Чому люди чинять насильство: багаторівневі фактори ризику та захисту

3 дні тому

Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Люди чинять насильство тоді, коли їхня поведінка реалізує або підтримує заподіяння шкоди, примус, погрози чи підпорядкування іншої людини. Наукове пояснення цієї поведінки охоплює особисту історію, засвоєні способи дій, уявлення про владу та допустимість примусу, стосунки, вплив оточення, матеріальні умови й суспільні правила. Важливо досліджувати і те, які обставини посилюють захист: безпечні зв'язки, відповідальність за власні дії, рівність, ефективне реагування установ і доступ до допомоги.

Відповідь на запитання «чому люди чинять насильство» дає соціально-екологічна модель: ризик формується через взаємодію чотирьох рівнів — індивідуального, рівня близьких стосунків, громади та суспільства. Це основа підходу Центрів контролю та профілактики захворювань США і рекомендацій ВООЗ щодо насильства стосовно жінок. Знання таких закономірностей допомагає планувати профілактику, проте саме по собі не визначає, чи здійснить конкретна особа насильство.

Що саме пояснює психологія насильницької поведінки

Насильство охоплює застосування фізичної сили або влади, погрози, примус і поведінку, наслідком якої є чи може стати фізична або психологічна шкода, порушення розвитку, свободи та безпеки. У близьких стосунках воно проявляється ударами, сексуальним примусом, приниженням, залякуванням, фінансовими обмеженнями, контролем спілкування й пересування. Поняття та форми докладно систематизовано в матеріалі «Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки».

Пояснення механізмів відповідає на питання, за яких умов насильницька поведінка виникає, повторюється або слабшає. Окремий аналіз потрібен для встановлення фактів, юридичної кваліфікації та особистої відповідальності. Наявність факторів ризику описує статистичний зв'язок, а не моральне виправдання дії. Людина відповідає за насильство, яке вчиняє; пережиті труднощі не переносять відповідальність на постраждалу особу.

Важливо також розрізняти одноразову агресивну реакцію, насильницький вчинок, систематичне насильство та примусовий контроль. Систематичний контроль передбачає узгоджені дії з обмеження автономії: заборони, ізоляцію, погрози, покарання за непокору, стеження, контроль коштів або документів. Навіть коли видима фізична агресія трапляється рідко, така система може створювати стійку небезпеку.

Чотири рівні ризику: як працює соціально-екологічна модель

1. Індивідуальний рівень: досвід, установки й поведінкові навички

До чинників, які в окремих дослідженнях пов'язані з учиненням насильства, належать попередня агресивна поведінка, схвалення жорстоких способів розв'язання конфліктів, ворожі установки, проблеми із саморегуляцією, небезпечне вживання алкоголю чи інших психоактивних речовин, пережите насильство в дитинстві та сформовані способи домінування. При цьому сила зв'язку залежить від виду насильства, віку, середовища й методів дослідження. Систематичний огляд Capaldi та співавторів показує, наскільки неоднорідними є ці траєкторії.

Саморегуляція охоплює здатність витримувати фрустрацію, зупиняти імпульсивні дії та діяти без залякування. Її труднощі можуть сприяти окремим формам реактивної агресії. Проте тривалий контроль над партнером інколи здійснюється послідовно й цілеспрямовано: людина вибирає час, аудиторію та засоби тиску. Тому пояснювати все насильство одним «нестримним гнівом» означало б втратити суттєву частину механізму.

Захист на цьому рівні підтримують неприйняття насильства як допустимого засобу впливу, навички ненасильницького розв'язання суперечок, здатність визнавати відповідальність, своєчасна допомога з проблемним уживанням речовин і навчання поведінці, яка поважає межі інших. Для підлітків значення мають також підтримка дорослих і навички спілкування, описані у CDC: фактори ризику й захисту від молодіжного насильства.

2. Близькі стосунки: влада, зразки взаємодії та соціальне оточення

Насильство може підтримуватися нерівністю влади в конкретних стосунках, контролем ресурсів, загрозою покарання, звичкою вирішувати суперечки через страх або дією оточення, яке схвалює примус. Значення мають також агресивні моделі поведінки серед однолітків, історія жорстокого поводження та відсутність надійних підтримувальних зв'язків. CDC узагальнює ці чинники для насильства з боку інтимного партнера.

Сварка між рівноправними людьми та насильницьке підпорядкування мають різну структуру. У суперечці кожен зберігає право сказати «ні», відмовитися від контакту й звернутися по підтримку. За примусового контролю один учасник обмежує ці можливості страхом, фінансовим тиском, репутаційними погрозами або фізичною силою. «Ми обидва сварилися» не описує повністю ситуації, якщо одна людина живе під загрозою покарання за власне рішення.

Важливий захист — близькі стосунки, у яких підтримують автономію, навчаються конструктивної комунікації, помічають ознаки небезпеки та не приховують насильство як приватну «сімейну справу». Підтримка постраждалої людини має бути чутливою до її ризиків. Це розглянуто в матеріалі «Як говорити з людиною, яка зазнає насильства».

3. Рівень громади та установ: умови, реакції та доступ до захисту

Середовище, у якому високі рівні насильства, нестабільне житло, брак безпечних просторів, обмежені можливості заробітку й слабка інституційна реакція на погрози, може створювати додаткові ризики. Важливе значення має те, чи вміють медичні, освітні, соціальні й правоохоронні установи своєчасно реагувати, захищати конфіденційні дані та спрямовувати людину до потрібних послуг. Такі взаємозв'язки зазначені в соціально-екологічній моделі CDC.

Захисними умовами виступають доступне безпечне житло, допомога в кризових ситуаціях, соціальні зв'язки у громаді, реальна можливість повідомити про загрозу та узгоджена робота служб. Ефективна профілактика включає політику установ, підготовку персоналу, облік випадків, захист дітей і підтримку тих, хто пережив насильство. Втручання потребують перевірки результативності та можливих небажаних наслідків.

4. Суспільний рівень: норми, нерівність і відповідальність інституцій

Суспільні правила визначають, чи вважають насильство припустимим способом дисципліни, «відновлення авторитету» або примусу до сексу, чи забезпечують жінкам, дітям та іншим людям рівні можливості, права й захист. Дискримінація, гендерна нерівність і норми, які надають одній групі право керувати життям іншої, можуть підтримувати відповідні форми насильства. Особливо чітко цей рівень описаний у матеріалах ВООЗ про насильство щодо жінок.

Водночас бідність, безробіття або належність до певної громади не означають схильності окремої людини до насильства. Показники на рівні населення допомагають знайти структурні проблеми та ресурси для запобігання; вони не є ярликами для окремих сімей, регіонів чи соціальних груп. Дослідник має відокремлювати спостережувану асоціацію від причинного механізму.

Психологічні механізми: як насильство може виникати й закріплюватися

Засвоєні зразки, підкріплення та соціальні очікування

Дитина або підліток може спостерігати, як дорослі досягають бажаного за допомогою страху, приниження чи сили, і засвоювати такі дії як один із доступних сценаріїв. Згодом на вибір поведінки впливають підтримка оточення, власні переконання та наслідки вчинків. Систематичний огляд зв'язку дитячого досвіду партнерського насильства з подальшим його вчиненням показує підвищений груповий ризик, проте не визначає майбутнього кожної дитини.

Життєві траєкторії дуже різняться. Багато людей, які зазнали жорстокого поводження або були свідками насильства, не чинять насильства в дорослому житті. Підтримувальні дорослі, безпечне середовище, доступ до освіти та переосмислення засвоєних норм створюють умови для іншого способу взаємодії. Тому фраза «так виховали» пояснює можливий механізм навчання лише частково.

Право на владу, ворожі переконання та інструментальний примус

Коли людина вважає, що має право визначати коло спілкування, одяг, витрати, пересування чи сексуальні рішення іншої особи, примус може сприйматися нею як допустимий засіб влади. Такі установки підтримують приниження, покарання за відмову, економічне обмеження та постійний контроль. Цей механізм особливо важливий для розуміння повторюваного домашнього й гендерно зумовленого насильства.

Насильницькі дії можуть виконувати різні функції: залякувати, придушувати опір, отримувати матеріальні ресурси, завдавати шкоди або утримувати залежність. Психологічний аналіз має враховувати конкретну дію та її наслідки, а не задовольнятися припущенням «він чи вона не впоралися з емоціями». Цілеспрямованість не означає, що ризик легко передбачити за одним мотивом.

Сильні емоції, фрустрація та вживання речовин

Гнів, ревнощі, приниження, конфлікт і стрес можуть передувати епізоду агресії. Їхня наявність сама по собі не є насильницьким вчинком. Дослідницьки важливо з'ясувати, як людина інтерпретує подію, які способи реагування вважає дозволеними і чи має історію примусу щодо інших. Ревнощі часто використовують як пояснення стеження або обмеження свободи, хоча право людини на автономію зберігається у стосунках.

Шкідливе вживання алкоголю пов'язане з підвищеним ризиком деяких видів міжособистісного насильства, зокрема партнерського. Речовини можуть змінювати контроль поведінки, оцінку ситуації та інтенсивність реакцій. Але алкоголь не є універсальною причиною насильства, а тверезість не гарантує відсутності контролю й погроз. Цей фактор необхідно оцінювати разом з історією поведінки та соціальними умовами: див. огляд CDC.

Чому попереднє насильство та безкарність мають значення

Повторювана агресія може підтримуватися тоді, коли людина досягає бажаного через залякування й не стикається з дієвими межами. Попередня насильницька поведінка — важливе джерело інформації при оцінюванні ситуації, хоча жоден окремий показник не дає достовірного прогнозу наступного вчинку. Детальний аналіз методів прогнозування належить матеріалу «Оцінювання ризику насильства: методи, точність і межі прогнозу».

Відповідальність має бути поведінковою: припинення погроз, відмова від примусового контролю, виконання правових обмежень і тривала зміна вчинків. Одних заяв про каяття або демонстрації ніжності після інциденту замало, щоб вважати ризик усуненим. Те, як змінюється небезпека з часом, потребує окремого оцінювання; див. «Ескалація насильства».

Від дитячого досвіду до дорослої поведінки: що показують дослідження

Систематичні огляди проспективних і популяційних досліджень пов'язують певні обставини дитинства — жорстоке поводження, спостереження насильства між дорослими, труднощі поведінки й несприятливе соціальне оточення — з підвищеним імовірнісним ризиком у пізнішому житті. Capaldi та співавтори (2012) узагальнили 228 публікацій про партнерське насильство, а огляд досліджень дитячого свідчення партнерського насильства аналізує обмеження відповідної доказової бази.

Ці зв'язки не означають, що травматичний досвід автоматично переходить у насильницьку поведінку. Наукові результати залежать від того, що саме вимірювали, як повідомляли про насильство, чи враховували соціальні чинники й кого включали до вибірки. Деякі дослідження не дозволяють повністю відокремити наслідки дитячого досвіду від тривалих умов життя, генетичних або сімейних впливів.

Особливого захисту потребують діти, які живуть у сім'ї з насильством. Їхню поведінку слід розглядати в контексті безпеки й розвитку, а не як ознаку «майбутнього кривдника». Про вплив на дитину й доступну допомогу йдеться у статті «Дитина — свідок домашнього насильства».

Чи спричиняють насильство психічні розлади

Психічне здоров'я та насильство мають неоднорідні зв'язки, які змінюються залежно від конкретного стану, супутнього вживання речовин, соціального оточення й виду поведінки. Деякі дослідження включають певні симптоми або поведінкові труднощі серед корелятів агресії, але діагноз чи окремий симптом не пояснює конкретного вчинку. Більшість людей, які живуть із психічними розладами, не чинять насильства; вони можуть самі стикатися з підвищеним ризиком дискримінації та віктимізації.

Неприпустимо приписувати агресорові «нарцисизм», «психопатію», психоз або інший діагноз за розповіддю про конфлікт. Так само пережита травма не доводить схильності до жорстокості. Коли є гострі зміни психічного стану, загрози життю або серйозне порушення контролю, потрібна індивідуальна оцінка медичних і безпекових потреб. При будь-якому поясненні відповідальність за примус і погрози не переходить до постраждалої людини.

Чи всі форми насильства мають однакові причини

Партнерське насильство, жорстоке поводження з дитиною, сексуальне насильство, переслідування, насильство серед молоді та насильство в установах мають спільні фактори й відмінні механізми. Для партнерського примусового контролю важливі нерівність влади та установки щодо права керувати партнером; для молодіжної агресії — середовище однолітків, поведінкові траєкторії й шкільні умови; для насильства в догляді — залежність від допомоги, інституційні правила, кадрові ресурси та контроль якості.

Відмінності мають значення також для профілактики. Програми безпечного батьківства не можна автоматично вважати ефективними проти сексуального примусу дорослих. Саме тому ВООЗ розробила INSPIRE для захисту дітей та оновила RESPECT для запобігання насильству щодо жінок як рамки з різними цілями, механізмами й доказовими втручаннями.

Гендер, соціальні норми та нерівність влади

У партнерському та сексуальному насильстві проти жінок вагому роль відіграють гендерна нерівність, норми чоловічого домінування, виправдання сексуального примусу та обмеження автономії. ВООЗ (2026) прямо розглядає гендерну нерівність як кореневу суспільну причину насильства проти жінок і дівчат. Водночас насильства можуть зазнавати чоловіки, люди різного гендеру та учасники одностатевих стосунків: їхні ситуації також потребують поваги, належного захисту й допомоги.

Науковий аналіз не замінює індивідуальної оцінки тим, до якої групи належить людина. Стать, походження, соціальний статус або участь у певній спільноті не встановлюють факту насильства й не визначають винуватість. Для конкретних дій потрібні факти про погрози, силу, примус, порушення згоди, систематичний контроль та наслідки для постраждалої людини.

Що реально захищає від насильства

Захисні фактори — це умови, які на рівні груп пов'язані з меншою частотою насильства або зменшенням його наслідків. Їхній ефект зазвичай залежить від контексту, тому комплексна профілактика поєднує кілька рівнів одночасно. На рівні людини й сім'ї важливі безпечне виховання, соціально-емоційні навички, правила без примусу та доступна підтримка; на рівні громади — якісні служби, безпечні простори й ефективне реагування; на рівні суспільства — зменшення дискримінації та реалізація прав.

Наявність добрих стосунків із друзями або родиною може бути підтримувальним чинником, але сама по собі не усуває ризик насильства. Ефективність профілактики оцінюють за реальною зміною насильницьких подій, безпеки та становища постраждалих, а не лише за знанням правильних відповідей після тренінгу. Короткочасне поліпшення ставлень не завжди означає довгострокове зменшення насильства.

Доказова профілактика: від індивідуальних навичок до суспільних змін

RESPECT: запобігання насильству щодо жінок

Оновлена рамка ВООЗ RESPECT 2025 року об'єднує сім напрямів: розвиток навичок здорових стосунків; розширення можливостей жінок; доступ до послуг; зменшення бідності; безпечне середовище; запобігання насильству щодо дітей і підлітків; зміна шкідливих установок і норм. Це взаємопов'язані стратегії для громад, установ і політики, а не універсальна інструкція для людини, яка вже перебуває в небезпеці.

Глобальний систематичний огляд оглядів у BMJ Public Health (2025) підтверджує, що існують втручання, здатні знижувати окремі види насильства щодо жінок і дівчат. Однак ефективність програм неоднакова в різних умовах, а якість досліджень і тривалість спостереження відрізняються. Перед масштабуванням потрібно враховувати контекст, безпеку учасників і відстежувати реальні результати.

INSPIRE: запобігання насильству щодо дітей

INSPIRE ВООЗ пропонує комплекс для дітей до 18 років: виконання законів, зміну норм і цінностей, створення безпечних середовищ, підтримку батьків і доглядальників, підвищення доходів та економічної стійкості, послуги реагування та підтримки, а також освіту й життєві навички. Оновлений систематичний огляд систематичних оглядів Little та співавторів узагальнює доказову базу різних стратегій, включно з її неоднорідністю.

Профілактика дитячого насильства передбачає захист дитини сьогодні та зміну умов, у яких вона зростає. Її не можна зводити до виховання слухняності або навчання дитини самостійно зупиняти дорослого кривдника. Відповідальність за захист несуть дорослі й відповідні служби. Безпекові дії для сім'ї зібрані в матеріалі «Безпека дітей під час домашнього насильства».

Які межі має доказова база

У дослідженнях нерідко змішуються різні форми насильства, різні джерела повідомлень і неоднакові часові проміжки. Частина робіт спирається на самооцінювання; інша — на поліцейські, медичні чи адміністративні дані, що не охоплюють усіх випадків. Зміст слова «насильство» також варіює між законодавствами та дослідницькими інструментами. Це впливає на порівнюваність результатів.

Багато узагальнень спираються на дослідження, проведені в обмеженій кількості країн. Наприклад, систематичний огляд і метааналіз проспективних досліджень Yakubovich та співавторів виявив помітні прогалини щодо структурних чинників і досліджень поза США. Отже, перелік пов'язаних факторів варто використовувати для формування перевірюваних гіпотез та програм, а не переносити механічно на кожне українське середовище.

Особливо важливо розрізняти ризик учинення насильства, ризик зазнати насильства, тяжкість наслідків і ризик повторення. Це різні питання з різними показниками. Перенесення факторів віктимізації на «портрет кривдника» створює хибні висновки та може сприяти звинуваченню постраждалих.

Як розуміти індивідуальний ризик і що означають «червоні прапорці»

Перелік ризикових чинників не дозволяє назвати конкретну людину майбутнім кривдником. Водночас уже здійснені погрози, фізичні напади, сексуальний примус, переслідування, обмеження пересування або небезпечне стискання шиї — це факти й сигнали для реального реагування на можливу загрозу. Оцінювання безпеки має виходити з конкретної поведінки, можливостей захисту та фахової допомоги, а не з популярних психологічних тестів чи припущень про особистість.

За безпосередньої небезпеки пріоритетом є безпечний зв'язок з екстреними службами та можливість уникнути шкоди, якщо це реально для людини. Коли кривдник перевіряє телефон, рахунки чи геолокацію, спосіб звернення по допомогу треба обирати з урахуванням спостереження. Не варто наполягати на конфронтації, негайному розриві або збиранні доказів, якщо такі дії можуть збільшити ризик. Медичні ризики окремо пояснює стаття про небезпечне стискання шиї.

Український контекст: законодавство, війна та доступ до допомоги

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає домашнє насильство через фізичні, сексуальні, психологічні та економічні дії або бездіяльність у визначених законом стосунках, а також погрози таких дій. Це юридична сфера зі спеціальними заходами захисту та реагування. Наукова соціально-екологічна модель і правове визначення відповідають на різні питання: перша досліджує закономірності та профілактику, друге визначає правовий порядок реагування.

Війна, вимушене переміщення, економічні втрати й тривала небезпека можуть змінювати доступ до ресурсів, інтенсивність стресу та спроможність систем допомоги. Ці умови необхідно враховувати в дослідженнях і профілактичних програмах для України. Пережитий воєнний досвід не можна використовувати як автоматичне пояснення чи виправдання насильницького вчинку, а статистику з інших країн — представляти як точні українські показники.

Якщо насильство відбувається зараз або є пряма загроза життю, Патрульна поліція України вказує телефони 102 або 112. Для звернень щодо домашнього насильства офіційні джерела подають урядову лінію 15-47 та національну лінію 116-123 або 0 800 500 335. Національна соціальна сервісна служба України також повідомляє про екстрену медичну допомогу 103 і безоплатну правничу допомогу 0 800 213 103. Перед зверненням із контрольованого пристрою важливо оцінити цифрову безпеку; усі служби діють у межах своїх правил конфіденційності та законних обов'язків.

Як діяти, якщо ви помічаєте насильство в собі або поруч

Людина, яка вже застосувала погрози, примус чи фізичну силу, має насамперед припинити небезпечні дії, відмовитися від стеження і контролю, не переслідувати іншу особу та поважати її рішення. Для зміни поведінки потрібні відповідальність, фахова оцінка ризиків і, залежно від ситуації, спеціалізована програма роботи з особами, які вчинили насильство. Загальна розмова про управління гнівом не замінює роботи з переконаннями про владу й примус.

Людині, яка зазнає насильства, важливо зберігати можливість ухвалювати рішення відповідно до власної ситуації та доступних ресурсів. Підтримка може охоплювати планування безпеки, консультацію спеціалізованої служби, медичну чи правову допомогу, підтримку довіреної особи та безпечне отримання інформації. Від неї не можна вимагати доведення насильства ціною власної безпеки. Розширені рекомендації наведені в матеріалі «Домашнє насильство: форми, ознаки, наслідки та допомога в Україні».

Поширені запитання

Чи може людина чинити насильство через ревнощі або страх втратити партнера?

Ревнощі й страх втрати можуть передувати конфліктові, але не виправдовують погроз, стеження, сексуального примусу чи ізоляції. Для розуміння насильства слід досліджувати переконання про право контролювати іншу людину й фактичні дії, а не лише пережиті емоції.

Якщо в дитинстві людина зазнала насильства, вона обов'язково стане кривдником?

Ні. Дослідження виявляють підвищення ймовірності на рівні певних груп, але життєві шляхи суттєво відрізняються. Підтримка, безпечні стосунки, доступ до допомоги та зміна засвоєних норм мають значення. Дитячий досвід не визначає долю людини.

Чи є алкоголь головною причиною насильства?

Шкідливе вживання алкоголю може посилювати ризик окремих видів насильства, але його відсутність не запобігає цілеспрямованому контролю або примусу. Зменшення вживання може бути важливою частиною профілактики в окремих випадках, проте необхідні ширші зміни поведінки та відповідальності.

Чому деякі люди чинять насильство тільки вдома?

Різниця поведінки залежно від оточення може вказувати на роль влади, очікуваних наслідків, доступу до постраждалої людини та вибору способу тиску. За одним таким спостереженням не встановлюють діагноз або єдину мотивацію. Для безпеки важливі конкретні дії та історія погроз.

Чи означає агресивний характер, що людина небезпечна?

Окремі риси темпераменту або епізод роздратування не дають надійного індивідуального прогнозу. Реальні погрози, насильницькі дії, повторюваний контроль і контекст доступу до людини мають значно більше практичне значення для визначення потреб у захисті.

Чому суспільні норми впливають на насильство?

Норми визначають, які дії схвалюють, засуджують або залишають без реагування. Коли в середовищі виправдовують приниження, тілесні покарання чи позбавлення іншої людини права на відмову, це може підтримувати насильство. Зміна норм потребує разом із просвітою дієвих установ, прав і послуг.

Які програми запобігання насильству мають наукову основу?

Доказову основу мають певні багаторівневі заходи, які узагальнюють RESPECT для насильства щодо жінок та INSPIRE для насильства щодо дітей. Конкретну програму слід оцінювати за типом насильства, цільовою групою, якістю дослідження й реальними результатами, а не лише за привабливим описом.

Що робити, якщо близька людина пояснює погрози травмою, стресом або психічним розладом?

Поставте на перше місце фактичну безпеку та право на допомогу. Складний досвід може бути приводом для фахової підтримки тієї людини, але не змінює значення погроз чи примусу. Допомогу та спосіб звернення варто обирати з урахуванням конкретних ризиків, зокрема можливого стеження.