Гнів та обурення між групами: вплив на рішення і дії
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Гнів і обурення між групами виникають, коли люди оцінюють дії іншої групи, установи або власних представників як несправедливі, шкідливі чи такі, що порушують важливі моральні норми. Переживання пов'язане з належністю до спільноти: людина може гніватися через шкоду, заподіяну її групі, навіть якщо особисто не була безпосередньою учасницею події. Така емоція здатна спрямувати людей до протесту, солідарності, вимоги відповідальності, захисту прав, переговорів або конфронтації. Напрям дії визначають оцінка події, очікувана дієвість власної групи, доступні способи впливу, групові норми та інші емоції. Ці зв'язки досліджені у метааналізі колективної дії та експериментах із груповим гнівом.
Гнів не визначає автоматично насильницької поведінки. Він може підтримувати законну вимогу припинити порушення й домогтися відшкодування шкоди. Водночас за тривалої ворожнечі, поширення узагальнених звинувачень і виправдання насильства гнів може входити до механізмів ескалації. Дослідження розрізняють підтримку нормативної колективної дії та неконвенційних, зокрема насильницьких, форм протесту; для них виявлено різні поєднання емоцій і переконань про ефективність дії. Tausch та співавтори, 2011.
Що означають міжгруповий гнів і колективне обурення
Міжгруповий гнів — це гнів, об'єктом якого є інша група або її представники, коли події оцінюють через соціальну належність і спільні інтереси. Груповий гнів може бути спрямований також усередину своєї спільноти, наприклад на керівників, які допустили порушення прав чи завдали шкоди іншим людям. Колективне обурення — морально забарвлена реакція на сприйняту несправедливість, зловживання владою або порушення суспільно значущих норм. У дослідженнях ці поняття частково перетинаються: їхню межу встановлюють за об'єктом оцінки, мовою вимірювання та контекстом конкретної праці, а не за однією універсальною класифікацією. Mackie, Devos і Smith, 2000; Smith та співавтори, 2012.
Важливо відрізняти три речі. Особистий гнів стосується події, яку людина оцінює насамперед як порушення щодо себе. Груповий гнів виникає, коли порушення стосується «нас» як спільноти. Публічне обурення є видимим соціальним вираженням оцінки, яке може охоплювати щире переживання, повідомлення про солідарність, політичну позицію або їх поєднання. Сам факт гучної заяви чи допису в соціальній мережі не дає змоги встановити інтенсивність внутрішнього переживання.
Люди в одній групі можуть відчувати різні емоції та підтримувати різні рішення. «Гнів громади» чи «обурення суспільства» — узагальнення про поширені настрої, яке потребує опитувань, аналізу поведінки та розуміння того, кого саме дослідники вважають членами групи. Група не має єдиної психіки, а її представники не є взаємозамінними одиницями.
Як виникає гнів між групами
Оцінка несправедливості й відповідальності
Гнів посилюється, коли порушення сприймають як неправомірне, комусь приписують відповідальність за нього та вбачають можливість змінити становище. Нерівний доступ до ресурсів, дискримінація, приниження, невиконані домовленості або насильство можуть бути фактичними підставами обурення. Дослідницькі моделі описують, як люди інтерпретують ці підстави й переходять до дій; така модель не визначає, чи було правопорушення насправді. Це окреме питання доказів, права та незалежного встановлення фактів. Smith та співавтори, 2012.
Метааналітичний огляд відносної депривації об'єднав 210 досліджень, 293 незалежні вибірки та понад 186 тисяч респондентів. Він показав значення порівняння власного становища з певним стандартом і пов'язаних із цим почуттів гніву та образи. Водночас зв'язки між відносною депривацією та конкретними наслідками неоднорідні, тому переживання несправедливості не можна ототожнювати з неминучим протестом. Smith та співавтори, 2012.
Соціальна ідентифікація та відчуття спільної долі
Людина може переживати гнів від імені спільноти, якщо членство в ній стає важливим для пояснення події. Досліди з актуалізацією групової належності продемонстрували, що уявлення про силу власної групи змінює ймовірність гніву та готовності протидіяти іншій групі. Зв'язок був опосередкований емоційною оцінкою. Mackie, Devos і Smith, 2000.
Розгорнуте пояснення того, як належність до групи впливає на сприйняття «своїх» і «чужих», подає стаття «Теорія соціальної ідентичності». У контексті міжгрупового гніву важливий конкретний перехід від ідентифікації до сприйнятої несправедливості, оцінки можливостей і вибору дії.
Очікувана здатність вплинути на ситуацію
Гнів часто супроводжується уявленням, що з порушенням можна щось зробити. Проте відчуття несправедливості та переконаність у дієвості групи є пов'язаними, але різними шляхами до колективної дії. У трьох експериментах підтримка, що визнавала емоцію, більше стосувалася шляху через гнів, тоді як практична допомога більше стосувалася шляху через групову ефективність. Van Zomeren та співавтори, 2004.
Отже, один учасник обурений і вимагає дії, але сумнівається в її результаті; інший здатен активно долучатися до організації без сильного гніву. Для громадських кампаній це означає, що емоційне визнання шкоди, доступ до перевіреної інформації, реальні канали участі та можливість контролювати рішення виконують різні функції.
Групові норми, лідерство й інформаційне середовище
Публічні виступи лідерів, колективні обговорення й інформаційні повідомлення формують уявлення про відповідальність і прийнятні засоби реагування. Емоції можуть поширюватися завдяки спільній інтерпретації подій, але сам механізм поширення потребує перевірки конкретного інформаційного середовища. Різниця між повідомленням «потрібне справедливе рішення» та закликом до покарання всіх членів іншої групи має наслідки для вибору дій. Огляд переходу від ненасильницької до насильницької колективної поведінки висвітлює роль групової сили, змін поведінкових норм і динаміки ескалації. Ng і Platow, 2024.
Як гнів впливає на рішення та поведінку
Мобілізація, протест і громадська солідарність
Найстійкіший науковий висновок полягає в тому, що гнів через групову несправедливість пов'язаний із готовністю до колективної дії поряд із соціальною ідентифікацією та оцінкою ефективності спільних зусиль. У трьох метааналізах, об'єднаних у модель соціальної ідентичності колективної дії, проаналізовано 182 ефекти. Емоційне переживання несправедливості, групова ідентичність та ефективність мали самостійні зв'язки з дією. Van Zomeren, Postmes і Spears, 2008.
Пізніший кількісний синтез запропонував ширшу міжкультурну модель колективної дії, врахувавши структуру можливостей, ідентифікацію, несправедливість, ефективність і моральні переконання. Це підсилює висновок, що самою інтенсивністю гніву не можна передбачити поведінку без аналізу контексту. Agostini і van Zomeren, 2021.
Мобілізація може мати форму звернень до органів влади, участі в демократичних процедурах, організованих зібрань, судових позовів, збору свідчень, підтримки постраждалих, спостереження за рішеннями інституцій і ненасильницьких кампаній. Психологічний аналіз має досліджувати мотивацію та умови дії, не оголошуючи конкретну політичну вимогу правильною лише тому, що вона емоційно виражена.
Спрямування гніву на відповідальних осіб
Важливий не лише рівень обурення, а й адресат. У дослідженнях реакції громадян на дії власної держави гнів, спрямований на різні об'єкти, був пов'язаний із підтримкою різних стратегій протидії: вимогою компенсацій, протистоянням відповідальним посадовцям або припиненням спірних дій. Iyer, Schmader і Lickel, 2007.
Це допомагає відрізняти конкретну вимогу відповідальності від узагальнення провини на всю спільноту. Адресне встановлення фактів і розмежування ролей здатне підтримати осмислені рішення. Перенесення відповідальності з тих, хто ухвалював рішення або чинив насильство, на осіб лише за ознакою походження чи належності створює додаткову небезпеку дискримінації.
Переговори, компроміс і зміна позицій
У тривалих конфліктах гнів іноді пов'язаний із готовністю до поступок, коли люди вважають зміну ситуації можливою і не переживають іншу групу крізь стійку ненависть. У двох дослідженнях із експериментальними елементами в контексті ізраїльсько-палестинського протистояння індукований гнів збільшував підтримку компромісу за низького рівня ненависті та зменшував її за високого. Це контекстно обмежений результат, а не універсальний спосіб вести переговори. Halperin, Russell, Dweck і Gross, 2011.
Інше дослідження під час затяжного конфлікту описувало ситуації, у яких гнів був пов'язаний із підтримкою конструктивніших політичних підходів. Важливо враховувати фазу конфлікту, зміст пропонованого рішення та його відповідність правам і безпеці постраждалих. Reifen Tagar, Federico і Halperin, 2011.
Ескалація, агресія й підтримка насильства
Гнів може полегшувати активне протистояння, але ця загальна схильність ще не визначає, чи буде дія мирною або насильницькою. У трьох дослідженнях колективної поведінки гнів сильніше пов'язувався з нормативними формами протесту, тоді як презирство і низька очікувана ефективність нормативних способів були важливішими для частини неконвенційних дій. Tausch та співавтори, 2011.
Систематичний огляд і метааналіз чинників політичного насильства серед молоді узагальнив 95 вибірок із 23 країн. Негативні міжгрупові емоції мали помірний статистичний зв'язок із показниками політичного насильства (r = 0,25 на основі дев'яти досліджень цього чинника). Категорія охоплювала різні емоції, а переважно поперечний дизайн не доводить, що сам гнів спричиняє насильство. Jahnke та співавтори, 2022.
Огляд динаміки переходу протестів до насильства описує послідовність ситуаційних змін, зокрема відчуття колективної сили, перебіг зіткнень і зміну групових норм. Для оцінки ризику потрібна інформація про реальні погрози, засоби примусу, поведінку силових учасників та інституційні рішення. Ng і Platow, 2024.
Гнів, страх, презирство, ненависть і моральне обурення
Гнів зазвичай пов'язують з оцінкою порушення та наміром змінити несправедливе становище. Страх сильніше пов'язаний з оцінкою загрози й потребою захищатися або уникнути небезпеки. Класичні дослідження міжгрупових емоцій показали, що гнів і страх мають різні поведінкові тенденції навіть за однакової групової належності. Mackie, Devos і Smith, 2000.
Презирство означає знецінення іншого та може бути пов'язане з його відстороненням або виключенням. У міжгрупових дослідженнях саме презирство, порівняно з гнівом, частіше прогнозувало окремі неконвенційні дії. Ненависть є ширшим стійким негативним ставленням до іншої групи; у дослідженні переговорних установок вона змінювала напрям зв'язку між гнівом та підтримкою компромісу. Ці емоції можуть поєднуватися в однієї людини, але дослідник має вимірювати їх окремо. Tausch та співавтори, 2011; Halperin та співавтори, 2011.
Моральне обурення — різновид гніву або суміжне переживання, у центрі якого оцінка порушення моральної норми. Воно може виникати й тоді, коли людина особисто не постраждала. Для його аналізу важливо встановити, яку норму порушено, хто саме відповідає за дію, чи підтверджені обставини та яких результатів прагне спільнота. Слова «моральне» і «колективне» описують зміст і соціальне спрямування переживання, а самі собою не засвідчують обґрунтованості звинувачення.
Чому однаковий гнів приводить до різних дій
Різницю пояснює поєднання кількох механізмів. По-перше, вирішальне значення має предмет вимоги: припинити порушення, отримати захист, домогтися відповідальності, відновити ресурси або покарати всіх, кого ототожнюють з іншою групою. По-друге, важливі наявні шляхи впливу, довіра до процедур, доступ до інформації та очікування реального результату. По-третє, рішення формують межі допустимого в групі, дії лідерів, загрози й суспільні інституції. По-четверте, значення мають інші почуття — страх, надія, презирство, вина чи сором. Agostini і van Zomeren, 2021; Tausch та співавтори, 2011.
Емоційна реакція не є прямим індикатором майбутнього вчинку. Навіть у дослідженнях, де гнів прогнозує наміри протестувати, реальну участь визначають можливості, ризики, час, ресурси та норми. Публічне схвалення певної дії, готовність її здійснити й фактична дія потребують окремого вимірювання.
Обурення як ресурс захисту прав
Обурення може підтримувати солідарність із постраждалими, вимоги прозорих процедур, доступ до правосуддя та готовність реагувати на порушення. Дослідження підтримки групи, яка зазнала несправедливості, показало, що спостерігачі можуть долучатися до колективної дії через механізми емоційної солідарності та оцінки ефективності допомоги. Saab, Tausch, Spears і Cheung, 2015.
Визнання гніву людей, чиї права порушені, може бути необхідною умовою поважного обговорення. Однак ефективність конкретної кампанії встановлюють за змінами безпеки, доступу до прав, якості рішень і реальними результатами, а не за тим, наскільки інтенсивно виражене обурення.
Коли обурення стає інструментом виключення
Узагальнені твердження про колективну провину, безадресні звинувачення, дегуманізація й заохочення помсти можуть змінювати предмет реакції: замість припинення конкретного порушення ціллю стає невибіркове покарання цілої групи. Додатковий матеріал «Дегуманізація» пояснює механізми знецінення людяності; оцінка законності та відповідальності потребує окремих правових підстав.
Міжгруповий гнів під час війни та російської агресії проти України
Російська агресія проти України створює реальні підстави для переживань гніву, обурення, горя й загрози через завдану шкоду, окупацію, руйнування, примусове переміщення та порушення прав. Психологічне пояснення емоцій не змінює встановлення агресора, правового статусу насильства або персональної та командної відповідальності. Застосування моделей симетричного міжгрупового спору до російської агресії спотворює фактичну асиметрію відповідальності.
У таких умовах гнів може бути пов'язаний із захистом країни, підтримкою постраждалих, волонтерством, документуванням злочинів, прагненням правосуддя та участю у відновленні громад. Водночас у межах українського суспільства він може спрямовуватися на несправедливі рішення, непрозорий розподіл ресурсів, корупцію, стигматизацію переселенців або нерівний доступ до допомоги. Це різні об'єкти обурення, тому практичні рішення слід формувати окремо для кожного випадку.
Звіт ПРООН про соціальну згуртованість України на основі reSCORE 2024 і аналіз МОМ щодо переміщення та соціальної згуртованості, лютий 2025 року розглядають довіру, участь, навантаження на послуги та взаємини між переміщеними й приймаючими спільнотами. Ці матеріали дають контекст для роботи громад, але самі собою не визначають рівень гніву в конкретної людини чи населеного пункту.
Важливо розмежовувати захист від триваючого нападу, внутрішній громадський діалог, вимоги правосуддя й майбутнє відновлення міжгрупових відносин. Люди, які пережили насильство, не зобов'язані пробачати, зустрічатися з кривдниками чи брати участь у програмах примирення. Передумови безпеки, добровільність, інформована згода, визнання шкоди та гарантії неповторення мають бути частиною будь-якого етичного процесу.
Чи можна працювати з міжгруповим гнівом без замовчування несправедливості
Науково обґрунтоване завдання полягає в тому, щоб допомогти людям точніше визначати факт порушення, відповідальних осіб, прийнятні засоби реагування та очікуваний результат. Послаблення інтенсивності емоції саме по собі не є показником відновлення справедливості. Так само вимога «заспокоїтися» до визнання насильства здатна сприйматися як знецінення досвіду постраждалих.
Визнання фактів і розмежування відповідальності
У громадському обговоренні потрібно відділяти встановлені факти, правові висновки, власний досвід, припущення й чутки. Корисним є формулювання конкретної вимоги: яке рішення слід переглянути, хто уповноважений діяти, як перевірятимуть виконання, який захист потрібний людям. Це практичний підхід до відповідального ухвалення рішень; його окремі компоненти слід оцінювати в реальних програмах, а не представляти як універсальну психотерапевтичну техніку.
Регуляція емоцій і зміна способу оцінювання
Когнітивна переоцінка може змінювати те, як люди інтерпретують події й можливості майбутньої взаємодії. В опитуванні під час війни використання переоцінки було пов'язане з більшою надією та підтримкою гуманітарної допомоги цивільним із протилежної сторони; дизайн дослідження обмежує причинні висновки. Halperin і Gross, 2011.
Регуляція емоції має служити здатності мислити, ухвалювати безпечні рішення й захищати права. Вона не передбачає заперечення злочинів, відмови від відповідальності або примусового пом'якшення ставлення до тих, хто продовжує завдавати шкоди.
Безпечний діалог та інституційні гарантії
Діалог доцільний, коли є чітка мета, контроль ризиків, добровільність, належна фасилітація та можливість учасників відмовитися без санкцій. Під час загроз або нерівності влади на першому місці безпека, захист прав і створення дієвих процедур. Дослідницький огляд втручань у міжгрупові відносини підкреслює залежність результатів від контексту та обмеження підходу, за якого всім групам пропонують однакову програму. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.
Практичне пояснення умов діалогу містить стаття «Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека». Для аналізу довіри між спільнотами корисна стаття «Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється».
Відкриті канали участі та справедливі процедури
Громада може створювати прозорі механізми скарг, участі в ухваленні рішень, інформування про обмеження ресурсів, незалежної перевірки порушень і відстеження виконання рішень. Ці дії дають людям можливість спрямовувати обурення до визначених процедур. Їхню результативність слід оцінювати за реальними змінами, розподілом доступу та безпекою різних груп. У дослідженнях групового гніву процедурна справедливість і підтримка впливали на емоційний та інструментальний шляхи участі по-різному. Van Zomeren та співавтори, 2004.
Як фахівцям оцінювати ефективність програм
Психологи, медіатори, громадські організації й місцеві органи влади мають визначати вимірювані цілі до початку програми. Відчуття безпеки, довіра до процедури, знання про права, готовність брати участь у ненасильницьких діях, зниження підтримки невибіркового покарання та фактичне усунення несправедливих бар'єрів — різні показники. Їх не можна замінювати одним запитанням про «позитивне ставлення до іншої групи».
Корисно порівнювати результати до й після втручання, залучати порівняльні групи там, де це етично й можливо, перевіряти відкладені наслідки, повідомляти про небажані події та аналізувати, кому саме програма допомогла. Систематичні огляди показують, що результати міжгрупових втручань залежать від предмета конфлікту, цільової емоції, рівня структурної нерівності й характеристик учасників. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.
Окреме питання — чи учасникам стало безпечніше висловлювати незгоду і чи були збережені права тих, хто відмовився від діалогу. Втручання, після якого люди менше говорять про несправедливість через страх або тиск, не можна оцінювати як успішне лише за зниженням відкритого обурення.
Що підтверджено дослідженнями, а що залишається відкритим
На рівні узагальнених доказів достатньо стійким є зв'язок між переживанням групової несправедливості, ідентифікацією, очікуваною ефективністю та колективною участю. Цей висновок підтверджують кількісні синтези van Zomeren та співавторів і Agostini та van Zomeren.
Контекстною є залежність підтримки компромісу від гніву та ненависті, виявлена в окремих експериментах у затяжному конфлікті. Неоднорідними є дані про зв'язок негативних емоцій із насильством, особливо коли об'єднують різні емоції та різні форми дій. Потребують подальшої перевірки довготривалі результати програм переоцінки, діалогу та зниження ворожнечі в умовах триваючого насильства. Halperin та співавтори, 2011; Jahnke та співавтори, 2022; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.
Показники групових емоцій залежать від формулювання запитань, способу набору вибірки, стану конфлікту та безпеки досліджуваних. Дослідники мають окремо фіксувати, до кого спрямований гнів, чи йдеться про бажання покарати винних або всіх членів іншої групи, а також чи оцінюють наміри чи реальні вчинки. Для українських громад під час війни особливо важливо не переносити результат лабораторного експерименту без урахування небезпеки, втрат, переселення, інституційних умов і правових обмежень.
Поширені запитання
Чи є гнів між групами нормальним переживанням?
Так. Гнів у відповідь на загрозу, несправедливість чи заподіяну шкоду є людською емоційною реакцією. Його виникнення саме по собі не свідчить про психічний розлад і не визначає моральної якості людини. Для оцінки ситуації важливі фактичні обставини й конкретні дії, які людина підтримує або здійснює.
Чи будь-яке обурення спричиняє насильство?
Ні. Гнів часто пов'язаний із нормативними формами колективної дії, а насильницьку поведінку слід досліджувати з урахуванням групових норм, ситуаційного тиску, доступних засобів і супутніх емоцій. Метааналіз політичного насильства показує статистичні асоціації, а не неминучий перехід від почуття до вчинку. Tausch та співавтори, 2011; Jahnke та співавтори, 2022.
У чому різниця між гнівом та ненавистю до іншої групи?
Гнів частіше зосереджений на порушенні та бажанні вплинути на ситуацію. Ненависть передбачає стійкішу негативну спрямованість і може змінювати ставлення до компромісу. В емпіричних дослідженнях ці реакції вимірюють окремо, оскільки одна й та сама інтенсивність гніву за різного рівня ненависті пов'язувалася з різними політичними рішеннями. Halperin та співавтори, 2011.
Чи можна обурюватися діями власної групи?
Так. Члени спільноти можуть відчувати гнів у відповідь на дії своїх представників та підтримувати їх притягнення до відповідальності, виправлення порушень або допомогу постраждалим. У дослідженнях реакцій на дії власної держави спрямованість гніву пов'язувалася з різними способами політичного протесту. Iyer, Schmader і Lickel, 2007.
Чи потрібно зменшувати гнів постраждалих заради примирення?
Це рішення належить постраждалим і залежить від безпеки, правосуддя й особистих потреб. Етична програма може допомогти людині керувати навантаженням від емоцій і зберігати можливість діяти, водночас визнаючи реальність заподіяної шкоди. Прощення, зустріч із кривдником та примирення залишаються добровільними, а гарантії неповторення насильства мають самостійне значення.
Як зрозуміти, що програма міжгрупового діалогу працює?
Оцінювати треба конкретні цілі: безпеку, добровільність участі, дотримання прав, якість рішень, доступ до ресурсів, рівень довіри та відкладені наслідки. Тимчасове поліпшення оцінок однієї зустрічі ще не доводить стійкого зменшення міжгрупової ворожнечі. Порівняння різних підходів і контекстів потрібне для обґрунтованого висновку. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.
Пов’язані статті
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — загальна наукова рамка для аналізу миру, насильства й урегулювання.
Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання — структура конфлікту, передумови ескалації та інституційні чинники.
Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози — як різні типи загрози впливають на міжгрупові оцінки.
Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — умови добровільного й безпечного обговорення між групами.
Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — способи дослідження довіри та її відновлення.
Теорія соціальної ідентичності — поняття групової належності та ідентифікації.
Джерела
Agostini, M., & van Zomeren, M. (2021). Toward a comprehensive and potentially cross-cultural model of why people engage in collective action: A quantitative research synthesis of four motivations and structural constraints. Psychological Bulletin, 147(7), 667–700. https://doi.org/10.1037/bul0000256
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://doi.org/10.1038/s44159-024-00330-z
Halperin, E., & Gross, J. J. (2011). Emotion regulation in violent conflict: Reappraisal, hope, and support for humanitarian aid to the opponent in wartime. Cognition and Emotion, 25(7), 1228–1236. https://doi.org/10.1080/02699931.2010.536081
Halperin, E., Russell, A. G., Dweck, C. S., & Gross, J. J. (2011). Anger, hatred, and the quest for peace: Anger can be constructive in the absence of hatred. Journal of Conflict Resolution, 55(2), 274–291. https://doi.org/10.1177/0022002710383670
International Organization for Migration. (2025). Ukraine — Displacement and Social Cohesion in Ukraine — February 2025. https://dtm.iom.int/reports/ukraine-displacement-and-social-cohesion-ukraine-february-2025
Iyer, A., Schmader, T., & Lickel, B. (2007). Why individuals protest the perceived transgressions of their country: The role of anger, shame, and guilt. Personality and Social Psychology Bulletin, 33(4), 572–587. https://doi.org/10.1177/0146167206297402
Jahnke, S., Abad Borger, K., & Beelmann, A. (2022). Predictors of political violence outcomes among young people: A systematic review and meta-analysis. Political Psychology, 43(1), 111–129. https://doi.org/10.1111/pops.12743
Mackie, D. M., Devos, T., & Smith, E. R. (2000). Intergroup emotions: Explaining offensive action tendencies in an intergroup context. Journal of Personality and Social Psychology, 79(4), 602–616. https://doi.org/10.1037/0022-3514.79.4.602
Ng, S. H., & Platow, M. J. (2024). The violent turn in non-violent collective action: What happens? Asian Journal of Social Psychology, 27(3), 303–317. https://doi.org/10.1111/ajsp.12596
Reifen Tagar, M., Federico, C. M., & Halperin, E. (2011). The positive effect of negative emotions in protracted conflict: The case of anger. Journal of Experimental Social Psychology, 47(1), 157–164. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2010.09.011
Saab, R., Tausch, N., Spears, R., & Cheung, W.-Y. (2015). Acting in solidarity: Testing an extended dual pathway model of collective action by bystander group members. British Journal of Social Psychology, 54(3), 539–560. https://doi.org/10.1111/bjso.12095
Smith, H. J., Pettigrew, T. F., Pippin, G. M., & Bialosiewicz, S. (2012). Relative deprivation: A theoretical and meta-analytic review. Personality and Social Psychology Review, 16(3), 203–232. https://doi.org/10.1177/1088868311430825
Tausch, N., Becker, J. C., Spears, R., Christ, O., Saab, R., Singh, P., & Siddiqui, R. N. (2011). Explaining radical group behavior: Developing emotion and efficacy routes to normative and nonnormative collective action. Journal of Personality and Social Psychology, 101(1), 129–148. https://doi.org/10.1037/a0022728
United Nations Development Programme. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Key Trends based on reSCORE 2024. https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-key-trends-based-rescore-2024
van Zomeren, M., Spears, R., Fischer, A. H., & Leach, C. W. (2004). Put your money where your mouth is! Explaining collective action tendencies through group-based anger and group efficacy. Journal of Personality and Social Psychology, 87(5), 649–664. https://doi.org/10.1037/0022-3514.87.5.649
van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.4.504