Чутки й недовіра під час міжгрупового конфлікту

Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Під час міжгрупового конфлікту люди намагаються зрозуміти, хто становить загрозу, які події відбуваються, кому можна довіряти й чого очікувати далі. Коли перевіреної інформації бракує, а наслідки можливих помилок здаються серйозними, особливого значення набувають неофіційні повідомлення. Частина з них допомагає вчасно поставити важливі запитання, частина містить неперевірені припущення, а частина поширює неправдиві твердження й посилює ворожість між спільнотами.

Чутки та недовіра можуть утворювати взаємопідсилювальний процес: недостатня довіра до джерел інформації збільшує пошук альтернативних пояснень; тривожні неперевірені повідомлення підвищують відчуття загрози; нова підозра ускладнює прийняття достовірних спростувань. Для пояснення цього процесу потрібні дослідження соціального поширення чуток, психології міжгрупової загрози, помилкових переконань і суспільної згуртованості. Огляд психології чуток і метааналіз міжгрупової загрози дають основу для розуміння різних частин цього механізму.

Що таке чутки й недовіра в міжгруповому конфлікті

Чутки — це повідомлення про важливі для людей події, наміри чи небезпеки, достовірність яких на момент поширення залишається недостатньо встановленою. У психологічній літературі їх пов'язують із неоднозначністю ситуації, можливою загрозою та спробою колективно надати подіям зрозумілого змісту. Тому чутка визначається способом функціонування інформації в соціальному середовищі, а не автоматичною хибністю її змісту. Повідомлення, яке спочатку було чуткою, після незалежного підтвердження може виявитися правдивим. ДіФонзо і Бордіа, 2007.

Міжгрупова недовіра — це очікування, що представники іншої групи, її лідери або пов'язані з нею установи можуть приховувати важливу інформацію, порушувати домовленості, завдавати шкоди чи діяти всупереч інтересам власної спільноти. Вона може стосуватися конкретних перевірених дій, досвіду насильства, історично сформованих відносин або узагальнених припущень про всіх учасників певної категорії. Її аналіз потребує з'ясування фактичного джерела загрози й того, чи переноситься висновок про окремі дії на цілу групу.

Психологічно важливо розрізняти обґрунтовану обережність у небезпечному середовищі та поширення непідтверджених звинувачень. Якщо загроза триває, збереження дистанції й вимога доказів можуть бути необхідними для безпеки. Практична робота з чутками не повинна змушувати постраждалих довіряти тим, хто несе відповідальність за насильство.

Чутка, помилкова інформація, дезінформація й свідчення

Чутка характеризується невстановленим статусом підтвердження. Помилкова інформація — це фактично неправдивий зміст незалежно від намірів поширювача. Дезінформація передбачає свідомий намір ввести аудиторію в оману; такий намір потребує окремого доказування. Свідчення очевидця повідомляє про пережите чи спостережене, але також вимагає дбайливого встановлення часу, місця й обставин. Ці категорії іноді перетинаються, проте мають різні правила перевірки. Огляд механізмів хибних переконань.

Невідомий статус повідомлення не є підставою висміювати людину, яка його передала. Утім, він також не дозволяє публічно називати обвинувачення доведеним. Особливу обережність слід застосовувати до інформації про причетність людей до насильства, місцеперебування вразливих осіб, їхню етнічність, переміщення та персональні дані.

Чому чутки виникають і поширюються

Невизначеність, інформаційні прогалини та потреба передбачення

Коли офіційні повідомлення запізнюються, суперечать одне одному або не відповідають на практичне запитання громади, люди шукають пояснення в родинних мережах, сусідських розмовах і цифрових спільнотах. Цей пошук виконує пізнавальну функцію: дозволяє формувати припущення та обговорювати можливі дії. У дослідженні 14 чуток у мережевих обговореннях Бордіа і ДіФонзо описали спільне висування гіпотез, оцінювання свідчень і спроби зменшити невизначеність. Це якісне дослідження соціальної взаємодії, а не оцінка поширеності чуток серед усіх постраждалих від війни. Первинне дослідження.

Потреба в негайному рішенні підсилює вагу повідомлень на кшталт «завтра перекриють доступ», «допомогу отримають лише певні люди» або «сусідня група щось приховує». Подібні приклади ілюструють психологічну структуру чутки, а не повідомляють про реальні події. Чим тяжчими уявляються наслідки зволікання, тим складніше відкласти пересилання до перевірки.

Тривога, очікування загрози й колективні емоції

Неперевірене повідомлення отримує особливу увагу, коли відповідає вже сформованому відчуттю небезпеки. Метааналіз 95 вибірок показав стійкий зв'язок різних форм міжгрупової загрози з негативним ставленням до зовнішньої групи; величина й характер зв'язку залежали від типу загрози та становища групи. Сам метааналіз не вимірював усі види чуток, тому його висновок стосується механізму загрози, який може сприяти їхньому сприйняттю. Рік, Манія і Ґертнер, 2006.

У конфлікті страх може поєднуватися з гнівом, обуренням, приниженням або потребою захистити близьких. Важливим стає не лише зміст повідомлення, а й емоційний сигнал: «наші люди в небезпеці». Саме тому нейтральне за формою спростування нерідко виявляється недостатнім, якщо не відповідає на справжнє питання людей про безпеку, доступ до допомоги та справедливість.

Належність до групи та довіра до «своїх»

В умовах конфлікту джерело повідомлення нерідко оцінюють за належністю до спільноти. Знайомий волонтер, сусід або учасник закритої групи може видаватися переконливішим за установу, якій раніше не довіряли. Такі судження мають соціальне підґрунтя: люди оцінюють не лише доказ, а й наміри мовця, його досвід, ризики для себе та попередню надійність. Теоретичне пояснення групової належності ширше розкрито в матеріалі «Теорія соціальної ідентичності».

Проблема загострюється, коли «своїм» автоматично приписують правдивість, а «чужим» — обман. Таке групове сортування послаблює перевірку доказів і дозволяє однаковим фактам отримувати протилежні тлумачення. Водночас підвищена довіра до знайомих може бути раціональною, якщо вони мають підтверджений досвід допомоги й доступ до перевіреної інформації. Вирішальним критерієм залишається фактична надійність повідомлень.

Повторення, цифрові платформи та відчуття поширеності

Повідомлення, яке людина бачить у кількох чатах, може здаватися незалежно підтвердженим, хоча всі дописи походять з одного початкового джерела. Повторення полегшує впізнавання твердження й іноді створює відчуття знайомої, а отже правдоподібної історії. Огляд психології дезінформації описує роль попередніх переконань, уваги, повторення й труднощів оновлення уявлень. Еккер та співавтори, 2022.

У відомому дослідженні поширення історій у мережі «Твіттер» за 2006–2017 роки неправдиві повідомлення в дослідженому середовищі поширювалися далі й швидше за правдиві. Це висновок щодо конкретної платформи, періоду та вибірки; він не дозволяє стверджувати, що кожна чутка в усіх громадах або в будь-якому воєнному каналі поводиться так само. Восуші, Рой та Арал, 2018.

Як недовіра підтримує чутки, а чутки змінюють відносини

Недовіра до установ і брак пояснень

Вертикальна довіра описує відносини людей з установами, владою та організаціями; горизонтальна — відносини між особами й групами. Коли установа не пояснює критерії рішень або постійно змінює повідомлення без виправлень, її інформаційні прогалини можуть заповнюватися припущеннями про приховані мотиви. Натомість чіткі обґрунтування, можливість поставити запитання й видиме виправлення помилок створюють передумови для перевірюваної довіри. Огляд наслідків збройного конфлікту для соціальної згуртованості.

Недовіра іноді виникає через реальні порушення, дискримінацію, непрозорий розподіл ресурсів або досвід безкарності. У таких випадках комунікаційна кампанія без зміни практик не усуне причину. Обіцянки, яких не виконують, можуть навіть зробити подальші офіційні пояснення менш переконливими.

Узагальнення окремої історії до оцінки цілої спільноти

Один неперевірений випадок часто переказують як характеристику всієї групи: «вони завжди…», «їм усім вигідно…». Саме перехід від конкретного повідомлення до колективного звинувачення є небезпечним механізмом ескалації. Він створює соціальну підозру, яка впливає на працевлаштування, отримання допомоги, сусідські контакти, рішення організацій та готовність до співпраці.

Міжгруповий конфлікт може підтримуватися через нові взаємні інтерпретації: відмова від контакту через страх сприймається іншими як ворожість, а ворожа інтерпретація породжує нову відмову. У межах кластера цей процес докладніше розглядають статті «Ескалація міжгрупового конфлікту» та «Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози».

Зв'язок із відплатою, ізоляцією та дискримінацією

Чутка про нібито заплановане насильство може спричиняти захисну мобілізацію, припинення співпраці чи попереджувальні дії. Якщо група сприймає ці дії як доказ ворожих намірів, нова підозра стає матеріалом для наступної історії. Водночас реальна підготовка насильства вимагає конкретних заходів захисту; оцінювати такі сигнали слід за фактами, а не за бажанням будь-що знизити напруження.

Коли ймовірна загроза перетворюється на виправдання колективного покарання, психологічний процес переходить у площину відповідальності, прав людини й запобігання насильству. Сусідня стаття «Цикли відплати та взаємної помсти між групами» розкриває цей перехід. Розпалювання ворожості через загальні принизливі характеристики груп докладніше пояснює матеріал «Мова ворожнечі».

Які чутки особливо впливають на міжгрупові відносини

Чутки про загрозу життю та безпеці

До цієї групи належать непідтверджені повідомлення про напади, переслідування, місця небезпеки, можливе примусове переміщення й наміри озброєних учасників. Їхні наслідки можуть бути найсерйознішими, тому реакція має поєднувати оперативну перевірку та захист людей. Позначка «інформацію перевіряють» є корисною лише разом із доступним каналом для реальних попереджень і термінової допомоги.

Чутки про ресурси, пільги й несправедливий розподіл

Підозри щодо гуманітарної допомоги, житла, компенсацій або доступу до послуг легко пов'язуються з уявленням, що одну групу нібито привілейовано коштом іншої. Важливими стають зрозумілі критерії розподілу, можливість оскарження та захист персональних даних. Перелік отримувачів допомоги не слід публікувати задля заспокоєння сторонніх осіб: відкритість процедури сумісна з конфіденційністю конкретних людей.

Чутки про лояльність, співпрацю з агресором і приховані наміри

Особливо руйнівними бувають неперевірені твердження, що ціла категорія людей нібито підтримує насильство або працює на користь нападника. Для таких обвинувачень необхідні конкретні докази щодо конкретних дій. Узагальнення за місцем проживання, мовою, досвідом окупації, фактом переміщення чи належністю до громади створює ризик стигматизації постраждалих і помилкових рішень.

Це не скасовує юридичної та моральної відповідальності осіб, участь яких у злочинах встановлена відповідними процедурами. Критерій індивідуальної відповідальності дозволяє одночасно захищати безпеку й уникати колективного звинувачення.

Чутки про переговори, домовленості та зраду

Коли громади не знають мети переговорів або умов рішень, будь-яка зустріч може тлумачитися як таємна домовленість. Організатори мають заздалегідь пояснювати межі повноважень, предмет обговорення, склад учасників і те, як рішення будуть оприлюднені. За умов насильства існують випадки, коли відкриття певних даних загрожує безпеці. Тому прозорість потребує відповідального визначення того, що можна повідомляти публічно.

На яких рівнях діє недовіра

На індивідуальному рівні людина оцінює ризик, попередній досвід та джерела інформації. На рівні групи діють спільні пояснення, очікування взаємної лояльності, статус місцевих лідерів і правила поширення повідомлень. На рівні громад наслідки проявляються в доступі до допомоги, участі у спільних рішеннях і ставленні до сусідів. На інституційному рівні важливі послідовність дій, підзвітність, справедливі процедури та можливість оскарження.

Огляд Шарлотти Фідлер, який об'єднав емпіричні дослідження наслідків збройних конфліктів для довіри, співпраці й ідентичності, показує неоднорідність результатів. Насильство може руйнувати окремі форми соціальних зв'язків, тоді як деякі локальні зв'язки зміцнюються. Загальний висновок про «повну втрату довіри» в усіх постраждалих громадах був би науково некоректним. Фідлер, 2023.

Чи завжди поширення чуток означає маніпуляцію

Людина може поширювати чутку, намагаючись захистити близьких, допомогти сусідам або знайти відсутні відомості. Інша особа може свідомо створювати неправдиву історію для дискредитації чи розпалювання ворожості. Зовні однакове повідомлення здатне переходити між ними без збереження первісного наміру. Саме тому оцінювання повинно розділяти зміст, походження, обставини поширення та встановлені мотиви.

Дослідження соціальної взаємодії навколо чуток описують також скептичні коментарі, перевірку доказів і пошук першоджерел. Мережа поширення може бути й середовищем виправлення інформації, якщо учасники мають доступ до різних незалежних джерел та право ставити запитання без покарання. Бордіа і ДіФонзо, 2004.

Що відомо з досліджень, а що залишається невизначеним

Найкраще підтверджені результати

Метааналітичні дані підтримують зв'язок між сприйняттям загрози та негативними установками щодо зовнішньої групи. Дослідження цифрового поширення повідомлень підтверджують, що динаміка правдивих і неправдивих історій може різнитися залежно від платформи й соціальних стимулів. Огляди психології помилкових переконань пояснюють, чому їхнє виправлення часто потребує більшого, ніж просте оголошення факту. Рік та співавтори, Восуші та співавтори, Еккер та співавтори.

Метааналіз Волтера й Мерфі, який охопив 65 досліджень, засвідчив загальну результативність корекцій неправдивої інформації, але показав суттєву різницю між політичними, медичними й іншими темами та між реальними і штучно сконструйованими повідомленнями. Ці результати підтримують потребу пристосовувати пояснення до характеру інформації. Волтер і Мерфі, 2018.

Що переноситься на міжгрупові конфлікти з обмеженнями

Більшість експериментів із виправлення дезінформації проводили в цифрових або лабораторних умовах. Наслідки у вигляді точніших відповідей чи меншої готовності пересилати повідомлення не тотожні зменшенню насильства, дискримінації або довготривалому відновленню довіри. Для конфліктних громад важливо враховувати ризик примусу, реальний досвід жорстокості, доступність незалежних джерел і співвідношення сил між учасниками.

Так само результати опитувань про соціальну згуртованість описують зв'язки між показниками за визначеною методикою, а не автоматично доводять, що конкретне спростування чутки відновить відносини. Практичні припущення про зниження напруження слід перевіряти окремо, зокрема за відкладеними наслідками.

Чому просте спростування нерідко не відновлює довіру

Уявімо повідомлення, що певна група приховує гуманітарну допомогу. Навіть коли аудит не підтверджує звинувачення, люди можуть пам'ятати початкову історію і продовжувати використовувати її для пояснення несправедливості. Огляд механізмів дезінформації описує залишковий вплив виправлених тверджень, особливо коли спростування не дає зв'язної альтернативної картини подій. Левандовський та співавтори, 2012.

Метааналіз 32 досліджень за участю 6527 людей показав, що коригувальні повідомлення в середньому не повністю усувають попередній вплив помилкової інформації. Зрозумілість пояснення, його узгодженість із відомими фактами та джерело повідомлення можуть мати значення. Отже, замість повторювати хибну фразу як заголовок спростування доцільно спочатку назвати встановлений факт, вказати джерело й пояснити, яким способом його перевірено. Волтер і Тукачинська, 2020.

Якщо недовіра ґрунтується на реальній несправедливості, корекція однієї помилки не замінює відшкодування шкоди, справедливої процедури та відповідальності. Редакційна чи адміністративна відкритість працює разом із реальними змінами поведінки установ.

Як працювати з чутками в громаді: доказовий і безпечний підхід

1. Уточнити повідомлення та його перевірювані складові

Потрібно встановити точне твердження: що нібито сталося, коли, де, з ким і яке джерело наведено. Варто відокремити факт від оцінки, припущення та емоційної реакції. Повідомлення «допомогу розподіляють несправедливо» містить суспільно важливу скаргу, але потребує критеріїв оцінювання. Повідомлення «конкретна людина привласнила кошти» є обвинуваченням, для якого необхідні належні докази.

2. Оцінити невідкладність і не створювати додаткової небезпеки

Якщо повідомлення стосується безпосередньої загрози життю, насильства чи зникнення людини, спочатку діють відповідні правила безпеки й компетентні служби. Якщо інформація не підтверджена, її статус слід називати точно. Перевірка не має розкривати маршрути евакуації, місцеперебування постраждалих, дані свідків або відомості, здатні допомогти нападнику.

3. Встановити незалежні джерела, а не рахувати пересилання

Слід з'ясувати, чи кілька повідомлень насправді походять з одного фото, одного допису або одного анонімного голосового запису. Незалежна перевірка може включати офіційні першоджерела, відповідальні місцеві установи, документовані спостереження та фахову експертизу. Там, де офіційні інституції мають конфлікт інтересів або низьку надійність, потрібні незалежні перевірювані канали.

4. Публікувати ясне пояснення з часовими межами

Відповідь має містити те, що встановлено; те, що ще з'ясовують; хто відповідає за перевірку; де з'явиться оновлення; які дії доступні людям зараз. Формула «станом на конкретну дату підтверджено…; ще перевіряють…; наступне оновлення…» захищає від удаваної впевненості. Помилку слід визнавати відкрито, залишаючи видимим виправлення.

5. Налагодити двосторонній зворотний зв'язок

Дієвий канал має дозволяти поставити запитання, повідомити про суперечність і отримати відповідь без публічного осуду. Окремо потрібні доступні способи звернення для людей без постійного інтернету, літніх осіб і тих, кому загрожує розкриття особистості. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує враховувати потреби спільнот, слухати занепокоєння та спільно формувати рішення в надзвичайних ситуаціях. Ця настанова походить переважно з реагування на медичні кризи, тому для миробудування її застосовують з урахуванням контексту та безпекових відмінностей. ВООЗ, 2024.

6. Оцінювати дії, а не лише кількість переглядів

Зниження числа пересилань може відображати втому аудиторії, вихід учасників із групи або страх висловлюватися. Тому варто вимірювати точність розуміння перевірених фактів, готовність звертатися до належних служб, сприйняття процедурної справедливості, якість взаємодії та ненавмисні наслідки. За потреби застосовують анонімні опитування, якісні інтерв'ю й порівняння результатів до та після втручання з належним захистом даних.

Які втручання мають наукові підстави

Коригувальні пояснення й відновлення причинної картини

Надання перевірених фактів є важливою частиною реагування. Огляди та метааналізи показують, що спростування можуть змінювати переконання, проте ефекти різняться. Найкориснішими для практики є своєчасні пояснення з чітким джерелом, зрозумілою альтернативою помилковій версії та чесним позначенням невідомого. Волтер і Мерфі, 2018; Еккер та співавтори, 2022.

Нагадування про точність перед поширенням

Метааналіз 20 експериментів із загальною вибіркою 26 863 учасники, проведених однією дослідницькою групою, виявив, що коротке перенесення уваги на точність повідомлень може зменшувати готовність поширювати неправдивий зміст. Це перспективний інструмент для цифрового середовища. Його результат не можна без окремої перевірки прирівнювати до зменшення воєнного насильства або відновлення довіри в постраждалій громаді. Пеннікук і Ренд, 2022.

Інформаційна стійкість і попереднє пояснення маніпуляцій

Профілактика може навчати розпізнавати ознаки маніпулятивного повідомлення: узагальнення провини на цілу групу, відсутність першоджерела, тиск негайно переслати, підміну фактів емоційними висновками. Таке навчання має бути спрямоване на перевірку механізмів, а не на оголошення певної аудиторії «довірливою» чи морально неповноцінною. Огляд сучасних втручань проти дезінформації описує потенціал попереджувальних підходів та їхні обмеження. Еккер та співавтори, 2022.

Відкриті процедури, місцеві посередники та участь громад

Пояснення правил розподілу допомоги, незалежні механізми скарг і відповідальність установ можуть зменшувати простір для необґрунтованих припущень. Партнерство з місцевими людьми, які користуються обґрунтованою довірою, допомагає враховувати зміст запитань та бар'єри доступу до інформації. ВООЗ включає слухання громад, зворотний зв'язок і управління інформаційними ризиками до підходу комунікації в надзвичайних ситуаціях, зокрема в гуманітарних і нестабільних середовищах. Матеріал Глобального кластера охорони здоров'я, 2024.

Залучення авторитетної людини без незалежної перевірки змісту може перенести помилкову інформацію до ширшої аудиторії. Тому місцевий посередник має отримувати актуальні джерела, право повідомляти про невизначеність і можливість виправляти помилки.

Чутки та довіра в Україні під час російської агресії

Російська агресія проти України створює реальні загрози життю, безпеці й правам людей. Психологічне вивчення чуток у цьому контексті передбачає чітке розрізнення агресора, постраждалих і конкретної відповідальності за насильство. Міжгрупові механізми недовіри можуть виявлятися всередині місцевих громад, між різними соціальними категоріями та в комунікації установ із населенням, однак ці процеси не змінюють правового статусу агресії.

Важливими середовищами для дослідження є громади, які приймають внутрішньо переміщених людей; місцевості після деокупації; спільноти з пошкодженою інфраструктурою; групи людей, які мають різний досвід бойових дій, евакуації та тривалого проживання під загрозою. Наявність таких відмінностей сама по собі не доводить напруження чи ворожості. Запитання стосується умов, за яких виникають недовіра або співпраця, і того, як громада організовує безпечне розв'язання проблем.

Спільний аналіз Центру сталого миру та демократичного розвитку, ПРООН і партнерів за індексом reSCORE 2023 досліджує горизонтальні відносини та чинники соціальної згуртованості в Україні. Звіт reSCORE 2024 висвітлює її зміни в умовах повномасштабного вторгнення. Ці дослідження дають контекст для локального оцінювання довіри, але не підтверджують будь-яку конкретну чутку, не встановлюють мотиви окремих осіб і не є клінічними висновками. Звіт за reSCORE 2023; тенденції за reSCORE 2024.

Коли повідомлення про небезпеку необхідно перевіряти негайно

У воєнному середовищі повідомлення про обстріл, мінування, загрозу викрадення або небезпеку конкретного маршруту потребує пріоритетного реагування. Звичайні правила «не поспішати з поширенням» слід поєднувати з чинними офіційними сповіщеннями та невідкладними процедурами захисту. Жодна просвітницька кампанія не має вимагати від людини ігнорувати сигнал про можливу безпосередню загрозу, поки проводиться довготривале соціологічне дослідження.

Як говорити про людей із різним досвідом війни

Відповідальна комунікація розглядає людину як особу з конкретним досвідом, а не як носія колективно приписаної провини. Наприклад, досвід проживання на окупованій території не є доказом участі в насильстві. Підозри, які стосуються конкретних злочинів, мають розглядатися компетентними механізмами з дотриманням прав постраждалих і належної процедури. Для громад особливо важливі захищені способи повідомлення про порушення та можливість оскарження дискримінаційних рішень.

Межі діалогу та етичні умови роботи з недовірою

Контакт між групами може мати позитивні наслідки за відповідних умов, але контакт сам собою не гарантує безпеки та зміни ставлення. Окрема стаття про теорію міжгрупового контакту пояснює його загальні механізми та обмеження. У ситуаціях примусу, погроз або продовження насильства безпосередній діалог може посилювати вразливість постраждалих.

Участь у зустрічі, обговоренні спірних чуток або програмі відновлення відносин повинна ґрунтуватися на добровільній та інформованій згоді. Організатори мають визначити порядок захисту персональних даних, способи припинення участі, правила поводження з обвинуваченнями та межі конфіденційності. Прощення й примирення не є обов'язком постраждалої особи чи громади. Безпека, встановлення правди, відповідальність за шкоду й гарантії неповторення насильства мають власне значення незалежно від готовності до спільного діалогу.

Слід також утримуватися від психологічних діагнозів на підставі чуток або поведінки груп. Підозра, страх, гнів чи відмова від контакту в небезпечному середовищі не дозволяють визначати в окремої людини психічний розлад.

Як оцінювати програму зменшення чуток і недовіри

Перед початком роботи потрібно визначити, яка саме проблема потребує зміни: недостатня інформованість, неперевірені обвинувачення, упереджене ставлення до іншої групи, непрозорий доступ до ресурсів чи вже вчинене порушення. Для кожної проблеми необхідні власні показники та відповідальні дії. Одна кампанія не повинна одночасно обіцяти повну правдивість інформаційного середовища, справедливість і примирення.

Далі доцільно зафіксувати вихідні дані про поширення конкретних тверджень, сприйняття достовірності джерел, доступ до сервісів, досвід дискримінації та якість процедур скарг. Після втручання ці показники порівнюють у заздалегідь визначені строки. За можливості застосовують групу порівняння, а оцінюванням займаються незалежні фахівці. Додатково вивчають відкладені наслідки та відмінності між категоріями населення.

Оцінювання повинно шукати й негативні результати: посилення уваги до шкідливих історій, стигматизацію людей, обмеження свободи висловлювання, втрату довіри після невиконаних обіцянок, ненавмисне розкриття конфіденційної інформації. Програма є прийнятною лише за умови, що її безпекові процедури відповідають реальним ризикам учасників. Дані про дієвість цифрових нагадувань чи медичних інформаційних кампаній тут становлять підставу для гіпотез, а не доказ гарантованого миробудівного ефекту.

Практичні висновки для громад, організацій і редакцій

Для місцевої влади та установ першочергові зрозумілі правила рішень, своєчасні пояснення, незалежна перевірка скарг і доступні канали звернення. Для гуманітарних організацій — справедливі й пояснювані критерії допомоги разом із захистом приватності. Для освітян та громадських фасилітаторів — навчання перевірці повідомлень, обговорення механізмів узагальнення та підтримка безпечної співпраці. Для журналістів — обережність із повторенням сенсаційної чутки, перевірка походження та недопущення колективних звинувачень.

Для самої людини корисна коротка послідовність: з'ясувати, що саме стверджується; відшукати першоджерело; визначити, чи є незалежне підтвердження; відокремити нагальну небезпеку від неперевіреного припущення; передати уточнену інформацію тим, кому вона потрібна. Якщо йдеться про реальну загрозу, пріоритет має захист, а не публічна дискусія щодо психологічних механізмів чуток.

Поширені запитання

Чому люди вірять чуткам, навіть якщо їм показують спростування?

Вплив початкової історії може зберігатися після виправлення, зокрема коли вона відповідала попереднім уявленням і давала зрозуміле пояснення загрози. Метааналізи показують, що корекції допомагають, але ефект залежить від теми, джерела, змісту й побудови пояснення. Волтер і Тукачинська, 2020.

Чи можна забороною обговорювати чутки відновити довіру?

Саме припинення обговорення не усуває інформаційні прогалини, а в небезпечному середовищі може перешкодити повідомленню про реальний ризик. Доцільнішими є доступні перевірені пояснення, механізми зворотного зв'язку й захист від конкретних форм цькування або погроз. Обмеження висловлювань потребують окремого правового обґрунтування.

Чи правдива чутка перестає бути чуткою?

Так. Статус визначає рівень перевіреності повідомлення на певний момент. Коли факт достовірно підтверджений, його можна називати встановленим фактом, зазначаючи джерело та межі доказу. Якщо підтверджена лише частина історії, решта залишається неперевіреною. ДіФонзо і Бордіа, 2007.

Чому чутки про допомогу швидко перетворюються на взаємні звинувачення?

Розподіл обмежених ресурсів безпосередньо стосується безпеки й справедливості. Коли критерії незрозумілі, люди можуть пояснювати різницю в отриманій допомозі груповими привілеями або прихованими намірами. Перевірка має включати і достовірність звинувачення, і справедливість фактичної процедури.

Чи достатньо запросити представників різних груп до спільної зустрічі?

Для результативності важливі безпечні умови, добровільність, рівень влади сторін і реальна мета. Під час погроз або триваючого насильства спільна зустріч може бути недоречною. Довіра розвивається через передбачувані дії, відповідальність і перевірювані домовленості, а не через обов'язкове спілкування.

Як пояснити дитині чи підлітку страшну неперевірену новину?

Потрібно спершу встановити факти й актуальну безпекову ситуацію, пояснити доступною мовою, що вже відомо та які заходи захисту діють. Варто дозволити ставити запитання й уникати багаторазового показу страшного вмісту. Конкретні поради залежать від віку, обставин і безпосереднього ризику.

Як зрозуміти, що програму спростування чуток було успішно проведено?

Успіх визначають за наперед заданими показниками: розуміння перевірених фактів, своєчасність звернень по допомогу, довіра до конкретних прозорих процедур, відсутність стигматизації та побічної шкоди. Підвищення переглядів, схвальні коментарі або одноразова згода на зустріч не є достатнім доказом довготривалої зміни міжгрупових відносин.

Висновок

Чутки й недовіра під час міжгрупового конфлікту пов'язані з невизначеністю, переживанням загрози, досвідом відносин між групами та якістю інституційних рішень. Зменшення їхнього руйнівного впливу потребує перевірюваних фактів, точного розрізнення відповідальності, прозорих процедур, можливості поставити запитання й безпечних умов для участі. У громадах, які переживають насильство, захист постраждалих, правдиве встановлення подій і відповідальність за заподіяну шкоду залишаються необхідними умовами суспільної довіри.

Пов’язані статті

Ескалація міжгрупового конфлікту: механізми, стадії та сигнали — як формується самопідсилювальний цикл загроз і ворожих реакцій.

Цикли відплати та взаємної помсти між групами — перехід від взаємної підозри до дій, що підтримують насильство.

Сприйняття реалістичної та символічної міжгрупової загрози — психологічні механізми оцінювання небезпеки.

Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — ширший науковий контекст миробудування.

Теорія соціальної ідентичності: Тажфел, Тернер, групи та міжгрупові відносини — вплив групової належності на сприйняття інформації.

Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження — умови й ризики взаємодії між групами.

Норми групи та роль лідерів в ескалації конфлікту

Джерела

Bordia, P., & DiFonzo, N. (2004). Problem solving in social interactions on the Internet: Rumor as social cognition. Social Psychology Quarterly, 67(1), 33–49. https://doi.org/10.1177/019027250406700105.

DiFonzo, N., & Bordia, P. (2007). Rumor, gossip and urban legends. Diogenes, 54(1), 19–35. https://doi.org/10.1177/0392192107073433.

Ecker, U. K. H., Lewandowsky, S., Cook, J., Schmid, P., Fazio, L. K., Brashier, N., Kendeou, P., Vraga, E. K., & Amazeen, M. A. (2022). The psychological drivers of misinformation belief and its resistance to correction. Nature Reviews Psychology, 1, 13–29. https://doi.org/10.1038/s44159-021-00006-y.

Fiedler, C. (2023). What do we know about how armed conflict affects social cohesion? A review of the empirical literature. International Studies Review, 25(3), viad030. https://doi.org/10.1093/isr/viad030.

Global Health Cluster. (2024). Risk communication and community engagement (RCCE): COVID-19 response in humanitarian and fragile settings. World Health Organization. Офіційна публікація.

Lewandowsky, S., Ecker, U. K. H., Seifert, C. M., Schwarz, N., & Cook, J. (2012). Misinformation and its correction: Continued influence and successful debiasing. Psychological Science in the Public Interest, 13(3), 106–131. https://doi.org/10.1177/1529100612451018.

Pennycook, G., & Rand, D. G. (2022). Accuracy prompts are a replicable and generalizable approach for reducing the spread of misinformation. Nature Communications, 13, 2333. https://doi.org/10.1038/s41467-022-30073-5.

Riek, B. M., Mania, E. W., & Gaertner, S. L. (2006). Intergroup threat and outgroup attitudes: A meta-analytic review. Personality and Social Psychology Review, 10(4), 336–353. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr1004_4.

United Nations Development Programme, Centre for Sustainable Peace and Democratic Development & partners. (2024a). Social cohesion in Ukraine: Understanding horizontal relations based on reSCORE 2023 Index (Part II). Офіційний звіт.

United Nations Development Programme, Centre for Sustainable Peace and Democratic Development & partners. (2024b). Social cohesion in Ukraine: Key trends based on reSCORE 2024. Офіційний звіт.

Vosoughi, S., Roy, D., & Aral, S. (2018). The spread of true and false news online. Science, 359(6380), 1146–1151. https://doi.org/10.1126/science.aap9559.

Walter, N., & Murphy, S. T. (2018). How to unring the bell: A meta-analytic approach to correction of misinformation. Communication Monographs, 85(3), 423–441. https://doi.org/10.1080/03637751.2018.1467564.

Walter, N., & Tukachinsky, R. (2020). A meta-analytic examination of the continued influence of misinformation in the face of correction: How powerful is it, why does it happen, and how to stop it? Communication Research, 47(2), 155–177. https://doi.org/10.1177/0093650219854600.

World Health Organization. (2024). WHO policy brief: Building trust through risk communication and community engagement and infodemic management. Офіційна публікація.