Що робити після обстрілу: психологічна підтримка постраждалих у перші години
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Після обстрілу першочергове завдання — зберегти життя, перейти до безпечного місця, отримати необхідну медичну допомогу й відновити контакт із людьми, які можуть підтримати. Психологічна підтримка в перші години допомагає людині зорієнтуватися, розв'язати нагальні питання та поступово повернути відчуття опори. Вона починається з конкретної допомоги: «Ти зараз у безпечнішому місці? Чи є поранення? Кому потрібно зателефонувати?»
Обстріл може залишити людину серед уламків, диму, пошкоджених будівель, без зв'язку, документів, ліків і звичних орієнтирів. Тому рекомендації щодо психологічного стану мають сенс лише разом із правилами фізичної безпеки, медичним оцінюванням та організацією допомоги. МОЗ України наголошує на ризику повторних атак і прихованих ушкоджень.
Цей матеріал призначений для цивільних постраждалих, їхніх близьких, сусідів і добровільних помічників. Він описує дії від перших хвилин до завершення першої доби. Організацію роботи рятувальних команд, військові бойові стресові реакції та діагностику психічних розладів розглядають окремі фахові напрями. Загальні дії після різних типів лиха пояснює стаття «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».
Короткий порядок дій після обстрілу
1. Оцініть поточну небезпеку. Дотримуйтеся сигналів повітряної тривоги та вказівок рятувальників. Не заходьте в пошкоджені будівлі, не наближайтеся до місця удару й підозрілих предметів.
2. Перевірте стан людей поруч. За поранення, утрудненого дихання, сильної кровотечі, втрати свідомості, тяжкої сплутаності або інших небезпечних ознак викликайте екстрені служби. Передусім виконуйте їхні вказівки.
3. Допоможіть із базовими потребами: безпечне місце, тепло, вода за можливості й за умови безпечного ковтання, необхідні ліки, телефон, зв'язок із родиною, доступний транспорт.
4. Запропонуйте контакт спокійно та без нав'язування: назвіться, запитайте, яка допомога зараз потрібна, повідомляйте лише перевірену інформацію. Людина може захотіти говорити або побути в тиші.
5. Не залишайте без супроводу того, хто не може подбати про власну безпеку, загубився, має тяжкі порушення орієнтації чи висловлює намір завдати собі шкоди. Організуйте відповідну професійну допомогу.
6. Домовтеся, що буде далі: де людина перебуватиме, хто буде поруч, як знайти необхідну допомогу і хто перевірить її стан згодом.
Цей порядок узгоджується з рекомендаціями ВООЗ щодо першої психологічної допомоги, МОЗ щодо допомоги на місці катастрофи та правилами ДСНС. Пункти є практичною послідовністю пріоритетів, а не шкалою психічного стану.
Перші хвилини: безпека важливіша за будь-яку психологічну техніку
Навіть після затихання вибухів небезпека може тривати. Можливі повторні удари, пожежа, нестійкі конструкції, витік газу, обірвані дроти та нерозірвані боєприпаси. Не повертайтеся до будівлі за речами, не наближайтеся до вирви заради фотографій і не заходьте в зону роботи рятувальників. Орієнтуйтеся на повідомлення місцевої влади, ДСНС, повітряної тривоги та дії служб на місці.
Якщо ви помітили предмет, схожий на боєприпас або уламок із незрозумілим походженням, не торкайтеся його, не переносіть і не намагайтеся самостійно визначити безпечність. Зупиніться, попередьте інших, відійдіть за можливості тим самим перевіреним маршрутом і повідомте рятувальників. Особливо небезпечні місця, де могли залишитися касетні елементи чи інші нерозірвані боєприпаси. ДСНС описує правила поводження з вибухонебезпечними предметами.
Якщо ви перебуваєте під завалами, у диму або поруч із нестійкими конструкціями, дії повинні відповідати конкретній небезпеці та вказівкам екстрених служб. Не спонукайте травмовану людину самостійно вставати, переходити чи звільнятися з-під конструкцій без оцінки ризику. Якщо маєте можливість безпечно викликати допомогу, повідомте місце, кількість постраждалих і відомі загрози.
Куди телефонувати в Україні
ДСНС офіційно зазначає: 112 — єдиний номер для повідомлень про надзвичайні ситуації; 101 — рятувальники; 102 — поліція; 103 — екстрена медична допомога. При виклику назвіть адресу або найближчий орієнтир, характер події, приблизну кількість постраждалих, наявність вогню чи завалів і свій контакт. Дотримуйтеся інструкцій оператора. Якщо один канал недоступний, спробуйте інший доступний офіційний канал зв'язку.
Людині в гострому стресі буває складно послідовно розповісти, що сталося. Помічник може запропонувати здійснити виклик, передати необхідну інформацію або залишатися поруч під час розмови, погодивши це з постраждалою людиною.
Медичні небезпеки, які можна помилково сприйняти за «шок»
Після вибуху сильне збудження, тремтіння чи заціпеніння справді можуть бути стресовою реакцією. Проте схожі прояви бувають при травмах, недостатньому надходженні кисню, втраті крові, отруєнні продуктами горіння й ушкодженні головного мозку. Тому психологічне пояснення симптомів не має затримувати медичну допомогу.
Негайної екстреної оцінки потребують сильна кровотеча, виражене утруднення дихання, біль у грудях, втрата чи порушення свідомості, судоми, раптова слабкість або порушення мовлення, тяжка сплутаність, багаторазове блювання після удару головою, наростання головного болю та інші ознаки небезпечного стану. Після близького вибуху додатковими підставами для медичного огляду є проблеми зі слухом, сильний дзвін у вухах, запаморочення, біль чи відчуття тиску у вусі, травма голови або тіла.
CDC пояснює, що ознаки струсу мозку можуть виникнути одразу або через години чи дні. Людина, яка здатна ходити й розмовляти, усе одно може потребувати обстеження. МОЗ окремо нагадує про приховані ушкодження після атаки.
За наявності тяжких симптомів не намагайтеся замінити медичну допомогу вправами на дихання, заземленням або запевненням, що «це лише паніка». Якщо людина отримала поранення, виконуйте інструкції диспетчера й застосовуйте тільки ті навички першої допомоги, якими реально володієте.
Що переживає людина в перші години після удару
Після загрози життю організм може залишатися у стані підвищеної готовності: прискорюються пульс і дихання, напружуються м'язи, увага концентрується на звуках, русі й можливості нового удару. Хтось плаче або багато говорить; хтось мовчить, повторює одні й ті самі запитання, не відчуває голоду чи не відразу усвідомлює масштаби втрат. Можливі злість, сором, провина, відчуття нереальності та емоційне оніміння.
Такі реакції слід розглядати у зв'язку з подією, фізичним станом людини й умовами безпеки. Наявність страху, плачу або відчуття відстороненості сама собою не встановлює психіатричного діагнозу. МОЗ описує різноманітні реакції після ворожої атаки, а клінічне розрізнення реакції на стрес і розладу наведено в статті «Гостра реакція на стрес і гострий стресовий розлад: у чому різниця».
Особливо важливо враховувати, що реакція може змінюватися. Людина, яка спокійно координувала дії відразу після удару, згодом може відчути виснаження і страх. Інша людина після нетривалого заціпеніння швидко повернеться до повсякденних дій. Перші хвилини не дозволяють прогнозувати майбутній психічний стан або неминучість посттравматичного стресового розладу.
Перша психологічна допомога: спостерігати, слухати, з'єднувати з підтримкою
У посібнику ВООЗ, War Trauma Foundation і World Vision International запропоновано три практичні принципи: спостерігати, слухати, з'єднувати з допомогою. Вони призначені для гуманної підтримки людини після кризової події з урахуванням її гідності, культури, можливостей та власного вибору. Принципи ППД та межі їх застосування докладніше розкрито у матеріалі «Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування».
Спостерігати: що потрібно людині просто зараз
Обережно оцініть безпеку місця, фізичні потреби та можливість людини подбати про себе. Запитайте, чи є поруч дитина або інша людина, за яку вона відповідає, чи потрібні ліки, окуляри, слуховий апарат, засіб пересування, перекладач або заряджений телефон. Намагайтеся помітити тих, кого легко не побачити в загальному потоці допомоги: людину, що не чує оголошень, старшу людину без супроводу, людину після втрати зв'язку з родиною.
Пильна увага до потреб — це повага до конкретної ситуації. У більшості випадків доречно запитати, чи можна сісти поруч, допомогти зателефонувати або провести до пункту підтримки. Не торкайтеся людини й не переміщуйте її без необхідності та згоди, крім ситуацій, коли негайні дії потрібні для врятування життя.
Слухати: підтримка без примусу до розповіді
Представтеся, поясніть, чим можете допомогти, говоріть короткими зрозумілими реченнями. Корисні запитання: «Що вам найбільше потрібно зараз?», «Чи є людина, якій ви хочете повідомити, де перебуваєте?», «Чи можу я допомогти знайти медиків?». Якщо людина хоче розповісти про подію, вислухайте її без переривань та оцінювання.
Мовчання також є припустимою відповіддю. Не наполягайте на докладному переказі вибуху, демонстрації почуттів або відновленні хронології. Психологічна підтримка може відбуватися без довгої розмови. МОЗ наголошує на ненав'язливому контакті та повазі до бажання побути на самоті.
З'єднувати: інформація, близькі та потрібні служби
Допоможіть знайти перевірену інформацію про доступні укриття, евакуацію, медичну допомогу, місця тимчасового перебування, гуманітарну підтримку та відновлення зв'язку. Якщо людина погоджується, разом визначте наступний здійсненний крок і того, хто допоможе його виконати. Замість загального «тримайтеся» можна сказати: «Я можу подзвонити вашій доньці», «Медики зараз біля входу, я покажу дорогу», «Давайте перевіримо, де є доступний транспорт».
Після короткого контакту не обіцяйте того, чого не можете забезпечити. Якщо повідомлення про долю родича, будівлю або наступну тривогу невідоме, так і скажіть. Точна інформація допомагає ухвалювати рішення; вигадане заспокоєння створює додаткову небезпеку.
Якщо людину охопили паніка, сильне збудження чи заціпеніння
Насамперед перевірте фізичний стан і безпеку місця. За відсутності невідкладних медичних ознак запропонуйте сісти або спертися на стійку поверхню, якщо це безпечно, і зосередитися на простій поточній дії. Назвіть, де ви перебуваєте, що відомо про ситуацію і який наступний крок можливий. Можна попросити людину помітити опору під ногами, відчути контакт долонь із поверхнею або назвати предмети навколо, якщо це їй підходить.
Якщо дихання прискорене, деяким людям допомагає спокійний природний ритм без форсованих глибоких вдихів. Вправи пропонують добровільно, враховуючи біль, можливі травми грудної клітки, респіраторні захворювання та інші симптоми. Не використовуйте дихальну вправу як спосіб «перевірити», чи немає серйозного ушкодження.
Заціпенілій людині можна тихо представитися, запропонувати конкретний вибір: «Залишитися тут чи перейти ближче до медиків?» — якщо обидві можливості справді безпечні. Не тягніть людину силоміць, не підвищуйте голос і не вимагайте негайної емоційної реакції. Якщо людина не розуміє звернень, різко дезорієнтована, втрачає свідомість або її стан погіршується, потрібна невідкладна медична оцінка.
Як говорити з постраждалими: конкретні слова та межі
Людині легше сприймати короткі повідомлення, коли увага зайнята загрозою й невизначеністю. Говоріть повільніше, робіть паузи, дайте можливість уточнити почуте. Підтримка звучить переконливо, коли спирається на реальну ситуацію: «Я поруч і можу допомогти знайти лікаря», «Ми зараз у пункті допомоги», «Ви можете не розповідати про це, якщо не хочете».
Фрази «забудьте», «не плачте», «іншим гірше», «тепер усе буде добре» можуть знецінювати втрати або містити невідомі обіцянки. Уникайте розпитувань, викликаних цікавістю, і порад про те, як людина повинна переживати подію. Не називайте її стан психічним розладом у розмові на місці обстрілу.
За бажання людини дайте їй можливість зв'язатися з близькими, представником громади чи духовної спільноти. Зберігайте конфіденційність, не поширюйте персональні дані або фото постраждалих без обґрунтованої законної підстави й належної згоди. Особлива відповідальність стосується дітей та людей, які через стан здоров'я не можуть вільно ухвалювати рішення.
Коли постраждала людина сама: як допомогти собі
Перевірте, чи вам зараз безпечно і чи немає симптомів, що потребують медичної допомоги. Якщо можливо, перейдіть за вказівками служб у захищеніше місце, повідомте комусь близькому коротку інформацію про своє місцеперебування, зарядіть телефон або попросіть допомогти зі зв'язком. Зосередьтеся на одному наступному завданні: виклик допомоги, вода, теплий одяг, доступ до ліків, зв'язок із родиною.
Якщо відчуваєте тремтіння, плач, злість або внутрішню порожнечу, дозвольте собі реагувати у власний спосіб. Немає потреби одразу пояснювати собі все, що сталося, чи робити висновки про свій характер і майбутнє. Якщо поруч є надійна людина, можна попросити її побути з вами або допомогти з практичними справами.
Після виходу з небезпеки їжте, пийте й відпочивайте відповідно до стану здоров'я й можливостей. Повторний перегляд відео удару, чуток і неперевірених повідомлень може збільшувати напруження; для важливої інформації оберіть кілька офіційних каналів та перевіряйте їх у доцільний час. Не використовуйте алкоголь або препарати без призначення як спосіб заглушити переживання.
Підтримка дітей після обстрілу
Дитині передусім потрібні фізична безпека, знайомий або надійний дорослий і зрозуміле пояснення того, що відбувається. Якщо дитина відокремилася від батьків чи опікунів, її возз'єднання з родиною або передання уповноваженим службам захисту дітей є пріоритетом. Не передавайте дитину незнайомій людині лише на підставі її слів про спорідненість.
Залежно від віку й особливостей розвитку дитина може плакати, замовкнути, чіплятися за дорослого, багато разів питати про наступний вибух або прагнути гратися. Дайте прості фактичні відповіді, відповідні її віку: «Був сильний вибух. Зараз ми разом і робимо те, що допомагає бути в безпеці». Не обіцяйте, що вибухів більше не буде, і не змушуйте дитину розповідати про побачене.
Дозвольте дитині тримати іграшку, бути поруч із дорослим, який доглядає за нею, або виконувати знайому невелику дію, якщо умови дозволяють. Дітям з аутизмом, порушеннями сенсорного сприйняття чи комунікації можуть бути потрібні тихіший простір, доступні візуальні пояснення та інший темп контакту. МОЗ радить підтримувати зв'язок із дитиною та не примушувати її до опису пережитого.
Старші люди, люди з інвалідністю та інші особливі потреби
При організації допомоги не припускайте, що людина бачить вказівники, чує оголошення, може швидко пересуватися або самостійно набрати номер телефону. Запропонуйте доступний спосіб спілкування: усно, письмово, жестами, через перекладача або звичний засіб комунікації. Запитайте, як правильно допомогти з інвалідним візком, білою тростиною, ходунками, слуховим апаратом чи іншим обладнанням.
Людям із хронічними захворюваннями, епілепсією, діабетом, тяжкими психічними станами чи іншими потребами може бути критично важливо зберегти доступ до ліків і звичайного лікування. Допоможіть повідомити медикам про необхідні препарати, їхню втрату або перерву в прийомі. Потреба в такій підтримці стосується реальних медичних і соціальних умов, а не припущення про «слабкість» людини.
Вагітним, породіллям і людям, які доглядають за немовлятами, можуть бути потрібні додаткові медичні консультації, доступний транспорт, окреме безпечне місце, вода, харчування та можливість продовжувати догляд. Постраждалим від насильства необхідні приватність, безпечний контакт і добровільна маршрутизація до відповідної допомоги.
Якщо людина втратила близьких, житло або зв'язок із родиною
Слова підтримки не усувають саму втрату. Якщо є загиблі, зниклі безвісти або тяжко поранені, допомога має враховувати процес офіційного повідомлення, бажання людини щодо присутності близьких, культурні та релігійні практики, а також її право на інформацію. Не повідомляйте неперевірених відомостей про долю людей і не поширюйте їхніх особистих деталей у групових чатах.
Дозвольте постраждалим визначати, яку допомогу вони приймають і хто може бути поруч. Корисні практичні дії — допомога з контактами служб, перевіреною інформацією про тимчасове розміщення, необхідними документами, ліками й супроводом. Спільні втрати мають також соціальний вимір; його розкриває стаття «Колективне горе: як спільноти переживають масові втрати, війну і катастрофи».
Якої допомоги слід уникати
Не примушуйте людину детально відтворювати подію, «виговорюватися» або брати участь у груповому обговоренні пережитого за готовим сценарієм. Односеансовий психологічний дебрифінг із обов'язковим емоційним розкриттям не рекомендований ВООЗ як спосіб запобігання посттравматичним, тривожним чи депресивним симптомам: відповідна рекомендація ВООЗ.
Уникайте непроханих дотиків, фотографування постраждалих у вразливому стані, публічних розпитувань, поспішного психологічного оцінювання та порад «взяти себе в руки». Не роздавайте заспокійливі препарати, снодійні або алкоголь. Психологічні вправи не повинні затримувати евакуацію, медичний огляд або возз'єднання сім'ї.
Допомога має спиратися на згоду, повагу й реальні потреби. Людина може відмовитися від розмови з волонтером, але зберігає право отримати інформацію, медичну допомогу й доступ до базових послуг.
Коли потрібне подальше спостереження або спеціалізована допомога
Якщо гострі психологічні реакції не зменшуються, поглиблюються, порушують сон, догляд за собою, спілкування або виконання необхідних щоденних справ, доречно звернутися до сімейного лікаря, психолога чи іншого доступного фахівця. Не потрібно чекати певної кількості тижнів, якщо страждання вже зараз значне або людина просить про допомогу.
Невідкладна професійна оцінка потрібна при висловленому намірі покінчити з життям або завдати собі шкоди, небезпечній поведінці, вираженій психотичній симптоматиці, тяжкій дезорієнтації, неможливості забезпечити базову безпеку себе чи дитини, судомах, порушенні свідомості та інших гострих медичних ознаках. У разі безпосередньої небезпеки викликайте 112 або 103 і залишайтеся поряд, якщо це безпечно. Не намагайтеся самостійно встановити діагноз чи приховати від служб інформацію, важливу для захисту життя.
Якщо людина вже лікується від психічного розладу, дізнайтеся, чи має вона доступ до призначених ліків і контакту зі своїм лікарем. Перерване лікування потребує медичного відновлення, а не довільної зміни дозування. Гуманітарний клінічний посібник ВООЗ mhGAP-HIG описує маршрути для гострого стресу та інших психічних, неврологічних і пов'язаних із вживанням речовин станів.
Що робити протягом першої доби та найближчих днів
Після задоволення невідкладних потреб корисно організувати простий план: безпечне місце для ночівлі, харчування, можливість митися, доступ до ліків, зв'язок із близькими, інформацію про житло та медичну допомогу. Не всім потрібна бесіда з психологом відразу після обстрілу; багатьом потрібні практична допомога, стабільний супровід і час. Якщо людину евакуюють, окремі рішення щодо дороги, очікування та прибуття зібрані у статті «Психологічна підтримка під час евакуації».
Домовтеся, хто зв'яжеться з людиною пізніше, особливо якщо вона залишилася сама, втратила житло або має складнощі з пересуванням та доглядом. Повторний контакт дає змогу виявити потреби, які стали помітними лише після виходу з небезпеки. Якщо людина не бажає подальшого спілкування, поважайте її рішення, крім випадків безпосередньої загрози життю або передбачених законом обов'язків захисту.
Якщо симптоми зберігаються й суттєво впливають на функціонування, потрібна індивідуальна оцінка, а за встановленого клінічного розладу — відповідне лікування. Загальні питання психосоціальної допомоги пояснює сторінка «Психічне здоров'я та психосоціальна підтримка».
Наскільки науково обґрунтована перша психологічна допомога
Перша психологічна допомога є рекомендованим підходом до гуманної практичної підтримки після кризових подій. ВООЗ формулює її як доступ до допомоги на основі принципів ППД для людей у гострому дистресі. Сила рекомендації — умовна, якість доказів — дуже низька.
Систематичний огляд Hermosilla та співавторів (2023) включив 12 досліджень із загалом 1437 учасниками. Автори описали позитивні результати за різними показниками, але виявили високі ризики систематичних похибок, неоднорідність втручань і лише одне рандомізоване дослідження. Ці обмеження не дозволяють називати ППД універсально доведеним методом профілактики ПТСР.
Практична доцільність ППД пов'язана з доступом до безпеки, соціальних зв'язків, необхідних послуг та підтримки, яку людина приймає добровільно. Для психічних розладів, що потребують клінічного лікування, діють окремі рекомендації. Розрізнення практичної гуманітарної підтримки та психіатричного лікування також представлене в матеріалі «Психіатрія катастроф». Ширший цикл гуманітарного реагування пояснює огляд «Психологія гуманітарних криз і катастроф».
Поширені запитання
Чи нормально плакати або, навпаки, нічого не відчувати після обстрілу?
Такі реакції можуть виникати під час і після загрози життю. Люди по-різному реагують на небезпеку, втрати й невизначеність. Самі по собі плач, мовчання чи емоційне оніміння не встановлюють діагнозу. Важливо стежити за фізичними симптомами, безпекою та можливістю піклуватися про себе.
Чи потрібно відразу розповідати психологу все, що сталося?
Обов'язкового переказу події не потрібно. Людина може обрати, чи хоче говорити і з ким. У перші години доречні конкретна підтримка, інформація та допомога з базовими потребами. Якщо згодом виникає виражене страждання або потреба у фаховій роботі, можливе індивідуальне звернення.
Що сказати людині, яка повторює «я не знаю, що робити»?
Запропонуйте один реальний крок: «Перевіримо, чи вам потрібен лікар», «Давайте знайдемо місце, де можна сісти», «Кому ми можемо зателефонувати?». Не вимагайте швидко ухвалювати кілька складних рішень і перевіряйте, чи зрозуміла людині запропонована дія.
Коли можна дозволити дитині говорити про обстріл?
Коли вона сама хоче і коли це відбувається в умовах безпеки та підтримки. Відповідайте на запитання просто й правдиво, відповідно до віку. Не змушуйте дитину деталізувати побачене і не обговорюйте її переживання публічно.
Чи означають кошмари після обстрілу, що розвинувся ПТСР?
Ні. Порушення сну можуть виникнути після гострої події з багатьох причин. Діагностика психічного розладу враховує поєднання симптомів, їхню тривалість, вплив на життя та професійне оцінювання. Якщо сон суттєво порушений або є інші тривожні прояви, по допомогу можна звертатися раніше.
Чи варто змушувати людину заспокоїтися за допомогою спеціального дихання?
Дихальні й орієнтаційні вправи можна лише пропонувати, якщо вони підходять людині, місце безпечне й відсутні медичні протипоказання. Біль у грудях, утруднення дихання, травма голови та інші небезпечні симптоми є підставою для медичної допомоги.
Що робити, якщо після обстрілу людина відмовляється від розмови?
Поважайте відмову, повідомте, де можна отримати допомогу, і за потреби запропонуйте конкретні практичні дії. Якщо людина не може забезпечити базову безпеку, має небезпечні для життя симптоми або є загроза самопошкодження, залучайте екстрені служби.
Пов’язані статті
Психіатрія катастроф: що це і як допомагають після надзвичайних подій — як організовують спеціалізовану допомогу при небезпечних психічних станах у надзвичайних ситуаціях.
Гостра реакція на стрес і гострий стресовий розлад: у чому різниця — як розрізняють прояви гострого стресу й клінічні діагнози.
Психічне здоров'я та психосоціальна підтримка (ПЗПСП / MHPSS): що це і як працює — загальна система психосоціальної допомоги.
Колективне горе: як спільноти переживають масові втрати, війну і катастрофи — психологічний і соціальний виміри спільних втрат.
Джерела
Centers for Disease Control and Prevention. (2025). Symptoms of Mild TBI and Concussion. CDC.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. д.). Вибухонебезпечні предмети та правила поводження з ними.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. д.). Екстрені служби України: контакти.
Hermosilla, S., Forthal, S., Sadowska, K., et al. (2023). We need to build the evidence: A systematic review of psychological first aid on mental health and well-being. Journal of Traumatic Stress, 36(1), 5–16.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. IASC.
Міністерство охорони здоров'я України. (2022). Рекомендації з психологічної допомоги.
Міністерство охорони здоров'я України. (б. д.). Що робити, якщо ви стали свідком або жертвою ворожої атаки чи її наслідків.
Міністерство охорони здоров'я України. (б. д.). Перша психологічна допомога у зоні лиха: рекомендації фахівцям.
Міністерство охорони здоров'я України. (2024). Перша психологічна допомога на місці катастрофи.
World Health Organization, War Trauma Foundation & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. WHO.
World Health Organization. (2012). Support based on the psychological first aid principles in people recently exposed to a traumatic event. mhGAP Evidence Centre.
World Health Organization. (2012). Psychological debriefing in people exposed to a recent traumatic event. mhGAP Evidence Centre.
World Health Organization & UNHCR. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide. WHO.