, хто ініціював насильство, хто мав контроль і хто постраждав. Психологічне поняття використовується для пояснення рішень, а юридична й моральна відповідальність визначаються на іншій підставі.
Що справді доведено наукою
Теоретична модель
Класичні праці Джервіса, Позена, Лейка й Ротшильда та Тана утворюють послідовну теоретичну традицію в дослідженнях міжнародних і міжгрупових конфліктів. Вони визначають умови, за яких підвищення захищеності однієї спільноти створює побічні ризики для іншої. Ці праці важливі як концептуальні пояснення, але не становлять сукупного експериментального доказу кожного ланцюга причинності в кожному конкретному конфлікті. Jervis, 1978; Tang, 2011.
Емпіричні дослідження психологічних ланок
Метааналіз Ріка та співавторів свідчить про стійкий зв'язок сприйнятої загрози з упередженістю; панельне дослідження в Індії вказує на значення страху насильства для міжгрупових ставлень у реальній напруженій ситуації. Разом ці результати підтримують психологічну правдоподібність механізму, але не доводять, що будь-яка оборонна мобілізація неминуче завершується зіткненням. Необхідно враховувати політичний контекст, характеристики вибірок, альтернативні причини й часову послідовність. Riek et al., 2006; Schutte et al., 2023.
Що відомо про втручання
Метааналіз Петтігрю й Тропп об'єднав 515 досліджень і показав, що міжгруповий контакт у середньому пов'язаний зі зниженням упереджень. Проте цей результат не встановлює універсальної ефективності зустрічей для припинення збройного конфлікту. Огляд Палук і співавторів наголошує на прогалинах у доказах тривалості ефектів і перенесення результатів між середовищами. Для дилеми безпеки важливі також механізми фізичного захисту, гарантії дотримання правил та інституційна підзвітність. Pettigrew & Tropp, 2006; Paluck et al., 2021.
Як зменшувати ризик спіралі взаємного страху
Зміцнювати передбачуваність і перевірку фактів
У безпечних умовах можуть допомагати узгоджені правила повідомлення про інциденти, незалежне з'ясування обставин, відповідальне поширення інформації та зрозумілі процедури взаємодії громад із правоохоронними структурами. Ці інструменти спрямовані на зменшення невизначеності: учасники отримують можливість перевіряти повідомлення, а не реагувати на припущення. Їхня практична результативність залежить від дотримання домовленостей і спроможності інституцій захищати людей, тому кожна програма потребує власного оцінювання. Jervis, 1978.
Підкріплювати запевнення реальними гарантіями
Заява про мирні наміри переконливіша тоді, коли виконання її умов можна незалежно перевірити, а порушення мають передбачувані наслідки. Дослідження Волтер про завершення громадянських воєн підкреслює роль гарантій безпеки в подоланні проблеми виконання угод. На місцевому рівні це може означати прозорі компетенції установ, захист свідків, канали скарг та контроль за діями відповідальних посадовців. Перелік є практичною рамкою для оцінювання, а не експериментально підтвердженим універсальним пакетом. Walter, 1997.
Організовувати контакт із дотриманням прав людей
Фасилітований міжгруповий контакт може допомогти уточнити сприйняття намірів, зменшити узагальнення та відновити обмежені форми співпраці. Однак контакт має бути добровільним, безпечним і підготовленим із урахуванням влади, історії насильства та наявних загроз. Ніхто з постраждалих не зобов'язаний зустрічатися з кривдниками, прощати їх або погоджуватися на примирення заради реалізації програми. Механізми та межі контакту розглянуто в теорії міжгрупового контакту. Pettigrew & Tropp, 2006.
Підтримувати спільні правила замість вимушеної довіри
Безпечне співіснування можливе й тоді, коли взаємна довіра відновлюється повільно. Надійні процедури розв'язання спорів, захист прав менш чисельних груп, прозорий розподіл ресурсів та доступність законних механізмів реагування можуть бути важливішими за декларації дружби. Практичні заходи слід перевіряти за результатами: фактичними інцидентами, досвідом постраждалих, можливістю повідомляти про порушення та довірою до процедури, а не за кількістю проведених зустрічей.
Небажані наслідки неправильно спроєктованих втручань
Діалог у ситуації активного насильства може наражати учасників на небезпеку, розкривати їхню особисту інформацію або створювати додатковий тиск. Примусова зустріч із представниками групи, відповідальної за насильство, може посилити дистрес постраждалих. Неправильна рівновіддаленість організаторів здатна приховати факти агресії, а непрозорий відбір представників — легітимізувати осіб, які погрожують іншим. Безпека, інформована згода, можливість припинити участь і незалежна процедура скарг мають бути умовами роботи.
Інша небезпека — передчасно зменшувати захист вразливої спільноти, вважаючи, що обмін позитивними повідомленнями вже усунув загрозу. Так само надмірні й непрозорі оборонні заходи можуть посилити підозри. Рішення потребує оцінювання ризиків фахівцями з безпеки, належних законних повноважень та постійної перевірки фактичної поведінки учасників. Психологічна модель пояснює можливі побічні ефекти, але сама не є операційною інструкцією щодо охорони чи застосування сили.
Війна в Україні: межі застосування поняття
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації та оборона України мають виразний міжнародно-правовий контекст. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй у резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року засудила агресію проти України й вимагала виведення російських військ. Захист України та її цивільного населення не можна описувати як рівнозначний акт агресії. Дилема безпеки не скасовує встановлених фактів і не надає агресору психологічного виправдання. Резолюція ГА ООН ES-11/1.
Для українських громад тема може бути корисною під час вивчення взаємної підозрілості, розподілу повноважень після деокупації, відновлення комунікації між мешканцями, переселенцями та людьми з різним досвідом війни. Кожну ситуацію необхідно оцінювати окремо: адміністративний спір, загроза колабораціонізму, конфлікт за ресурси та дилема безпеки мають різні підстави. Групову належність не слід перетворювати на автоматичний доказ небезпечних намірів; водночас реальні ризики та права постраждалих потребують пріоритетного захисту.
У програмах відновлення суспільних зв'язків першочерговими є безпека, законність, доступ до допомоги, відповідальність за завдану шкоду та можливість постраждалих самостійно визначати межі участі. Діалог або прощення не можуть ставати умовою відшкодування чи визнання пережитого насильства. Відновлення довіри до інституцій може відбуватися незалежно від готовності кожної конкретної людини до особистого контакту з представниками іншої спільноти.
Як досліджувати дилему безпеки в конкретному конфлікті
Перший крок — побудувати хронологію: хто розпочав конкретні дії, які загрози були відомі на той час і які підтверджені факти вплинули на подальші рішення. Другий — розділити задекларовані наміри та фактичну поведінку: одна й та сама група може мати різні фракції, а політичний лідер може не контролювати всіх учасників. Третій — зіставити інформацію з незалежними джерелами й оцінити, чи справді заходи були насамперед оборонними. Tang, 2009.
Далі слід вивчити можливість незалежної перевірки інцидентів, довіру до судових та правоохоронних установ, реальний розподіл влади, доступність безпечних каналів повідомлення, участь жінок і вразливих груп у рішеннях. Програма деескалації має визначати показники до початку роботи: повторні насильницькі інциденти, суб'єктивне відчуття захищеності, звернення до інституцій, підтверджені чутки й випадки примусу до участі. Позитивний результат опитування про ставлення недостатній для висновку про довготривалу безпеку. Paluck et al., 2021.
Поширені запитання
Чому чужий захист може виглядати як загроза?
Тому що фізичні засоби оборони нерідко можна застосувати для нападу, а наміри їхніх власників повністю не спостерігаються. Значення мають попередні події, можливість незалежної перевірки та наявність надійних правил. Jervis, 1978.
Чи означає дилема безпеки однакову провину двох груп?
Ні. Поняття описує механізм стратегічної взаємодії. Відповідальність за насильство визначають на підставі реальних дій, правових норм та доказів. Намірений напад і законна оборона мають відмінний статус, навіть якщо страх присутній на обох сторонах. Tang, 2009.
Чи можлива дилема безпеки без війни?
Так. Групи можуть віддалятися, запроваджувати обмеження й накопичувати засоби захисту без відкритих бойових дій. Ризик переростання напруження у насильство залежить від здатності перевіряти інформацію й підтримувати безпеку. Jervis, 1978.
Чи завжди допомагає діалог?
Діалог може бути корисним для уточнення фактів і зниження упереджень, якщо участь безпечна й добровільна. Він не усуває автоматично загрозу нападу, примус або безкарність. Дані про міжгруповий контакт не можна переносити без додаткових доказів на кожну програму запобігання насильству. Pettigrew & Tropp, 2006; Paluck et al., 2021.
Чи можна визначити дилему за однією подією?
Здебільшого потрібна послідовність подій і дані про рішення обох сторін. Один блокпост, заява про загрозу або конфліктний інцидент не доводять наявність самопідсилюваної спіралі. Важливо з'ясувати, чи діяли актори оборонно, що їм було відомо та як вони пояснювали наступні кроки.
Висновок
Дилема безпеки між конфліктуючими групами пояснює, як непевність щодо намірів, захисні засоби подвійного призначення й відсутність надійних гарантій можуть перетворювати оборонні дії на спіраль взаємної небезпеки. Для її розуміння необхідно поєднувати психологічний аналіз страху та сприйняття загроз із дослідженням інституцій, історії насильства та відповідальності. Дієві рішення мають забезпечувати реальний захист, перевірюваність дій і права постраждалих. Tang, 2011.
Пов’язані статті
Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання — основи аналізу групових суперечностей.
Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози — джерела очікувань небезпеки.
Цикли відплати та взаємної помсти між групами — динаміка відповідей на насильство.
Колективний страх під час конфлікту — емоційний вимір групової безпеки.
Теорія міжгрупового контакту — механізми й межі діалогу та контакту.
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — місце теми в психології миру.
Джерела
Jervis, R. (1978). Cooperation under the Security Dilemma. World Politics, 30(2), 167–214. https://doi.org/10.2307/2009958.
Lake, D. A., & Rothchild, D. (1996). Containing Fear: The Origins and Management of Ethnic Conflict. International Security, 21(2), 41–75. https://doi.org/10.2307/2539070.
Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice Reduction: Progress and Challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A Meta-Analytic Test of Intergroup Contact Theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
Posen, B. R. (1993). The Security Dilemma and Ethnic Conflict. Survival, 35(1), 27–47. https://doi.org/10.1080/00396339308442672.
Riek, B. M., Mania, E. W., & Gaertner, S. L. (2006). Intergroup Threat and Outgroup Attitudes: A Meta-Analytic Review. Personality and Social Psychology Review, 10(4), 336–353. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr1004_4.
Schutte, S., Ruhe, C., & Sahoo, N. (2023). How Fear of Violence Drives Intergroup Conflict: Evidence from a Panel Survey in India. Terrorism and Political Violence, 35(2), 229–247. https://doi.org/10.1080/09546553.2021.1903439.
Tang, S. (2009). The Security Dilemma: A Conceptual Analysis. Security Studies, 18(3), 587–623. https://doi.org/10.1080/09636410903133050.
Tang, S. (2011). The Security Dilemma and Ethnic Conflict: Toward a Dynamic and Integrative Theory of Ethnic Conflict. Review of International Studies, 37(2), 511–536. https://doi.org/10.1017/S0260210510000616.
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine. Resolution A/RES/ES-11/1, 2 March 2022. https://digitallibrary.un.org/record/3958976.
Walter, B. F. (1997). The Critical Barrier to Civil War Settlement. International Organization, 51(3), 335–364. https://doi.org/10.1162/002081897550384.