top of page

Психологічна енкциклопедія

Психічне здоров’я населення під час гуманітарних криз: наслідки й чинники ризику

3 дні тому
Читати 11 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Гуманітарна криза впливає на психічне здоров’я населення через поєднання загроз життю, втрат, переміщення, економічної нестабільності та порушення доступу до необхідних послуг. Наслідки включають поширений психологічний дистрес, загострення наявних станів і розвиток психічних розладів у частини постраждалих. Їхній розподіл залежить від характеру події, тривалості загрози, умов життя й захисних ресурсів. Всесвітня організація охорони здоров’я зазначає, що більшість ранніх реакцій дистресу з часом послаблюється, тоді як окремим людям потрібна тривала підтримка та лікування.


Психічне здоров’я населення оцінюють ширше, ніж кількість звернень до лікаря чи психолога. Воно охоплює повсякденне функціонування, можливість навчатися й працювати, підтримувати стосунки, піклуватися про близьких і отримувати базові послуги. Ця стаття пояснює, що відомо про поширеність наслідків, які чинники підвищують ризик і що може підтримувати людей у різних гуманітарних обставинах.


Які психологічні наслідки виникають під час гуманітарних криз


У перші години й дні після небезпечної події люди можуть відчувати страх, гнів, сум, розгубленість, заціпеніння, дратівливість, труднощі зі сном і концентрацією, тілесне напруження та підвищену настороженість. Ці реакції часто виникають у відповідь на реальну небезпеку й самі собою не свідчать про психічний розлад. Ступінь переживань може змінюватися залежно від того, чи людина перебуває в безпеці, має їжу, воду, сон, зв’язок із близькими і зрозумілу інформацію.


Психологічний дистрес означає широкий спектр неприємних емоційних і тілесних реакцій. Депресивний, тривожний, посттравматичний або інший клінічний розлад встановлюють за визначеними критеріями, з урахуванням тривалості симптомів, їхньої вираженості, порушення функціонування та професійного оцінювання. Високий бал короткого опитувальника може бути підставою для подальшого обстеження, але не є діагнозом. Недосипання, хронічний біль, соматичні захворювання й побічні ефекти ліків також можуть впливати на самопочуття.


Гуманітарні події здатні загострювати вже наявні психічні стани, сприяти виникненню нових труднощів і створювати проблеми безпосередньо через організацію допомоги. Наприклад, вимушене очікування інформації про ліки чи розподіл їжі може посилювати тривогу, а зруйновані медичні заклади й перебої постачання препаратів — переривати лікування. ВООЗ розрізняє саме ці три джерела проблем: попередні, породжені кризою й пов’язані з гуманітарним реагуванням.


Тривалі наслідки можуть торкатися депресивних і тривожних станів, посттравматичних симптомів, уживання психоактивних речовин, порушень сну та соціального функціонування. Переживання горя після втрати близької людини має власну динаміку й потребує поваги до обставин та культурних практик. Психічне здоров’я залежить також від втрати житла, роботи, школи, звичних ролей і контактів. Тому наслідки кризи не можна звести до одного психіатричного діагнозу.


Поширеність психічних розладів: які цифри підтверджені дослідженнями


Найвідоміша глобальна оцінка стосується людей, які пережили збройні конфлікти протягом попередніх десяти років. У систематичному огляді та метааналізі Charlson і співавторів 2019 року30934-1) оцінена поширеність депресивних, тривожних, посттравматичного, біполярного розладів і шизофренії на певний момент становила 22,1%, з інтервалом невизначеності 18,8–25,7%. Приблизно 13% населення мали легкі форми розглянутих розладів, 4% — помірні, 5,1% — тяжкі. ВООЗ у своїх матеріалах заокруглює частку помірних і тяжких станів до 9%.


Цифра 22,1% не означає, що саме війна спричинила кожен із цих випадків, і не показує поширеність лише ПТСР. Частина людей мала розлади до надзвичайної ситуації. Показник є узагальненою оцінкою для досліджених популяцій із різними умовами, а не універсальним прогнозом для кожної країни, міста чи окремої людини. Нею не слід замінювати локальну оцінку потреб.


Природні катастрофи вивчають окремо. Систематичний огляд і метааналіз Yakubu та співавторів 2026 року описує зв’язок впливу повеней із підвищенням імовірності посттравматичних, депресивних і тривожних розладів. Але навіть дослідження подій одного типу різняться тривалістю спостереження, рівнем експозиції, критеріями вимірювання й складом учасників. Дані про повені не можна механічно переносити на епідемії, обстріли, землетруси або тривале переміщення.


Коли в дослідженні зазначено «поширеність симптомів», це інший показник, ніж «поширеність установлених діагнозів». Одні дослідження запитують про стан за останні два тижні, інші — про переживання протягом року, ще інші проводять клінічні інтерв’ю. Для чесного порівняння треба знати, кого опитували, коли, якими методами та чи враховували людей, що залишилися у важкодоступних місцях.


Що показують дані щодо психічного здоров’я українців


За результатами національного опитування домогосподарств ВООЗ у квітні 2025 року, понад 70% респондентів повідомляли про симптоми тривоги, депресії або сильного стресу протягом попереднього року; приблизно п’ята частина зверталася по професійну допомогу. Ці дані вказують на високу поширеність психологічного навантаження й потребу в доступній підтримці, а також на відмінність між наявністю труднощів і фактичним зверненням.


Понад 70% — показник самозвіту про симптоми за рік, а не частка людей із встановленими психіатричними діагнозами. Його не можна зіставляти з оцінкою 22,1% для конфліктних популяцій як із тим самим явищем. Різні часові межі, діагностичні критерії, способи збору даних і характеристики вибірок змінюють результати. Локальна ситуація в прифронтових громадах, містах із пошкодженою інфраструктурою та безпечніших місцях проживання має окремі особливості.


Для України важливо враховувати повторні ракетні та дронові атаки, перебої електропостачання й транспорту, розлуку з родинами, вимушене переміщення, досвід насильства, втрату доходів і довготривале очікування невизначеного майбутнього. Водночас узагальнення про всіх українців приховують різні обставини життя. Обґрунтовані рішення для громади мають спиратися на її поточну безпеку, ресурси, функціонування й доступність послуг.


Основні чинники ризику


Безпосередній досвід небезпеки й тяжких втрат


Поранення, загроза смерті, втрата близьких, свідчення насильства, руйнування дому і повторні небезпечні події пов’язані з підвищеним психологічним навантаженням. Важлива сукупність впливів: людина може пережити евакуацію, дізнатися про загибель родича, втратити майно і місяцями чекати на рішення щодо житла. Кожна наступна подія змінює можливості адаптації. Інтенсивність симптомів не визначається лише кількістю пережитих небезпек, адже важливі й умови після них.


Тривала невизначеність та повторення загроз


Стресове навантаження зберігається, коли неможливо планувати, коли небезпека повертається або сім’я не знає, де житиме наступного місяця. Порушення сну, необхідність постійно перевіряти повідомлення, хвилювання про близьких і відсутність передбачуваного розкладу можуть підтримувати виснаження. Під час тривалих гуманітарних криз психологічні потреби потрібно оцінювати повторно, а не лише одразу після першої події.


Втрата житла, доходу та базових послуг


Нестача безпечного житла, тепла, води, харчування, медикаментів, транспорту, місць навчання й догляду створює постійну невизначеність і обмежує функціонування. Втрата приватності в тимчасовому прихистку й складні процедури отримання допомоги можуть додавати дистрес. Настанови Міжвідомчого постійного комітету розглядають психічне здоров’я та психосоціальне благополуччя як міжсекторне завдання, тісно пов’язане з безпекою, житлом, освітою, медичними послугами та захистом.


Перерване лікування й супутні стани


Люди з попередніми психічними розладами особливо залежать від безперервності призначеного лікування й доступного спостереження. Перебої ліків та неможливість зв’язатися з лікарем можуть бути значущішими для безпеки, ніж окремі емоційні симптоми. Ризики також змінюють хронічний біль, інвалідність, порушення пам’яті, вагітність із медичними ускладненнями та потреба в постійному догляді. Потрібно оцінювати конкретні потреби кожної людини, а не робити висновок лише за її віком чи діагнозом.


Ізоляція, дискримінація та загроза насильства


Розлука з близькими, відсутність підтримки, мовні й комунікаційні бар’єри, дискримінація та вимушена залежність від інших можуть підвищувати ризики. Для постраждалих від домашнього чи сексуального насильства особливо важливі конфіденційність, безпечне житло, можливість звернутися без присутності кривдника та маршрути захисту. Соціальне становище й доступ до допомоги потребують уваги не меншої, ніж оцінка симптомів.


Захисні чинники: що сприяє кращим результатам


Психологічна стійкість формується у взаємодії людини з її оточенням. Доступ до безпечного житла, передбачуваного доходу, медичної допомоги, правового захисту й значущих стосунків створює умови для відновлення. Систематичний огляд Nickerson та співавторів охопив 174 дослідження дорослих біженців і виявив зв’язки кращого психічного здоров’я із соціальною підтримкою, фінансовою та правовою визначеністю, а також відчуттям здатності діяти.


Переважна більшість досліджень цього огляду була проведена у країнах із високими доходами, а його учасниками були саме біженці. Тому результати слід застосовувати до інших гуманітарних груп з урахуванням відмінностей. Крім того, статистичний зв’язок захисного чинника з кращим результатом сам по собі не доводить лікувального ефекту будь-якого конкретного втручання.


Соціальна підтримка може надходити від сім’ї, друзів, сусідів, колег, учителів, місцевих організацій та служб. Значення мають можливість отримати зрозумілу інформацію, долучатися до рішень, підтримувати культурні практики, відновлювати звичні заняття й контакти. Людина має зберігати право обирати прийнятні для себе форми участі. Примусове розкриття переживань і обов’язкове відвідування групових обговорень не є необхідними умовами відновлення.


Чому люди відновлюються по-різному


Реакції після катастроф мають кілька можливих траєкторій: відносно стабільне функціонування, тимчасові труднощі з поступовим послабленням, тривалі порушення та пізніше посилення симптомів. Огляд Bonanno та співавторів показує, що стійке психічне здоров’я є поширеним варіантом після різних катастроф, хоча індивідуальний перебіг обмежено передбачуваний навіть за відомих факторів ризику.


Пережита катастрофа не означає, що кожній людині обов’язково потрібна психотерапія. Водночас відсутність вираженого дистресу в перший тиждень не гарантує відсутності пізніших труднощів. Значення мають добровільна можливість повернутися по допомогу, повторна оцінка після нових втрат і своєчасне направлення тих, у кого порушене функціонування. Відновлення може відбуватися в нових умовах життя, а не означати повернення до всіх попередніх обставин.


Як змінюються потреби різних груп


Діти та підлітки


У дітей можуть змінюватися сон, гра, навчання, поведінка й потреба в близькості з дорослими. Молодші діти іноді повертаються до раніших способів заспокоєння, а підлітки гостро переживають втрату приватності, друзів, звичних планів та освітнього середовища. Важливо оцінювати, чи є безпечний і доступний дорослий, можливість навчання та гри, зрозуміла інформація і захист від насильства. Висновки про дитину потребують вікового контексту.


Літні люди та люди з інвалідністю


Особливі бар’єри виникають через недоступний транспорт, відсутність допоміжних засобів, ліків, адаптованої інформації, сторонньої допомоги або можливості самостійно залишити небезпечне місце. Людині можуть бути потрібні засоби слуху, зору, пересування, догляд або інший спосіб комунікації. Рішення повинні спиратися на її реальні потреби й участь, а не на припущення, що кожна людина старшого віку чи з інвалідністю реагує однаково.


Вагітні, батьки малих дітей та доглядальники


Потреби цієї групи поєднують психічне самопочуття з доступом до акушерської, післяпологової, педіатричної та соціальної допомоги. Нестача сну, складнощі з харчуванням, відсутність приватності й надмірне навантаження доглядом можуть посилювати виснаження. Важливо підтримувати можливість безпечного догляду та звернення по медичну допомогу, а виражені післяпологові психічні симптоми оцінювати клінічно.


Переміщені люди та ті, хто залишається в зоні загрози


Вимушене переміщення іноді зменшує вплив безпосередньої небезпеки, але може супроводжуватися втратою житла, доходу й соціальних зв’язків, невизначеністю щодо документів та розлукою з близькими. Люди, які залишаються на місці, мають інші перешкоди, зокрема недоступність медичних закладів, укриттів або транспорту. Схожі симптоми можуть мати різні причини, тому програми мають реагувати на реальні умови, а не лише на формальний статус.


Рятувальники, медики та гуманітарні працівники


Фахівці допомоги можуть одночасно переживати втрати та працювати в небезпечних умовах. Тривалі зміни, порушення сну, відповідальність за складні рішення й нестача персоналу потребують організаційного реагування. Корисно оцінювати безпеку роботи, графіки відпочинку, підтримку команди, супервізію та можливість звернення до незалежного медичного фахівця. Психічне здоров’я персоналу залежить і від того, як організована робота.


Як правильно оцінювати психічне здоров’я населення


Спершу треба визначити, який саме показник потрібен: симптоми за певний період, діагностовані розлади, повсякденне функціонування, доступність послуг чи самі потреби у підтримці. Для симптомів використовують відповідні валідовані шкали, для діагностики — клінічну оцінку або стандартизовані діагностичні інтерв’ю. Статистика звернень до служб відображає лише тих, хто зміг і захотів звернутися.


Дослідження повинні за можливості враховувати людей без інтернету, мешканців важкодоступних районів, переселенців, людей із труднощами спілкування чи мобільності. Інакше виникає систематичне викривлення вибірки. Потрібно зазначати час від події, інтенсивність загрози, частку відмов, метод вимірювання, вік та інші характеристики. Повторні спостереження допомагають побачити зміни в часі; одноразове опитування зазвичай дозволяє встановити зв’язки, але не доводить причинності.


Епідеміологічні показники корисні тоді, коли ведуть до рішень. Вимірювання лише симптомів приховує потреби в житлі, ліках, захисті, соціальній допомозі та доступному транспорті. Професійне оцінювання має бути добровільним, конфіденційним і зрозумілим; людина повинна знати мету збору інформації, умови її використання й доступні маршрути допомоги.


Що можуть робити гуманітарні служби й громади


На рівні населення пріоритетом є поєднання даних про небезпеку та руйнування з інформацією про житло, воду, їжу, лікування, освіту й соціальні зв’язки. Громади з найбільшими бар’єрами доступу потребують адресного посилення підтримки. Представники різних груп, зокрема люди з інвалідністю, повинні брати участь в оцінюванні потреб та перевірці доступності рішень.


На рівні громади корисними є прозора інформація, місця безпечного звернення, підтримка зв’язку з близькими, зрозумілі правила розподілу допомоги та можливості взаємодопомоги. Міжвідомчі настанови IASC формулюють ці складники як гуманітарні стандарти роботи різних секторів. Наявність стандарту не означає, що кожен із заходів окремо доведений як клінічне лікування.


На рівні індивідуальної підтримки людина може отримати спокійне вислуховування, практичну інформацію, сприяння контакту з близькими та перенаправлення відповідно до потреб. Ці принципи викладені в посібнику ВООЗ із першої психологічної допомоги. Перша психологічна допомога є гуманною підтримкою в складних обставинах; її не варто називати універсально доведеною профілактикою або лікуванням ПТСР. Ніхто не повинен вимагати від постраждалого детально переказувати пережите.


На рівні спеціалізованої допомоги потрібна безперервність призначеного лікування, доступ до лікаря, забезпечення медикаментами за медичними показаннями та можливість психологічної оцінки. Ширший підхід розкрито в статтях про психічне здоров’я та психосоціальну підтримку і психосоціальну допомогу. Тут ключовим є розуміння того, яка частка населення потребує послуг, чому доступ до них нерівномірний та як змінюються потреби.


Коли потрібне термінове медичне оцінювання


Невідкладну допомогу потрібно організувати за наявності актуальної суїцидальної небезпеки, серйозної загрози самопошкодження, тяжкої дезорієнтації, судом, втрати свідомості, нових неврологічних симптомів, підозри на отруєння або іншого небезпечного для життя стану. Виражена манія, психотичні симптоми й гостра сплутаність потребують медичної оцінки. Фізичні симптоми, особливо біль у грудях, утруднення дихання й раптове порушення рухів, не можна автоматично пояснювати тривогою.


Планове звернення до кваліфікованого фахівця доцільне, якщо симптоми тривалий час порушують сон, догляд за собою, навчання, працю чи стосунки, якщо стан погіршується або людина втрачає можливість виконувати звичні справи. За перерваного лікування слід відновити контакт із лікарем, а зміни препаратів та доз обговорювати з медичним фахівцем. Безпосередня небезпека вимагає насамперед фізичного захисту й доступної невідкладної допомоги.


Клінічну тематику окремо висвітлюють психіатрія катастроф та профілактика ПТСР після травматичної події. Зазначені матеріали допомагають відділити загальнопопуляційні чинники ризику від спеціалізованої діагностики та лікування.


Яких помилок слід уникати під час інтерпретації даних


Поширені помилки — прирівнювати дистрес до діагнозу, називати статистичний зв’язок доведеною причиною, переносити середню оцінку на окрему людину, оцінювати потреби лише за зверненнями до служб або забувати про матеріальні й соціальні умови. Так само помилково вважати, що відсутність помітного емоційного реагування означає відсутність потреби. Ризик описує розподіл результатів у групах за певних умов, а не визначає майбутнє конкретної людини.


Висновки про вразливість окремих груп мають допомагати усувати бар’єри, а не сприяти стигматизації. Дорослі, діти, люди старшого віку, люди з інвалідністю та люди з психічними розладами зберігають право на повагу, участь у рішеннях і конфіденційність інформації. Оцінювання є підґрунтям для доступної допомоги, а не підставою для дискримінаційних обмежень.


Поширені запитання


Чи всі постраждалі від війни або катастрофи матимуть ПТСР?


Ні. Після небезпечних подій можливі різні траєкторії адаптації. Багато людей зберігають або поступово відновлюють функціонування; частина має тривалі труднощі й потребує лікування. ПТСР встановлюють відповідно до клінічних критеріїв, а сам факт пережитого обстрілу, евакуації чи землетрусу не є діагнозом.


Що означає оцінка 22% для населення, яке пережило конфлікти?


Це узагальнена поширеність кількох психічних розладів у популяціях, охоплених дослідженнями, на певний момент часу. Вона не означає, що 22% людей мають ПТСР або що саме конфлікт спричинив кожен випадок. Локальні оцінки залежать від методів дослідження, досвіду населення й умов життя.


Які фактори можуть захищати психічне здоров’я?


Серед важливих ресурсів — фізична безпека, житло, доходи, доступне лікування, підтримка близьких, можливість діяти та зрозуміла інформація. Їхній зв’язок із самопочуттям залежить від контексту, тому гуманітарна політика має враховувати взаємодію цих ресурсів, а не покладатися на один універсальний спосіб психологічної підтримки.


Коли повторно оцінювати психічний стан?


За посилення симптомів, появи нової загрози чи втрат, значного порушення функціонування або переривання медичної допомоги. Навіть коли в перші дні після події людина почувається стабільно, важливо залишити можливість добровільно звернутися пізніше. Спосіб і частоту спостереження визначають за індивідуальними потребами та доступними послугами.


Висновок


Гуманітарні кризи створюють значний тягар для психічного здоров’я населення через небезпечні події та тривалі соціальні наслідки. Доказова картина включає поширений гострий дистрес, підвищений рівень психічних розладів у деяких популяціях і різноманітні траєкторії адаптації. Для ефективної гуманітарної відповіді потрібно одночасно розуміти поширеність симптомів, доступність базових послуг, чинники ризику й захисту та індивідуальні потреби.


Пов’язані статті


Психіатрія катастроф: що це і як допомагають після надзвичайних подій — клінічна допомога під час надзвичайних ситуацій.



Психосоціальна допомога: що це — поняття й загальні форми допомоги.




Джерела


Bonanno, G. A., Chen, S., Bagrodia, R., & Galatzer-Levy, I. R. (2024). Resilience and Disaster: Flexible Adaptation in the Face of Uncertain Threat. Annual Review of Psychology, 75, 573–599.


Charlson, F., van Ommeren, M., Flaxman, A., Cornett, J., Whiteford, H., & Saxena, S. (2019). New WHO prevalence estimates of mental disorders in conflict settings: a systematic review and meta-analysis30934-1). The Lancet, 394(10194), 240–248.



Nickerson, A., Mai, V., Keegan, D., et al. (2024). A systematic review of protective and promotive factors in refugee mental health. Nature Mental Health, 2, 1415–1428.


World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. WHO.


World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. WHO.


World Health Organization Regional Office for Europe. (2025). Health needs assessment of the adult population in Ukraine: survey report: April 2025. WHO Regional Office for Europe.


Yakubu, S., Mousavi, S., Palade, V., et al. (2026). Flooding and the risk of PTSD, depression, and anxiety: A systematic review and meta-analysis. Environmental Research, 296, 124063.


 
 
bottom of page