Міжгрупова емпатія: можливості, межі та вибірковість
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Міжгрупова емпатія описує здатність людей розуміти переживання представників іншої соціальної групи та емоційно відгукуватися на них. Вона впливає на ставлення до чужого страждання, готовність допомагати, підтримку колективних рішень, сприйняття справедливості й можливість співпраці між спільнотами. У ситуаціях суперництва, загрози та насильства ця здатність стає особливо вибірковою: люди можуть гостро реагувати на втрати своєї групи й водночас слабше відгукуватися на подібні події в іншій групі. У дослідженнях такий розподіл називають парохіальною, або внутрішньогрупово вибірковою, емпатією (Bruneau, Cikara & Saxe, 2017; Cikara та співавтори, 2014).
Міжгрупова емпатія має значення для миробудування, адже може сприяти визнанню людських потреб, зменшенню упереджень та підтримці безпечної співпраці. Її вплив залежить від соціального контексту, розподілу влади, реальної загрози, відповідальності за насильство й способу організації взаємодії. Наукове завдання полягає у встановленні конкретних механізмів та умов, за яких зміни емпатії переходять у зміни поведінки, а не лише у добрі наміри (Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Що таке міжгрупова емпатія
У психології міжгрупових відносин емпатія охоплює емоційний відгук на стан іншої людини та спроможність уявити її переживання. Відмінність між міжособистісною й міжгруповою ситуаціями полягає в тому, що на відповідь впливають групова належність іншої людини, значення цієї групи для спостерігача та історія взаємодії спільнот. Навіть коли предметом емпатії є окрема особа, її можуть сприймати передусім як представника певної групи (Cikara, Bruneau & Saxe, 2011).
Уявімо дві громади, між якими існує суперечка щодо ресурсів. Людина здатна точно зрозуміти, чому мешканці сусідньої громади бояться втратити доступ до послуг, і водночас вважати власні потреби нагальнішими. Розуміння чужої перспективи, емоційне співпереживання, згода з вимогами та рішення про розподіл ресурсів становлять різні психологічні й суспільні процеси. Саме тому емпатію вимірюють окремо від політичних позицій, довіри й фактичної поведінки.
Емоційне співпереживання
Емоційне співпереживання проявляється в тому, як людина реагує на радість, страх, біль або втрату іншої особи. У міжгруповій ситуації реакцію можуть посилювати близькість і відчуття спільної долі, а послаблювати ворожі уявлення та конкуренція. Дослідження демонструють як зниження співпереживання щодо зовнішньої групи, так і протилежні реакції на її невдачу або успіх за умов суперництва (Cikara та співавтори, 2014).
Розуміння перспективи іншого
Когнітивний складник передбачає спробу зрозуміти, що інша людина знає, чого прагне, чого боїться і як пояснює власні дії. Таке розуміння корисне для переговорів, оцінювання потреб і запобігання непорозумінням. Воно не вимагає прийняття поглядів іншої людини та не визначає рішення про відповідальність. Спроби навмисно уявляти чужу перспективу мають різні результати залежно від інструкцій і ситуації: метааналіз експериментів виявив, що заклик «уявіть себе на місці іншого» не забезпечував надійного додаткового приросту емпатійної турботи порівняно з умовою без інструкцій (McAuliffe та співавтори, 2020).
Співчуття, турбота та підтримка прав
Співчуття пов’язане з небайдужістю до благополуччя іншої людини й мотивацією зменшити страждання. Визнання прав постраждалих, захист цивільного населення та рівний доступ до базових послуг можуть спиратися одночасно на турботу, правові принципи, професійні обов’язки й справедливість. Сильні емоції не замінюють прозорих процедур і однакових критеріїв. Докладніше загальні механізми розглядає стаття «Емпатія і моральне судження».
Чому ми співпереживаємо «своїм» і «чужим» по-різному
Вибірковість виникає тоді, коли групова належність стає важливим сигналом для уваги, оцінювання подій і прогнозування небезпеки. У межах однієї ситуації людина може відгукуватися на чужий біль, в іншій — ігнорувати його, а в третій — сприймати втрату суперника як вигідну для своєї групи. Такі зміни залежать і від особистих установок, і від структури взаємодії між групами (Cikara, Bruneau & Saxe, 2011).
Групова належність як фільтр уваги
Належність до спільноти допомагає людям координувати дії та підтримувати одне одного. У міжгрупових конфліктах вона може визначати, чиї історії частіше потрапляють у поле зору, чиї втрати здаються близькими та які пояснення подій сприймаються переконливими. Інформація про індивідуальні обставини особи здатна послабити надмірну залежність оцінки від групового ярлика. У трьох експериментах короткі описи думок, переживань і намірів окремих людей зменшували різницю в емпатії до умовно «своїх» і «чужих»; водночас автори прямо вказали на потребу перевірки тривалості ефекту та його перенесення на реальні конфлікти (Bruneau, Cikara & Saxe, 2015).
Конкуренція і сприйняття загрози
Коли успіх однієї групи сприймається як поразка іншої, почуття щодо чужих здобутків і втрат можуть змінюватися. Серія експериментів із груповим суперництвом виявила зниження емпатійних реакцій до суперників і виникнення позитивних переживань щодо їхніх невдач. Зміна сприйняття груп як монолітних утворень послаблювала таку вибірковість. Це результати конкретних експериментальних умов, які допомагають пояснювати механізм, але не дозволяють прирівнювати спортивне суперництво до досвіду війни або масового насильства (Cikara та співавтори, 2014).
Моральні оцінки, провина та обурення
Емпатійна реакція пов’язана з тим, кого вважають постраждалим, хто завдав шкоди і які події розглядаються як справедливі. Людина може відчувати емпатію до страждання представника іншої групи й одночасно вимагати розслідування злочину, відповідальності винного та захисту жертв. У практиці це розрізнення важливе: моральне засудження насильства й повага до людської гідності можуть співіснувати. У випадку порушення прав жодна програма «розвитку емпатії» не має замінювати процедури встановлення фактів та забезпечення безпеки.
Образи груп і відчуття їхньої однорідності
Коли людині приписують усі риси певної групи, складніше помічати індивідуальний досвід. І навпаки, розповідь про конкретні потреби, рішення, страхи та життєві обставини може зробити іншу перспективу зрозумілішою. Важливо, однак, не перетворювати приватні історії на маніпуляцію: кожен оповідач має право контролювати обсяг розкриття власного досвіду, відмовитися від публічності та визначити межі участі. Експериментальне підґрунтя для роботи з індивідуальними історіями існує, а ефективність їхнього практичного застосування потребує окремої перевірки (Bruneau, Cikara & Saxe, 2015).
Що насправді показують дослідження
Вибіркова емпатія пов’язана з міжгруповою поведінкою
У дослідженні трьох контекстів — ставлення американців до арабів, угорців до біженців та греків до німців — важливим виявився розподіл емпатії між своєю та зовнішньою групами. Вища емпатія до зовнішньої групи була пов’язана з більшою готовністю підтримувати її та меншим схваленням шкоди, а підвищена емпатія до власної групи мала в деяких показниках протилежний зв’язок. Автори контролювали загальний рівень емпатійної турботи, тому результати показують самостійну вагу групової спрямованості співпереживання. Кореляційний характер частини даних потребує обережності у причинних висновках (Bruneau, Cikara & Saxe, 2017).
Це пояснює, чому звичайне запитання «наскільки ви емпатійна людина?» недостатнє для оцінки міжгрупових відносин. Фахівцю важливіше з’ясувати, щодо яких людей виникає співпереживання, в яких ситуаціях воно змінюється та чи пов’язане воно з реальними діями — допомогою, відмовою від дискримінації, дотриманням прав або підтримкою насильства.
Короткий емоційний вплив може спрацювати, але відтворюваність має значення
Шість досліджень із загальною вибіркою 2118 людей, опублікованих у 2022 році, показали перспективні ефекти творчого втручання, яке підтримувало уявлення про емпатію як ресурс, що може розширюватися. Учасники за певних умов демонстрували більше співпереживання зовнішнім групам і підтримки просоціальних дій (Hasson та співавтори, 2022).
Подальша перевірка п’ятьма попередньо зареєстрованими онлайн-дослідженнями за участю 4776 осіб загалом не відтворила надійного збільшення емпатії чи просоціальної поведінки в коротких втручаннях. Водночас переконання, що емпатія обмежена, іноді її зменшувало. Отже, наявні дані підтримують висновок про контекстну керованість емпатійних реакцій, але універсального швидкого способу їх підвищити дослідження не встановили (Tagesson, Wallin & Pärnamets, 2025).
Дослідження мозку розкривають процеси, але не встановлюють моральних якостей людини
Нейрокогнітивні роботи вивчають, як належність до групи й оцінка ситуації пов’язані з реакціями на успіхи чи страждання інших. Такі показники допомагають формувати гіпотези про увагу, мотивацію та соціальне оцінювання. Жоден окремий мозковий сигнал не дозволяє визначити, наскільки людина моральна, яку політичну позицію вона повинна займати чи чи готова вона до примирення. Висновки слід робити на рівні дослідницьких груп і конкретних завдань, враховуючи обмеження методик (Cikara & Fiske, 2011).
Можливості міжгрупової емпатії для діалогу та миру
Міжгрупова емпатія може сприяти точнішому розумінню потреб інших громад, зменшенню категоричних узагальнень, підтримці гуманітарної допомоги й здатності співпрацювати за наявності розбіжностей. Вона також допомагає відрізняти безпосередні переживання конкретних людей від припущень про «типових представників» групи. Ці можливості слід розглядати як потенційні механізми, що працюють разом із безпекою, справедливими правилами та інституційною відповідальністю (Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Міжгруповий контакт і зменшення упереджень
Один із найкраще досліджених шляхів поліпшення міжгрупових відносин — контакт між представниками різних груп. Великий метааналіз 515 досліджень із 713 незалежними вибірками засвідчив загальну тенденцію до зниження упереджень за умов контакту. Наступний метааналітичний аналіз механізмів показав роль трьох процесів: зниження міжгрупової тривоги, розширення знань і посилення емпатії та врахування чужої перспективи. Зменшення тривоги й емпатійні процеси виявилися сильнішими посередниками, ніж просте збільшення інформації про іншу групу (Pettigrew & Tropp, 2006; Pettigrew & Tropp, 2008).
Приклад із громади: спільна робота над доступністю послуг дає людям можливість побачити компетентність і потреби одне одного, домовитися про правила та перевірити попередні припущення. При цьому важливе саме облаштування співпраці: безпека, відсутність приниження, зрозумілі повноваження й розподіл відповідальності. Більше про загальні закономірності описано в матеріалі «Теорія міжгрупового контакту».
Індивідуальні історії та свідчення
Історії конкретних людей здатні перемістити увагу з узагальненого образу групи на потреби й переживання окремої особи. Експерименти з короткими оповідями виявили зменшення парохіальної емпатії, особливо коли описи містили думки, наміри й надії людини. Практичне значення цього механізму потребує перевірки в умовах тривалого конфлікту, де на реакції також впливають пам’ять про насильство, безпека та недовіра (Bruneau, Cikara & Saxe, 2015).
Для постраждалих розповідь про власний досвід є правом. Психологічна програма повинна передбачати згоду, можливість не відповідати на запитання, контроль за поширенням особистої історії та доступ до підтримки. Вимога публічно відтворювати болісні події заради «зміни ставлення інших» створює неприйнятний тягар для постраждалої людини.
Сприйняття людської складності
У добре організованому діалозі учасники можуть усвідомити, що соціальні групи складаються з людей із різними поглядами й інтересами. Це знижує спокусу пояснювати всі дії лише груповою належністю. Результат залежить від змісту взаємодії: примусові зустрічі, публічний осуд або некероване протистояння можуть посилювати напруження. Програми потребують конкретної мети та оцінювання наслідків, про що наголошує огляд психологічних міжгрупових втручань (Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Межі: чого емпатія сама по собі не забезпечує
Емпатія не дорівнює довірі
Людина може розуміти чужий страх і не довіряти представникам відповідної групи. Довіра включає очікування передбачуваної поведінки, дотримання зобов’язань і зменшення ризику шкоди. Після насильства вона потребує перевірюваних дій та безпекових гарантій. Додаткове пояснення наведене у статті «Міжгрупова довіра».
Емпатія не скасовує відповідальності
Розуміння обставин, що вплинули на дії порушника, не скасовує потреби встановити факти, правову відповідальність і право постраждалих на захист. Водночас висока емпатія до конкретної жертви сама по собі не визначає, яке рішення буде правомірним, пропорційним та ефективним. Обидва питання розв’язуються через незалежні критерії й процедури.
Емпатія не породжує обов’язку пробачити
Пробачення, готовність до взаємодії, участь у спільній програмі та відновлення довіри — окремі процеси з різними умовами. Постраждалі особи та громади можуть обґрунтовано вимагати дистанції, захисту й невідкладного забезпечення прав. Рішення щодо особистих стосунків і контактів залишається добровільним. Потреба мирного співіснування може реалізовуватися через правові та інституційні гарантії, навіть коли люди не прагнуть особистого зближення.
Більше співпереживання не завжди означає краще рішення
Емоційна увага може концентруватися на найбільш видимих історіях і залишати поза розглядом менш помітні групи. Для розподілу гуманітарних ресурсів важливі прозорі критерії потреби, вразливості й доступності допомоги. Емпатія корисна для виявлення проблем, але справедливий розподіл вимагає перевірки даних і суспільної підзвітності. Крім того, дослідження показують, що загальний показник емпатійної турботи гірше пояснює окремі міжгрупові наслідки, ніж її спрямованість на різні групи (Bruneau, Cikara & Saxe, 2017).
Можливі небажані наслідки програм
Погано організований діалог може викликати повторне переживання болісних подій, соціальний тиск, стигматизацію або втрату довіри до організаторів. Якщо від учасників вимагають однакового емоційного відгуку, ігноруючи асиметрію шкоди та повноважень, програма порушує принципи добровільності й конфліктної чутливості. Перегляд втручань із психології міжгрупових відносин рекомендує чітко визначати ціль, аудиторію та контекст замість механічного перенесення однакового підходу на всі ситуації (Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Міжгрупова емпатія під час війни та відновлення громад в Україні
Російська агресія проти України створює ситуацію, в якій питання емпатії тісно пов’язане з безпекою цивільних, міжнародним правом, відповідальністю за злочини та тривалими втратами. Психологічні дослідження групової упередженості допомагають розуміти емоційні реакції людей. Вони не змінюють правової кваліфікації агресії та не передбачають рівного розподілу відповідальності між агресором і постраждалою стороною.
Особливе поле застосування міжгрупової емпатії в Україні — відносини всередині суспільства: між людьми, які були змушені переїхати, мешканцями приймаючих громад, тими, хто повертається, ветеранами, родинами з різним досвідом війни та жителями деокупованих територій. Потреби цих людей можуть відрізнятися щодо житла, праці, освіти, підтримки й відновлення місцевого життя. За даними моніторингу Міжнародної організації з міграції, вимушене переміщення в Україні має тривалі наслідки для місцевих громад і потребує уваги до соціальної згуртованості (МОМ, 2025).
Міжгрупова емпатія в таких умовах означає готовність почути різні потреби й визнати, що життєвий досвід інших може відрізнятися. Для органів місцевого самоврядування практична цінність полягає у спільному визначенні проблем, доступних консультаціях, зрозумілих правилах допомоги та участі представників різних груп у рішеннях. Тему детальніше розкриває стаття «ВПО та приймаюча громада».
Водночас програми, спрямовані на відносини між постраждалими від російського насильства й представниками сторони-агресора, мають принципово іншу етичну й безпекову структуру. Контакт і діалог не можуть нав’язуватися людям, які зазнали окупації, катувань, втрати близьких або інших порушень. Безпека, добровільність, визнання шкоди, незалежне встановлення відповідальності й гарантії неповторення становлять передумови будь-якої взаємодії. У період триваючого насильства пріоритет мають захист постраждалих і дотримання права.
Як організовувати програми, що враховують міжгрупову емпатію
Спочатку визначити ціль і коло учасників
Програма має називати конкретну проблему: зменшення стереотипів, налагодження спільної роботи, розв’язання суперечки щодо місцевих послуг, підтримку взаємного розуміння або зміну дискримінаційної поведінки. Від вибору цілі залежить і формат втручання. Важливо відрізняти зміни відповідей в опитувальнику від фактичних змін у доступі до послуг, взаємодії та безпеці (Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Оцінити безпеку, добровільність та асиметрію влади
Перед контактною програмою необхідно з’ясувати, чи можуть усі учасники без наслідків відмовитися від участі, які є ризики публічності, чи не залежить допомога від згоди на діалог, хто встановлює порядок денний і як розв’язуватимуться скарги. Для вразливих учасників потрібні зрозумілі процедури конфіденційності, припинення контакту та доступу до підтримки. За наявності примусу або постійної загрози від спільних зустрічей слід відмовитися або змінити формат на безпечнішу форму роботи.
Використовувати контакт як структуровану співпрацю
Контакт доцільно будувати навколо спільного завдання з прозорими правилами та реальною можливістю впливати на результат. Дослідницька література дає підстави очікувати в середньому зменшення упереджень, але характер взаємодії й контекст впливають на його величину. Позитивний результат не гарантується будь-якою зустріччю представників різних груп (Pettigrew & Tropp, 2006).
Працювати з історіями без інструменталізації постраждалих
Короткі описи переживань можуть зменшувати надмірне фокусування на груповому ярлику. Однак зручніше й етичніше використовувати добровільні, належно погоджені матеріали, ніж вимагати свідчень від людей, які пережили насильство. Збереження контексту подій, правдивість описів і право на відмову є складниками відповідальної практики (Bruneau, Cikara & Saxe, 2015).
Окремо оцінювати результат і можливу шкоду
Вимірювання бажано проводити до та після програми, а за можливості — через кілька місяців. Доцільно відстежувати не тільки самооцінку емпатії, а й ставлення до конкретних груп, готовність до співпраці, поведінкові рішення, відчуття безпеки, участь у громадському житті й повідомлення про негативний досвід. Для сильнішого причинного висновку потрібні належні групи порівняння, попередньо визначені показники та незалежне оцінювання. Різнорідність наукових результатів і труднощі відтворення коротких втручань підсилюють потребу в таких перевірках (Tagesson, Wallin & Pärnamets, 2025; Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Як вимірюють міжгрупову емпатію
Дослідники можуть пропонувати учасникам історії про представників власної й зовнішньої груп, просити оцінити їхні переживання або ставлення до цих людей, вимірювати готовність допомогти, підтримати рішення чи виділити ресурси. Для аналізу вибірковості порівнюють реакції на подібні події у двох групах. Важливо, щоб події справді були зіставними за тяжкістю, а відмінність відповідей не пояснювалася іншим змістом стимулів. В окремих роботах використовували й показники реальних пожертв, що дає можливість порівнювати висловлену турботу з поведінкою (Bruneau, Cikara & Saxe, 2017; Tagesson, Wallin & Pärnamets, 2025).
При інтерпретації потрібні щонайменше чотири розрізнення: загальна емпатійна схильність, емпатія до конкретної групи, різниця між реакціями на групи та готовність діяти. Високий результат за однією шкалою не доводить, що людина підтримує справедливі рішення, а короткочасна зміна відповідей не встановлює стійкої зміни відносин. Поза дослідницьким контекстом ці показники не призначені для індивідуального «діагнозу» упередженості чи моральності.
Що можуть робити фахівці, освітяни та громади
Для психологів і фасилітаторів корисно починати з аналізу безпечності простору, добровільності й реальних потреб учасників. Запитання про те, як люди розуміють досвід інших груп, дозволяють виявляти непорозуміння, але не повинні перетворюватися на перевірку «правильних емоцій». У складних ситуаціях важливими є контроль групових узагальнень, право на мовчання та ясна процедура роботи з конфліктом.
Для освітян перспективні навчальні обговорення можуть включати порівняння людських ситуацій, перевірку джерел інформації, розгляд наслідків рішень для різних груп і пояснення принципів недискримінації. Доцільно оцінювати, чи змінюються конкретні навички та поведінка, а не лише те, наскільки емоційно учні реагували на історію. Висновки експериментів із короткими завданнями не варто автоматично переносити на тривалі освітні програми.
Для громадських організацій і місцевих інституцій важливо поєднувати роботу з взаєморозумінням із доступними послугами, участю представників різних груп у рішеннях та прозорою процедурою розгляду скарг. Довіра зростає там, де слова супроводжуються передбачуваними діями. Досвід міжгрупового діалогу і миробудування варто розглядати як ширший організаційний контекст застосування емпатійних підходів.
Поширені запитання
Чим міжгрупова емпатія відрізняється від звичайної емпатії?
Загальна емпатія описує здатність людини відгукуватися на переживання інших. Міжгрупова емпатія розглядає цю здатність у контексті соціальної належності, групових відносин і конфлікту. Тут важливі не лише сила переживання, а й його спрямованість на різні групи та зв’язок із поведінкою (Bruneau, Cikara & Saxe, 2017).
Чому емпатія до власної групи іноді посилює ворожість до іншої?
За умов сприйнятої загрози сильне переживання втрат своєї групи може супроводжуватися підтримкою суворих дій щодо суперника. Значення мають групові норми, образ зовнішньої групи й те, як люди оцінюють можливість співпраці. Дослідження показують, що емпатія до власної та зовнішньої груп може бути пов’язана з різними міжгруповими рішеннями (Bruneau, Cikara & Saxe, 2017).
Чи можна навчити людину співпереживати іншій групі?
Деякі програми контакту, індивідуальні історії та спеціальні втручання впливають на міжгрупові реакції. Їхня ефективність залежить від мети, учасників і контексту. Короткі онлайн-вправи не продемонстрували стабільного збільшення емпатії в серії великих попередньо зареєстрованих досліджень, тому універсальної методики наукові дані поки не встановили (Tagesson, Wallin & Pärnamets, 2025).
Чи допомагає особиста зустріч із представниками іншої групи?
У середньому міжгруповий контакт пов’язаний зі зниженням упереджень, і частину цього зв’язку пояснюють емпатія та зменшення тривоги. Для реальної зустрічі важливі безпека, добровільність, структура співпраці та відсутність примусу. Одна зустріч не гарантує зміни ставлення (Pettigrew & Tropp, 2006; Pettigrew & Tropp, 2008).
Чи означає розуміння чужої позиції згоду з нею?
Розуміння означає здатність описати мотиви, почуття чи потреби іншої людини. Згода, моральна оцінка та правова відповідальність потребують самостійного розгляду. У складному конфлікті можна точно розуміти позицію іншого й водночас захищати власні права та вимагати відповідальності за шкоду.
Чи зобов’язані постраждалі брати участь у діалозі та прощати?
Участь у діалозі й особисте прощення залишаються добровільними рішеннями. Постраждалі мають право відмовитися від контакту, вимагати безпеки, визнання шкоди та справедливості. Нав’язаний контакт здатний погіршити становище учасників. У процесах відновлення суспільних зв’язків безпека та права людей визначають припустимі межі програм.
Чи достатньо емпатії для примирення після насильства?
Емпатія може сприяти розумінню потреб, проте примирення пов’язане також із безпекою, правдою про події, відповідальністю, відшкодуванням завданої шкоди та гарантіями неповторення. У суспільствах, де насильство триває, ці передумови особливо важливі. Психологічна програма має враховувати зміст конкретного конфлікту та ризики для постраждалих (Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Як зрозуміти, що програма розвитку емпатії дала результат?
Потрібно визначити її мету й заздалегідь обрати відповідні показники: ставлення до зовнішньої групи, поведінкові рішення, доступ до допомоги, готовність співпрацювати, відчуття безпеки та небажані наслідки. Короткий емоційний відгук на занятті ще не засвідчує стійких змін. Найнадійніші оцінки враховують порівняльні групи й повторне вимірювання через певний час (Tagesson, Wallin & Pärnamets, 2025; Čehajić-Clancy & Halperin, 2024).
Висновок
Міжгрупова емпатія є змінним психологічним процесом, на який впливають соціальна належність, конкуренція, загроза, образи інших груп і умови безпосереднього контакту. Наукові дослідження підтверджують поширеність її вибірковості та зв’язок із підтримкою допомоги й міжгруповими установками; водночас результати втручань різняться, а швидке підвищення емпатії не завжди відтворюється. Для миробудування найбільшу цінність має відповідальне поєднання розуміння людських потреб, безпечної співпраці, справедливості й перевірки реальних результатів. У контексті війни проти України права постраждалих, відповідальність за агресію та добровільність будь-яких контактів залишаються основою суспільно відповідального підходу.
Пов’язані статті
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — ширший науковий контекст психології миру й миробудування.
Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання — механізми виникнення та зміни конфліктних відносин.
Емпатійний розрив щодо чужої групи — окремий аналіз різниці в реакції на страждання «своїх» і «чужих».
Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — організація взаємодії між групами з урахуванням ризиків.
Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — умови надійної співпраці й перевірюваних зобов’язань.
Емпатія і моральне судження — зв’язок співпереживання, справедливості та морального вибору.
ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга — український контекст соціальної згуртованості.
Джерела
Bruneau, E. G., Cikara, M., & Saxe, R. (2015). Minding the gap: Narrative descriptions about mental states attenuate parochial empathy. PLOS ONE, 10(10), e0140838. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0140838.
Bruneau, E. G., Cikara, M., & Saxe, R. (2017). Parochial empathy predicts reduced altruism and the endorsement of passive harm. Social Psychological and Personality Science, 8(8), 934–942. https://doi.org/10.1177/1948550617693064.
Cikara, M., Bruneau, E. G., & Saxe, R. (2011). Us and them: Intergroup failures of empathy. Current Directions in Psychological Science, 20(3), 149–153. https://doi.org/10.1177/0963721411408713.
Cikara, M., & Fiske, S. T. (2011). Bounded empathy: Neural responses to outgroup targets’ (mis)fortunes. Journal of Cognitive Neuroscience, 23(12), 3791–3803. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/21671744/.
Cikara, M., Bruneau, E., Van Bavel, J. J., & Saxe, R. (2014). Their pain gives us pleasure: How intergroup dynamics shape empathic failures and counter-empathic responses. Journal of Experimental Social Psychology, 55, 110–125. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2014.06.007.
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://doi.org/10.1038/s44159-024-00330-z.
Hasson, Y., Amir, E., Sobol-Sarag, D., Tamir, M., & Halperin, E. (2022). Using performance art to promote intergroup prosociality by cultivating the belief that empathy is unlimited. Nature Communications, 13, 7786. https://doi.org/10.1038/s41467-022-35235-z.
International Organization for Migration. (2025). Ukraine: Displacement and social cohesion in Ukraine — February 2025. Displacement Tracking Matrix. https://dtm.iom.int/reports/ukraine-displacement-and-social-cohesion-ukraine-february-2025.
McAuliffe, W. H. B., Carter, E. C., Berhane, J., Snihur, A. C., & McCullough, M. E. (2020). Is empathy the default response to suffering? A meta-analytic evaluation of perspective taking’s effect on empathic concern. Personality and Social Psychology Review, 24(2), 141–162. https://doi.org/10.1177/1088868319887599.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2008). How does intergroup contact reduce prejudice? Meta-analytic tests of three mediators. European Journal of Social Psychology, 38(6), 922–934. https://doi.org/10.1002/ejsp.504.
Tagesson, A., Wallin, A., & Pärnamets, P. (2025). Brief empathy interventions online can decrease but not increase empathic tendencies. Communications Psychology, 3, 157. https://doi.org/10.1038/s44271-025-00364-w.