Цифрова самотність: чи може постійна онлайн-присутність поєднуватися з відчуттям соціальної ізоляції
Автор: «Український психологічний ХАБ» · Опубліковано: 21 вересня 2026 · «Редакційна політика»
Цифрова самотність — це переживання браку бажаної близькості, взаємності або належності, яке виникає або зберігається в умовах інтенсивного цифрового спілкування. Людина може щодня отримувати десятки повідомлень, бачити сотні дописів, бути учасником чатів і спільнот, мати тисячі підписників — і водночас відчувати, що її ніхто по-справжньому не знає, не чує або не підтримує.
У цьому немає психологічної суперечності. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, самотність є суб’єктивним болісним переживанням розриву між тими соціальними зв’язками, які людина має, і тими, яких вона хоче або потребує. Соціальна ізоляція, навпаки, описує об’єктивно малу кількість ролей, стосунків та взаємодій. Тому можна бути фізично наодинці й не почуватися самотньо, а можна постійно бути серед людей — офлайн або онлайн — і переживати глибоку самотність.
Саме це розрізнення пояснює головний парадокс цифрового життя: доступність контакту різко зросла, але доступність контакту не дорівнює близькості.
Що таке цифрова самотність
Термін «цифрова самотність» доцільно використовувати як описову назву переживання самотності в цифровому контексті. Йдеться не про окремий різновид людської психіки, а про знайомий психологічний феномен, який набуває специфічної форми в середовищі месенджерів, соціальних мереж, відеозв’язку, онлайн-спільнот, стримінгових платформ, ігор, алгоритмічних стрічок та ШІ-інтерфейсів.
У 2025 році автори одного дослідження запропонували розглядати digital loneliness як потенційну нову діагностичну категорію. Їхня робота ґрунтувалася на опитуванні 220 пацієнтів амбулаторної психіатричної клініки й виявила зв’язки між більшою тривалістю користування соцмережами, самотністю та тривожними симптомами. Однак назва статті й авторська пропозиція не роблять «цифрову самотність» встановленим психіатричним діагнозом. Це рання дослідницька гіпотеза, а сам дизайн дослідження не дозволяє робити сильний причинний висновок про те, що соцмережі спричинили самотність. Оригінальне дослідження Szawarnoga та співавторів корисне саме як приклад того, що термін уже входить у наукову дискусію.
Для практичного розуміння точніше говорити так: цифрова самотність — це самотність, переживана в ситуації, коли цифрова насиченість життя створює багато можливостей для контакту, але не забезпечує потрібної людині якості зв’язку.
Окремий випадок цифрової самотності виникає тоді, коли роль постійного соціального співрозмовника бере на себе чатбот або ШІ-компаньйон; актуальні дані про можливе полегшення й ризик заміщення людських контактів зібрано у статті «Самотність і ШІ».
Чим самотність відрізняється від соціальної та емоційної ізоляції
ВООЗ описує соціальний зв’язок через три виміри: структуру, функцію та якість. Структура — це кількість і типи стосунків та частота взаємодій. Функція — підтримка, яку люди отримують і надають. Якість — те, наскільки взаємодії є теплими, задовільними, напруженими, конфліктними або небезпечними. Така модель особливо добре працює в цифровому середовищі.
Людина може мати високу структурну залученість: багато чатів, контактів, коментарів, реакцій і щоденних повідомлень. Водночас функціональний рівень може залишатися слабким: у складний момент немає кому зателефонувати, попросити про допомогу або довірити вразливу тему. Якість зв’язків теж може бути низькою: спілкування підтримує видимість соціальності, але не дає відчуття взаємності та прийняття.
Самотність стосується суб’єктивного дефіциту бажаного зв’язку. Соціальна ізоляція — об’єктивної обмеженості мережі взаємодій. Емоційна ізоляція описує брак переживаної емоційної доступності та близькості. Ці стани можуть перетинатися, але не є синонімами.
Як можна бути постійно онлайн і почуватися самотньо
Онлайн-присутність легко виміряти: часом у застосунках, кількістю повідомлень, підписників, реакцій, груп або відеодзвінків. Самотність вимірює інше — відповідність між реальною соціальною реальністю людини та її потребою в близькості, прийнятті, підтримці й належності.
Тому тисяча слабких контактів може виконувати зовсім іншу психологічну функцію, ніж одна взаємна дружба. Реакція на допис може підтвердити, що людину побачили, але не обов’язково дає переживання, що її зрозуміли. Груповий чат може бути активним щохвилини, але залишатися простором, у якому особисті труднощі не мають місця. Відео блогера може створювати відчуття знайомості й регулярної присутності, хоча стосунок залишається асиметричним.
Цифрові середовища чудово збільшують доступ до соціальних сигналів. Психологічна близькість залежить від того, що відбувається між людьми за цими сигналами.
Що насправді показують дослідження соцмереж і самотності
Наукова картина значно складніша за популярну формулу «соцмережі роблять людей самотніми».
Метааналіз 82 статей із 48 383 учасниками виявив лише дуже слабкий загальний позитивний зв’язок між використанням соціальних мереж і самотністю — r = 0,052. Величина такого зв’язку мала, а тип використання виявився важливішим за сам факт присутності в соцмережах. Zhang та співавтори, 2022.
Огляд Jeffrey Hall 2025 року дійшов близького висновку: використання соцмереж слабко пов’язане зі стійким рівнем самотності, пояснює невелику частину її варіативності, а наявна база не підтверджує простого твердження, що соцмережі самі по собі спричиняють самотність. Водночас цифрове спілкування може ситуативно підтримувати відчуття належності, а його довготривалий ефект залежить від того, з ким, навіщо і як людина взаємодіє. Hall, 2025.
Отже, запитання «скільки годин людина онлайн?» саме по собі слабке. Значно інформативніші питання: що вона робить онлайн, з ким спілкується, якою є взаємність, чи поглиблюються наявні стосунки, чи виникають нові, чи переходить контакт між каналами, чи отримує людина підтримку і чи відповідає цей спосіб взаємодії її соціальним потребам.
Час у соцмережах — слабший показник, ніж патерн використання
Особливо показовим є великий метааналіз, опублікований у 2026 році, який охопив 59 досліджень, 67 незалежних вибірок і 81 344 підлітків та молодих дорослих. Середній вік учасників становив 17,6 року.
Загальний зв’язок між використанням соцмереж і самотністю був невеликим — r = 0,16. Для проблемного використання соцмереж зв’язок був помітнішим — r = 0,29. Для простого часу, проведеного в соцмережах, він був набагато меншим — r = 0,07. При цьому гетерогенність між дослідженнями була дуже високою, а окремий поділ на «активне» й «пасивне» використання не дав статистично значущої різниці щодо самотності. Feng та співавтори, 2026.
Це важливий результат для побутових розмов про screen time. Тривалість користування може щось повідомляти про стиль життя, але сама по собі не пояснює, що людина отримує від цифрової взаємодії. Дві години живої розмови з близькою людиною і дві години безцільного перемикання між стрічками мають однаковий хронометраж і зовсім різну соціальну функцію.
Активне і пасивне використання — корисне, але недостатнє розрізнення
Популярна порада звучить просто: активне спілкування корисне, пасивне гортання стрічки шкідливе. Докази не підтримують таку універсальну формулу.
Метааналіз 141 дослідження приблизно зі 145 тисячами учасників показав, що більшість зв’язків активного або пасивного використання соцмереж із психічним благополуччям були дуже малими. Активне використання було пов’язане з більшою сприйманою онлайн-підтримкою, але водночас із деякими небажаними показниками, зокрема тривожними симптомами. Значення мав контекст: пасивне використання в загальних стрічках і пасивне перебування в тематичних групах не давали однакової картини. Godard і Holtzman, 2024.
Дев’ятирічне поздовжнє дослідження репрезентативної вибірки дорослих у Нідерландах, опубліковане в журнальному випуску 2026 року, також не підтримало просту ідею, що активність автоматично захищає від самотності. Пасивне використання передбачало вищу самотність із часом, але активне використання теж було позитивно пов’язане з самотністю; автори описали взаємозв’язок як двоспрямований. Roberts, Young і David, 2026.
Отже, важлива не кнопка, яку натискає користувач, а соціальний процес: чи є взаємодія адресною, взаємною, безпечною, значущою та здатною підтримувати реальний стосунок.
Самотність і проблемне використання цифрових медіа можуть підсилювати одне одного
Одне з найстійкіших спостережень сучасної літератури — двоспрямованість. Людина може звертатися до цифрового середовища, бо вже почувається самотньою. І певні патерни проблемного користування можуть надалі підтримувати або посилювати самотність.
Метааналіз 26 поздовжніх досліджень із 24 798 учасниками, опублікований у 2025 році, виявив статистично значущі зв’язки в обох напрямках. Особливо важливо, що величина ефектів залежала від методу аналізу. Прості кореляції давали приблизно r = 0,28–0,29, а моделі, які краще враховували попередній рівень змінних, — близько r = 0,09–0,10. Автори прямо застерігають від завищення сили причинного зв’язку. Fam і Männikkö, 2025.
Попередній метааналіз 26 поздовжніх досліджень із 23 382 учасниками також знаходив двоспрямовану асоціацію між самотністю та проблемним використанням інтернету. Zhang та співавтори, 2024.
Практичний висновок тут не «інтернет викликає самотність». Точніше говорити про можливе коло: незадоволена потреба у зв’язку може збільшувати пошук контакту онлайн; якщо цей пошук переходить у патерн, який витісняє або не створює задовільних взаємних стосунків, початкове відчуття самотності може зберігатися.
Коли інтернет допомагає зменшувати самотність
Цифрове спілкування може бути повноцінною частиною реальних людських стосунків. Воно особливо цінне, коли долає відстань, підтримує вже існуючі близькі зв’язки, допомагає знайти людей зі спільним досвідом або дає доступ до спільноти тому, кому важко бути фізично присутнім через здоров’я, інвалідність, міграцію, догляд за близькими, географічну ізоляцію чи інші обставини.
Класичний огляд Nowland, Necka і Cacioppo запропонував корисну модель: цифрова комунікація може працювати як «міст» до зв’язку, коли посилює наявні стосунки або допомагає формувати нові; ризик зростає, коли інтернет переважно стає способом відходу від соціального світу. Nowland та співавтори, 2018.
Це означає, що онлайн і офлайн не варто мислити як два взаємовиключні світи. Для багатьох людей один і той самий стосунок природно проходить через повідомлення, голосові, відеозв’язок, спільну гру, особисті зустрічі й взаємну допомогу. Питання полягає не в «справжності» каналу, а в якості самого зв’язку.
Коли онлайн-присутність не задовольняє потребу в близькості
Є кілька психологічно різних ситуацій, у яких дуже активне цифрове життя може співіснувати із самотністю.
По-перше, велика аудиторія може давати видимість без взаємності. Людину читають, дивляться й оцінюють, але вона не має простору, де може бути вразливою та отримувати адресну підтримку.
По-друге, постійний потік соціальної інформації збільшує можливості для порівняння. Користувач бачить вибрані фрагменти чужих дружб, подорожей, вечірок і стосунків, а порівнює їх із повнотою власного життя. Для частини людей такий контекст може погіршувати відчуття належності, хоча ефект сильно залежить від особистості, платформи та способу користування.
По-третє, цифрова взаємодія може бути частою, але фрагментованою. Десятки коротких контактів не завжди створюють той рівень уваги, який потрібен для складної розмови, конфлікту, підтримки або поглиблення дружби.
По-четверте, контакт може бути асиметричним. Парасоціальні стосунки з блогером, стримером, персонажем або медійною постаттю здатні давати реальне для людини переживання знайомості й емоційної залученості. Водночас така близькість має іншу структуру взаємності, ніж дружба або партнерські стосунки.
По-п’яте, цифрове середовище може створювати високу соціальну присутність: голос, обличчя, швидкі відповіді, персоналізований стиль або аватар можуть породжувати відчуття, що «хтось поруч». Це важливий психологічний ефект, але соціальна присутність сама по собі ще не гарантує підтримки, взаємності та тривалого людського зв’язку.
Яку роль відіграють алгоритми
Алгоритмічні стрічки визначають, які соціальні сигнали користувач бачить, у якій послідовності й з якою частотою. Вони можуть робити соціальне життя постійно доступним для спостереження: чужі події, оцінки, реакції, конфлікти, популярність і групові норми приходять до людини без паузи.
Психологічно це може впливати на соціальне порівняння, відчуття пропущених подій, сприйняття власної популярності та очікування щодо швидкості відповіді. Проте прямої доказової бази, яка дозволяла б стверджувати, що «алгоритми спричиняють цифрову самотність», зараз недостатньо. Більшість досліджень вимірює поведінку користувача або тип використання платформи, а не конкретний алгоритм рекомендацій як експериментально ізольований чинник.
Тому для цієї теми корисно розділяти встановлені дані й правдоподібні механізми. Встановлено, що самотність пов’язана з деякими патернами проблемного використання медіа, а характер використання важливіший за просту кількість часу. Роль конкретних алгоритмічних механізмів у формуванні самотності залишається окремим полем дослідження.
Підлітки та молоді люди
Для підлітків цифрове середовище є частиною реального соціального розвитку, а не додатком до «справжнього життя». Дружба, статус у групі, романтичні контакти, конфлікти, виключення, підтримка й самопрезентація можуть розгортатися одночасно в школі та онлайн.
Саме тому дані дорослих не можна механічно переносити на підлітків. Найсвіжіший великий метааналіз молодих вибірок показав невеликий загальний зв’язок між соцмережами та самотністю, сильніший зв’язок для проблемного використання і дуже слабкий — для часу користування. Висока гетерогенність означає, що середній ефект приховує великі відмінності між людьми й контекстами. Feng та співавтори, 2026.
Для конкретного підлітка важливіше запитати, чи підтримує онлайн-середовище дружбу та належність, чи супроводжується виключенням, цькуванням, постійним порівнянням, нічним користуванням, конфліктами або відчуттям, що без перевірки телефону він випадає з групи.
Літні люди
У старшому віці цифрові технології можуть виконувати іншу функцію. Вони допомагають підтримувати зв’язок із дітьми, онуками та друзями, коли мобільність обмежена або близькі живуть далеко. Водночас результати досліджень не зводяться до простої формули «більше інтернету — менше самотності».
Метааналіз 2025 року з 19 134 спостереженнями не виявив значущого загального зв’язку між використанням соцмереж і самотністю в літніх людей. Jin і Kim, 2025.
Це ще раз показує, що вік, доступність технологій, цифрові навички, стан здоров’я, попередня мережа стосунків і мета користування здатні змінювати психологічний ефект одного й того самого інструмента.
Чи можуть цифрові втручання реально зменшувати самотність
Так, але не кожен цифровий інструмент працює однаково.
Систематичний огляд і метааналіз 40 рандомізованих контрольованих досліджень із 6062 учасниками, опублікований у 2025 році, вивчав цифрові втручання проти самотності та соціальної ізоляції. Загальна картина була неоднорідною. Найкращі результати демонстрували психологічні втручання із соціальними або груповими компонентами, групові активності та деякі роботизовані домашні компаньйони. Для простих соціальних контактних втручань, самостійних цифрових активностей і розмовних роботів результати були обмеженими. Скорочення використання соцмереж показувало можливу користь, але сукупний ефект не був статистично значущим. Дослідники також відзначили помірний або високий ризик упереджень у частині робіт і брак довготривалих спостережень. Hansen та співавтори, 2025.
Отже, «цифрове» саме по собі не є ні лікуванням, ні проблемою. Значення має те, яку психологічну й соціальну функцію виконує конкретне втручання.
ШІ-компаньйони, чатботи і відчуття зв’язку
Розмовний ШІ може створювати сильне відчуття доступності: відповідати швидко, підтримувати довгу розмову, запам’ятовувати контекст у межах доступної системі пам’яті, використовувати теплий стиль і формувати соціальну присутність. Для людини переживання контакту, полегшення або емоційної прив’язаності може бути психологічно реальним.
Це переживання слід відділяти від властивостей самої системи. Суб’єктивне відчуття, що ШІ «розуміє», не є доказом людськоподібної емпатії, свідомості, почуттів або взаємної прив’язаності з боку моделі. Так само perceived empathy — сприймана емпатійність відповіді — не тотожна клінічній надійності чи здатності системи безпечно замінити людську підтримку.
Станом на 2026 рік доказова база саме щодо ШІ-компаньйонів і довготривалої самотності ще формується. Метааналіз цифрових втручань 2025 року окремо підкреслив потребу в дослідженнях AI-driven і humanlike social chatbots та не показав переконливої загальної ефективності розмовних роботів. Тому переносити результати структурованих цифрових психотерапевтичних програм на загальні чатботи або AI companions некоректно.
Чому «цифровий детокс» не є універсальною відповіддю
Ідея повністю вимкнути соцмережі приваблива своєю простотою, але самотність не вимірюється кількістю хвилин без телефона. Якщо цифрові канали підтримують близькі стосунки, різке відключення може навіть забрати частину доступної соціальної підтримки.
Дані контрольованих цифрових втручань не показують стабільного універсального ефекту від одного лише скорочення соцмереж. Це не означає, що зменшення користування нікому не допомагає. Для людини, чий сон, робота, навчання або стосунки регулярно порушуються через неконтрольоване користування, зміна режиму може бути важливою. Але мета полягає не в досягненні абстрактно «правильної» кількості екранного часу, а в зміні функції цифрового середовища у власному житті.
Корисніше поставити запитання: який контакт після години онлайн став глибшим, а який ресурс був витіснений?
Як зрозуміти, що проблема саме у якості соціального зв’язку
Цифрову самотність не визначають за кількістю підписників, годин у телефоні чи частотою повідомлень. Більш показовими є повторювані переживання та функціональні наслідки.
Людина може помічати, що після інтенсивного онлайн-спілкування все одно не має кому розповісти про важливе; що підтримує багато слабких контактів, але майже не переживає взаємності; що регулярно стежить за життям інших, але дедалі менше відчуває власну належність; що використовує цифрову активність переважно для втечі від складних соціальних ситуацій; що спроби знайти підтримку онлайн дають коротке полегшення, після якого почуття від’єднаності повертається.
Ці ознаки не є діагностичним тестом. Вони допомагають побачити розрив між кількістю доступних взаємодій і тим типом близькості, якого людина насправді потребує.
Що може допомогти
Перший крок — перейти від обліку контактів до оцінки їхньої функції. Варто подивитися, хто у вашій мережі знає про ваше реальне життя, з ким можна говорити не лише про контент і події, а й про власний стан, хто здатен відповісти підтримкою і кому підтримку надаєте ви.
Другий крок — робити частину комунікації більш адресною. Приватне повідомлення конкретній людині, голосова розмова або відеодзвінок часто створюють іншу структуру взаємності, ніж публічний допис для невизначеної аудиторії. Тут немає універсальної ієрархії каналів: важливе те, чи допомагає канал створити потрібний вам зв’язок.
Третій крок — використовувати цифрове середовище як міст. Онлайн-знайомство може перейти в регулярну дружбу; тематична група — у взаємну підтримку; чат із давнім другом — у спільну діяльність; цифрова спільнота — у відчуття належності, яке реально продовжується за межами стрічки.
Четвертий крок — захищати час для глибокої взаємодії. Постійне перемикання між повідомленнями, сповіщеннями і контентом може дробити увагу. Для близькості потрібен простір, у якому люди здатні залишатися в одній розмові достатньо довго.
П’ятий крок — оцінювати не лише «скільки я користуюся», а «що відбувається зі мною після користування». Якщо певні платформи або формати стабільно залишають після себе відчуття виключення, виснаження чи порівняльної меншовартості, це конкретний сигнал для зміни способу користування.
Коли варто звернутися по психологічну допомогу
Самотність є людським переживанням, а не автоматично ознакою психічного розладу. Водночас тривала й болісна самотність може поєднуватися з депресивними та тривожними симптомами, порушенням сну, зниженням функціонування, проблемним використанням цифрових медіа або наслідками травматичного досвіду.
Звернення до психолога, психотерапевта або лікаря має сенс, коли страждання стає стійким, заважає навчанню, роботі, самообслуговуванню чи стосункам або коли людина відчуває, що самостійні спроби відновити зв’язки не змінюють ситуацію. Допомога в такому разі спрямована не на «лікування телефона», а на конкретні механізми: соціальну тривогу, уникання, втрату, депресивні симптоми, міжособистісні труднощі, навички комунікації, доступ до підтримки або проблемний патерн користування.
Часті запитання
Чи можна бути дуже популярною людиною онлайн і почуватися самотньо?
Так. Популярність описує видимість і масштаб аудиторії, а самотність — суб’єктивний дефіцит бажаної близькості. Велика кількість реакцій не гарантує взаємної підтримки, довіри та переживання належності.
Чи означає цифрова самотність, що людина проводить забагато часу в телефоні?
Ні. Тривалість користування — лише один показник. У метааналізі молодих людей 2026 року зв’язок між часом у соцмережах і самотністю був дуже малим, тоді як проблемне використання мало помітніший зв’язок. Важливо дивитися на функцію, контекст і наслідки користування.
Чи доведено, що соціальні мережі викликають самотність?
Універсального причинного висновку немає. Метааналізи знаходять переважно слабкі асоціації, а поздовжні роботи вказують на двоспрямованість: самотність може впливати на цифрову поведінку, а певні проблемні патерни користування — передбачати подальшу самотність. Сила ефектів залежить від методу, віку, платформи та контексту.
Пасивне гортання стрічки завжди гірше за активне спілкування?
Ні. Середні дані не підтримують універсального правила. Пасивне користування в окремих контекстах пов’язане з гіршими результатами, але великі метааналізи показують багато малих і неоднорідних ефектів. Важливо, що саме людина дивиться, навіщо, у якій спільноті та що це робить із її стосунками.
Чи можуть онлайн-друзі бути «справжніми» друзями?
Так. Канал комунікації не визначає автоматично якість стосунку. Онлайн-дружба може містити взаємність, довіру, підтримку, спільний досвід і довготривалу історію. Водночас сам факт регулярного контакту ще не означає, що саме ці потреби задовольняються.
Чи допомагає повна відмова від соцмереж?
Для частини людей тимчасове обмеження може бути корисним, особливо якщо користування порушує сон, концентрацію або витісняє важливу діяльність. Але як універсальне втручання проти самотності «детокс» не має переконливої доказової переваги. Мета полягає в якіснішому соціальному зв’язку, а не просто в меншій кількості екрана.
Чи можуть ШІ-компаньйони зменшувати самотність?
Людина може реально відчувати комфорт, присутність і прив’язаність у взаємодії з ШІ. Довготривала ефективність AI companions проти самотності поки досліджена недостатньо, а дані різних класів цифрових систем не можна змішувати. Сприймана емпатія чатбота також не є доказом свідомості, почуттів або взаємної емоційної прив’язаності системи.
Чи є «цифрова самотність» офіційним психіатричним діагнозом?
Ні. У науковій літературі термін використовується як описовий і дослідницький конструкт, а окремі автори пропонують його подальшу клінічну формалізацію. На сьогодні коректніше описувати конкретне переживання самотності, соціальну ситуацію та супутні симптоми, а не ставити людині окремий діагноз «цифрової самотності».
Пов’язані статті
Джерела
Fam, J. Y., & Männikkö, N. (2025). Loneliness and Problematic Media Use: Meta-Analysis of Longitudinal Studies. Journal of Medical Internet Research, 27, e60410. https://doi.org/10.2196/60410
Feng, H.-P., Lien, Y.-J., Cian, S.-Y., Wang, W.-Y., Li, Y.-T., Chen, C.-H., et al. (2026). Exploring the relationship between social media use and loneliness in adolescents and young adults: a systematic review and meta-analysis. Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology, 61, 1345–1359. https://doi.org/10.1007/s00127-026-03175-4
Godard, R., & Holtzman, S. (2024). Are active and passive social media use related to mental health, wellbeing, and social support outcomes? A meta-analysis of 141 studies. Journal of Computer-Mediated Communication, 29(1), zmad055. https://doi.org/10.1093/jcmc/zmad055
Hall, J. A. (2025). Loneliness and social media. Annals of the New York Academy of Sciences, 1543(1), 5–16. https://doi.org/10.1111/nyas.15275
Hansen, T., Johansen, R., Kirkøen, B., & Stene-Larsen, K. (2025). Digital bridges to social connection: A systematic review and meta-analysis of digital interventions for loneliness and social isolation. Internet Interventions, 41, 100856. https://doi.org/10.1016/j.invent.2025.100856
Jin, J., & Kim, H. K. (2025). Exploring the effect of social media use on loneliness among older adults: A meta-analysis. Journal of Health Psychology, 30(11), 2844–2859. https://doi.org/10.1177/13591053251316673
Nowland, R., Necka, E. A., & Cacioppo, J. T. (2018). Loneliness and Social Internet Use: Pathways to Reconnection in a Digital World? Perspectives on Psychological Science, 13(1), 70–87. https://doi.org/10.1177/1745691617713052
Roberts, J. A., Young, P. D., & David, M. E. (2026). The Epidemic of Loneliness: A 9-Year Longitudinal Study of the Impact of Passive and Active Social Media Use on Loneliness. Personality and Social Psychology Bulletin, 52(5), 1111–1125. https://doi.org/10.1177/01461672241295870
Szawarnoga, D., Stasiniewicz, A., Fojcik, J., & Krzystanek, M. (2025). Digital loneliness as a new diagnostic category in psychiatry: the impact of technology and social media use on psychological well-being. Frontiers in Psychiatry, 16, 1630275. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2025.1630275
World Health Organization. (2025). From loneliness to social connection: charting a path to healthier societies. https://www.who.int/publications/i/item/978240112360
World Health Organization. (2025). Social connection: Questions and answers. https://www.who.int/news-room/questions-and-answers/item/social-connection
Zhang, L., Li, C., Zhou, T., Li, Q., & Gu, C. (2022). Social Networking Site Use and Loneliness: A Meta-Analysis. The Journal of Psychology, 156(7), 492–511. https://doi.org/10.1080/00223980.2022.2101420
Zhang, Y., Li, J., Zhang, M., Ai, B., & Jia, F. (2024). Bidirectional associations between loneliness and problematic internet use: A meta-analytic review of longitudinal studies. Addictive Behaviors, 150, 107916. https://doi.org/10.1016/j.addbeh.2023.107916