Конфлікт між сусідніми громадами: як організувати взаємодію
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Конфлікт між сусідніми громадами виникає тоді, коли жителі, представники місцевого самоврядування або організації двох чи кількох територій сприймають свої інтереси, рішення й дії як несумісні. Причиною може бути доступ до води, дороги, сміттєпереробного об’єкта, лікарні, громадського транспорту, спільного бюджету чи території, а також відчуття несправедливого розподілу витрат, впливу та відповідальності. Взаємодію організовують через достовірне з’ясування предмета спору, представництво зацікавлених людей, безпечні правила обговорення, перевірку варіантів рішень і прозорий контроль виконання домовленостей.
Сусідство створює особливу ситуацію: громади можуть конкурувати за обмежені ресурси, але залишаються пов’язаними дорогами, послугами, господарством, родинними контактами та спільними ризиками. Тому рішення має враховувати поточну суперечку і тривалу необхідність співіснування. Психологія міжгрупових відносин пояснює, чому навіть технічне питання швидко стає символом гідності, рівності й поваги, а дослідження запобігання конфліктам наголошують на ролі інклюзивних інституцій та раннього реагування. United Nations & World Bank, 2018.
Практична мета роботи — створити процедуру, у межах якої кожна сторона може пояснити свої потреби, перевірити спільні факти, впливати на рішення у визначених законом межах і вимагати виконання зобов’язань. Коли є погрози, дискримінація, насильство або істотна нерівність можливостей, першими завданнями стають захист людей, припинення небезпечних дій і забезпечення прав, а вже потім спільне обговорення.
Що означає конфлікт між сусідніми громадами
Територіальна громада — це визначена українським правом спільнота, яка реалізує місцеве самоврядування; у психологічному аналізі слово «громада» може також позначати людей із місцевою належністю, спільними нормами й колективною пам’яттю. У практичній роботі ці рівні слід розрізняти. Суперечка двох рад про фінансування дороги є міжмуніципальним управлінським спором; ворожість між мешканцями двох населених пунктів додає до нього міжгруповий вимір.
Визначальна ознака конфлікту — наявність суперечливих вимог, рішень або інтересів і дій у відповідь. Просте розходження думок ще не означає ескалації. Вона проявляється, коли незгода переходить у взаємні звинувачення, блокування процедур, відмову від співпраці, погрози чи інші дії, що поглиблюють напругу. Теоретичне пояснення загальних механізмів подано в статті «Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання»; тут головним предметом є організація взаємодії на рівні сусідніх громад.
Необхідно встановити, хто саме є сторонами конкретного спору. Дві сільські ради, група жителів та підприємство, власники земельних ділянок і комунальна установа або дві неформальні ініціативи мають різні правові повноваження. Називати всіх «громадами» без уточнення означає ризикувати рішенням, яке ніхто не може законно виконати.
Чому сусідні громади конфліктують: п’ять взаємопов’язаних механізмів
Ресурси, витрати та розподіл вигод
Відчутний предмет суперечки часто вимірюється грошима, часом, землею, доступом до лікаря або станом довкілля. Одна громада може отримувати економічну вигоду від промислового об’єкта, тоді як інша стикається з транспортним навантаженням чи ризиком забруднення. Навіть загальна користь від проєкту не усуває питання про те, хто несе витрати і як саме їх компенсують.
Спільний ресурс слід описувати з двох боків: об’єктивні обсяги, обмеження й обов’язки та сприйнята справедливість його розподілу. Технічний аудит інфраструктури розв’язує першу частину, а представництво, пояснення критеріїв і доступний перегляд рішення допомагають працювати з другою. Це практичне розрізнення відповідає рекомендаціям щодо змістовної участі громадян у публічних рішеннях. OECD, 2022.
Загроза місцевій ідентичності та самоповазі
Назва школи, місце адміністративного центру, збереження історичної пам’ятки або маршрут автобусного сполучення можуть символізувати рівноправність громади. Тоді адміністративна пропозиція сприймається як повідомлення: «Наше місце менш важливе». Успішна взаємодія вимагає запитати, яку гідність, практичну потребу чи історичну домовленість люди пов’язують із предметом спору.
Такі переживання варто визнавати як частину переговорної ситуації, але самі по собі вони не доводять факту порушення права або правильності будь-якої вимоги. Правові питання перевіряють документально, а психологічні — через уважне вислуховування й уточнення значення подій для людей.
Недовіра до намірів і процедур
Якщо одна сторона очікує прихованого рішення або маніпуляцій із бюджетом, навіть добросовісне повідомлення іншої може бути витлумачене як обман. Недовіру підтримують неповні протоколи, обіцянки без відповідальних осіб, зміни умов без пояснення та нерівний доступ до відомостей. Тому прозорість має бути пов’язана з реальною можливістю впливати на рішення, отримувати відповіді й бачити виконання зобов’язань.
Дослідження місцевого управління вказують на зв’язок між реагуванням установ на потреби жителів та довірою; водночас ефекти прозорості й формальної підзвітності залежать від того, чи супроводжуються вони дієвими послугами та відповідями. Ця доказова база переважно спостережна і не доводить, що будь-яка окрема консультація автоматично підвищить довіру. Abdi, Mulyanyuma & Niringiyimana, 2026.
Групові узагальнення та інформаційні перекручення
Після кількох неприємних епізодів люди можуть приписувати вчинок посадової особи всім жителям сусідньої території. У місцевих чатах окремий конфлікт навколо дороги перетворюється на судження «вони завжди забирають наше». Слова «вони», «їхні» й «наші» стають маркерами групового поділу. Робочий спосіб зменшити узагальнення — документувати конкретні рішення, імена уповноважених осіб, дати та перевірені обставини, не ототожнюючи їх з усією громадою.
Негативний міжгруповий контакт може закріплювати упередження сильніше, ніж позитивний контакт їх послаблює. Цей висновок отримано в дослідженнях інших групових відносин, тому на конфлікти українських територіальних громад його переносять як обґрунтоване попередження про ризик, а не як готову кількісну оцінку. Barlow et al., 2012.
Нерівність влади та різна вразливість
Велика громада може мати більше юристів, бюджетних ресурсів, доступу до медіа й можливостей відстоювати свої рішення. Менша — залежати від спільної лікарні, водопостачання або дороги. Формальна однакова тривалість виступів не усуває цієї нерівності. Потрібні незалежна перевірка інформації, допомога в підготовці позиції, доступне пояснення документів та реальна можливість не погодитися без втрати життєво необхідних послуг.
Дослідження публічних обговорень показують, що нерівність інформаційних і комунікативних ресурсів можна вимірювати на різних етапах участі, а перехід у цифровий формат іноді посилює її. Це аргумент для завчасної перевірки доступності процесу, а не гарантія успіху будь-якої конкретної методики. Jiménez-Pernett et al., 2023.
Який конфлікт можна обговорювати разом, а який спершу вимагає захисту
Перед запрошенням до спільної зустрічі організатори мають встановити, чи є актуальні погрози, насильство, переслідування, ризик розголошення персональних даних, примус до участі або залежність людей від іншої сторони. Якщо вони існують, потрібні захисні та правові дії, окремі консультації й незалежна оцінка безпеки. Кількість учасників і публічність заходу слід обирати за ризиками, а не за бажанням продемонструвати відкритість.
Діалог, переговори, медіація, адміністративне рішення й судовий захист мають різні цілі. Діалог допомагає зрозуміти позиції та знизити ризик небезпечних узагальнень. Переговори формують варіанти домовленостей. Медіація є спеціально організованою добровільною процедурою з незалежним посередником. Владні органи приймають лише ті рішення, на які уповноважені законом; правовий спір може потребувати компетентного органу або суду. Згідно із Законом України «Про медіацію», участь добровільна, а сторони можуть припинити її; процедура не має порушувати права людей, які в ній не беруть участі. Верховна Рада України, 2021.
Для примусового виселення, незаконних обмежень доступу до ресурсів, погроз та інших можливих порушень прав спільна розмова не замінює незалежного розгляду й захисту. Не можна пропонувати постраждалим «зустрітися посередині» ціною відмови від права на безпеку чи відшкодування шкоди.
Підготовка: хто організовує процес і кого треба залучити
Скласти карту сторін, повноважень і тих, на кого вплине рішення
Починають із переліку формальних сторін: місцеві ради, виконавчі органи, комунальні установи, підприємства, підрядники, власники майна, уповноважені державні органи. Для кожної фіксують компетенцію, право ухвалювати рішення, бюджетні обмеження та потенційний конфлікт інтересів. Окремо визначають людей, які відчують наслідки: жителів віддалених сіл, людей старшого віку, осіб з інвалідністю, працівників, батьків дітей, внутрішньо переміщених осіб та тих, хто користується спірною послугою.
Представників обирають за прозорими правилами. Посадовці мають представляти інституційні повноваження, а представники мешканців — засвідчений спосіб отримання й передачі позицій. Важливо запитати, хто відсутній і чому. Участь одного активного мешканця не дає підстав говорити від імені кожного жителя території. OECD, 2022.
Зібрати факти до публічної дискусії
Спочатку створюють спільний перелік перевірюваних питань: кому належить дорога, хто фінансував ремонт, скільки людей користується маршрутом, які є чинні договори, які витрати прогнозують експерти, хто має повноваження погодити зміну. Кожне твердження позначають як підтверджене, спірне або таке, що потребує перевірки. Джерела, методики та межі даних мають бути доступними обом сторонам.
Добре організований процес допускає, що джерела виявляться суперечливими. У такому разі сторони разом формулюють завдання незалежній експертизі або погоджують метод збору даних. Спір про факт не слід вирішувати голосуванням більшості, а спір про цінності — видавати за суто технічну помилку.
Визначити посередника і правила розмови
Невелика підготовча група погоджує місце, час, доступність, порядок виступів, межі конфіденційності, спосіб ведення протоколу, правила публікації та процедуру реагування на погрози. Ведучий зустрічі може бути фасилітатором; для формальної медіації потрібен медіатор із підготовкою, передбаченою законом. Сторони мають знати, кому ведучий підзвітний, хто його оплачує і як заявити про сумніви щодо неупередженості. Верховна Рада України, 2021.
Правила формулюють через конкретну поведінку: не переривати, відділяти факти від припущень, не публікувати персональні історії без згоди, не приписувати всій громаді дії окремих людей, фіксувати незгоду в протоколі. Для тем, які зачіпають насильство, додатково визначають порядок зупинення зустрічі. Міжнародні рекомендації для медіації виділяють підготовку, згоду сторін, неупередженість, інклюзивність і дотримання правових норм як важливі умови процесу. United Nations, 2012.
Покрокова організація взаємодії між сусідніми громадами
Крок 1. Сформулювати предмет спору одним перевірюваним реченням
Замість «сусіди нас обкрадають» робоче формулювання може звучати так: «Дві громади мають різні пропозиції щодо фінансування й доступу до спільного полігону відходів». Воно називає учасників, предмет і параметр рішення. До протоколу додають перелік суміжних питань: екологічна безпека, транспорт, фінансування, доступ до документів та механізм оскарження.
Таке формулювання знижує ризик розширення суперечки до звинувачень у характері всіх жителів. Водночас воно не приховує можливих порушень: якщо є законні претензії щодо шкоди, їх описують окремо і передають на відповідну перевірку.
Крок 2. Провести окремі слухання і зібрати позиції без тиску
До спільної зустрічі організують консультації з кожною стороною. Людям пропонують відповісти, що саме сталося, яких наслідків вони побоюються, що є для них принциповим, які факти треба перевірити й на який мінімальний крок вони погодилися б зараз. Анонімні канали можуть допомогти тим, хто боїться відкрито сперечатися з місцевою владою чи роботодавцем.
Під час таких консультацій слід виявляти різноманіття позицій усередині кожної громади. Частина мешканців може підтримувати спільну лікарню, інші — турбуватися про транспортні витрати. Поділ усіх людей на два одностайні табори спотворює реальну структуру інтересів.
Крок 3. Погодити правила безпеки та межі переговорного мандата
Перед початком сторони письмово або зафіксовано в протоколі підтверджують мету зустрічі, обсяг питань, право призупинити обговорення, правила захисту даних і порядок ухвалення рішень. Посадовці зазначають, які пропозиції можуть схвалити особисто, а які потребують рішення ради, експертизи, конкурсу чи іншої законної процедури.
Варто завчасно погодити, як працюватимуть із фактами про заподіяну шкоду. Визнання факту насильства та юридична відповідальність не можуть залежати від взаємної симпатії учасників або успішності діалогу. Правозахисні та безпекові шляхи зберігаються окремо.
Крок 4. Розрізнити позиції, інтереси, потреби та правові обмеження
Позиція відповідає на запитання «чого ми вимагаємо», інтерес — «для чого нам це потрібно», потреба — «яка базова умова має бути забезпечена». Позиції можуть бути несумісними: «автобус має їздити через наш центр» і «маршрут повинен проходити нашою вулицею». Спільними інтересами можуть бути доступ до лікарні, передбачуваний розклад і прийнятні витрати. Законні вимоги й санітарні стандарти визначають межі допустимих компромісів.
Переходити від позицій до інтересів корисно тільки тоді, коли цим не підміняють питання влади, права чи шкоди. Якщо одна громада незаконно перекрила доступ до спільного об’єкта, запитання про її «потребу в контролі» не знімає обов’язку відновити законний доступ.
Крок 5. Створити кілька альтернатив з розрахунками
Для кожного варіанта вказують очікувану користь, витрати, виконавця, терміни, вплив на вразливі групи, правову підставу, джерела фінансування та можливі ризики. Зазвичай корисно порівняти щонайменше чинний стан, часткову зміну і спільний проєкт, якщо всі вони допустимі. Кількість варіантів визначається реальними технічними можливостями.
Спільна робоча група не повинна обмежуватися красивою ідеєю. Наприклад, пропозиція спільного транспортного маршруту потребує перевірки попиту, доступності зупинок, безпеки дороги, витрат та контрактних зобов’язань. Рішення стає переконливішим, коли його можна оцінити за однаковими критеріями для всіх громад.
Крок 6. Почати співпрацю з обмеженого й перевірюваного кроку
Коли довіра низька, доцільним може бути невеликий спільний захід: відкриття даних про рух транспорту, спільне обстеження водогону, погодження тимчасового графіка користування обладнанням. Такий крок має конкретний результат, дату й відповідальних. Його успіх не дорівнює повному примиренню, але дозволяє перевірити, чи здатні учасники виконувати технічні домовленості.
Дослідження міжгрупового контакту загалом показують, що взаємодія за сприятливих умов може зменшувати упередження. Однак огляд рандомізованих досліджень із відкладеним вимірюванням виявив суттєві прогалини та неоднорідність ефектів. Для сусідніх громад спільне виконання завдання — обґрунтована практика, яку слід оцінювати за фактичним результатом і ризиками. Pettigrew & Tropp, 2006; Paluck, Green & Green, 2019.
Крок 7. Закріпити рішення у відповідній правовій формі
Протокол консультації фіксує перебіг обговорення, а не обов’язково створює юридично зобов’язальну міжмуніципальну угоду. Якщо йдеться про спільне виконання повноважень, фінансування установ, делегування завдань або спільний проєкт, необхідно застосовувати чинні законні процедури. Закон «Про співробітництво територіальних громад» передбачає договірні форми такої взаємодії, зокрема спільні проєкти, делегування завдань і спільне фінансування відповідних об’єктів. Верховна Рада України, 2014.
У домовленості доцільно зафіксувати сторони, повноваження, предмет, технічні показники, бюджет і джерела коштів, графік, звітність, доступ до інформації, порядок розгляду скарг, перегляду умов і врегулювання розбіжностей. Юристи та фахівці місцевого самоврядування перевіряють відповідність документа актуальним вимогам. Жоден посередник не може наділити учасника повноваженнями, яких той не має за законом.
Крок 8. Організувати виконання, перевірку та перегляд
Після домовленості визначають відповідальну особу в кожній громаді, спільний канал повідомлень, графік перевірок, відкриті показники та порядок реагування на затримку. Доречно повідомляти не лише про успіхи, а й про причини невиконання, зміни бюджету та отримані скарги. Непрозора пауза після урочистого підписання часто повертає початкову недовіру.
Механізм перегляду має дозволяти враховувати нові обставини, не починаючи щоразу конфлікт спочатку. Якщо з’явився новий ризик, спочатку перевіряють його фактично, оцінюють вплив на права і безпеку людей, а потім переглядають технічне рішення у визначеному порядку.
Три практичні ситуації
Спільний водогін або водойма
Одна громада вважає, що сусідня використовує непропорційно багато води, а інша посилається на власні витрати на насосну станцію. Перший етап — незалежний аналіз договорів, витрат, технічного стану мережі, фактичного споживання та потреб домогосподарств. Другий — розрахунок варіантів фінансування, ремонтів і резервного постачання. Третій — формалізація виконуваного рішення з перевірними показниками.
Тут небезпечно підміняти перевірку тиску, якості води та прав доступу взаємними звинуваченнями. Організована взаємодія має одночасно враховувати технічну надійність, справедливість платежів і право людей на життєво необхідні послуги.
Розміщення об’єкта, який впливає на обидві території
Суперечка навколо полігону відходів, підприємства чи дороги поєднує об’єктивні екологічні питання, бюджетні інтереси та сприйняті загрози. Потрібні належні передбачені законом оцінювання та дозволи, доступна інформація про ризики, розгляд альтернатив, участь жителів територій впливу й перевірка механізмів компенсації, якщо вони правомірні.
Спільна зустріч має сенс лише в межах того, що учасники справді можуть вирішувати. Обов’язкові процедури охорони довкілля, безпеки та прав третіх осіб зберігають силу незалежно від того, чи досягнуто суспільної згоди.
Маршрут до лікарні та доступ до спільних послуг
Дві громади сперечаються, де проходитиме автобус і хто оплачуватиме перевезення. Їхня спільна потреба — доступ людей до медичних послуг; конкретні маршрути й бюджети можуть бути різними. Доступність визначають не лише середнім часом поїздки, а й тим, чи здатні дістатися люди з інвалідністю, жителі віддалених сіл, діти та люди старшого віку.
Для перевірки рішення можна погодити обмежений за часом маршрут, однакові критерії обліку звернень і прозорий перегляд графіка. Це приклад практичного експерименту, а не підтвердженої універсальної методики врегулювання суперечок.
Що психологічні дослідження дозволяють очікувати від контактів і діалогу
Метааналіз 515 досліджень міжгрупового контакту показав загальну тенденцію до зменшення упереджень, особливо за сприятливого контексту співпраці. Однак у цьому корпусі різні групи, країни й форми контакту; його загальний результат не визначає успішності конкретних переговорів між двома територіальними громадами України. Pettigrew & Tropp, 2006.
Пізніший огляд досліджень із випадковим розподілом учасників і відкладеним вимірюванням наслідків підтвердив загальний потенціал контакту, але звернув увагу на обмежену доказовість для окремих груп і дорослих популяцій. Негативна взаємодія здатна посилювати упередження. Тому безпечні умови, рівноправна участь, чітке завдання та можливість зупинити невдалий формат важливіші за просте збільшення кількості зустрічей. Paluck, Green & Green, 2019; Barlow et al., 2012.
Огляд оцінювань міжгрупового діалогу підкреслює потребу відрізняти задоволення учасників від довготривалих змін відносин, громадянської участі й соціальної поведінки. Невеликий позитивний відгук після зустрічі ще не доводить, що несправедливі правила виправлено або повторна ескалація стала менш імовірною. Dessel & Rogge, 2008.
У дослідженнях інституційної довіри важливими є відчуття впливу на рішення, чутливість до потреб людей і прозорі способи реагування. Але причинно-наслідкові ефекти окремих способів залучення залежать від контексту, а успішність пілотного проєкту в одній країні не гарантує результату в іншій. OECD, 2026; Abdi, Mulyanyuma & Niringiyimana, 2026.
Коли краще залучити незалежного посередника
Незалежний фасилітатор корисний, коли сторонам складно дотримуватися регламенту, суперечка персоналізувалася або організатор сприймається як зацікавлений. Він підтримує порядок обговорення, ясність формулювань і фіксацію результатів. За його участі не обов’язково проводиться медіація у правовому значенні.
Медіацію обирають за добровільною згодою сторін, коли предмет спору допускає переговорне врегулювання, учасники можуть самостійно визначати рішення, а права третіх осіб захищені. Медіатор має бути незалежним, неупередженим, пояснити правила та повідомити про конфлікт інтересів. Його завдання — вести процес; рішення по суті приймають сторони. Верховна Рада України, 2021.
Якщо питання стосується правомірності управлінського акта, законності бюджетного рішення, порушення права власності чи іншої юридично визначеної компетенції, потрібен відповідний юридичний шлях. Про відмінності процедур докладно розповідають матеріали «Переговори між конфліктуючими громадами: психологічні механізми» та «Медіація між громадами: ролі посередника та межі процесу».
Чого варто уникати під час організації зустрічей
Публічного голосування до завершення перевірки фактів. Воно перетворює технічне чи правове питання на змагання чисельності й може поглибити недовіру меншої громади. Процедуру ухвалення рішень визначають повноваження і закон, а консультації покликані забезпечити обґрунтований вибір.
Запрошення лише найгучніших представників. Активісти можуть виражати важливу позицію, але люди, які бояться конфлікту або не користуються соціальними мережами, залишаться поза обговоренням. Залучення потрібно планувати завчасно й перевіряти на представленість. OECD, 2022.
Вимоги публічно вибачитися чи пробачити. Визнання відповідальності за конкретну шкоду може бути потрібним, але примирення та прощення залишаються особистими й колективними процесами, а права постраждалих діють незалежно від них.
Спільного заходу без плану подальших дій. Якщо зустріч завершилася без відповідальних, строків і способу перевірити результат, вона може зміцнити уявлення, що участь громадян є декоративною.
Нерозбірливого поширення фото, особистих свідчень і даних. Безпека учасників важливіша за інформаційну звітність, особливо коли є страх переслідування, воєнні ризики або вплив на вразливі групи.
Як запобігати загостренню після домовленості
Корисно створити механізм раннього реагування: контактні особи двох громад, спосіб негайно повідомляти про інциденти, процедуру перевірки чуток і регламент спільної відповіді. Якщо надійшла скарга про порушення домовленості, спочатку з’ясовують обставини, повідомляють обидві сторони і тільки після цього публічно інтерпретують подію.
Спільні показники можуть охоплювати дотримання графіка робіт, якість послуг, кількість невирішених скарг, термін відповіді на звернення та кількість підтверджених інцидентів. Їх варто супроводжувати коротким якісним аналізом: чи змінився характер суперечок, чи доступний механізм скарг, чи не зросли ризики для тих, хто має менше впливу.
Якщо напруга знову збільшується, зменшують масштаб спільних заходів, перевіряють можливі порушення й повертаються до погоджених правил. Спроба силоміць відновити дружню атмосферу може погіршити ситуацію. Додаткові механізми описані у статті «Запобігання повторній ескалації конфлікту між групами».
Як перевірити результат: показники та межі оцінювання
На рівні процедури фіксують: чи були представлені ключові групи, чи відбулися окремі консультації, чи мали учасники рівний доступ до відомостей, чи оголошували конфлікти інтересів, чи існує безпечний спосіб подати скаргу. Окремо аналізують, хто так і не долучився до процесу та чи були для цього поважні причини.
На рівні рішень перевіряють підписані й виконані договори, бюджет, строки, незалежні технічні показники, доступ до послуг та випадки порушення. На рівні міжгрупових відносин можуть оцінювати готовність до подальшої співпраці, взаємну довіру, сприйняття справедливості процедур і характер взаємодії. Для порівняння бажано мати вихідні дані до втручання, узгоджений період повторного вимірювання та спосіб врахування інших подій.
Зміна ставлень після заходу не тотожна причинному ефекту програми. На результат можуть одночасно впливати фінансування, безпекова ситуація, зміни керівництва, сезонна потреба в послугах або зовнішні рішення. Без контрольної групи чи іншого обґрунтованого порівняння твердження про ефективність обмежують описом спостережуваних змін. Оцінювання також має враховувати небажані наслідки, у тому числі виключення окремих груп і зростання напруги. Dessel & Rogge, 2008; International Alert, 2012.
Український контекст: місцеве самоврядування, війна та безпека
В Україні сусідні територіальні громади можуть розв’язувати спільні завдання в договірних формах, передбачених Законом «Про співробітництво територіальних громад». Його чинна редакція включає принципи законності, добровільності, взаємної вигоди, відкритості, рівноправності та взаємної відповідальності. Це правова основа для розгляду можливих спільних проєктів і фінансування в межах компетенції місцевого самоврядування. Верховна Рада України, 2014.
Російська агресія проти України створює додаткові обмеження: небезпеку обстрілів, порушення логістики, втрати, вимушене переміщення, зміну ресурсів громад і потребу зберігати критичні послуги. Міжсусідські суперечки про розміщення об’єктів або розподіл допомоги можуть виникати всередині українського суспільства. Їхній аналіз має враховувати відповідальність Росії за агресію та фактичну асиметрію зовнішнього насильства. Внутрішній місцевий діалог не прирівнюється до «примирення сторін» міжнародної агресії.
У деокупованих або близьких до бойових дій громадах публічні зібрання, оприлюднення маршрутів, даних про об’єкти інфраструктури чи особисті історії потребують окремої оцінки безпеки. За підвищеної загрози допустимі окремі консультації, обмеження поширення даних та інші безпечні способи ухвалювати необхідні рішення. Людей, які постраждали від насильства, не можна змушувати брати участь у спільних зустрічах або ставити допомогу в залежність від готовності до контакту.
Для роботи з громадськими організаціями важлива чутливість до конфлікту: потрібно аналізувати, хто отримує ресурс, хто може залишитися осторонь, як рішення змінить місцевий баланс і чи не створить програма нових ризиків. Такі процедури розроблені у практичних посібниках для гуманітарних і миробудівних програм; вони є рамками належної організації, а не доказом гарантованої ефективності кожного заходу. International Alert, 2012. Суміжну українську практику розглянуто у статтях «Місцеве миробудування: участь громади та суспільних організацій» та «Діалог в українських громадах під час війни: теми, межі та безпека».
Запитання та відповіді
Із чого почати, якщо сусідні громади давно не спілкуються?
Почати з окремих контактів із уповноваженими представниками, безпечної перевірки найгостріших претензій і погодження вузького предмета для першої розмови. Не обов’язково одразу проводити масове зібрання. Першим корисним результатом може стати узгоджений перелік фактів, які сторони готові перевірити, та зрозуміла процедура наступної зустрічі.
Хто повинен бути присутнім на першій зустрічі?
Особи з реальними повноваженнями щодо предмета спору, належно визначені представники постраждалих або зацікавлених жителів, відповідні технічні спеціалісти та, за потреби, незалежний ведучий. Кількість учасників має відповідати меті й безпеці. Важливо, щоб рішення не ухвалювали за відсутніх людей, чиї права безпосередньо зачіпаються.
Чи можна розв’язати все громадським голосуванням?
Голосування може бути частиною законної процедури або консультації, але не замінює перевірку прав, технічних фактів і компетенції органів. Права меншості, стандарти безпеки та права третіх осіб не визначаються простою більшістю голосів присутніх.
Як діяти, коли одна громада економічно сильніша?
Потрібно вирівнювати можливість підготовки: надавати документи заздалегідь, забезпечити незалежне пояснення складних розрахунків, доступ до правової допомоги та достатній час для запитань. Сторони мають чесно зафіксувати залежність від спільних послуг і вплив альтернатив. Символічно однакова кількість місць за столом без таких заходів може приховати реальну асиметрію.
Чи повинен посередник переконати людей пробачити одне одному?
Ні. Робота посередника зосереджена на безпечній процедурі, інформованій участі та можливості домовитися з питань, які сторони вправі вирішувати. Прощення є добровільним. Визнання шкоди, захист прав, відповідальність та виконання законних зобов’язань не залежать від готовності до прощення.
Що робити, якщо домовленість укладена, але не виконується?
Відкрити погоджений механізм перевірки: встановити невиконаний пункт, причину, відповідальну сторону, можливі наслідки для безпеки та строк виправлення. Якщо є порушення юридично обов’язкового документа, застосовують відповідні правові процедури. Замість загального взаємного звинувачення корисно повідомити жителям конкретні перевірені факти й подальші дії.
Як організувати взаємодію під час повітряних тривог і ризику обстрілів?
Починають з оцінки ризиків і чинних безпекових вимог, забезпечують можливість припинити захід, обирають безпечні способи зв’язку та обмежують оприлюднення чутливих даних. Публічна зустріч не є самоціллю. За потреби використовують окремі консультації й передають рішення компетентним органам у межах їхніх повноважень.
Чи можна обійтися без професійного медіатора?
Так, частину інформаційних консультацій і спільних робочих нарад можуть провести уповноважені фахівці та організатори. Коли сторони обирають саме медіацію, застосовуються вимоги відповідного закону до процедури й медіатора. Висока ворожість, нерівність сил або складна правова ситуація є підставами особливо ретельно оцінити необхідність незалежного супроводу.
Скільки зустрічей потрібно для врегулювання?
Універсальної кількості немає. Простий спір про графік може потребувати кількох робочих обговорень, а питання землі, бюджету, екологічних ризиків і довіри — багатьох етапів експертизи та публічних процедур. Якість визначають з'ясуванням фактів, законністю рішень, доступом до участі й виконанням домовленостей, а не кількістю зустрічей.
Як зрозуміти, що взаємодія справді стала кращою?
Ознаки покращення — своєчасні спільні рішення, менше невирішених скарг, доступність послуг, виконання бюджетних і технічних зобов’язань, безпечне обговорення нових розбіжностей. Опитування довіри корисні як додатковий показник. Висновок про ефективність програми потребує початкових і повторних даних та врахування інших причин змін.
Пов’язані статті
Деескалація міжгрупового конфлікту: методи та умови безпеки — як зменшувати напругу й захищати учасників.
Переговори між конфліктуючими громадами: психологічні механізми — перехід від позицій до виконуваних домовленостей.
Медіація між громадами: ролі посередника та межі процесу — вибір незалежного посередника та законні межі медіації.
Запобігання повторній ескалації конфлікту між групами — моніторинг нових загроз і виконання угод.
Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — коли потрібне взаємне розуміння й безпечна комунікація.
Місцеве миробудування: участь громади та суспільних організацій — залучення мешканців і місцевих організацій.
Інституційна довіра після конфлікту: відновлення та обмеження — зв’язок відкритих процедур, підзвітності й виконання рішень.
Діалог в українських громадах під час війни: теми, межі та безпека — організація спілкування за воєнних ризиків.
Джерела
Abdi, A.-N. M., Mulyanyuma, A. A., & Niringiyimana, J. (2026). A quantitative systematic review of governance practices and public trust in local governments across emerging and developing contexts. Discover Global Society, 4, 198. https://doi.org/10.1007/s44282-026-00558-5.
Barlow, F. K., Paolini, S., Pedersen, A., Hornsey, M. J., Radke, H. R. M., Harwood, J., Rubin, M., & Sibley, C. G. (2012). The contact caveat: Negative contact predicts increased prejudice more than positive contact predicts reduced prejudice. Personality and Social Psychology Bulletin, 38(12), 1629–1643. https://doi.org/10.1177/0146167212457953.
Dessel, A., & Rogge, M. E. (2008). Evaluation of intergroup dialogue: A review of the empirical literature. Conflict Resolution Quarterly, 26(2), 199–238. https://doi.org/10.1002/crq.230.
International Alert. (2012). How To guide to conflict sensitivity. https://www.international-alert.org/publications/how-guide-conflict-sensitivity/.
Jiménez-Pernett, J., Lehoux, P., Olry-de-Labry, A., & Bermúdez-Tamayo, C. (2023). Accounting for power imbalances in online public deliberations: A systematic review of asymmetry measures. Health Policy and Technology, 12(1), 100721. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S2211883722001289.
OECD. (2022). OECD Guidelines for Citizen Participation Processes. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/f765caf6-en.
OECD. (2026). Citizen Participation for Better Cohesion Policy. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/6b66cff6-en.
Paluck, E. L., Green, S. A., & Green, D. P. (2019). The contact hypothesis re-evaluated. Behavioural Public Policy, 3(2), 129–158. https://www.cambridge.org/core/journals/behavioural-public-policy/article/contact-hypothesis-reevaluated/142C913E7FA9E121277B29E994124EC5.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
United Nations. (2012). United Nations Guidance for Effective Mediation. https://peacemaker.un.org/en/documents/united-nations-guidance-effective-mediation.
United Nations & World Bank. (2018). Pathways for Peace: Inclusive Approaches to Preventing Violent Conflict. World Bank. https://www.worldbank.org/en/topic/fragilityconflictviolence/publication/pathways-for-peace-inclusive-approaches-to-preventing-violent-conflict.
Верховна Рада України. (2014, зі змінами). Про співробітництво територіальних громад: Закон України № 1508-VII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1508-18.
Верховна Рада України. (2021). Про медіацію: Закон України № 1875-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20.