Медіатор: хто це, його роль, підготовка та нейтральність
Оновлено: 1 день тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2023 року · Оновлено: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Медіатор — це спеціально підготовлена нейтральна, незалежна й неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію. Він організовує добровільну процедуру врегулювання спору, допомагає учасникам зрозуміти предмет розбіжностей, почути позиції одне одного, дослідити можливі рішення й самостійно вирішити, чи укладати домовленість. Таке визначення й основні принципи містить Закон України «Про медіацію».
Медіатор відповідає за якість та етичність процедури, а сторони — за зміст власних рішень. Для цієї роботи потрібні спеціальна підготовка, комунікативні навички, знання професійних і правових меж, уміння виявляти можливий тиск і готовність припинити процес, якщо добровільна та безпечна участь стає неможливою.
Хто такий медіатор і яке його місце у врегулюванні спорів
Коли люди сперечаються, обговорення може зосереджуватися на вимогах, взаємних звинуваченнях або різному розумінні тих самих подій. Медіатор допомагає побудувати послідовну розмову, у якій стає зрозуміло, які питання потребують вирішення, яких відомостей бракує, що кожна сторона вважає важливим і які варіанти вона готова розглянути. Він може впорядкувати обговорення навіть тоді, коли стосунки напружені й безпосередні переговори зайшли в глухий кут.
Медіація — це передбачена українським законодавством позасудова процедура запобігання конфлікту або врегулювання спору. Її можна проводити також у зв’язку з уже відкритими провадженнями у випадках, передбачених законом. Основою залишається добровільна згода сторін, їхнє право самостійно ухвалювати рішення та рівність прав під час процедури. Статті 1, 4 та 8 Закону України «Про медіацію» встановлюють відповідні засади.
Слово «посередник» має ширше значення: так можуть називати будь-яку особу, що передає пропозиції або сприяє контакту між учасниками. Медіатор у правовому значенні має спеціальну підготовку та дотримується визначених принципів. Його функції відрізняються від функцій представника, який веде переговори в інтересах одного клієнта.
Що робить медіатор до першої спільної зустрічі
Робота медіатора починається з підготовки. Він з’ясовує, хто має брати участь, які питання сторони хочуть розглянути, чи володіють вони необхідними відомостями, чи готові добровільно обговорювати предмет спору та чи можуть можливі рішення порушити права людей, які не беруть участі в процедурі.
Підготовка може включати індивідуальні розмови, спільні організаційні зустрічі, збирання необхідних документів і погодження правил обміну інформацією. Такі заходи передбачені статтею 16 Закону України «Про медіацію». Окрема розмова на підготовчому етапі дозволяє пояснити можливості медіації та обговорити сумніви щодо безпеки без тиску присутньої іншої сторони.
Медіатор повинен оцінити реальність добровільної участі. Формальна згода не завжди означає, що людина може вільно відмовитися: на рішення можуть впливати погрози, економічна залежність, підлеглість або страх несприятливих наслідків. Підготовка потрібна також для встановлення професійних меж: чи доречна саме медіація, чи спочатку потрібна правова допомога, захист від насильства, медична допомога або інша процедура.
Основні обов’язки медіатора під час медіації
Пояснення процедури і правил
Медіатор повідомляє учасникам, як відбуватиметься обговорення, які є права й обов’язки, що означають конфіденційність та добровільність, як оплачуються послуги, за яких умов можна провести окремі зустрічі або завершити процес. Він також інформує про можливість отримання консультацій від відповідних фахівців. Такі обов’язки прямо передбачені статтею 12 Закону.
Зрозумілі правила дають змогу учасникам оцінити процедуру та усвідомлено вирішити, чи продовжувати її. Правила можуть передбачати черговість висловлювань, відсутність погроз і принижень, право на перерву, порядок представлення документів та спосіб фіксування домовленостей.
Організація конструктивної розмови
Медіатор допомагає сторонам сформулювати порядок денний, розмежувати фактичні твердження й оцінки, уточнити значення слів та перевірити правильність взаємного розуміння. Для цього можуть використовуватися відкриті запитання, переформулювання, підсумовування, уточнення й паузи. Психологічні механізми цих прийомів докладніше пояснені у статті про активне слухання.
Медіатор не встановлює приховані мотиви людей за жестами, мімікою чи інтонацією. Якщо йому здається, що певне питання викликає напруження або учасники по-різному зрозуміли сказане, він уточнює це словами. Комунікативні техніки є засобами підтримки обговорення, а їхня дієвість залежить від ситуації та готовності сторін.
Розрізнення позицій та інтересів
Позиція виражає певну вимогу: наприклад, «відшкодувати всі витрати». Інтерес пояснює, що робить цю вимогу значущою: передбачуваність бюджету, відчуття справедливого розподілу відповідальності, виконання попередньої обіцянки. Медіатор може допомогти учасникам точніше описати власні інтереси, зберігаючи за ними право наполягати на початковій позиції.
З’ясування інтересів іноді відкриває додаткові варіанти рішення. Однак жоден прийом не гарантує їх появи. Частина спорів стосується справді несумісних вимог або обмежених ресурсів. Завдання медіатора — організувати осмислене обговорення доступних можливостей, а не переконувати учасників погоджуватися будь-якою ціною.
Сприяння добровільному рішенню
Медіатор може допомогти сформулювати можливі варіанти й уточнити практичні наслідки обраної сторонами домовленості, але не визначає її зміст замість них. Стаття 7 Закону України «Про медіацію» прямо забороняє медіатору надавати консультації та рекомендації щодо ухвалення рішення по суті спору або самому ухвалювати таке рішення.
Результатом може бути повна домовленість, часткове узгодження окремих питань чи завершення процедури без угоди. Відмова від угоди є допустимим результатом самовизначення сторін. Успішність професійних дій медіатора не вимірюється лише кількістю підписаних документів.
Чого медіатор не має права робити
Медіатор не встановлює винуватість сторін, не накладає санкції, не ухвалює обов’язкового рішення, як суддя чи арбітр. Він не представляє інтереси одного з учасників у тому самому конфлікті й не може поєднувати функцію медіатора з функцією іншого учасника медіації. Закон також забороняє йому виступати представником або захисником будь-якої сторони в судовому, арбітражному та визначених законом інших провадженнях щодо спору, в якому він є чи був медіатором. Ці обмеження визначено статтею 7 Закону.
Медіатор не проводить психологічне лікування в межах медіації, не ставить медичних чи психіатричних діагнозів і не зобов’язує учасників відновлювати стосунки або прощати одне одному завдану шкоду. Якщо медіатор має диплом психолога чи юриста, це розширює його фаховий досвід, але під час проведення конкретної медіації він повинен зберігати чіткість власної ролі.
Професійний медіатор також не обіцяє, що правильне слухання, доброзичливий тон або інша техніка гарантовано змінить поведінку іншої людини. Науковий огляд Wall і Dunne (2012) показує, що дослідження медіації описують різні стратегії та результати, але для багатьох окремих прийомів бракує надійних порівняльних випробувань.
Нейтральність, незалежність і неупередженість
В українському законодавстві всі три вимоги є обов’язковими для медіатора. Вони пов’язані, проте висвітлюють різні сторони його поведінки. Нейтральність стосується ставлення до сторін і до їхнього права обрати власний результат. Незалежність означає свободу професійного ведення процедури від стороннього впливу. Неупередженість проявляється у відсутності переваг, які медіатор надає комусь через особисті зв’язки, симпатії, статус або зацікавленість.
Ці принципи потрібно реалізовувати діями. Медіатор пояснює однакові правила участі, не відводить одній людині привілейовану роль, не просуває власне рішення, розкриває можливі конфлікти інтересів і перевіряє, чи справді кожна сторона може висловлюватися й заперечувати. Юридична основа викладена у статтях 7–8, 12 Закону України «Про медіацію».
Нейтральність і нерівність можливостей
Уявімо трудовий спір між керівником і працівницею. Обоє отримали однакову кількість хвилин на висловлювання, але працівниця побоюється втрати роботи та не наважується говорити про важливі обставини. Формальна симетрія процедури ще не означає реальної свободи участі. Медіатор повинен зважати на вплив підлеглості й оцінити, чи можна забезпечити добровільність і достатню безпеку. Іноді це потребує зміни формату, можливості незалежної консультації або припинення медіації.
На цю складність звертала увагу Linda Mulcahy (2001): формальні заяви про нейтральність можуть приховувати нерівність сторін. Етнографічне дослідження Debbie De Girolamo (2019) також описує багатошарову роль медіатора й напруження між проголошеною нейтральністю та сприйняттям процедурної справедливості. Ці роботи дозволяють краще зрозуміти проблему, хоча їхній дизайн не доводить універсальної переваги конкретного стилю роботи.
Як учасники оцінюють неупередженість
У дослідженні Keri Szejda й Amy S. Ebesu Hubbard (2019) вивчали сприйняття нейтральності, симетричності та прозорості поведінки медіатора в 35 реальних сесіях у громадських центрах медіації. Учасники, які вище оцінювали симетричність ставлення та прозорість дій, частіше повідомляли про нейтральність медіатора. Сприйняття нейтральності й симетричності також було пов’язане із задоволеністю процедурою.
З огляду на невелику вибірку та спостережувальний характер дослідження йдеться про зв’язки між оцінками, а не доведений причинний ефект. Важливий практичний висновок полягає в тому, що медіатор повинен пояснювати свої дії та перевіряти, як учасники розуміють правила, замість покладатися лише на власну переконаність у неупередженості.
Конфлікт інтересів і обов’язок його розкривати
Конфлікт інтересів можливий, коли медіатор має фінансові, ділові, сімейні чи інші стосунки з учасником або особисто зацікавлений у результаті. Значення мають також зв’язки, які можуть викликати обґрунтований сумнів у його незалежності й неупередженості. Наприклад, замовлення послуг і їхня оплата однією компанією потребують прозорих домовленостей щодо автономії медіатора та рівності сторін.
За статтею 12 Закону України «Про медіацію» медіатор зобов’язаний повідомляти про такі обставини до початку та під час процедури. Продовжити роботу після розкриття відповідних обставин він може лише за письмовою згодою всіх сторін і за власним переконанням, що здатний зберегти нейтральність, незалежність та неупередженість. Якщо особисті інтереси суперечать професійним обов’язкам і це може вплинути на його роботу, медіатор повинен припинити проведення медіації.
Етична поведінка включає також пояснення вартості послуг, правил конфіденційності, наявної спеціалізації та можливості припинити процес. Прозорість дозволяє людям оцінити професійну роль медіатора ще до передачі йому чутливої інформації.
Яка підготовка потрібна медіатору в Україні
Вимоги до базової підготовки
Статті 9–10 Закону України «Про медіацію» передбачають, що медіатором може бути фізична особа, яка пройшла базову підготовку в Україні або за кордоном. Базова програма має тривати щонайменше 90 годин, зокрема містити щонайменше 45 годин практичного навчання. Підготовку здійснюють суб’єкти освітньої діяльності; вона включає теорію та відпрацювання навичок.
Після проходження підготовки й підтвердження компетентностей видається сертифікат. У ньому зазначаються відомості про слухача, заклад або інший суб’єкт освітньої діяльності, назву курсу, кількість загальних і практичних годин, дати та номер документа. До сертифіката додається перелік компонентів програми й набутих компетентностей.
Закон містить перехідне правило для тих, хто пройшов навчання до набрання ним чинності: визнається підготовка базових навичок медіації обсягом не менше 48 годин за наявності відповідного сертифіката. Тому під час перевірки кваліфікації потрібно враховувати дату й правовий режим здобуття підготовки.
Чи повинен медіатор бути психологом або юристом
Загального правила, за яким кожен медіатор має обов’язково закінчити факультет психології чи права, Закон «Про медіацію» не встановлює. Він допускає різну базову освіту за умови належної підготовки та відповідності іншим законним вимогам. Сторони, установи й об’єднання медіаторів можуть встановлювати додаткові вимоги до залучених ними медіаторів, зокрема щодо освіти, спеціалізації, віку та досвіду.
Психологічна підготовка може бути корисною для розуміння комунікації, емоцій та групової динаміки. Юридична — для орієнтації в правовому контексті. Проте відповідальність медіатора у конкретній процедурі визначається саме його медіаційною роллю. Правові наслідки проєкту домовленості сторони можуть окремо перевірити за допомогою адвоката чи іншого компетентного фахівця.
Спеціалізація і професійний розвиток
Після базового курсу медіатор може проходити спеціалізоване навчання. Сімейні, трудові, шкільні й громадські спори мають різний склад учасників, правовий контекст та ризики. Під час роботи з дітьми потрібне знання прав дитини й меж її участі; у трудовому спорі — розуміння підлеглості та організаційної залежності; у спорах із можливим примусом — компетентність щодо ризиків безпеки.
Стаття 12 Закону зобов’язує медіатора підвищувати професійний рівень. Додаткова підготовка, практика під професійним наглядом і колегіальне обговорення складних етичних ситуацій є змістовними способами вдосконалення роботи. Наявність одного сертифіката не дає підстав вважати фахівця компетентним у будь-якому виді спору.
Професійна етика та реєстри медіаторів
Об’єднання медіаторів розробляють власні кодекси професійної етики або визнають наявні; закон вимагає від медіатора дотримання відповідних норм. Статті 13–14 Закону України «Про медіацію» також передбачають відкриті реєстри, які ведуть об’єднання медіаторів та суб’єкти, що забезпечують проведення медіації. Організації, які готують медіаторів, ведуть реєстри випускників.
В Україні існують різні реєстри. Належність до певного професійного об’єднання або перебування у його реєстрі не тотожні універсальній державній ліцензії на медіацію. Під час вибору медіатора варто перевіряти насамперед законні підстави його професійної діяльності, програму підготовки, практичну компетентність та правила відповідальності.
Ставлення медіатора до етики проявляється у готовності прямо відповідати на запитання про професійні межі, конфлікт інтересів, поводження з документами й обставини, за яких він відмовиться проводити процедуру.
Конфіденційність: обов’язок та винятки
Медіатор повинен пояснити учасникам умови конфіденційності до обговорення чутливих фактів. Це стосується усної інформації, документів, повідомлень, можливого аудіозапису та порядку використання відомостей з окремих зустрічей. Закон встановлює обов’язок зберігати конфіденційність, спеціальні гарантії й передбачені ним винятки; див. статтю 6 Закону України «Про медіацію».
Заява про абсолютну таємницю за будь-яких обставин є неточною. До початку процедури варто з’ясувати, які саме правила діють для конкретного формату, хто отримає доступ до матеріалів, чи можна передавати інформацію іншій стороні та як учасники контролюватимуть власні відомості.
Якщо медіація проводиться дистанційно, потрібно врахувати приватність місця перебування, доступ інших людей до пристроїв, захист електронних документів та порядок отримання згоди на використання засобів зв’язку. Відеозустріч сама собою не забезпечує конфіденційності.
Коли медіація може бути небезпечною або недоречною
Добровільність потребує реальної можливості відмовитися, взяти перерву або завершити участь без покарання. Особливої уваги потребують ситуації, пов’язані з погрозами, переслідуванням, психологічним чи фізичним насильством, контролем грошей, житла або пересування, а також залежністю учасника від людини, з якою він має вести переговори.
За наявності таких обставин медіатор оцінює придатність процедури та може відмовитися від її проведення чи припинити її. Пріоритетом є безпека та захист прав. Іноді доречнішим маршрутом стають незалежна правнича допомога, захисні заходи або звернення до компетентних служб. На постраждалу людину не покладається відповідальність за припинення насильства через нібито недостатньо правильне спілкування.
Медіація також потребує особливої уваги, якщо спір впливає на права третіх осіб, які не беруть участі в процедурі. Закон передбачає обмеження для таких ситуацій. Загальні механізми суперечностей розглядаються окремо у статті «Конфлікт: що це, види, чому виникає та як діяти конструктивно», а робочі контексти — в матеріалі «Конфлікти на роботі».
Приклад: як медіатор веде спір між партнерами
Два партнери невеликої справи розходяться в оцінці витрат. Перший хоче негайного повернення частини грошей, другий вважає, що вони були витрачені на спільну діяльність. Медіатор до зустрічі пояснює процедуру, перевіряє добровільність участі, погоджує правила передачі документів та уточнює, чи є ризик тиску.
На зустрічі він допомагає відокремити підтверджені витрати від спірних сум, сформулювати конкретні питання та послідовно вислухати учасників. Замість власного висновку про те, хто має рацію, він перевіряє, як кожен розуміє аргументи іншого, і запрошує розглянути кілька допустимих варіантів.
Якщо сторони узгоджують порядок розрахунків, вони самостійно визначають його зміст. Якщо згоди немає, медіатор може підсумувати питання, що залишилися відкритими, та коректно завершити процедуру. Він не має права нав’язати свій варіант. Приклад ілюструє професійну роль, але не є доказом гарантованої ефективності медіації.
Медіатор, адвокат, психолог, суддя і фасилітатор: у чому відмінність
Адвокат може представляти й захищати інтереси клієнта. Суддя розглядає спір у межах судочинства та ухвалює рішення. Психолог здійснює професійну психологічну діяльність у межах власної компетенції, а психотерапевтична робота має окремі цілі та стандарти. Медіатор підтримує процес добровільного врегулювання й зберігає незалежність від інтересів окремої сторони.
Фасилітатор організовує групову взаємодію, наприклад обговорення спільного проєкту чи громадських рішень. Його комунікативні навички частково перетинаються з навичками медіатора, проте формальна медіація має специфічні правові та етичні вимоги. Особливості громадського формату висвітлено у статті про фасилітований діалог у громаді.
Одна людина може здобути кілька кваліфікацій, але на конкретній зустрічі має чітко визначити, в якій саме ролі діє. Це захищає учасників від плутанини щодо конфіденційності, обов’язків і права ухвалювати рішення.
Що наука знає про нейтральність і роботу медіатора
Наукова база медіації містить описи реальної практики, якісні спостереження, опитування сторін, огляди і дослідження окремих втручань. У огляді James A. Wall і Timothy C. Dunne (2012) підкреслено, що вид конфлікту, країна, культура та організаційні умови впливають на процес, а досліджень, які безпосередньо зіставляють ефективність конкретних стратегій медіатора, недостатньо.
De Girolamo (2019) на етнографічних матеріалах розглянула складну взаємодію ролі медіатора і процедурної справедливості. Mulcahy (2001) показала необхідність критично оцінювати те, як проголошена нейтральність співвідноситься з фактичною нерівністю сторін. Szejda й Ebesu Hubbard (2019) виявили зв’язок між сприйняттям симетричного ставлення, прозорості та нейтральності, але їхня вибірка з 35 сесій обмежує узагальнення.
Отже, найбільш обґрунтованою професійною позицією є уважність до умов конкретного спору, прозорість процедурних рішень, повага до автономії й систематична оцінка ризиків. Жодна окрема комунікативна техніка не забезпечує домовленості в усіх ситуаціях, а оцінка результатів залежить від завдань і характеристик конкретної медіації.
Поширені запитання
Чи може медіатор пропонувати сторонам готове рішення?
За українським законом медіатор не повинен давати поради щодо рішення по суті спору та ухвалювати його замість сторін. Він може організувати обговорення варіантів і пояснити процедуру, а рішення мають залишатися самостійними.
Чи може одна зі сторін відмовитися від медіації?
Так. Добровільність і можливість припинення участі закріплено Законом України «Про медіацію». Для продовження процедури потрібна згода сторін, а медіатор також має право припинити участь за визначених законом обставин.
Чи потрібний медіатору диплом психолога?
Закон вимагає базової підготовки медіатора і встановлює її мінімальний обсяг. Загальної вимоги мати саме психологічний диплом немає, хоча організації або сторони можуть встановлювати додаткові критерії для обраного фахівця.
Як перевірити компетентність медіатора?
Уточніть програму підготовки, кількість практичних годин, дані сертифіката, досвід у подібних спорах, правила етики, порядок повідомлення про конфлікт інтересів, умови конфіденційності та підхід до ризиків. Здатність відкрито пояснити межі своєї компетенції є важливою ознакою професіоналізму.
Чи гарантує медіатор примирення або угоду?
Ні. Учасники можуть досягти угоди, погодити лише окремі питання або завершити процедуру без домовленості. Медіатор забезпечує професійне ведення процесу й не керує волею сторін.
Підсумок
Медіатор — спеціально підготовлений учасник добровільної процедури врегулювання спорів, який організовує розмову, підтримує самостійність сторін і дотримується нейтральності, незалежності, неупередженості та конфіденційності. Його підготовка в Україні визначена законом, а професійна компетентність проявляється в чіткості правил, етичній поведінці, здатності розпізнавати дисбаланс можливостей та поважати право учасників як домовитися, так і відмовитися від угоди.
Пов’язані статті
Джерела
De Girolamo, D. (2019). The Mediation Process: Challenges to Neutrality and the Delivery of Procedural Justice. Oxford Journal of Legal Studies, 39(4), 834–855. https://doi.org/10.1093/ojls/gqz011
Mulcahy, L. (2001). The Possibilities and Desirability of Mediator Neutrality: Towards an Ethic of Partiality? Social & Legal Studies, 10(4), 505–527. https://doi.org/10.1177/a020411
Szejda, K., & Ebesu Hubbard, A. S. (2019). Neutrality and satisfaction in the mediation session: Party and mediator perspectives. International Journal of Conflict Management, 30(3), 329–348. https://doi.org/10.1108/IJCMA-04-2018-0054
Wall, J. A., & Dunne, T. C. (2012). Mediation Research: A Current Review. Negotiation Journal, 28(2), 217–244. https://doi.org/10.1111/j.1571-9979.2012.00336.x
Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про медіацію» від 16 листопада 2021 року № 1875-IX (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20