top of page

Психологічна енкциклопедія

План готовності служб до психосоціального реагування на надзвичайну ситуацію

3 дні тому
Читати 16 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


План готовності служб до психосоціального реагування на надзвичайну ситуацію — це затверджений порядок спільних дій, за яким органи управління, медичні та соціальні служби, екстрені підрозділи, освітні установи, громадські й гуманітарні організації ще до кризи визначають відповідальних, ресурси, умови запуску допомоги, захист людей, маршрути перенаправлення та способи перевірки результатів. Його призначення — забезпечити доступну психосоціальну підтримку навіть тоді, коли звичайні приміщення, транспорт, зв'язок і робочі команди частково недоступні.


Документ має відповідати на конкретні операційні запитання: хто приймає рішення про активацію, хто координує перші контакти, як виявляють пріоритетні потреби, де люди отримують перевірену інформацію, куди направляють за медичною допомогою, як продовжується лікування, хто дбає про безпеку персоналу та за якими ознаками керівник бачить прогалини. Така логіка спирається на рекомендації IASC щодо психічного здоров'я і психосоціальної підтримки, мінімальний пакет послуг IASC та рамку ВООЗ з управління ризиками надзвичайних ситуацій.


Цей матеріал адресований керівникам служб, координаторам гуманітарного реагування, органам місцевого самоврядування, адміністраторам закладів охорони здоров'я, соціального захисту й освіти та організаціям, які готують спільний місцевий план. Власне психологічні наслідки гуманітарних криз і допомога людині в гострій фазі описані в окремих матеріалах; тут предметом є готовність системи.


Що таке готовність служб і чим вона відрізняється від плану дій після події


Готовність означає наявність перевірених можливостей діяти: навчених людей, узгоджених повноважень, взаємного доступу до ресурсів, контактів і запасних каналів зв'язку, а також процедур, які команда вже відпрацювала. Окремо написаний документ ще не підтверджує такої готовності. План перетворюється на робочий інструмент, коли за кожною дією закріплено відповідального виконавця, заміну, строк і механізм контролю.


У плані розрізняють завчасну підготовку, підвищену готовність при загрозі, активацію під час події, підтримку в перші дні, подальше перенаправлення й відновлення служб. Послідовність враховує етапи реагування на катастрофу, проте календарні межі етапів залежать від характеру загрози. При повторних обстрілах, тривалому переміщенні або епідемії різні етапи можуть відбуватися одночасно.


Огляд міжнародних моделей психосоціальної готовності 2026 року, який охопив 35 досліджень і документів, виділяє управління, участь громад, підготовку неспеціалістів, маршрутизацію, захист персоналу, безперервність послуг і вимірювання як повторювані елементи моделей. Це карта підходів із неоднорідної літератури, а не експериментальний доказ, що один універсальний шаблон перевершує всі інші.


Хто має затверджувати і виконувати план


Власником плану повинна бути визначена уповноважена структура — залежно від масштабу це орган управління, заклад, міжвідомча група або гуманітарний координатор. Вона призначає керівника реагування, затверджує порядок передачі повноважень, погоджує обмін інформацією та фіксує співпрацю з органами цивільного захисту. Якщо в одній території діє кілька організацій, кожна має знати межі своєї компетенції й одну погоджену процедуру координації.


Мінімальна матриця відповідальності


Керівник реагування відповідає за активацію, пріоритети й ресурсні рішення. Координатор психосоціальної підтримки організовує міжсекторний обмін, карту наявних послуг і супровід перенаправлень. Медичний керівник визначає клінічні маршрути, доступ до невідкладної допомоги та безперервність лікування. Представник соціального захисту опрацьовує базові потреби, доступність і випадки, що потребують довшого супроводу. Фахівець із захисту відповідає за безпечне поводження з повідомленнями про насильство, ризики експлуатації та конфіденційність. Відповідальний за комунікації забезпечує зрозумілі перевірені повідомлення для населення.


Для кожної функції в реєстрі зазначають основного виконавця, замісника, службовий контакт, дозволені рішення, поріг ескалації та партнера, якому передається завдання. Такі ролі доцільно показати в таблиці відповідальності: дія → власник → заступник → ресурс → строк → підтвердження виконання. Національна рамка ВООЗ 2025 року описує координаційні структури й функції реагування, а рамка ВООЗ 2026 року систематизує спроможності національних інституцій; конкретні адміністративні повноваження визначаються відповідним українським законодавством та локальними рішеннями.


З яких ризиків починати планування


Перший документ планування — багатозагрозовий профіль території або установи. Для кожного ймовірного сценарію описують місце та масштаби події, можливі переміщення людей, тривалість порушення послуг, стан транспортних шляхів, комунікацій, енергопостачання і зв'язку, кількість доступних працівників, можливість безпечного прийому людей та наявні резерви.


В українських умовах до сценаріїв можуть належати ракетний удар, повторні обстріли, масова евакуація, пошкодження лікарні, знеструмлення, тривале перебування в укриттях, пожежа, повінь або спалах інфекції. Планування має окремо врахувати комбіновані події: наприклад, евакуація відбувається під загрозою нових ударів, а частина центрів допомоги не має електрики чи мобільного зв'язку.


Потреби важливіші за припущення про діагнози


Для оцінки сценаріїв потрібно описати, які функції люди можуть тимчасово втратити: безпечне місце, зв'язок із близькими, доступ до ліків, супровід дітей, можливість отримати зрозумілу інформацію або дістатися медичної допомоги. Страх, плач, мовчання, розгубленість та інші реакції самі по собі не встановлюють психіатричного діагнозу.


Потенційно вищі потреби можуть мати діти без супроводу, люди з інвалідністю, люди похилого віку, вагітні, постраждалі від насильства, особи з тяжкими психічними чи неврологічними станами й люди, чиє лікування було перервано. Категорії груп допомагають планувати доступ, однак пріоритет кожної конкретної людини визначається оцінкою її стану, безпеки та доступних ресурсів. ВООЗ описує порушення психіатричної допомоги як одну з ключових проблем гуманітарних надзвичайних ситуацій.


Одинадцять обов'язкових частин робочого плану


1. Паспорт, межі й версія документа


На початку записують територію чи установу, рішення про затвердження, дату перегляду, ім'я або посаду власника, зв'язок із загальним планом реагування, сценарії активації та перелік організацій-учасниць. План повинен мати коротку оперативну версію для чергової зміни й розширені додатки з реєстрами ресурсів. У кожного примірника має бути однаковий номер чинної версії, щоб під час події не використовували застарілі телефони чи маршрути.


2. Умови активації та передача керування


Прописують, хто оголошує активацію після повідомлення про загрозу, на яких даних ґрунтується рішення, хто збирає оперативну групу та як підтверджується отримання завдань. Варто розрізняти часткову активацію окремого підрозділу, повну міжвідомчу активацію і режим резервної роботи при втраті зв'язку. Зміна чергового керівника не повинна обривати ухвалення рішень.


3. Карта служб, послуг і доступності


Карта містить реально діючі точки допомоги, зони охоплення, графік або режим чергування, контакти, умови безпеки, місця для конфіденційної розмови, транспортну доступність, можливість роботи з дітьми, переклад жестовою мовою, доступність для маломобільних людей, а також варіант роботи без інтернету. Рекламний перелік організацій без підтвердження їхньої готовності до прийому не виконує функцію карти послуг.


4. Ресурси, кадри та резервування


Визначають кількість і функції працівників, розклад чергувань, резервні команди, умови їхнього безпечного переміщення, засоби комунікації, захищене зберігання мінімально потрібних записів, місця прийому, запаси води та базових матеріалів. Для кожної критичної функції потрібен порядок продовження роботи при втраті одного виконавця, приміщення або каналу зв'язку.


5. Підготовка і компетентність персоналу


Навчальний план окремо охоплює першу психологічну допомогу, розпізнавання невідкладних ризиків, етичну розмову, маршрутизацію, захист дітей, конфіденційність, недискримінацію, роботу з перекладачем і власну безпеку. Неспеціаліст має знати межі підготовки, а будь-яке цілеспрямоване психологічне втручання потребує належного навчання, супервізії та контролю якості. ВООЗ описує першу психологічну допомогу як гуманну практичну підтримку з повагою до гідності та культури.


6. Алгоритм первинного контакту


У плані зазначають, що на місці спершу перевіряють фізичну безпеку та нагальні потреби, пояснюють людині доступні варіанти, питають про згоду на допомогу і пропонують зрозумілу практичну підтримку. Ніхто не повинен вимагати докладно переказувати подію, демонструвати емоції або проходити обов'язкове опитування заради звітності. Порядок дій узгоджується з рекомендаціями щодо першої психологічної допомоги.


7. Сортування потреб і маршрути перенаправлення


План задає окремі маршрути для нагальних загроз життю та здоров'ю; потреб у захисті й базових послугах; вираженого дистресу, коли доречна підтримка навчених працівників; і клінічних станів, що потребують оцінки лікаря. Сортування спрямоване на визначення необхідної дії, а не на встановлення діагнозу через анкету.


Судоми, порушення свідомості, тяжка дезорієнтація, небезпека суїцидальної поведінки чи самопошкодження, підозра на гострий психоз або інший стан із невідкладним ризиком вимагають передбаченого планом термінового медичного маршруту. Фахівці мають знати, як підтримувати фізичну безпеку людини до прибуття відповідної допомоги, кому передати інформацію та як діяти за відсутності звичайного зв'язку. Межі показань висвітлено у статті «Коли після катастрофи потрібна невідкладна психіатрична допомога».


8. Безперервність необхідного лікування


Заздалегідь домовляються з медичними закладами й аптечними службами про маршрути підтримки пацієнтів, які вже отримують психіатричне, неврологічне або інше критично важливе лікування. Записують контакт відповідального медичного працівника, порядок перевірки призначень, безпечної передачі документації та відновлення доступу до ліків після переміщення. Призначення, скасування й заміну ліків проводить уповноважений медичний фахівець.


Практичним клінічним орієнтиром для медичних неспеціалістів у гуманітарних умовах є mhGAP Humanitarian Intervention Guide ВООЗ. Наявність цього посібника не замінює національних клінічних правил, доступного медикаментозного забезпечення й персональної відповідальності клініциста.


9. Комунікації з населенням і зворотний зв'язок


Завчасно готують повідомлення про безпечні точки допомоги, графіки, способи зв'язку, зміну маршрутів, правила конфіденційності й отримання додаткової допомоги. Повідомлення мають існувати доступними мовними та сенсорними форматами, зокрема для людей із порушеннями слуху й зору. Передбачають механізм швидкого виправлення застарілої інформації та прийому скарг без необхідності публічно розкривати стан здоров'я.


Повідомлення передають через кілька незалежних каналів: місцеві служби, установи, перевірені громадські структури, телефонні контакти, друковані матеріали та цифрові канали. Які канали довірені громаді, з'ясовують до події, а не припускають. Керівництво ВООЗ з кризової комунікації і рамка взаємодії з громадами підкреслюють міжвідомчий характер підготовки; власні повідомлення необхідно тестувати з представниками цільових груп.


10. Захист персоналу та якість допомоги


План визначає максимальні робочі навантаження відповідно до фактичних умов, відпочинок і ротацію, доступ до супервізії, можливість звернутися по допомогу без стигматизації, захист працівників від насильства та процедури повідомлення про інциденти. Після критичної події підтримка команд будується на добровільності й оцінці потреб. Обов'язкове односеансове емоційне проговорювання події не є доведеним універсальним способом профілактики ПТСР; докладніше — психологічний дебрифінг після катастрофи.


11. Моніторинг, перегляд і припинення кризового режиму


Потрібно встановити частоту коротких оперативних звітів, відповідальних за дані, перелік мінімальних показників, умови коригування дій та правила переходу до стабільнішого режиму послуг. Кожне рішення про скорочення мобільних команд або закриття тимчасової точки має включати повідомлення людей і перевірене перенаправлення. Ключові принципи оцінювання наведені в загальній рамці IASC із моніторингу та оцінювання.


Покроковий алгоритм створення й затвердження


Крок перший — сформувати робочу групу з тих, хто реально надаватиме послуги: органу управління, екстрених служб, первинної й спеціалізованої медичної допомоги, соціального захисту, громадських організацій, представників людей з інвалідністю та інших груп, чиї потреби будуть суттєвими. Учасники погоджують спільне визначення задачі й правила захисту інформації.


Крок другий — зібрати наявні плани цивільного захисту, карти послуг, дані про ризики, чинні договори, контакти та альтернативні маршрути. Окремо позначити невідомі параметри. Якщо немає підтвердження, що заклад може прийняти пацієнта або переспрямовану людину, це слід позначити як прогалину й запросити перевірку.


Крок третій — провести сценарний розбір з виходом за межі одного типу події. Для кожного сценарію встановити очікувані групи населення, перші точки звернення, дії при недоступності служб та щонайменше одного резервного виконавця для життєво важливого завдання.


Крок четвертий — побудувати маршрути послуг, визначити ролі, процедуру активації та правила передачі відповідальності. Потім погодити документи з відповідальними установами так, щоб план став частиною спільного управління надзвичайними ситуаціями.


Крок п'ятий — провести короткі тренування окремих ролей, далі командне настільне навчання і повне міжвідомче відпрацювання обраного сценарію. Зафіксувати спостережувані проблеми й відповідального за виправлення. Цикл підготовки має завершуватися новою редакцією плану, а не лише протоколом про проведений захід.


Крок шостий — встановити дату планового перегляду та позапланові причини актуалізації: зміна структури служб, відкриття чи закриття лікарні, зміна безпекових маршрутів, зміна керівників, великий інцидент або виявлене на навчанні порушення. Посібник IFRC із планування на випадок надзвичайних ситуацій 2025 року наголошує на спільному сценарному плануванні й узгодженні з планами партнерів та державних служб.


Схема активації: що відбувається після першого повідомлення


Перший оперативний цикл


Черговий приймає підтверджене повідомлення і реєструє мінімум: що сталося, де, яка загроза триває, чи безпечне прибуття персоналу, які служби вже працюють і які зв'язки доступні. Уповноважений керівник визначає рівень активації й повідомляє заступників. Координатор звіряє карту наявних точок, пріоритети безпеки, можливість медичного перенаправлення і потребу в додаткових ресурсах.


До виходу команд на місце підтверджують маршрути руху й умови роботи. При небезпеці повторного удару першочерговим є дотримання вказівок служб безпеки та цивільного захисту; психосоціальні заходи не повинні спонукати людей залишатися в небезпечній зоні. На кожному пункті збору людей працівники мають володіти короткою перевіреною інформацією про допомогу й способи звернення.


Перші дні


Робоча група перевіряє реальне навантаження на пункти, випадки втраченої сімейної комунікації, потреби людей із постійним лікуванням, можливість конфіденційних бесід, забезпечення дітей і людей з інвалідністю. Перші дані використовують для перегляду пріоритетів і доповнення мобільних маршрутів. При евакуації особливо важливо передати інформацію про доступну допомогу в пункті прибуття; підтримка під час евакуації є окремим практичним процесом.


Тривалі загрози й відновлення


Якщо криза триває, змінюються зміни персоналу, джерела забезпечення та механізми контролю якості. Частину тимчасових послуг поступово передають звичайній системі допомоги. У плані завчасно визначають, хто підтверджує завершення передачі кожного маршруту, хто повідомляє користувачів послуг і хто перевіряє, чи не втрачено людей під час переходу. Досвід реформування психіатричної допомоги після надзвичайних ситуацій, описаний ВООЗ, підтримує раннє включення довгострокового бачення системи.


Як підготувати допомогу різним групам населення


Дітям потрібні зрозуміла інформація, безпечне збереження зв'язку з батьками або опікунами, механізми захисту та можливість навчання і повсякденних рутин там, де це можливо. Для дітей без супроводу заздалегідь визначають відповідальну службу захисту дитини й правила безпечного встановлення контакту з родиною. Персонал не повинен самовільно розголошувати персональні дані або передавати дитину неперевіреним особам.


Людям із руховими, сенсорними чи інтелектуальними порушеннями потрібні доступна навігація, відповідні способи комунікації, можливість підтримуваного вибору та збереження необхідних технічних засобів. Для людей похилого віку перевіряють доступ до ліків, транспорту, інформації та супроводу. Ці питання включають у загальний бюджет, а не залишають на випадкову волонтерську допомогу.


Для постраждалих від сексуального чи іншого насильства має бути передбачений спеціалізований, конфіденційний і добровільний маршрут до медичної допомоги, захисту та підтримки. Публічне опитування, повторне збирання травматичних подробиць і небезпечна передача особистої інформації створюють додатковий ризик. Особи з тяжкими психічними станами мають право на гідну допомогу, підтримку прийняття рішень та індивідуальну оцінку клінічної потреби.


Усі групи треба залучати до перевірки доступності ще на етапі проєктування. Систематичний огляд досвіду впровадження психосоціальних програм серед переміщених людей показує, чому соціальні бар'єри, довіра, відповідність контексту й доступ до послуг слід враховувати як умови реалізації, а не як другорядні доповнення.


Що підготувати на випадок відмови зв'язку, транспорту або будівлі


План резервування повинен відповідати на три практичні запитання: як команда отримує завдання, як передає нагальну інформацію і як знаходить людей, якщо цифрові системи недоступні. Для цього визначають альтернативну точку зустрічі, резервний канал зв'язку, друковані контакти основних партнерів, маршрут передачі повідомлень і спосіб фіксації лише мінімально необхідних даних із подальшим безпечним перенесенням у штатну систему.


Якщо не працює стаціонарний пункт, команда має знати затверджену альтернативу або процедуру тимчасового припинення небезпечної роботи. Якщо немає можливості конфіденційно говорити, людині можна надати загальну інформацію і погодити безпечніший наступний контакт. Якщо спеціалізована допомога затримується, працівник залишається в межах своїх повноважень і використовує заздалегідь визначений алгоритм ескалації.


Підготовка персоналу: яких навичок справді потребують служби


Програма навчання повинна включати розуміння меж компетенції, роботу за коротким алгоритмом, оцінку умов безпеки, розпізнавання ознак тяжкого стану, активне слухання, пояснення доступних ресурсів, передачу випадку без втрати інформації та безпечну роботу з людиною, яка відмовляється від допомоги. Формування навички перевіряють у змодельованій ситуації, коли працівникові потрібно прийняти рішення, а не лише відповісти на тест про терміни.


Ролі можуть потребувати різної глибини підготовки: оператору гарячої лінії потрібні правила ідентифікації місця та ескалації загроз, працівнику приймального пункту — доступна комунікація й перенаправлення, медичному персоналу — клінічні маршрути, координатору — управління ресурсами й якістю. Підготовка неспеціалістів має супроводжуватися супервізією; сам факт короткого навчання не перетворює волонтера на фахівця з психотерапії.


У систематичному огляді Rowe і Nadkarni серед перешкод у реалізації програм після стихійних лих описано контекстні й організаційні чинники. Тому внутрішня оцінка має перевіряти, чи є супервізор, робочий маршрут і ресурс для конкретної функції, а не тільки кількість учасників тренінгу.


Що означає готовність до якісної першої психологічної допомоги


Служба має змогу запропонувати першу психологічну допомогу тоді, коли її працівники розуміють принципи добровільності, фізичної та психологічної безпеки, поваги до гідності, підтримки базових потреб і з'єднання людини з доступними ресурсами. Операційні процедури не повинні вимагати від усіх постраждалих однакової психологічної бесіди чи обов'язкового обговорення травматичної події.


Дослідження ефективності окремих психосоціальних втручань відрізняються від доказів ефективності повного плану готовності. Метааналіз Bangpan та співавторів охопив 35 контрольованих досліджень програм для дорослих в гуманітарних надзвичайних ситуаціях і виявив переваги деяких втручань для функціонування та симптомів ПТСР. Він не доводить, що сама наявність першої психологічної допомоги або будь-який організаційний алгоритм запобігає ПТСР у всіх постраждалих.


Які дані збирати під час реагування


Дані мають відповідати на управлінські запитання: чи отримали люди доступну допомогу, чи працюють маршрути, скільки звернень залишилося без відповіді, які бар'єри виникають у різних груп, чи вдається відновлювати перервані послуги. Доцільно розділити кількість контактів, фактично завершені перенаправлення, часові затримки, доступність точок, скарги та випадки порушення безпеки.


Приклад операційного набору: частка підтверджених службових контактів у реєстрі; частка критичних функцій із визначеним резервним виконавцем; кількість пунктів, які перевірили доступність; час від активації до відкриття безпечної допомоги; частка успішно підтверджених перенаправлень; частота перегляду карти послуг; кількість невирішених повідомлень про бар'єри. Це запропоновані показники управління, а не міжнародно валідована єдина шкала готовності.


Дані про здоров'я, насильство та сімейні обставини збирають лише в необхідному для конкретного завдання обсязі й відповідно до застосовних правил захисту. Для управлінських звітів за можливості використовують агреговані відомості. Рамка IASC із моніторингу та оцінювання, версія 2.0 містить підходи до етичного збирання даних, показників і засобів перевірки.


Як перевіряти готовність: настільні сценарії та практичні навчання


Навчання «масова евакуація без стабільного зв'язку»


Учасники отримують умову: два пункти розміщення переповнені, один пункт допомоги закрито, у групі людей є дитина без супроводу, пацієнт із перерваним лікуванням і людина з ознаками невідкладної медичної проблеми. Команда має показати, хто активує резервну точку, як перевіряє безпеку, кому передає кожний запит, як повідомляє людей і як відстежує завершення перенаправлення.


Навчання «повторна небезпека після першого удару»


Модератор додає нову загрозу під час роботи мобільної команди. Оцінюють, чи припиняє команда небезпечну діяльність, хто ухвалює рішення про переміщення, як оповіщають тих, хто вже звернувся, і як організовують інший безпечний спосіб контакту. Психосоціальна допомога не може мати пріоритет над фізичною безпекою.


Як фіксувати висновки навчань


Після навчання записують фактичні рішення та час виконання, збої у зв'язку, нечіткі повноваження, втрачені перенаправлення, прогалини доступності й випадки ризику конфіденційності. Кожна проблема отримує відповідального за виправлення, строк і повторну перевірку. Відмінність між номінальною та реальною готовністю виявляється саме під час такого тестування.


Типові організаційні помилки


Найчастіші вразливості створюють недійсні контакти, відсутність заступників, паралельні списки служб без узгодження, заходи без безпекової оцінки, надмірне покладання на волонтерів без супервізії, відсутність доступних каналів інформації, маршрути, які завершуються словами «звернутися до фахівця», та звіти, що рахують лише кількість консультацій. Виправлення кожної такої помилки має отримати визначеного власника.


Другою проблемою є перенесення клінічної логіки на всіх постраждалих. Люди можуть потребувати притулку, води, зв'язку, транспорту чи інформації раніше за психологічну консультацію. IASC ставить безпечні базові послуги, підтримку родини й громади, цільову неспеціалізовану та спеціалізовану допомогу в одну взаємопов'язану систему. Це рівні одночасно доступної підтримки, а не обов'язкові послідовні стадії для кожної особи.


Короткий зразок контрольного аркуша для керівника


Перед затвердженням плану керівник може пройти один контрольний аркуш і для кожного пункту позначити «підтверджено», «потребує виправлення» або «не застосовується» з поясненням. Усі критичні невиконані пункти переводять у конкретні завдання до повторної перевірки.


1. Призначено власника плану, керівника активації, заступників і чергові контакти. 2. Сценарії небезпеки та безпечні зони узгоджені з відповідальними службами. 3. Підтверджено дієві медичні, соціальні, захисні та психосоціальні маршрути. 4. Для критичних функцій визначено резервні кадри, приміщення й засоби зв'язку. 5. Персонал навчений своїм ролям і межам компетенції.


6. Є порядок невідкладного медичного направлення та підтримки людей із перерваним лікуванням. 7. Доступність для дітей, літніх людей і людей з інвалідністю перевірено практично. 8. Діють правила згоди, приватності й реагування на скарги. 9. Заздалегідь підготовлено зрозумілі повідомлення різними каналами. 10. Призначено відповідального за захист і ротацію персоналу. 11. План пройшов сценарне навчання, а виявлені прогалини мають власників і строки виправлення. 12. Встановлено дату й умови наступного перегляду.


Український контекст: як узгоджувати план із чинними службами


Установа чи громада повинна інтегрувати психосоціальний компонент із локальними рішеннями про цивільний захист, медичне реагування, соціальні послуги, захист дітей і порядок евакуації. Спеціалізована психосоціальна служба не замінює повноважень екстреної медичної допомоги, поліції, рятувальних чи інших уповноважених служб. Усі процедури слід звіряти з чинною редакцією відповідних нормативних актів і територіальними планами.


Як нормативний приклад інтеграції медичного реагування можна використовувати наказ МОЗ України від 24 січня 2025 року № 151 щодо плану реагування служби медицини катастроф. Його предмет — медична система реагування; він не є готовим універсальним регламентом психосоціальних дій для всіх організацій. Місцевий психосоціальний план повинен погоджуватися з уповноваженими органами з урахуванням конкретної компетенції служб.


Як оцінювати наукову обґрунтованість плану


Рекомендації IASC, ВООЗ та IFRC є професійними стандартами й практичними рамками для планування. Огляди моделей готовності виявляють повторювані елементи управління. Систематичні огляди окремих програм аналізують результати втручань. Ці три типи знання мають різну доказову силу: відповідність міжнародному стандарту забезпечує обґрунтовану організаційну основу, однак результативність конкретного місцевого плану перевіряється фактичними показниками доступу, безпеки, безперервності та досвідом постраждалих.


Відповідно до огляду Barlattani та співавторів 2026 року, досліджень реальної реалізації й оцінки моделей готовності поки менше, ніж концептуальних рамок. Огляд Bangpan та співавторів стосується втручань для дорослих, тоді як огляд Dickson та співавторів розглядає чинники впровадження серед переміщених людей. Отже, план варто будувати на міжнародних рекомендаціях, локальних даних, участі громад і регулярному тестуванні, не приписуючи самому документу недослідженого клінічного ефекту.


Поширені запитання


Хто повинен розробити план психосоціального реагування?


Його розробляє уповноважена робоча група з представників служб, які реально братимуть участь у реагуванні. Власник і порядок затвердження залежать від типу установи, території та чинних повноважень. План потребує спільної домовленості про ресурси, активацію, відповідальність і передачу випадків.


Чи може одна громадська організація підготувати власний план?


Так. Вона визначає свою компетенцію, реальні можливості, правила безпеки та взаємодію з офіційними службами. План організації має бути сумісним із територіальними маршрутами реагування, а партнери повинні підтвердити згоду приймати перенаправлення.


Чи потрібно навчати всіх працівників психологічному консультуванню?


Ні. Зміст підготовки визначається роллю. Працівникам першого контакту потрібні навички безпечної підтримки, розпізнавання нагальних потреб та перенаправлення. Клінічні втручання проводять фахівці з належними компетенціями, а неспеціалізовані програми потребують відповідного навчання й нагляду.


Як часто переглядати план?


Відповідальна організація встановлює регулярний цикл перегляду та проводитиме додатковий перегляд після змін ризиків, партнерських служб, контактів, ресурсів, навчань або реальних інцидентів. Один універсальний інтервал не відповідає всім територіям; критичні контактні дані й маршрути потрібно підтримувати актуальними постійно.


Чим план готовності відрізняється від мінімального пакета послуг ПЗПСП?


Мінімальний пакет IASC визначає пріоритетні міжсекторні види діяльності у гуманітарних умовах. План готовності описує, хто, де, якими ресурсами, за яких умов і з якою перевіркою організує ці дії на конкретній території чи в установі. Пакет є орієнтиром змісту послуг, а план — локальним механізмом їхнього запуску й підтримки.


Як зрозуміти, що план справді працює?


Здатність діяти проявляється під час навчань і реального реагування: команда запускається за узгодженою процедурою, люди знаходять доступну підтримку, медичні ризики отримують відповідний маршрут, інформація оновлюється, а проблеми виявляються й виправляються. Самої кількості підготовлених документів чи проведених лекцій для такого висновку недостатньо.


Висновок


Якісний план готовності служб до психосоціального реагування є перевіреним механізмом спільної дії. Він поєднує аналіз багатозагрозових сценаріїв, власників рішень, безпечні точки допомоги, кадри й резерви, доступне інформування, захист прав, медичну маршрутизацію, супервізію, моніторинг і регулярні навчання. Цінність плану визначається тим, чи може людина під час реальної надзвичайної ситуації отримати доречну допомогу з найменшими можливими затримками й ризиками.


Пов’язані статті





Джерела


Bangpan, M., Felix, L., & Dickson, K. (2019). Mental health and psychosocial support programmes for adults in humanitarian emergencies: A systematic review and meta-analysis in low- and middle-income countries. BMJ Global Health, 4, e001484. Оригінальне дослідження.


Barlattani, T., Trianni, A., Bologna, A., et al. (2026). Psychosocial Preparedness for Disasters: A Scoping Review of International Models and Public Health Priorities. Current Psychiatry Reports, 28, 42. Оригінальне дослідження.


Dickson, K., Ko, S. Y. J., Nguyen, C., Minchenko, D., & Bangpan, M. (2024). Mental health and psychosocial support programmes for displaced populations in low- and middle-income countries (LMICs): A systematic review of process, perspectives and experiences. Global Mental Health. Оригінальне дослідження.


Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Офіційна публікація.


Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2021). Common Monitoring and Evaluation Framework for Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings, Version 2.0. Офіційна публікація.


Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2022). The Mental Health and Psychosocial Support Minimum Service Package. Офіційна публікація.


International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies (IFRC). (2025). Contingency Planning Guide for National Societies. Офіційний посібник.


Міністерство охорони здоров’я України. (2025). Наказ від 24.01.2025 № 151 «Про затвердження Плану реагування на надзвичайні ситуації службою медицини катастроф». Офіційний документ.


Rowe, O., & Nadkarni, A. (2024). Barriers and facilitators to the implementation of mental health and psychosocial support programmes following natural disasters in developing countries: A systematic review. Global Mental Health, 11, e5. Оригінальне дослідження.


World Health Organization (WHO), War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological First Aid: Guide for Field Workers. Офіційний посібник.


World Health Organization (WHO). (2013). Building Back Better: Sustainable Mental Health Care after Emergencies. Офіційна публікація.


World Health Organization (WHO) & UNHCR. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies. Офіційний посібник.


World Health Organization (WHO). (2019). Health Emergency and Disaster Risk Management Framework. Офіційна публікація.


World Health Organization (WHO). (2025). National Health Emergency Alert and Response Framework. Офіційна публікація.


World Health Organization (WHO). (2026). Framework for Health Emergency Preparedness and Response Capabilities for National Public Health Agencies. Офіційна публікація.

 
 
bottom of page