top of page

Психологічна енкциклопедія

Деескалація міжгрупового конфлікту: методи та умови безпеки

1 день тому
Читати 13 хв

Деескалація міжгрупового конфлікту — це сукупність психологічних, комунікативних, організаційних і безпекових дій, спрямованих на зменшення ймовірності подальшого загострення протистояння між соціальними групами, стримування погроз і насильства та відновлення простору для відповідальних рішень. Її результат оцінюють за змінами поведінки, рівня загрози, умов взаємодії та здатності груп вирішувати конкретні проблеми без нового насильства. Зменшення напруги може бути початковим етапом тривалого врегулювання, але саме по собі ще не означає відновлення довіри, справедливості або примирення. Огляд психологічних міжгрупових втручань, 2024

У громаді конфлікт може стосуватися розподілу ресурсів, доступу до послуг, політичного представництва, історичної пам’яті, прав постраждалих або безпеки. Деескалація потребує роботи з реальними причинами суперечностей і з процесами, які роблять ці суперечності дедалі небезпечнішими: взаємними очікуваннями нападу, ворожими узагальненнями, чутками, груповими нормами й рішеннями інституцій. Сприятлива зміна ставлень підтримує цей процес, хоча рівень упереджень та рівень фактичного насильства вимірюються окремо. Al Ramiah і Hewstone, 2013; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024

Що саме означає деескалація на міжгруповому рівні

Одиницею аналізу є взаємодія груп, а не окрема сварка двох людей. Учасники діють як представники громад, організацій, професійних об’єднань, етнічних, релігійних чи політичних спільнот. На рішення впливають соціальна ідентичність, колективна пам’ять, норми групи, статус представників, інституційні правила та можливість виконати домовленості. Вдалий результат передбачає зміну повторюваних моделей взаємодії й зниження можливостей для насильницької мобілізації. Сучасний огляд міжгрупових втручань

Практично варто розрізняти чотири послідовні цілі: негайне припинення небезпечних дій; стабілізацію комунікації та процедур; роботу над предметом суперечки; довготривале відновлення суспільних зв’язків. Перехід між цими цілями залежить від безпеки, відповідальності учасників та реального виконання рішень. Програма, яка поліпшила атмосферу зустрічі, може залишити незмінними дискримінацію, нерівність чи ризик повторного нападу. Dessel і Rogge, оцінювання діалогових програм; Dixon та ін., обмеження контакту

Як виникає спіраль загострення

Сприйняття загрози й ворожі очікування

Коли члени групи очікують від іншої групи втрати ресурсів, приниження або фізичної небезпеки, неоднозначні дії легше тлумачаться як ворожі. Захисні заходи однієї сторони можуть бути прочитані іншою як наступальні, після чого зростає підтримка жорсткіших відповідей. Ця послідовність має значення навіть тоді, коли початкові інтереси були предметними та піддавалися переговорам. Для деескалації потрібно встановлювати, які загрози підтверджені, які припускаються і які інституційні рішення можуть їх послабити. Al Ramiah і Hewstone, 2013

Колективний гнів, страх і моральне обурення

Емоції в міжгруповому конфлікті пов’язані з колективною оцінкою ситуації. Страх спонукає до захисту й уникання, гнів може підтримувати покарання, а надія — готовність розглядати можливість зміни взаємин. Емоційні реакції мають підстави в пережитому досвіді; завдання деескалації полягає у зменшенні ймовірності небезпечних рішень під впливом гострого збудження та в забезпеченні процедур, здатних врахувати зміст переживань. Halperin та ін., експериментальна робота; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024

Поляризація, чутки й соціальні норми

Усередині кожної групи поширюються оцінки того, які реакції схвалюють свої. Публічне обговорення може підсилювати початкову позицію, а розповіді про окремі випадки насильства можуть перетворюватися на узагальнення про всю іншу групу. Надалі учасники бояться показати помірковану позицію через ризик осуду. Корисно окремо аналізувати безпосередні події, канали поширення чуток та групові санкції щодо людей, готових до ненасильницької співпраці. Психологія групової поляризації — пов’язана стаття; Мова ворожнечі — пов’язана стаття

Структурні умови, що підтримують напругу

Якщо суперечка триває через несправедливий розподіл, корупцію, невиконання рішень або безкарність, комунікативні вправи дадуть обмежений ефект. Групи оцінюють не тільки слова представників, а й спостережувані зміни у доступі до безпеки, ресурсів і правосуддя. Тому міжгрупові програми необхідно поєднувати з інституційними механізмами та перевіряти, чи не приховує позитивна атмосфера фактичної нерівності. Dixon та ін., 2009; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024

Перший етап: встановити умови безпеки

Оцінювання поточної небезпеки

До зустрічі організатори з’ясовують, чи тривають погрози, переслідування або насильство; чи існує контроль однієї сторони над пересуванням, доходами чи правовим статусом іншої; чи можна захистити персональні дані учасників; хто відповідає за фізичну безпеку та зупинку процесу. Відсутність гарантій може бути достатньою підставою для відкладення спільної зустрічі. Таке рішення є повноцінним безпековим результатом, якщо воно зменшує небезпеку. Міжвідомчі настанови IASC щодо психосоціальної підтримки; ПРООН: самофасилітація безпеки в громаді

Добровільність, інформована згода й право припинити участь

Учасники мають заздалегідь знати мету, склад групи, правила конфіденційності, способи використання свідчень, право відмовитися від відповіді та процедуру виходу. Згода, отримана через адміністративну залежність, соціальний тиск чи загрозу втрати допомоги, не створює надійної основи. Особливо важливо забезпечувати вибір постраждалим і людям, які залежать від інституцій або представників більш впливової групи. IASC: принципи безпечної гуманітарної допомоги

Асиметрія влади, відповідальність і процесуальні гарантії

Рівний час виступу не усуває нерівності можливостей впливати на наслідки зустрічі. Безпекові умови іноді потребують окремих попередніх консультацій, незалежної підтримки учасників, доступу до правової допомоги, письмової фіксації рішень та зовнішнього нагляду. Програма повинна розрізняти спірні інтереси, установлені порушення прав і питання відповідальності. Жодна процедура не має вимагати від постраждалих пробачення як умови участі. Dixon та ін. про нерівність у міжгруповому контакті; Shnabel та ін. про різні потреби сторін після шкоди

Методи деескалації міжгрупового конфлікту

1. Зменшення безпосередніх тригерів і каналів насильства

Першочерговими є припинення погроз, запобігання повторним сутичкам, доступ до безпечного простору, налагодження перевірених каналів зв’язку та погоджені процедури повідомлення про інциденти. Якщо насильство триває, переговори про формати обговорення втрачають зміст без дієвого захисту людей. Втручання цього рівня здійснюють компетентні інституції у межах своїх повноважень, а громадські організатори визначають маршрути інформування і підтримки. IASC, координація допомоги у кризі; ПРООН, місцева безпека

2. Надійна комунікація й перевірка повідомлень

Відокремлення фактів від припущень допомагає запобігати ланцюговій реакції на чутки. Для цього визначають уповноважених контактних осіб, час і канали оновлень, спосіб перевірки повідомлень, формат повідомлення про помилку та процедуру її виправлення. Комунікація має відповідати рівню ризику: публічність іноді знижує недовіру, а іноді розкриває особи свідків та створює нові небезпеки. Правило публікації інформації ухвалюють з урахуванням безпеки людей. ПРООН: самофасилітація безпеки у громаді

3. Фасилітований діалог із чіткими межами

Фасилітатор структурує обмін позиціями: пояснює спільно визначені правила, контролює час, зупиняє приниження, дає можливість назвати потреби і переводить загальні звинувачення у конкретні питання, які можна перевірити. Підготовча робота може відбуватися окремо з кожною групою. Результатом першої зустрічі інколи стає лише узгодження словника, правил безпеки або наступної процедури — і це корисніше за поспішну декларацію про примирення. Dessel і Rogge, огляд оцінювань міжгрупового діалогу

Діалог особливо потребує ясних меж після насильства. Людина може обрати письмовий формат, представництво через довірену особу, окрему зустріч чи повну відмову. Під час обговорення важливо не вимагати детального відтворення болісних подій заради емоційного ефекту на інших учасників. Групове слухання свідчень має власні етичні й психосоціальні ризики, які потребують фахової оцінки. IASC, рекомендації щодо захисту постраждалих

4. Структуровані переговори про перевірювані рішення

Переговори розпочинаються з визначення представництва та повноважень: хто може ухвалити рішення, хто його виконає і хто контролює результат. Предметні питання розділяють на короткострокові заходи безпеки, правила користування спільними ресурсами, доступ до послуг та довготривалі інституційні зміни. Домовленість повинна містити відповідальних осіб, строки, спосіб повідомлення про порушення й можливість незалежної перевірки. Різниця між переговорами й деескалацією полягає у тому, що переговори є одним із інструментів ширшої зміни конфліктної ситуації. ПРООН: практичний посібник для громад; Кризові переговори: суміжний професійний контекст

5. Посередництво та робота з представниками груп

Посередник підтримує процедуру, робить зрозумілими правила і може сприяти формуванню варіантів рішення. Його компетентність перевіряють за незалежністю, знанням контексту, здатністю розпізнати примус та готовністю завершити процес у разі загрози. Окремо оцінюють легітимність делегатів: запрошена людина може мати публічну впізнаваність, але не мати повноважень говорити від імені всіх постраждалих або всієї громади. Огляд втручань та контекстних умов; Dessel і Rogge, 2008

6. Спільні практичні завдання та співпраця

Коли безпекові умови дозволяють, спільна робота над конкретною проблемою — доступом до води, облаштуванням простору, транспортом, послугами — може створити досвід взаємної передбачуваності. У дослідженнях міжгрупового контакту сприятливими умовами часто є спільні цілі, співпраця, підтримка інституцій та відносно рівний статус у самому завданні. Саме завдання має приносити відчутну користь обом групам і мати справедливі правила розподілу результату. Pettigrew і Tropp, метааналіз; Al Ramiah і Hewstone, 2013; Історичний експеримент Robbers Cave

Польовий експеримент у Нігерії, проведений у громадах із конфліктом між землеробами та скотарями, виявив покращення міжгрупових ставлень, відчуття фізичної безпеки та показників добровільних контактів у громадах, де проводилося втручання. Це важливе свідчення можливості впливу за межами безпосередніх учасників, однак висновки пов’язані з конкретним контекстом, типом втручання і виміряними результатами. Польове дослідження в Нігерії

7. Робота з груповими емоціями та очікуваннями

У програмі можна навчати розрізняти подію, оцінку її причин, емоційну реакцію та доступні способи дії. Один із досліджених механізмів — когнітивна переоцінка: експериментальна зміна способу інтерпретації емоційно насиченої інформації. У дослідженнях Ерана Галперіна з колегами вона була пов’язана з більшою підтримкою примирливих політичних рішень у конкретному затяжному конфлікті. Така практика не знімає відповідальності за насильство і не гарантує готовності груп до діалогу. Halperin та ін., 2013

8. Інституційні виправлення й справедливі правила

Психологічне зниження недовіри має тривалішу основу, коли люди бачать прозорі процедури, дієвий механізм скарг, виправлення порушень, справедливе представництво й виконання публічних рішень. Для деескалації іноді важливіше змінити правило розподілу допомоги або доступу до послуги, ніж провести ще одну зустріч для взаєморозуміння. Такі заходи одночасно впливають на матеріальну підставу конфлікту й на очікування майбутньої поведінки інституцій. ПРООН: соціальна згуртованість України, reSCORE 2024; Огляд психологічних програм

Коли контакт допомагає, а коли може погіршити ситуацію

Метааналіз Петтігрю і Тропп 2006 року, який об’єднав 515 досліджень, показав загальний зв’язок між міжгруповим контактом та нижчим рівнем упереджень. Водночас огляд Палук, Гріна і Гріна, обмежений рандомізованими дослідженнями з відкладеним вимірюванням, виявив істотні прогалини щодо стійкості та перенесення ефектів у практику. Отже, результати щодо ставлень не можна автоматично прирівнювати до припинення насильства, політичного врегулювання або стабільного миру. Pettigrew і Tropp, 2006; Paluck, Green і Green, 2019

Метааналіз Ге́пперт, Леонгарта й Маєса 2025 року щодо втручань у важкорозв’язних конфліктах виявив поліпшення ставлення до іншої групи, але значну неоднорідність результатів. Новий повторний аналіз 2026 року 31 поздовжнього набору даних показав, що висновок про причинний вплив повсякденного контакту істотно залежить від статистичної моделі. Ці результати вимагають оцінювати конкретні програми за типом учасників, умовами безпеки, порівняльною групою та наслідками в часі. Geppert та ін., 2025; Friehs та ін., 2026

Контакт може стати небезпечним, якщо учасники перебувають під загрозою нападу, одна сторона контролює доступ іншої до базових потреб, на зустрічі толерують приниження або організатори використовують свідчення проти постраждалих. Дослідження так званого парадоксу гармонії також показали: зосередження лише на спільному може формувати у членів менш впливових груп нереалістичні очікування справедливості, послаблюючи увагу до реальної нерівності. Dixon та ін., 2009; Al Ramiah і Hewstone, 2013

Діалог, переговори, медіація, врегулювання і примирення: різні завдання

Діалог допомагає зрозуміти позиції, досвід і потреби та уточнити, про що групи можуть говорити безпечно. Переговори спрямовані на досягнення конкретних домовленостей. Медіація створює процедуру переговорів за участю посередника. Врегулювання змінює правила і умови конфліктної взаємодії; примирення може включати тривалий процес роботи з відповідальністю, шкодою й можливістю нових взаємин. Деескалація може передувати кожній із цих практик або супроводжувати її, коли ризик загострення повертається. Dessel і Rogge, 2008; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024

Пробачення є особистим і контекстним рішенням. Дослідження моделі потреб постраждалої сторони та сторони, відповідальної за заподіяння шкоди, показують асиметрію психологічних потреб у процесах примирення. У практичній роботі визнання прав, відновлення дієздатності постраждалих, відповідальність за шкоду і гарантії неповторення насильства мають власне значення незалежно від того, чи бажають люди відновлювати особисті зв’язки. Shnabel та ін., 2009

Стоп-сигнали: коли спільний процес слід зупинити

Підставами зупинити або відкласти спільні заходи можуть бути нові прямі погрози, переслідування учасників, витік чутливих даних, використання зустрічей для залякування, спроби виправдати доведене насильство, примус до публічного прощення, загострення ворожих нападів після подій або відсутність органу, який здатен забезпечити домовлену безпеку. Організатори повинні повідомляти ці критерії заздалегідь, мати альтернативні канали зворотного зв’язку й забезпечувати право учасника завершити участь без санкцій. IASC, міжвідомчі настанови

Окремі консультації, юридична підтримка, незалежне фіксування порушень і перенесення заходу до стабілізації умов можуть бути кращими рішеннями за продовження публічної розмови. Вимірювання успіху має враховувати збереження безпеки та гідності, а не кількість проведених круглих столів. IASC, 2008; ПРООН: методологія безпеки громади

Покрокова організація безпечної програми в громаді

Перед початком: діагностика ситуації

Організатори описують учасників конфлікту, предмет спору, історію порушень, законні повноваження, доступні канали скарг та фактичну динаміку інцидентів. Окремо збирають думки груп, які найменш представлені у публічному просторі, не обмежуючись лідерами. Результатом має бути карта ризиків і практичних можливостей дії, а також перелік питань, які не можна безпечно обговорювати у спільному форматі. ПРООН: самофасилітація безпеки

Підготовка: правила та представництво

Учасникам пояснюють цілі, процедури, хто буде присутнім і які рішення можуть ухвалюватися. Узгоджують незалежного ведучого, можливість перекладу, доступність простору, захист даних, правила щодо запису й публікації, маршрути скарг і реагування на загрози. Кожна група отримує спосіб перевірити повноваження своїх представників. За значного ризику використовують послідовні окремі консультації. IASC, 2008; Dessel і Rogge, 2008

Проведення: від правил до рішень

Роботу починають із короткого підтвердження правил та процедури зупинки. Далі уточнюють спільно перевірювані факти, потреби в безпеці, питання розподілу, сфери розбіжностей і варіанти вузьких рішень. Кожну пропозицію перевіряють запитаннями: хто відповідає, які ресурси потрібні, що стане видимим результатом і що відбудеться у разі порушення. Фасилітатор контролює процес, а рішення ухвалюють уповноважені учасники. ПРООН: місцеві практики безпеки

Після зустрічі: виконання та контроль

Домовленості оформлюють у доступному учасникам вигляді, з визначеними строками і відповідальними. У процесі реалізації відстежують інциденти, нові скарги, відчуття безпеки різних груп, доступ до послуг і виконання конкретних рішень. Зворотний зв’язок збирають також від людей, які не брали участі у зустрічі: саме вони можуть відчувати результати або нові ризики. У разі негативних наслідків механізм коригують. Огляд оцінювання діалогу; Польовий експеримент у Нігерії

Особливості деескалації у контексті війни проти України

Російську агресію проти України Генеральна Асамблея ООН визначила у резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року. Психологічні механізми міжгрупового загострення можуть бути предметом наукового аналізу, але вони не змінюють міжнародно-правової рамки агресії, відповідальності за насильство, права України на суверенітет і прав постраждалих. У застосуванні програм важливо не переносити модель двох рівнозначних сторін локальної суперечки на ситуацію агресора й постраждалого населення. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1

У приймаючих громадах, громадах із внутрішньо переміщеними людьми, серед ветеранів, родин військовослужбовців і мешканців деокупованих територій можливі специфічні суперечності щодо доступу до житла, ресурсів, допомоги, повернення, безпеки та представництва. Їхня природа й учасники суттєво відрізняються. Коректна робота з напруженням починається з локальної оцінки потреб і відмови від узагальнень про «конфліктність» будь-якої категорії людей. ПРООН: reSCORE 2024, соціальна згуртованість; ПРООН: відновлення і безпека громад

Для громад поблизу бойових дій основним завданням можуть бути безпека, доступ до перевіреної інформації та координація послуг. У відносно безпечних громадах, де існує напруження між різними групами мешканців, корисними можуть бути процедури справедливого розподілу, відкритого обговорення рішень і участі в локальних проєктах. Потреби постраждалих і гарантії неповторення насильства залишаються окремими завданнями. Результати досліджень інших країн використовують як орієнтири для адаптації й подальшого оцінювання, а не як готові рецепти. ПРООН: соціальна згуртованість України; IASC: психосоціальна підтримка у надзвичайних ситуаціях

Що відомо про ефективність: рівні доказовості

Відносно стійкі результати

У сукупності досліджень якісний міжгруповий контакт часто пов’язаний зі зниженням упереджень. Позитивні результати підтверджено різними оглядами, а польові втручання засвідчують можливість змін у конкретних громадах. Науковий висновок стосується насамперед визначених психологічних показників та умов дослідження. Прямий причинний зв’язок із зменшенням насильства потрібно демонструвати окремими поведінковими й інституційними показниками. Pettigrew і Tropp, 2006; Al Ramiah і Hewstone, 2013; Нігерійське польове дослідження

Змішані та попередні результати

Для тривалого ефекту програм у найскладніших конфліктах дані неоднорідні. Складно відокремити дію контакту від самовідбору учасників, супутніх змін політики й відмінностей між громадами. Огляди рандомізованих досліджень і новий повторний аналіз поздовжніх даних показують, що причинні висновки потребують обережної інтерпретації. Програми комунікації, медіації чи фасилітації не слід оголошувати універсально ефективними тільки через поліпшення оцінки однієї зустрічі. Paluck та ін., 2019; Geppert та ін., 2025; Friehs та ін., 2026

Що потрібно оцінювати на практиці

Мінімальний набір показників включає кількість та тяжкість небезпечних інцидентів, суб’єктивну й об’єктивну безпеку, виконання домовленостей, доступ до необхідних послуг, довіру до справедливості процедури, представництво вразливих груп і небажані наслідки. Доцільно проводити вимірювання до втручання, після нього та через певний час, використовувати порівняльні дані за можливості й звітувати про відмови від участі та втрати спостережень. Тільки так можна відокремити приємне враження від дієвого зниження ризику. Dessel і Rogge, огляд емпіричних оцінок; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024

Межі професійної компетенції

Фасилітатор, дослідник або громадський психолог може аналізувати групові норми, сприйняття загрози й організацію безпечної взаємодії, а також супроводжувати оцінювання програм. Правові питання відповідальності, законності дій, відшкодування шкоди та безпеки потребують відповідних установ і фахівців. Поведінка під час групового конфлікту не встановлює психічного діагнозу учасників, а колективна емоція не є доказом клінічного розладу. IASC: міжвідомчі настанови

Поширені запитання

Чи можна знизити напругу без особистої зустрічі представників груп?

Так. Роздільні консультації, перевірені канали зв’язку, незалежне передавання пропозицій і виправлення процедур доступу до ресурсів можуть працювати без безпосереднього контакту. Такий формат особливо доречний, коли фізична зустріч небезпечна або люди не бажають брати в ній участь. IASC, 2008; ПРООН: інструменти безпеки громад

Чи достатньо навчити учасників спокійного спілкування?

Комунікативні навички допомагають проводити зустрічі, але конфлікт із реальною нерівністю, насильством або невиконанням рішень потребує зміни відповідних умов. Навчання саме по собі не гарантує справедливого результату чи стійкого зменшення загрози. Dixon та ін., 2009; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024

Чи має постраждала людина пробачити, щоб конфлікт припинився?

Ні. Право на безпеку, визнання завданої шкоди, відповідальність і доступ до правосуддя існують незалежно від особистої готовності пробачити. Деескалацію можна організовувати без вимоги прощення або публічного примирення. Shnabel та ін., 2009

Чи є однакові умови для всіх видів міжгрупових конфліктів?

Ні. Конфлікт через розподіл бюджету громади, протистояння між учнівськими групами, дискримінація й агресивна війна відрізняються правовими межами, характером загроз, владою сторін та можливими процедурами. Для кожного випадку потрібні окрема оцінка безпеки й обґрунтування формату втручання. Сучасний огляд міжгрупових втручань

Як зрозуміти, що ситуація справді деескалує?

Ознаками можуть бути стійке скорочення погроз та інцидентів, більш передбачувана комунікація, виконання проміжних домовленостей, безпечніший доступ до послуг і зменшення потреби в екстреному реагуванні. Важливо перевіряти ці зміни для різних груп і протягом часу, а не покладатися лише на самооцінку учасників зустрічі. Dessel і Rogge, 2008

Чому після вдалої зустрічі напруга може повернутися?

Позитивна розмова може не змінити причин конфлікту, способу розподілу ресурсів, впливу групових лідерів або умов безпеки. Повернення загострення означає потребу повторно оцінити ризики, виконання рішень і небажані наслідки втручання. Paluck та ін., 2019; Geppert та ін., 2025

Практичний висновок

Дієва деескалація поєднує своєчасний захист людей, ясність інформації, добровільну та керовану взаємодію, розуміння групових емоцій, предметні домовленості й відповідальність інституцій за їх виконання. Послідовність дій визначається рівнем загрози. Науково обґрунтована програма встановлює вимірювані цілі, прямо враховує асиметрію влади, залишає постраждалим свободу вибору й перевіряє, чи стало суспільне середовище справді безпечнішим. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024; IASC, 2008

Пов’язані статті

Для розуміння механізмів протистояння корисні матеріали про групову поляризацію та групову динаміку; для конкретних професійних контекстів — про деескалацію у роботі поліції й кризові переговори. Групова поляризація; Групова динаміка; Психологічна деескалація в роботі поліції; Кризові переговори

Історичні й комунікативні передумови міжгрупових конфліктів розкривають окремі статті про експеримент Robbers Cave та мову ворожнечі. Вони поглиблюють пояснення, не підміняючи дослідження сучасних методів деескалації. Експеримент Robbers Cave; Мова ворожнечі

Джерела

Al Ramiah, A., & Hewstone, M. (2013). Intergroup contact as a tool for reducing, resolving, and preventing intergroup conflict: Evidence, limitations, and potential. American Psychologist, 68(7), 527–542. Повний текст або сторінка джерела

Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. Повний текст або сторінка джерела

Dessel, A., & Rogge, M. E. (2008). Evaluation of intergroup dialogue: A review of the empirical literature. Conflict Resolution Quarterly, 26(2), 199–238. Повний текст або сторінка джерела

Dixon, J., Tropp, L. R., Durrheim, K., & Tredoux, C. (2009). The irony of harmony: Intergroup contact can produce false expectations for equality. Psychological Science, 20(2), 158–162. Повний текст або сторінка джерела

Friehs, M.-T., Schäfer, S. J., Wüst, K., et al. (2026). A comparative multi-method re-analysis of the longitudinal evidence for causal intergroup contact effects on attitudes. Communications Psychology, 4, 107. Повний текст або сторінка джерела

Geppert, R., Leonhart, R., & Maes, J. (2025). Meeting the Other: Changing Attitudes Despite Intractable Conflicts—A Meta-Analysis. Journal of Applied Social Psychology, 55(4), 278–288. Повний текст або сторінка джерела

Grady, C., Wolfe, R., Dawop, D., & Inks, L. (2023). How contact can promote societal change amid conflict: An intergroup contact field experiment in Nigeria. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(43), e2304882120. Повний текст або сторінка джерела

Halperin, E., Porat, R., Tamir, M., & Gross, J. J. (2013). Can emotion regulation change political attitudes in intractable conflicts? From the laboratory to the field. Psychological Science, 24(1), 106–111. Повний текст або сторінка джерела

Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Geneva: IASC; сторінка публікації ВООЗ. Повний текст або сторінка джерела

Paluck, E. L., Green, S. A., & Green, D. P. (2019). The contact hypothesis re-evaluated. Behavioural Public Policy, 3(2), 129–158. Повний текст або сторінка джерела

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. Повний текст або сторінка джерела

Shnabel, N., Nadler, A., Ullrich, J., Dovidio, J. F., & Carmi, D. (2009). Promoting reconciliation through the satisfaction of the emotional needs of victimized and perpetrating group members: The needs-based model of reconciliation. Personality and Social Psychology Bulletin, 35(8), 1021–1030. Повний текст або сторінка джерела

United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine. Resolution A/RES/ES-11/1, adopted 2 March 2022. Повний текст або сторінка джерела

United Nations Development Programme. (2021). Самофасилітація безпеки у громаді: методичний посібник для громад. Повний текст або сторінка джерела

United Nations Development Programme. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Key Trends based on reSCORE 2024. Повний текст або сторінка джерела

 
 
bottom of page