Норми групи та роль лідерів в ескалації конфлікту
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Норми групи та роль лідерів в ескалації конфлікту — це взаємопов’язані соціально-психологічні механізми, через які учасники спільноти визначають, яку поведінку щодо інших груп вважають прийнятною, а впливові представники підтримують, змінюють або порушують відповідні очікування. Під час ескалації погрози, приниження, публічні випади та відмова від перевірки інформації можуть набувати статусу ознак групової лояльності. За іншого нормативного середовища ті самі групові зв’язки підтримують захист постраждалих, дотримання правових обмежень, відповідальність за дії та безпечну співпрацю. Огляд На́вати (2013) пов’язує динаміку міжгрупової ескалації з внутрішньогруповими процесами та сприйняттям іншої групи.
Щоб зрозуміти роль лідерів, важливо дослідити, які правила люди дійсно підтримують, що вважають поглядами більшості, яких санкцій бояться за незгоду та кому довіряють формувати колективну позицію. Це дає змогу аналізувати ескалацію без спрощення її до особистих рис одного керівника. Наукові результати охоплюють лабораторні дослідження переговорів, польові експерименти зі зміни групових норм, метааналізи лідерської впливовості та огляди міжгрупових втручань.
Що означають норми групи під час конфлікту
Групова норма — це спільне або приписуване групі очікування стосовно типової та схвалюваної поведінки. У міжгрупових відносинах такі очікування визначають правила висловлювань, ставлення до представників інших груп, готовність до контактів, межі використання примусу, способи повідомлення про порушення та реакції на внутрішню незгоду. Норми можуть передаватися через офіційні рішення, звичайні практики, публічні приклади та мовчазні сигнали.
Описові й приписові норми
Описова норма передає уявлення про те, що більшість членів групи робить насправді. Приписова норма позначає поведінку, яку група схвалює і якої очікує. Якщо в публічному просторі переважають агресивні коментарі, спостерігач може вирішити, що ворожість є загальноприйнятою, навіть коли її підтримує лише помітна меншість. А якщо за спокійну незгоду людей систематично висміюють, учасники можуть приховувати свої справжні погляди.
Танкард і Палак (2016) узагальнюють дослідження того, як люди сприймають соціальні норми й чому зміна таких уявлень стає можливим механізмом суспільних змін. Для конфліктної ситуації принципово вимірювати окремо особисті переконання, уявлення про позицію інших і передбачувану реакцію на відхилення.
Норми цінностей, поведінки та публічної лояльності
Цінність безпеки, конкретне правило застосування сили й вимога демонструвати єдність — різні речі. Група може підтримувати справедливу оборону та водночас забороняти невибіркові погрози. Інша група може проголошувати повагу до всіх учасників, але фактично карати тих, хто повідомляє про порушення. Аналіз потребує дослідження змісту кожного правила та його реального виконання.
Відмова від переговорів теж має різні значення залежно від умов. Вона може бути проявом ворожої норми або обґрунтованим рішенням за наявності примусу, загрози й нерівності влади. Психологічний висновок можливий лише після оцінки безпеки, цілей учасників та відповідальності за насильство.
Формальні, неформальні й інституційні сигнали
Формальні норми існують у статутах, процедурах, законах і професійних правилах. Неформальні закріплюються через приклади людей, публічне схвалення, осуд, репутаційні винагороди та виключення. Інституційні рішення вказують, чи діють установлені правила на практиці. Танкард і Палак (2016) пояснюють, як поведінка інших людей і сигнали інституцій формують уявлення про допустиме.
Офіційна заборона принижень слабшає, коли впливовий керівник порушує її без наслідків. Послідовне розслідування порушень і захист осіб, які про них повідомили, натомість підкріплюють правило конкретними наслідками.
Як групові норми запускають або посилюють ескалацію
Ескалація міжгрупового конфлікту охоплює наростання ворожих очікувань, зростання ціни поступок і поширення способів дії, що роблять подальше загострення ймовірнішим. Загальну динаміку описано в батьківській статті про ескалацію міжгрупового конфлікту. Тут ключове питання — як саме група робить загострення соціально прийнятним.
Ворожість перетворюється на ознаку належності
Людина може засвідчувати лояльність до групи через заяви про готовність карати опонентів, демонстративну непоступливість або схвалення агресивних висловлювань. Якщо саме таку поведінку вважають ознакою «справжнього свого», обережність стає соціально ризикованою. Груповий тиск змінює публічні рішення навіть тоді, коли особисті погляди залишаються неоднозначними.
У експерименті Штайнеля та співавторів (2010) поведінка представника групи під час міжгрупових переговорів залежала від того, чи норма схвалювала співпрацю або конкуренцію, а також від становища представника в групі й потреби належати до неї. Цей результат підтверджує важливість нормативного контексту, але сам по собі не прогнозує поведінку держав у війні.
Схвалення жорсткості та санкції за незгоду
Коли найрізкіші речники здобувають більше уваги й статусу, поступово змінюються уявлення про те, що група цінує. Натомість учасники, які ставлять запитання про наслідки, можуть втрачати доступ до обговорень або стикатися зі звинуваченнями в нелояльності. У таких умовах колектив отримує дедалі менше інформації про власні помилки.
Бенард (2012) експериментально досліджував міжгрупове протистояння, внутрішньогрупове забезпечення правил і підтримку централізованого лідерства. Ефекти щодо дотримання норм залежали від умов конфлікту; підтримка централізації виявилася менш однозначною. Тому теза про неминуче підкорення «сильній руці» не відповідає повній картині дослідження.
Зростає значення вибіркової інформації
Коли від учасників очікують демонстрування ворожості, повідомлення про іншу групу можуть оцінюватися переважно за тим, чи підтверджують вони прийнятий образ опонента. Чутки та неперевірені узагальнення отримують додаткову підтримку, якщо вони узгоджуються з нормою групи. Розрізнення встановлених подій, повідомлень і соціального схвалення таких повідомлень є одним із засобів зменшення ризику інформаційної ескалації. Зв’язок сприйняття загрози з груповими процесами розглядає Нава́та (2013).
Звужується набір допустимих рішень
Деякі варіанти дій можуть зникати з порядку денного до того, як їх обговорять по суті: запит про витрати оголошують слабкістю, пропозицію перевірити інформацію — недостатньою відданістю, а повідомлення про порушення «своїх» — зрадою. У результаті група втрачає здатність коригувати курс. Нормативна модель незгоди Пакера (2008) пояснює, чому учасники з сильною ідентифікацією можуть оскаржувати шкідливі правила саме через турботу про спільноту.
Що змінюється під впливом загрози
Сприйняття небезпеки робить питання безпеки, надійності та координації особливо значущими. Група може посилювати дисципліну, мобілізувати взаємодопомогу та підтримувати законний захист. За інших умов загроза збільшує попит на прості пояснення, некритичне схвалення дій лідерів і ворожі узагальнення. Тому оцінювати слід зміст поведінкових вимог, їхню пропорційність і реальні наслідки.
Модель захисту міжгрупових цінностей ван Зомерена та співавторів (2024) пов’язує процеси ескалації із захистом цінностей, моральними емоціями, соціальною ідентифікацією та колективними діями. Це інтегративна теоретична модель, яку необхідно перевіряти на конкретному матеріалі. Дослідження Бенарда (2012) також показує, що протистояння може підвищувати вклад учасників у спільні завдання.
Ключове розрізнення стосується солідарності та дозволу на шкоду. Згуртованість навколо допомоги постраждалим, прозорих процедур і законних дій може бути ресурсом захисту. Згуртованість навколо невибіркових погроз і придушення критики створює інші соціально-психологічні наслідки.
Хто є лідером у міжгруповому конфлікті
Лідером може бути формальний керівник, представник громадської організації, місцевий авторитет, координатор ініціативи або людина, чия позиція стає важливим орієнтиром для інших. Джерела впливу різні: посадові повноваження, доступ до ресурсів, довіра, професійна компетентність, репутація та сприйняття як виразника колективних інтересів.
Райхер, Гезлем і Гопкінс (2005) описують лідерство як спільний процес, у якому лідери й послідовники формують значення спільної ідентичності. Висловлювання керівника можуть впливати на те, кого вважають частиною «нас», яких правил слід дотримуватися та які дії забезпечують групову гідність.
Прототиповість лідера і довіра
Груповий прототип — це уявлення про якості та позиції, які найкраще виражають значущу спільну ідентичність. Люди частіше підтримують керівників, яких сприймають як характерних представників групи. Метааналіз Баррето і Гогга (2017) охопив 35 незалежних вибірок і 6678 учасників та засвідчив виразний зв’язок прототиповості з оцінками лідерства. Цей зв’язок не означає, що прототиповий керівник обов’язково заохочує агресію.
Інший метааналіз Стеффенса та колег (2021) об’єднав 128 досліджень із понад 32 тисячами учасників. Він уточнив залежність оцінки лідера від того, як розуміють прототиповість, і від формальної ролі керівника. Ці дані дають підстави розглядати групову репрезентативність як надійний механізм впливу, залишаючи відкритим питання змісту конкретних рішень.
Авторитет як можливість встановлювати норму
Керівник може зробити прийнятною певну форму поведінки через власний приклад, публічну вимогу, організаційну винагороду або санкцію. Він може схвалювати правову відповідальність і безпечні процедури або легітимізувати приниження й безкарність. Дітріх та колеги (2019) досліджували реакції учасників на порушення групових норм лідерами та важливість підтвердження цих норм.
Вплив керівника обмежується реакціями послідовників. Група здатна приймати, уточнювати, відхиляти й переглядати запропоновані правила. Саме цей взаємний процес пояснює, чому особистісна характеристика одного політика чи громадського діяча є недостатньою для аналізу групової ескалації.
Неформальні авторитети й соціальні мережі
Найважливіші нормативні сигнали не завжди походять від посадових осіб. Учасники можуть орієнтуватися на людей, із якими мають регулярні контакти й яких вважають впливовими в локальній мережі. Польовий експеримент Палак, Шеперд і Ароноу (2016) у 56 школах продемонстрував значущість соціально помітних учнів для поширення менш конфліктної поведінки. Результат стосується конкретної освітньої програми; його перенесення на дорослі громади чи воєнні обставини потребує окремої оцінки.
Як лідерська риторика змінює перебіг конфлікту
Публічні формулювання впливають на те, як люди описують загрозу, розподіляють відповідальність і визначають моральні межі допустимих дій. Якщо керівник систематично відносить усіх представників іншої групи до небезпечних, це може посилювати невибіркове узагальнення. Якщо він називає конкретні порушення, перевірені факти, законні процедури й обов’язок захищати постраждалих, він установлює іншу норму.
Оцінювати зміст промов потрібно разом із рішеннями: чи застосовують санкції до власних порушників, чи підтримують незалежну перевірку повідомлень, чи мають учасники право заперечувати та чи існують засоби захисту від примусу. Дослідження лідерської впливовості пояснюють канали поширення норм, а правову відповідальність встановлюють відповідні правові процедури.
Шість механізмів лідерського посилення ескалації
1. Схвалення ворожих дій
Публічне виправдання погроз або принижень змінює уявлення аудиторії про межі допустимого. Учасники можуть розглядати таку поведінку як виконання групового очікування. Важливо досліджувати не лише заяву, а й те, як після неї змінюються конкретні дії.
2. Символічна винагорода радикальним речникам
Коли найбільшу увагу й статус отримують люди з найрізкішою риторикою, виникає стимул змагатися в непоступливості. Це можливий нормативний механізм, а не встановлений універсальний закон розвитку конфліктів.
3. Покарання за внутрішню критику
Позбавлення доступу до обговорення, публічний осуд і репутаційні санкції змушують учасників приховувати сумніви. За цих умов група втрачає важливі сигнали про ризики рішень. Пакер (2008) описує конструктивну незгоду як один зі способів турботи про групу.
4. Ототожнення всіх опонентів
Небезпечним сигналом є перехід від встановлення відповідальності конкретних осіб чи інституцій до приписування однакової вини всім членам ширшої групи. Таке узагальнення може полегшувати виправдання шкоди тим, хто особисто не причетний до порушення. Теоретичні зв’язки між міжгруповим сприйняттям і ескалацією систематизує Нава́та (2013).
5. Демонстративне порушення власних правил
Якщо керівник закликає до дотримання процедур, але сам ігнорує їх, учасники отримують суперечливий сигнал. Невідповідність між проголошеними правилами й винагородою за їх порушення ослаблює практичну силу норми. Дітріх та колеги (2019) досліджували соціальні наслідки порушень групових норм лідерами.
6. Заміна відповідальності посиланням на «волю всіх»
Формула «так вирішила група» може приховувати конкретних ініціаторів і процедури ухвалення рішення. Для аналізу важливо встановити, хто запропонував дію, хто міг заперечити, які альтернативи обговорювалися та чи збереглася документована відповідальність.
Чому сильний лідер може підтримувати деескалацію
Впливовість також дає змогу зробити видимими норми перевірки фактів, правомірних дій, захисту цивільних і поваги до внутрішньої незгоди. Штайнель та співавтори (2010) виявили, що представники, яких сприймали як типових для своєї групи, поводилися співпраційніше, коли норма вимагала співпраці. Це показує важливість самого змісту норми, а не лише сили групового впливу.
Таке лідерство передбачає пояснення реальних загроз, прозорий розподіл повноважень, чіткі межі дозволеної поведінки та незалежну перевірку порушень. Відповідальний керівник може бути твердим у питанні безпеки й водночас не допускати невибіркового приниження людей за груповою належністю.
Послідовники як співтворці норм
Члени групи впливають на керівництво через підтримку, критику, відмову виконувати неправомірні вимоги, вибір нових представників і поширення альтернативних норм. Райхер, Гезлем і Гопкінс (2005) розглядають лідерів і послідовників як учасників спільного створення соціальної реальності.
Важливий практичний наслідок: усвідомлена внутрішня незгода може виражати відповідальну лояльність до групи. Пакер (2008) пояснює, що сильна ідентифікація іноді підтримує прагнення змінити шкідливі правила, а не безумовну покору. Організаціям потрібні безпечні канали зворотного зв’язку, можливості перегляду рішень і процедури захисту викривачів порушень.
Ілюзія одностайності та мовчання більшості
Якщо конфліктні висловлювання походять від дуже помітної меншості, вони можуть створювати враження повної згоди. Інші люди мовчать через страх санкцій, а спостерігачі сприймають мовчання як схвалення. Наслідком стає замкнене коло: ніхто не висловлює сумнівів, оскільки вважає себе єдиним незгодним.
Танкард і Палак (2016) наголошують на необхідності розрізняти реальні ставлення й сприйняті групові очікування. Тому анонімне дослідження може показувати іншу картину, ніж гучна публічна дискусія. Метод збору даних повинен захищати учасників від ідентифікації та можливих переслідувань.
Влада й нерівність змінюють значення тих самих норм
Групи можуть мати нерівний доступ до матеріальних ресурсів, безпеки, засобів комунікації та процедур прийняття рішень. Коли одна сторона здатна примусити іншу до контакту, риторика «спільних правил» може приховувати реальну нерівність. Стаття про психологічні наслідки асиметрії влади пояснює цей вимір докладніше.
Одна й та сама вимога групової дисципліни може означати законну координацію захисту або примус до неправомірних дій. Для оцінювання потрібні факти про безпеку, процедури, інституційні гарантії, права учасників і конкретні наслідки.
Російська агресія проти України: наукові та правові межі
Генеральна Асамблея ООН у резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року визначила російську агресію проти України. Психологічні дослідження групових процесів дозволяють аналізувати риторику, норми та вплив лідерів, але не змінюють міжнародно-правового статусу агресії й відповідальності за насильство. Наукова модель міжгрупової конкуренції не є підставою трактувати агресора й сторону, що обороняється, як симетрично відповідальних.
Застосування знань про норми до українських громад має насамперед стосуватися безпечної внутрішньосуспільної взаємодії: місцевого самоврядування, спільного вирішення проблем відбудови, ставлення до вимушено переміщених людей, підтримки ветеранів і постраждалих, реагування на неперевірені чутки та встановлення підзвітності. Вимога захисту постраждалих і права на відмову від небезпечних контактів є самостійними принципами.
Жоден лідер не може перетворювати прощення, примирення чи участь у діалозі на обов’язок потерпілої людини або спільноти. До організації будь-якого міжгрупового заходу необхідно з’ясувати рівень загрози, добровільність, інформовану згоду, асиметрію влади, доступність незалежного захисту й ризик повторної травматизації.
Як виявляти ризик нормативної ескалації
Досліднику чи фахівцю варто спостерігати за тим, яку поведінку група реально винагороджує; чи визнає право на незгоду; як реагує на фактичні порушення «своїх»; чи вимагає перевірки інформації; чи переносить відповідальність окремих осіб на всіх членів іншої групи; чи є можливість безпечно повідомити про ризики. Ці орієнтири випливають із теорій групових норм і конфлікту, але не становлять окремої валідованої діагностичної шкали.
Важливо аналізувати зміни в часі. Один різкий коментар не характеризує групу загалом, тоді як повторювані публічні санкції, рішення організацій і поведінкові показники можуть свідчити про стійке нормативне середовище. Збір даних має відповідати вимогам безпеки й конфіденційності.
Як лідери та громади можуть змінювати норми
Відокремити реальні погляди від уявної позиції більшості
Анонімні опитування, безпечні консультації та спостереження за поведінковими даними допомагають з’ясувати, чи справді учасники підтримують агресивну позицію. Під час збору інформації треба враховувати ризики розкриття особи й можливих санкцій за відповіді. Танкард і Палак (2016) обґрунтовують доцільність аналізу сприйнятих норм.
Узгодити заявлені правила з рішеннями
Якщо організація проголошує недопустимість погроз, вона має визначити процедуру реагування, право на оскарження й відповідальність за порушення незалежно від статусу учасника. Практична послідовність важливіша за численні декларації. Публічний приклад лідерів створює сигнал про те, чи діє правило для всіх.
Залучати довірених представників
Потенційний вплив відомого представника громади залежить від довіри до нього, його реальної включеності в мережу та відповідності запропонованої норми потребам людей. Палак, Шеперд і Ароноу (2016) виявили значущість мережевих авторитетів у шкільному втручанні. Використання подібних підходів у громаді потребує окремого попереднього аналізу й оцінювання.
Захистити право на обґрунтовану незгоду
Група повинна мати спосіб висловити критику рішення, повідомити про зловживання й домагатися перегляду процедури. Така можливість може бути важливою умовою самокорекції. Пакер (2008) показує, чому незгода іноді випливає із сильної відданості групі.
Визначити спостережувані цілі
Мета «поліпшити атмосферу» потребує конкретизації: зменшення перевірених випадків погроз, доступність незалежного розгляду звернень, підвищення довіри до процедур, послідовне застосування правил. Окремо потрібно вимірювати зміни ставлень, сприйнятих норм і поведінки, оскільки це різні результати.
За яких умов програми можуть завдати шкоди
Кампанія, що постійно повторює тезу «всі поводяться агресивно», здатна ненавмисно створити враження, що агресія є нормальною поведінкою більшості. Публічне примирення під тиском авторитетів може змусити постраждалих мовчати про шкоду. Придушення незгоди заради видимої єдності може залишити непоміченими серйозні порушення. Танкард і Палак (2016) пояснюють нормативний вимір подібних ризиків.
Огляд Чехаїч-Клансі та Гальперіна (2024) підкреслює, що міжгрупові психологічні втручання потребують визначення конкретної проблеми, механізму та контексту. Під час триваючого насильства пріоритет можуть мати захист, правосуддя, гарантії безпеки й право не брати участі в контактах.
Що підтверджено дослідженнями, а що залишається відкритим
Найміцнішу основу для висновків про зв’язок групової репрезентативності та підтримки лідера дають метааналізи. Баррето і Гогг (2017) та Стеффенс із колегами (2021) узагальнили значні масиви незалежних досліджень. Вони підтверджують механізм оцінювання лідера через групову ідентичність, але самі по собі не доводять, що підтримка прототипового лідера спричиняє політичне насильство.
Для впливу групових норм у переговорах існує експериментальне свідчення Штайнеля та співавторів (2010), але розмір і контекст дослідження обмежують узагальнення. Для зміни поведінки через мережевих авторитетів є польовий експеримент Палак, Шеперд і Ароноу (2016). Його результат не означає автоматичної ефективності тієї ж програми в дорослих громадах або на територіях, постраждалих від війни.
Великий огляд Палак та колег (2021) наголошує на неоднорідності експериментів зі зменшення упереджень і прогалинах у знаннях про сталі наслідки втручань. Теоретичні моделі лідерства й ескалації дають підстави висувати гіпотези, а не оголошувати універсальні способи відновлення довіри.
Як оцінювати програму деескалації
Методологічно переконлива оцінка повинна містити чіткий опис проблеми, вихідні показники до початку програми, окреме вимірювання поведінки й установок, обґрунтований період спостереження та перевірку небажаних наслідків. Там, де це можливо, порівняльна група допомагає відокремити ефект програми від зовнішніх подій. Водночас етика й безпека мають пріоритет над складністю експериментального дизайну.
Потрібно розрізняти зменшення ворожої риторики, зменшення фактичних інцидентів, покращення довіри до процедур і справедливе відновлення відносин. Це різні результати, які вимагають окремих показників і джерел інформації. Позитивні відповіді учасників після короткого заходу не доводять довгострокового зниження насильства.
Значення для українських громад
В Україні увага до групових норм може допомагати аналізувати взаємодію людей з різним досвідом вимушеного переміщення, втрат, служби, відбудови й доступу до ресурсів. Висновки потрібно робити на основі реальної ситуації, а не узагальнень про якусь категорію населення. Матеріали ПРООН про соціальну згуртованість в Україні на основі reSCORE 2024 дають контекст для вивчення горизонтальних суспільних зв’язків, хоча самі по собі не доводять ефективності конкретного втручання з лідерами.
Практична робота може охоплювати прозорі правила розподілу допомоги, безпечні процедури звернень, залучення довірених місцевих представників, доступ до перевіреної інформації та захист людей від стигматизації. Умовами кожного заходу є добровільність, інформована згода, повага до постраждалих, реалістична оцінка ризику й відповідальність за завдану шкоду.
Поширені запитання
Чи може група посилювати конфлікт без прямого наказу лідера?
Так. Агресивні способи дії можуть підтримуватися неформальними винагородами, страхом виключення та уявленнями про позицію більшості. Штайнель і співавтори (2010) показали, що нормативні очікування впливають на поведінку представників у міжгрупових переговорах.
Чому авторитетний керівник так сильно впливає на групу?
Вплив залежить, зокрема, від того, чи бачать у ньому виразника спільної ідентичності. Метааналіз Баррето і Гогга (2017) підтверджує стійкий зв’язок між прототиповістю лідера й позитивною оцінкою його лідерства.
Чи означає сильна згуртованість схильність до насильства?
Ні. Зміст групової норми може сприяти взаємодопомозі, захисту й відповідальності. Згуртованість і ставлення до насильства потрібно досліджувати окремо. Бенард (2012) показав, що міжгрупове протистояння може мобілізувати учасників на спільну діяльність, а реакції щодо централізованої влади залишаються складнішими.
Чи може один лідер змінити ворожу норму?
Публічний приклад здатний бути важливим сигналом, але сталі зміни потребують підтримки учасників, відповідних процедур і контролю результатів. Палак, Шеперд і Ароноу (2016) виявили значення помітних учасників соціальної мережі у шкільному середовищі.
Чому люди мовчать, хоча приватно не погоджуються?
Люди можуть помилятися щодо ставлення більшості або очікувати санкцій за висловлювання. Сприйняту групову норму слід відокремлювати від справжніх поглядів кожної людини. Цей механізм розглядають Танкард і Палак (2016).
Чи можна переносити результати шкільних експериментів на деокуповані громади?
Без окремої перевірки — ні. Відрізняються рівень ризику, інституційна довіра, можливості примусу, досвід насильства й завдання програм. Чехаїч-Клансі та Гальперін (2024) пропонують добирати міжгрупові психологічні втручання з огляду на конкретний механізм і контекст.
Чи може лідер вимагати від постраждалих прощення або участі в діалозі?
Прощення й примирення є добровільними рішеннями. Постраждалі мають право на безпеку, визнання шкоди, захист, справедливі процедури й відмову від контакту, який становить загрозу. Публічні заклики до єдності не замінюють відповідальності за насильство.
Висновки
Групові норми визначають соціальну допустимість поведінки в конфлікті, а лідери й неформальні авторитети роблять ці правила видимими та впливають на їхню зміну. Ризик ескалації зростає, коли членство у групі пов’язують із ворожістю, санкціями за незгоду, безкарністю впливових осіб і відмовою перевіряти інформацію. Ресурсами деескалації є відповідальна солідарність, прозорі процедури, безпечна внутрішня критика та поведінкова підзвітність.
Результати метааналізів і експериментів підтверджують вагомість нормативного й лідерського впливу. Ефективність конкретної програми зменшення міжгрупової ворожості завжди потребує перевірки в її фактичному середовищі, особливо за наявності насильства, нерівності влади та ризиків для постраждалих.
Пов’язані статті
Ескалація міжгрупового конфлікту: механізми, стадії та сигнали — батьківська стаття про загальну динаміку загострення.
Асиметрія влади між сторонами конфлікту: психологічні наслідки — як нерівність ресурсів і можливостей змінює умови взаємодії.
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — науковий контекст миробудування.
Теорія соціальної ідентичності — засади групової належності.
Групова поляризація — зміна позицій у групових обговореннях.
Дегуманізація — процеси позбавлення інших людських якостей.
Джерела
Barreto, N. B., & Hogg, M. A. (2017). Evaluation of and support for group prototypical leaders: A meta-analysis of twenty years of empirical research. Social Influence, 12(1), 41–55. DOI.
Benard, S. (2012). Cohesion from conflict: Does intergroup conflict motivate intragroup norm enforcement and support for centralized leadership? Social Psychology Quarterly, 75(2), 107–130. DOI.
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology. DOI.
Ditrich, L., Lüders, A., Jonas, E., & Sassenberg, K. (2019). Leader’s group-norm violations elicit intentions to leave the group — if the group-norm is not affirmed. Journal of Experimental Social Psychology, 84, 103798. DOI.
Nawata, K. (2013). Emergence and escalation of intergroup conflict: A review and future directives in social psychology. The Japanese Journal of Experimental Social Psychology, 53(1), 52–74. DOI.
Packer, D. J. (2008). On being both with us and against us: A normative conflict model of dissent in social groups. Personality and Social Psychology Review, 12(1), 50–72. DOI.
Paluck, E. L., Shepherd, H., & Aronow, P. M. (2016). Changing climates of conflict: A social network experiment in 56 schools. Proceedings of the National Academy of Sciences, 113(3), 566–571. DOI.
Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. DOI.
Reicher, S., Haslam, S. A., & Hopkins, N. (2005). Social identity and the dynamics of leadership: Leaders and followers as collaborative agents in the transformation of social reality. The Leadership Quarterly, 16(4), 547–568. DOI.
Steffens, N. K., Munt, K. A., van Knippenberg, D., Platow, M. J., & Haslam, S. A. (2021). Advancing the social identity theory of leadership: A meta-analytic review of leader group prototypicality. Дослідження.
Steinel, W., Van Kleef, G. A., Van Knippenberg, D., Hogg, M. A., Homan, A. C., & Moffitt, G. (2010). How intragroup dynamics affect behavior in intergroup conflict: The role of group norms, prototypicality, and need to belong. Group Processes & Intergroup Relations, 13(6), 779–794. DOI.
Tankard, M. E., & Paluck, E. L. (2016). Norm perception as a vehicle for social change. Social Issues and Policy Review, 10(1), 181–211. DOI.
United Nations Development Programme. (2024). Social cohesion in Ukraine: Key trends based on reSCORE 2024. Офіційний матеріал.
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine: Resolution ES-11/1 (A/RES/ES-11/1). Офіційний документ.
van Zomeren, M., d’Amore, C., Pauls, I. L., Shuman, E., & Leal, A. (2024). The intergroup value protection model: A theoretically integrative and dynamic approach to intergroup conflict escalation in democratic societies. Personality and Social Psychology Review. DOI.