Меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Інтернет-меми здатні переносити складні політичні й соціальні твердження в короткі, легко впізнавані зображення, жарти та відео. Коли такий формат використовується для висміювання цілих груп, виправдання переслідувань або схвалення заподіяння шкоди, він може впливати на те, які висловлювання учасники цифрової спільноти вважають прийнятними. Для психології насильницького екстремізму головне питання полягає в тому, як гумористична форма змінює соціальне сприйняття ворожого змісту, як підтримуються групові норми та за яких обставин символічне схвалення насильства стає частиною ширшого процесу радикалізації. Дослідження Schmid, Schulze і Drexel показує особливості поширення таких повідомлень; аналіз Crawford, Keen і Suarez-Tangil описує їхню роль у цифрових середовищах, де насильство подають як розвагу.
Мем сам по собі не є ознакою насильницьких намірів. Політична сатира, критика держави, антивоєнний гумор, протестна культура й навіть гостра провокація можуть мати принципово інший зміст та суспільну функцію. Предметом цієї статті є конкретне поєднання гумору з дегуманізацією, погрозами, схваленням нападів і нормалізацією насильства щодо людей або груп. Науково важливо розрізняти зміст повідомлення, реакцію аудиторії, стійкість переконань та фактичні дії.
Що означає нормалізація насильницьких ідей через меми
Нормалізація в цьому контексті означає процес, у якому висловлювання про бажаність, допустимість або виправданість шкоди поступово набувають вигляду звичайної частини повсякденної комунікації. Йдеться про соціальне сприйняття меж прийнятного, а не про автоматичну зміну особистості кожного глядача. Повторюваний жарт може повідомляти аудиторії: «тут про це дозволено сміятися», «ця група заслуговує на приниження» або «схвалення жорстокості є частиною нашої спільної мови». Це пояснення узгоджується з теорією упереджених норм Ford і Ferguson, хоча дослідження цієї теорії не дають підстав автоматично переносити результати на терористичну поведінку.
Цифровий мем є відтворюваною одиницею мережевої культури: користувачі змінюють зображення, підписи й контекст, створюють варіації та впізнають спільний код. Сила формату полягає у стислості, можливості повторного використання та спільному культурному знанні. Один і той самий образ може використовуватися для доброякісної сатири, протесту проти дискримінації або для пропагування ненависті. Тому сенс визначають конкретні слова, зображення, попередній контекст, адресат висміювання та реакції спільноти. Наукові аналізи Farrand і Drexel та Schmid показують, чому кодування змісту й подвійне прочитання ускладнюють дослідження та модерацію.
Чотири рівні, які варто розрізняти
Перший рівень — гумористичне повідомлення, тобто певна картинка, підпис, відео або жарт. Другий — соціальна норма, яку може підтримувати обговорення: наприклад, схвалення приниження певних людей. Третій — переконання конкретної людини щодо прийнятності шкоди. Четвертий — її наміри, підготовчі дії або насильницька поведінка. Між цими рівнями немає встановленої універсальної послідовності. Навіть дослідження з високою точністю опису мережевого контенту зазвичай не мають даних, потрібних для доказу переходу конкретних читачів до насильства. Crawford та співавтори вивчали зображення й культурні практики, а не здатність мемів передбачати напад.
Чому гумор здатен змінювати сприйняття ворожого повідомлення
Гумор привертає увагу, створює емоційне полегшення, полегшує запам’ятовування короткого висловлювання та підтримує соціальний контакт. У мережі він також допомагає встановити, хто «розуміє жарт» і належить до кола посвячених. Таке групове розпізнавання саме по собі звичайне для будь-якої культури спілкування. Проблема виникає, коли винагородою за належність стає публічне схвалення приниження чи насильства. McSwiney і Sengul на матеріалі австралійської політичної анімації продемонстрували, як іронічна форма може робити мову виключення звичнішою та придатнішою для широкої аудиторії.
Дослідження гумору, що принижує, дають важливе уточнення. Ford, Richardson і Petit у своєму огляді дійшли висновку, що такий гумор радше вивільняє або робить соціально допустимим уже наявне упередження, ніж обов’язково створює упередження в людини, яка раніше його не мала. Отже, твердження, ніби один жарт «перетворює» нейтрального глядача на прихильника насильства, виходить за межі доказів. Значення мають вихідні установки, місцеві норми, інтерпретація аудиторії та взаємодія між ними.
Іронія та можливість заперечити серйозність наміру
Іронія дозволяє повідомленню одночасно існувати як розвага й як соціально значуще твердження. Коли користувачі висловлюють погрози чи дегуманізують групу у формі жарту, вони іноді можуть відмахнутися від критики словами «це лише мем». Така невизначеність ускладнює віднесення повідомлення до певної категорії за одним зображенням. Farrand аналізує труднощі регулювання ворожих кодованих висловлювань у мережах. Проте подвійне прочитання не доводить прихованого злочинного наміру кожного автора: потрібно оцінювати контекст і фактичні обставини.
Зворотна можливість також важлива. Іронію використовують для висміювання тоталітаризму, викриття расистських стереотипів, критики агресорів і підтримки постраждалих. Сатиричне зображення насильницького гасла може прямо засуджувати насильство. Автоматичне вилучення з контексту слова або символу призводить до помилкової класифікації. Дослідники Drexel і Schmid наголошують на значенні теми, контексту та обговорення навколо зображення.
Знецінення жертв і дегуманізація
Частина ворожих мемів використовує дегуманізацію і зображує людей як небезпечну однорідну масу, карикатурні об’єкти, загрозу існуванню своєї групи чи об’єкт, страждання якого нібито не заслуговують на співчуття. Така побудова сприяє моральному віддаленню від жертв: легше схвалити жорстокість, коли страждання виключене з кадру або перекодоване як смішний сюжет. Водночас між дегуманізувальним повідомленням та реальним нападом лежить ціла сукупність умов, а міцність причинних зв’язків для конкретних мемів залишається обмежено дослідженою. Аналіз Crawford та співавторів показує співіснування іронії та прославляння насильства в окремих онлайн-спільнотах.
Групова належність і цифрові норми
Мем виконує соціальну функцію, коли користувачі використовують його як знак участі у спільноті. Впізнавання персонажа, контексту або внутрішнього жарту створює відчуття близькості й спільного досвіду. У середовищі, де за принизливий коментар отримують схвалення, а за незгоду — насмішки, учасник може вивчати місцеві правила взаємодії. Поступово публічні реакції повідомляють, які позиції отримують увагу, а які залишаються на периферії. Це гіпотетичний соціально-психологічний механізм, конкретні прояви якого потребують емпіричного дослідження у кожній спільноті.
Дослідження Drexel і Schmid 2026 року особливо цінне тим, що розглядає не тільки початкову картинку, а й відповідь аудиторії. Авторки дослідили 343 меми у тематичному каналі 9GAG та 636 коментарів під шістьма відібраними мемами. Аналіз виявив, що ворожі відповіді з’являлися навіть під суто гумористичними публікаціями. Отже, характер коментарів залежав не лише від рівня ворожості самого зображення: значення мали тема, згадані групи та комунікативні норми середовища. Це описове змішане дослідження конкретного сегмента платформи, а не експеримент щодо зміни переконань чи насильницької поведінки.
Чому реакції аудиторії іноді важливіші за вихідний мем
Два однакові зображення можуть виконувати різні функції в різних цифрових просторах. В одному випадку коментарі пояснюють сатиричний задум, засуджують дегуманізацію й захищають людей, на яких спрямовано напад. В іншому — коментарі додають погрози та схвалення реального насильства. Зміст соціального середовища виявляється через повторювані реакції, норми модерації та характер розмови. Drexel і Schmid показують потребу аналізувати меми разом із коментарями, а не оцінювати вплив за зображенням ізольовано.
Сприйняття одностайності та ефект популярності
Позначки схвалення, поширення та коментарі можуть створювати враження, що певне гасло або ставлення підтримують усі. Проте кількість реакцій відображає поведінку учасників конкретної платформи, обраний алгоритмом склад аудиторії та її звички. Вона не є репрезентативним виміром позиції суспільства. Дослідники Schmid, Schulze і Drexel розмежували поширеність дописів та їхній зміст; навіть високі показники переглядів нічого прямо не повідомляють про намір скоїти насильство.
Що показують дослідження конкретних мережевих середовищ
Телеграм-канали: гумор і поширення ворожих повідомлень
Schmid, Schulze і Drexel виконали кількісний контент-аналіз 1200 мемів із німецькомовних ультраправих каналів Telegram за 2020–2021 роки. Меми з крайніми ідеологічними наративами окремо, як і меми з гумором окремо, набирали менше переглядів порівняно з іншими категоріями; натомість поєднання крайніх наративів та гумору було пов’язане зі статистично вищим охопленням. Це вагомий доказ того, що спосіб подання й зміст можуть взаємодіяти в межах виміряного інформаційного потоку.
Дослідження не доводить, що гумористичний мем спричиняє підтримку насильства, що перегляд веде до вербування або що всі алгоритми платформ однакові. Охоплення — це показник розповсюдження, а не психологічної трансформації людини. Крім того, дані походили з визначеного набору каналів в окремі роки й не відображають усі мережі або всі політичні середовища.
Анонімні форуми та меми, що прославляють насильство
Crawford, Keen і Suarez-Tangil дослідили близько 135 тисяч зображень, зібраних із різних анонімних форумів у березні–червні 2020 року, поєднавши кількісне збирання даних з етнографією та візуальним аналізом. Вони описали культурні форми, у яких насильство висміюють, знецінюють або прославляють. Ця робота поглиблює розуміння субкультурної мови, але її матеріалом є зображення й практика спільнот, а не встановлений причинний шлях від контакту з мемом до особистої насильницької дії.
Особливо важливо уникати сприйняття всіх учасників анонімних форумів як єдиної групи. Люди можуть переглядати однакові зображення з цікавості, для критичного дослідження, журналістської роботи, документування погроз або власне для підтримки ворожого змісту. Значення мають дії та контекст, а не сама присутність на платформі.
Розважальна платформа: ворожі реакції на звичайні жарти
У дослідженні Drexel і Schmid об’єктом був один німецькомовний сегмент 9GAG протягом одного тижня 2023 року. Авторки поєднали класифікацію 343 мемів та якісне читання коментарів під шістьма відібраними публікаціями. Ворожі відповіді виникали і після зображень із неекстремальним гумористичним змістом. Це спонукає дослідників враховувати тему розмови та локальну атмосферу майданчика, а також утримуватися від простої формули «що жорсткіший мем, то більша ворожість аудиторії».
Відеосатира та межі публічно прийнятного
McSwiney і Sengul досліджували 34 короткі анімаційні випуски австралійського політичного проєкту. Їхній якісний аналіз показав, як іронія та висміювання можуть пом’якшувати публічне звучання виключальних повідомлень. Такі дані допомагають описати риторичні прийоми, але не дають числової оцінки ризику реального насильства.
Чи справді повторення знижує чутливість до насильства
Теорія десенсибілізації припускає, що часте зіткнення з тривожним матеріалом може зменшувати емоційну реакцію на подібні стимули. У лабораторному дослідженні Fanti, Vanman, Henrich і Avraamides повторний перегляд сцен насильства був пов’язаний із короткочасним ослабленням співчуття до потерпілих. Цей результат стосується реакції на відеосцени у визначених експериментальних умовах. Його недостатньо, щоб стверджувати: регулярний перегляд політичних мемів зумовлює готовність нападати, а будь-яка іронія щодо насильства спричиняє довготривалу байдужість.
Десенсибілізація, схвалення шкоди та реальне насильство — різні результати. Людина може перестати емоційно реагувати на повторюваний кадр і водночас чітко засуджувати завдання шкоди. Інша людина може висловлювати жорстокі переконання без переходу до дій. Саме тому якісні дослідження мають окремо вимірювати емоційні реакції, соціальні норми, установки, наміри й поведінкові наслідки.
Меми як частина ширшого процесу насильницької радикалізації
Насильницька радикалізація охоплює різні біографічні, міжособистісні, ідеологічні та суспільні обставини, пов’язані з легітимацією або практикуванням ідеологічно мотивованого насильства. Онлайн-контент може бути одним із джерел інформації та соціальної взаємодії. Проте жоден тип мему не є самодостатнім поясненням такої траєкторії. У дослідженнях Crawford та співавторів і Schmid та співавторок вимірювали медійні практики, а не універсальні стадії радикалізації.
У різних випадках іронічний зміст може залишатися формою культурної участі, підсилювати вже наявні упередження, допомагати людині відчути належність до групи, співіснувати з конспірологічними уявленнями або брати участь у публічному виправданні насильства. Різниця між цими ситуаціями принципова. Навіть коли група схвалює агресивні гасла, з цього не випливає, що кожен її учасник має намір вчинити злочин.
Що відомо про алгоритмічне поширення
Алгоритмічні стрічки, рекомендовані дописи, перепублікації й соціальне схвалення впливають на видимість цифрового матеріалу. Однак механізм показу контенту, його емоційне сприйняття та подальша поведінка є окремими питаннями. Дані про популярність мемів не слід подавати як доказ того, що система рекомендацій цілеспрямовано радикалізує конкретну особу. Дослідження Schmid, Schulze і Drexel встановило зв’язок між характеристиками мемів та їхнім охопленням у досліджених Telegram-каналах, а причинну роль усіх можливих рекомендаційних систем у насильницькій радикалізації воно не перевіряло.
Від жарту до схвалення реальної шкоди: наукові межі
У публічній дискусії часто припускають лінійну схему: спершу жарти, потім жорстка ідеологія, далі напад. Для такого універсального переходу наукових підтверджень немає. Серед спостережуваних результатів можуть бути вища помітність контенту, ворожі коментарі, зміна сприйнятої норми, підтримка дискримінаційних дій або групова солідарність. Кожен із них потребує окремого способу вимірювання. Вивчення онлайн-дискурсу інформує профілактику, але не замінює обґрунтованої професійної оцінки конкретних загроз.
Механізми, які потрібно розглядати окремо
Згуртування через спільний сміх
Спільний жарт створює відчуття взаєморозуміння. Цей ефект може підтримувати доброзичливі зв’язки, однак у ворожих групових середовищах інколи поєднується з приниженням сторонніх. Тлумачення такого гумору залежить від того, чи визнають учасники людську гідність адресатів жарту та як реагують на заперечення. McSwiney і Sengul описали зв’язок гумористичної форми з нормалізацією виключальних висловлювань у своєму матеріалі.
Моральне виправдання через зменшення серйозності
Жартівливе подання може відволікати від морального змісту повідомлення: насильницьку дію представляють як кумедний епізод, а жертв — як безіменні персонажі. Тут важливі моральне оцінювання й емпатія аудиторії. Теорія Ford і Ferguson допомагає зрозуміти, як гумор змінює відчуття допустимості упередженої поведінки. Водночас не кожне применшення серйозності є готовністю до насильства.
Кодовані висловлювання та символічне розпізнавання
У мережі зустрічаються символи, значення яких встановлює локальна спільнота. Звичайний образ може набути в ній ворожого змісту, а в іншій залишатися нейтральним. Farrand показує, чому ізольований символ є недостатнім для однозначного висновку про характер повідомлення. Під час публічної оцінки важливі конкретний зміст, контекст, повторюваність і зв’язок із прямими погрозами.
Соціальне навчання через реакції групи
Схвалення, сміх, осуд і мовчання можуть повідомляти, які висловлювання в середовищі виглядають прийнятними. Але ці сигнали нерівномірні: активна меншість здатна створювати враження широкої підтримки. Виявлені в дослідженні Drexel і Schmid випадки ворожих коментарів під звичайними гумористичними мемами показують, що соціальний контекст потрібен для пояснення обговорення.
Як відрізняти політичну сатиру від схвалення насильства
Під час інтерпретації має значення, що саме є предметом жарту. Критика державних рішень, чиновника, політичної партії, війни або ідеології належить до широкого поля суспільної дискусії. Ворожим за змістом може бути повідомлення, яке зображує людей такими, що заслуговують на фізичне знищення, закликає до нападу чи виправдовує вже завдану шкоду. Зв’язок з ідеологією або політичною суперечкою не є підставою ототожнювати сатиру з насильницьким екстремізмом. Наукові праці Farrand та McSwiney і Sengul засвідчують складність розмежування за жанром і тональністю.
Уявімо умовний випадок: карикатура висміює рішення уряду, використовуючи саркастичні слова. Це політичний коментар, зміст якого оцінюють за конкретним висловлюванням. Інший умовний мем стверджує, що всіх членів певної групи треба фізично скривдити, і подає це як кумедний сюжет. Тут присутнє схвалення шкоди незалежно від комедійного оформлення. Між ними можуть існувати численні неоднозначні випадки, які потребують уважного читання контексту. Наведені приклади ілюстративні, а не юридична класифікація.
Важливо також розуміти відмінність між використанням небезпечних символів для критичного розбору та їхнім прославлянням. Журналіст, дослідник або освітянин може цитувати ворожу мову, аби показати її шкідливість. Автоматичний висновок із самих символів здатен призвести до хибних звинувачень та обмеження законного обговорення.
Підлітки, цифрова культура і ризики стигматизації
Підліткові мережеві практики часто пов’язані з гумором, пробуванням стилів самовираження, бажанням належати до спільноти та перевіркою реакції ровесників. Це звичайні завдання соціального розвитку. Іронічні меми, темний гумор або інтерес до конфліктної тематики самі по собі не свідчать про насильницьку радикалізацію. Психологічно доцільніше з’ясовувати, що підліток вкладає у зміст, як він ставиться до реальної шкоди та чи існує конкретна загроза. Перенесення висновків із контент-аналізів дорослих онлайн-спільнот на всіх неповнолітніх було б науково неправомірним.
Освітня розмова може починатися з простих запитань: «Що тут висміюють?», «Хто є адресатом жарту?», «Чи зміниться сенс, якщо уявити реальну людину на місці персонажа?», «Чому одні коментарі отримують схвалення?». Мета — розвиток здатності тлумачити медіа, аргументувати позицію та усвідомлювати наслідки слів. Погрози й безпосередню небезпеку, якщо вони з’являються, потрібно розглядати як окремі факти, а не як привід оцінювати небезпечність дитини за її списком підписок.
Захист приватності має практичне значення. Приховане масове відстеження переписок, складання психологічних профілів за мемами й поширення скриншотів із персональними даними можуть заподіяти додаткової шкоди та підірвати довіру. Для освітян, батьків і служб підтримки пріоритетом є пропорційна, законна й конкретна реакція на наявні обставини, особливо коли йдеться про неповнолітніх.
Як дослідники вивчають нормалізацію і що залишається невідомим
Контент-аналіз допомагає класифікувати типи мемів: критику, знецінення, стереотипізацію, дегуманізацію або схвалення насильства. Етнографічне дослідження з’ясовує місцеві норми й особливості спілкування. Опитування вимірюють установки, експерименти — реакції на контрольовані стимули, а довготривалі спостереження можуть допомогти розрізнити послідовність змін. Кожен метод відповідає на своє питання. Schmid, Schulze і Drexel досліджували охоплення мемів, Drexel і Schmid — зміст і коментарі, Fanti та співавтори — короткочасні емоційні реакції на відеосцени.
Головні методологічні обмеження
По-перше, дослідники часто працюють із конкретними майданчиками та спільнотами. По-друге, дані про перегляди, поширення й коментарі не встановлюють реальних переконань кожного користувача. По-третє, іронія змінює значення залежно від культури, ситуації та попередньої розмови. По-четверте, самовідбір аудиторії створює проблему: люди, які вже поділяють певні погляди, частіше шукають відповідний контент. По-п’яте, надзвичайно рідкісні випадки реального тяжкого насильства складно вивчати на достатніх вибірках. Тому висновки про механізми комунікації не можна прирівнювати до надійних прогнозів нападу.
Додаткове обмеження — культурна й мовна переносність. Висновки про німецькомовні канали, австралійські анімаційні ролики та міжнародні форуми пояснюють окремі механізми, але не доводять, що ті самі ефекти мають однаковий масштаб в українському цифровому середовищі. Україні потрібні незалежні дослідження власних аудиторій, тем, комунікативних норм і контекстів війни, проведені з етичним захистом учасників.
Що працює для профілактики: розділяємо принципи й доведені результати
Профілактика має починатися з розуміння того, яка саме проблема виникла: поширення ворожих висловлювань, цькування, дегуманізація, конкретна погроза, залучення до насильницької групи чи безпосередній ризик нападу. Одне повідомлення не вимагає однакової відповіді в усіх ситуаціях. Для повсякденного спілкування доречними можуть бути пояснення контексту, підтримка людей, яких принижують, узгоджені правила спільноти та медіаграмотність. Якщо виникає конкретна загроза життю, пріоритетом стає безпека й звернення до компетентних служб.
Модерація, правила спільнот і допомога постраждалим
Виразні правила, які пояснюють заборону погроз та цілеспрямованого переслідування, створюють зрозумілий порядок реагування. Практично важливо враховувати зміст повідомлення, контекст і повторюваність, передбачати можливість оскарження помилки, забезпечувати захист приватності та підтримку постраждалих від цькування. Ці підходи мають нормативне й організаційне обґрунтування; їхню ефективність саме для зменшення майбутнього ідеологічного насильства потрібно перевіряти окремо.
Контрповідомлення і корекція сприйнятих норм
Публічне пояснення, чому «жарт» знецінює людей або схвалює завдання шкоди, може допомогти аудиторії усвідомити зміст. Проте переконати людину змінити висловлювання, змінити її установку й зменшити підтверджений ризик насильства — три різні цілі. Систематичний огляд Treacy, Reed і Glazzard показує обмежену якість оцінювань багатьох реальних кампаній протидії насильницькому екстремізму. Огляд Campbell, представлений Neyroud, також вказує на нестачу переконливих доказів впливу контрнаративів на основні поведінкові результати, хоча окремі вторинні установки можуть змінюватися.
Практична позиція полягає в тому, щоб не оцінювати профілактику лише кількістю переглядів, уподобань або видалених дописів. Цінними є також безпечне середовище, зрозумілі правила, доступ до підтримки й відсутність дискримінаційного поводження. Водночас жоден із цих показників самостійно не доводить запобігання насильницьким злочинам.
Розмова без приниження
Починати краще з конкретного змісту повідомлення: «У цьому жарті схвалюється заподіяння шкоди людям; я не підтримую таке ставлення». Далі можна запитати, що людина мала на увазі, і вислухати її відповідь, не перетворюючи коротку розмову на публічний допит. У родині та школі важливо зберігати можливість безпечного звернення по допомогу, якщо учасник групи відчуває тиск, страх або стикається з погрозами. Це загальні принципи підтримувального спілкування, а не валідована програма дерадикалізації з гарантованим результатом.
Український контекст: безпека, свобода висловлювань і правова оцінка
В умовах російської збройної агресії в українському інформаційному просторі циркулюють матеріали про війну, загибель людей, збройний опір, міжнародні злочини, пропаганду та сатиру. Їхнє психологічне значення й правова оцінка залежать від конкретних обставин. Підтримку законного захисту України, воєнну сатиру, документування злочинів та гуманітарне свідчення не можна автоматично прирівнювати до насильницького екстремізму. У науковій статті терміни використовуються для аналізу психологічних механізмів, а юридична кваліфікація окремого діяння належить компетентним органам на підставі чинного права.
Якщо повідомлення містить конкретну й безпосередню погрозу життю або відомості про можливий злочин, діяти потрібно відповідно до ситуації: не підтримувати поширення небезпечного матеріалу, зберегти доступні фактичні відомості для передання компетентним службам, не вдаватися до самостійного переслідування людини й повідомити поліцію. Державна служба України з надзвичайних ситуацій підтверджує номери 102 для поліції та 112 для єдиної системи екстреної допомоги. Ця рекомендація стосується конкретної загрози, а не незгоди з поглядами чи оцінки особистості за мемами.
Чого варто уникати під час реагування
Поширення імен неповнолітніх, публічні звинувачення на підставі неоднозначного символу, створення неперевірених «списків небезпечних людей» та самовільне психологічне профілювання можуть завдати шкоди. Аналізуйте дії й контекст, забезпечуйте захист постраждалих, дотримуйтеся пропорційності та відмежовуйте факти від припущень. Для випадків реального насильства або погроз потрібна індивідуальна професійна оцінка відповідно до встановлених процедур.
Поширені запитання
Чи може звичайний мем радикалізувати людину?
Сам перегляд мему не дозволяє зробити такий висновок. Наукові дослідження описують поширення ворожих повідомлень, реакції аудиторії та групові норми. Вони не підтверджують універсальної схеми, за якою конкретне зображення спричиняє насильницьку поведінку. Crawford та співавтори досліджували культурні практики, а Schmid та співавторки — охоплення контенту.
Чим небезпечна фраза «це лише жарт»?
Вона іноді приховує або зменшує видимість схвалення шкоди й ускладнює відповідальну розмову. Проте конкретне використання цієї фрази саме по собі не встановлює ані прихованого наміру, ані юридичної провини. Farrand пояснює труднощі тлумачення кодованого й іронічного контенту.
Чи означає чорний гумор прихильність до насильства?
Ні. Темний гумор може бути способом переживання стресу, творчим висловлюванням або критикою жорстокості. Оцінювати треба конкретне повідомлення, контекст, ставлення до реальних жертв і фактичні дії. Узагальнення за жанром жарту не має належної доказової основи.
Чому в коментарях під нейтральними мемами виникає ненависть?
Тому що реакції залежать також від теми, складу аудиторії та норм середовища. У дослідженні Drexel і Schmid ворожі коментарі траплялися й під суто гумористичними дописами. Це спостереження не дає підстав робити висновок про всіх користувачів платформи.
Чи варто негайно заборонити всі політичні меми?
Таке загальне рішення не випливає з досліджень. Потрібно розрізняти законну політичну дискусію, сатиру, документування насильства, переслідування та прямі погрози. Реакція має відповідати конкретному змісту й ризику та поважати права учасників спілкування.
Що робити, якщо підліток поширює образливі або жорстокі меми?
Спочатку з’ясуйте зміст, ситуацію та ставлення до реальної шкоди, підтримайте спокійну розмову й поясніть наслідки приниження. За наявності переслідування зверніться до відповідальних дорослих і служб підтримки. Конкретні погрози потребують окремої оцінки та належного реагування. Складання «психологічного профілю екстреміста» за одним дописом не має підстав.
Чи можна оцінювати ефективність профілактики кількістю переглядів?
Перегляди відображають помітність контенту, а не доведену зміну переконань чи зменшення насильницьких дій. Treacy, Reed і Glazzard вказують на методологічну слабкість значної частини оцінювань комунікаційних кампаній.
Висновок
Меми та іронія можуть впливати на поширення ворожих ідей, соціальні норми й відчуття належності до цифрової спільноти. Найкраще підтверджені результати стосуються характеристик повідомлень, їхнього охоплення та мови коментарів; значно слабше досліджено, за яких умов це перетворюється на довготривалу підтримку насильства і тим більше на фактичні напади. Для освіти, модерації й профілактики важливо бачити зміст і соціальний контекст, розрізняти свободу переконань і схвалення завдання шкоди, захищати права людей та реагувати на реальні загрози пропорційно й доказово.
Пов’язані статті
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — загальний соціально-психологічний механізм зміни групових позицій.
Дегуманізація: що це і до яких наслідків може вести — механізм відмови іншим людям у повній людяності.
Мова ворожнечі: категоризація і дегуманізація в комунікації — межі та наслідки ворожих висловлювань.
Соціальні норми: як вони формуються і впливають на поведінку — як виникає сприйняття того, що у групі дозволено.
Кібербулінг: психологічні наслідки та що робити — допомога в ситуаціях онлайн-переслідування.
Пропаганда: що це — ширший контекст впливу повідомлень на аудиторію.
Джерела
Crawford, B., Keen, F., & Suarez-Tangil, G. (2021). Memes, Radicalisation, and the Promotion of Violence on Chan Sites. Proceedings of the International AAAI Conference on Web and Social Media, 15(1), 982–991. https://doi.org/10.1609/icwsm.v15i1.18121.
Drexel, A., & Schmid, U. K. (2026). It Doesn’t Take Extremes to Trigger Hate: A Mixed-Methods Study on Meme Extremity and User Comments on 9GAG. Social Media + Society. https://doi.org/10.1177/20563051261484469.
Fanti, K. A., Vanman, E., Henrich, C. C., & Avraamides, M. N. (2009). Desensitization to media violence over a short period of time. Aggressive Behavior, 35(2), 179–187. https://doi.org/10.1002/ab.20295.
Farrand, B. (2023). ‘Is This a Hate Speech?’ The Difficulty in Combating Radicalisation in Coded Communications on Social Media Platforms. European Journal on Criminal Policy and Research, 29, 477–493. https://doi.org/10.1007/s10610-023-09543-z.
Ford, T. E., & Ferguson, M. A. (2004). Social consequences of disparagement humor: A prejudiced norm theory. Personality and Social Psychology Review, 8(1), 79–94. https://doi.org/10.1207/S15327957PSPR0801_4.
Ford, T. E., Richardson, K., & Petit, W. E. (2015). Disparagement humor and prejudice: Contemporary theory and research. HUMOR, 28(2), 171–186. https://doi.org/10.1515/humor-2015-0017.
McSwiney, J., & Sengul, K. (2024). Humor, Ridicule, and the Far Right: Mainstreaming Exclusion Through Online Animation. Television & New Media, 25(4), 315–333. https://doi.org/10.1177/15274764231213816.
Neyroud, P. (2024). Update on Campbell's Countering Violent Extremism programme. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1387.
Schmid, U. K., Schulze, H., & Drexel, A. (2025). Memes, humor, and the far right’s strategic mainstreaming. Information, Communication & Society, 28(4), 537–556. https://doi.org/10.1080/1369118X.2024.2329610.
Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2026). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression, 18(3), 330–368. Published online 2024. https://doi.org/10.1080/19434472.2024.2419390.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Контакти екстрених служб України. https://bezpeka.dsns.gov.ua/contacts.