Телеприсутність: що це і чому цифрове середовище може створювати відчуття «бути там»
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 вересня 2026 · Редакційна політика
Телеприсутність — це психологічне переживання просторової присутності, за якого людина сприймає опосередковане, віртуальне або віддалене середовище так, ніби вона певною мірою перебуває «там», а не лише дивиться на зображення «звідси». У класичній роботі Jonathan Steuer визначив telepresence як досвід присутності в середовищі через комунікаційне середовище, а подальші теорії presence розгорнули цю ідею як суб’єктивне відчуття «бути там».
Це відчуття не потребує буквальної віри в те, що цифровий простір став фізичним. Людина може чудово знати, що бачить симуляцію, трансляцію з віддаленої камери або віртуальну сцену, і водночас автоматично орієнтуватися, рухатися, реагувати та оцінювати події так, ніби місцем її поточної дії став опосередкований простір. Саме це розрізнення допомагає пояснити, чому «бути там» може переживатися переконливо навіть без втрати розуміння, де фізично перебуває тіло.
У сучасній літературі терміни presence, spatial presence і telepresence використовують не цілком однаково. Систематичний огляд 2026 року прямо описує концептуальну неоднозначність між presence і telepresence, а огляди VR-досліджень показують, що поле залишається багатодисциплінарним і термінологічно неоднорідним. Тому в цій статті «телеприсутність» використовується для головного психологічного ядра поняття — відчуття просторового «бути там» у середовищі, доступному через технологічне посередництво.
Коротко: що таке телеприсутність
Простими словами, телеприсутність виникає тоді, коли цифрове або віддалене середовище перестає відчуватися лише картинкою перед людиною і стає психологічно значущим місцем дії. Камера, дисплей, гарнітура, звук, керування чи інший інтерфейс залишаються технічним посередником, але увага й просторове сприймання починають організовуватися навколо того, що відбувається «там».
У повсякденній та інженерній мові словом telepresence також називають самі технології віддаленої присутності — наприклад, роботів телеприсутності, телеоперацію або системи відеозв’язку з можливістю руху й керування. У психології важливо відрізняти систему від досвіду: технологія може бути створена для телеприсутності, але сила пережитої присутності все одно залежить від конкретної людини, задачі, контексту й того, як система передає просторові та сенсомоторні сигнали.
Класичний огляд Lombard і Ditton описував presence як сприйняття, за якого медіація частково перестає бути помітною для досвіду. Сучасні роботи зберігають це ядро, але дедалі більше підкреслюють, що присутність формується не однією властивістю пристрою, а взаємодією технології, уваги, інтерпретації ситуації, мотивації та індивідуальних особливостей.
Телеприсутність, presence і просторова присутність: як співвідносяться терміни
У дослідженнях медіа й віртуальної реальності presence часто є найширшим словом для переживання присутності в опосередкованому середовищі. Spatial presence уточнює просторовий аспект: суб’єктивне відчуття, що «я перебуваю у цьому місці». Telepresence історично наголошувала на присутності в місці, яке фізично віддалене або доступне через медіа, але з розвитком VR термін почав широко перетинатися із загальнішим sense of presence.
Це не лише питання словника. Colombini та співавтори у PRISMA-огляді 2026 року, що включив 69 досліджень психологічних чинників (tele)presence, прямо вказують на непослідовність використання presence і telepresence у літературі. Тому під час читання окремого дослідження важливо дивитися на операційне визначення і шкалу, а не вважати всі назви повними синонімами.
У межах Українського психологічного ХАБу ця сторінка закриває широкий пошуковий намір про відчуття «бути там» через цифрове або віддалене середовище. Окремий пошуковий намір про те, як саме VR формує presence, належить до спеціалізованої теми присутності у віртуальній реальності; ширший намір про саму віртуальну реальність залишається за відповідною канонічною сторінкою.
Звідки взялося поняття телеприсутності
Поняття телеприсутності виросло з телеоперації — ситуацій, у яких людина керує машиною або діє у фізично віддаленому просторі через технічний канал. Коли розвиток віртуальної реальності переніс ту саму логіку з віддаленого фізичного місця у синтетичне середовище, presence стало центральним словом для опису відчуття локалізації всередині цифрової сцени. Slater простежує цю лінію від віддаленого робота до VR і називає «being there» ядром place illusion.
У 1992 році Steuer запропонував визначати віртуальну реальність не лише через тип обладнання, а через досвід telepresence. Такий крок був принциповим: психологічний ефект став важливішим за перелік пристроїв. Два поняття, які Steuer виділив як особливо важливі для телеприсутності, — vividness, тобто сенсорне багатство подання, і interactivity, тобто можливість користувача впливати на форму та перебіг опосередкованого середовища.
Згодом теорії presence змістили фокус ще далі: від питання «наскільки реалістичний пристрій?» до питання «як людина будує переживання місця?». Саме тому сучасна кіберпсихологія розглядає телеприсутність як результат зв’язку між властивостями системи та психічними процесами користувача.
Чому цифрове середовище може створювати відчуття «бути там»
Немає одного «центру телеприсутності» або єдиного сигналу, який автоматично вмикає присутність. Найкраще підтверджені моделі описують багатоступеневий процес: людина спрямовує увагу на медіасередовище, формує просторову модель ситуації, починає використовувати її як актуальну рамку дії, отримує узгоджені сенсомоторні наслідки власних рухів і оцінює події як достатньо цілісні та значущі.
Увага перемикає головну сцену
Щоб опосередковане середовище стало психологічним «місцем», воно має отримати достатню частку уваги. У процесній моделі Wirth та співавторів просторова присутність пов’язана з розподілом уваги, побудовою просторової ситуаційної моделі та залученням. Коли людина постійно повертається увагою до фізичної кімнати, сповіщень або сторонніх подразників, медіасередовище важче утримує статус головної сцени.
Мозок формує просторову модель ситуації
Ми не переживаємо простір як набір пікселів. Людина інтегрує перспективу, глибину, напрям руху, розташування об’єктів, звук і можливості дії у відносно цілісну модель. Якщо ця модель стає достатньо узгодженою, цифровий простір може використовуватися як референтна система для запитання «де я зараз дію?». У цьому сенсі відчуття місця є результатом організації сприймання, а не просто високої роздільної здатності.
Сенсомоторна узгодженість підтримує place illusion
У VR особливо важливо, що рух голови або тіла має швидко й передбачувано змінювати те, що людина бачить і чує. Slater пов’язує place illusion з підтримкою звичних сенсомоторних залежностей: коли система поводиться так, як очікує перцептивно-рухова система, користувач може відчувати себе розташованим усередині відтвореного простору.
Ця логіка стосується не лише гарнітур. Під час керування дроном від першої особи, дистанційним роботом або камерою, яку можна повертати власними командами, людина отримує замкнений цикл «дія → зміна відчуттів → нова дія». Чим природніше й стабільніше цей цикл відповідає очікуванням, тим легше віддалений простір стає простором керування.
Інтерактивність дає середовищу відповідати
Перегляд відео може бути захопливим, але кероване середовище має додаткову властивість: воно реагує на дії користувача. У класичній моделі Steuer саме interactivity поряд із vividness була однією з головних технологічних передумов telepresence. Водночас інтерактивність працює не як проста кількість кнопок. Значення має те, наскільки швидко, передбачувано й змістовно система відповідає на дію.
Правдоподібність допомагає подіям «відбуватися тут і зараз»
Відчуття місця можна відрізнити від відчуття, що події у цьому місці справді відбуваються. Slater називає другий компонент plausibility illusion. Людина може сильно відчувати себе у віртуальній кімнаті, але не повірити в поведінку персонажів; або навпаки — сюжет може здаватися переконливим, хоча просторове відчуття слабке. Таке розрізнення пояснює, чому фотореалізм не гарантує повноцінної присутності.
Сучасна теорія також підкреслює роль змісту, намірів і контексту. Triberti, Sapone і Riva у 2025 році запропонували розглядати presence як психологічний феномен, який формується не лише технічними характеристиками, а й тим, що людина робить у середовищі, як вона інтерпретує ситуацію і наскільки середовище відповідає її цілям.
Індивідуальні чинники змінюють чутливість до присутності
Одна й та сама система не створює однаковий досвід для всіх. Систематичний огляд Colombini та співавторів об’єднав психологічні чинники у шість великих груп: індивідуальні, когнітивні, емоційні, перцептивні, мотиваційні та соціальні. Водночас результати були неоднорідними, а велика частка поперечних досліджень обмежує причинні висновки. Тому правильніше говорити про модератори й схильність до presence, а не про один «тип особистості телеприсутності».
Імерсія і телеприсутність — не одне й те саме
Імерсія описує передусім те, що може забезпечити система: поле зору, стереоскопію, трекінг рухів, просторовий звук, роздільну здатність, затримку, ступінь інтерактивності та інші характеристики. Телеприсутність або presence описує те, що переживає користувач. Це принципове розрізнення між технологічними можливостями і психологічним результатом.
Метааналіз Cummings і Bailenson синтезував 115 ефектів з 83 досліджень і показав, що технологічна імерсивність у середньому має помірний вплив на presence. Найбільше значення серед вивчених системних властивостей мали підвищений рівень трекінгу користувача, стереоскопічне зображення та ширше поле зору. Це підтверджує роль технології, але не формулу «що дорожчий шолом — то гарантовано сильніша телеприсутність».
Новіші огляди роблять це розрізнення ще виразнішим. Бібліометричний огляд Williams та співавторів охопив 6 636 документів про presence у VR за 1992–2024 роки та підкреслив багатовимірність конструкта, тоді як систематичний огляд Colombini та співавторів показав складну роль психологічних чинників, immersion і flow. Технологія задає можливості, але переживання формується в конкретній взаємодії людини із середовищем.
Що найчастіше посилює відчуття «бути там»
Найстійкіша відповідь на рівні технології — узгодити сенсорні сигнали з діями користувача. Трекінг голови й тіла, стереоскопічна глибина та достатнє поле зору можуть посилювати presence, що підтверджує метааналіз Cummings і Bailenson. Просторовий звук, візуальна деталізація, тактильний зворотний зв’язок і природні способи керування теж можуть мати значення, але їхній внесок залежить від задачі та від того, чи покращують вони цілісність досвіду.
Швидкість реакції важлива тому, що велика затримка руйнує відповідність між дією і наслідком. Якщо людина повертає голову, а сцена «наздоганяє» її із запізненням, система нагадує про власну медіацію. Коли ж зміни відбуваються узгоджено, інтерфейс легше відходить на другий план.
Так само важлива змістова відповідність. Реалістична графіка може підвищувати очікування до поведінки світу; якщо фізика, масштаб, рухи персонажів або логіка подій суперечать тому, що бачить користувач, візуальна якість сама по собі не врятує відчуття присутності. Телеприсутність формується не сумою ефектів, а узгодженістю досвіду.
Телеприсутність можлива без VR-шолома
Віртуальна реальність є найочевиднішим середовищем для дослідження presence, але поняття ширше за VR. Ще Lombard і Ditton розглядали presence в контексті відеоконференцій, телебачення, кіно, телефону та інших медіа. Різні канали створюють різний ступінь відчуття опосередкованого простору, а інтерактивність може перетворювати пасивне спостереження на дію в ньому.
Телеприсутність може виникати під час дистанційного керування роботом, дроном або камерою; у 360-градусному відео; у відеогрі; у симуляторі; у віртуальному турі; у системі віддаленої роботи, де користувач може оглядати простір і впливати на об’єкти. У кожному випадку конкретний механізм відрізняється, тому не слід припускати, що однакове слово означає однакову інтенсивність або структуру досвіду.
У широкому українському технологічному вжитку телеприсутністю також називають клас систем віддаленої взаємодії. Для психології ключовим залишається інше запитання: чи став віддалений або змодельований простір психологічно основним місцем сприймання й дії.
Телеприсутність і соціальна присутність: «бути там» та «бути з кимось»
Телеприсутність легко переплутати із соціальною присутністю, але вони відповідають на різні запитання. Телеприсутність: «Наскільки я відчуваю себе там?». Соціальна присутність: «Наскільки я відчуваю, що у взаємодії є інший соціально значущий учасник?».
Систематичний огляд Oh, Bailenson і Welch прямо розрізняє social presence, telepresence і self-presence. Можна сильно переживати простір без будь-якого іншого учасника — наприклад, стояти на віртуальній скелі. І навпаки, текстовий чат може створювати високу соціальну присутність співрозмовника без сильного просторового відчуття «перебування» в окремому цифровому місці.
У багатокористувацькій VR обидва феномени часто поєднуються: користувач може одночасно відчувати себе всередині віртуального простору і відчувати інших як присутніх у ньому. Для аналізу важливо не зливати ці результати, оскільки дизайн просторової присутності та дизайн соціального контакту мають різні психологічні механізми.
Телеприсутність і правдоподібність: «я там» не тотожне «це справді відбувається»
Одне з найкорисніших сучасних розрізнень — між place illusion і plausibility illusion. Place illusion стосується просторового «я там». Plausibility illusion — відчуття, що події, які відбуваються в опосередкованому середовищі, справді відбуваються щодо мене. Slater показує, що ці компоненти можуть підтримувати реалістичні реакції навіть тоді, коли людина на рефлексивному рівні знає, що середовище віртуальне.
Це пояснює знайомий феномен: людина може відсахнутися від віртуального краю або напружитися, коли об’єкт швидко летить у бік обличчя, хоча жодної миті не забувала, що стоїть у безпечній кімнаті. Перцептивна система реагує на поточну сцену швидше й автоматичніше, ніж абстрактне знання про технічну природу сцени.
Чи означає сильна телеприсутність втрату контакту з реальністю
Ні. Телеприсутність є дослідницьким конструктом медіапсихології, кіберпсихології та взаємодії людини з комп’ютером (human–computer interaction), а не клінічним діагнозом. Сильне відчуття «бути там» саме по собі не означає психоз, марення, дисоціативний розлад або нездатність відрізнити віртуальне від фізичного.
У теорії Slater одна з ключових рис presence саме в тому, що перцептивно переконлива реакція може співіснувати зі знанням про штучність середовища. Клінічні висновки потребують зовсім інших критеріїв: симптомів, тривалості, контексту, функціонального порушення і професійної оцінки. Рівень presence у VR не є скринінгом психічного розладу.
Як вимірюють телеприсутність
Найчастіше presence вимірюють самооцінювальними шкалами після або під час взаємодії. Існують Presence Questionnaire, ITC-Sense of Presence Inventory, MEC Spatial Presence Questionnaire та інші інструменти, але вони не є взаємозамінними: різні шкали охоплюють різні аспекти просторової присутності, залучення, реалістичності, соціальної присутності чи сенсорної якості.
Систематичний огляд із картуванням (scoping review) Bareišytė та співавторів знайшов 56 робіт з розроблення VR-опитувальників; presence був найчастіше вимірюваним конструктом і фігурував у 26 роботах. Автори водночас виявили відмінності у визначеннях і змісті шкал, а дані про надійність та валідність подавалися непослідовно. Це означає, що число «presence = 8/10» без назви інструмента і контексту має обмежену інтерпретаційну цінність.
Дослідники також використовують поведінкові та фізіологічні показники: рухи тіла, уникання віртуальної небезпеки, орієнтувальні реакції, показники автономної нервової системи. Такі дані можуть доповнювати самооцінку, але не існує одного універсального біомаркера телеприсутності.
Телеприсутність не дорівнює ефективності
Висока presence може зробити досвід переконливішим, але вона не гарантує кращого навчання, точнішого рішення, терапевтичного ефекту або безпечнішої поведінки. Якщо завдання вимагає дистанції й аналітичного контролю, надмірне залучення іноді може навіть заважати; якщо мета — відпрацювання просторової дії, сильне відчуття місця може бути корисним. Критерій ефективності завжди залежить від задачі.
Огляд користувацьких чинників у VR-навчанні Wiepke і Heinemann показує, що presence є суб’єктивним і залежить від характеристик користувача, а література не підтримує просту універсальну формулу для всіх навчальних середовищ. Аналогічно, огляд Triberti, Sapone і Riva закликає враховувати зміст, цілі та контекст, а не зводити присутність до технічної інтенсивності.
Коли телеприсутність може створювати проблеми
Сам конструкт не є «добрим» або «поганим». Сильне відчуття присутності може посилювати емоційну значущість події, тому неприємний контент, віртуальна висота, загроза або соціально напружена сцена можуть переживатися інтенсивніше. У VR також окремо досліджують кіберхворобу (cybersickness), втому, дезорієнтацію та сенсорний конфлікт; ці явища пов’язані з характеристиками системи й користувача, але не є синонімами телеприсутності.
Практично це означає, що дизайн не повинен максимізувати presence за будь-яку ціну. Доцільнішим є відповідний рівень присутності для задачі, із контролем навантаження, можливістю припинити взаємодію, зрозумілими межами симуляції та коректним інформуванням користувача.
Що сучасні дослідження вже знають — і чого ще не знають
Найсильніша сукупність даних підтверджує три речі. По-перше, presence є реальним і вимірюваним психологічним феноменом, який не зводиться до назви пристрою. По-друге, системні характеристики на кшталт трекінгу, стереоскопії та поля зору можуть у середньому посилювати його. По-третє, технічного пояснення недостатньо: увага, мотивація, емоції, контекст, інтерпретація та індивідуальні відмінності також мають значення.
Водночас доказова база залишається неоднорідною. Colombini та співавтори у 2026 році відзначили велику частку поперечних дизайнів, суперечливі результати для частини психологічних змінних і потребу в кращих поздовжніх дослідженнях. Bareišytė та співавтори показали проблеми узгодженості вимірювань, а Williams та співавтори — тривалу термінологічну й дисциплінарну фрагментацію поля. Тому точніше говорити не про одну остаточну теорію телеприсутності, а про добре розвинене поле з кількома сумісними моделями й відкритими питаннями.
Головне
Телеприсутність — це не властивість екрана і не магія VR. Це спосіб, у який людське сприймання може тимчасово зробити опосередкований простір головним місцем уваги, орієнтації та дії. Технологія підтримує цей процес сенсорними й інтерактивними сигналами; психіка інтегрує їх у переживання місця.
Саме тому «бути там» може виникнути у VR, під час дистанційного керування роботом, у 360-градусному відео або іншому медійному середовищі — і водночас бути слабким навіть у дуже дорогій системі. Ключове питання не «наскільки технологія схожа на реальність», а «наскільки цілісно вона дозволяє людині сприймати, передбачати й діяти з позиції іншого місця».
Поширені запитання
Що таке телеприсутність простими словами?
Це відчуття, ніби ви перебуваєте в цифровому або віддаленому місці, яке бачите й з яким взаємодієте через технологію. Фізично ви залишаєтеся у своїй кімнаті, але психологічною сценою сприймання і дії стає інший простір.
Чим телеприсутність відрізняється від віртуальної реальності?
Віртуальна реальність — це клас технологій і середовищ. Телеприсутність — психологічний досвід «бути там», який VR може створювати. Вона можлива й без VR, наприклад під час дистанційного керування камерою або роботом.
Чим телеприсутність відрізняється від імерсії?
Імерсія переважно описує можливості системи — поле зору, трекінг, стереоскопію, звук, інтерактивність. Телеприсутність описує суб’єктивний результат для користувача. Більш імерсивна система в середньому може підсилювати presence, але не гарантує його.
Чим телеприсутність відрізняється від соціальної присутності?
Телеприсутність — відчуття «я там». Соціальна присутність — відчуття «зі мною є інший». У соціальній VR вони можуть виникати разом, але є різними психологічними конструктами.
Чи можлива телеприсутність без гарнітури VR?
Так. Вона може виникати у відеоіграх, 360-градусному відео, телеоперації, дистанційному керуванні роботами, інтерактивних відеосистемах та інших медіа. Інтенсивність і механізми відрізнятимуться.
Чи означає сильна телеприсутність, що людина плутає віртуальне з реальністю?
Ні. Людина може знати, що середовище штучне, і водночас демонструвати сильну перцептивну та тілесну реакцію на нього. Presence не є діагнозом і не вимірює здатність до перевірки реальності.
Від чого найбільше залежить відчуття «бути там»?
Від поєднання технологічних і психологічних чинників: узгодженого трекінгу, стереоскопії, поля зору, інтерактивності, просторової цілісності, уваги, мотивації, емоцій, цілей користувача та контексту. Єдиного універсального чинника немає.
Як вимірюють телеприсутність?
Переважно спеціальними опитувальниками presence або spatial presence; інколи їх доповнюють поведінковими й фізіологічними показниками. Оскільки шкали вимірюють не зовсім однакові аспекти, результати потрібно інтерпретувати з урахуванням конкретного інструмента.
Чи завжди сильніша телеприсутність краща?
Ні. Оптимальний рівень залежить від задачі. Для тренування просторових дій висока presence може бути корисною, а в інших ситуаціях важливішими можуть бути ясність інформації, контроль, безпека або здатність зберігати дистанцію.
Чи є телеприсутність психічним розладом?
Ні. Це поняття медіапсихології, кіберпсихології та досліджень взаємодії людини з технологіями. Воно описує досвід опосередкованої просторової присутності, а не клінічний стан.
Якщо йдеться саме про імерсивну VR — чому трекінг рухів, сенсомоторна відповідність, просторові сигнали, втілення та правдоподібність можуть зробити цифровий простір поточним місцем дії — дивіться окрему статтю «Присутність у віртуальній реальності: чому мозок може переживати цифровий простір як «місце»».
Пов’язані статті
Цифрова самотність: чи може постійна онлайн-присутність поєднуватися з відчуттям соціальної ізоляції