top of page

Психологічна енкциклопедія

Мирна співпраця між групами: умови та обмеження

2 дні тому
Читати 15 хв

Мирна співпраця між групами — це організована взаємодія представників різних соціальних спільнот, за якої вони узгоджують дії, розподіляють відповідальність і досягають спільних або сумісних цілей без насильства та примусу. Вона може виникати між громадами, професійними, етнокультурними, релігійними чи іншими групами. Її психологічною основою стають передбачуваність поведінки партнерів, прийнятні правила взаємодії, досвід взаємної користі та можливість зберігати власну групову належність.

Мирна співпраця має кілька рівнів результату. Групи можуть успішно завершити спільне завдання, водночас зберігаючи недовіру; можуть знизити напруження в повсякденних контактах, не досягнувши примирення; можуть розбудувати стійкі партнерські відносини, коли діяльність підтримують справедливі правила й інституції. Тому сам факт спільної роботи ще не доводить ані подолання ворожості, ані відновлення справедливості. Сучасні огляди підкреслюють контекстну залежність міжгрупових втручань і відмінність між зміною установок, реальною поведінкою та суспільними наслідками (Čehajić-Clancy і Halperin, 2024; Lowe, 2025).

Що означає мирна співпраця між групами

У психології міжгрупових відносин співпрацю доцільно визначати через взаємозалежність дій. Кожна група має власні інтереси, ресурси, потреби й уявлення про справедливість, але досягнення конкретної цілі вимагає координації з іншими. Мирний характер взаємодії встановлюється її правилами: відсутністю насильства, добровільністю участі, повагою до гідності та реальними способами вирішувати суперечки.

Це поняття охоплює робочі домовленості, спільне управління ресурсами, міжгромадські ініціативи, кооперацію у школах та організаціях, взаємодію мешканців різного походження і програми відновлення суспільних зв’язків. Воно є самостійним предметом психології миру, оскільки досліджує умови, за яких групи здатні підтримувати мирні спільні дії навіть за наявності відмінностей, напруження й нерозв’язаних суперечностей.

Загальні механізми кооперації між окремими людьми висвітлює стаття «Кооперація: що це в психології, як виникає співпраця і від чого вона залежить». Міжгруповий рівень додає особливі чинники: групові норми, колективну пам’ять, статус, представництво, історію насильства, інституційну відповідальність та сприйняття того, чи визнають іншу спільноту легітимним учасником спільного рішення.

Співпраця, контакт, діалог і примирення

Міжгруповий контакт означає взаємодію представників різних груп. Контакт може бути випадковим, дружнім, конкурентним або ворожим. Співпраця є особливою організацією контакту, коли учасники координують внески заради результату. Діалог зосереджується на обміні смислами, досвідом і позиціями; він може готувати ґрунт для спільної діяльності, але сам собою ще не створює її.

Примирення після насильства є ширшим суспільним процесом, який порушує питання визнання шкоди, відповідальності, справедливості, безпеки та можливості нових відносин. Практична співпраця здатна існувати без прощення. Людина чи громада може погодитися на обмежену технічну взаємодію, зберігаючи право вимагати відшкодування шкоди й гарантій неповторення насильства. Ці розрізнення особливо важливі для України.

Докладніший огляд емпіричних умов контакту подано в матеріалі «Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження».

Як виникає здатність груп співпрацювати

Спільні цілі та взаємозалежність

Класична праця Музафера Шерифа показала значення надпорядкових цілей — завдань, важливих для обох груп, які потребують об’єднання зусиль. У дослідженні з літнім табором конкурентні умови сприяли зростанню ворожості; введення спільних завдань допомагало зменшувати протистояння. Цей експеримент став вихідною моделлю для подальшого вивчення функціональних відносин між групами (Sherif, 1958).

Спільна мета діє завдяки зміні структури взаємозалежності. Учасники починають бачити, що результат одного залежить від внеску іншого, а успіх не обов’язково досягається коштом партнера. Така зміна може створювати нові очікування та розширювати коло людей, яким довіряють виконання конкретної роботи.

Для практичної програми вирішальне питання звучить так: чи справді ціль вимагає взаємних дій, чи організатори лише проголосили її спільною? Якщо дві групи фактично працюють паралельно, мають нерівний доступ до ресурсів або отримують винагороди за суперництво, сама назва «спільний проєкт» не гарантує кооперативного механізму.

Історичну та методологічну сторону класичного дослідження висвітлює матеріал про експеримент Robbers Cave.

Зміна очікувань і зростання передбачуваності

Люди оцінюють імовірність співпраці через очікувану поведінку партнерів: чи дотримають вони обіцянок, чи визнають внесок іншої сторони, чи не скористаються вразливістю. У дослідженнях соціальних дилем сильніший конфлікт інтересів знижував не лише власну кооперацію учасників, а й переконання, що інші співпрацюватимуть, та нормативні очікування взаємності (Jin та ін., 2024).

У практиці це означає потребу в невеликих перевірюваних домовленостях: визначених ролях, строках, доступі до інформації, відкритому обліку внесків та способі виправляти порушення. Кілька виконаних зобов’язань можуть створити підстави для розширення співпраці. Проте довіра до окремого партнера не завжди переноситься на всю групу, до якої він належить.

Емоційні механізми: зменшення тривоги та розвиток емпатії

Метааналіз досліджень міжгрупового контакту показав, що зменшення тривоги та зростання емпатії є важливими шляхами послаблення упереджень. Зміна знань про іншу групу також має значення, але в цьому аналізі її посередницька роль була слабшою (Pettigrew і Tropp, 2008).

Позитивний спільний досвід може послаблювати автоматичне очікування загрози, допомагати помічати індивідуальні відмінності й бачити конкретні потреби партнерів. Такі зміни найімовірніші, коли взаємодія керована, передбачувана і люди не змушені приховувати власні межі або пережиті втрати.

Емпатія має межі. Розуміння переживань іншої сторони не скасовує потреби в правосудді, відповідальності й гарантіях безпеки. Психологічна відкритість учасників не повинна перетворюватися на інструмент тиску.

Спільна належність зі збереженням відмінностей

Модель спільної внутрішньогрупової ідентичності пояснює, як певні умови взаємодії дають змогу сприймати колишніх членів «чужої» групи як учасників ширшого спільного «ми». Дослідники також розглядали подвійну ідентичність, за якої первинна групова належність зберігається поряд зі спільною рамкою (Gaertner, Dovidio і Bachman, 1996).

Для громад це означає можливість співпрацювати як мешканці одного міста, користувачі спільної інфраструктури чи учасники відбудови, залишаючись представниками різних спільнот. Така рамка повинна визнавати відмінні потреби й права. Вимога «забути, хто ви є» може спричиняти опір і поглиблювати недовіру.

Теоретичні основи групової належності розглянуто в статті «Теорія соціальної ідентичності: Тажфел, Тернер, групи та міжгрупові відносини».

Умови, які підтримують мирну міжгрупову співпрацю

Безпека та відсутність примусу

Першою умовою є фізична, правова та психологічна безпека. Людина має розуміти, хто бере участь, які дані збираються, хто отримує доступ до висловлених позицій, як можна припинити участь і кому повідомити про загрозу. Для постраждалих від насильства особливо важливі добровільна згода, конфіденційність, можливість відмовитися від контакту й незалежний супровід.

Безпека є також властивістю контексту. Якщо тривають погрози, переслідування, дискримінація, насильство чи незаконне утримання людей, спільний захід не може замінити захисту. Рекомендації щодо конфліктно чутливого програмування вимагають аналізувати, як саме втручання взаємодіє з місцевим конфліктом і які небажані наслідки може спричинити (UNDP, 2024).

Справедливі правила та дієвість голосу кожної групи

Рівний статус у межах конкретної взаємодії був однією з класичних сприятливих умов міжгрупового контакту. Його практичний зміст полягає в реальному праві впливати на рішення, доступі до інформації, визнанні компетенцій, повазі до людської гідності та можливості оскаржити несправедливі процедури. Це не означає, що всі групи мають однакову чисельність, історію чи потреби.

Якщо одна сторона визначає порядок денний, розподіляє кошти, встановлює критерії успіху й одноосібно представляє результати, формально спільний захід може відтворити нерівність. Справедливість оцінюють не кількістю учасників на фотографії, а впливом на рішення та наслідки для різних спільнот.

Конкретна взаємовигідна мета

Добре сформульована ціль має бути зрозумілою кожній стороні, досяжною, суспільно корисною та такою, що потребує реальної участі всіх партнерів. Прикладами можуть бути доступність укриття, організація безпечного громадського простору, підвищення доступності послуг або прозорі правила використання спільної інфраструктури.

Спільна мета сама по собі не усуває конфлікту інтересів. Організатори мають заздалегідь домовитися, як розподілятимуть ресурси, працюватимуть з незгодою та визнаватимуть внесок учасників.

Підтримка норм, керівництва та інституцій

Правила співпраці стають стійкішими, коли їх підтримують керівники організацій, місцеві установи, професійні спільноти та неформальні лідери. Потрібні процедури реагування на дискримінацію, фінансова прозорість, зрозумілі відповідальні особи та можливість перевірити виконання домовленостей.

У класичній теорії контакту підтримка авторитетних інституцій вважалася важливою сприятливою умовою. Великий метааналіз встановив загальний зв’язок між контактом і нижчим рівнем упереджень, водночас показавши, що традиційні оптимальні умови посилюють ефект, але не є необхідними в кожній ситуації (Pettigrew і Tropp, 2006). Отже, їх слід розглядати як принципи якісного проєктування, а не універсальний перелік гарантій.

Повторюваність і можливість виправляти помилки

Одноразова зустріч може змінити перше враження. Стале співробітництво потребує повторюваних контактів і спроможності переживати розбіжності без руйнування домовленостей. Процедури зворотного зв’язку, незалежне посередництво, перегляд правил і публічна відповідальність забезпечують цю спроможність.

При цьому тривалість не є самостійною гарантією успіху. Негативна взаємодія, яка регулярно повторюється, може закріплювати стереотипи сильніше, ніж одноразовий позитивний досвід їх послаблює (Paolini та ін., 2024).

Добровільне представництво та залучення тих, кого стосується рішення

Важливо визначити, хто має право представляти групу, чи користується ця особа довірою, чи враховано голоси жінок, молоді, людей з інвалідністю, переміщених осіб та інших учасників, яких часто менше чути. Представник не може надавати згоду від імені всіх членів спільноти на особисті контакти, розкриття досвіду насильства чи прощення.

Інклюзивність передбачає реальні способи участі: різні формати висловлення позицій, доступний простір, захист персональних даних і механізми подання зауважень. Участь може відбуватися також опосередковано, без вимоги зустрічатися з людьми, контакт із якими є небезпечним.

Що саме підтверджують наукові дослідження

Метааналізи контакту: позитивний середній зв’язок і важливі обмеження

Метааналіз Петтігрю та Тропп охопив 515 досліджень і 713 незалежних вибірок. Загалом міжгруповий контакт асоціювався зі зменшенням упереджень у різних контекстах, причому сприятливі умови посилювали результат (Pettigrew і Tropp, 2006). Це вагома основа для роботи з міжгруповими установками, проте вимірювання ставлення є лише одним компонентом ширшого процесу співпраці.

Пізніший огляд 418 експериментів виявив значну частку коротких втручань, недостатність знань про тривалі наслідки й ознаки упередженості публікацій (Paluck та ін., 2021). Метааналіз 41 попередньо зареєстрованого експерименту оцінив середні ефекти контакту скромніше, ніж частина попередньої літератури, та виявив обмежене перенесення позитивних змін із безпосередніх партнерів на ширшу групу (Lowe, 2025).

Отже, науково коректний висновок полягає у сприятливому потенціалі якісно організованої взаємодії. Масштаб, сталість і суспільне поширення її результатів потрібно вимірювати окремо.

Польовий експеримент: співпраця і суперництво дають різні наслідки

У рандомізованому польовому дослідженні Мета Лоу в Індії учасники з різних каст взаємодіяли в організованих спортивних змаганнях. Коли люди грали разом в одній команді, зростали міжкастові дружні зв’язки, зменшувалася прихильність до своєї касти у відповідних поведінкових показниках і поліпшувалася ефективність економічної взаємодії. Конкурентні контакти між командами загалом давали несприятливіші результати (Lowe, 2021).

Висновок стосується важливості структури завдання: кого люди бачать союзником, а кого суперником, залежить від реального розподілу ролей і винагород. Це дослідження не доводить, що будь-який спорт, корпоративна команда чи спільний проєкт автоматично покращує міжгрупові відносини в інших країнах.

Польовий експеримент у зоні тривалого конфлікту

У дослідженні фермерських і скотарських громад у Нігерії програма міжгрупового контакту сприяла поліпшенню ставлення та розширенню контактів; дослідники також аналізували поширення змін на ширшу громаду, а не лише на безпосередніх учасників (Grady та ін., 2023).

Це вагомий приклад можливості працювати з міжгруповими відносинами в умовах наявного конфлікту. Його не можна механічно переносити на території активних бойових дій, ситуації окупації або контакти з особами, які становлять безпосередню загрозу. Тип конфлікту, влада, характер насильства та гарантії безпеки визначають допустимість програми.

Негативний контакт може мати сильніший вплив

Метааналіз Паоліні та співавторів, що охопив 238 незалежних вибірок, показав систематичний зв’язок позитивних контактів зі слабшими упередженнями, а негативних — із сильнішими. За низки умов несприятливий ефект негативних контактів був більшим за користь позитивних (Paolini та ін., 2024).

Це пояснює, чому погано підготовлений захід може погіршити взаємне сприйняття. Ворожі висловлювання, публічне приниження, нерівне ставлення, маніпуляції та безкарні порушення домовленостей іноді стають доказом небезпеки у сприйнятті учасників. Важлива якість взаємодії, а не лише частота зустрічей.

Співпраця між групами залишається крихкою

У теоретичному огляді 2026 року Ван Ланге та Бергманн узагальнюють дослідження, згідно з якими кооперація між групами часто вразливіша за співпрацю між окремими людьми. Автори виділяють взаємність, емпатію та психологічну безпеку як суттєві елементи й пропонують модель для пояснення відмінностей (Van Lange і Bergmann, 2026). Цю концептуальну модель варто розглядати як сучасну наукову інтеграцію, а не як остаточно перевірену універсальну формулу.

Межі співпраці та причини невдач

Нерівність влади і ризик приховування несправедливості

Співпраця може відбуватися в суспільстві з нерівним доступом до влади, ресурсів та юридичного захисту. Дослідники звернули увагу на парадокс: гармонійні контакти за певних обставин здатні послаблювати усвідомлення структурної дискримінації серед представників історично вразливих груп і зменшувати їхню готовність домагатися змін (Dixon та ін., 2010).

Тому добрі особисті відносини потрібно поєднувати з оцінюванням справедливості процедур, реального розподілу впливу та можливості захищати права. Вимога утримуватися від критики заради «злагоди» суперечить змісту добровільної співпраці.

Незавершене насильство та відсутність відповідальності

Коли насильство триває, люди мають право ставити безпеку вище за участь у будь-яких контактних програмах. Співробітництво не може служити інструментом приховування злочинів, уникнення відповідальності чи примусу постраждалих до публічного «примирення».

Для російської агресії проти України міжнародно-правова відповідальність за агресію та конкретні злочини становить окремий нормативний вимір. Психологічна теорія про контакти між групами не перетворює агресора й постраждале суспільство на сторони симетричного побутового спору. У відновленні українських громад доцільно насамперед розглядати безпечну співпрацю всередині українського суспільства та між його установами, групами мешканців і організаціями.

Показова участь без реального впливу

Іноді спільний захід має зовнішні ознаки інклюзивності, але рішення вже ухвалено до його початку. Такий формат може розчаровувати учасників, закріплювати недовіру до організаторів і знижувати готовність долучатися надалі. У програмах важливо публічно повідомляти, які рішення можна змінити, а які визначені законом, бюджетом або безпековими вимогами.

Негативні групові норми та політичне використання результатів

Лідери можуть підтримувати стереотипи, представляти партнерську групу як загрозу чи оголошувати співпрацю зрадою. Навіть успішний спільний проєкт іноді викликає тиск на учасників усередині їхньої власної спільноти. Програма має враховувати репутаційні ризики й захищати людей від публічного викриття, стигматизації та погроз.

Нестача ресурсів і конфлікт інтересів

Коли ресурси дефіцитні, сама пропозиція «працювати разом» може виявитися недостатньою. Два колективи здатні погоджувати спільну цінність, але відстоювати різні, іноді несумісні способи розподілу бюджетів, приміщень або доступу до послуг. Такі питання потребують прозорих правил, аналізу потреб і політичних чи адміністративних рішень, а не лише психологічних вправ.

Слабке перенесення результату за межі проєкту

Учасник може довіряти конкретній людині після спільної роботи і водночас зберігати недовіру до її спільноти. Зміна відносин між десятьма учасниками не дорівнює зміні відносин між тисячами мешканців. Саме тому сучасні дослідники рекомендують оцінювати окремо близькі контакти, установки щодо ширшої групи та поведінку в інших ситуаціях (Lowe, 2025).

Як організувати безпечний спільний проєкт

Послідовність нижче є практичною рамкою на основі досліджень контакту, конфліктної чутливості та оцінювання програм. Вона не становить самостійного перевіреного психотерапевтичного протоколу.

1. Визначити проблему, групи та ризики

Спочатку варто встановити, яка конкретна проблема потребує координації. Далі дослідити історію відносин, наявні загрози, попередні спроби співпраці, нерівність доступу до ресурсів, можливі конфлікти представництва й безпекові обмеження. Збір даних організовують так, щоб не розкривати постраждалих і не посилювати загроз.

2. Сформулювати обмежену спільну мету

Мета повинна мати видимий суспільно корисний результат: погоджений маршрут доступності, процедуру розподілу допомоги, безпечне користування простором або виконання конкретної спільної роботи. Важливо визначити, що є успіхом і хто його оцінює.

3. Установити правила участі й розподілити повноваження

Потрібно письмово узгодити добровільність, порядок згоди, доступність участі, обробку персональних даних, правила поваги, способи подати скаргу, процедуру виходу, розподіл ресурсів і відповідальних за безпеку. За суттєвої асиметрії влади можуть знадобитися незалежний фасилітатор і окремі консультації з групами.

4. Почати з контрольованої взаємодії

Доцільно обирати посильні завдання з чіткими ролями та коротким горизонтом результату. Важливий контроль конфліктних ситуацій, можливість приватно повідомити про порушення й готовність призупинити роботу. Позитивний контакт у безпечному середовищі можна поглиблювати, якщо учасники висловлюють готовність.

5. Відстежувати поведінку, а не лише враження

Разом із задоволеністю варто фіксувати виконані зобов’язання, справедливість доступу, кількість і якість спільних рішень, розв’язання скарг, конфлікти та повторні ініціативи. Відгуки слід збирати також від тих, хто відмовився від участі, якщо це безпечно й добровільно.

6. Коригувати процес і оцінювати віддалені наслідки

Якщо виникає тиск, посилюється ворожість або виявляються приховані загрози, програму змінюють або зупиняють. Після завершення оцінюють, чи збереглася співпраця, як змінилися правила установ, чи виникли нові горизонтальні зв’язки і чи не посилилася нерівність між спільнотами.

Мирна співпраця в українських громадах під час війни та відновлення

Повномасштабне російське вторгнення створило додаткові виклики для українських громад: вимушене переміщення, нерівномірне навантаження на інфраструктуру, втрату житла й роботи, загрози безпеці, потребу у відновленні послуг та підтримці людей з різним досвідом війни. У цьому контексті мирна міжгрупова співпраця стосується передусім взаємодії українських спільнот, органів самоврядування, громадських об’єднань і професійних команд для розв’язання спільних завдань.

Дослідження Програми розвитку ООН на основі індексів reSCORE і SCORE розглядають горизонтальні відносини між людьми та групами й вертикальні відносини з інституціями. Звіт reSCORE 2024 описує зміни суспільної згуртованості в умовах російської війни та пов’язує аналіз із міжгруповими відносинами, громадянською участю і співпрацею в громадах (UNDP, 2024).

Мешканці громад і внутрішньо переміщені люди

Спільна робота може стосуватися доступу до освіти, адміністративних послуг, житла, місць для дітей або громадської інфраструктури. Важливо враховувати потреби людей, які давно проживають у громаді, та тих, хто перемістився через війну, не створюючи конкурсу на «більше право» на допомогу. Прозорі критерії доступу, участь у визначенні пріоритетів і пояснення бюджетних обмежень здатні зменшувати напруження.

Деокуповані й постраждалі громади

Відновлення спільної роботи після окупації потребує особливо ретельного розрізнення безпекових, правових і психологічних завдань. Необхідні перевірені процедури захисту, недопущення стигматизації, захист приватності й доступ до правової допомоги. Різний досвід виживання в умовах окупації сам по собі не дозволяє приписувати конкретній людині провину чи психологічний стан.

Спільні господарські ініціативи можливі за умов, коли учасники почуваються захищеними і мають право відмовитися. Вони не замінюють документування злочинів, правосуддя, компенсацій та інших механізмів відповідальності.

Взаємодія громадських організацій, фахівців та місцевої влади

Тут предметом співпраці можуть бути спільні протоколи перенаправлення людей до послуг, координація допомоги, відновлення доступності, інформаційна підтримка та участь мешканців у плануванні. Довіра до інституцій залежить від реальної якості послуг, зрозумілих процедур та відповідальності посадових осіб. Її не відновлює одна комунікаційна кампанія.

Для всіх трьох ситуацій корисний принцип: визначити реальну проблему, забезпечити права й безпеку, організувати добровільну взаємозалежність у роботі та оцінити результат для різних груп. Українські дані слід інтерпретувати за конкретною територією, періодом та методикою збору, а не переносити показник одного опитування на кожну громаду країни.

Як оцінити, чи співпраця справді працює

Оцінювання має починатися до запуску проєкту. Команда визначає бажані зміни, початкові показники й можливі небажані наслідки. Для доказової перевірки ефективності, коли це можливо та етично прийнятно, використовують порівняльні групи, відкладені вимірювання й прозоре документування методів. Спостережувані поліпшення можуть залежати від попередньої готовності учасників, зовнішніх подій або відбору в програму.

Рівень учасника

Доречно вимірювати сприйняття загрози, готовність до добровільної співпраці, міжгрупову тривогу, досвід дискримінації та відчуття безпеки. Окремо фіксують, чи могла людина вільно відмовитися та подати скаргу.

Рівень взаємодії

Оцінюють кількість виконаних спільних завдань, рівномірність внесків, якість прийняття рішень, частоту порушень, здатність конструктивно вирішувати суперечки та повторність співробітництва. Соціально бажані відповіді в анкетах перевіряють поведінковими й адміністративними даними, коли це дозволяє етика.

Рівень громади та інституцій

Вивчають доступ до ресурсів і послуг, представництво, горизонтальні зв’язки, довіру до процедур, реакцію установ на скарги та зміни нерівності. Окремо з’ясовують, чи вплинули результати проєкту на людей, які в ньому безпосередньо не брали участі.

Безпека та небажані наслідки

Потрібно фіксувати погрози, стигматизацію, розкриття конфіденційної інформації, втрату ресурсів однією зі спільнот, тиск до прощення та відчуття виключення. Позитивні середні показники не приховують можливу шкоду для менш представлених груп. Вивчення небажаних наслідків є повноцінною частиною оцінювання.

Огляди втручань застерігають від переходу від короткочасного поліпшення установок до висновку про тривалу зміну суспільних відносин без достатніх даних (Paluck та ін., 2021; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024).

Поширені запитання

Чи обов’язково групи мають довіряти одна одній до початку співпраці?

Повна довіра не є обов’язковою початковою умовою. Для обмеженої співпраці достатньо передбачуваних правил, прийнятного ризику, перевірюваних зобов’язань і можливості захистити власні інтереси. За успішної взаємодії довіра може зростати поступово. Коли існує безпосередня загроза, пріоритетом залишається безпека.

Чи справді спільна мета зменшує ворожнечу?

Спільна мета може сприяти зниженню ворожості, якщо її досягнення потребує реальної кооперації та взаємодія організована справедливо. Історичні експерименти й сучасні польові дослідження підтверджують потенціал такого механізму, але результати залежать від умов, і зменшення упереджень не завжди поширюється на всю спільноту.

Чи можна співпрацювати без примирення та прощення?

Так. Люди й громади можуть разом розв’язувати практичне завдання без вимоги прощати заподіяну шкоду або відмовлятися від правових вимог. Співпраця, довіра, прощення та примирення мають різні зміст і передумови.

Чому просте знайомство представників різних груп іноді погіршує ставлення?

Негативний контакт може зміцнювати очікування ворожості, особливо коли учасники стикаються з приниженням, дискримінацією, конкуренцією або загрозою. Метааналізи підтверджують, що несприятливий досвід іноді має сильніший вплив, ніж позитивний. Тому важливо проєктувати якість і безпеку взаємодії.

Чи працюють короткі спільні заходи?

Окремі короткі заходи можуть сприяти знайомству чи зміні безпосереднього враження. Докази тривалого впливу на міжгрупові відносини значно обмеженіші. Для серйозних суспільних висновків потрібне подальше вимірювання поведінки, стійкості зв’язків і впливу на громаду.

Чи потрібно залучати до діалогу постраждалих від насильства?

Лише за їхньої вільної та поінформованої згоди, після належного оцінювання ризиків і з правом припинити участь. Контакт не є моральним обов’язком постраждалої людини. У багатьох ситуаціях безпечнішими є окремі консультації або опосередкована участь.

Як зрозуміти, що спільний проєкт відтворює нерівність?

Ознаками можуть бути одноосібне ухвалення рішень, нерівний доступ до ресурсів, непрозорі критерії відбору, придушення скарг і використання результатів лише в інтересах сильнішої сторони. Потрібні незалежний зворотний зв’язок і готовність змінювати правила, а не тільки звіт про кількість проведених зустрічей.

Що найважливіше для українських громад?

Безпека, повага до прав постраждалих, справедливий доступ до послуг, участь мешканців у рішеннях, прозорість роботи установ і спільні досяжні завдання. Програми співпраці варто будувати на конкретних потребах громади, відповідно до досвіду війни та безпеки людей.

Висновок

Мирна співпраця між групами виникає там, де взаємозалежність поєднується з безпекою, добровільністю, дієвими правилами, справедливим представництвом і можливістю виконувати спільні зобов’язання. Емпіричні дослідження підтверджують значення позитивного контакту та кооперативної організації завдань для послаблення частини міжгрупових упереджень. Сучасні огляди водночас показують обмеженість перенесення цих змін на суспільство загалом і ризики негативних контактів.

Практична цінність співпраці визначається тим, що вона реально змінює: чи стають люди безпечнішими, чи справедливіше працюють установи, чи виконуються домовленості та чи зберігають постраждалі право на власні рішення. Саме ці результати мають бути критеріями довготривалого миробудування.

Пов’язані статті

• Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — суспільні зв’язки, взаємна довіра та їх вимірювання.

• Кооперація: що це в психології, як виникає співпраця і від чого вона залежить — загальні механізми взаємодопомоги та спільної діяльності.

• Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження — дослідження впливу контактів на упередження.

• Теорія соціальної ідентичності: Тажфел, Тернер, групи та міжгрупові відносини — групова належність і сприйняття «своїх» та «чужих».

Джерела

Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://www.nature.com/articles/s44159-024-00330-z

Dixon, J., Tropp, L. R., Durrheim, K., & Tredoux, C. (2010). “Let Them Eat Harmony”: Prejudice-reduction strategies and attitudes of historically disadvantaged groups. Current Directions in Psychological Science, 19(2), 76–80. https://doi.org/10.1177/0963721410363366

Gaertner, S. L., Dovidio, J. F., & Bachman, B. A. (1996). Revisiting the contact hypothesis: The induction of a common ingroup identity. International Journal of Intercultural Relations, 20(3–4), 271–290. https://doi.org/10.1016/0147-1767(96)00019-3

Grady, C., Wolfe, R., Dawop, D., & Inks, L. (2023). How contact can promote societal change amid conflict: An intergroup contact field experiment in Nigeria. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(43), e2304882120. https://doi.org/10.1073/pnas.2304882120

Jin, S., Columbus, S., Van Lange, P. A. M., & Balliet, D. (2024). Conflict, cooperation, and institutional choice. Journal of Experimental Social Psychology, 111, 104566. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2023.104566

Lowe, M. (2021). Types of contact: A field experiment on collaborative and adversarial caste integration. American Economic Review, 111(6), 1807–1844. https://doi.org/10.1257/aer.20191780

Lowe, M. (2025). Has intergroup contact delivered? Annual Review of Economics, 17, 321–344. https://doi.org/10.1146/annurev-economics-081324-091109

Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good, especially when people have the opportunity and motivation to opt out of contact. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439

Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2008). How does intergroup contact reduce prejudice? Meta-analytic tests of three mediators. European Journal of Social Psychology, 38(6), 922–934. https://doi.org/10.1002/ejsp.504

Sherif, M. (1958). Superordinate goals in the reduction of intergroup conflict. American Journal of Sociology, 63(4), 349–356. https://doi.org/10.1086/222258

United Nations Development Programme. (2024a). Conflict sensitivity enabling social cohesion. https://www.undp.org/iraq/blog/conflict-sensitvity-enabling-social-cohesion

United Nations Development Programme. (2024b). Social cohesion in Ukraine: Key trends based on reSCORE 2024. https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-key-trends-based-rescore-2024

Van Lange, P. A. M., & Bergmann, P. K. (2026). Human cooperation is strong among individuals but fragile between groups. Nature Reviews Psychology, 5, 546–559. https://www.nature.com/articles/s44159-026-00580-z

 
 
bottom of page