Колективне проживання після евакуації: приватність і стрес
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Колективне проживання після евакуації допомагає швидко отримати дах над головою, доступ до основних послуг і підтримку інших людей. Водночас життя у спільній кімнаті, гуртожитку, шелтері або місці тимчасового проживання може супроводжуватися тривалим напруженням через шум, брак особистого простору, непередбачувані правила, конфлікти та неможливість побути наодинці. Особливо важко, коли людина вже пережила небезпечний виїзд, втрату дому або розлуку з близькими.
Психологічна підтримка в таких умовах починається з організації безпечного й передбачуваного побуту: можливості спати, зберігати особисті речі, ухвалювати посильні рішення, спілкуватися конфіденційно та знати, куди звернутися по допомогу. УВКБ ООН у рекомендаціях щодо колективних центрів наголошує на приватності, гідності, безпеці й участі мешканців в управлінні таким житлом.
Що означає колективне проживання після евакуації
Колективним проживанням називають ситуацію, коли багато людей або сімей тимчасово мешкають в одній будівлі чи комплексі зі спільною інфраструктурою. Це можуть бути переобладнані гуртожитки, школи, санаторії, громадські приміщення, готелі або спеціально облаштовані осередки для евакуйованих. Частина мешканців ділить спальню, інші мають окрему кімнату, але користуються спільною кухнею, ванною, коридорами або зонами відпочинку.
Слово «шелтер» широко вживається в гуманітарному середовищі як побутова назва прихистку. Воно саме собою не визначає юридичний статус закладу. В Україні окреме нормативне значення має «місце тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб» (МТП), функціонування якого регулює постанова Кабінету Міністрів України № 930. Приватний прихисток, транзитний пункт і офіційне МТП можуть працювати за різними правилами.
Транзитний центр призначений насамперед для короткого перебування під час подальшого переміщення. Колективне житло, у якому люди залишаються на тижні або місяці, потребує іншої організації повсякденності: простору для навчання та роботи, побутових домовленостей, конфіденційного спілкування, доступу до послуг і зрозумілого плану наступного житлового кроку. УВКБ ООН розрізняє транзитні та колективні центри за їхньою функцією та очікуваною тривалістю перебування.
Чому спільне житло може посилювати стрес
Після евакуації людина часто витрачає сили на пошук близьких, оформлення документів, отримання допомоги, лікування, працевлаштування та навчання дітей. У житлі з великою кількістю мешканців до цих завдань додаються побутові подразники. Рівень навантаження визначається їхнім поєднанням, а також попереднім досвідом, станом здоров’я й доступною підтримкою.
Систематичний огляд Brake та співавторів (2023) узагальнив 32 дослідження серед біженців і шукачів притулку в країнах із високими доходами. Автори виявили, що відчуття контролю над житлом, можливість усамітнення, безпека та фізична якість помешкання пов’язані з психічним благополуччям. Це переважно спостережні дані: вони допомагають визначити важливі чинники, але не дають підстав вважати кожне окреме житлове обмеження самостійною причиною психічного розладу.
Втрата контролю над повсякденними рішеннями
У власному домі людина зазвичай вирішує, коли вимкнути світло, де залишити речі, кого запросити, як організувати ранкову рутину. У спільному житлі ці рішення залежать від багатьох інших людей та адміністрації. Навіть невеликі обмеження, які повторюються щодня, можуть підтримувати відчуття залежності й безсилля.
Контроль відновлюється через конкретні можливості вибору: домовитися про час тиші, персональне місце для речей, спосіб подання звернень, участь у змінах правил. Огляд Spira та співавторів (2025), що охопив 21 дослідження житла шукачів притулку, виокремив нестачу автономії, почуття небезпеки та брак підтримки серед провідних пояснювальних тем.
Постійна присутність інших людей
Коли особиста розмова, відпочинок, телефонний дзвінок чи переживання суму відбуваються на очах у сусідів, людина змушена постійно враховувати чужі реакції. Відкритий простір може бути зручним для спілкування, але виснажувати того, кому необхідна тиша або можливість спокійно поплакати, зосередитися чи поспілкуватися з лікарем.
Бажання усамітнення є звичайною потребою в регулюванні соціального контакту. Потреба у приватності різниться залежно від віку, стану здоров’я, сімейних обставин і особистих особливостей. Відмова від спільного дозвілля сама по собі не свідчить про неблагополуччя.
Шум, сон і відсутність передбачуваності
Спільна спальня, нічні розмови, черги до душу, освітлення, різні графіки роботи та навчання можуть ускладнювати засинання й відновлення. Після пережитої небезпеки окремі звуки іноді сприймаються особливо гостро. Виснаження підсилює дратівливість, знижує терпимість до незручностей і робить побутові суперечки емоційно складнішими.
Рішення мають стосуватися також самого середовища: узгоджених годин тиші, освітлення вночі, зручного доступу до санвузлів, можливості відпочити вдень за необхідності. Засоби індивідуального захисту від шуму можуть допомагати окремим мешканцям, якщо вони не перешкоджають почути сигнал тривоги чи інше важливе попередження.
Приватність у колективному житлі: чотири практичні виміри
Приватність охоплює більше, ніж окрему кімнату. Вона виникає там, де людина може встановлювати розумні межі доступу до свого тіла, речей, розмов і часу. Для організаторів прихистку це конкретне завдання планування простору й правил.
Фізична приватність
Потрібні можливість переодягнутися без сторонніх поглядів, безпечний доступ до туалету й душу, зони для годування немовляти, відпочинку та медичних процедур. Перегородки й ширми можуть частково покращити умови, якщо їх правильно встановити, забезпечити доступність і дотриматися вимог пожежної безпеки. Рекомендації УВКБ ООН щодо безпечних поселень підкреслюють необхідність внутрішніх перегородок і захисту приватності, особливо для жінок, дівчат та сімей.
Інформаційна приватність
Особисті документи, відомості про здоров’я, маршрути евакуації, контактні дані рідних, історії насильства або сімейні проблеми потребують конфіденційного ставлення. Публічні оголошення про стан здоров’я мешканця, обговорення його обставин у загальному чаті, знімання людей без згоди можуть створювати додатковий ризик і стрес.
Для спілкування з психологом, соціальним працівником, лікарем чи юристом варто передбачити окреме місце або інший захищений формат розмови. Питання приватності під час надання допомоги пов’язані також із відповідними професійними та правовими вимогами; внутрішні правила прихистку не замінюють їх.
Часова приватність
Мешканцям потрібен бодай частковий контроль над часом: визначені періоди тиші, можливість відмовитися від необов’язкової активності, домовитися про користування спільним приміщенням і не пояснювати всім причину бажання побути наодинці.
Важливо зберігати право на власний ритм у межах обґрунтованих правил безпеки. Участь у спільному житті підтримує зв’язки, якщо вона добровільна й сумісна з потребами людини.
Психологічні та соціальні межі
Люди по-різному ставляться до запитань про пережиті події, проявів турботи, спільних свят і взаємодопомоги. Запитання «Що з вами сталося?» може бути доброзичливим за наміром, але небажаним для співрозмовника. Достатньо запитати, чи потрібна конкретна допомога, й прийняти відмову.
Міжвідомчі рекомендації IASC наголошують на гідності, участі постраждалих людей та організації допомоги без зайвого психологічного тиску.
Що показують дослідження житла і психічного здоров’я
Систематичний огляд Ziersch і Due (2018) пов’язав проблеми якості житла, безпеки й перенаселеності з показниками здоров’я людей із досвідом вимушеного переміщення. Автори також відзначили методологічні обмеження, які ускладнюють точне визначення причинних шляхів.
Огляд McShane та співавторів (2025), що охопив 44 дослідження, виокремив житлову політику, придатність житла, навколишнє середовище та часову стабільність проживання. За його результатами, відсутність вибору, часті переїзди, перенаселеність і невідповідність житла потребам сімей асоціювалися з гіршими психологічними показниками.
Систематичний огляд Spira та співавторів (2025) виявив несприятливі зв’язки між колективними формами розміщення та психічним здоров’ям шукачів притулку. Умови імміграційного утримання, які розглядалися в окремих дослідженнях, мають принципово інший правовий та інституційний контекст, тому ці результати не слід прямо переносити на українські прихистки для ВПО.
Ці наукові роботи охоплюють переважно біженців і шукачів притулку в інших країнах; їхні висновки допомагають зрозуміти можливі механізми стресу, але не встановлюють поширеність розладів серед мешканців конкретного українського МТП. Для оцінки окремого закладу потрібні дані про його фактичні умови, контингент, доступ до послуг і безпеку.
Як організувати побут, щоб зменшити напруження
Побутові зміни мають найбільшу цінність тоді, коли відповідають реальним потребам мешканців і не перекладають весь тягар адаптації на одну людину. Частина рішень потребує організаційних або матеріальних ресурсів, а частину можна впровадити через зрозумілі домовленості.
Передбачувані правила, які можна обговорювати
Порядок прибирання, користування кухнею, приймання відвідувачів, зберігання речей, нічний режим і використання спільних приміщень варто оформити простою зрозумілою мовою. Важливо, щоб люди знали, хто встановлює правила, як можна запропонувати зміну та як розглядають конфлікти.
Взаємна повага потребує не тільки заборон, а й процедур. Наприклад, якщо мешканці мають різні графіки сну, корисно узгодити години тиші й окремо визначити, як забезпечувати доступ до необхідних приміщень тим, хто працює вночі.
Невеликі, але реальні особисті території
Навіть за відсутності окремих кімнат варто визначати персональні місця для речей, можливість зачинити шафку, користуватися перегородками там, де це безпечно, і поважати межі спальних місць. Відсутність випадкових перестановок ліжок та завчасне повідомлення про необхідні зміни допомагають підтримувати передбачуваність.
Перегородка сама собою не забезпечить приватності, якщо хтось систематично порушує межі. Фізичне планування має доповнюватися правилами поведінки й дієвим механізмом реагування.
Простір для тиші та спілкування
За наявності приміщень корисно відокремити місце для спокійної роботи, індивідуальної розмови або відпочинку від зони спільних активностей. Якщо окремого приміщення немає, можна погоджувати часові проміжки його використання, враховуючи потреби людей з інвалідністю, старших мешканців і сімей із дітьми.
Мета полягає у створенні можливості вибору. Комусь потрібне спілкування після евакуації, іншій людині — тиша. Обидві потреби можуть співіснувати в одному прихистку за належної організації.
Конфлікти між мешканцями: як зберегти межі та безпеку
Дефіцит простору, втома й невизначеність підвищують значущість дрібних побутових подій. Суперечка через світло, чергування або шум іноді стає приводом для вираження накопиченого напруження. Для розв’язання такої ситуації потрібно чітко назвати конкретну проблему, домовитися про перевірювану зміну та визначити, хто допоможе, якщо домовленість порушиться.
Працює проста послідовність: описати фактичну дію, пояснити її вплив, запропонувати конкретне рішення й узгодити спосіб перевірки. Наприклад: «Після десятої мені складно заснути через розмови біля ліжка. Чи можемо домовитися говорити в коридорі або спільній кімнаті?»
Медіація доречна для побутових спорів за умови добровільності й відносної рівності сторін. Погрози, переслідування, сексуальні домагання, насильство, примус і систематичне залякування потребують процедур захисту, втручання відповідальних служб та, за потреби, поліції. Потерпіла людина не повинна вести переговори з кривдником заради уявного «миру в колективі».
УВКБ ООН рекомендує створювати зрозумілі канали повідомлень, скарг і зворотного зв’язку та приділяти увагу захисту від насильства й експлуатації. Люди мають знати, кому можна повідомити про загрозу конфіденційно і які подальші кроки можливі.
Діти й підлітки у спільному проживанні
Дітям потрібні передбачувані стосунки з дорослими, безпека, можливість гратися, навчатися й відпочивати. У великому спільному приміщенні маленьким дітям складно регулювати збудження та сон, а підліткам особливо важливо мати простір для приватних розмов, переодягання й самостійності. Дорослі, які доглядають за дітьми, можуть бути виснажені постійною необхідністю контролювати їхню безпеку.
Операційні рекомендації ЮНІСЕФ щодо психосоціальної підтримки в громадах передбачають участь дітей, сімей та місцевих учасників у створенні підтримувального середовища. Практично це означає сталі щоденні ритуали, зв’язок зі школою чи дошкільною освітою, безпечне місце для гри, зрозумілі правила взаємодії дорослих із дітьми та доступ до захисту.
Дітям корисно пояснювати, які зони спільні, де зберігаються особисті речі й до кого звертатися, якщо хтось порушує межі. Сім’ї не слід змушувати розповідати про травматичні події на спільних зустрічах. Якщо дитина стала свідком насильства, потребує окремого захисту або розлучена з опікунами, необхідні фахівці із захисту дітей. ЮНІСЕФ окремо описує такі ризики для переміщених українських дітей.
Особливі потреби, доступність і рівність
Людині з порушеннями мобільності можуть бути потрібні доступний санвузол і безпечний маршрут до укриття. Людині з порушеннями слуху — зрозуміле візуальне оповіщення; із сенсорною чутливістю — передбачуваність шуму й освітлення. Старшим мешканцям або людям із хронічними хворобами можуть бути необхідні сон, ліки, можливість спокійно виконувати процедури та безперешкодний доступ до медичної допомоги.
Для вагітних, людей із немовлятами, дітей, які пережили розлуку з батьками, постраждалих від насильства та людей, які належать до меншин, потрібен особливо уважний захист приватності й безпеки. Потреби з’ясовують індивідуально і конфіденційно, без публічного «маркування» людини як проблемної.
Справедливі умови означають, що підтримка враховує різні бар’єри. Однакове правило для всіх іноді призводить до нерівного доступу, якщо його неможливо виконати через стан здоров’я чи інвалідність. Для ширшого розуміння цих питань дивіться матеріал «Інвалідність під час війни та евакуації: доступність і психосоціальна участь».
Що можуть зробити мешканці, коли змінити житло поки неможливо
Корисно визначити два рівні завдань: на що можна вплинути найближчим часом і що потребує рішення адміністрації або зовнішньої служби. Це допомагає зберегти сили для реальних дій, не покладаючи на людину відповідальності за всі недоліки житла.
Перший крок — знайти одну повторювану обставину, яка найбільше виснажує: нічний шум, відсутність місця для дзвінків, постійні втручання у приватні розмови, недоступний душ чи конфлікт через речі. Наступний — сформулювати конкретне прохання та визначити, з ким його можна погодити. Наприклад, домовленість про дві години тиші може бути реалістичнішою за вимогу повністю змінити поведінку всіх мешканців.
Другий крок — зберегти кілька повторюваних опор повсякденності: сон за можливості в подібний час, доступну фізичну активність, зв’язок із близькою людиною, приватну коротку прогулянку безпечним маршрутом або заняття, що має особистий сенс. Посібник ВООЗ «Важливі навички в періоди стресу» пропонує практики уважності до поточного моменту, роботи зі складними думками та дій відповідно до цінностей.
Третій крок — звернутися до адміністрації, соціального працівника або організації, що супроводжує проживання, із запитом про конфіденційність, безпеку чи альтернативне розміщення. Якщо проблему не розв’язано, корисно зберегти дату звернення, суть питання і отриману відповідь. Такі записи допомагають передати звернення на наступний рівень без багаторазового емоційного переказування подій.
Самодопомога може зменшувати суб’єктивне напруження, однак не усуває небезпечної будівлі, насильства, порушення доступності або нестачі особистого простору. Такі проблеми потребують практичних і організаційних рішень.
Що має забезпечити адміністрація або організатор прихистку
Організація колективного проживання є частиною психосоціальної підтримки. Працівникам важливо не лише реагувати на вже виниклі конфлікти, а й запобігати передбачуваним джерелам напруження через облаштування приміщень, правила й комунікацію.
Насамперед доцільно перевірити безпеку будівлі, евакуаційні виходи й укриття, пожежні ризики, доступ до води, санітарії та опалення, можливості для приватного користування санвузлами. Далі — оцінити перенаселеність, умови сну, зберігання особистих речей, доступність для людей з інвалідністю та можливість конфіденційних звернень. Ці питання узгоджуються з керівництвом УВКБ ООН для колективних центрів.
Мешканцям потрібно повідомляти зрозумілі правила проживання, контакти відповідальних осіб, процедури подання скарг і можливості отримання медичної, психологічної, соціальної та правової допомоги. Важливо передбачити безпечний спосіб звернення щодо сексуальних домагань чи іншого насильства без необхідності розповідати про це всій групі.
Участь мешканців у рішеннях може здійснюватися через збори, представників різних груп, індивідуальні опитування та конфіденційні звернення. Доступ до допомоги не повинен залежати від участі у зборах чи від готовності публічно розповідати особисту історію. IASC у своїх рекомендаціях розглядає житло й планування простору як складову гуманітарної психосоціальної відповіді.
Правила місць тимчасового проживання ВПО в Україні
Для офіційних місць тимчасового проживання ВПО діє постанова Кабінету Міністрів України від 1 вересня 2023 року № 930 «Деякі питання функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб». Станом на 13 жовтня 2026 року на офіційному порталі законодавства зазначена чинна редакція від 11 червня 2026 року.
Документ регулює організацію таких місць, мінімальні вимоги, розміщення людей і документи, пов’язані з проживанням. Для вирішення практичного питання потрібно встановити, чи має конкретний заклад статус МТП, хто його утримує, які правила й договір застосовуються та який орган відповідає за перевірку умов. Вимоги постанови не слід автоматично поширювати на кожне приміщення, яке в побуті називають шелтером.
Якщо виник спір щодо умов, оплати, переміщення всередині закладу або припинення проживання, доцільно отримати копію чинних правил та оформлених документів, уточнити правові підстави рішення і звернутися до відповідального органу чи фахівця з безоплатної правничої допомоги. Психологічні рекомендації про приватність і гідність пояснюють важливі потреби, але конкретне юридичне право в окремій ситуації встановлюють за чинними нормативними актами та документами закладу.
Як зрозуміти, що стрес потребує професійної допомоги
Дратівливість, смуток, втома, бажання усамітнитися й труднощі зі сном можуть виникати як реакції на евакуацію та складні умови проживання. Самі по собі вони не встановлюють діагноз. Важливо оцінювати тривалість, інтенсивність, можливість відновлення та вплив на повсякденні справи.
Звернення до сімейного лікаря, психолога або спеціаліста з психічного здоров’я варто розглянути, коли тривога чи пригнічення тривають, сон істотно порушений, людина втрачає здатність піклуватися про себе або дітей, уникає необхідних справ через страх, регулярно переживає панічні стани або має проблеми з уживанням алкоголю чи інших речовин. Фахівець оцінює стан індивідуально й пропонує відповідну допомогу.
Якщо є безпосередня небезпека, насильство, гостре порушення свідомості або ризик заподіяння шкоди собі чи іншим, необхідна невідкладна допомога через відповідні екстрені служби. За загрози з боку іншої людини першочерговими є фізична безпека й доступ до служб захисту.
ВООЗ у матеріалі про психічне здоров’я біженців і мігрантів рекомендує поєднувати доступну медичну допомогу з підтримкою житла, базових потреб, соціальних зв’язків і безпечного середовища. Корисний також матеріал ХАБу «Психічне здоров’я в громаді: як організована підтримка поруч із місцем проживання».
Коли варто планувати перехід до більш самостійного житла
Тимчасове колективне розміщення може бути важливим етапом безпеки, особливо відразу після евакуації. Якщо перебування затягується, доцільно оцінити стабільність умов, потреби сім’ї, роботу, навчання, доступність оренди або інших варіантів проживання, соціальну підтримку й безпеку майбутнього місця.
УВКБ ООН рекомендує скорочувати тривале перебування у колективних умовах, які не забезпечують належної приватності й гідності, за можливості розвиваючи індивідуальніші житлові рішення. Водночас поспішний переїзд у небезпечне або фінансово нестійке житло також може створити нові труднощі.
Корисно складати план переходу разом із соціальним працівником: визначити допустимі райони з огляду на безпеку, потреби доступності, транспорт до роботи й школи, можливі витрати, документи та запасний варіант. Рішення про переїзд має враховувати голос самої людини та інтереси всіх членів сім’ї.
Поширені запитання
Чи нормально хотіти побути на самоті, коли всі навколо підтримують одне одного?
Так. Після евакуації потреба в усамітненні може бути способом відновити увагу й емоційні сили. Вона сумісна з вдячністю за допомогу й добрими стосунками з мешканцями. Якщо ізоляція супроводжується тривалим погіршенням стану або неможливістю виконувати щоденні справи, варто звернутися по підтримку.
Чи може спільне проживання спричинити посттравматичний стресовий розлад?
Складні житлові умови можуть підтримувати дистрес, погіршувати сон або посилювати вже наявні симптоми. Діагноз посттравматичного стресового розладу передбачає встановлені клінічні критерії та оцінку впливу травматичних подій. Сам факт проживання в шелтері такого діагнозу не визначає.
Як діяти, якщо сусіди не поважають межі?
Спочатку сформулюйте конкретну проблему й можливу домовленість, якщо це безпечно. Якщо повторюються порушення або звернення ігнорують, залучіть відповідальну особу й попросіть повідомити порядок реагування. У разі погроз або насильства пріоритетом є захист, а не домовленість між сторонами.
Що робити, якщо дитина соромиться переодягатися або розмовляти телефоном у спільній кімнаті?
Спробуйте забезпечити захищене місце й час, обговоріть із адміністрацією можливість перегородки чи окремого приміщення, поясніть іншим дорослим потребу дитини у приватності. Для підлітка повага до особистих меж є важливою частиною відчуття безпеки й самостійності.
Чи достатньо групової психологічної зустрічі, щоб зменшити стрес у шелтері?
Групові заходи можуть давати підтримку тим, хто хоче брати участь, але вони не замінюють тишу, безпеку, конфіденційність, доступність середовища і можливість вирішувати житлові проблеми. Людина має мати право відмовитися від групової участі без втрати допомоги.
Хто відповідає за умови конкретного місця тимчасового проживання?
Відповідальність залежить від юридичного статусу закладу, організації, що ним керує, договорів та нормативного регулювання. Для офіційних МТП орієнтиром є чинна постанова КМУ № 930; конкретну відповідальну особу, орган моніторингу й порядок звернень потрібно з’ясувати за документами закладу.
Пов’язані статті
Внутрішньо переміщені особи: досвід переміщення і психічне здоров’я — досвід ВПО, чинники ризику та підтримки після переміщення.
Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — ширший контекст вимушеного виїзду.
Самотність після вимушеного переїзду: як відновлювати зв’язки — про соціальну близькість і належність на новому місці.
Інвалідність під час війни та евакуації: доступність і психосоціальна участь — про доступне середовище та індивідуальні потреби.
Психічне здоров’я в громаді: як організована підтримка поруч із місцем проживання — маршрути допомоги й підтримки у громаді.
Джерела
Brake, T.-M., Dudek, V., Sauzet, O., & Razum, O. (2023). Psychosocial Attributes of Housing and Their Relationship With Health Among Refugee and Asylum-Seeking Populations in High-Income Countries: Systematic Review. Public Health Reviews, 44, 1605602. https://doi.org/10.3389/phrs.2023.1605602.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines for Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ: офіційна публікація.
Кабінет Міністрів України. (2023, чинна редакція від 11.06.2026). Деякі питання функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб: постанова № 930. Офіційний текст.
McShane, S., Block, K., Baker, E., Li, Y., & Bentley, R. (2025). Beyond shelter: a scoping review of evidence on housing in resettlement countries and refugee mental health and wellbeing. Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology, 60, 1541–1562. https://doi.org/10.1007/s00127-025-02851-1.
Spira, J., Katsampa, D., Wright, H., & Komolafe, K. (2025). The relationship between housing and asylum seekers’ mental health: A systematic review. Social Science & Medicine, 368, 117814. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2025.117814.
UNHCR. (б. р.). Collective centres. Офіційні рекомендації.
UNHCR. (б. р.). Safe and Secure Settlements. Офіційні рекомендації.
UNHCR. (б. р.). Transit centres. Офіційні рекомендації.
UNICEF. (2018). Community-based mental health and psychosocial support in humanitarian settings: Operational guidelines. Офіційна публікація.
UNICEF. (2022). Guidance for protecting displaced and refugee children in and outside of Ukraine. Офіційна публікація.
World Health Organization. (2020). Doing what matters in times of stress: an illustrated guide. Офіційна публікація.
World Health Organization. (2025). Refugee and migrant mental health. Офіційний інформаційний матеріал.
Ziersch, A., & Due, C. (2018). A mixed methods systematic review of studies examining the relationship between housing and health for people from refugee and asylum seeking backgrounds. Social Science & Medicine, 213, 199–219. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2018.07.045.