Психологічна підтримка під час евакуації: дорога, очікування і прибуття
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психологічна підтримка під час евакуації — це послідовні дії, які допомагають людині зберегти безпеку, орієнтуватися в подіях, задовольнити нагальні потреби, підтримувати зв’язок із близькими й отримати необхідну допомогу на шляху до безпечнішого місця. Вона потрібна під час очікування транспорту, у дорозі, на пересадках, у транзитних пунктах і після прибуття. Її основа — зрозуміла інформація, людяне ставлення, посильний вибір і практична допомога. Саме такий підхід закріплено в керівництві ВООЗ із першої психологічної допомоги.
Людина може боятися повторного обстрілу, хвилюватися за рідних, не розуміти подальшого маршруту, відчувати фізичне виснаження або провину за те, що залишила дім. Інша людина зосереджено вирішуватиме організаційні питання й майже не говоритиме про переживання. Для підтримки важливо врахувати обидва способи реагування, перевірити наявність невідкладних потреб і поважати право людини відмовитися від розмови.
Загальні принципи такого контакту пояснено в статті «Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування», а повний цикл гуманітарної допомоги після надзвичайної події — у матеріалі «Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення».
Чому евакуація стає психологічно складною
Евакуація одночасно змінює місце перебування, відчуття контролю, доступ до звичних ресурсів і соціальні зв’язки. На відміну від короткого небезпечного епізоду, дорога може тривати годинами або днями, містити незаплановані зупинки, дефіцит сну, невизначеність щодо житла та відсутність зв’язку. УВКБ ООН описує, як вимушене переміщення поєднує пережиті загрози з новими навантаженнями після досягнення безпечнішого місця.
Реакції залежать від умов виїзду, віку, попереднього досвіду, стану здоров’я, підтримки оточення та доступних ресурсів. Люди можуть плакати, мовчати, сердитися, багато перепитувати, відчувати напруження, тремтіння, нудоту або труднощі з концентрацією. Самі по собі такі прояви не встановлюють психіатричного діагнозу. Водночас за будь-яких фізичних симптомів потрібно оцінити, чи немає травми, зневоднення або іншого медичного стану.
Стрес може зростати через те, що рішення ухвалюють інші: коли відправиться автобус, де дозволено сісти, чи вистачить місць, куди везуть людей і коли з’явиться інформація про родичів. Тому навіть невелика передбачуваність має практичне значення: пояснити наступний крок, назвати відповідальну особу, показати місце очікування й сказати, де повідомлятимуть зміни.
Перед виїздом: підтримка під час зборів та очікування
Спочатку — безпека та достовірна інформація
Психологічна підтримка починається з виконання актуальних вказівок уповноважених служб щодо евакуації, укриттів, маршрутів і небезпечних ділянок. Поради щодо дихання, розслаблення чи розмови не повинні затримувати вихід із небезпечного місця. Якщо шлях змінюється, слід користуватися офіційними повідомленнями організаторів евакуації та місцевої влади, а не чутками в черзі.
Корисно встановити три факти: хто супроводжує людину, яким транспортом вона рухається і де зможе отримати оновлену інформацію. Для сім’ї важливо заздалегідь домовитися, хто відповідає за дітей, документи, ліки, засоби зв’язку та контакти близьких. Після перевірки безпеки ці прості організаційні дії зменшують кількість рішень, які доведеться ухвалювати в стані виснаження.
Як допомогти, коли людина дуже хвилюється
Підійдіть спокійно, представтеся й запитайте, чого вона потребує саме зараз: «Чи потрібна вам вода?», «Ви знаєте, де буде посадка?», «Хочете, я допоможу знайти відповідального працівника?». Давайте коротку й правдиву інформацію. Коли точного часу відправлення немає, варто сказати, що він невідомий, і назвати місце наступного повідомлення.
Не вимагайте від людини розповідати, що саме з нею сталося. Не обіцяйте абсолютної безпеки, якщо вона ще не забезпечена. Не коментуйте її спосіб реагування словами на кшталт «візьміть себе в руки». ВООЗ рекомендує підтримувати людину уважним слуханням без примушування до розмови, допомогою в нагальних потребах і зв’язком із надійними людьми та службами.
Коли очікування затягується
За тривалого очікування уточнюйте доступ до туалету, питної води, тепла або захисту від спеки, місця для сидіння, харчування та допомоги дітям. Для людини, яка виснажена й налякана, можливість сісти, попити, зарядити телефон або знайти тінь може мати більше значення, ніж розгорнута психологічна бесіда.
Пояснюйте порядок черги та правила посадки зрозумілою мовою, доступною для людей із порушеннями слуху, зору або когнітивними труднощами. За можливості повторюйте повідомлення усно й письмово. Людині корисно знати, чи можна тимчасово відійти та як вона дізнається про зміну місця посадки. Організатори мають повідомляти про зміни послідовно, щоб не створювати зайвої тисняви.
У дорозі: як підтримувати людину в транспорті
У транспорті можливості обмежені, а шум, щільність посадки, різкі рухи та відсутність приватності можуть посилювати напруження. Підтримка в дорозі зосереджена на орієнтуванні, фізичному самопочутті, контакті з людьми й посильній самостійності. Запитуйте, чи потрібна допомога, перш ніж торкатися людини, переносити її речі або змінювати місце.
Пояснюйте зупинки й пересадки настільки конкретно, наскільки це дозволяє безпека: «Зараз зупинка; наступну інформацію передасть водій», «Ми перевіримо, чи всі на місці», «Після прибуття покажемо пункт реєстрації». Для дітей, літніх людей і людей із порушеннями орієнтування короткі повторювані повідомлення особливо корисні.
Якщо людина говорить про страх, можна відповісти: «Я чую, що вам страшно. Зараз ми їдемо за визначеним маршрутом. Давайте перевіримо, що вам потрібно найближчим часом». Таке формулювання визнає переживання та повертає увагу до конкретних дій. Якщо людина не хоче говорити, її мовчання варто поважати.
Якщо виникає паніка, плач або сильне збудження
Переконайтеся, що людина не має ознак невідкладного медичного стану, і допоможіть їй залишатися в безпечному положенні. Запропонуйте подивитися навколо, назвати місце перебування, відчути опору сидіння або ступнів, зробити кілька комфортних повільних видихів, якщо це не спричиняє дискомфорту. Такі прийоми можна запропонувати добровільно як спосіб зорієнтуватися в теперішньому моменті, а не як гарантований спосіб лікування гострого стресу.
Не примушуйте людину глибоко дихати, затримувати дихання, закривати очі чи пригадувати найстрашніші моменти. Якщо є біль у грудях, виражена задишка, непритомність, судоми, порушення мовлення, підозра на інсульт або травму, потрібна медична оцінка. Не слід автоматично пояснювати такі симптоми панічною атакою.
Як підтримати людину, що заціпеніла або майже не відповідає
Підтримуйте контакт короткими простими реченнями: «Я поруч», «Ми зараз у транспорті», «Вам потрібна медична допомога?». Перевірте, чи реагує людина, чи дихає нормально, чи не має травми, ознак переохолодження або інших небезпечних симптомів. Виражене порушення свідомості, нова дезорієнтація чи відсутність належної реакції потребують невідкладної медичної допомоги.
Якщо людина при свідомості й фізично стабільна, дайте їй час та можливість обирати: випити воду, сісти ближче до супроводжувача, отримати інформацію письмово. Не змушуйте пояснювати мовчання. За відсутності загрози допустимо просто залишатися поряд із її згоди.
Під час пересадок і в транзитних пунктах
Саме під час переходу між транспортом, чергами й пунктами допомоги підвищується ризик загубити документи, речі, контакт із близькими або маршрут наступного переміщення. Тому на кожній пересадці важливо перевірити, чи всі члени сім’ї разом, хто відповідає за подальший рух і до кого звернутися за допомогою.
Операційні рекомендації УВКБ ООН для транзитних центрів передбачають безпечні й гідні умови тимчасового перебування, доступ до води, санітарії, медичної допомоги, інформації та захисту. Окремо наголошено на доступності, приватності й запобіганні переповненню. Ця настанова містить позначку про перегляд документа, тому конкретні організаційні рішення слід звіряти з актуальними місцевими процедурами.
На практиці це означає позначені місця отримання інформації, доступний зв’язок, можливість повідомити про особливі потреби без публічного розголошення особистих даних, безпечні туалети, освітлення, зрозумілі правила та спосіб подати скаргу. Якщо людині потрібно розповісти про насильство, самопошкодження або тяжке психічне порушення, розмова має відбутися конфіденційно з підготовленим працівником.
Діти під час евакуації: слова, зв’язок і передбачуваність
Дитині потрібні чесні пояснення відповідно до віку, присутність знайомого дорослого, базовий догляд і можливість ставити запитання. Замість «нічого страшного» можна сказати: «Ми їдемо, щоб бути в безпечнішому місці. Зараз наше завдання — сісти разом і дочекатися інформації про наступну зупинку». Якщо маршрут або час прибуття невідомі, це теж можна пояснити просто.
Маленьким дітям можуть допомагати знайомі речі, перекус, іграшка, повторювані елементи режиму та коротка гра, якщо обставини дозволяють. Підліткам важливо давати зрозумілу інформацію та реальні можливості участі в посильних рішеннях. Водночас не слід передавати дитині відповідальність за безпеку всієї сім’ї.
Міністерство освіти і науки України публікує матеріали для підтримки сімей під час евакуації, а ЮНІСЕФ описує особливу потребу в захисті дітей, які пересуваються без дорослого або були розлучені із сім’єю. Для організованих перевезень принципово важливі облік дітей, супровід відповідальних осіб та безпечні механізми відновлення сімейних зв’язків.
Якщо дитина загубилася або перебуває без супроводу
Не залишайте дитину саму і не передавайте випадковим незнайомим людям. Зверніться до офіційних представників служби захисту дітей, поліції або уповноваженої команди пункту прийому. Інформацію про дитину передавайте тільки тим, хто відповідає за її безпеку; не публікуйте її фото, персональні дані чи місцезнаходження в загальнодоступних каналах. ЮНІСЕФ наголошує на реєстрації, сімейному розшуку та захисті від експлуатації під час переміщення.
Люди з інвалідністю, літні люди та особи з хронічними захворюваннями
Доступність підтримки залежить від транспорту, способу спілкування, фізичного середовища й можливості зберігати звичну допомогу. Перед переміщенням запитайте, чи потрібні допоміжні засоби, супровід, місце для пересадки, доступ до туалету, переклад жестовою мовою або пояснення простою мовою. Користуйтеся словами та способами спілкування, які обирає сама людина.
Для людини, яка приймає постійні ліки, має тяжке соматичне захворювання, епілепсію або психічний розлад, важливо зберегти доступ до призначеного лікування й медичної документації настільки, наскільки це безпечно. Перерване лікування є підставою для швидкого зв’язку з медичними працівниками. Керівництво ВООЗ mhGAP-HIG охоплює клінічні рішення в гуманітарних умовах, зокрема при психозах, епілепсії та суїцидальному ризику.
Не оцінюйте здатність людини ухвалювати рішення тільки за віком, інвалідністю, повільною відповіддю чи попереднім діагнозом. Пояснюйте рішення, запитуйте згоди та забезпечуйте доступний спосіб висловити потреби. Коли особа потребує допомоги в ухваленні рішення, залучайте законного або довіреного представника відповідно до чинних правил і поважайте волю самої людини.
Вагітні, люди з немовлятами та доглядальники
Для вагітної людини, породіллі або дорослого з немовлям важливими є місце для відпочинку, доступ до води, харчування, гігієни, медичної допомоги й можливості годування. Підтримка має враховувати фізичні потреби та стан здоров’я. За кровотечі, сильного болю, втрати свідомості, ознак тяжкого зневоднення або інших загрозливих симптомів потрібна невідкладна медична допомога.
Доглядальники можуть одночасно турбуватися про дитину, людину з інвалідністю та власних близьких. Варто допомогти розподілити конкретні завдання, зберегти сім’ю разом, організувати короткий перепочинок і дати інформацію про доступні послуги. Під час розміщення сімей потрібно захищати приватність і безпеку всіх членів родини.
Коли підтримка має перейти до медичної або спеціалізованої допомоги
Більшість людей після небезпечного виїзду потребують насамперед безпеки, практичної допомоги й соціальної підтримки. Проте невідкладну медичну оцінку слід організувати, якщо людина має порушення свідомості, судоми, травми, тяжку дезорієнтацію, небезпечну поведінку, ознаки гострого психозу або манії, висловлює намір безпосередньо завдати собі чи іншим шкоди, не може забезпечувати життєво необхідні потреби через гострий стан.
При загрозі самогубства не залишайте людину саму за умови, що це безпечно для вас, і терміново залучіть відповідні служби та медичних працівників. Не обіцяйте зберігати таємницю, коли існує безпосередня загроза життю. В інших ситуаціях зберігайте конфіденційність і передавайте лише інформацію, потрібну для безпечного перенаправлення. Медичні рішення належать кваліфікованим фахівцям.
В Україні, коли потрібне негайне реагування, ДСНС офіційно вказує номери 112 для повідомлення про надзвичайні ситуації, 103 для екстреної медичної допомоги, 102 для поліції та 101 для рятувальників. Під час перебування за кордоном використовуйте відповідні місцеві екстрені служби.
Що робити одразу після прибуття
Прибуття до безпечнішого місця завершує один етап переміщення, але нерідко відкриває наступний: пошук житла, реєстрація, невідомий режим проживання, відновлення зв’язку й турбота про тих, хто залишився. Не варто очікувати, що людина негайно відчує полегшення або матиме сили обговорювати пережите.
Перший крок — зорієнтуватися: де можна перебувати, як отримати воду й харчування, де туалет, де медична допомога, як зв’язатися з близькими, хто пояснює наступні правила й маршрути. Другий — вирішити найближчі практичні питання та знайти можливість відпочинку. Третій — домовитися про спосіб отримати допомогу пізніше, коли в людини з’являться нові запитання чи потреби.
За стандартами Sphere безпека, житло, водопостачання, санітарія та охорона здоров’я належать до основ гуманітарного реагування. Психосоціальна підтримка в місці прибуття має бути пов’язана з цими послугами. Детальні особливості життя у спільному житлі розглянуто в матеріалі «Колективне проживання після евакуації: приватність і стрес».
Коли людина хоче побути наодинці
Запропонуйте простір для відпочинку, повідомте, де знайти працівника з питань підтримки, та залиште можливість звернутися пізніше. Потреба в тиші або відкладеній розмові сама по собі не свідчить про неблагополуччя. Водночас у разі порушення свідомості, небезпеки для життя чи вираженої нездатності подбати про себе слід діяти відповідно до медичних і захисних процедур.
Психологічна підтримка в пункті прийому: що потрібно організаторам
Пункт прийому має забезпечити зрозумілий маршрут людини від входу до отримання допомоги. Варто окремо позначити місця реєстрації, медичної допомоги, консультацій, відпочинку, санітарні приміщення та спосіб повідомити про порушення безпеки. Людина повинна знати, які послуги добровільні, хто має доступ до її даних і куди звернутися зі скаргою.
Навчені працівники або волонтери можуть надавати базову першу психологічну допомогу: делікатно контактувати, з’ясовувати нагальні потреби, допомагати отримати послуги та підтримувати зв’язок із близькими. Клінічну оцінку, лікування та рішення щодо тяжких психічних станів здійснюють відповідні медичні фахівці. Міжвідомчі настанови IASC підкреслюють координацію соціальних, медичних, захисних і гуманітарних послуг.
Складні випадки потребують безпечного перенаправлення, яке має конкретного отримувача: медичного працівника, захисну службу, фахівця з підтримки постраждалих від насильства чи команду захисту дітей. Передача інформації має відповідати згоді, конфіденційності та правилам захисту; за безпосередньої загрози життю діють процедури невідкладного реагування.
Типові помилки допомоги під час евакуації
Одна помилка — намагатися негайно провести з усіма постраждалими детальну розмову про найгірші події. Інша — зосереджуватися на переживаннях, залишаючи без уваги воду, сон, медичні потреби, можливість зв’язку й безпечний маршрут. В обох випадках допомога втрачає зв’язок із реальними умовами людини.
Шкодити можуть примусові групові обговорення, публічне озвучення приватних історій, фотографування без дозволу, передавання особистих даних стороннім, обіцянки «повного психологічного відновлення» після одного контакту та самовільні рекомендації припинити ліки. Недоречно також називати страх або плач обов’язковими ознаками ПТСР.
Не пропонуйте універсальний односеансовий психологічний дебрифінг як доведену профілактику ПТСР. Для кризового реагування прийняті принципи добровільної підтримки, обережної комунікації й перенаправлення за потребою. ВООЗ описує першу психологічну допомогу як гуманну практичну підтримку.
Що відомо про наукову ефективність першої психологічної допомоги
Перша психологічна допомога має широку підтримку у міжнародних гуманітарних рекомендаціях завдяки прийнятності, гуманності та можливості швидко організувати базову підтримку. Однак наявність настанови сама по собі не доводить, що втручання запобігає ПТСР або забезпечує клінічне одужання.
Систематичний огляд Hermosilla та співавторів (2023) охопив 12 досліджень із 1437 учасниками; лише одне було рандомізованим контрольованим випробуванням. Автори описали переважно сприятливі спостережувані результати, але високу ймовірність систематичних похибок, відмінності між програмами та недостатність якісних даних. Тому конкретні кроки, наведені в цій статті, є доказово поінформованими гуманітарними практиками, а не перевіреним універсальним лікувальним протоколом.
Дослідження, які окремо порівнюють послідовності підтримки українських евакуйованих людей саме на етапах очікування, дороги та прибуття, обмежені. Практичні рішення тут поєднують міжнародні стандарти, захисні вимоги, клінічну маршрутизацію та контекст української евакуації; результати конкретних програм слід оцінювати окремо.
Короткий алгоритм для того, хто допомагає
Спершу оцініть безпеку місця й реальні нагальні ризики. Представтеся, отримайте згоду на контакт, запитайте про першочергові потреби. Допоможіть людині дізнатися наступний крок маршруту, знайти воду, місце відпочинку, близьких або необхідну службу. Якщо людина перебуває в сильному дистресі, пропонуйте спокійне спілкування та прості добровільні способи зорієнтуватися. За ознак загрозливого стану організуйте термінову медичну допомогу. Завершуючи контакт, назвіть конкретне місце або особу, до яких можна звернутися пізніше.
Цей алгоритм є практичним узагальненням принципів ВООЗ і УВКБ ООН, які розглядають психосоціальну підтримку в тісному зв’язку з безпекою, основними послугами й соціальною підтримкою.
Поширені запитання
Як заспокоїти людину, яка боїться їхати в евакуаційному автобусі?
Почніть із перевірки її актуальних потреб і джерела страху. Дайте достовірну інформацію про посадку й наступний крок, допоможіть сісти поруч із довіреною людиною, якщо це можливо, та запитайте, яку конкретну допомогу вона хоче. Підтримуйте право на власні переживання й рішення в межах необхідних заходів безпеки.
Чи потрібно під час евакуації розпитувати про обстріл або втрату дому?
Для базової підтримки детальний переказ пережитого не потрібний. Людина може сама вирішувати, про що й коли говорити. Якщо інформація потрібна для негайної медичної або захисної допомоги, запитання ставлять делікатно та лише в необхідному обсязі.
Дитина плаче і проситься додому. Що робити?
Будьте поруч, назвіть зрозумілими словами причину переміщення, дайте короткий план найближчих дій і підтримуйте зв’язок із важливими дорослими. Плач під час розлуки зі звичним середовищем може бути очікуваною реакцією. Якщо дитина загублена, травмована, не має супроводу або перебуває в небезпеці, потрібне негайне залучення відповідних служб.
Якщо після приїзду людина нічого не відчуває, це небезпечно?
Емоційне оніміння після виснажливої дороги саме по собі не дозволяє встановити діагноз. Слід перевірити фізичний стан, орієнтування, безпеку та здатність задовольняти нагальні потреби. Якщо порушення свідомості або інші тяжкі симптоми присутні, потрібна невідкладна медична допомога; якщо дистрес триває та істотно заважає життю, доцільна планова професійна консультація.
Чи достатньо однієї психологічної розмови в пункті прийому?
Один короткий контакт може допомогти визначити потреби, зорієнтуватися й отримати доступ до послуг. Для людей зі стійкими порушеннями функціонування, тяжкими симптомами або потребою у лікуванні необхідне подальше оцінювання та безперервний супровід. У цьому полягає роль безпечної маршрутизації після прибуття.
Пов’язані статті
Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування — як надавати базову практичну допомогу з повагою до гідності й вибору людини.
Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення — ширша система підготовки, реагування й відновлення після надзвичайних подій.
Як допомогти людині в перші години після катастрофи — дії в гострій фазі до початку або під час організованої евакуації.
Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (ПЗПСП / MHPSS): що це і як працює — ширша система психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, в межах якої організовують допомогу евакуйованим людям.
Психосоціальна допомога: що це, види та чим відрізняється від психологічної допомоги — визначення видів допомоги та меж застосування.
Психіатрія катастроф: що це і як допомагають після надзвичайних подій — організація спеціалізованої психіатричної допомоги після катастроф.
Колективне проживання після евакуації: приватність і стрес — життя в місцях тимчасового розміщення та збереження гідності й особистого простору.
Повторні переїзди через війну: стрес і втрата стабільності — психологічні труднощі, коли після одного переміщення потрібно знову змінювати місце проживання.
Джерела
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Екстрені служби: контакти допомоги у надзвичайних ситуаціях.
Міністерство освіти і науки України. Психологічна турбота від Світлани Ройз.
Hermosilla, S., Forthal, S., Sadowska, K., Magill, E. B., Watson, P., & Pike, K. M. (2023). We need to build the evidence: A systematic review of psychological first aid on mental health and well-being. Journal of Traumatic Stress, 36(1), 5–16.
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings.
Sphere Association. (2018). The Sphere Handbook: Humanitarian Charter and Minimum Standards in Humanitarian Response.
United Nations Children's Fund (UNICEF). (2022). Guidance for protecting displaced and refugee children in and outside of Ukraine.
United Nations High Commissioner for Refugees (UNHCR). (2024). Mental Health and Psychosocial Support (MHPSS).
United Nations High Commissioner for Refugees (UNHCR). (2025). Transit centres.
World Health Organization (WHO), War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers.
World Health Organization (WHO) & UNHCR. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies.