Конфіденційність у медіації: що захищає закон і які є винятки
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Конфіденційність у медіації — встановлений українським законом обов’язок зберігати відомості, отримані під час підготовки та проведення процедури врегулювання спору. Вона охоплює навіть саму пропозицію взяти участь у медіації, пояснення сторін, їхні варіанти домовленості й зміст підсумкової угоди. Основні правила закріплено у статті 6 Закону України «Про медіацію». Закон передбачає винятки: розкриття на підставі іншого закону, письмову домовленість усіх сторін про інший режим конфіденційності та обмежене розкриття медіатором інформації для захисту своїх прав у спорі про виконання договору про медіацію. Окремо захищена інформація, передана медіатору однією стороною під час особистої зустрічі.
Цей матеріал пояснює, які саме відомості охороняються, на кого поширюється заборона розголошення, як працюють винятки, що відбувається із документами та судовими доказами і які правила варто погодити ще до першої зустрічі. Правові положення перевірено станом на 15 жовтня 2026 року.
Що означає конфіденційність медіації в Україні
За статтею 1 Закону «Про медіацію» медіація є добровільною, конфіденційною і структурованою позасудовою процедурою, у якій сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти спору або врегулювати його шляхом переговорів. Тому конфіденційність є частиною правової конструкції медіації, а не лише побажанням учасників або правилом ввічливості.
Мета цього режиму полягає у створенні умов, за яких люди можуть обговорювати потреби, ризики, можливі поступки та умови домовленості, розуміючи, що повідомлене під час процедури підлягає спеціальному захисту. Водночас обсяг юридичного захисту потрібно визначати за чинним українським правом, а практичні заходи безпеки — за договором, правилами процедури та конкретною ситуацією.
Важливо розрізняти три рівні. Закон встановлює загальний обов’язок зберігати конфіденційність. Домовленість сторін і медіатора деталізує спосіб виконання цього обов’язку, зокрема порядок роботи з файлами й записами. Професійна етика визначає належну поведінку медіатора, яка може бути вимогливішою до обережності та прозорості, ніж мінімальні законодавчі приписи. Ці рівні взаємодіють, але кожен має власне джерело та наслідки порушення.
Яку інформацію захищає стаття 6 Закону «Про медіацію»
Закон використовує широке формулювання: конфіденційною є вся інформація, яка стала відома під час підготовки та проведення медіації. Перелік у частині першій статті 6 є прикладовим, тому охорона не обмежується словами, вимовленими за спільним столом.
Підготовка до процедури
Правовий захист охоплює відомості про пропозицію взяти участь у медіації, готовність або неготовність сторін, їхні попередні пояснення, підготовчі зустрічі та відомості, зібрані для оцінювання можливості проведення процедури. Стаття 16 прямо передбачає, що підготовка може містити окремі чи спільні зустрічі, збирання та обмін інформацією і документами.
Наприклад, саме звернення роботодавця до медіатора або повідомлення працівника про готовність обговорити спір не стає відкритою інформацією лише тому, що спільна сесія ще не відбулася. Охорона підготовчого етапу особливо важлива, коли сторони спершу з’ясовують, чи безпечно і доцільно розпочинати переговори.
Заяви, пропозиції, документи та особисті відомості
Під захист потрапляють пояснення фактів і обставин спору, оцінки подій, емоційні висловлювання, фінансові умови, запропоновані варіанти розв’язання, чернетки домовленостей і повідомлення, обмін якими відбувається в межах медіації. До них можуть належати відомості про стан здоров’я, сімейне життя, дітей, трудові відносини й комерційні інтереси, якщо вони стали відомі у зв’язку з підготовкою або проведенням процедури.
Поняття конфіденційності медіації слід відрізняти від інших правових режимів. Наприклад, персональні дані додатково регулює Закон України «Про захист персональних даних». Правомірність збирання, зберігання, передання чи видалення таких даних оцінюють за відповідними правилами, а не лише за домовленістю учасників медіації.
Зміст угоди за результатами медіації
Закон прямо відносить до конфіденційної інформації й зміст підсумкової угоди. Це важливе положення: завершення зустрічей саме собою не робить погоджені умови публічними. За статтями 20–21 Закону договір про проведення процедури і угода за її результатами виконують різні функції. Перший визначає порядок послуги, зокрема умови конфіденційності; друга фіксує досягнуті сторонами зобов’язання.
Якщо для виконання, оформлення або судового захисту прав необхідно передати певні положення угоди третій особі, доречно заздалегідь погодити законний обсяг такого передання. Сторони також можуть передбачити окремий документ для зовнішнього використання, у якому містяться лише потрібні відомості. Саме так можна поєднати приватність переговорів із практичною можливістю виконати домовленість.
Хто зобов’язаний зберігати інформацію
Заборона розголошення за частиною першою статті 6 стосується медіатора, інших учасників медіації та суб’єкта, що забезпечує її проведення. Законодавче визначення учасників у статті 1 охоплює сторони, їхніх представників, законних представників, захисників, перекладачів, експертів та інших осіб, залучених за домовленістю сторін.
Отже, обов’язок стосується обох сторін, навіть якщо одна з них вважає отриману пропозицію невигідною або хоче використати сказане пізніше у публічній суперечці. Перекладач чи експерт, допущений до зустрічі, також бере участь у процедурі за умовами закону. Організація, яка забезпечує її проведення, повинна враховувати конфіденційність при роботі з реєстрацією, календарями, листуванням та файлами.
Для юриста, психолога, консультанта чи іншого фахівця додатково можуть діяти власні правила професійної таємниці й захисту даних. Наявність кількох правових режимів потребує перевірки повноважень і обов’язків кожного фахівця окремо. Не варто припускати, що всі присутні автоматично отримують однакові процесуальні гарантії.
Які винятки з конфіденційності передбачає закон
Стаття 6 містить кілька різних правових механізмів. Їх необхідно розглядати окремо: умова про інший закон, письмове рішення всіх сторін, згода на передання інформації між сторонами та спеціальний захист медіатора у договірному спорі.
Коли інший закон дозволяє або вимагає розкриття
Частина перша статті 6 передбачає виняток словами «якщо інше не встановлено законом». Отже, питання про допустимість або обов’язковість повідомлення певних даних потрібно перевіряти за конкретною законодавчою нормою, видом інформації, статусом особи й обставинами. Сам факт конфлікту, подання позову, вимога іншої сторони чи зацікавленість установи не означають автоматичного дозволу оприлюднювати всю медіацію.
Якщо виникає повідомлення про загрозу життю, насильство щодо дитини або іншу небезпечну ситуацію, пріоритетом стає реальна безпека людини. Однак загальне посилання на безпеку не замінює перевірки спеціального закону: хто саме має право або обов’язок повідомити відомості, кому, за яких умов та в якому мінімально необхідному обсязі. Медіатор повинен знати межі своєї компетенції та за потреби звернутися до компетентних служб або по спеціалізовану правову консультацію.
Практичний висновок: до початку процедури медіатор пояснює передбачувані законодавчі обмеження, а при виникненні конкретної підстави для розкриття оцінює саме її. Перелік винятків у професійному кодексі іншої держави не можна автоматично переносити до українського права.
Коли всі сторони письмово домовилися про інший режим
Інший прямо названий у частині першій статті 6 механізм — письмова домовленість усіх сторін медіації. Ключовими є обидві вимоги: участь усіх сторін та письмова форма. Усне схвалення одного учасника або мовчання інших саме по собі не відповідає цій законодавчій формулі.
Сторони можуть, наприклад, погодити спільне повідомлення для працівників організації, описати загальні результати медіації без персональних деталей або дозволити передати певні умови угоди бухгалтерії для виконання. Корисно точно назвати адресата, зміст дозволеного повідомлення, мету, спосіб передання та строк дії дозволу. Широка формула «сторони можуть розголошувати інформацію» створює зайві ризики для всіх учасників.
Письмова згода на конкретне розкриття не скасовує інших застосовних вимог — наприклад, щодо персональних даних третіх осіб або охоронюваної законом професійної таємниці. Тому дозвіл слід формулювати за предметом і перевіряти за правовими підставами передання.
Коли сторона подала вимогу до медіатора
Частина четверта статті 6 встановлює вузький спеціальний випадок. Якщо сторона пред’явила медіатору вимоги через невиконання або неналежне виконання умов договору про проведення медіації, медіатор звільняється від обов’язку зберігати конфіденційність у межах, необхідних для захисту власних прав та інтересів.
Наприклад, якщо сторони оскаржують оплату чи стверджують, що медіатор порушив домовлений порядок роботи, може виникнути потреба підтвердити певні дії або умови договору. Закон дозволяє розкрити тільки потрібну для захисту частину інформації. Він водночас зобов’язує суд, інші органи та посадових осіб, які розглядають таку вимогу або дізналися про неї, вжити заходів проти доступу сторонніх осіб до конфіденційних відомостей та їх розголошення.
Ця ситуація відрізняється від звичайного спору сторін між собою: спеціальний виняток пов’язаний саме з вимогами до медіатора щодо договору про проведення медіації. Розширювати його на будь-яку майбутню судову справу учасників було б помилкою.
Чи може медіатор переказати іншій стороні сказане на окремій зустрічі
Згідно з частиною другою статті 6, медіатор може розкрити іншій стороні конфіденційну інформацію, отриману від одного учасника, тільки за згодою того, хто надав ці відомості. Це спеціальне правило внутрішньої конфіденційності процедури. Його не слід ототожнювати з письмовою домовленістю всіх сторін про ширше зовнішнє розголошення.
Уявімо, що під час окремої зустрічі працівник повідомив медіатору суму, на яку готовий погодитися, але попросив поки що не озвучувати її роботодавцю. Медіатор не може самостійно передати цю цифру другій стороні. Він може запитати дозволу переказати конкретну пропозицію або допомогти людині самій сформулювати повідомлення для спільної сесії.
Дослідження окремих зустрічей у медіації описують їхню двоїсту роль. Вони можуть сприяти відкритішому обговоренню чутливих інтересів, але також концентрують інформацію в руках медіатора і потребують ясних правил щодо її використання. Це опис механізмів і професійних ризиків, а не доказ, що окремі зустрічі завжди підвищують ефективність процедури (Bowen, 2013; огляд правових моделей конфіденційності).
Перед окремою розмовою корисно погодити, як фіксуватиметься згода на переказ, чи можна передавати узагальнення без точних цитат і що робити, якщо відомість впливає на можливість медіатора залишатися неупередженим. Навіть технічно бездоганна домовленість про таємницю не усуває ризику нерівності впливу сторін або небезпеки примусу.
Чи можна викликати медіатора до суду як свідка
Частина п’ята статті 6 Закону «Про медіацію» передбачає, що медіатор не може бути допитаний як свідок у справі або провадженні щодо відомостей, які стали йому відомі під час підготовки та проведення медіації. Ця гарантія посилює конфіденційність, адже захищає її не тільки від добровільного розголошення, а й у процесуальному контексті.
Водночас зміст цієї норми потрібно читати буквально: вона стосується медіатора та інформації, отриманої у визначених законом обставинах. Вона сама по собі не проголошує загальної недопустимості будь-якого документа, який існував до медіації, і не встановлює однакового імунітету від допиту для всіх учасників. Судову допустимість конкретних доказів визначають відповідні процесуальні правила з урахуванням інших гарантій. До них належать Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кримінальний процесуальний кодекс України.
Наприклад, якщо договір або лист існував до медіації і сторона отримала його незалежно від цієї процедури, питання про використання документа розв’язують за його походженням і відповідним процесуальним правом. Медіація не перетворює всю попередню історію спору на інформацію, яку неможливо досліджувати. Натомість повідомлення про можливу поступку, спеціально зроблене в межах переговорів, перебуває під захистом правил конфіденційності медіації.
У порівняльному правознавстві конфіденційність обговорень і процесуальний привілей щодо доказування розглядають як пов’язані, але різні конструкції. Їхні межі суттєво залежать від національного законодавства (Tetunic & Firestone, 2020). Для українського спору вирішальними залишаються український закон і норми застосовного судового процесу.
Чи зберігається конфіденційність після завершення медіації
Зміст угоди за результатами медіації прямо належить до охоронюваної законом інформації, а стаття 6 не пов’язує загальне правило із завершенням останньої зустрічі. Отже, завершення або припинення процедури не слід розуміти як автоматичний дозвіл розголошувати відомості.
Особливої уваги потребують подальше виконання зобов’язань, бухгалтерське оформлення платежів, передання відомостей державним органам за законною вимогою, подання документів до суду та звітування юридичної особи. Для кожного випадку потрібно розмежувати обов’язкову інформацію, можливість узгодженого розкриття й відомості, які можна залишити поза переданням.
Учасникам варто прямо визначити в договорі, хто зберігає документи, хто має доступ, коли файли видаляють або архівують відповідно до застосовних правових вимог, як обробляють запити третіх осіб і хто повідомляє іншу сторону про можливе законне розкриття. Усі ці умови повинні узгоджуватися із законом, а не змінювати його без установленої підстави.
Договір про проведення медіації: що варто прописати
Стаття 20 Закону передбачає серед умов договору конфіденційність інформації та наслідки її розголошення учасниками. Це дає змогу зробити загальне правило практично зрозумілим ще до початку змістовних переговорів.
Корисно погодити предмет охоронюваної інформації, коло учасників і порядок їхнього залучення; правила спільних та окремих зустрічей; вимоги до електронної пошти, відеозв’язку, записів і доступу до файлів; законодавчі винятки; порядок отримання письмової згоди усіх сторін на зовнішнє розкриття; мінімальний обсяг потрібного передання; умови зберігання та видалення матеріалів; реагування на випадкове або умисне розголошення.
Таке погодження має відповідати реальному процесу. Якщо сторони користуються спільним сховищем, потрібно пояснити, які документи бачить кожен користувач. Якщо медіатор проводить індивідуальні зустрічі, слід відразу визначити, як запитуватиметься згода на переказ їхнього змісту. Якщо залучено перекладача, експерта чи представника, варто передбачити спосіб ознайомлення цієї особи з правилами конфіденційності.
Окрема практична рекомендація — встановити режим нотаток і аудіо- або відеозапису. Учасникам потрібно знати, чи допускається запис, хто його ініціює, де і скільки часу він зберігатиметься, хто матиме доступ та як застосовуються вимоги щодо персональних даних. Сам факт технічної можливості записати зустріч не є погодженням правомірності такого запису.
Онлайн-медіація, цифрові файли й технічні ризики
Для дистанційної процедури законодавчі принципи конфіденційності залишаються значущими, але виникають додаткові канали можливого розголошення: автоматичні записи зустрічей, хмарні стенограми, сповіщення, пересилання листів, доступ сторонніх до пристрою та небезпечне зберігання документів. Правові гарантії не усувають цих технічних ризиків без належної організації.
Перед зустріччю корисно узгодити використання перевірених каналів зв’язку, персональні запрошення, заборону неузгодженого поширення посилання на сесію, правила запису й автоматичного перетворення мовлення на текст. Якщо платформа застосовує сторонні сервіси обробки даних, необхідно з’ясувати порядок їх використання, умови зберігання та правову підставу обробки відповідних відомостей. Докладніші норми про персональні дані наведено у Законі «Про захист персональних даних».
Учасник, який перебуває в спільному приміщенні з особою, від якої залежить або якої побоюється, може фактично не мати приватності, навіть якщо відеоплатформа технічно захищена. Медіатору важливо перевірити, чи можуть сторони говорити без небажаних слухачів, чи мають можливість завершити розмову і як буде організовано безпечний зв’язок надалі.
Коли конфіденційність не гарантує безпечної медіації
Охорона відомостей допомагає зменшити ризик небажаного розголошення, але сама по собі не усуває тиск, погрози, залежність або нерівність можливостей сторін. У ситуаціях домашнього насильства, переслідування, контролю за спілкуванням чи фінансами спільні переговори можуть збільшити небезпеку для постраждалої людини.
Статті 4, 5 і 8 Закону «Про медіацію» закріплюють добровільність, самовизначення та рівність прав сторін. Якщо людина погоджується на участь через страх перед покаранням, втратою житла, роботи або доступу до дітей, формальна згода потребує особливо уважної оцінки. Перевагу мають безпека, доступ до незалежної правової допомоги та відповідних служб підтримки. Обов’язок припиняти насильство лежить на тому, хто його вчиняє, а не на постраждалій стороні чи її здатності «правильно» домовитися.
Коли є загроза життю або здоров’ю, потрібно діяти відповідно до вимог безпеки та застосовного законодавства; у невідкладній ситуації звертатися до екстрених служб. Якщо медіатор не може забезпечити належні умови добровільної участі та контролю за інформацією, він має оцінити доцільність продовження процедури і можливість її припинення. Докладніше про межі таких процедур — у матеріалі «Конфлікт, примус і насильство: коли спільні переговори небезпечні».
Наукове пояснення: чому приватність пов’язана з довірою
У психологічній літературі конфіденційність розглядають як умову, що може сприяти готовності обговорювати чутливі інтереси, а довіру до медіатора — як чинник участі у процедурі. Емпіричне дослідження сприйняття медіаторів сторонами показало значущість того, як учасники оцінюють поведінку та надійність посередника; воно водночас застерігає від простого перенесення професійних припущень у твердження про причинну ефективність кожної окремої техніки (Poitras, 2009).
Порівняльне правове дослідження розрізняє зовнішню конфіденційність щодо третіх осіб та внутрішню — щодо обміну повідомленнями між учасниками через медіатора (Morek, 2013). Дослідження окремих зустрічей описує можливість більш відвертого повідомлення інформації поряд із ризиками щодо неупередженості й контролю за сказаним (Bowen, 2013). Ці праці пояснюють логіку професійних підходів; вони не встановлюють, що формальна заборона розголошення завжди спричиняє успішне примирення.
Європейська комісія з питань ефективності правосуддя Ради Європи рекомендує чітко визначати межі конфіденційності на всіх етапах, включно із завершенням медіації, та прозоро пояснювати винятки (матеріали CEPEJ щодо медіації). Це професійний орієнтир для організації належної процедури; конкретні українські права, обов’язки й винятки визначаються насамперед законодавством України.
Практичні ситуації: як застосовувати правила
Сторона хоче розповісти знайомим, чому інша не погодилася на пропозицію
Якщо пояснення містить пропозиції, позиції або інші дані, отримані в межах медіації, воно потрапляє в сферу конфіденційності. Публічне обговорення спору саме по собі не дає дозволу переказувати приватні медіаційні переговори. Для погодженого зовнішнього повідомлення варто оформити письмову домовленість усіх сторін із конкретним текстом та колом отримувачів.
Одна сторона просить медіатора передати її умови опоненту
Медіатор може передати іншій стороні інформацію, отриману від першої сторони окремо, за її згодою. Практично корисно уточнити, які саме умови дозволено переказати й чи дозволено називати джерело. Інші чутливі дані залишаються захищеними. Це застосування частини другої статті 6.
Після медіації потрібно підтвердити виконання домовленості
Потрібно з’ясувати, кому й які відомості необхідні: лише сума платежу, дата виконання, підтвердження передачі майна чи повний текст угоди. Сторони можуть погодити мінімально необхідний документ для передання. Якщо спір переходить у суд, застосовуються також відповідні процесуальні норми; конфіденційність медіації не слід тлумачити як автоматичну неможливість юридичного захисту.
Організатор просить медіатора надати протокол усіх розмов
Необхідно відрізняти адміністративну інформацію про послугу від змісту висловлювань і домовленостей сторін. Наявність у роботодавця, школи або іншої організації права оплачувати чи організовувати процедуру сама собою не створює права отримати її конфіденційний зміст. Правомірність конкретного запиту оцінюють за статтею 6, договором та іншими законами, що застосовуються.
Під час медіації виникла інформація про небезпеку
Насамперед необхідно оцінити безпосередню загрозу та можливості захисту людини. Правову підставу повідомлення даних, компетентного адресата й допустимий обсяг розкриття визначають за законом, який регулює відповідні обставини. Не варто обіцяти учасникам ні безумовної таємниці за будь-якої загрози, ні автоматичного оприлюднення всього почутого.
Що запитати медіатора до початку зустрічі
Перед тим як повідомляти чутливі відомості, варто з’ясувати: на кого поширюються правила конфіденційності; як саме захищаються підготовчі зустрічі; чи може медіатор переказати сказане на окремій сесії; що й кому буде дозволено повідомляти після завершення процедури; чи ведуться записи; як зберігаються і видаляються файли; у яких конкретних випадках закон може вимагати або дозволяти розкриття; як реагують на порушення та що відбувається, якщо сторони не досягнуть домовленості.
Якщо відповідь залишається загальною, попросіть пояснити потрібне правило безпосередньо в договорі про проведення медіації. Для складних спорів із судовим провадженням, персональними даними, інтересами дитини або ризиком насильства доцільно отримати незалежну юридичну консультацію. Підготовку учасників процедури розглянуто також у статті «Підготовка до медіації: документи, питання, очікування і безпека».
Підсумок
Українське право захищає широкий масив інформації, отриманої під час підготовки та проведення медіації. Заборона розголошення поширюється на медіатора, сторони, інших учасників та організатора процедури. Для зовнішнього відступу від загального правила потрібна встановлена законом підстава або письмова домовленість усіх сторін; інформацію однієї сторони медіатор передає іншій лише за згодою її джерела. Медіатор має окрему гарантію щодо допиту як свідка та вузький виняток для захисту себе у спорі про договір медіації. Найкраща практична основа захисту — знати ці правила, закріпити процедуру обміну відомостями й подбати про безпеку людей та документів.
Пов’язані статті
Джерела
• Bowen, D. (2013). A Critique of Private Sessions in Family Mediation. SAGE Open. https://doi.org/10.1177/2158244013478950.
• Council of Europe, European Commission for the Efficiency of Justice (CEPEJ). Mediation guidelines and tools. https://www.coe.int/en/web/cepej/mediation-tools.
• Morek, R. (2013). Nihil silentio utilius: confidentiality in mediation and its legal safeguards in the EU Member States. ERA Forum, 14, 421–435. https://doi.org/10.1007/s12027-013-0317-9.
• Poitras, J. (2009). What Makes Parties Trust Mediators? Negotiation Journal, 25(3), 307–325. https://doi.org/10.1111/j.1571-9979.2009.00228.x.
• Tetunic, F., & Firestone, G. (2020). Confidentiality and Privilege for Family and Child Protection Mediation: A Roadmap for Navigating the Innovation, Inconsistency and Confusion. Family Court Review, 58(1), 46–67. https://doi.org/10.1111/fcre.12455.
• Господарський процесуальний кодекс України (1991; чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.
• Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (2010; чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.
• Закон України «Про медіацію» № 1875-IX (2021; чинна редакція), особливо статті 1, 4–6, 15–21. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20.
• Кримінальний процесуальний кодекс України (2012; чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
• Цивільний процесуальний кодекс України (2004; чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.