Політична ідентичність: належність, самовизначення та поведінка
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Політична ідентичність — це усвідомлення людиною своєї належності до політичної спільноти, напряму, руху або групи, а також значення цієї належності для її уявлення про себе. Вона відповідає на запитання «хто я у політичному житті?», «із ким я відчуваю спільність?» і «які суспільні принципи вважаю своїми?». Її психологічний зміст охоплює самовизначення, емоційну прихильність, групові норми, відчуття солідарності та способи участі в суспільних справах. Людина може мати виразну політичну ідентичність без членства в партії та без регулярного голосування за одну політичну силу.
У сучасній політичній психології ідентичність пояснює частину зв'язку між переконаннями, сприйняттям інших людей, політичними емоціями й громадянською поведінкою. Її роль підтверджують огляди досліджень Лілліани Мейсон та Леоні Гадді. Водночас реальні політичні рішення залежать також від інформації, матеріальних інтересів, інституцій, соціальних обставин і особистого досвіду.
Що означає політична ідентичність у психології
Політична ідентичність поєднує три взаємопов'язані складові. Пізнавальна складова означає розпізнавання власного політичного становища та групової належності: людина називає себе прихильницею певного суспільного напряму, учасником громадянського руху або членом політичної спільноти. Емоційна складова охоплює гордість, прихильність, солідарність, розчарування чи почуття відповідальності, пов'язані з такою належністю. Поведінкова складова виявляється у готовності підтримувати спільні норми, обговорювати суспільні питання, долучатися до організацій та діяти разом з іншими.
Ці складові здатні розходитися. Людина може формально називати себе прихильником певного напряму, але майже не відчувати емоційного зв'язку з його представниками. Інша людина може глибоко переживати спільні громадянські цінності й активно діяти, не приймаючи жодного партійного ярлика. Саме тому у науковому вимірюванні розрізняють саму наявність належності, її силу, емоційну значущість і конкретні форми участі. Гадді у критичному огляді теорії соціальної ідентичності особливо підкреслює суб'єктивне значення ідентичностей, можливість вибору та різну стійкість групової належності.
Політичне самовизначення має також часовий вимір. Воно спирається на пам'ять про спільні події, очікування щодо майбутнього й власну життєву історію. Політична ідентичність набуває особливої значущості, коли суспільні рішення стосуються прав, безпеки, справедливості, війни, миру або відносин між громадянами й державою. Водночас сам факт інтересу до цих питань ще не визначає силу ідентифікації з певною групою.
Які бувають політичні ідентичності
Партійна належність
Партійна ідентичність виникає, коли партія або коло її прихильників стають частиною соціального самовизначення людини. Вона може зберігатися навіть після незгоди з окремим рішенням керівництва. Це явище відрізняється від ситуативного електорального вибору: людина інколи голосує за партію з прагматичних причин, не відчуваючи до неї тривалої прихильності. У дослідженні Гадді, Мейсон та Ааре показано аналітичну важливість емоційно вираженої партійності для політичного залучення; результати стосуються конкретних вивчених виборчих контекстів.
Ідеологічна й ціннісна ідентичність
Людина може самовизначатися через ширший набір політичних цінностей — свободу, рівність, солідарність, порядок, справедливість або різні уявлення про роль держави. Ідеологічна ідентичність означає, що певний ціннісний напрям переживається як частина власного «я». Її слід відрізняти від окремого переконання: підтримка конкретного закону ще не свідчить про глибоку ідентифікацію з усією ідеологічною традицією. Зміст ідейних назв та їхні поєднання істотно відрізняються між країнами й історичними періодами.
Громадянська ідентичність і належність до політичної спільноти
Громадянська політична ідентичність пов'язана з усвідомленням себе учасником спільного публічного життя, носієм прав і відповідальності та співучасником майбутнього політичної спільноти. Вона може виявлятися через прихильність до демократичних процедур, громадських інституцій і спільних правил взаємодії. Її зв'язок із національною ідентичністю залежить від історії та громадянського устрою: національна належність може спиратися на культурні, мовні, історичні та інші зв'язки, тоді як політична ідентичність безпосередньо стосується власного місця у сфері влади, представництва й колективних рішень.
Ідентичність громадянського руху
Учасники рухів можуть визначати себе через екологічну, правозахисну, місцеву, антикорупційну, професійну чи іншу суспільну мету. Спільні цілі, досвід дії та взаємне визнання часто посилюють відчуття «ми». Така ідентичність може перетинатися з партійною належністю або існувати незалежно від неї. Відстоювання суспільних вимог, мирний протест і громадянська самоорганізація потребують окремого аналізу їхніх мотивів та умов, а не автоматичного приписування учасникам однакових переконань.
Негативна політична ідентифікація
Іноді людина визначає своє політичне становище переважно через групу, з якою вона принципово себе не ототожнює. Для такого випадку дослідники застосовують поняття негативної партійності або негативної групової ідентифікації. Це більше, ніж одноразова неприязнь до політика. Дослідження Ареала показує потребу відокремлювати стійку негативну партійну самоідентифікацію від простого негативного оцінювання політичної сили.
Одна людина може одночасно мати кілька політичних ідентичностей. Їхня сумісність, сила та актуальність змінюються залежно від ситуації. Багатопартійні політичні системи створюють іншу конфігурацію належності, ніж системи з двома основними конкуруючими таборами. Це важливо для тлумачення міжпартійних конфліктів і підтримки коаліцій.
Як формується політичне самовизначення
Політична ідентичність складається в процесі соціалізації та власного осмислення суспільного досвіду. Сім'я, друзі, навчання, робота, місцева громада, громадські об'єднання та медіасередовище можуть пропонувати людині мову політичного опису світу. Проте результати соціалізації залежать від активного вибору: люди підтримують, уточнюють, переглядають або відкидають засвоєні погляди. Теорії ідентичності враховують і груповий вплив, і здатність людини до рефлексивного самовизначення.
На початку політичної участі людина може орієнтуватися на окремі питання — умови праці, справедливість, доступність освіти чи локальну безпеку. Згодом повторювані взаємодії з іншими учасниками можуть надати цьому інтересові виразного групового характеру. Спільна діяльність створює відчуття взаємності, а визнання з боку однодумців підтримує належність. Зворотний процес також можливий: розчарування в діях групи, зміна життєвих умов чи переосмислення цінностей зменшують ідентифікацію.
Історичні потрясіння надають формуванню ідентичності особливої інтенсивності. Війна, масові переміщення, революції, інституційні зміни та великі соціальні конфлікти можуть змінювати сприйняття політичної спільноти. Конкретні наслідки залежать від пережитого досвіду, наявних соціальних зв'язків, дій інституцій і способів вимірювання. Визнавати значення подій означає досліджувати їхні наслідки, а не приписувати всім учасникам суспільства однакову психологічну реакцію.
Сила ідентичності й ситуаційна помітність
Сила політичної ідентичності — це те, наскільки значущою та емоційно важливою є певна належність для людини. Ситуаційна помітність означає, наскільки саме зараз ця належність виходить на перший план її уваги. Людина з досить стійкою громадянською ідентичністю може думати про неї рідко в повсякденному житті й гостро відчувати її під час суспільної кризи. Висока ситуаційна помітність і висока особиста значущість пов'язані, але позначають різні аспекти процесу.
Огляд передумов сили партійної прихильності та позитивних почуттів до власної групи узагальнює різнорідні результати щодо інформаційного середовища, соціального групування й значущості ідентичності. Зв'язки не вказують на єдину універсальну причину: частина досліджень є кореляційною, а ефекти залежать від контексту.
Головні психологічні теорії політичної ідентичності
Теорія соціальної ідентичності
Теорія соціальної ідентичності пояснює, як належність до групи входить у самосприйняття та формує міжгрупові порівняння. Коли політична група стає важливою складовою уявлення про себе, її успіхи й невдачі можуть переживатися особисто, а її члени — сприйматися як ближчі та зрозуміліші. Теоретичний напрям особливо корисний для аналізу політичної солідарності, символів, норм і взаємин між групами. Його політичні застосування докладно розглянуті у праці Гадді та розділі Мейсон.
Разом з тим політичні групи мають конкретну історію, інституційні умови, конкуренцію та різні можливості вступу й виходу. Учасники однієї групи можуть розуміти її значення по-різному. Тому для пояснення політичної поведінки необхідно вивчати реальний зміст ідентифікації, а не обмежуватися поділом людей на своїх і чужих.
Самокатегоризація і групові норми
Коли людина сприймає певну політичну спільноту як важливу для поточної ситуації, вона частіше оцінює події через категорії, прийняті всередині цієї спільноти. Норми можуть підказувати, які дії вважаються доречними, які аргументи — вагомими та з ким слід співпрацювати. Вплив норм варіює: політична ідентичність іноді підтримує громадянську солідарність і відповідальну участь, а іноді супроводжується недовірою до інших груп. Результат визначається також змістом норм, суспільними правилами та поведінкою лідерів.
Інструментальні пояснення та оцінювання результатів
Політична прихильність може випливати з очікуваних результатів: люди оцінюють програми, компетентність представників, економічну політику чи здатність інституцій захищати права. Групова ідентифікація й інструментальна оцінка нерідко співіснують. Дослідницьке завдання полягає в тому, щоб з'ясувати, коли вибір переважно відображає стійке відчуття належності, коли — розрахунок щодо наслідків, а коли — їхнє поєднання. Гадді й Банкерта присвятили окремий огляд соціально-ідентифікаційному тлумаченню партійності та його співвідношенню з іншими моделями.
Відчуття «ми», емоції та політичні рішення
Політична ідентичність спрямовує увагу людини до тих подій, які зачіпають значущу спільноту. Перемога групи може породжувати гордість, загроза її становищу — тривогу або гнів, а несправедливість щодо інших — обурення й готовність підтримати їх. Такі переживання виникають у взаємодії з реальними обставинами; сам ярлик групи не визначає наперед конкретну емоцію або поведінку. Огляд Мейсон систематизує зв'язки політичних ідентичностей із груповими емоціями, судженнями та діями.
Відчуття належності може сприяти готовності брати участь у виборчих процедурах, громадських обговореннях, волонтерстві чи організованих кампаніях. Але мотивація до дії залежить також від наявних ресурсів, часу, безпеки, доступу до інституцій та уявлень про ефективність власної участі. Людина з сильною ідентичністю може залишатися неактивною через об'єктивні перешкоди, а людина зі слабкою ідентифікацією — діяти через конкретну проблему, що потребує розв'язання.
Партійна належність іноді стає способом підтримати символічно важливу групу, навіть якщо індивідуальна матеріальна вигода від дії невелика. Відмінність між вираженням належності та розрахунком на результат розкривають Гадді, Мейсон та Ааре у дослідженні вираженої партійності. Цей висновок не означає, що будь-яке голосування чи протест є лише емоційним актом.
Як ідентичність впливає на сприйняття інформації
Належність може впливати на те, які джерела людина вважає надійними, наскільки уважно перевіряє незручні твердження та як пояснює поведінку політичних союзників і опонентів. Дослідження партійного упередження в оцінюванні інформації підтверджують існування систематичних відмінностей у судженнях, пов'язаних із політичною прихильністю, хоча механізми відрізняються залежно від завдання, знань та інформаційного середовища. Огляд у Annual Review of Psychology узагальнює цю літературу й обговорює межі інтерпретацій.
Варто розрізняти вибіркову увагу, вмотивоване тлумачення та фактичну помилку. Учасник дискусії може мати вірні дані, але надавати їм різного нормативного значення. Інша людина може керуватися неповною інформацією або довіряти джерелу, яке систематично її вводить в оману. Ці випадки потребують різних пояснень. Дослідження Портера і Вуда про фактологічні виправлення показує, що перевірені корекції здатні покращувати точність фактичних уявлень; вплив на стійкі політичні оцінки й подальшу поведінку зазвичай складніший.
Практичним наслідком є уважна робота з доказами та власними способами перевірки інформації. Корисно окремо ставити запитання про достовірність факту, про моральну оцінку події та про політичне рішення, яке з неї пропонується. Таке розрізнення дає змогу бачити, у чому полягає реальна незгода співрозмовників.
Політична ідентичність і політична поляризація
Політична поляризація охоплює кілька різних процесів. Ідеологічна поляризація описує розходження політичних позицій. Афективна поляризація стосується емоційних оцінок політичних таборів і їхніх прихильників. Групова поляризація описує зміщення суджень після взаємодії всередині групи, коли обговорення може посилювати початкову тенденцію. Ці явища можуть перетинатися, але вимірюються окремо. Для загального механізму групового обговорення є окрема стаття «Групова поляризація».
Сильна політична ідентичність може збільшувати емоційну залученість до політичних суперечок, особливо коли кілька соціальних поділів збігаються з партійними межами. У праці Мейсон і Вронскі досліджено зв'язок групових належностей із посиленням партійної солідарності в американському контексті. Це не універсальна модель для всіх демократій: у багатопартійних системах люди можуть розрізняти союзні та конкуруючі партії всередині ширших політичних таборів. На цю особливість вказує порівняльне дослідження Бантеля.
Афективна дистанція здатна співіснувати як із більшою політичною участю, так і з труднощами міжгрупової співпраці. Систематичний огляд Лубей, Долежала та Кірбіша охоплює 18 емпіричних досліджень зв'язку афективної поляризації з інституційними й позаінституційними формами участі та демонструє неоднорідність результатів. Тому некоректно робити один загальний висновок, що сильна політична належність обов'язково посилює або зменшує громадянську активність.
Політична незгода має звичайне місце в демократичному житті. Відмінність програм, цінностей і способів розв'язання суспільних проблем є змістом публічної дискусії. Проблеми міжгрупових відносин постають тоді, коли до конкретних аргументів додаються стійка зневага, поширення узагальнених негативних характеристик або відмова визнавати громадянську рівність людей іншого табору. Для аналізу загальної динаміки такого протистояння існує окреме поняття міжгрупового конфлікту.
Чим політична ідентичність відрізняється від ідеології та політичних поглядів
Політичне переконання — це оцінка конкретного питання, принципу чи політичної пропозиції. Ідеологія — відносно впорядкована система ідей, цінностей та припущень про суспільство й владу. Партійна ідентифікація — тривала психологічна прихильність до партії або її прихильників. Політична ідентичність є ширшим поняттям: вона описує, як політичні групи, цінності та спільноти входять до уявлення людини про себе.
Звідси випливає важлива особливість: двоє людей можуть підтримувати однаковий економічний захід, але мати різні політичні ідентичності. І навпаки, люди зі спільною партійною належністю можуть суттєво розходитися щодо окремих питань. Реальна відповідність між партійними символами, ідеологічними позиціями й соціальними належностями залежить від політичної системи та її історії.
Так само національна, етнічна, релігійна, регіональна чи професійна ідентичність можуть ставати політично значущими, коли суспільні обставини пов'язують їх із правами, представництвом або владою. Проте самі по собі вони мають ширший культурний і життєвий зміст. Науковий опис політичної ідентичності не передбачає оцінювання будь-якої релігійної чи ідеологічної належності як ознаки психічного порушення.
Чи є політична ідентичність сталою
Стійкість означає, що певна групова належність зберігає значення упродовж часу та різних ситуацій. Деякі політичні ідентичності справді залишаються стабільними роками, інші змінюються швидше під впливом нових подій, досвіду, поколіннєвих зрушень або трансформації партійної системи. Людина може змінити свою партійну підтримку без повної зміни політичних цінностей, а може переглянути ширші уявлення про владу та справедливість, зберігаючи зв'язок із певною спільнотою.
Для дослідження змін особливо важливі панельні дані, коли одних і тих самих учасників опитують у різні періоди. Одноразове опитування фіксує стан на певний момент, але саме по собі не показує індивідуального шляху від одного самовизначення до іншого. Історичні порівняння потребують також перевірки того, чи однаково люди розуміють дослідницькі категорії в різні роки.
Політична ідентичність в Україні
Для України політична ідентичність пов'язана з історією незалежності, громадянської самоорганізації, інституційних змін і досвідом російської агресії. У цьому контексті особливого значення набувають питання належності до політичної спільноти, свободи, демократії, солідарності та відповідальності за колективне майбутнє. Однак громадянське самовизначення, культурна національна належність, підтримка державних інституцій і симпатія до окремої партії залишаються різними вимірами.
У дослідженні Алексєєва та Дембіцького проаналізовано українські опитування 2017 і 2018 років, а також панельні дані, зібрані до і після повномасштабного вторгнення 2022 року. Автори досліджують, як суспільний контекст і геополітичні орієнтації співвідносяться з підтримкою демократії. Ці дані важливі для розуміння українського політичного самовизначення, хоча підтримка демократичних принципів і сила конкретної політичної ідентичності — окремі дослідницькі показники.
Юрій Поліщук у праці 2024 року аналізує зміни національної та громадянської ідентичностей під час російсько-української війни. Це джерело допомагає окреслити український історичний контекст. Його поняттєва сфера не тотожна дослідженню партійної ідентифікації або політичного групування. Таке розрізнення важливе для точного опису українського суспільства.
Воєнні обставини ускладнюють отримання репрезентативних даних. Частина населення перебуває за кордоном, у переміщенні, на тимчасово окупованих територіях або в умовах значного ризику. Особливої уваги потребують відмови від участі в опитуваннях та чутливість політичних запитань. Рікард і співавтори, аналізуючи українські панельні дані, показують, що проблеми охоплення та невідповідей можуть бути пов'язані з політичними орієнтаціями учасників. Тому результати окремої вибірки слід тлумачити в межах її географії, періоду та процедури збору даних.
Дослідження зі США та інших країн надають корисні теоретичні моделі, проте вони самі по собі не визначають структуру української політичної ідентичності. Для України потрібне поєднання міжнародних теорій, локальних опитувань, якісних свідчень та історично обґрунтованої інтерпретації.
Як науковці вимірюють політичну ідентичність
Найпростіший спосіб — запитати, з яким політичним напрямом, партією чи рухом людина себе пов'язує. Проте така відповідь відображає лише назву належності. Для глибшого дослідження використовують питання про її емоційну вагу, відчуття спільності з іншими прихильниками, гордість, значення успіху групи та сприйняття спільної долі. Відповіді зіставляють із фактичними позиціями, джерелами інформації, емоційними реакціями та різними видами політичної участі.
Банкерт, Гадді та Розема розглядали вимірювання партійності саме як соціальної ідентичності у багатопартійних політичних системах. Такий підхід дозволяє перевіряти не тільки назву партійної переваги, а й психологічну глибину належності. Проте дослідницький інструмент потребує перевірки змістової відповідності й властивостей вимірювання в конкретній мовній та політичній культурі.
Які методологічні помилки трапляються
По-перше, дослідники можуть ототожнити партійний вибір із внутрішньою належністю, хоча за однаковим голосуванням стоять різні мотиви. По-друге, кореляцію між сильною ідентичністю та участю можна помилково витлумачити як односторонній причинний зв'язок: участь сама здатна посилювати ідентичність. По-третє, формулювання запитань іноді по-різному сприймаються прихильниками різних рухів та в різних країнах. По-четверте, дослідження лише активних учасників руху не описує всіх громадян, які поділяють його цінності.
Саме тому надійне дослідження поєднує різні методи. Репрезентативні опитування дозволяють оцінити поширеність відповідей у визначеній популяції; панельні дослідження — простежити зміни; експерименти — перевірити окремі причинні механізми; інтерв'ю та спостереження — зрозуміти, що певна належність означає для самих учасників. Жоден із цих методів не відповідає автоматично на всі питання про походження, силу й наслідки політичної ідентичності.
Політична ідентичність, взаємини та громадянське життя
Політична належність впливає на дружні кола, спілкування, почуття взаємної підтримки та вибір середовища для громадської участі. Вона здатна створювати соціальні зв'язки, відчуття спільної мети та можливості діяти разом. Водночас жорсткі міжгрупові межі можуть ускладнювати діалог із людьми, які мають інші погляди. Конкретний ефект залежить від рівня конфлікту, норм поведінки групи, досвіду міжгрупового контакту й правил суспільних інституцій.
У повсякденній розмові допомагає відокремлювати особисту гідність співрозмовника від оцінки його аргументів, перевіряти спільне розуміння фактів і уточнювати, які цінності стоять за позиціями. Такі прийоми є формою поваги та інтелектуальної дисципліни, а не способом гарантовано переконати іншу людину. Коли розбіжності глибокі, важливими стають безпечні межі спілкування і право учасників самостійно визначати ступінь залученості до дискусії.
Політична ідентичність також має значення для дослідження політичного лідерства, політичного авторитету, довіри до інституцій і громадянських рухів. Ці зв'язки потребують окремих пояснень: прихильність до політичної спільноти не дорівнює довірі до будь-якого чинного керівника, а участь у мирній громадянській діяльності не є показником насильницьких намірів. Звичайні політичні переконання, партійна належність і активізм не становлять психіатричного діагнозу.
Що важливо пам'ятати про політичне самовизначення
Політична ідентичність є багаторівневою: вона може бути партійною, громадянською, ціннісною чи пов'язаною з окремим рухом. Її силу визначає значущість належності для самосприйняття, а не кількість публічних політичних висловлювань. Вона здатна підтримувати солідарність і участь, а за певних обставин — посилювати міжгрупову дистанцію. Результати залежать від змісту групових норм, інституцій, суспільних подій та індивідуальних ресурсів.
У науковому аналізі варто зберігати три розрізнення: між належністю й окремою позицією, між політичною участю й поляризацією, між національно-громадянським самовизначенням і прихильністю до партійного табору. Саме ці розрізнення дозволяють точно описувати політичну поведінку людей без приписування їм узагальнених психологічних характеристик.
Поширені запитання
Політична ідентичність — це те саме, що політичні погляди?
Політичні погляди описують оцінки питань і принципів. Політична ідентичність описує, ким людина себе усвідомлює у політичному житті, до яких спільнот відчуває належність і яке значення це має для її образу себе. Погляди можуть змінитися без зміни групової належності й навпаки.
Чи обов'язково належати до партії, щоб мати політичну ідентичність?
Ні. Вона може бути пов'язана з громадянськими принципами, громадським рухом, політичними цінностями або місцевою спільнотою. Відсутність партійної прихильності не означає відсутності суспільного самовизначення.
Чи може людина мати кілька політичних ідентичностей одночасно?
Так. Наприклад, вона може ототожнювати себе з певною громадянською спільнотою, ідейною традицією та рухом за конкретні суспільні зміни. Їхня значущість змінюється залежно від обставин.
Чому політичні суперечки іноді переживаються особисто?
Коли політична належність є частиною образу себе, критика значущої групи може сприйматися як загроза власній спільноті або цінностям. Сила реакції залежить від змісту суперечки, емоційної залученості та способу комунікації. Цей механізм пояснює частину гостроти дискусій, але не робить кожну незгоду особистим конфліктом.
Чи завжди сильна політична ідентичність призводить до поляризації?
Ні. Вона може підтримувати громадянську співпрацю, солідарність і демократичну участь. Поляризація залежить також від міжгрупових норм, партійної системи, медіасередовища, інституцій та суспільних поділів. Наукові огляди показують неоднорідні зв'язки між емоційною поляризацією й політичною участю.
Чи змінюється політична ідентичність протягом життя?
Так. Зміни можуть бути поступовими або пов'язаними з важливими подіями й новим соціальним досвідом. Їх слід досліджувати в часі: одномоментна відповідь не показує всього процесу самовизначення.
Чим відрізняються політична та національна ідентичність?
Національна ідентичність пов'язана з належністю до національної спільноти та її культурним, історичним і громадянським змістом. Політична ідентичність стосується власного місця у сфері суспільних рішень, влади, представництва та групових політичних цілей. Вони можуть перетинатися, але їх варто аналізувати окремо.
Чи є політична належність ознакою психічного розладу?
Політичні переконання, ідентичності та громадянська активність самі по собі не є клінічними симптомами або діагнозами. Психологічне дослідження описує механізми поведінки й переживань, а клінічне оцінювання має інші критерії та процедури.
Пов’язані статті
Партійна ідентифікація: як виникає прихильність до партії — Формування стійкої партійної належності та її зв’язок із ширшим політичним самовизначенням.
Політична психологія: предмет, методи та ключові напрями — базова дисципліна, у межах якої досліджують політичні ідентичності, емоції, установки й поведінку.
Політична поляризація: причини, види та суспільні наслідки — пояснення широких суспільних поділів, які можуть включати ідеологічні й емоційні компоненти.
Національна ідентичність: психологія належності, громадянства та спільної історії — про зв'язок культурної, історичної та громадянської належності, який важливо розглядати окремо від партійного самовизначення.
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — про загальний психологічний механізм зміщення позицій у груповому обговоренні.
Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання — про конфліктні відносини між спільнотами та умови їхнього врегулювання.
Конформність це — про вплив групових норм і позицій більшості на індивідуальні судження та дії.
Пропаганда це — про комунікативні способи впливу на суспільні уявлення, які варто відрізняти від самої політичної ідентичності.
Політична нетерпимість: ставлення до прав і голосу опонентів — про психологічні механізми вибіркового заперечення прав та політичного голосу незгодних.
Джерела
Alexseev, M. A., & Dembitskyi, S. (2024). Geosocietal Support for Democracy: Survey Evidence from Ukraine. Perspectives on Politics. Оригінальна публікація.
Areal, J. (2024). Beyond Disdain: Measurement and Consequences of Negative Partisanship as a Social Identity. Electoral Studies. DOI.
Bankert, A., Huddy, L., & Rosema, M. (2017). Measuring Partisanship as a Social Identity in Multi-Party Systems. Political Behavior, 39, 103–132. DOI.
Bantel, I. (2023). Camps, Not Just Parties: The Dynamic Foundations of Affective Polarization in Multi-Party Systems. Electoral Studies. DOI.
Ditto, P. H., et al. (2025). Partisan Bias in Political Judgment. Annual Review of Psychology, 76, 717–740. DOI.
Huddy, L. (2001). From Social to Political Identity: A Critical Examination of Social Identity Theory. Political Psychology, 22(1), 127–156. DOI.
Huddy, L., Mason, L., & Aarøe, L. (2015). Expressive Partisanship: Campaign Involvement, Political Emotion, and Partisan Identity. American Political Science Review, 109(1). DOI.
Huddy, L., & Bankert, A. (2017). Political Partisanship as a Social Identity. Oxford Research Encyclopedia of Politics. DOI.
Lubej, M., Dolezal, M., & Kirbiš, A. (2026). The Impact of Affective Polarization on Political Participation: A Systematic Review. Political Studies, 74(2). DOI.
Mason, L., & Wronski, J. (2018). One Tribe to Bind Them All: How Our Social Group Attachments Strengthen Partisanship. Political Psychology. DOI.
Mason, L. (2023). Political Identities. In The Oxford Handbook of Political Psychology (3rd ed.), 886–917. DOI.
Поліщук, Ю. (2024). Національна та громадянська ідентичності в Україні в умовах російсько-української війни: константи та зміни. Політичні дослідження. DOI.
Porter, E., & Wood, T. J. (2024). Factual Corrections: Concerns and Current Evidence. Current Opinion in Psychology. DOI.
Rickard, K., et al. (2025). The Challenges of Surveying in War Zones: Lessons from Ukraine. Journal of Peace Research, 62(6), 2128–2135. DOI.
Shi, H., Wang, W., Goh, X. N., et al. (2024). Predictors of Partisan Strength and In-Party Affect: A Scoping Review. Humanities and Social Sciences Communications, 11, 1453. Оригінальна публікація.