Чорно-біле мислення та нетерпимість до невизначеності в радикалізації
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Чорно-біле мислення та нетерпимість до невизначеності можуть робити однозначні ідеологічні пояснення психологічно привабливими, особливо коли людина переживає загрозу, втрату контролю, приниження або нестабільність власної ідентичності. У дослідженнях радикалізації ці процеси розглядають як можливі складники взаємодії між особистими переживаннями, переконаннями, груповими зв’язками та соціальним середовищем. Водночас радикальність поглядів, догматизм, схвалення насильства, намір його застосувати й фактичне насильство є різними результатами, які потребують окремого пояснення. Масштабний систематичний огляд 127 досліджень показує, що жоден із досліджуваних психологічних чинників сам собою не дає надійного індивідуального прогнозу насильницької поведінки.
У цій статті розглянуто, що саме психологи називають дихотомічним мисленням, нетерпимістю до невизначеності та потребою в когнітивній визначеності; які зв’язки з радикальними переконаннями й підтримкою насильства підтверджено емпірично; за яких обставин механізми можуть посилювати один одного; як їх оцінюють дослідники та які висновки обґрунтовано для освіти, профілактики і безпечного спілкування.
Що означає чорно-біле мислення у психології радикалізації
Чорно-біле, або дихотомічне, мислення — це спосіб інтерпретації інформації переважно через взаємовиключні категорії: правильне або хибне, своє або чуже, добрий або поганий, перемога або поразка. У звичайному житті категоризація допомагає швидко орієнтуватися. Проблеми виникають тоді, коли складні події та люди послідовно оцінюються лише через полярні ярлики, а суперечлива інформація перестає змінювати початкову оцінку.
Для психології радикалізації суттєвими є не самі категорії, а спосіб їх використання. Вислів про те, що певна політична програма є неприйнятною, належить до звичайної сфери переконань і суспільної суперечки. Ідеологічне пояснення, за яким цілу групу зображають суцільною загрозою, позбавляють індивідуальних відмінностей і проголошують насильство допустимим засобом розв’язання конфлікту, поєднує поляризацію суджень із додатковими механізмами морального виправдання.
Витоки дослідження цього стилю сягають роботи Ельзи Френкель-Брунсвік про нетерпимість до неоднозначності. У статті 1949 року вона описувала прагнення до однозначних оцінок, передчасне завершення судження та труднощі з прийняттям суперечливих характеристик людей. Це історичне теоретичне джерело, а не сучасна шкала визначення ризику екстремістського насильства.
Категоричність думки, догматизм і підтримка насильства
Людина може впевнено відстоювати моральний принцип, політичну реформу чи релігійне переконання й водночас відкрито обговорювати факти, визнавати складність інших людей та відкидати насильство. Догматизм точніше описує небажання переглядати певні висновки за наявності відповідних доказів. Насильницька радикалізація вимагає окремого аналізу того, як формується прийнятність заподіяння шкоди.
Огляд Зміґрод про когнітивну ригідність та ідеології показує зв’язки між негнучкістю мислення, догматизмом і крайністю ідеологічних позицій у різних політичних та позаполітичних середовищах. Це не означає, що жорстка позиція у суспільній дискусії автоматично засвідчує готовність до насильства.
Нетерпимість до невизначеності: психологічний зміст
Нетерпимість до невизначеності — це схильність оцінювати відсутність ясної інформації, передбачуваності чи гарантованого результату як особливо обтяжливу або загрозливу. Вона може виявлятися у надмірному пошуку запевнень, труднощах із рішенням за неповних даних, прагненні контролювати майбутнє або переживанні безсилля перед відкритими питаннями.
Огляд факторної структури шкали нетерпимості до невизначеності розрізняє два взаємопов’язані виміри: активне прагнення передбачуваності й визначеності та утруднення мислення й дії за умов невизначеності. Ці реакції можуть існувати в однієї людини одночасно або проявлятися залежно від обставин.
У політичному або груповому контексті невизначеність часто стосується не лише завтрашніх подій. Під питанням можуть опинитися власна гідність, безпека близьких, приналежність до спільноти, пояснення пережитої несправедливості та уявлення про майбутнє. Саме тому просте, емоційно насичене пояснення складної ситуації іноді дає короткочасне відчуття порядку. Таке полегшення психологічно зрозуміле, але не доводить правильності відповідного пояснення.
Три близькі, але різні поняття
Нетерпимість до невизначеності стосується негативної реакції на невідомий перебіг або результат подій. Нетерпимість до неоднозначності — труднощів із ситуаціями, для яких одночасно можливі кілька інтерпретацій. Потреба в когнітивній визначеності — мотиваційне прагнення якнайшвидше отримати чітку відповідь і зберегти її як завершений висновок. Когнітивна ригідність — відносна складність перемикання правил, перспектив або способів розв’язання завдання.
Ці явища частково перетинаються, але вимірюють різні психологічні процеси. Систематичний концептуальний огляд Карлтон та співавторів прямо відмежовує нетерпимість до невизначеності від нетерпимості до неоднозначності й потреби в когнітивній визначеності. Тому дослідження одного конструкта не слід автоматично представляти як доказ властивостей іншого.
Чому невизначеність може посилювати потяг до простих ідеологічних пояснень
Один із досліджуваних механізмів виглядає так: людина переживає незрозумілу або загрозливу подію, прагне зменшити невизначеність, знаходить пояснення, яке чітко позначає причину проблеми та обіцяє відновлення порядку, після чого може активніше захищати знайдену схему від суперечностей. Це можливий психологічний процес, а не обов’язкова послідовність подій для кожного випадку радикалізації.
Важливо, що зменшення невизначеності може відбуватися й через конструктивні шляхи: наукове навчання, надійну інформацію, підтримувальні стосунки, професійну допомогу, громадську участь та вироблення реалістичних планів. Вплив конкретного пояснення залежить від його змісту, групових норм, доступних альтернатив і соціального контексту.
Потреба в остаточній відповіді
Потреба в когнітивній визначеності посилює суб’єктивну привабливість повідомлень, які створюють враження абсолютної ясності: хто винен, хто має рацію, чому все відбувається і що слід зробити. Особливо важливим стає момент, коли складний світ пропонується звести до єдиної причини й універсального засобу її усунення.
У серії шести досліджень Обайді та співавторів, проведених у різних країнах і вибірках, сприйнята культурна загроза була пов’язана з показниками насильницького екстремізму через підвищення потреби в когнітивній визначеності. Два попередньо зареєстровані експерименти з маніпулюванням сприйняттям загрози та ще один експеримент із впливом на мотиваційний посередник додали причинні аргументи для окремих частин моделі. Основні наслідки оцінювали за відповідями й намірами учасників; експеримент не доводить, що конкретна людина вчинить насильство.
Самоневизначеність і групова ідентичність
Теорія невизначеності та ідентичності пояснює, чому ясна групова належність може допомагати людині впорядковувати уявлення про себе. Коли статус, соціальна роль або місце у спільноті стають непевними, чіткі групові межі та впізнавані норми інколи набувають особливої ваги. Гоґґ і Адельман розглядають емпіричні дослідження цього механізму в контекстах радикальних груп, авторитарного лідерства та готовності підтримувати групові дії.
Сама потреба належати до спільноти є загальнолюдською. У кожній спільноті існують власні норми: одні підтримують мирне співіснування, взаємодопомогу й демократичні процедури; інші можуть нормалізувати ворожість і схвалення примусу. Отже, зміст групових норм і ставлення до насильства мають самостійне пояснювальне значення.
Роль втрати значущості, приниження й загрози
Потреба відновити значущість власного життя може загострюватися після приниження, соціального відкидання, втрати ролі або гострого переживання несправедливості. У такі моменти людина іноді гостріше потребує пояснення подій і способу повернути відчуття впливу. Але схожий досвід може вести до дуже різних шляхів: громадянської солідарності, мирного протесту, особистісного зростання, відсторонення або конфлікту.
Веббер та співавтори досліджували, як переживання втрати значущості може впливати на екстремістські настанови через потребу в когнітивній визначеності. Польові та експериментальні дані підтримали модель мотиваційного посередництва, однак їх слід оцінювати з урахуванням конкретних вибірок, вимірюваних настанов і соціальних обставин.
Переживання несправедливості саме по собі може бути обґрунтованим. Науковий аналіз зосереджується на наступних процесах: як людина інтерпретує подію, кому приписує відповідальність, які способи відновлення справедливості вважає прийнятними, чи визнає права інших та як її рішення змінюються у взаємодії з групою.
Когнітивна негнучкість і крайність переконань: що показують дослідження
Дослідження Зміґрод, Рентфроу та Роббінса охопило 1047 учасників із Великої Британії та США. Автори використали поведінкові завдання на когнітивну гнучкість і моделі статистичних зв’язків. Менша гнучкість була пов’язана зі схваленням готовності завдавати шкоди задля захисту своєї групи й із самозвітом про готовність пожертвувати собою заради неї.
Цей результат важливий з двох причин. По-перше, вимірювання не зводилося до запитання «чи вважаєте ви себе гнучкою людиною?». По-друге, йшлося про настанови, відповіді на завдання й умовні сценарії, а не про спостереження за реальними нападами. Статистична модель може пояснювати частину відмінностей між учасниками, залишаючись непридатною для висновку про майбутню поведінку конкретної людини.
У сучасному огляді Деверсона, Дельфаббро та Балзана розрізнено когнітивну, емоційну, психологічну гнучкість і гнучкість переконань. Огляд охоплює різні типи досліджень, але має характер узагальнювального огляду сфери, а не метааналізу, який визначає точний універсальний розмір ефекту. Автори також підкреслюють необхідність відмежовувати мислення у нейтральному завданні від ухвалення рішень за умов сильних емоцій.
Чи притаманна когнітивна ригідність лише одній ідеології
Спроби пов’язати негнучкість виключно з певним політичним табором стикаються з проблемами визначення крайності, вибору вибірок, вимірювання переконань і соціального контексту. Огляд 2020 року обговорює зв’язки між ригідністю, догматизмом, партійністю та крайніми поглядами в різних ідеологічних середовищах.
Практичний висновок полягає в тому, що психологічну якість мислення оцінюють за процесом роботи з інформацією, а ставлення до насильства — за змістом намірів і дій. Політична ідентичність, релігійність, етнічне походження й належність до мирних рухів не є тестами на можливість насильства.
Як дихотомічне мислення взаємодіє з груповими процесами
Людина формує переконання в соціальному середовищі: обговорює події, порівнює аргументи, отримує схвалення, стикається з незгодою та вчиться розрізняти межі допустимого. У деяких групах обговорення може посилювати початкові позиції. Цей окремий феномен детально розкрито в матеріалі «Групова поляризація».
Коли групова належність стає центральною для самооцінки, незгода із загальноприйнятим поясненням іноді переживається як загроза статусу або лояльності. Тоді прості описи «своїх» і «чужих» можуть підтримувати соціальний зв’язок усередині групи. Проте групи відрізняються: вони можуть винагороджувати як жорстку одностайність, так і сумлінну дискусію, вміння змінювати погляд і співпрацю з іншими.
Механізми соціальної ідентичності та тиску групових норм є предметом соціальної психології. Дослідження радикалізації додають до цього питання про те, як саме групи пояснюють конфлікт, легітимують або засуджують насильство та визначають моральні межі дії.
Емоційне підкріплення категоричних пояснень
Гнів, страх і відчуття приниження здатні звужувати увагу до загрози, підвищувати привабливість швидких висновків і робити суперечливі факти важчими для опрацювання. Відчуття полегшення після отримання однозначної відповіді може посилювати прихильність до неї. Ця інтерпретація узгоджується з мотиваційними моделями когнітивної визначеності, але не означає, що будь-який сильний емоційний стан спричиняє радикалізацію. У дослідженні культурної загрози й потреби у визначеності перевірено конкретну модель зв’язку загрози з екстремістськими настановами.
Чому просте пояснення може бути переконливим, навіть коли воно помилкове
У кризовій ситуації коротка історія з одним винуватцем, зрозумілим наміром і неминучим наслідком може сприйматися як більш цілісна за складний опис із кількома причинами й невідомими змінними. Суб’єктивна ясність підвищує відчуття орієнтації, але істинність твердження визначають докази, якість перевірки та можливість відтворити результат.
Саме тому слід розрізняти психологічну привабливість пояснення, впевненість у власній позиції та його емпіричну обґрунтованість. У дослідженнях радикалізації така відмінність важлива ще й тому, що людина може прийняти простий наратив і водночас відкидати насильницькі засоби. Додаткове вивчення потребують групові норми, моральні дозволи, конкретні наміри та доступні альтернативи.
Практична навичка критичного мислення полягає в тому, щоб бачити різницю між фактом, оцінкою, припущенням і прогнозом. Коли даних бракує, коректною відповіддю часто стає визнання відкритого питання та план його перевірки.
Від радикальних ідей до насильницьких дій: межі пояснення
Систематичний огляд Вольфовіца та співавторів узагальнив 127 досліджень, понад 1300 оцінок зв’язків і 101 потенційний чинник. Дослідники розділяли радикальні переконання, радикальні наміри й радикальну поведінку. Для більшості досліджуваних змінних зв’язки були малими або дуже малими. Це підкреслює важливість оцінювання конкретного результату, а не загальної етикетки «радикалізований».
Інший систематичний огляд емпіричних досліджень, представлений Європейською комісією, охопив 707 праць і підкреслив, що сприйнятливість до екстремістських переконань та участь у насильстві формуються через взаємодію чинників на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях.
У систематичному огляді Пандей і Бегери 2026 року також представлено багаторівневу картину: когнітивні стилі, сприйнята загроза, моральне виправдання, соціальна ізоляція, групові процеси та суспільний контекст можуть поєднуватися різними способами. Такі узагальнення допомагають будувати пояснювальні моделі, але не встановлюють однієї необхідної послідовності для всіх людей.
Чотири різні рівні, які важливо не змішувати
Перший рівень — переконання: людина вважає певне політичне або соціальне пояснення правильним. Другий — нормативне ставлення: чи вважає вона насильство допустимим у певній ситуації. Третій — поведінковий намір: чи висловлює конкретний намір заподіяти шкоду. Четвертий — дії, які можна документувати та перевіряти.
Наукові роботи часто вимірюють перші три рівні анкетами або експериментальними сценаріями. Результати цих вимірювань не можна безпосередньо переносити на прогноз реального правопорушення. Професійне оцінювання конкретної загрози має інший предмет, інші джерела даних і визначені вимоги до компетентності фахівців.
Вимірювання: як досліджують невизначеність і гнучкість мислення
Для вивчення нетерпимості до невизначеності використовують валідовані опитувальники, зокрема різні версії шкали нетерпимості до невизначеності. Вони відображають те, як людина описує власні реакції на непередбачуваність, і мають психометричні переваги та межі. Біррелл та співавтори показали, що важливо враховувати факторну структуру шкал, а не вважати одну підсумкову цифру простим описом усієї особистості.
Потребу в когнітивній визначеності вимірюють окремими інструментами, зорієнтованими на прагнення певності, передбачуваності та завершеного судження. Когнітивну гнучкість можуть оцінювати за поведінковими завданнями на зміну правил і стратегій, тоді як гнучкість переконань — за здатністю переглядати висновки після нової інформації. Огляд 2026 року пояснює, чому ці види гнучкості потребують окремих операційних визначень.
Результати залежать від мови й адаптації інструмента, віку, ситуації тестування, освітнього та культурного контексту, способу набору вибірки. Опитувальник нетерпимості до невизначеності призначений для дослідницьких і відповідних психологічних цілей. Він не є тестом на тероризм або насильницький екстремізм.
Чому окремі «ознаки» не дозволяють оцінити небезпеку людини
Категоричне висловлювання, сильна тривога, недовіра до інституцій або бажання зрозумілого порядку трапляються в багатьох життєвих обставинах. Люди можуть демонструвати ці реакції без підтримки насильства, а окремі особи з агресивними намірами можуть зовні не відповідати популярним описам «ригідного» мислення.
Саме тому шкали рис, побутові спостереження й типології не замінюють професійної оцінки конкретних погроз, поведінки, доступних перевірюваних фактів і безпосередніх обставин. Для неспеціалістів принципово важливо уникати психологічного маркування знайомих, колег або учнів за списками начебто небезпечних характеристик.
Роль цифрового середовища
Цифрове середовище може змінювати частоту контакту з певними поясненнями, швидкість їхнього поширення та соціальне підкріплення. Коли людина постійно бачить однакові оцінки подій, альтернативні інтерпретації можуть здаватися менш помітними. Обговорення в однорідних колах інколи сприяють поляризації, але наслідки залежать від структури спільноти, типу повідомлень, поведінки учасників і контексту.
Зв’язок між повторним контактом з категоричними повідомленнями та реальним насильством лишається багатоступеневим дослідницьким питанням. Дані про алгоритмічні рекомендації, охоплення дописів або зростання часу перегляду не дають автоматичного доказу зміни переконань, готовності до насильства або причинної ролі конкретної платформи.
Доцільніше вивчати зміст повідомлень, їхню доказову якість, наявність прославляння шкоди, можливості для міжгрупового спілкування та індивідуальний контекст. Узагальнювальні огляди чинників радикалізації показують необхідність врахування взаємодії соціальних, психологічних і поведінкових змінних.
Підлітки, школа й особливості вікового розвитку
У підлітковому віці питання належності, самостійності, справедливості та пошуку власної позиції набувають значної ваги. Категоричні судження можуть бути частиною звичайних дискусій і становлення світогляду. Вони не дають підстав позначати учня як потенційно небезпечного чи поширювати відомості про його психологічні особливості.
Огляд Горґана та співавторів про запобігання насильницькому екстремізму в школах наголошує на специфіці освітнього середовища, захисті молодих людей і професійній співпраці під час роботи з конкретними загрозами. В освітній практиці важливі підтримувальна атмосфера, право на запитання, розвиток аргументованої незгоди й безпечні канали звернення по допомогу.
У школі цінно навчати розрізняти сильну переконаність і виправдання заподіяння шкоди; вислуховувати кілька пояснень однієї події; перевіряти джерело твердження; відстоювати власну позицію з повагою до прав інших. Водночас будь-які індивідуальні рішення щодо безпеки, обміну персональними даними чи залучення зовнішніх служб мають бути законними, обґрунтованими й пропорційними.
Профілактика: що випливає з доказів
Перспективним напрямом є робота з когнітивною складністю: здатністю утримувати кілька можливих пояснень, розрізняти факт і припущення, помічати власну емоційну реакцію, змінювати судження за новими даними та витримувати ситуацію, у якій остаточної відповіді поки немає. Ці навички мають широку освітню цінність незалежно від тематики радикалізації.
Однак загальна користь критичного мислення не дорівнює доведеній здатності конкретного навчального курсу знижувати кількість насильницьких нападів. У систематичному огляді 74 оцінювань профілактичних програм лише частину втручань визначено як успішні, результати часто були обмеженими, а окремі програми супроводжувалися стигматизацією чи відчуженням. Оцінювання успіху нерідко спиралося на суб’єктивні показники.
Підтримка здатності жити з відкритими питаннями
Коли людина говорить про невизначеність, корисним може бути обговорення того, що відомо, що перевіряється і які питання залишаються відкритими. Це допомагає відокремити реальну потребу в безпеці від вимоги негайної абсолютної відповіді. Освітній розвиток когнітивної гнучкості передбачає вправляння у зміні перспектив, оцінюванні альтернатив і перегляді припущень.
Підтримка соціальних зв’язків, доступ до перевірюваної інформації, участь у мирному вирішенні конфліктів і повага до людської гідності створюють умови, за яких складні питання можна розглядати без примусу до негайного вибору між двома крайніми позиціями. Це обґрунтовані загальноосвітні та соціально-психологічні цілі. Їхній специфічний вплив на насильницьку радикалізацію потребує якісного довготривалого оцінювання.
Розмова з людиною, яка висловлює категоричні погляди
Спокійна розмова може починатися з уточнення фактів: що саме людина вважає встановленим, звідки походить інформація, яких подій вона боїться і як розрізняє допустимі та недопустимі засоби дії. Корисно відокремлювати переживання образи від тверджень про цілу групу людей та від ідеї завдавати комусь шкоди.
Діалог спирається на здатність зберігати контакт, називати конкретні суперечності, визнавати перевірені факти та чітко підтримувати ненасильницькі межі. Якщо з’являються конкретні погрози, підготовка заподіяння шкоди або безпосередня небезпека, пріоритетом стає безпека й звернення до відповідних професійних та екстрених служб згідно з обставинами. Особисте переконування в такій ситуації не замінює реагування на загрозу.
Що дослідження поки не дозволяють стверджувати
Немає підстав вважати, що всі люди з радикальними переконаннями мають високі показники нетерпимості до невизначеності. Так само немає підстав виводити насильницьку поведінку з одного когнітивного стилю, окремого опитувальника або політичної, релігійної чи етнічної ідентичності.
Моделі, що пов’язують загрозу, прагнення визначеності та екстремістські установки, підкріплюються емпіричними дослідженнями, але охоплюють лише частину різноманітних життєвих траєкторій. Зміни у відповідях на анкети, готовності підтримати насильство в уявному сценарії та поведінка в реальному світі мають різний доказовий статус. Огляд факторів когнітивної та поведінкової радикалізації і багаторівневий огляд 2026 року показують необхідність розрізняти ці рівні.
Профілактичні заняття, тренування гнучкості мислення й програми зміцнення спільнот слід оцінювати за заздалегідь визначеними результатами, із достатньою тривалістю спостереження, відповідними контрольними умовами та урахуванням небажаних наслідків. Підтримка прав людини, довіри й відкритого обговорення є важливими самостійними суспільними цілями.
Особливості українського контексту
Для українського суспільства тривала війна, вимушене переміщення, втрати та загрози безпеці створюють об’єктивні підстави переживати невизначеність. Психологічна реакція на такі обставини може включати тривогу, потребу в прогнозованості та гостру оцінку загроз. Ці переживання слід розглядати в конкретному життєвому контексті, з повагою до досвіду людей.
Відстоювання державної незалежності, підтримка захисту цивільного населення, політична активність і принципова позиція щодо агресії не є психологічними ознаками насильницького екстремізму. Юридична оцінка конкретних дій здійснюється за чинним законодавством і належними процедурами. Наукові психологічні конструкції, описані у міжнародних дослідженнях, не утворюють автоматичної правової класифікації.
Редакційний висновок для української профілактичної практики полягає в необхідності поєднувати психологічну підтримку за умов невизначеності з громадянською грамотністю, правами людини, медіаграмотністю та професійним реагуванням на реальні погрози. Ефективність конкретних програм в Україні слід встановлювати за якісними місцевими даними; не можна механічно переносити ефекти досліджень з інших країн.
Поширені запитання
Чи означає чорно-біле мислення схильність до екстремізму?
Ні. Дихотомічні оцінки трапляються у багатьох звичайних ситуаціях. Для дослідження насильницького екстремізму важливо окремо розглядати ставлення до заподіяння шкоди, контекст групової взаємодії, конкретні наміри й поведінку. Одне висловлювання або стиль мислення не визначають майбутніх дій. Систематичний огляд підтверджує багатофакторність пояснень.
Чи є нетерпимість до невизначеності психічним розладом?
Це психологічний конструкт, який описує індивідуальні відмінності в реакції на невідоме й непередбачуване. Його вивчають, зокрема, у психології тривоги та прийняття рішень. Сам показник нетерпимості до невизначеності не встановлює психіатричного діагнозу й не засвідчує ризику насильства. Огляд психометричних досліджень пояснює його багатовимірність.
Чому категоричні пояснення іноді приносять полегшення?
Вони тимчасово зменшують переживання невизначеності, створюючи відчуття завершеності та контролю. Цей механізм досліджували в межах потреби в когнітивній визначеності. Полегшення є суб’єктивною реакцією, а достовірність пояснення залежить від доказів. Експериментальні дослідження підтверджують значення прагнення визначеності в окремих контекстах екстремістських настанов.
Чи може критичне мислення запобігти насильницькій радикалізації?
Здатність перевіряти інформацію й розглядати альтернативи має освітню цінність. Проте ефективність профілактики насильства не встановлюється лише тим, що учасники краще виконали навчальне завдання після курсу. Огляд оцінювань профілактичних програм показує змішані результати та потребу в надійних критеріях успіху.
Чи можна за цими рисами визначити небезпечну людину?
Ні. Нетерпимість до невизначеності й когнітивна ригідність не є інструментами індивідуального прогнозу нападів. Оцінювання конкретних загроз спирається на професійні процедури та перевірювані обставини, а не на побутові психологічні типології. Метааналітичні дані не підтримують просту схему «одна риса — одна поведінка».
Висновки
Чорно-біле мислення, нетерпимість до невизначеності й потреба в когнітивній визначеності допомагають пояснювати, чому за деяких обставин однозначні ідеологічні відповіді стають привабливими. Емпіричні роботи виявляють зв’язки цих процесів із жорсткістю переконань, сприйняттям загрози та окремими показниками підтримки ідеологічного насильства. Узагальнення досліджень засвідчують багаторівневу взаємодію психологічних, соціальних і ситуаційних факторів.
Для профілактики важливими є розвиток здатності працювати зі складною інформацією, підтримка належності без ворожості до інших, правомірне реагування на реальні погрози та оцінювання втручань за доказовими результатами. Відкритість до невизначеності й готовність переглядати судження допомагають зберігати інтелектуальну точність, людську гідність і простір для ненасильницького розв’язання конфліктів.
Пов’язані статті
Джерела
Birrell, J., Meares, K., Wilkinson, A., & Freeston, M. (2011). Toward a definition of intolerance of uncertainty: A review of factor analytical studies of the Intolerance of Uncertainty Scale. Clinical Psychology Review, 31(7), 1198–1208. https://doi.org/10.1016/j.cpr.2011.07.009
Carleton, R. N., et al. (2014). Differentiating intolerance of uncertainty from three related but distinct constructs. Anxiety, Stress, & Coping, 27(1). https://doi.org/10.1080/10615806.2013.815743
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674
Deverson, S., Delfabbro, P., & Balzan, R. (2026). The role of flexibility in the formation and maintenance of extreme beliefs: A narrative scoping review. Scandinavian Journal of Psychology. https://doi.org/10.1111/sjop.70110
European Commission, EU Knowledge Hub on Prevention of Radicalisation. Extremist thinking and doing: A systematic literature study of empirical findings on factors associated with (de)radicalisation processes. https://home-affairs.ec.europa.eu/networks/eu-knowledge-hub-prevention-radicalisation/welcome-package/learning-resources/extremist-thinking-and-doing-systematic-literature-study-empirical-findings-factors-associated_en
Frenkel-Brunswik, E. (1949). Intolerance of ambiguity as an emotional and perceptual personality variable. Journal of Personality, 18(1), 108–143. https://doi.org/10.1111/j.1467-6494.1949.tb01236.x
Hogg, M. A., & Adelman, J. (2013). Uncertainty–identity theory: Extreme groups, radical behavior, and authoritarian leadership. Journal of Social Issues, 69(3), 436–454. https://doi.org/10.1111/josi.12023
Horgan, J., Lorig, C., Borum, R., Allely, C. S., & Herrenkohl, T. I. (2024). Understanding and preventing violent extremism in school settings. Journal of School Psychology, 106, 101346. https://doi.org/10.1016/j.jsp.2024.101346
Obaidi, M., Anjum, G., Bierwiaczonek, K., Dovidio, J. F., Ozer, S., & Kunst, J. R. (2023). Cultural threat perceptions predict violent extremism via need for cognitive closure. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(20), e2213874120. https://doi.org/10.1073/pnas.2213874120
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064
Webber, D., et al. (2018). The road to extremism: Field and experimental evidence that significance loss-induced need for closure fosters radicalization. Journal of Personality and Social Psychology, 114(2), 270–285. https://doi.org/10.1037/pspi0000111
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174
Zmigrod, L., Rentfrow, P. J., & Robbins, T. W. (2019). Cognitive inflexibility predicts extremist attitudes. Frontiers in Psychology, 10, 989. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.00989
Zmigrod, L. (2020). The role of cognitive rigidity in political ideologies: Theory, evidence, and future directions. Current Opinion in Behavioral Sciences, 34, 34–39. https://doi.org/10.1016/j.cobeha.2019.10.016