Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Коли близька людина залучена до екстремістської групи, сім’я потребує підтримки на кількох рівнях одночасно: безпеки, достовірної інформації, психологічної опори, правничої консультації та можливості зберігати людський контакт там, де це безпечно. Практичне завдання полягає у з’ясуванні конкретних обставин, захисті дітей та інших членів родини, встановленні меж і пошуку фахової допомоги. Родина має право на власну безпеку й відновлення навіть тоді, коли залучена особа поки не готова змінювати свою поведінку.
Важливо розрізняти належність до радикального політичного або релігійного середовища, підтримку ідеологічного насильства, фактичну участь у насильницькій організації та безпосередню загрозу. Наявність різких переконань, незвичного кола спілкування чи сімейних конфліктів сама собою не встановлює небезпеки. Потребу в терміновому захисті визначають передусім конкретні погрози, примус, факти насильства або обґрунтована інформація про підготовку заподіяння шкоди. Докладніше про початкове реагування й відмінність між занепокоєнням та небезпекою йдеться у статті «Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію».
Ця стаття присвячена становищу самої сім’ї: як упоратися зі страхом і невизначеністю, домовитися між собою, підтримувати дітей, спілкуватися із залученою людиною, звертатися до служб і поступово відновлювати повсякденне життя. Систематичний огляд сімейних чинників радикалізації та огляд участі родичів у профілактиці насильницького екстремізму підтверджують значущість сімейного контексту, але не дають підстав обіцяти, що конкретна сімейна розмова або програма обов’язково зупинить насильницьку поведінку.
Що означає залучення до екстремістської групи для сім’ї
Слово «залучення» описує різні ситуації, від ідентифікації з групою та участі в її спільнотах до організаційних зв’язків і дій. Для родини важливо знати, що саме підтверджено. Людина може користуватися символікою руху, перебувати у цифрових спільнотах або повторювати його гасла; ці факти ще не свідчать про насильницьку діяльність. Інша ситуація виникає, коли є достовірні відомості про примус інших, погрози, участь у нападах або підготовку насильства. Психологічна допомога сім’ї залежить від реальності ризику, ступеня залежності родичів одне від одного й можливості безпечно підтримувати стосунки.
Близькість до людини може одночасно означати турботу, страх, сором, злість, сум і бажання врятувати стосунки. Родичі часто відчувають відповідальність за те, чого фактично не контролюють. Партнер або батьки можуть думати, що мали раніше помітити зміни; брати, сестри й діти — боятися реакції знайомих. Описові дослідження свідчать, що стигматизація та недовіра здатні перешкоджати зверненню по допомогу, хоча поширеність і сила цих наслідків ще недостатньо виміряні. Це один із висновків огляду Sporer і Buxton (2024).
Сім’я не є однорідною групою. Родич, який мешкає разом із залученою особою, має інші потреби, ніж дорослий син, що живе окремо; дитина залежить від рішення дорослих; інші члени родини можуть мати протилежні погляди на ситуацію. Корисно описати потреби кожного окремо, зберігаючи спільні правила захисту від погроз, приниження й примусу.
Що дослідження справді говорять про роль родини
У систематичному огляді Zych і Nasaescu (2022) узагальнено 33 дослідження сімейних чинників, пов’язаних із радикалізацією. Деякі дослідження виявляли зв’язки з сімейними конфліктами, екстремістськими установками членів родини та особливостями сімейної підтримки. Водночас показники, країни, вікові групи й самі визначення радикалізації значно відрізнялися. Більшість робіт вимірювали переконання або підтримку насильства, тоді як безпосередню насильницьку поведінку досліджували набагато рідше. Статистичний зв’язок сімейного фактора з відповіддю на анкету не дає можливості встановлювати причину або прогнозувати дії конкретної людини.
Особливо показове обмеження цього огляду: автори не знайшли досліджень наслідків радикалізації для сім’ї чи ефективності сімейних втручань, які відповідали встановленим критеріям включення. Це означає прогалину в кількісній доказовій базі, а не відсутність переживань сімей або роботи служб підтримки. Огляд Sporer і Buxton (2024) описує за іншою методологією, як родичі розпізнають або помилково тлумачать зміни, чому вагаються втручатися та що допомагає налагоджувати взаємодію з установами. Такий огляд добре показує практичні бар’єри, проте сам по собі не доводить ефективність конкретних заходів.
Якісне норвезьке дослідження Ellefsen і Sandberg, засноване на 26 інтерв’ю, описало важливу роль довірених родичів і друзів у перериванні окремих траєкторій радикалізації. Цей результат показує можливі механізми підтримки, однак стосується обмеженої вибірки та конкретного історичного контексту. Він не є гарантією успіху для будь-якої сім’ї.
Нарешті, систематичний огляд Lewis та співавторів (2024), присвячений міжвідомчому веденню випадків, не виявив експериментальних чи квазіекспериментальних оцінок, придатних для встановлення ефективності відповідних підходів у протидії насильницькій радикалізації. Тому сімейні консультації, посередництво і соціальний супровід доцільно оцінювати за конкретними потребами, безпекою й якістю роботи, а їхній вплив на насильницькі дії вважати недостатньо дослідженим.
Перше завдання: оцінити безпеку та розділити різні ситуації
Коли головна проблема — напружені стосунки та невизначеність
Якщо родина помічає віддалення, нові переконання, конфлікти чи замкнутість, але не має відомостей про погрози або насильство, першочерговими є спокійне з’ясування фактів, доступ до психологічної підтримки та обговорення прийнятних правил спілкування. Варто відокремлювати особисті спостереження від переказів і припущень: «Я почув вислів про допустимість нападу» є конкретнішим фактом, ніж «він точно стане терористом». Родина не повинна проводити власне розслідування, таємно отримувати доступ до чужих облікових записів або складати психологічні профілі.
У цій ситуації практичний результат консультації психолога може полягати в тому, що члени сім’ї краще сплять, менше сваряться, узгоджують межі й розуміють, які зміни потребують іншого виду реагування. Це важливі результати навіть тоді, коли переконання залученої особи залишаються незмінними.
Коли є примус, домашнє насильство або погрози
Якщо хтось погрожує родичам, контролює їхні контакти, пересування чи кошти, залякує дітей або завдає фізичної шкоди, пріоритетом стає захист постраждалих. Безпечне місце проживання, можливість зв’язатися з довіреною людиною, доступ до документів, медикаментів та необхідних речей мають практичне значення. Психологічні бесіди про ідеологію не можуть замінити заходи захисту від насильства.
Для ситуації безпосередньої загрози в Україні можна звернутися за номером 112 або до поліції за номером 102; для екстреної медичної допомоги — 103. Ці контакти наведені на офіційному ресурсі Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Якщо загроза стосується іншої людини, варто передати службам конкретні перевірені обставини, місце, час і характер небезпеки, не поширюючи непідтверджених обвинувачень у публічному просторі.
Коли виникають відомості про підготовку ідеологічного насильства
Повідомлення про конкретний намір завдати шкоди, визначену ціль, підготовку нападу чи інші факти, що вказують на реальну небезпеку, потребують професійної оцінки уповноваженими службами. Родичам не слід самостійно перевіряти погрози провокаціями, домовлятися про «останню розмову» за небезпечних умов або намагатися фізично зупинити групу. Безпечніше передати інформацію компетентним органам і дотримуватися отриманих законних вказівок. Докладний практичний вступ до цієї теми містить публікація для близьких про можливу насильницьку радикалізацію.
Персональне оцінювання загрози потребує спеціальної підготовки й контекстних даних. Перелік поглядів, емоцій або рис характеру такої оцінки не замінює. Стосунки в сім’ї, релігія, політична незгода, етнічне походження чи психічний стан не можуть бути самостійним доказом загрози.
Підтримка членів родини: як зменшити виснаження й повернути керованість життю
Назвати переживання та розподілити відповідальність
Сім’ї можуть одночасно переживати тривогу за людину, образу, сором перед оточенням, горювання за змінами у стосунках і страх можливих наслідків. Корисно дати кожному можливість описати власне переживання без вимоги негайно погодитися із загальною оцінкою подій. Дорослі мають право обирати межі контакту, звертатися по індивідуальну допомогу та не брати на себе відповідальність за рішення іншої повнолітньої особи.
Практичне розрізнення звучить так: «Я відповідаю за власні рішення, безпеку дітей, правдивість моїх повідомлень і спосіб спілкування; інша доросла людина відповідає за власні дії». Воно допомагає зменшити паралізуюче почуття провини та перетворити тривогу на послідовні кроки. Це психологічна рекомендація, а не емпірично доведений спосіб припинення екстремістської участі.
Узгодити сімейні правила та зберегти повсякденні опори
Членам родини корисно визначити, хто підтримує зв’язок із залученою особою, хто супроводжує дітей, кому можна телефонувати в кризі та яку інформацію варто передавати фахівцям. Спільні правила можуть включати заборону погроз, приниження, зберігання небезпечних речей у спільному житлі, використання сімейних грошей для насильницьких дій або залучення дітей до незаконної діяльності. Укладення такого плану може відбутися з допомогою психолога чи соціального працівника, якщо всім учасникам це безпечно.
Відновлення сну, харчування, навчання, роботи, зв’язків із друзями та звичних занять допомагає зберегти життєву опору в умовах тривалої невизначеності. Родина може потребувати підтримки незалежно від того, чи намагається залучена особа вийти з групи. Психологічна допомога доцільна, коли постійна тривога, безсоння, ізоляція, конфлікти або пригніченість порушують повсякденне функціонування.
Сором, стигма та вибір довіреного кола
Родичі можуть приховувати проблему через побоювання осуду, розголосу чи автоматичного ототожнення з діями залученої людини. Огляд Sporer і Buxton показує, що страхи, інституційні бар’єри та труднощі в розумінні того, що відбувається, впливають на готовність родини звертатися по допомогу. Доцільно обрати невелике коло осіб, здатних забезпечити конкретну підтримку: безпечне місце, догляд за дітьми, супровід до фахівця чи просто уважну розмову.
Публічне поширення приватних повідомлень, імен дітей або підозр про причетність без належних підстав може завдати нової шкоди. За потреби обговорення з медіа, роботодавцем чи навчальним закладом варто зважити конфіденційність, безпеку та правові наслідки, а в складних випадках отримати правничу консультацію.
Як розмовляти із залученою людиною та встановлювати межі
Починати з конкретного досвіду, а не з ярликів
Розмова має більше шансів залишитися відкритою, якщо вона стосується реальних висловлювань, вчинків і наслідків. Наприклад: «Мене налякали твої слова про те, що цим людям можна завдати шкоди. Я хочу зрозуміти, що ти мав на увазі й чи є хтось у небезпеці». Запитання про те, що людина отримує від спільноти — належність, визнання, відчуття мети чи підтримку, — можуть допомогти зрозуміти значення групи в її житті. Це не виправдовує насильства та не створює обов’язку приймати приниження.
Довірливий контакт іноді відкриває можливості для змін. У норвезькому якісному дослідженні родичі й друзі були важливими учасниками повсякденного запобігання насильницькій радикалізації. Проте власна безпека та згода на розмову залишаються умовою будь-якого контакту. Якщо спілкування супроводжується погрозами, його потрібно припинити й перейти до захисних дій.
Висловлювати межі прямо
Чітка межа стосується поведінки й умов контакту: «У нашому домі не можна залякувати інших», «Я не передаватиму гроші чи речі для завдання шкоди», «Я не дозволю втягувати дітей у такі дії», «Ми можемо говорити, коли нам усім безпечно». Людина може не погодитися з межею, однак інші члени сім’ї мають право дотримуватися її. В окремих ситуаціях потрібні окреме проживання або контакт лише за посередництва фахівця.
Переконувати людину змінити всю систему поглядів за одну розмову часто нереалістично. Корисніше розмежовувати цілі: зменшення напруження, захист від насильства, припинення участі у небезпечних діях, відновлення довіри. Зміна переконань і припинення насильницької діяльності можуть відбуватися різними темпами. Про це окремо йдеться у статті «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі».
Коли розмова шкодить
Спілкування варто завершити, якщо воно перетворюється на погрози, примус, приниження, вимогу приховувати злочини або втягнення в діяльність групи. Вимога «довести любов» через незаконні дії є сигналом потреби в межах та захисті. За наявності безпосередньої загрози діють правила екстреного звернення, а не сімейних переговорів.
Якщо в сім’ї є діти або підлітки
Діти можуть боятися втратити близьку людину, почуватися винними у конфліктах дорослих або засвоювати пояснення, які пов’язують насильство із сімейною лояльністю. Завдання дорослих — забезпечити фізичну безпеку, стабільні повсякденні правила, передбачуване спілкування та зрозумілі відповідно до віку пояснення. Важливо сказати дитині, що відповідальність за рішення дорослих покладена на дорослих, а повідомляти про страшні чи незрозумілі події — допустимо.
Підліткам потрібні право ставити запитання, збереження приватності та можливість звернутися до нейтрального спеціаліста. Зміна стилю одягу, політичні пошуки чи цікавість до суперечливих ідей не є діагностичними ознаками насильницької радикалізації. Обговорювати необхідно конкретні форми насильства, примус, ризики та можливість отримати допомогу. Підхід, який автоматично позначає дитину як загрозу через сімейні зв’язки, може поглиблювати стигму.
Спеціальний систематичний огляд Lewis та співавторів (2025) включив 29 досліджень упровадження програм для дітей і молоді, але лише одне дослідження впливу, яке мало серйозний ризик систематичної похибки. Отже, надійних висновків про ефективність таких втручань поки немає. Для неповнолітніх профілактичні дії повинні бути пропорційними, враховувати розвиток, права дитини, конфіденційність і потреби сім’ї. Коли дитина зазнала насильства, погроз чи примусу, необхідно звернутися до відповідних служб захисту та фахівців; за невідкладної небезпеки — до екстрених служб за офіційними контактами ДСНС.
Ніколи не слід використовувати дитину як посередника в конфлікті, джерело таємних відомостей або спосіб вплинути на дорослого родича. Якщо дитина стала свідком погроз чи нападу, професійна підтримка має орієнтуватися насамперед на її безпеку, стан і потреби.
Коли родина розділена: різні позиції, спільна безпека
Один із батьків може прагнути зберігати контакт, інший — припинити його; дорослі діти можуть не погоджуватися з братом чи сестрою щодо оцінки ризику. Така розбіжність потребує домовленості про мінімальні спільні правила. Передусім ідеться про безпеку дітей, недопустимість погроз, збереження важливої інформації без незаконного збору даних та порядок звернення по допомогу.
Сімейна зустріч за участю нейтрального спеціаліста може бути корисною для вирішення побутових питань і зменшення взаємних звинувачень. Якщо один з учасників залякує інших, нейтральне посередництво не повинно підміняти захист постраждалих. Потреби постраждалої людини та безпека дітей мають бути першими.
Родичі не зобов’язані публічно засуджувати чи підтримувати особу задля підтвердження своєї «правильності». Їхні правові обов’язки та можливості визначаються конкретними обставинами й законодавством; складні питання про інформацію, свідчення, захист персональних даних або затримання варто обговорити з юристом.
Якщо людина хоче залишити групу
Припинення участі може супроводжуватися втратою звичного кола контактів, страхом відкинення, невизначеністю щодо майбутнього й потребою в нових ролях. Сім’я здатна допомогти в пошуку безпечного житла, законної зайнятості, освіти, побутової підтримки та фахової допомоги, але конкретний обсяг участі визначають можливості й безпека родичів. Допомога не передбачає приховування насильницьких злочинів чи перешкоджання законним процедурам.
У дослідженні Syafiq, Cherney і Louis (2026), заснованому на інтерв’ю з 38 колишніми учасниками релігійно мотивованих екстремістських груп в Індонезії, переосмислення минулої діяльності й нові сімейні та громадянські ролі були пов’язані з описаними процесами відходу від групи. Результати демонструють один можливий механізм зміни ідентичності в окремій чоловічій вибірці, але не визначають універсальну траєкторію й не доводять, що сім’я здатна самотужки запобігти повторному насильству.
Повернення до спільного життя може вимагати відновлення довіри поступово, особливо якщо були погрози, насильство чи тяжкі порушення меж. Визнання шкоди, відповідальність за вчинки, стале безпечне поводження і повага до постраждалих важливіші за декларацію про «зміну поглядів». Поглиблений матеріал про цей процес — «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі».
Психолог, соціальний працівник, юрист: хто і з чим допомагає
Психолог або психотерапевт може працювати з тривогою, хронічним напруженням, порушенням сну, почуттям провини, конфліктами між родичами та наслідками пережитого насильства. За потреби медичного оцінювання, зокрема при тяжких порушеннях сну чи інших виражених симптомах, варто звернутися до лікаря. Звернення може бути індивідуальним: згода залученої особи на спільну консультацію для цього не потрібна.
Соціальний працівник допомагає зорієнтуватися в доступних місцевих послугах, підтримці дітей, питаннях безпечного проживання та взаємодії з установами. Правник пояснює законні дії щодо погроз, захисту дитини, документів, затримання та конфіденційності. Безоплатну первинну правничу консультацію в Україні можна отримати через систему безоплатної правничої допомоги за номером 0 800 213 103. За офіційною інформацією, правничі консультації телефоном доступні в будні з 08:00 до 18:00 за київським часом; повідомлення про затримання обробляють цілодобово.
Фахівець, який працює з сім’єю, має пояснити межі конфіденційності, своєї компетентності та обов’язки щодо повідомлення про загрозу. Родина має право знати, кому передаватимуть інформацію, у якій формі та з якою метою. Доцільно відрізняти підтримку психічного здоров’я, соціальний супровід, правничу допомогу й професійне оцінювання загроз — ці завдання виконуються в різних межах відповідальності.
Як обирати програму підтримки та оцінювати її обіцянки
Наявність слова «дерадикалізація» в описі послуги не гарантує її дієвості. Попросіть пояснити, кому призначена програма, які фахівці її проводять, чи передбачено безпекові процедури, як захищають дані сім’ї, які результати вимірюють і що відбувається, коли загроза посилюється. Програма, яка обіцяє за короткий строк «перевиховати» людину або встановити майбутню небезпеку за анкетою, має викликати обґрунтовані запитання.
Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) виявив значні прогалини в якісних дослідженнях ефективності спеціалізованого ведення випадків. Тому коректними показниками сімейної підтримки можуть бути узгоджений план безпеки, можливість отримувати допомогу, зменшення виснаження, захист дітей і покращення комунікації. Зміна поглядів залученої людини, фактичне припинення участі та підтверджене зменшення ризику насильства є різними результатами; один не можна автоматично підміняти іншим.
Корисно обговорити і можливі небажані наслідки: примусова участь, стигматизація, необґрунтовані ярлики, небезпечне розкриття даних та конфлікт між допомогою й контролем. Поважне ставлення до людини й чіткість безпекових процедур мають поєднуватися в професійній роботі.
Український контекст: куди звертатися та що повідомляти
За безпосередньої загрози життю, здоров’ю або безпеці звертайтеся за номером 112; до поліції — 102; по екстрену медичну допомогу — 103. Номери та їхнє призначення підтверджені Державною службою України з надзвичайних ситуацій. Повідомляючи про небезпеку, опишіть доступні факти: що сталося, де й коли, чи є постраждалі, чи перебувають поруч діти, чи існує безпосередня загроза зараз. Не потрібно самостійно визначати юридичну кваліфікацію події.
Для правничих питань, зокрема пов’язаних із затриманням, захистом прав членів родини та порядком звернення до органів, доступна система безоплатної правничої допомоги — 0 800 213 103. За потреби психологічної чи соціальної підтримки звертайтеся до сімейного лікаря, доступних фахівців психічного здоров’я або відповідних місцевих соціальних служб. Підстави, порядок і межі передавання інформації в кожній справі визначають закон і фактичні обставини, тому індивідуальна правнича консультація особливо важлива.
Допомога сім’ї не повинна будуватися на припущенні, що родичі автоматично поділяють переконання залученої особи або несуть відповідальність за її дії. Розрізнення фактів, законних обов’язків і власної психологічної потреби в підтримці захищає і права людини, і суспільну безпеку.
Практична послідовність для родини
Спочатку з’ясуйте, чи існує невідкладна загроза, та забезпечте безпеку людей, особливо дітей. Якщо є конкретні погрози чи насильство, дійте через екстрені служби. Якщо негайної загрози немає, опишіть перевірені факти, визначте, хто потребує психологічної, соціальної або правничої допомоги, і домовтеся про межі спілкування. Після цього оберіть безпечний спосіб контакту із залученою людиною або тимчасову дистанцію, якщо вона необхідна.
Наступним кроком створіть доступний план підтримки: хто допоможе з дітьми, з ким можна поговорити, де отримати консультацію, як реагувати на повторення погроз. Через певний час оцініть не лише поведінку залученої особи, а й те, як почуваються інші члени сім’ї. Якщо ситуація змінюється, коригуйте план за участю компетентних фахівців. Родина має право на стабільне життя незалежно від темпу змін іншої людини.
Поширені запитання
Чи винна сім’я в тому, що людина приєдналася до групи?
Причини залучення до насильницького екстремізму багаторівневі та різняться між людьми. Систематичний огляд Zych і Nasaescu показує зв’язки окремих сімейних характеристик із вимірюваними показниками радикалізації, проте такі асоціації не встановлюють провину конкретних родичів. Відповідальність за насильницькі дії визначається власними вчинками людини та правовими процедурами.
Чи потрібно припиняти спілкування?
Єдиного правила немає. Контакт може підтримувати можливість діалогу, коли він безпечний і добровільний; дистанція або припинення контакту доречні за погроз, примусу чи повторного порушення меж. Рішення потрібно приймати з урахуванням ризиків для кожного члена родини, особливо дітей.
Чи допоможе сімейна терапія вийти з екстремістської групи?
Сімейні консультації можуть бути корисними для комунікації, переживань і узгодження меж, однак наявні систематичні огляди не встановили надійної ефективності сімейної терапії саме як засобу запобігання насильницькій екстремістській діяльності. Це випливає з огляду Zych і Nasaescu (2022) і ширших висновків Lewis та співавторів (2024). Обирати допомогу варто за конкретними потребами та безпековими умовами.
Що робити, якщо залучена людина відмовляється від допомоги?
Родичі можуть звернутися по підтримку для себе, захистити дітей, організувати побут і узгодити безпечні межі без участі цієї особи. За конкретної загрози потрібне звернення до компетентних служб. Відмова однієї людини від консультації не скасовує права інших отримувати допомогу.
Чи можна повідомити про небезпеку і водночас залишатися близькою людиною?
У багатьох випадках турбота передбачає повідомлення про реальну загрозу, особливо коли в небезпеці перебувають діти чи сторонні люди. Передавайте факти уповноваженим службам і зверніться по правничу підтримку для розуміння прав та обов’язків. Безпека й повага до людської гідності можуть поєднуватися з чіткими межами.
Пов’язані статті
Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію — перші кроки, розмова та професійне реагування на можливу загрозу.
Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі — завершення участі, зміни ідентичності та умови підтримки після виходу.
Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності — розуміння соціальної привабливості цифрового середовища.
Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — тематичний покажчик українських матеріалів кластера.
Джерела
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (2026). Контакти екстрених служб. Офіційна сторінка.
Ellefsen, R., & Sandberg, S. (2024; онлайн 2022). Everyday prevention of radicalization: The impacts of family, peer, and police intervention. Studies in Conflict & Terrorism, 47(10), 1342–1365. https://doi.org/10.1080/1057610X.2022.2037185.
Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. https://doi.org/10.1002/cl2.1386.
Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-criminal justice interventions for countering cognitive and behavioural radicalisation amongst children and adolescents: A systematic review of effectiveness and implementation. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70079. https://doi.org/10.1002/cl2.70079.
Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. https://doi.org/10.1016/j.avb.2024.101990.
Syafiq, M., Cherney, A., & Louis, W. (2026). Disengagement from religious extremist groups: Identity change and group disidentification. Journal of Community & Applied Social Psychology, 36(6), e70331. https://doi.org/10.1002/casp.70331.
Система надання безоплатної правничої допомоги. (2026). Контактний центр. Офіційна сторінка.
Zych, I., & Nasaescu, E. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1266. https://doi.org/10.1002/cl2.1266.