Запобігання повторній ескалації конфлікту між групами

1 день тому

Читати 12 хв

Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Запобігання повторній ескалації конфлікту між групами — це система психологічних, соціальних, управлінських і безпекових заходів, завдяки яким громада або суспільство своєчасно помічає нове загострення, реагує на його причини та підтримує умови, за яких суперечності розв’язуються без погроз і насильства. Цей процес починається після зниження гострої напруги й триває під час відновлення інституцій, зміни соціальних умов та виникнення нових претензій. Для стійкого результату потрібно поєднувати захист людей, справедливі процедури, доступ до ресурсів, виконувані домовленості та перевірку наслідків втручань. United Nations & World Bank, 2018

Завершення гострої сутички може бути важливим досягненням, але вразливість відносин часто зберігається: люди очікують повторного нападу, рішення установ викликають недовіру, невирішені скарги накопичуються, а випадковий інцидент сприймається як підтвердження ворожих намірів усієї групи. Саме в цей період визначальними стають ранні попереджувальні механізми, повсякденна справедливість і здатність установ виконувати взяті зобов’язання.

В українському контексті профілактика внутрішньосуспільних напружень відбувається на тлі російської агресії, втрат, переміщення людей та загроз безпеці. Відповідальність за агресію, насильство і порушення прав залишається питанням фактів та права; психологічні моделі міжгрупових суперечностей не створюють симетрії відповідальності між державою-агресором та постраждалими. Примирення, прощення чи контакт не можуть бути умовою доступу людини до захисту, допомоги або справедливості.

Що таке повторна ескалація: зміст і межі поняття

Повторна ескалація — це новий цикл посилення міжгрупового протистояння після тимчасової деескалації, домовленості, перемир’я або відносної стабілізації. Його проявами можуть бути організовані погрози, зростання кількості нападів, дискримінаційні рішення, залякування, примус чи підготовка до насильства. Ескалація розгортається в поведінці людей, групових нормах, реакціях організацій та інституційних рішеннях. Stedman, Cousens & Rothchild, 2002

Мирний протест, критика влади, вимога розслідування злочину, суперечка про бюджет і публічне обговорення історичної відповідальності можуть супроводжуватися сильними емоціями, залишаючись законними способами суспільної участі. Для оцінювання ризику важливо спостерігати за погрозами, способами примусу, можливістю завдати шкоди, повторюваністю інцидентів та здатністю відповідальних органів забезпечити безпеку. Відсутність відкритої критики сама по собі не свідчить про міцність суспільних відносин.

Припинення насильства, деескалація, стійкий мир і примирення

Припинення насильства описує безпосередній результат у сфері безпеки. Деескалація означає зниження інтенсивності загострення та повернення можливості ухвалювати відповідальні рішення. Запобігання повторній ескалації створює механізми, які працюватимуть за наступної суперечності. Стійкий мир включає передбачувані інституції, права, безпеку та справедливі способи вирішувати конфлікти. Примирення стосується змін відносин і може відбуватися різними темпами; його особиста форма залишається добровільною.

Чому міжгруповий конфлікт загострюється знову

Невизначеність намірів та дилема безпеки

Групи можуть сприймати підготовку іншої сторони до захисту як доказ її агресивних намірів. У відповідь вони посилюють власні заходи, які ще більше лякають опонентів. У ситуації слабких гарантій та невиконаних домовленостей це підтримує цикл взаємної підозри. Дослідження завершення громадянських воєн підкреслює значення достовірних гарантій виконання угод, хоча закономірності міжнародних і внутрішньодержавних конфліктів потребують окремої контекстуальної перевірки. Walter, 2002

Нерівність доступу до прав, ресурсів і рішень

Суперечності підтримуються, коли одна група відчуває систематичне виключення з розподілу житла, допомоги, праці, безпеки або політичного представництва. Сприйняття несправедливості може мати підставою реальний досвід; його слід перевіряти за даними про фактичний доступ, а не пояснювати винятково упередженнями. Дослідження ООН і Світового банку розглядає виключення з доступу до влади, ресурсів, безпеки та правосуддя як важливий вимір ризиків насильницьких конфліктів. United Nations & World Bank, 2018

Колективні емоції, пам’ять і соціальні норми

Страх, гнів, обурення та відчуття приниження можуть посилювати готовність підтримувати жорсткі дії, особливо коли публічна риторика виправдовує покарання всіх членів іншої групи. Колективні переживання відрізняються від психічного стану окремої людини, і за груповою поведінкою не визначають клінічні діагнози. Важливо оцінювати, хто формує норми взаємодії, як реагують лідери на погрози та чи існує прийнятний спосіб висловлювати вимоги без насильства.

Порушені домовленості та брак підзвітності

Коли після переговорів немає строків виконання, перевірки обіцянок, зрозумілих відповідальних і способів реагування на порушення, кожна затримка може підтверджувати найгірші очікування. Література про здійснення мирних угод показує, що політична воля, координація, гарантії та здатність реагувати на перешкоди мають значення для збереження досягнутих результатів. Відповідні механізми потребують адаптації до масштабу місцевої суперечності. Stedman, Cousens & Rothchild, 2002

Ранні ознаки нового загострення

Попереджувальні ознаки слід оцінювати в сукупності. Важливі не тільки окремі події, а й їхня повторюваність, темп, поширення між населеними пунктами, достовірність повідомлень та реальні можливості завдати шкоди. Дієва система раннього попередження поєднує дані мешканців, установ і перевірених спостерігачів та встановлює, хто уповноважений реагувати на різні ступені небезпеки.

Загрози й мобілізація до насильства

До серйозних сигналів належать конкретні погрози, переслідування людей через групову належність, підбурювання до нападів, координоване залякування, пошкодження майна, повторні фізичні напади та організована підготовка до примусу. Коли йдеться про безпосередню загрозу людям, дії з фізичного захисту та повідомлення уповноваженим службам мають пріоритет над діалоговими заходами.

Чутки, дегуманізація та інформаційне підживлення конфлікту

Особливу увагу заслуговують неперевірені повідомлення про напади або привілеї однієї групи, поширення персональних даних, узагальнювальні звинувачення та риторика, що робить насильство прийнятним. Працівники установ мають чітко розрізняти встановлений факт, свідчення, припущення й непідтверджену чутку. Поспішне публічне спростування без достовірної інформації також може підірвати довіру.

Несправедливі процедури й погіршення послуг

Раптове обмеження доступу певної групи до допомоги, непрозорі черги, відсутність відповіді на скарги, незрозумілі критерії розподілу й тривала безкарність за погрози можуть підживлювати новий конфлікт. Процедурні показники потрібно перевіряти разом із матеріальними: формально однакове правило може мати нерівні наслідки за різних початкових умов.

Як уникати хибних тривог

Дані слід підтверджувати з незалежних джерел, не поширюючи особистих відомостей свідків. Потрібні право на уточнення та виправлення повідомлень, документування невизначеності й захист від колективних звинувачень. Надмірне маркування окремих територій як «небезпечних» може стигматизувати мешканців і зменшувати їхню готовність звертатися по допомогу.

Які рівні втручання потрібні для стійкої профілактики

Індивідуальний і міжособистісний

Людям потрібні зрозумілі способи повідомляти про погрози, розпізнавати маніпулятивні чутки й отримувати консультації щодо безпечної участі в громадських процесах. Навички уважного слухання та розрізнення фактів і припущень можуть підтримувати конструктивні розмови, але навчальні заняття самі собою не замінюють захисту прав або реагування на насильство.

Міжгруповий

Групи можуть домовитися про канали перевірки інформації, спосіб розгляду інцидентів, правила публічних заяв, співпрацю над обмеженими практичними завданнями й порядок перегляду непрацюючих рішень. Взаємодія має бути безпечною та добровільною, а її предмет — конкретним. Публічне примирення не є обов’язковим показником успішної профілактики.

Громадський та організаційний

Організації відповідають за доступність інформації, прозорість витрат, підзвітність і розгляд скарг. Представництво різних груп має впливати на порядок денний та фактичні рішення; формальна присутність окремих людей у дорадчій групі не доводить участі всієї спільноти. Зміни в житлі, освіті, працевлаштуванні та соціальних послугах можуть впливати на напруження сильніше, ніж додаткова символічна зустріч. United Nations & World Bank, 2018

Інституційний і правовий

Гарантії безпеки, незалежний розгляд порушень, доступ до правосуддя, відшкодування шкоди й виконання рішень підтримують передбачуваність. Визнання шкоди та відповідальності має самостійне значення, яке не можна підмінити риторикою єдності. Коли установи не реагують на переслідування, навіть успішні діалогові заходи можуть не забезпечити довгострокової стабільності.

Шість практичних кроків для громад і організацій

1. Скласти карту учасників, предметів суперечності та ризиків

Насамперед визначають, які саме рішення або події викликають конфлікт, які групи зачеплено, де існують ризики фізичної небезпеки, хто має владні повноваження й які канали звернення вже працюють. До збору інформації залучають різні джерела, не вимагаючи від постраждалих повторювати травматичні свідчення. Окремо встановлюють питання, які можна вирішити в громаді, і ті, що належать до компетенції правоохоронних, судових або державних органів.

2. Визначити пороги небезпеки та порядок дій

Завчасно погоджують, хто перевіряє повідомлення, хто відповідає за захист людей, кому передають докази, як сповіщають громаду й коли слід призупинити зустрічі. Порядок реагування відрізняється для побутової скарги, повторної погрози, організованого залякування та нападу. Місцеві протоколи узгоджують з компетентними службами та чинними нормами права.

3. Забезпечити надійні канали звернень і перевірки фактів

Кожна людина повинна знати, як безпечно подати повідомлення, отримати підтвердження його прийняття та дізнатися, коли очікувати відповіді. Захищають персональні дані, не розголошують конфіденційні відомості без належної підстави, не перетворюють повідомлення на публічне звинувачення всієї групи. Інформаційні повідомлення формулюють зрозуміло, позначаючи встановлене і те, що ще перевіряється.

4. Перетворити домовленості на контрольовані дії

У кожному рішенні визначають предмет, дії, терміни, відповідальних, ресурси, спосіб перевірки та процедуру розгляду порушень. Документувати потрібно й ті питання, щодо яких згоди поки немає. Надійність процесу підтримується регулярним звітуванням та можливістю відкрито виправляти помилки, а не очікуванням загальної довіри наперед. Stedman, Cousens & Rothchild, 2002

5. Підтримувати справедливі способи розв’язання нових спорів

Після деескалації можуть виникнути нові суперечності щодо послуг, майна, участі в рішеннях і використання спільного простору. Потрібні доступні роз’яснення, механізми оскарження, незалежний розгляд порушень та посередництво лише там, де воно є доречним і безпечним. Вимоги постраждалих щодо правосуддя не мають переводитися у формат компромісу, який передбачає відмову від захисту.

6. Відстежувати наслідки й коригувати програму

Моніторинг повинен охоплювати перевірені інциденти, відчуття безпеки в різних групах, виконання рішень, доступ до послуг, довіру до процедур і випадки можливих небажаних наслідків. Перегляд плану здійснюють після важливих подій та через заздалегідь визначені проміжки часу. Якщо втручання збільшує ризик, примус або нерівність, організатори зупиняють небезпечний компонент і перевіряють причини.

Що показують дослідження психологічних втручань

Позитивний міжгруповий контакт

Метааналіз Петтігрю і Тропп, який охопив 515 досліджень і 713 незалежних вибірок, виявив стійкий загальний зв’язок між міжгруповим контактом та меншими упередженнями. Сприятливі умови включають підтримку установ, співпрацю і відносно рівний статус учасників у конкретній взаємодії. Водночас виміряне зменшення упереджень не є тотожним доказу зниження ймовірності повторного насильства. Pettigrew & Tropp, 2006

Метааналітичні результати щодо контакту в умовах групової загрози й дискримінації свідчать, що позитивні зв’язки контакту зі ставленням можуть зберігатися в складному середовищі, але характер та якість взаємодії мають значення. Van Assche та ін., 2023

Негативний контакт та ризик погіршення

Метааналіз Паоліні та співавторів виявив, що негативний міжгруповий контакт у середньому може бути сильніше пов’язаний зі зростанням упереджень, ніж позитивний — з їхнім зменшенням. Отже, примусово організовані зустрічі за умов приниження, загроз і нерівності можуть виявитися шкідливими. Якість контакту, готовність учасників, захищеність та можливість відмовитися від участі належать до ключових етичних передумов. Paolini та ін., 2024

Діалог і фасилітація

Фасилітований діалог може допомогти уточнити потреби, визначити конкретні порушення, встановити правила комунікації та знайти рішення для спільних завдань. Огляд Палук і Ґріна показав, що практики зменшення упереджень нерідко впроваджуються швидше, ніж з’являються якісні причинні оцінювання їхніх результатів. Тому конкретна програма діалогу потребує перевірки в реальних умовах; участь і задоволеність учасників не доводять автоматичного зменшення насильства. Paluck & Green, 2009

Соціальні норми та громадська комунікація

Польовий експеримент Елізабет Палук у Руанді показав можливість впливу радіопрограми на окремі норми й практики соціальної взаємодії. Такі результати підтримують дослідження суспільної комунікації як одного з інструментів профілактики, проте конкретну ефективність інформаційної кампанії для нової країни, громади чи групи потрібно встановлювати окремо. Paluck, 2009

Контакт і вимоги справедливості

Метааналіз Раймера і Сенгупти на даних 98 досліджень із 140 вибірками виявив невеликі та неоднорідні зв’язки контакту зі зменшенням сприйнятої несправедливості, підтримки колективних дій і репаративної політики в групах із гіршим становищем. Автори наголошують на альтернативних поясненнях. Програми слід оцінювати одночасно за безпекою, правами, справедливістю та поведінковими наслідками, а не вважати спад протестної активності самодостатнім успіхом. Reimer & Sengupta, 2023

Безпека, добровільність та відповідальність

Перед будь-якою спільною зустріччю визначають рівень загроз, особливості владної асиметрії, порядок конфіденційності, можливість припинити участь і доступні способи отримати підтримку. За активного залякування, невиконаних заходів захисту або ризику повторного насильства пріоритет належить безпеці та належним процедурам, а не проведенню зустрічі за розкладом. Кожний учасник зберігає право відмовитися від контакту.

Постраждалі люди та громади мають право вимагати визнання шкоди, належного розслідування, відшкодування й гарантій неповторення насильства без особистого прощення. Організатор не повинен вимагати розкриття травматичного досвіду, публічної демонстрації примирення або відмови від юридичних процедур. Важливо уникати форматів, у яких жертви й особи, відповідальні за насильство, подаються як рівнозначно відповідальні за минулі дії.

Україна: профілактика загострення під час війни та відновлення

Російська агресія проти України створює триваючі ризики безпеці цивільних, руйнування житла та інфраструктури, переміщення, нерівний досвід окупації, служби й повернення. Питання взаємодії між приймаючими громадами, внутрішньо переміщеними людьми, ветеранами, людьми, які повернулися, та місцевими установами потребують точного аналізу конкретної ситуації. Сама належність до групи не визначає поведінки або відповідальності людини.

У звіті Міжнародної організації з міграції за липень 2026 року, підготовленому за даними опитування січня–березня 2026 року, соціальну згуртованість в Україні досліджено через довіру, належність до спільноти, громадянську участь і відносини між переміщеними людьми, людьми, які повернулися, ветеранами та іншими групами. Це обґрунтовує багатовимірне оцінювання місцевих відносин, а висновки для окремої громади потребують власних даних. IOM, 2026

Дослідження соціальної згуртованості на основі reSCORE 2024 аналізує зміни горизонтальних зв’язків між людьми та вертикальної довіри до інституцій під впливом повномасштабного російського вторгнення. Для практики це означає потребу одночасно оцінювати міжгрупові відносини, державні послуги, справедливість і умови участі в рішеннях. UNDP, 2024

Напруга навколо житла, допомоги та послуг

Під час конкуренції за обмежені ресурси громада повинна пояснювати критерії розподілу, оприлюднювати порядок розгляду скарг і перевіряти реальну доступність допомоги для різних людей. Визначати правила потрібно з урахуванням законних прав і потреб, забезпечуючи зрозумілу комунікацію та недопущення дискримінації. Спільні обговорення мають бути пов’язані з рішеннями, які громада насправді може змінити.

Деокуповані громади й повернення людей

Тут особливе значення мають безпека свідків, належне розслідування можливих злочинів, повернення документів, майна та доступу до послуг. Поширення неперевірених звинувачень у співпраці з окупаційними структурами може загрожувати людям і руйнувати довіру. Правову відповідальність установлюють за діями та доказами у передбаченому законом порядку; місцевий діалог не замінює правосуддя і не має створювати ризику для постраждалих.

Як оцінювати ефективність програм запобігання

Оцінювання має від початку відрізняти безпекові, психологічні та інституційні результати. До першої групи належать частота, тяжкість і повторюваність підтверджених інцидентів, доступність захисту й час реагування. До другої — довіра, сприйнята загроза, готовність співпрацювати, досвід дискримінації та почуття належності. До третьої — виконання домовленостей, якість роботи зі скаргами, рівність доступу до ресурсів та прозорість ухвалення рішень.

Потрібно визначити початковий стан, метод збору даних, термін повторного вимірювання і можливі альтернативні пояснення. Кількість зустрічей або висока оцінка учасниками заходу не є доказом, що насильство вдалося попередити. Зменшення кількості офіційних скарг може відображати як зменшення порушень, так і страх звертатися; тому їх аналізують разом з незалежними відомостями та відчуттям безпеки. Paluck & Green, 2009

Для масштабних програм бажані незалежне оцінювання, достатній період спостереження, порівнювані групи або інша обґрунтована контрфактична стратегія, а також якісні дані про те, як працює механізм зміни. Середні оцінки можуть приховувати погіршення стану менш захищеної групи, тому результати порівнюють за важливими підгрупами з належним захистом приватності. Висновок про ефективність формулюють відповідно до сили конкретного дослідження.

Небажані наслідки та типові помилки

Поширеними помилками є примусове зближення людей за наявності загроз, підміна відповідальності закликом до забуття, приховування скарг заради «гарної статистики», поверхневе представництво груп, залежність програми від одного посередника й оцінювання лише задоволеності учасників. Також небезпечно перетворювати аналіз ризику на стигматизацію цілих населених пунктів або груп.

Існує й ризик зворотного ефекту: невдала зустріч може посилити недовіру, публікація невивірених фактів — спровокувати залякування, а нерівні правила — відтворити причину суперечності. Організатори повинні фіксувати скарги на сам процес, створити незалежний спосіб оскаржувати його рішення та мати право швидко припинити небезпечний компонент. Результати програм слід порівнювати з наслідками альтернативної безпечної стратегії.

Що робити, якщо загострення вже почалося

За безпосередньої загрози життю чи фізичному здоров’ю першими діями стають фізичний захист людей, звернення до компетентних служб, медична допомога за потреби та безпечне збереження доказів. Публічні повідомлення мають відокремлювати підтверджені факти від припущень, не розголошувати дані постраждалих і не перешкоджати належним процедурам. Після стабілізації з’ясовують, який саме механізм запобігання не спрацював, та коригують відповідальність, ресурси і порядок реагування.

Поширені запитання

Чи достатньо проводити регулярні діалогові зустрічі?

Зустрічі корисні за відповідних умов, якщо допомагають розв’язувати конкретні питання та перевіряти домовленості. Їхня кількість не доводить зниження ризику насильства; потрібні дієві канали захисту, справедливі рішення та незалежне оцінювання результатів.

Які ранні сигнали найважливіші?

Найвищу практичну вагу мають конкретні підтверджені погрози, повторні напади, організоване залякування, заклики до насильства та неможливість отримати захист. Їх оцінюють у контексті попередніх подій, з урахуванням достовірності інформації.

Чи повинні постраждалі прощати заради миру?

Прощення залишається особистим добровільним вибором. Людина може підтримувати безпечне співіснування та вимагати справедливості, відшкодування й гарантій неповторення насильства, не вступаючи в контакт з відповідальними за заподіяну шкоду.

Чи може зменшення упереджень гарантувати відсутність нового насильства?

Такого висновку з досліджень контакту не випливає. Ставлення, реальна поведінка, застосування сили та дії інституцій є різними показниками; на кожний з них можуть впливати інші чинники.

Як відрізнити стабільність від прихованого страху?

Потрібно перевіряти, чи можуть люди безпечно скаржитися, вимагати змін, користуватися правами та обговорювати проблеми без переслідування. Зовнішня тиша за відсутності доступного захисту може маскувати небезпеку.

Висновок

Запобігання повторній ескалації міжгрупового конфлікту ґрунтується на здатності суспільства рано помічати загрози, забезпечувати безпеку, справедливо розглядати претензії та виконувати зобов’язання. Практичну стійкість формують послідовні правила, участь людей у рішеннях, підзвітні установи й перевірювана реакція на порушення. Міжгруповий діалог, контакт і комунікаційні втручання можуть підтримувати ці процеси в належних умовах, а їхню ефективність щодо запобігання реальному насильству потрібно доказово перевіряти окремо.

Пов’язаний аспект докладніше розглянуто в матеріалі «Деескалація міжгрупового конфлікту: методи та умови безпеки».