Позитивний і негативний мир: відмінності та суспільні наслідки
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Позитивний і негативний мир — два взаємопов’язані поняття досліджень миру, які допомагають оцінити, що саме змінилося після припинення насильства. Негативний мир означає відсутність прямого насильства, передусім бойових дій і нападів. Позитивний мир означає суспільні умови, за яких зменшуються причини насильства, діють справедливі правила й інституції, люди мають захист прав, а групи можуть співпрацювати без примусу. Це розрізнення розвинув норвезький дослідник Йоган Галтунг у межах науки про мир (Galtung, 1969).
Припинення бойових дій захищає життя й відкриває можливості для відновлення. Воно водночас може залишати невирішеними питання відповідальності за насильство, доступу до правосуддя, безпечного повернення людей, відшкодування шкоди та довіри до установ. Позитивний мир характеризує умови тривалого, справедливого співжиття, а негативний — безпосередній стан безпеки. У наукових дослідженнях їх оцінюють за різними показниками й перевіряють зв’язки між ними (Hultman і Mousa, 2025).
Що таке негативний мир
Негативний мир — стан відсутності відкритих бойових дій та інших форм прямого насильства між людьми або організованими групами. Слово «негативний» описує визначення через відсутність явища. Воно не означає, що припинення насильства є поганим результатом.
Приклад — припинення обстрілів і нападів, коли цивільні отримують можливість безпечніше пересуватися, відвідувати школу, працювати й звертатися по допомогу. Однак за відсутності дієвих гарантій нове насильство може відновитися, а частина людей продовжуватиме зазнавати дискримінації, примусу чи позбавлення захисту. Тому негативний мир може мати різну міру стійкості.
Для його оцінювання використовують дані про збройні зіткнення, загиблих і поранених, нападів на цивільних, дотримання зобов’язань щодо припинення вогню, доступність безпечних маршрутів і здатність служб захищати населення. Число зареєстрованих випадків залежить від спроможності документувати порушення. Нуль у звіті сам по собі не означає повної безпеки (Galtung, 1969; Hultman і Mousa, 2025).
Що таке позитивний мир
Позитивний мир — стан суспільних відносин та інституцій, за якого люди мають реальні можливості жити без систематичного приниження, виключення й запобіжної шкоди; суперечності вирішуються мирними способами, а безпека й права захищені дієвими процедурами. Поняття охоплює справедливість, підзвітність влади, доступ до суспільних благ, рівний захист, участь громад і механізми ненасильницького врегулювання спорів.
У ранньому формулюванні Галтунг пов’язував позитивний мир із соціальною інтеграцією і співпрацею. У статті 1969 року він розвинув його через поняття структурного насильства й соціальної справедливості. Це історично важлива зміна акценту: суспільство може бути вільним від відкритої війни, зберігаючи системи виключення та запобіжної шкоди (Galtung, 1969; Gleditsch, 2014).
Позитивний мир стосується якості спільного життя. Наприклад, громада може мати дієві способи розв’язувати суперечки, безпечний доступ до адміністративних послуг, незалежний розгляд скарг і можливість участі різних груп у рішеннях. При цьому загальне відчуття гармонії ще не доводить справедливості, якщо голоси окремих спільнот систематично виключаються.
Позитивний і негативний мир: ключові відмінності
Предмет оцінювання
Негативний мир відповідає на запитання, чи припинилося безпосереднє насильство та чи є люди в безпеці. Позитивний мир ставить ширше запитання: які суспільні умови, інституції й правила забезпечують справедливе ненасильницьке співжиття та зменшують ризик повторних нападів?
Часовий масштаб
Припинення збройного насильства іноді можна досягти швидше, ніж відбудувати судову систему, лікарні, житло, довіру й місцеве самоврядування. Позитивний мир формується в довшому часовому горизонті. Проте й багаторічна відсутність війни не гарантує справедливості або відсутності прихованого примусу (Hultman і Mousa, 2025).
Показники
Для негативного миру важливі фактичні напади, загрози та інші прояви прямого насильства. Для позитивного — доступ до прав, процедурна справедливість, розподіл можливостей, підзвітність, міжгрупові відносини, участь і довіра до конкретних установ. Жодна середня цифра по країні не гарантує, що люди в усіх регіонах і групах мають однаковий захист.
Механізми підтримання
Негативний мир можуть підтримувати контроль за припиненням вогню, спроможність запобігати нападам та дієві гарантії безпеки. Позитивний мир включає відновлення суспільних функцій, справедливе врегулювання спорів, правовий захист і зменшення умов систематичної шкоди. Ці напрямки взаємодіють, але можуть давати різні результати.
Практична цінність
Негативний мир має невідкладну цінність, бо зберігає життя. Позитивний мир допомагає зрозуміти, як підтримувати безпеку в довшій перспективі. На практиці важливо не підмінювати захист людей показниками симпатії між групами й не вважати припинення нападів завершенням усіх завдань після насильства.
Походження концепції: праці Йогана Галтунга
У праці «Violence, Peace, and Peace Research» (1969) Галтунг розрізнив пряме насильство, яке здійснюється через конкретні дії, і структурне насильство, за якого усталені суспільні механізми створюють запобіжну шкоду. Відсутність першого пов’язується з негативним миром, а усунення несправедливих структур — із позитивним (Galtung, 1969).
Пізніше він запропонував поняття культурного насильства: символічних та ідеологічних способів виправдання прямого або структурного насильства. Образи, міфи й соціальні норми можуть робити дискримінацію або примус прийнятними в очах частини суспільства. Це концептуальна модель аналізу культурних механізмів, а не юридична кваліфікація конкретного вчинку (Galtung, 1990).
Модель стала впливовою завдяки увазі до умов, які існують і тоді, коли відкритого насильства немає. Водночас широта поняття структурного насильства спричинила наукову дискусію. Якщо кожну несприятливу соціальну обставину називати насильством без виявлення механізму шкоди, можна втратити важливу різницю між цілеспрямованим нападом, дискримінаційним правилом, економічним ризиком і недосконалою політикою. Тому дослідження має уточнювати шкоду, її причину, можливість запобігання та групи, яких вона стосується (Boulding, 1977; Gleditsch, 2014).
Пряме, структурне та культурне насильство
Пряме насильство
Напади на цивільних, катування, вбивства, незаконне позбавлення волі та інші акти фізичного примусу мають безпосередній поведінковий вимір. У ситуації війни передусім потрібно припиняти ці дії, захищати людей і запобігати новим порушенням. Розслідування та притягнення до відповідальності є окремими правовими завданнями.
Структурне насильство
Коли інституційні правила систематично обмежують доступ певної групи до базових прав і послуг, можна досліджувати причинний зв’язок між цими правилами й запобіжною шкодою. Наприклад, установлену законом заборону навчання для визначеної групи можна перевірити як конкретний бар’єр. Натомість сам факт відмінностей середніх доходів між регіонами потребує додаткового аналізу причин. Структурне насильство є аналітичною категорією, застосування якої має бути обґрунтованим (Galtung, 1969).
Культурне насильство
Дегуманізаційна мова, виправдання жорстокості й норми, що позбавляють окремі групи рівної людської гідності, можуть послаблювати опір шкоді. Дослідження такого механізму передбачає аналіз повідомлень, соціальних норм і фактичних наслідків, а не припущення про думки всіх представників певної групи (Galtung, 1990).
Психологічні механізми переходу від безпеки до стійкого миру
Сприйняття загрози та передбачуваність
Рішення про пересування, працевлаштування, участь у громадському житті й звернення до установ залежать від сприйнятого ризику. Навіть після припинення нападів люди можуть уникати небезпечних територій, недовіряти неперевіреним запевненням або потребувати часу для відновлення звичного життя. Ці реакції залежать від реальних загроз та індивідуального досвіду; їх не слід використовувати для постановки клінічних діагнозів за описом групової поведінки.
Стабільні правила, можливість оскаржувати рішення, достовірна інформація й захист від зловживань створюють передумови більшої передбачуваності. Однак відчуття спокою в окремої людини не є тотожним безпеці всього суспільства.
Міжгрупова довіра й упередження
Люди можуть продовжувати очікувати ворожості від іншої групи після завершення відкритого насильства. Попередній досвід, групові норми, неперевірені чутки й реальна асиметрія влади впливають на ставлення. Важливо розрізняти обґрунтовану оцінку небезпеки та стереотипне узагальнення, яке переносить дії окремих осіб на всіх представників спільноти.
Великий метааналіз Петтігрю і Троппа (2006) показав, що міжгруповий контакт загалом пов’язаний зі зменшенням упереджень. Це свідчить про можливий психологічний механізм поліпшення стосунків, але не доводить автоматичного припинення війни чи тривалого політичного примирення. Передумови й обмеження докладно розглянуто в статті «Теорія міжгрупового контакту».
Справедливість процедур та інституційна надійність
Важливе значення має те, чи можуть люди висловити свою позицію, отримати пояснення рішень, оскаржити помилки та розраховувати на однакові правила. Процедурна справедливість допомагає аналізувати, як сприйняття чесності процесу пов’язане зі ставленням до установ. Проте формальна процедура сама по собі ще не гарантує незалежності та доступності.
Для позитивного миру необхідно оцінювати фактичну підзвітність: чи реагують установи на скарги, чи захищають людей від дискримінації та чи можна перевірити результати їхньої роботи. Заклики довіряти без механізмів контролю мають інший зміст, ніж довіра до перевіреної надійності.
Співпраця та соціальні норми
Спільне розв’язання практичних проблем може підтримувати взаємодію. Але внутрішня згуртованість однієї групи інколи співіснує з ворожістю до інших. Тому не кожне посилення групової єдності веде до миру на рівні всього суспільства. Додаткові механізми пояснює стаття «Групова згуртованість».
Чому припинення бойових дій не гарантує позитивного миру
Після війни залишаються завдання, які потребують окремих рішень: відбудова житла та інфраструктури, доступ до документів і послуг, безпека територій, встановлення фактів порушень, відповідальність винних, компенсація шкоди та можливість безпечної участі в громадському житті. Зміни відбуваються з різною швидкістю, а загальні середні показники можуть приховувати становище найбільш постраждалих людей.
У межах широкого огляду миротворчих і миробудівних досліджень Гультман і Муса (2025) показали принципову відмінність між інструментами короткострокового зниження насильства й програмами зміни міжгрупових відносин. Доказів щодо окремих індивідуальних змін більше, ніж доказів того, як вони переносяться на довгострокову безпеку цілих громад. Отже, успішне припинення насильства й успішне суспільне відновлення потребують власних критеріїв оцінювання.
За відсутності відповідальності за заподіяну шкоду й надійних гарантій захисту публічна риторика примирення може випереджати реальні зміни. Водночас забезпечення безпосередньої безпеки має самостійну цінність навіть тоді, коли відновлення інституцій ще триває.
Позитивний мир і суспільна справедливість
Позитивний мир пов’язаний із практичною можливістю користуватися правами, отримувати необхідні послуги, захищати себе від зловживань і брати участь у важливих рішеннях. Справедливість має різні виміри: розподіл ресурсів, чесність процедури, визнання шкоди, відповідальність та відновлення. Їх корисно досліджувати окремо. Ширші принципи пояснює стаття «Справедливість у психології».
Практичні моделі позитивного миру використовують багатовимірні показники якості інституцій, суспільних відносин і розвитку. Зокрема, Інститут економіки та миру пропонує систему «восьми складників» позитивного миру. Вона корисна для порівнянь, але кореляції між показниками й нижчим рівнем насильства не доводять, що будь-яка окрема зміна автоматично забезпечить мир.
Внутрішні суперечки й політична незгода самі по собі не суперечать позитивному миру. У плюралістичному суспільстві вони є закономірними. Визначальним є те, чи можуть суперечності розв’язуватися без насильства та позбавлення людей їхніх прав.
Україна: війна, безпека й відновлення суспільних відносин
Російська агресія та міжнародно-правова відповідальність
Російська агресія проти України має встановлений міжнародно-правовий контекст. Генеральна Асамблея ООН у резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року засудила агресію Російської Федерації та підтвердила суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України (ООН, A/RES/ES-11/1). Психологічне дослідження групових емоцій та стереотипів не змінює відповідальності за агресію й насильство.
Для України негативний мир пов’язаний із припиненням атак, реальним захистом людей та надійними гарантіями неповторення агресії. Позитивний мир включає відновлення прав постраждалих, безпечне життя, притягнення до відповідальності, відбудову інституцій, відшкодування шкоди й можливість відновлювати суспільні зв’язки без примусу.
Деокуповані громади
Повернення адміністративних послуг, освіти, медичної допомоги й транспортних зв’язків створює важливі умови відновлення. Поряд із цим безпека територій, вирішення житлових проблем, захист свідків і належні процедури правосуддя мають конкретні потреби в ресурсах та відповідальності. Міжнародна оцінка потреб відбудови України демонструє масштаб матеріальних і суспільних завдань, які неможливо замінити окремими психологічними заняттями (Світовий банк та партнери, RDNA5, 2026).
Участь постраждалих у громадських програмах має бути добровільною, інформованою та безпечною. Людина може відмовитися від публічної розмови про пережите насильство. Така відмова не обмежує її права на допомогу, справедливість і відновлення.
Вимушене переміщення та інтеграція
Потреби внутрішньо переміщених людей і приймаючих громад іноді перетинаються в питаннях житла, роботи, шкіл і соціальних послуг. Прозорі критерії, доступні механізми скарг і участь різних груп можуть зменшувати відчуття несправедливості. Відсутність публічних суперечок при цьому ще не доводить рівного доступу чи відсутності дискримінації. Окремо про це — у статті «ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга».
Примирення не є обов’язком постраждалих
Позитивний мир не вимагає пробачення кривдників або примусової зустрічі з ними. Захист, визнання шкоди, доступ до правосуддя та відповідальність існують незалежно від особистої готовності людини до діалогу. Прощення, коли воно можливе, є окремим особистим процесом. Це розрізнення розкрито в матеріалі «Прощення: що це, чим відрізняється від примирення».
У ситуації триваючого насильства діалогові програми мають підвищені ризики: розкриття чутливих даних, тиск на учасників, асиметрію влади й можливу повторну психологічну шкоду. Перед проведенням будь-якого заходу необхідно перевірити безпеку, добровільність, конфіденційність і право припинити участь без наслідків.
Як дослідники вимірюють мир
Показники негативного миру
Використовують кількість нападів, загиблих, поранених, задокументованих порушень, частоту збройних зіткнень, доступ до безпечних маршрутів, фактичний захист цивільних і виконання безпекових зобов’язань. Важливо враховувати місце, період, спосіб реєстрації та пропущені випадки.
Показники позитивного миру
Вимірюють доступність правосуддя, якість процедур, участь різних груп у рішеннях, нерівний доступ до послуг, міжгрупові ставлення, довіру до інституцій, досвід дискримінації й спроможність мирного врегулювання суперечок. Система показників Цілей сталого розвитку ООН, зокрема цілі 16, містить окремі індикатори насильства, правосуддя, підзвітності та інклюзивних установ. Це орієнтири для окремих вимірів, а не готовий універсальний психологічний індекс (Статистичний відділ ООН, ціль 16).
В Україні використовувався Індекс соціальної згуртованості та примирення SCORE. Він дає приклад поєднання даних про соціальні відносини, відчуття безпеки й довіру у визначених регіонах. Результати залежать від вибірки, часу та умов проведення й не можуть без перевірки поширюватися на всю країну (ПРООН, SCORE для східної України).
Обмеження вимірювання
Опитування не завжди охоплюють тих, хто виїхав, не має зв’язку або не може безпечно відповідати. Адміністративна статистика залежить від реєстрації випадків, а оцінки ставлень — від формулювання запитань та соціальної бажаності відповідей. Доцільно поєднувати незалежні джерела, спостереження, документовані події й досвід різних груп.
Довіра в анкеті, реальна поведінка та частота насильства є різними результатами. Зміна одного показника не доводить автоматичної зміни інших. Кожна програма повинна заздалегідь визначати, на якому рівні — особистому, груповому, громадському або інституційному — очікується результат.
Які програми миробудування підтримують дослідження
Припинення насильства й безпекові гарантії
Огляди миротворчих операцій і міжнародного посередництва вказують, що належне забезпечення ресурсами, мандат і фактична присутність можуть бути важливими для зменшення насильства за певних умов. Водночас втручання мають ризики, а наслідки для довіри чи легітимності не тотожні наслідкам для безпеки (Hultman і Mousa, 2025).
Міжгруповий контакт
Контакт може зменшувати упередження, але на його результат впливають безпека, рівність можливостей, групові норми, попередній досвід і характер взаємодії. У середовищі активного або недавнього насильства прямі контактні програми нерідко мають неоднорідні результати; деякі можуть посилювати напруження. Зниження упереджень після зустрічі не доводить зменшення громадського насильства (Pettigrew і Tropp, 2006; Hultman і Mousa, 2025).
Освіта й зміна суспільних норм
Деякі освітні та опосередковані програми, які розвивають розуміння інших і формують інклюзивні норми, демонструють перспективні результати щодо ставлень. Їхня довгострокова стійкість і вплив на ризик нових нападів залишаються менш дослідженими. Вимір одразу після заняття слід доповнювати відтермінованою оцінкою (Hultman і Mousa, 2025).
Інституційне відновлення
Надання послуг, справедливий розгляд скарг, доступ до допомоги й дієвий захист прав мають матеріальне та суспільне значення. Вони можуть впливати на оцінки передбачуваності та надійності установ. Проте кількість проведених тренінгів, ухвалених правил або зустрічей не є підтвердженням фактичної справедливості. Потрібна перевірка досвіду людей та реальних результатів.
Що доказова база поки що не дозволяє стверджувати
Немає універсальної програми, що гарантовано переводить суспільство від припинення насильства до сталого позитивного миру. Дослідження індивідуальних ставлень не дають автоматичного причинного висновку про зниження насильства на рівні суспільства. Огляд 2025 року підкреслює потребу довготривалих вимірів, уваги до можливих негативних наслідків і кращого зв’язку між мікрорівневими та суспільними результатами (Hultman і Mousa, 2025).
Ризики необережних миробудівних заходів
Примус до спільних зустрічей може порушувати добровільність і безпеку постраждалих. Публічне висвітлення пережитого насильства здатне розкрити конфіденційну інформацію. Формально рівний час виступу не усуває нерівність влади, ресурсів і можливостей захисту учасників.
Допомога, розподілена за непрозорими критеріями, може загострювати напруження між групами. Показна демонстрація «єдності» іноді приховує реальні скарги, перешкоджає повідомленню про дискримінацію й надає перевагу тим, хто має більше публічного впливу. Відповідальна програма передбачає оцінку ризиків до початку, механізм повідомлення про шкоду, можливість відмовитися і незалежне оцінювання.
Практичні орієнтири для громад і фахівців
Починати варто з аналізу реальних загроз і потреб: чи є безпечні маршрути, захист від нападів, доступ до житла, документів, лікарень і правової допомоги. Захист постраждалих та доступ до послуг забезпечуються незалежно від участі в діалогових заходах.
Рішення про розподіл ресурсів мають спиратися на прозорі критерії й доступні способи оскарження. Представництво різних груп повинно давати реальну можливість впливу. Персональні дані, свідчення й інформацію про ризики слід захищати.
Кожне втручання має формулювати конкретний очікуваний результат. Для програми безпеки потрібні показники нападів і захисту; для адміністративної реформи — доступність і якість процедур; для освітньої — перевірювані зміни ставлень, а за можливості й поведінки. Критерієм успіху не може бути тільки відвідуваність заходу.
Оцінювання варто продовжувати після завершення фінансування чи активної фази проєкту. Необхідно досліджувати, чи збереглися результати, як вони пережили нові загрози та чи не постраждали окремі групи. Прозорі дані про обмеження програми допомагають планувати наступні кроки.
Наукові обмеження поняття позитивного миру
Позитивний мир — широка теоретична рамка, у якій окремі складники визначаються також ціннісними й політичними припущеннями. Різні дослідницькі школи по-різному визначають співвідношення соціальної рівності, інституційної спроможності, культурного визнання та безпеки. Тому корисно чітко називати показники й не видавати обраний індекс за єдине остаточне визначення миру.
Друга проблема — причинність. Якщо країни з кращими інституціями зазвичай мають менше насильства, зв’язок може залежати від історії, матеріальних ресурсів, характеру загроз та інших чинників. Доказ потребує відповідного дослідницького підходу; самі кореляції не встановлюють напрям впливу. Критика широких визначень миру стимулювала точніші операціоналізації (Boulding, 1977; Gleditsch, 2014).
Поширені запитання
Чому мир без війни називають негативним?
Назва вказує, що мир визначено через відсутність прямого насильства. Вона не знецінює порятунок життя, припинення обстрілів та інших загроз.
Чи може негативний мир існувати без позитивного?
Так. Бойові дії можуть припинитися, тоді як дискримінація, недовіра, примус або нерівний доступ до захисту зберігаються.
Чи означає позитивний мир відсутність конфліктів?
Ні. Суперечки й відмінності інтересів залишаються. Позитивний мир означає здатність розв’язувати їх без насильства, зі збереженням прав і справедливих процедур.
Чи будь-яка бідність є структурним насильством?
Ні, для такого висновку потрібно описати конкретний інституційний механізм запобіжної шкоди. Причини бідності можуть бути різними, тому їх необхідно досліджувати окремо.
Чи можна виміряти мир одним числом?
Є складені індекси, але кожен використовує власні показники. Для практичних рішень варто окремо аналізувати насильство, безпеку, права, доступність послуг та становище різних груп.
Чи повинні постраждалі брати участь у примиренні?
Ні. Участь у діалозі має бути добровільною, безпечною та поінформованою. Право на захист, справедливість і допомогу від участі не залежить.
Чи достатньо добрих відгуків після миротворчої програми?
Ні. Відгуки характеризують сприйняття заходу. Висновки про ефективність потребують визначених результатів, належного порівняння, аналізу побічних ефектів і спостереження в часі.
Як позитивний мир пов’язаний із соціальною згуртованістю?
Згуртованість описує зв’язки та спільну дію групи. Позитивний мир додатково враховує безпеку, справедливість, права та суспільні інституції. Групова згуртованість може співіснувати з ворожістю до інших.
Що означає позитивний мир для України?
Він охоплює реальну безпеку й гарантії неповторення агресії, захист прав постраждалих, відповідальність за насильство, відбудову інституцій, справедливий доступ до послуг і добровільне відновлення суспільних зв’язків.
Висновок
Негативний мир означає припинення прямого насильства й захист життя. Позитивний мир охоплює суспільні умови, які підтримують справедливе, безпечне та стійке співжиття. Обидва виміри потрібно оцінювати окремо, досліджувати їх взаємодію та враховувати реальну відповідальність за заподіяну шкоду. Для України така перспектива поєднує безпеку, суверенітет, права постраждалих і відновлення суспільства.
Пов’язані статті
Джерела
Boulding, K. E. (1977). Twelve friendly quarrels with Johan Galtung. Journal of Peace Research, 14(1), 75–86. https://doi.org/10.1177/002234337701400105.
Galtung, J. (1969). Violence, peace, and peace research. Journal of Peace Research, 6(3), 167–191. https://doi.org/10.1177/002234336900600301.
Galtung, J. (1990). Cultural violence. Journal of Peace Research, 27(3), 291–305. https://doi.org/10.1177/0022343390027003005.
Gleditsch, N. P. (2014). Peace research – Just the study of war? Journal of Peace Research, 51(2), 145–158. https://academic.oup.com/jpr/article/51/2/145/8365769.
Hultman, L., & Mousa, S. (2025). From ceasefire to cohesion: An integrated review of peacemaking and peacebuilding. Economic Policy, 40(124), 931–967. https://doi.org/10.1093/epolic/eiaf011.
Institute for Economics & Peace. (2024). The eight pillars of positive peace: An overview of the positive peace framework. https://www.visionofhumanity.org/the-eight-pillars-of-positive-peace/.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
Програма розвитку ООН (ПРООН). (б. д.). Social Cohesion and Reconciliation Index (SCORE) in Eastern Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/social-cohesion-and-reconciliation-index-score-eastern-ukraine.
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine (A/RES/ES-11/1). https://digitallibrary.un.org/record/3965290.
United Nations Statistics Division. (б. д.). SDG Indicators Metadata: Goal 16. https://unstats.un.org/sdgs/metadata/?Goal=16&Target=.
World Bank, Government of Ukraine, European Commission, & United Nations. (2026). Updated Ukraine Recovery and Reconstruction Needs Assessment (RDNA5), 23 February 2026. https://www.worldbank.org/en/news/press-release/2026/02/23/updated-ukraine-recovery-and-reconstruction-needs-assessment-released.