Інституційна довіра після конфлікту: відновлення та обмеження
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Інституційна довіра після конфлікту — це очікування людей і спільнот, що державні органи, органи місцевого самоврядування, правоохоронні та судові установи діятимуть компетентно, передбачувано, справедливо й відповідально навіть тоді, коли громадяни залежать від їхніх рішень і мають обмежені можливості захистити власні інтереси. Після війни, окупації або масштабного насильства таке очікування формується через конкретний досвід безпеки, правосуддя, надання послуг, участі в ухваленні рішень і поводження з постраждалими. Відновлення довіри є тривалим процесом перевірки надійності установ, а його межі визначаються реальними діями, доступністю прав і ризиком повторення порушень.
Дослідження післявоєнного Непалу показало, що сприйняття справедливості процедур було сильніше пов’язане з оцінкою легітимності інституцій, ніж задоволення послугами чи вигідністю результату. Дослідження водопостачання в Іраку, своєю чергою, виявило складний, залежний від початкових умов зв’язок між якістю послуг і легітимністю влади. Обидва результати пояснюють, чому відновлення будівлі установи або запуск нової адміністративної послуги самі по собі ще не означають відновлення довіри (Fisk і Cherney, 2017; Brinkerhoff та співавт., 2012).
Що таке інституційна довіра і чим вона відрізняється від легітимності
У психологічному аналізі довіра включає вразливість: людина покладається на орган, який володіє владою, інформацією, ресурсами або правом ухвалювати обов’язкові рішення. Вона очікує, що ця перевага не буде використана свавільно. Тому довіра до суду означає більше, ніж прогноз про швидкість розгляду справи; вона охоплює очікування неупередженого розгляду й можливості оскаржити рішення. Довіра до місцевої адміністрації включає очікування зрозумілих правил доступу до відновлення житла, допомоги та громадських послуг.
Інституційна довіра має предметний характер. Можна довіряти рятувальникам і водночас сумніватися в чесності розподілу компенсацій; оцінювати місцеву лікарню позитивно, але вважати судові механізми недієвими. Дослідження ОЕСР розрізняють такі виміри суспільного сприйняття установ, як надійність, реагування на потреби, доброчесність, відкритість і справедливість. Це корисна рамка аналізу, хоча дані ОЕСР про переважно усталені демократії не можна механічно переносити на громади, які живуть під час війни (OECD, 2024).
Суміжні поняття важливо розрізняти за тим, що саме вони вимірюють.
Довіра до установи
Оцінка її майбутньої поведінки: чи виконає обіцянку, чи пояснить рішення, чи захистить людину від зловживань, чи виправить власну помилку. Вона може бути обґрунтовано високою, низькою або обмеженою певними функціями.
Інституційна легітимність
Уявлення, що установа має належне право здійснювати свої повноваження і що її рішення заслуговують на визнання відповідно до правил та процедур. Людина здатна вважати державну інституцію законною і необхідною, водночас критично оцінюючи її конкретне керівництво або не довіряючи окремій процедурі. Поняття перетинаються, але дослідження не завжди використовують однакові шкали довіри й легітимності (Fisk і Cherney, 2017).
Задоволеність послугами, виконання правил і міжособистісна довіра
Задоволеність описує оцінку отриманої послуги, а виконання правил може бути наслідком поваги, звички, страху санкцій або відсутності альтернатив. Міжособистісна довіра стосується інших людей, зокрема сусідів, знайомих чи незнайомців. Ці показники можуть змінюватися різними темпами. Висока дисципліна населення або велика кількість звернень до установи не доводить високої довіри. Зв’язки із ширшими процесами описані в матеріалі «Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання».
Чому після насильства довіра руйнується нерівномірно
Збройний конфлікт змінює повсякденні способи перевіряти владу. Люди можуть втрачати документи й житло, стикатися з руйнуванням судів, медичних закладів і комунальних мереж, бути змушеними переміщуватися, переживати затримки в установленні фактів порушень або не знати, який орган відповідає за їхній захист. Досвід свавілля, корупції й невиконаних обіцянок здатний посилювати очікування повторної шкоди. Водночас ефективні служби порятунку чи місцеві ініціативи можуть зберігати довіру навіть за загального погіршення інституційних умов. Отже, недовіра має конкретну історію взаємодії з установами, а не є автоматичною психологічною властивістю постраждалих.
Одна з найважливіших відмінностей — між руйнуванням адміністративної спроможності та участю інституцій або їхніх представників у насильстві. У першому випадку громадяни можуть очікувати відновлення послуг, фінансування та кадрової спроможності. У другому постає питання відповідальності, незалежної перевірки, захисту заявників і гарантій неповторення. Дослідження післявоєнної Ліберії демонструють, що попередній досвід зловживань державних сил важливий для сприйняття правоохоронної системи; модель «покращимо обслуговування — довіра повернеться» тому є недостатньою (Blair і Morse, 2021).
Наслідки також різняться всередині однієї громади. Постраждалі від незаконного позбавлення волі, люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, сім’ї зниклих безвісти, люди без доступу до цифрових сервісів або ті, хто не може безпечно повідомити про порушення, мають різні точки контакту з владою. Якщо оцінювання обмежується середнім балом для громади, досвід груп, які найбільше залежать від захисту, може лишитися непомітним.
Основні психологічні механізми відновлення довіри
Передбачуваність і перевірювана надійність
Повторювані дії, узгоджені з публічними правилами, поступово змінюють очікування щодо установи. Важливими є строки розгляду звернень, однакове застосування критеріїв, чітке повідомлення про обмеження та відповідальність за помилки. Обіцянка, яку пізніше порушують без пояснення, здатна зменшити довіру навіть тоді, коли загальний обсяг наданої допомоги зростає. У моделі ОЕСР надійність і реагування на потреби становлять окремі виміри сприйняття державних установ (OECD, 2024).
Після конфлікту передбачуваність означає також безпеку процедур: хто побачить свідчення, хто зберігатиме персональні дані, чи вплине скарга на доступ до допомоги, чи можна відкликати згоду на участь в опитуванні. Відкрита відповідь «ми ще не встановили факти» може бути доброчеснішою за заспокійливу, але непідтверджену обіцянку.
Процедурна справедливість і право бути почутим
Люди оцінюють і результат рішення, і спосіб його ухвалення. Процедурна справедливість включає можливість викласти власну позицію, поважне поводження, нейтральність критеріїв, зрозуміле мотивування та можливість оскаржити помилку. У дослідженні Непалу саме ці характеристики мали особливо сильний зв’язок із легітимністю влади (Fisk і Cherney, 2017).
Метааналіз 123 досліджень поліції, який охопив 200 966 учасників, встановив стійкий статистичний зв’язок між оцінкою процедурної справедливості й легітимністю поліції, причому величина зв’язку залежала від соціального контексту та групових характеристик. Переважно це дослідження асоціацій, тож їх не можна трактувати як доказ, що коротке навчання працівників автоматично відновлює довіру в післявоєнному суспільстві (Chan, Bradford і Stott, 2025).
Процедурна справедливість особливо важлива там, де всі потреби неможливо задовольнити одночасно. Відкритий порядок розподілу обмежених ресурсів, обґрунтування черговості й незалежна апеляція зменшують простір для припущень про приховані домовленості. Проте справедлива форма розгляду не виправдовує дискримінаційного чи протиправного змісту рішення.
Доброчесність, відповідальність і можливість виправлення
Довіра зміцнюється, коли установи визнають помилки, відкривають перевірювану інформацію, розслідують зловживання й забезпечують наслідки для посадовців, які порушили правила. Це включає незалежний нагляд, ефективні механізми звернень та захист тих, хто повідомляє про порушення. Відсутність реакції на скарги підриває навіть добре розроблену комунікаційну кампанію. Доброчесність і відкритість входять до емпіричної рамки оцінювання державної довіри ОЕСР (OECD, 2024).
У конфліктно постраждалому суспільстві символічні вибачення чи публічні обіцянки мають значення лише разом із визнанням установлених фактів та практичними гарантіями. Якщо відповідальність замінюють вимогою «заради єдності більше не згадувати минуле», постраждалі отримують підстави очікувати повторного нехтування їхніми правами.
Компетентність і якість послуг
Безпечні дороги, доступна медицина, реєстрація прав, чиста вода, робота адміністративних центрів та відновлення шкіл створюють умови для щоденної співпраці громадян з установами. Проте люди оцінюють не лише наявність послуги, а й те, чи мають до неї справедливий доступ, хто відповідає за результат і чи можна домогтися виправлення порушень. Аналіз Іраку виявив нелінійність зв’язку між якістю водопостачання та легітимністю; огляд політики надання послуг у вразливих державах так само наголошує на ролі очікувань, політичного контексту й атрибуції результатів (Brinkerhoff та співавт., 2012; McLoughlin, 2015).
Наприклад, ремонт лікарні завдяки міжнародному фінансуванню може підвищити задоволеність лікуванням, але не змінити ставлення до місцевої влади, якщо люди не пов’язують із нею поліпшення або водночас стикаються з непрозорим розподілом житла. Саме тому доцільно окремо вимірювати якість послуги, джерело відповідальності та довіру.
Визнання шкоди, справедливість і гарантії неповторення
Після масштабного насильства довіра до державних установ може залежати від готовності встановлювати факти, визнавати порушення, розслідувати злочини, відшкодовувати шкоду та реформувати інституції, причетні до зловживань. Ці процеси стосуються правосуддя перехідного періоду, але їхній психологічний ефект залежить від дизайну й контексту. Порівняльний аналіз 24 випадків у 19 постконфліктних країнах виявив зв’язки між певними поєднаннями механізмів правосуддя та соціальною довірою; авторки підкреслюють важливість підтримки постраждалих і небезпеку амністій без такої підтримки. Це дослідження соціальної довіри, а не універсальний причинний доказ зростання довіри до кожної державної установи (Fiedler і Mross, 2023).
Для України необхідно розділяти психологічне пояснення недовіри, юридичне встановлення відповідальності за російську агресію та практичні потреби постраждалих. Примирення й прощення є особистими та суспільними процесами; їх не можна вимагати від потерпілих як передумову надання послуг, участі в правосудді або повернення до громадського життя. Науковий контекст розглянуто також у матеріалі «Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки».
Які рівні інституційної довіри потрібно розглядати
Особистий досвід
Людина оцінює конкретну установу за контактами з посадовцями, результатами звернень, попереднім досвідом порушення прав і безпекою взаємодії. Водночас досвід може передаватися через родину та соціальні мережі. Думка знайомих про корупцію або успішне відновлення документів впливає на очікування, але сама по собі не встановлює фактичну якість роботи установи.
Досвід групи та громади
Оцінки можуть різнитися між постійними жителями, внутрішньо переміщеними особами, тими, хто повернувся, родинами військовослужбовців і зниклих безвісти, мешканцями деокупованих населених пунктів та людьми, чиї потреби залишилися без відповіді. Групові відмінності слід аналізувати через реальний доступ до послуг, безпеку та історію поводження, а не приписувати спільнотам сталі риси «довірливості» чи «підозріливості».
Якщо громада бачить, що одна група послідовно отримує більше інформації, швидші рішення або переважний доступ до відбудови, суперечливі оцінки інституцій можуть посилюватися. Публікація критеріїв і незалежне оскарження рішень допомагають перетворити підозри на предмет перевірки. Зміни міжособистісної та групової взаємодії розкриває «Соціальна згуртованість».
Організації й посадовці
Установа може мати формальні правила, проте громадяни стикаються з конкретною чергою, кабінетом, працівником і рішенням. Якість підготовки персоналу, умови праці, доступність перекладу або супроводу, дотримання строків і реакція керівництва на скарги перетворюють загальні принципи на пережитий досвід. Одноразова зміна тону спілкування без зміни процесів не усуває структурних бар’єрів.
Система державних і місцевих інституцій
Суди, поліція, служби соціального захисту, центральні органи влади та місцеве самоврядування виконують різні функції. Довіра до них не утворює одного неподільного показника. Для відновлення суспільних відносин суттєво, чи працюють механізми стримувань і противаг, чи можна оскаржити рішення місцевої ради, чи доступні незалежні процедури та чи зберігають установи компетентність під час небезпеки. Узагальнений рейтинг довіри не замінює аналізу кожної функції.
Що показують міжнародні дослідження
Непал: процедура може важити більше за результат
Fisk і Cherney проаналізували загальнонаціональні дані післяконфліктного Непалу. Сприйняття неупередженості та можливості бути почутим було сильніше пов’язане з легітимністю урядових інституцій, ніж задоволеність послугами, розподільча справедливість чи сприятливість кінцевого рішення. Це вагомий результат для проєктування взаємодії з громадянами, але дослідження спостережне: воно не гарантує такого самого співвідношення у всіх війнах і країнах (Fisk і Cherney, 2017).
Ірак: послуги допомагають, але зв’язок із довірою умовний
Дослідження водопостачання в Іраку показало, що надання базових послуг може створювати підґрунтя для легітимності держави, однак очікуваний ефект є крихким і залежить від вихідного стану відносин влади та населення. У літературі про крихкі держави наголошується також на розбіжності між фактичним результатом, його сприйняттям і тим, кому громадяни приписують заслугу або провину (Brinkerhoff та співавт., 2012; McLoughlin, 2015).
Ліберія: історію зловживань треба враховувати окремо
Польові дослідження поліції в післявоєнній Ліберії звертають увагу на те, як попереднє насильство й державні зловживання впливають на оцінювання правоохоронців. Цей контекст обмежує застосовність простих інформаційних кампаній довіри. Наукова робота про досвід зловживань не означає, що будь-яке втручання з поліцією має гарантований позитивний ефект (Blair і Morse, 2021).
Програми розвитку громад: матеріальна користь і соціальна довіра мають різні траєкторії
Огляд п’яти суворіше оцінених програм розвитку та відбудови за участі громад у країнах, постраждалих від конфліктів, виявив змішані результати. Програми іноді досягали відчутних інфраструктурних цілей, але докази стійких змін у врядуванні й соціальній згуртованості були значно слабшими. Це обмежує твердження про те, що будь-яка участь мешканців у проєкті автоматично зміцнює суспільну довіру (King, 2013).
Висновок із цих прикладів полягає в потребі окремо перевіряти різні ланки: надання послуги, оцінку її справедливості, легітимність органу, готовність звертатися знову і фактичну безпеку. Підтвердження однієї ланки ще не доводить зміни всього процесу.
Які дії здатні створювати умови для відновлення довіри
1. Забезпечення безпеки та доступних механізмів захисту
Насамперед потрібні реальні умови, за яких звернення до влади не створює додаткової загрози. Це стосується фізичної безпеки приймальних приміщень, безпечних каналів подання заяв, захисту даних, особливих умов свідчення та недопущення помсти заявникам. За продовження насильства програми діалогу мають обмеження, які неможливо компенсувати доброзичливим фасилітуванням. Розгляд заяв і надання допомоги повинні бути доступні також людям, які не погоджуються брати участь у публічному обговоренні.
2. Прозорі критерії, мотивування й оскарження
Для виплат, відновлення житла, обліку збитків, розподілу гуманітарної допомоги та інших чутливих рішень важливо публікувати критерії, пояснювати підстави відмови й забезпечувати реальну апеляцію. Психологічне значення має можливість людини перевірити, чи було до неї застосовано ті самі правила, що й до інших. Неупереджені процедури пов’язані з оцінкою легітимності; їхня практична реалізація потребує незалежного контролю (Fisk і Cherney, 2017; Chan та співавт., 2025).
3. Участь без примусу та символічності
Громадські слухання, дорадчі ради й консультації дають змістовний результат тоді, коли учасники розуміють межі рішень, мають доступ до інформації й отримують відповідь на свої пропозиції. Участь повинна бути добровільною. Люди, які зазнали насильства, мають право відмовитися від публічного свідчення, очної зустрічі з представниками органу або участі в діалоговій програмі. Представництво лише найактивніших чи найбільш ресурсних груп може посилити нерівність, а не усунути її.
Огляди програм відбудови за участі громад засвідчують, що власне залучення мешканців не є доказом розвитку підзвітного врядування. Потрібні механізми впливу на рішення, реальні ресурси та окреме оцінювання наслідків (King, 2013).
4. Реагування на порушення і відшкодування шкоди
Для відновлення відносин важливо, щоб скарга не завершувалася формальною реєстрацією. Людина має бачити, хто розглядає заяву, в які строки, як перевіряються обставини, які рішення ухвалено і як їх можна оскаржити. За встановленої шкоди необхідні належні форми відшкодування та виправлення процедур, які дозволили порушенню статися. Порівняльне дослідження правосуддя перехідного періоду свідчить про значення поєднання механізмів, але переносити ефекти окремих моделей між країнами без врахування правового й безпекового контексту методологічно неправильно (Fiedler і Mross, 2023).
5. Послідовне виконання невеликих і великих зобов’язань
Відновлення довіри потребує перевірюваної послідовності: точних строків, доступних звітів, підтверджених результатів, корекції помилок і повторної оцінки. Велика обіцянка без виконання іноді погіршує очікування сильніше за скромний, але надійний план. Зв’язок між послугами та легітимністю залежить від початкових умов, тому показники виконання зобов’язань слід аналізувати разом з оцінкою справедливості та захисту прав (Brinkerhoff та співавт., 2012).
Межі відновлення: коли заклики довіряти стають шкідливими
Низька довіра може бути раціональною відповіддю на небезпечну або непідзвітну установу. Наукове й практичне завдання полягає в тому, щоб установи ставали більш гідними довіри, а люди мали можливість самостійно оцінювати їхні дії. ОЕСР прямо розглядає довіру разом із якістю демократичного врядування та участю громадян, залишаючи місце для критичного ставлення до влади (OECD, 2024).
Першою межею є активна загроза. За обстрілів, примусу, незаконного переслідування чи ризику витоку чутливих даних відкриті зустрічі та демонстративне примирення здатні поставити людей під загрозу. Безпечний канал скарги важливіший за символічний захід довіри.
Друга межа — асиметрія влади. Установа, яка визначає доступ до житла, виплат або документів, має значну перевагу над заявником. Якщо отримання допомоги фактично залежить від публічної лояльності, «добровільний діалог» перетворюється на прихований примус. Відмова від участі не може бути підставою для обмеження прав.
Третя межа — безкарність і заперечення шкоди. Комунікація не замінює розслідувань, судових процедур і відшкодування. Коли орган закликає «залишити минуле позаду», але не створює перевірюваного механізму відповідальності, це може поглибити недовіру. Дослідження правосуддя перехідного періоду також описують ризики повторної травматизації свідків, нерівного доступу до компенсацій і зростання напруження через непрозорі програми (Fiedler і Mross, 2023).
Четверта межа — викривлена оцінка результату. Позитивні зміни рейтингу можуть відображати тимчасове згуртування, зміну складу опитаних, замовчування негативного досвіду через страх або різні формулювання запитань. Підвищення одного індикатора не дорівнює системному відновленню правової держави. Досвід програм розвитку громад підтверджує потребу вимірювати суспільні ефекти незалежно від виконання будівельних чи фінансових планів (King, 2013).
Україна: інституційна довіра під час триваючої війни
У контексті України поняття «після конфлікту» потребує територіальної й часової точності. Повномасштабна російська агресія триває; окремі громади вже переживають відновлення після окупації, інші живуть за постійної загрози нападів, а частина населення перебуває у вимушеному переміщенні. Досвід внутрішнього відновлення суспільних інституцій не слід переносити на відносини між Україною та державою-агресором за моделлю симетрично відповідальних сторін. Правова відповідальність за агресію та воєнні злочини встановлюється відповідно до права і доказів.
Довіра в Україні неоднакова для різних установ
За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного у грудні 2025 року й оприлюдненого на початку 2026 року, показники довіри до Збройних сил, волонтерів, уряду, парламенту, судів і правоохоронних органів істотно різнилися. Це вказує на необхідність аналізувати конкретні інституції, а не говорити про єдиний рівень «довіри українців до держави». Вибірка такого опитування не представляє автоматично всіх громадян, зокрема тих, хто перебуває на окупованих територіях або за кордоном (КМІС, 2026).
Опитування Центру Разумкова за листопад 2025 року також відображає значні відмінності між оцінками суспільних інституцій. Інтерпретувати ці дані слід з урахуванням меж опитування, структури вибірки й воєнних обставин. Такі зрізи описують суспільні настрої у визначений період, а не вимірюють успішність конкретної програми відновлення довіри (Центр Разумкова, 2025).
Відбудова має включати підзвітність
Оновлена спільна оцінка потреб України у відновленні та відбудові, оприлюднена Світовим банком у лютому 2026 року, засвідчує масштаб довгострокових інституційних і матеріальних завдань. Потреби громад не обмежуються відновленням споруд: важливі сталі послуги, прозоре управління ресурсами, доступ постраждалих до інформації та дієві механізми перевірки рішень. Документ про потреби є основою планування, а не експериментальним підтвердженням ефективності будь-якої психологічної програми довіри (Світовий банк, 2026).
У 2026 році ПРООН окремо наголошувала на необхідності зміцнення доброчесності, прозорості та інформаційної стійкості процесів відновлення України. Це свідчить про актуальні інституційні пріоритети, однак саме оголошення програм не є доказом зростання суспільної довіри після їх реалізації (ПРООН, 2026).
Деокуповані громади і вимушене переміщення
На звільнених територіях важливо відновлювати доступ до документів, правосуддя, соціального захисту й безпечної комунікації з установами. Слід враховувати можливість знищення архівів, втрати доказів, ризики для свідків і складність перевірки відомостей. Надання послуги має супроводжуватися ясним повідомленням про те, які рішення орган може ухвалити зараз, а які потребують іншої процедури.
Для внутрішньо переміщених осіб та людей, які повертаються, значущими є рівні правила доступу до послуг і відновлення прав незалежно від місця проживання. Консультації з постраждалими варто організовувати так, щоб вони не змушували людей повторно й публічно розповідати про пережите. У цій ситуації збільшення довіри є наслідком послідовного захисту прав, а не окремою вимогою до постраждалих.
Як вимірювати відновлення інституційної довіри
Оцінювання починається з визначення конкретної установи, її функції та групи населення. Запитання «Чи довіряєте ви державі?» надто широке для виявлення причин успіху або невдачі місцевої програми. Доцільно розділяти сприйняття, пережитий досвід і об’єктивні параметри роботи органу.
Показники сприйняття
Можна досліджувати, наскільки громадяни очікують чесного розгляду звернення, однакового застосування правил, захисту даних, передбачуваності рішень, можливості оскарження та реагування на помилки. Слід запитувати про конкретний орган і визначений період. Рамка ОЕСР допомагає структурувати ці виміри, однак запитальник потрібно перевіряти на зрозумілість і відповідність українському воєнному контексту (OECD, 2024).
Показники досвіду й фактичної роботи
Важливі час очікування, частка звернень із мотивованою відповіддю, частка рішень, успішно переглянутих після апеляції, доступність приміщень, рівність доступу між групами, кількість випадків витоку даних і рівень виконання встановлених зобов’язань. Ці дані треба збирати незалежно від загальної оцінки довіри. Високий рейтинг установи при одночасній низькій доступності для окремих груп є підставою для окремої перевірки.
Відмінність зміни в часі від впливу програми
Порівняння «до» та «після» не встановлює автоматично, що саме програма спричинила зміну. За той самий період могли поліпшитися безпекові умови, відбутися кадрові зміни або змінитися склад населення. За можливості використовують зіставні контрольні громади, поетапне впровадження, незалежне оцінювання, повторні вимірювання та якісні інтерв’ю. Програми розвитку громад слугують наочним прикладом: матеріальні результати можуть бути вимірюваними, а довготривалий ефект для врядування — слабким або неоднозначним (King, 2013).
Етичні межі досліджень
Безпека учасників, добровільна інформована згода, мінімізація персональних даних і право не відповідати є обов’язковими умовами. У деокупованих громадах не можна публікувати дрібні зрізи даних, які дозволяють ідентифікувати свідків чи заявників. Дослідницькі запитання не повинні вимагати доказів лояльності або перевіряти готовність потерпілих «пробачити». Висновки про суспільні оцінки не дають підстав установлювати окремим респондентам клінічний діагноз.
Що можуть зробити керівники установ, фахівці та громади
Для керівництва установи першочерговим є аудит шляхів звернення громадянина: від першого контакту до завершення справи та апеляції. Корисно перевірити, чи кожен етап має відповідального, строк, зрозуміле пояснення і безпечний канал скарги. Окремо слід з’ясувати, хто систематично стикається з перешкодами й чому. Цей підхід узгоджується з дослідженнями процедурної справедливості, але його ефективність потрібно оцінювати на практиці (Fisk і Cherney, 2017).
Для представників громадських організацій важливо відрізняти інформаційні зустрічі від реальної можливості вплинути на рішення. Доцільно забезпечити різні способи участі, включно з письмовими й конфіденційними, передбачити пояснення прийнятих або відхилених пропозицій та доступні механізми незалежного оскарження. Сам факт проведення консультації не можна подавати як показник довіри або згуртованості (King, 2013).
Для психологів, соціальних працівників і фахівців із підтримки постраждалих завдання полягає в допомозі людині орієнтуватися в процедурах, розуміти можливості безпечного звернення, зберігати власні межі й контролювати рівень залучення. Робота з емоційними наслідками насильства має власні професійні межі; вона не повинна перетворюватися на переконування довіряти установі, щодо якої ще не усунені обґрунтовані загрози. Відновлення довіри й відчуття безпеки після насильства стосується також міжособистісного рівня й потребує окремого підходу.
Для дослідників ключовим є відкрито повідомляти, кого охоплено опитуванням, кого виключено, які дані відсутні та чи дозволяє дизайн робити причинні висновки. Оцінювання має фіксувати й небажані наслідки: посилення нерівності, помсту заявникам, загострення суперечок через компенсації або зниження довіри після невиконаних обіцянок.
Поширені запитання
Чи можна відновити довіру до установи, якій люди обґрунтовано не довіряють?
Так, якщо змінюються фактичні умови: безпека, поведінка посадовців, незалежність перевірки, зрозумілі правила та наслідки порушень. Зміна суспільної оцінки зазвичай потребує послідовного досвіду, а не лише пояснювальної кампанії. Якщо порушення тривають, критичне ставлення громадян може бути обґрунтованим.
Чи достатньо якісних державних послуг для відновлення довіри?
Якісні послуги важливі, проте їхній зв’язок із легітимністю залежить від справедливості процедур, очікувань і того, хто несе відповідальність. Дослідження Іраку та Непалу показують різні, взаємодоповнювальні механізми (Brinkerhoff та співавт., 2012; Fisk і Cherney, 2017).
Чи означає низька довіра, що суспільство не підтримує державність?
Ні. Людина може підтримувати власну державу, її незалежність і правопорядок, водночас критично оцінюючи уряд, суд, місцеву адміністрацію чи конкретну процедуру. Українські опитування демонструють різні рівні довіри до різних установ, тому узагальнення потребують обережності (КМІС, 2026).
Чи потрібно постраждалим брати участь у діалозі або прощати винних, щоб суспільство відновилося?
Ні. Безпека, права, допомога, доступ до правосуддя та належне поводження не можуть залежати від готовності людини до діалогу, примирення чи прощення. Участь у програмах має бути добровільною, а відповідальність за насильство — предметом належних правових процедур. На суспільному рівні правосуддя, відшкодування та гарантії неповторення мають власні завдання (Fiedler і Mross, 2023).
Чи може зростання рейтингу довіри приховувати проблему?
Так. Середній показник може підвищуватися через зміну вибірки, ефект соціально бажаних відповідей або поліпшення оцінок однієї великої групи за одночасного погіршення становища менш захищеної. Тому потрібно аналізувати доступ до послуг, досвід скарг, різні групи й реальні порушення разом із результатами опитувань.
Які показники найкращі для оцінювання роботи з довірою?
Єдиного показника немає. Для конкретної установи поєднують оцінки справедливості, надійності, доброчесності й відкритості з незалежними даними про строк розгляду звернень, результативність апеляцій, доступність та захист прав. Порівнюють зміни в часі та, коли можливо, з громадами без відповідного втручання (OECD, 2024; King, 2013).
Висновки
Відновлення інституційної довіри після конфлікту означає відновлення обґрунтованих очікувань щодо поведінки влади. Його основою є безпека, справедливість процедур, компетентні послуги, підзвітність, доступ до правосуддя й реальна можливість людини захистити свої права. Довіра розрізняється між установами та соціальними групами, змінюється нерівномірно й потребує незалежного оцінювання.
Міжнародні дослідження підтверджують значення процедурної справедливості та умовний характер впливу послуг, однак поки не дають підстав вважати будь-яку окрему програму універсально ефективною. Для України пріоритетом є здатність інституцій діяти прозоро й безпечно під час триваючої російської агресії, захищати права постраждалих та забезпечувати відповідальність за завдану шкоду. Довіра, яка виникає на такій основі, має практичний зміст: люди можуть перевіряти владу, домагатися виправлення помилок і покладатися на виконання правомірних зобов’язань.
Пов’язані статті
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — загальна наукова рамка психології миру й миробудування.
Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — групові зв’язки та їх відмінність від довіри до установ.
Довіра до переговорного процесу після насильства — очікування та гарантії у процесах переговорів.
Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки — відповідальність і суспільне відновлення.
Відновлення довіри й відчуття безпеки після насильства — психологічні потреби постраждалих та межі відновлення відносин.
Джерела
Blair, R. A., & Morse, B. S. (2021). Policing and the legacies of wartime state predation: Evidence from a survey and field experiment in Liberia. Journal of Conflict Resolution, 65(10). https://doi.org/10.1177/00220027211013096.
Brinkerhoff, D. W., Wetterberg, A., & Dunn, S. (2012). Service delivery and legitimacy in fragile and conflict-affected states: Evidence from water services in Iraq. Public Management Review, 14(2), 273–293. https://doi.org/10.1080/14719037.2012.657958.
Chan, A., Bradford, B., & Stott, C. (2025). A systematic review and meta-analysis of procedural justice and legitimacy in policing: The effect of social identity and social contexts. Journal of Experimental Criminology, 21, 349–406. https://doi.org/10.1007/s11292-023-09595-5.
Fiedler, C., & Mross, K. (2023). Dealing with the past for a peaceful future? Analysing the effect of transitional justice instruments on trust in postconflict societies. International Journal of Transitional Justice, 17(2), 303–321. https://doi.org/10.1093/ijtj/ijad010.
Fisk, K., & Cherney, A. (2017). Pathways to institutional legitimacy in postconflict societies: Perceptions of process and performance in Nepal. Governance, 30(2), 263–281. https://doi.org/10.1111/gove.12208.
King, E. (2013). A critical review of community-driven development programmes in conflict-affected contexts. International Rescue Committee / UK Department for International Development, research report. https://www.gov.uk/research-for-development-outputs/a-critical-review-of-community-driven-development-programmes-in-conflict-affected-contexts.
McLoughlin, C. (2015). When does service delivery improve the legitimacy of a fragile or conflict-affected state? Governance, 28(3), 341–356. https://doi.org/10.1111/gove.12091.
Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD). (2024). OECD Survey on Drivers of Trust in Public Institutions — 2024 Results: Building Trust in a Complex Policy Environment. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9a20554b-en.
Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). (2026). Пресреліз результатів опитування довіри до соціальних інституцій, грудень 2025 року. https://www.kiis.com.ua/?cat=reports&id=1578&lang=ukr&page=2.
Програма розвитку ООН в Україні (ПРООН). (2026). Оголошення про ініціативи для зміцнення доброчесності, прозорості й інформаційної стійкості відновлення України, 26 червня 2026 року. https://www.undp.org/ukraine/news/undp-announcing-grant-conduct-initiatives-strengthen-integrity-transparency-and-information-resilience-ukraines-recovery-and-development.
Світовий банк. (2026). Updated Ukraine Recovery and Reconstruction Needs Assessment Released, 23 лютого 2026 року. https://www.worldbank.org/uk/news/press-release/2026/02/23/updated-ukraine-recovery-and-reconstruction-needs-assessment-released.
Центр Разумкова. (2025). Оцінка ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, оцінка проблем, що існують в українському суспільстві (листопад 2025 р.). https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/otsinka-sytuatsii-v-kraini-dovira-do-sotsialnykh-instytutiv-otsinka-problem-shcho-isnuiut-v-ukrainskomu-suspilstvi-lystopad-2025r.