Шкільна медіація: участь дітей, батьків та освітнього закладу
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Шкільна медіація — це організована добровільна процедура, у якій сторони конфлікту в освітньому середовищі за допомогою неупередженого посередника з'ясовують обставини, потреби й можливі домовленості. У ній можуть брати участь учні, батьки, педагогічні працівники та представники закладу освіти відповідно до предмета спору, віку дітей і вимог безпеки. Медіація дає сторонам можливість обговорити проблему та самостійно ухвалити прийнятне рішення; за загрози дитині першочерговими є захист і передбачені законом процедури реагування.
Для української школи важливо розрізняти медіацію за Законом України «Про медіацію», медіацію однолітків у шкільній службі порозуміння та ширші відновні практики. Вони мають спільні цінності діалогу, відповідальності й добровільної участі, проте відрізняються підготовкою посередників, правовим оформленням і колом ситуацій, з якими можуть працювати.
Що означає шкільна медіація
Шкільна медіація стосується конкретного конфлікту в житті освітньої спільноти: між двома учнями, групами однолітків, дитиною та педагогом, батьками й представниками школи. Під час процедури учасники мають можливість пояснити, що сталося з їхньої точки зору, почути іншу сторону, обговорити наслідки та визначити подальші дії. Роль медіатора полягає в організації безпечної й упорядкованої розмови, а не у винесенні рішення про те, хто має рацію.
У повсякденному мовленні словосполучення «шкільна медіація» інколи застосовують до будь-якої мирної розмови за участі педагога. Для точності слід відрізняти звичайну педагогічну бесіду, примирювальну зустріч, фасилітований діалог, формальну медіацію та відновне коло. У формальній медіації є сторони, їхня поінформована згода, окреслений предмет конфлікту, нейтральний посередник і зрозумілі правила процедури. Докладне загальне визначення наведено в матеріалі «Медіація: що це, як працює і коли допомагає».
Поняття «служба порозуміння закладу освіти» позначає організовану шкільну ініціативу, яка може залучати підготовлених учнів-медіаторів і дорослого координатора. Український навчально-методичний посібник за участі МОН, ЮНІСЕФ і «Ла Страда-Україна» описує таку службу як добровільне об'єднання учасників освітнього процесу, підготовлених до відновних практик. Це практична модель організації шкільної роботи, а її внутрішні процедури необхідно узгоджувати із законодавством і політикою захисту дітей.
Коли шкільна медіація доречна
Типовими ситуаціями для попередньої оцінки можливості медіації є суперечка через спільну роботу, взаємні образливі висловлювання без систематичного цькування, конфлікт через непорозуміння в листуванні, розбіжності щодо використання спільного простору чи взаємних домовленостей, а також спір між батьками й школою щодо способу спілкування або організації окремих освітніх питань.
У кожному випадку необхідно з'ясувати, чи мають сторони реальну свободу відмовитися, чи здатні брати участь без примусу, чи не побоюються помсти та чи можна обговорювати спір без ризику подальшої шкоди. Сам факт наявності конфлікту ще не означає, що медіація є відповідним способом його врегулювання. Для оцінки важливі характер поведінки, повторюваність дій, різниця у владі, вік, потреба у підтримці та наявність інших обов'язкових процедур.
Медіація особливо корисна як можливість залучити учасників до розроблення конкретних правил подальшої взаємодії: як розподіляти роботу, куди звертатися у разі нової суперечки, як відновити пошкоджене майно, як повідомляти про порушення домовленостей. Однак результат може полягати й у визнанні того, що сторони поки не готові домовитися. Добровільна відмова від продовження процедури є допустимим завершенням.
Форми шкільної медіації та їхні межі
Медіація однолітків
Підготовлені школярі можуть допомагати одноліткам розбирати невеликі взаємні конфлікти за зрозумілими правилами та під наглядом дорослого координатора. Досвід українських шкільних служб порозуміння описаний ЮНІСЕФ: школярі проходили навчання, ставили уточнювальні запитання й підтримували сторони у пошуку власних рішень. Такі приклади демонструють організаційну здійсненність підходу, проте самі по собі не доводять його універсальної результативності.
Учень-медіатор має право відмовитися від ведення випадку, який перевищує його підготовку. На дітей не покладають обов'язок розслідувати насильство, оцінювати небезпеку, зберігати таємницю про загрозу життю чи здоров'ю або самостійно забезпечувати виконання угоди. Навіть старшокласнику потрібні доступний дорослий куратор, механізм передачі складних випадків і захист від емоційного перевантаження.
Медіація за участі дорослого фахівця
Коли конфлікт охоплює батьків і педагогів, стосується значущих рішень або має виражену асиметрію влади, доцільно розглядати спеціально підготовленого дорослого медіатора. Якщо проводиться медіація у значенні Закону України «Про медіацію», закон вимагає базової підготовки медіатора щонайменше 90 годин, із яких щонайменше 45 годин становить практичне навчання; можуть встановлюватися додаткові вимоги до спеціалізації. Ця правова вимога стосується статусу медіатора у законодавчо визначеній процедурі, тому назва «учень-медіатор однолітків» у шкільному навчальному проєкті автоматично не означає того самого професійного статусу. Закон «Про медіацію», статті 9–10.
Відновні кола та конференції
У школах застосовують також відновні кола, групові обговорення й конференції для осмислення завданої шкоди та відповідальності. Це ширша група практик, ніж двостороння медіація. Систематичний огляд Lodi та співавторів проаналізував 34 дослідження відновних практик у школах і описав різні формати, включно з колами та медіацією однолітків. Висновки щодо одного формату не можна автоматично переносити на інший: склад учасників, мета, рівень підготовки та вимірювані результати відрізняються.
Дитина як повноправний учасник
Добровільність, зрозуміла інформація та право на відмову
Дитині потрібно доступною мовою пояснити, хто братиме участь у зустрічі, що обговорюватиметься, що може бути записано, кому стане відома інформація та за яких обставин дорослі будуть зобов'язані діяти для захисту. Згода дорослого не замінює готовності самої дитини висловлюватися. Участь, отримана через тиск класу, адміністрації або батьків, суперечить змісту добровільної процедури.
Стаття 8 Закону України «Про медіацію» прямо передбачає, що неповнолітня сторона ухвалює рішення з дотриманням законодавства та з урахуванням обсягу своєї цивільної дієздатності. Це не встановлює універсального правила про однакову самостійну згоду для всіх дітей будь-якого віку. Конкретна правова форма участі, роль законного представника та можливість укладання юридично значущої угоди оцінюються відповідно до віку, змісту домовленостей і застосовних норм.
Голос дитини та різниця у владі
Дорослий учасник має більший соціальний і адміністративний вплив, а педагог може оцінювати навчальну діяльність дитини. Навіть за ввічливого тону учень може боятися незгоди. Тому посередник перевіряє можливість вільно висловитися, пропонує паузи та окрему попередню бесіду, роз'яснює можливість залучення підтримувальної особи й відстежує ознаки прихованого примусу.
Якщо розмова відбувається між учнем і вчителем, медіатор, який перебуває у прямому підпорядкуванні вчителя чи адміністрації, може викликати обґрунтовані сумніви в незалежності. У таких ситуаціях варто розглянути зовнішнього посередника або інший спосіб розгляду скарги. Окремий матеріал про конфлікт учня з учителем присвячено саме освітнім відносинам, тоді як шкільна медіація описує можливу процедуру їхнього врегулювання.
Вік, індивідуальні потреби та доступність
Молодшим дітям може бути складно утримувати тривалу розмову, узагальнювати власні інтереси та прогнозувати наслідки домовленостей. Підліткам може бути потрібен час, щоб відокремити власну позицію від очікувань групи. Тому тривалість зустрічі, формулювання запитань, доступність приміщення, мова спілкування й спосіб фіксації рішень добираються індивідуально.
Дітям з особливими освітніми потребами можуть допомогти письмові підказки, візуальний порядок денний, більше часу на відповідь, перерви, альтернативний спосіб комунікації та узгоджена підтримувальна особа. Метою є можливість зрозуміти процедуру та впливати на рішення. Особливості мовлення, емоційного вираження або зорового контакту не є підставою робити висновки про щирість чи готовність дитини до співпраці.
Роль батьків та законних представників
Батьки можуть бути сторонами конфлікту, законними представниками дитини або людьми, які забезпечують їй підтримку. Ці ролі необхідно розділяти ще до зустрічі. Коли спір стосується безпосередньо батьків і адміністрації, їхня участь як сторін очевидна. Коли сперечаються двоє учнів, присутність усіх батьків на кожній розмові може змінити характер взаємодії, посилити напруження або заглушити голос дітей; оптимальний формат визначають за віком, безпекою та юридичними вимогами.
Перед початком батькам пояснюють мету медіації, порядок її проведення, відмінність від дисциплінарного розгляду, межі конфіденційності та можливі наслідки домовленості. Від батьків очікують сприяння автономній участі дитини, а не підготовки «правильних» відповідей. Дорослі можуть допомогти перевірити реалістичність домовленості, якщо вона потребує їхнього часу, транспорту, ресурсів або організаційних рішень.
Якщо законний представник сам є джерелом загрози, тиску чи насильства, його залучення до спільної зустрічі здатне погіршити становище дитини. Потрібен відповідний механізм захисту її інтересів, а не автоматичне запрошення всіх дорослих до одного столу. Власне сімейні спори, зокрема між батьками щодо дитини, розглянуті окремо в статті про сімейну медіацію.
Роль школи: організація, нейтральність і захист
Адміністрація та правила служби порозуміння
Заклад освіти визначає зрозумілий порядок звернення: хто приймає повідомлення, хто проводить первинну оцінку безпеки, як отримують необхідну згоду, хто добирає медіатора, де відбувається зустріч, як захищають інформацію та кому передають випадок за появи ознак насильства. Важливо розмежувати добровільну службу порозуміння й офіційний механізм подання повідомлень про насильство та булінг.
Школа забезпечує час, приміщення, підготовку та супервізію посередників, а також правила уникнення конфлікту інтересів. Не варто оцінювати роботу служби лише кількістю підписаних угод. Значення мають доступність допомоги, можливість відмови, справедливість процесу, відсутність повторного заподіяння шкоди та виконуваність домовленостей.
Учителі, класні керівники та практичні психологи
Педагог може вчасно помітити суперечку, допомогти учням звернутися до служби порозуміння та підтримати виконання обраних ними безпечних домовленостей. Якщо педагог є стороною конфлікту, його одночасне виконання ролі неупередженого посередника створює суперечність ролей.
Практичний психолог закладу освіти може консультувати з питань психологічної безпеки, розвитку й доступності підтримки. Робота психолога та медіатора має різні цілі й правила. Медіація не замінює психологічної допомоги, оцінки стану дитини або втручань за загрози її благополуччю. Детальніше про компетенції відповідного фахівця — у статті «Шкільний психолог».
Хто може бути медіатором
Критерії вибору включають підготовку до відповідного формату, здатність пояснити дітям процедуру, неупередженість, знання маршруту реагування на ризики, конфіденційність і готовність припинити зустріч, якщо вона стає небезпечною. Професійний медіатор розкриває обставини, що можуть поставити під сумнів його незалежність. Закон України «Про медіацію» встановлює такі вимоги до професійної діяльності. Як оцінювати освіту, спеціалізацію й досвід фахівця, пояснює матеріал «Як обрати медіатора в Україні».
Як відбувається шкільна медіація: послідовність дій
1. Звернення та первинна оцінка
Ініціатором може бути учень, батько, мати або працівник школи. Координатор спочатку з'ясовує основний предмет суперечки та чи існують ознаки цькування, насильства, погроз, залежності або страху. Це попередня перевірка доречності процедури, а не розслідування вини шкільним медіатором.
2. Окреме пояснення умов кожній стороні
Учасникам у доступній формі розповідають про добровільність, ролі, конфіденційність, винятки з неї, право на паузу та припинення. Перевіряють, чи має дитина необхідну підтримку й чи розуміє, що відмова від медіації не повинна спричиняти покарання за саму відмову.
3. Визначення складу зустрічі
Посередник разом із відповідальними дорослими з'ясовує, хто справді є стороною, а хто лише надає підтримку чи повинен підтвердити здійсненність майбутньої домовленості. Для складнішого спору можуть знадобитися окремі підготовчі зустрічі. Вибір складу враховує цивільну дієздатність неповнолітніх та інтереси третіх осіб.
4. Узгодження правил розмови
Учасники погоджують черговість висловлювань, можливість уточнювати, заборону принижень і погроз, спосіб повідомити про дискомфорт. Медіатор нагадує, що всі можуть просити перерву, а він може зупинити процедуру, якщо порушується безпека.
5. Виклад подій і перевірка розуміння
Кожна сторона розповідає власну версію без вимоги негайно визнавати провину. Медіатор уточнює факти, різницю між спостереженнями та припущеннями, наслідки для учасників, спільні та різні потреби. Прийоми переформулювання й запитань допомагають організувати цей етап, але жодна техніка сама по собі не гарантує згоди.
6. Обговорення можливих рішень
Сторони пропонують конкретні дії, перевіряють, чи вони здійсненні, добровільні й сумісні з правами дитини та правилами школи. Угода не може обмежувати права інших дітей або замінювати обов'язкові заходи безпеки. Для прикладу, предметом домовленості може бути порядок спільної роботи над проєктом, повернення речі чи спосіб повідомляти про нові непорозуміння.
7. Фіксація домовленості або завершення без неї
Якщо сторони досягли згоди, її записують зрозумілою мовою: хто, що, коли й за яких умов робить, як перевірятиметься виконання, до кого звертатися в разі нового ускладнення. Залежно від правового характеру процедури та змісту угоди до оформлення застосовуються різні правила. Домовленість не повинна містити принизливих вибачень, незаконних обмежень або вимог мовчати про насильство.
8. Подальший зв'язок
Координатор може організувати коротку перевірку виконання без розкриття зайвих особистих подробиць. Якщо домовленість не виконується або учасник повідомляє про страх, дорослі переглядають безпековий план і визначають належний спосіб реагування. Загальну логіку процедури докладніше розкриває стаття «Етапи медіації».
Що відбувається, якщо є булінг, насильство чи примус
Звичайний конфлікт і цькування потребують різного реагування
Разова взаємна сварка, під час якої сторони мають порівнювану можливість заперечувати та захищати себе, може бути придатною для добровільної медіації. Систематичне приниження, залякування, ізоляція, насильство, погрози або використання владної переваги вимагають насамперед оцінки небезпеки й захисту. Постраждала дитина не зобов'язана зустрічатися з особою, якої боїться, вислуховувати виправдання чи погоджуватися на примирення.
Неприпустимо використовувати «медіацію» як спосіб приховати факт насильства, зменшити офіційні показники булінгу чи покласти на постраждалу сторону відповідальність за його припинення. Пропозиція діалогу також не замінює документування, повідомлення компетентних органів та допомоги відповідно до чинних норм. Практичну допомогу в розпізнаванні цькування й діях батьків містить окрема стаття «Булінг у школі».
Правила України станом на жовтень 2026 року
Наказ МОН від 18 червня 2026 року № 961, який набрав чинності 11 серпня 2026 року, оновив Порядок реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу. Чинний порядок охоплює повідомлення про можливе насильство, зокрема булінг, його розгляд, допомогу постраждалим і запобігання повторенню випадків. Керівник закладу освіти повинен забезпечити доступні способи подання повідомлень, зокрема можливість анонімного звернення. Працівники закладу мають визначені законом обов'язки щодо припинення насильства, інформування та захисту дитини.
Окрему основу становлять Закон України «Про освіту», Закон України «Про охорону дитинства» та відповідні підзаконні акти. Шкільна служба порозуміння має діяти поряд із механізмами захисту дітей, не підміняючи їх. Якщо ситуація містить ознаки насильства або загрозу здоров'ю, звертаються до відповідальних посадових осіб та компетентних служб у передбаченому порядку; за невідкладної небезпеки необхідні негайні захисні дії.
Чи можлива відновна зустріч після завдання шкоди
За деяких обставин відновні практики розглядають після оцінки безпеки, визнання потреб постраждалих і забезпечення їхньої автономії. Це окреме професійне рішення, яке не знімає відповідальності за насильство та не є універсальною рекомендацією. Примус до примирення, публічного прощення або спільної розмови з кривдником може спричинити повторне травмування.
Конфіденційність, документи та правові наслідки
У формальній медіації стаття 6 Закону «Про медіацію» захищає інформацію, отриману під час підготовки та проведення процедури, із передбаченими законом винятками. Дітям та їхнім представникам потрібно до початку зустрічі пояснити, які відомості не розголошуються й коли виникає необхідність передавати інформацію для забезпечення безпеки чи виконання законного обов'язку. Обіцянка абсолютної таємниці, зокрема про насильство над дитиною, є некоректною.
Заклад освіти повинен розмежовувати мінімальну організаційну документацію служби порозуміння, добровільні записи сторін та документи, які оформлюють за обов'язковими процедурами реагування. Письмова домовленість про взаємні кроки учнів має інший зміст, ніж юридично значуща угода, що створює цивільно-правові зобов'язання. Шкільні працівники не повинні без належних підстав поширювати особисті історії дітей серед педагогів, батьків інших учнів або однокласників.
Правові та етичні межі докладно викладено в матеріалі «Конфіденційність у медіації». У складних питаннях відповідальності, майнової шкоди й законного представництва доцільно залучити компетентного юриста поряд із фахівцем з медіації.
Практичні приклади: як обрати відповідну процедуру
Двоє учнів посварилися через груповий проєкт
Один учень вважає, що виконав основну роботу, інший — що його внесок ігнорують. Після перевірки відсутності залякування та примусу сторони можуть самостійно погодитися на медіацію однолітків. Предметом обговорення стають розподіл завдань, строки, принципи авторства й спосіб звертатися по допомогу, якщо нова домовленість не працює.
Учень побоюється наслідків суперечки з учителем
Навіть якщо педагог пропонує «спокійно поговорити», учень може боятися погіршення оцінок чи ставлення. Потрібно оцінити асиметрію влади, забезпечити право на підтримку й за потреби залучити незалежну особу. Якщо є скарга на порушення прав дитини, її розглядають через належні механізми, а медіація може бути лише добровільною додатковою можливістю.
Батьки та школа сперечаються про порядок інформування
Розбіжність стосується того, як і коли батьків сповіщають про труднощі навчання, а також доступності зустрічей. Медіація дорослих може допомогти узгодити канали зв'язку, строки відповідей та формат спільного перегляду домовленості. Водночас обов'язки закладу освіти, встановлені законом, залишаються чинними незалежно від результату переговорів.
Група систематично цькує дитину
Цю ситуацію передають до визначеного школою та законодавством механізму реагування на булінг і насильство. Першочергові завдання — припинення шкоди, захист і підтримка постраждалої дитини. Пропозиція посадити її за один стіл з усією групою для «пошуку компромісу» є небезпечною підміною захисної процедури.
Конфлікт у шкільному чаті
Учні поширили взаємно образливі повідомлення. Попередня перевірка має з'ясувати, чи йдеться про разову сварку, чи про переслідування, погрози, розголошення приватної інформації або кібербулінг. Лише для безпечного взаємного конфлікту можна обговорювати медіацію. Якщо є ознаки систематичного цькування, пріоритет мають захист та відповідне реагування. Тематика мережевого цькування детально розглянута в статті «Кібербулінг».
Що насправді відомо про ефективність шкільної медіації
Результати медіації однолітків
Метааналітичний огляд Burrell, Zirbel і Allen (2003) повідомив високу частку домовленостей та задоволеності в досліджених програмах медіації однолітків. Такі показники характеризують передусім випадки, допущені до процедури, та відповіді учасників. Вони не доводять, що програма однаково працюватиме в усіх школах, запобігатиме насильству чи забезпечуватиме тривале виконання кожної угоди. Відбір випадків, методи оцінювання та наявність контрольної групи мають принципове значення.
Докази для ширших відновних практик
Weber і Vereenooghe (2020) у систематичному огляді відібрали 17 кількісних досліджень відновних практик у школах. У частині з них спостерігалося скорочення відсторонень від навчання та дисциплінарних звернень, а дані щодо цькування й стосунків учнів з учителями були обмеженими. Автори підкреслили переважання кореляційних і неекспериментальних дизайнів, що ускладнює причинні висновки.
Огляд Lodi та співавторів (2022) охопив 34 роботи та описав можливі позитивні зміни шкільного клімату, дисципліни й стосунків, але наголосив на обмеженнях доказів. Різнорідність втручань означає, що результати цілої відновної програми не можна приписувати саме медіації однолітків.
Що додають контрольовані дослідження
У рандомізованому дослідженні Augustine та співавторів (2018) комплексну відновну програму оцінювали в школах Піттсбурга. Виявлено поліпшення деяких оцінок шкільного клімату та зниження відсторонень від занять порівняно з контрольними школами. Водночас не встановлено поліпшення академічних результатів; для окремих середніх класів вони погіршилися, а кількість арештів учнів не зменшилася. Це оцінка комплексної програми, а не ізольованої техніки шкільного медіатора.
Отже, найбільш обґрунтовано розглядати шкільну медіацію як потенційно корисний добровільний інструмент для частини безпечних конфліктів. Твердження про гарантоване усунення булінгу, лікувальний вплив або повне відновлення стосунків виходять за межі наявних даних. Окремо загальну доказову базу процесу розглянуто в статті «Ефективність медіації».
Як організувати службу порозуміння в школі
Першим рішенням є визначення мети: яких саме безпечних взаємних конфліктів стосується служба, хто координує звернення та які випадки передаються дорослим фахівцям або відповідальним органам. Учнів і батьків інформують про добровільність; паралельно пояснюють, як повідомити про насильство без звернення до шкільних медіаторів.
Другим кроком стає підготовка дорослого координатора, визначення правил добору й навчання учнів-медіаторів, регулярна супервізія та організація доступного простору для зустрічей. Добір не повинен створювати привілейовану групу «обраних», які отримують владу над однокласниками. Потрібні прозорі критерії, захист особистої інформації та рівна можливість користуватися підтримкою.
Третій компонент — процедура передачі випадків. Учень-медіатор має знати, кому і як передати інформацію про страх, погрози, можливе насильство або власне виснаження. Координатор відстежує, чи не перетворюється служба порозуміння на неофіційний механізм дисциплінарного контролю.
Четвертий компонент — оцінювання якості. Корисно обліковувати кількість добровільних звернень, частку випадків, які після первинної оцінки передано іншим службам, зрозумілість процедури для дітей, повідомлення про відчуття безпеки, виконання домовленостей та повторні скарги. Таке оцінювання має захищати приватність учасників і передбачати можливість повідомити про проблему без участі в медіації.
Український досвід таких ініціатив описаний ЮНІСЕФ у матеріалі про учнівські служби порозуміння. Для впровадження доцільно поєднувати навчальні матеріали з актуальними нормативними вимогами, фаховою супервізією й місцевою оцінкою результатів.
Поширені запитання
Чи може дитина бути шкільним медіатором?
Так, у межах спеціально організованої програми медіації однолітків після відповідного навчання та під наглядом дорослого координатора. Водночас учнівська роль не дорівнює статусу професійного медіатора за Законом України «Про медіацію». Діти працюють лише з тими випадками, які відповідають їхній підготовці й критеріям безпеки.
Чи повинні батьки бути на кожній зустрічі?
Склад учасників залежить від віку дитини, предмета спору, правових вимог та її потреб у підтримці. Батьків поінформовують і залучають у належній ролі; спосіб участі визначають для конкретного випадку. Важливо водночас забезпечити права законних представників і можливість дитини висловлювати власну позицію.
Чи можна відмовитися від медіації?
Так. Добровільність означає право не починати або припинити медіацію. Відмова сама собою не є доказом провини й не створює підстав для примусу до примирення. Потреба школи виконати окремі обов'язки щодо безпеки чи розгляду скарги при цьому зберігається.
Чи можна вирішувати булінг за допомогою медіації?
За повідомлення про можливе цькування або інше насильство школа застосовує чинні правила захисту дитини та реагування. Спільна медіаційна зустріч не є автоматично придатною процедурою для ситуації переслідування й нерівності влади. Питання будь-яких подальших відновних заходів оцінюють окремо з урахуванням безпеки, добровільності та законних обов'язків.
Чи обов'язково сторони мають помиритися?
Медіація створює можливість з'ясувати інтереси та домовитися про подальші дії. Сторони можуть досягти часткової угоди, завершити процес без домовленості або погодити лише мінімальні правила безпечного співіснування. Відновлення дружби чи взаємної симпатії не є юридичною або психологічною вимогою успішного процесу.
Пов’язані статті
Джерела
Augustine, C. H., Engberg, J., Grimm, G. E., Lee, E., Wang, E. L., Christianson, K., & Joseph, A. A. (2018). Can Restorative Practices Improve School Climate and Curb Suspensions? RAND Corporation. Повний опис дослідження в ERIC.
Burrell, N. A., Zirbel, C. S., & Allen, M. (2003). Evaluating peer mediation outcomes in educational settings: A meta-analytic review. Conflict Resolution Quarterly, 21(1), 7–26. https://doi.org/10.1002/crq.46.
Lodi, E., Perrella, L., Lepri, G. L., Scarpa, M. L., & Patrizi, P. (2022). Use of Restorative Justice and Restorative Practices at School: A Systematic Literature Review. International Journal of Environmental Research and Public Health, 19(1), 96. https://doi.org/10.3390/ijerph19010096.
Weber, C., & Vereenooghe, L. (2020). Reducing conflicts in school environments using restorative practices: A systematic review. International Journal of Educational Research Open, 1, 100009. https://doi.org/10.1016/j.ijedro.2020.100009.
Андрєєнкова, В. Л., Левченко, К. Б., Матвійчук, М. М., Дацко, О. В. (2020). Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе: базові навички медіації однолітків. Навчально-методичний посібник. МОН України, ЮНІСЕФ, «Ла Страда-Україна». Матеріал ЮНІСЕФ.
Міністерство освіти і науки України. (2026). Наказ від 18.06.2026 № 961 «Про внесення змін до Порядку реагування на випадки булінгу (цькування) та Порядку застосування заходів виховного впливу». Офіційний текст.
Україна. Верховна Рада. (2001). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III. Чинний текст.
Україна. Верховна Рада. (2017). Закон України «Про освіту» № 2145-VIII. Чинний текст.
Україна. Верховна Рада. (2021). Закон України «Про медіацію» № 1875-IX. Чинний текст.
ЮНІСЕФ. (2019). Навички з медіації допомагають примиренню серед українських учнів. Польовий опис програми.
ЮНІСЕФ. (2024). Як підлітки допомагають школярам розв’язувати конфлікти мирним шляхом. Опис служби порозуміння.