top of page

Психологічна енкциклопедія

Етапи реагування на катастрофу: психологічні потреби до, під час і після події

3 дні тому
Читати 12 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Етапи реагування на катастрофу допомагають зрозуміти, як змінюються психологічні та психосоціальні потреби людей до надзвичайної події, під час безпосередньої небезпеки й упродовж відновлення. До події потрібні готовність, доступна інформація та план допомоги; під час небезпеки — захист життя, орієнтування і практична підтримка; після неї — відновлення базових умов життя, повторне оцінювання потреб, безперервність лікування та, за потреби, тривалий супровід.


Фази реагування — інструмент організації роботи служб і громад. Вони не описують обов’язкові стадії переживання травми кожною людиною. Міжвідомчі рекомендації IASC визначають завдання підготовки, раннього реагування, відновлення й реабілітації, а також потребу в координації між секторами гуманітарної допомоги.


Що означають етапи реагування на катастрофу


Катастрофа одночасно впливає на безпеку, житло, здоров’я, соціальні зв’язки, роботу, навчання й доступ до інформації. Тому психологічні потреби неможливо оцінювати окремо від умов, у яких людина живе та отримує допомогу. Втрата можливості зв’язатися з дитиною, перебої з ліками чи незрозумілий порядок евакуації можуть вимагати негайних організаційних рішень.


Для цілісного розуміння наслідків та видів гуманітарної підтримки дивіться також статтю «Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення».


Для практичного планування доцільно розрізняти шість взаємопов’язаних етапів: готовність і зменшення ризиків; попередження й безпосередню загрозу; перші години після події; ранню стабілізацію в наступні дні й тижні; подальшу адресну підтримку; тривале відновлення спільнот і служб. Ця схема деталізує міжнародний цикл підготовки, реагування та відновлення, залишаючись гнучкою щодо конкретного типу катастрофи.


ВООЗ у матеріалі про психічне здоров’я в надзвичайних ситуаціях наголошує, що гуманітарні кризи посилюють психологічний дистрес, можуть порушувати доступ до медичної допомоги й потребують координованих багаторівневих послуг. При цьому багато реакцій на тяжкі події з часом слабшають, а наявність страху, плачу чи розгубленості сама по собі не встановлює психіатричного діагнозу.


Дані про різноманітність психічних наслідків і чинників ризику систематизовано у статті «Психічне здоров’я населення під час гуманітарних криз: наслідки й чинники ризику».


Фази реагування і рівні підтримки — різні схеми


Фази описують зміну завдань у часі. Рівні психосоціальної підтримки описують типи допомоги, доступні одночасно: забезпечення безпеки й базових послуг; підтримка родин і громад; адресні неспеціалізовані втручання; спеціалізована клінічна допомога. Людина з тяжким психічним станом може потребувати медичного лікування вже в перші години евакуації, тоді як інша людина на цьому самому етапі передусім шукає житло й зв’язок із близькими.


Окремий канонічний матеріал «Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (ПЗПСП): що це і як працює» пояснює загальну будову системи. У цьому матеріалі увагу зосереджено на тому, як змінюються потреби й дії протягом надзвичайної події.


Етап 1. До катастрофи: готовність і зменшення ризиків


У період готовності головне завдання — перетворити можливу невизначеність на зрозумілі рішення. Люди мають знати, звідки надходитиме достовірна інформація, як дістатися укриття або евакуаційного транспорту, з ким можна зв’язатися після розлучення з родиною, куди звертатися за медичною чи соціальною допомогою.


На рівні сім’ї підготовка охоплює контакти близьких, альтернативні способи зв’язку, доступні маршрути, документи, засоби догляду за дітьми, план підтримки людини, яка потребує супроводу, та спосіб продовжити приймання призначених ліків. Мета таких рішень — підвищити практичну готовність, а не вимагати постійного очікування небезпеки.


Окремі індивідуальні та сімейні способи підготовки розкрито в матеріалі «Психологічна готовність населення до надзвичайних ситуацій».


На рівні громади служби мають визначити відповідальних за повідомлення, евакуацію, прийом постраждалих, пошук розлучених членів родини, медичне скерування та подальший зв’язок. До планування потрібно залучати людей з інвалідністю, представників місцевих спільнот, освітніх і медичних установ, соціальні служби, волонтерів і організації, які працюють із людьми в умовах підвищеної вразливості.


Рекомендації IASC (2007) передбачають міжсекторну підготовку, оцінювання місцевих ресурсів, координацію, підготовку персоналу та планування необхідної підтримки ще до надзвичайної ситуації. ВООЗ (2025) також рекомендує включати психічне здоров’я та психосоціальну допомогу до загальних планів готовності.


Практичні питання, які варто вирішити завчасно


  • Чи можна отримати попередження одночасно кількома способами, зокрема у формах, доступних людям із порушеннями слуху, зору або комунікації?

  • Чи є доступний транспорт і супровід для людей, яким складно пересуватися самостійно?

  • Чи знають родини, де шукати інформацію про дітей або близьких у разі розлучення під час евакуації?

  • Чи визначено, як продовжувати необхідне лікування, якщо заклад охорони здоров’я припинить роботу?

  • Чи існує перелік актуальних місцевих контактів із відповідальними особами, резервними каналами зв’язку та умовами направлення?


Готовність перевіряється практикою: навчанням, доступністю маршрутів, тестуванням комунікацій та оновленням плану після зміни обставин. Сам перелік рекомендацій не гарантує, що люди зможуть ними скористатися.


Етап 2. Під час попередження та загрози: безпека і зрозумілі дії


Коли ризик стає безпосереднім, психологічна потреба часто виражається дуже просто: «Що відбувається і що робити зараз?». Повідомлення мають відповідати фактичним умовам, називати конкретні безпечні дії та надходити через перевірені канали. Під час обстрілу, пожежі, обвалу чи повені психологічна підтримка завжди підпорядкована необхідності зберегти життя й виконати актуальні вказівки відповідальних служб.


Комусь достатньо короткої інструкції, а комусь потрібен супровід, повторення інформації, допомога з дитиною або зв’язок із родичем. Люди реагують по-різному: швидко рухаються, ставлять багато запитань, плачуть, мовчать чи завмирають. Окрема емоційна або поведінкова реакція не визначає діагноз. Найважливіше оцінити безпеку, можливі травми, здатність виконати необхідну дію й доступність допомоги.


Коли небезпека повторюється, попередження та відновлення можуть накладатися: людина може вже відновлювати роботу після попереднього інциденту й знову потребувати укриття та евакуації. Система повідомлень повинна підтримувати повторні цикли реагування, а не лише одну ізольовану подію.


Етап 3. Перші хвилини й години: порятунок, перша допомога та орієнтування


Після катастрофи первинні потреби нерідко пов’язані з медичною допомогою, водою, теплом, безпечним місцем, документами, транспортом та інформацією про близьких. Якість практичної допомоги впливає на можливість людини відчути передбачуваність ситуації й ухвалювати подальші рішення.


Настанова ВООЗ, War Trauma Foundation і World Vision International (2011) описує першу психологічну допомогу як гуманну, підтримувальну й практичну взаємодію. Три її принципи можна передати так: оглянути ситуацію та визначити потреби, уважно вислухати без примусу, допомогти встановити зв’язок із людьми, інформацією та послугами.


Працівник або волонтер представляється, пояснює свою роль, запитує дозволу поговорити й поважає рішення людини відмовитися. Не варто наполягати на детальній розповіді про подію, ставити нав’язливі запитання чи обіцяти результати, які неможливо гарантувати. Слід дбайливо поводитися з персональними даними, зокрема інформацією про дітей, пережите насильство та медичний стан.


Перша психологічна допомога є загальновизнаним підходом до гуманної первинної підтримки. Її не слід представляти як універсально доведене лікування або профілактику ПТСР. Систематичний огляд Hermosilla та співавторів (2023) виявив, що дослідження клінічної ефективності цієї допомоги залишаються обмеженими за якістю та методологією.


Кому в перші години потрібна невідкладна медична оцінка


Підозра на травму голови, втрату свідомості, судоми, порушення мовлення, раптові неврологічні симптоми, значна дезорієнтація, небезпека самопошкодження, тяжкий психотичний стан із загрозою безпеці або гостра нездатність забезпечити життєві потреби вимагають медичної оцінки за терміновістю стану. Психологічна розмова не повинна затримувати порятунок чи лікування.


Людям із раніше встановленими тяжкими психічними станами може бути необхідне продовження терапії, пошук медичних документів, зв’язок із лікарем чи безпечне переведення між закладами. Цей напрямок роботи описує гуманітарний посібник ВООЗ mhGAP.


Відмінності між первинною підтримкою та роботою спеціалізованих служб пояснює матеріал «Психіатрія катастроф: що це і як допомагають після надзвичайних подій».


Етап 4. Перші дні й тижні: стабілізація життя та повторне оцінювання


Коли гострий порятунок завершився, з’являються інші труднощі: де жити, як знайти близьких, повернути документи, отримати ліки, забезпечити догляд за дітьми, продовжити навчання чи працю. Частина психологічного дистресу підтримується саме тривалою невизначеністю та втратою повсякденних ресурсів.


На цьому етапі важлива організація стабільних умов: безпечне розміщення, приватність, можливість отримати перевірену інформацію, доступ до медичної та соціальної допомоги, захист від насильства й дискримінації, підтримка сімей і місцевих спільнот. Служби мають відслідковувати зміни ситуації, а не орієнтуватися лише на короткий контакт із людиною в перші години.


ВООЗ (2025) відзначає, що надзвичайні події одночасно створюють психосоціальні труднощі та порушують роботу служб охорони психічного здоров’я. Тому повторне оцінювання має охоплювати і стан людини, і можливість реально отримати потрібну допомогу.


Варто з’ясовувати, чи людина має де спати, як харчується, чи відновлено зв’язок із сім’єю, чи може піклуватися про себе й дітей, чи доступне лікування, чи є безпечний спосіб звернутися по допомогу повторно. Мета запитань, конфіденційність і правила передавання інформації пояснюються заздалегідь.


Ознаки потреби в подальшому супроводі


Стійкі або наростальні труднощі зі сном, самообслуговуванням, доглядом за дітьми, навчанням, роботою чи взаємодією з людьми можуть бути підставою для консультації з фахівцем. Виражений дистрес, який істотно обмежує функціонування, потребує оцінювання у контексті обставин і тривалості стану. Жодна окрема ознака не є достатньою для встановлення діагнозу.


Спокійна зовнішня поведінка також не означає, що допомога непотрібна. Людина може залишатися без житла, необхідних медикаментів чи підтримки, хоча емоційно виглядає стриманою. Саме тому маршрутизація повинна враховувати соціальні, медичні та психологічні потреби.


Етап 5. Наступні тижні й місяці: відновлення функціонування та адресна допомога


Коли базові умови стають стабільнішими, увага переходить до роботи, навчання, сімейних ролей, соціальної участі й тривалих наслідків катастрофи. Для одних людей найбільш корисними є відновлення звичайних зв’язків і послуг, а для інших — спеціалізована психологічна або медична допомога.


Траєкторії психічного стану після тяжких подій різноманітні. Огляд Bonanno, Westphal і Mancini (2011) описує неоднакові способи адаптації після втрат і потенційно травматичних подій, серед яких стійке функціонування, поступове відновлення та тривалі труднощі. Отже, число днів після катастрофи саме по собі не визначає, кому потрібне лікування.


Для людей із вираженими й тривалими порушеннями функціонування можуть бути показані структуровані доказові психологічні втручання залежно від клінічної оцінки. Якщо людина вже лікується від психічного чи неврологічного стану, важливо зберігати безперервність призначеного лікування. ВООЗ mhGAP-HIG призначений саме для допомоги в гуманітарних умовах, зокрема там, де бракує спеціалістів.


Необхідно уникати примусового обговорення пережитої події. Кокранівський огляд односеансового психологічного дебрифінгу не підтвердив його доцільності як загальної профілактики ПТСР. Межі доказовості ранніх втручань докладніше висвітлено у статті «Профілактика ПТСР після травматичної події: що допомагає і чого не рекомендують».


Етап 6. Місяці й роки: довготривале психосоціальне відновлення


Відновлення охоплює повернення доступу до житла, транспорту, роботи, освіти, медичних і соціальних послуг, а також підтримку стосунків і громадської участі. У людей, які пережили втрати, залишаються власні потреби в пам’яті, скорботі й соціальній підтримці. Про спільнотний вимір цього досвіду йдеться у статті «Колективне горе: як спільноти переживають масові втрати, війну і катастрофи».


Тривале відновлення потребує сталості системи: тимчасові гуманітарні програми мають передавати необхідні функції місцевим установам, залишати людям зрозумілий маршрут допомоги та заздалегідь повідомляти про зміни. Завершення окремого проєкту не повинно означати зникнення вже призначеної підтримки.


Оцінювання результатів виходить за межі кількості консультацій. Важливими є доступність послуг, безперервність лікування, задоволення базових потреб, участь людей у рішеннях, реальне відновлення повсякденного функціонування й наявність механізму зворотного зв’язку. Рамкова система IASC для моніторингу та оцінювання психосоціальної допомоги допомагає визначати показники для таких програм.


Карта рішень: потреби людей і завдання служб на кожному етапі


До події


Людям потрібні зрозумілі ризики, реалістичні плани, доступні шляхи евакуації та контакти допомоги. Служби готують повідомлення, маршрути, координаторів, плани підтримки людей із підвищеними потребами й безперервності лікування. Перевірка результату: чи можуть люди реально скористатися цими маршрутами, а служби — діяти за спільним планом.


Під час небезпеки


Людям потрібні безпека, чіткі інструкції, допомога з пересуванням та інформація про близьких. Служби координують порятунок і повідомлення, враховують доступність, організовують супровід. Перевірка результату: чи люди отримують узгоджені повідомлення та можуть виконати безпечні дії.


Перші години після події


Людям потрібні невідкладна медична допомога, вода, тепло, захист, контакт із близькими та інформація. Служби забезпечують практичну підтримку, визначають невідкладні потреби й відповідально передають людину до наступного надавача послуг. Перевірка результату: чи невідкладні випадки отримали належне скерування.


Дні й тижні


Людям потрібні стабільні умови проживання, приватність, можливість отримати ліки та повторно звернутися по допомогу. Служби оцінюють зміни потреб, підтримують сім’ї, координують житлові, медичні, освітні та соціальні ресурси. Перевірка результату: чи люди знають, хто відповідає за наступний контакт.


Тижні й місяці


Людям потрібні відновлення повсякденних ролей, адресна допомога за потреби та лікування за показаннями. Служби забезпечують доступ до кваліфікованого оцінювання, доказових втручань і місцевих послуг. Перевірка результату: чи доступний подальший супровід людям, у яких труднощі тривають або посилюються.


Довгострокове відновлення


Людям потрібні сталі послуги, участь у громадському житті, безпечне середовище й можливість планувати майбутнє. Служби переходять від тимчасових механізмів до місцевих систем допомоги, оцінюють результати та змінюють програми за зворотним зв’язком. Перевірка результату: чи підтримка залишається доступною після завершення екстреної фази.


Чому етапи можуть повторюватися і перекриватися


Поділ на години, тижні та місяці є організаційним орієнтиром. Під час війни, багаторазових обстрілів, нових повеней або повторного переміщення різні групи людей одночасно мають різні потреби. Одна сім’я вже відновлює навчання, інша щойно евакуюється, а третя потребує повторної медичної оцінки після нової події.


Крім того, сама людина може одночасно потребувати допомоги з кількох рівнів. Продовження психіатричного лікування можливе вже під час евакуації, а потреба в соціальній підтримці — через багато місяців після відновлення житла. Тому якісне реагування орієнтується на актуальні потреби, а не на припущення, що після певної дати гострі завдання автоматично завершено.


Особливості реагування для різних груп


Діти, підлітки та сім’ї


Для дітей на всіх етапах важливі безпека, контакт із надійним дорослим, зрозумілі пояснення та збереження догляду. У період евакуації можуть бути першочерговими возз’єднання з родиною, засоби догляду, харчування й захист. Пізніше — повернення до навчання, гри та звичних форм підтримки. Реакції дітей відрізняються залежно від віку, досвіду й обставин, тому рішення щодо спеціалізованої допомоги приймають індивідуально.


Люди старшого віку та люди з інвалідністю


Потреби можуть визначатися доступністю транспорту, місць розміщення, інформації, допоміжних засобів і супроводу. Якщо людині повідомили адресу пункту допомоги, але вона фізично не може туди дістатися, інформаційний етап виконано лише формально. Планування повинно передбачати конкретне усунення бар’єрів.


Люди з тяжкими психічними станами


Під час підготовки й реагування необхідно забезпечувати безперервність лікування, безпечне передавання медичної інформації, доступ до необхідних ліків і клінічного оцінювання. Переривання допомоги становить ризик незалежно від того, як людина реагує емоційно на саму катастрофу. Медичні рішення приймають відповідні фахівці.


Люди, які пережили насильство, втрати чи вимушене переміщення


Для постраждалих від насильства критичні конфіденційність, безпечне скерування і захист від повторної шкоди. Для людей у жалобі важлива свобода власного способу переживання втрати. Для переміщених людей часто першочергові житло, документи, родинні зв’язки, робота й доступ до звичних послуг. Психосоціальна підтримка має враховувати ці обставини без нав’язування єдиної психологічної процедури.


Організаційна безперервність: від першого контакту до відновлення


Головний ризик переходу між етапами — втрата контакту з людиною, яка все ще потребує допомоги. Якщо працівник центру виявив потребу в медичному оцінюванні, необхідно зрозуміло пояснити маршрут, перевірити його доступність і, за згодою людини, допомогти з передаванням звернення. Якщо центр тимчасового розміщення закривається, інформація про альтернативні послуги має бути доступною завчасно.


Мінімальний пакет послуг ПЗПСП, представлений у добірці рекомендацій ВООЗ, визначає ключові міжсекторні дії під час надзвичайних ситуацій. Це стандарт організації допомоги, а твердження про клінічну ефективність кожного втручання потребують окремих досліджень.


Надання допомоги має спиратися на гідність, добровільність, доступність, поінформовану згоду й обережне використання персональних даних. Постраждалі повинні мати можливість ставити запитання, відмовлятися від необов’язкових процедур, повідомляти про небезпеку та впливати на рішення щодо доступності послуг.


Приклад: маршрут сім’ї після евакуації


До події родина отримує інформацію про транспорт, укриття, місце зустрічі й доступні засоби зв’язку. Під час евакуації основні завдання — фізична безпека, супровід дитини та виконання актуальних інструкцій. Після прибуття родина потребує води, місця для відпочинку, інформації та доступу до медичних послуг.


Через кілька днів можуть з’явитися питання житла, школи, роботи, лікування й психологічного стану. Служба повторно оцінює ці потреби, допомагає перейти до місцевих ресурсів і залишає зрозумілий канал звернення. Далі родина відновлює повсякденне життя у власному темпі. Такий маршрут ілюструє послідовність організаційних рішень, а не обов’язковий емоційний сценарій.


Помилки, які погіршують якість реагування


Перша помилка — обмежувати допомогу одноразовою розмовою в перші години. Потреби можуть з’являтися пізніше через переміщення, втрату доходу, нові загрози або перерване лікування.


Друга — прирівнювати інтенсивність емоційної реакції до тяжкості психічного стану. Помітний страх чи плач не встановлюють діагноз, а зовнішній спокій не гарантує, що людина має доступ до необхідних ресурсів.


Третя — змушувати всіх постраждалих розповідати про подію. Психологічна підтримка не вимагає примусового емоційного розкриття. Необхідно відрізняти гуманну первинну підтримку від клінічного лікування за показаннями.


Четверта — втрачати людей між гуманітарними програмами й місцевими службами. Для кожного переходу потрібні зрозумілі контакти, відповідальність і реальна можливість скористатися наступною послугою.


Поширені запитання


Скільки триває кожен етап психологічного реагування?


Чіткої універсальної тривалості немає. Години, дні, тижні й місяці слугують орієнтирами для планування, а потреби залежать від безпеки, масштабів руйнувань, повторних загроз і доступності ресурсів. Декілька етапів можуть відбуватися одночасно.


Чи всі постраждалі проходять однакові психологічні стадії?


Ні. Кожна людина має власний досвід, ресурси й обставини. Етапи, описані тут, є фазами гуманітарної роботи, а не нормативною схемою переживання травми.


Коли потрібна консультація психолога або лікаря?


Коли психологічні труднощі тривалі, наростають або істотно заважають повсякденному життю, варто звернутися до кваліфікованого фахівця. При загрозі самопошкодження, тяжкій дезорієнтації, підозрі на травму голови або іншому загрозливому стані потрібна невідкладна медична допомога. Уже призначене лікування також має продовжуватися за медичними рекомендаціями.


Чи потрібно відразу детально розповідати про пережиту подію?


Людина може говорити про пережите, якщо сама цього бажає й почувається безпечно. Примусове обговорення або універсальний односеансовий дебрифінг не є рекомендованим способом профілактики ПТСР. Поважають також бажання мовчати чи спілкуватися з близькими.


Що змінюється, коли небезпека триває місяцями?


Реагування стає циклічним. Підготовка до наступної загрози, екстрена підтримка й довготривале відновлення відбуваються паралельно. Служби повинні регулярно переглядати маршрути, ресурси, умови доступності та зміни потреб населення.


Висновок


Етапи реагування на катастрофу визначають, яку допомогу необхідно готувати, надавати й підтримувати в різні моменти надзвичайної події. Їхня практична цінність полягає в безперервності: готовність переходить у захист під час небезпеки, екстрена підтримка — у повторне оцінювання, а раннє реагування — у стале відновлення.


У центрі планування перебувають реальні потреби постраждалих. Доступна інформація, фізична безпека, повага до гідності, соціальні зв’язки, відповідне медичне лікування й можливість повернутися до повсякденного життя залишаються важливими протягом усього циклу катастрофи.


Пов’язані статті



Джерела


 
 
bottom of page