top of page

Психологічна енкциклопедія

Ефективність медіації: що показують дослідження і від чого залежить результат

1 день тому
Читати 17 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Медіація може підвищувати ймовірність добровільного врегулювання спору, скорочувати окремі судові процедури та поліпшувати оцінку процесу його учасниками. Найпереконливіші результати отримано для певних видів цивільних і комерційних справ, а також для окремих програм сімейної та відновної практики. Водночас ефективність медіації залежить від типу спору, способу відбору учасників, якості процедури, співвідношення сил сторін і того, який саме результат вимірюють. Висновок «медіація працює» має зміст лише разом із відповіддю на запитання: для кого, порівняно з чим, за яких умов і за яким критерієм.

Наукові дані підтримують використання медіації як одного зі способів урегулювання придатних для цього спорів. Вони також виявляють істотні відмінності між програмами та обмеження досліджень. Огляд Міністерства юстиції Канади описав результати порівняльних досліджень цивільної медіації; Grajzl, Cepec і Mörec (2026) проаналізували майже 380 тисяч судових справ; Wall і Dunne (2012) показали, чому знання про ефективність конкретних дій медіатора залишаються обмеженими. Саме зіставлення цих рівнів доказів дає реалістичну відповідь на запит «чи ефективна медіація».

Що означає ефективність медіації

За Законом України «Про медіацію», медіація — позасудова добровільна, конфіденційна й структурована процедура, у якій сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти конфлікту або врегулювати його шляхом переговорів. Її юридичну природу, учасників і загальний порядок докладно пояснює стаття «Медіація: що це, як працює і коли допомагає».

Оцінювання ефективності потребує попередньо визначеного результату. В одному дослідженні головним показником стає підписана угода, в іншому — тривалість судової справи, у третьому — оцінка справедливості або якість взаємодії сторін через кілька років. Такі показники описують різні наслідки й можуть змінюватися незалежно один від одного. Наприклад, підписана домовленість може бути швидкою, але економічно невигідною для однієї зі сторін; відсутність угоди може супроводжуватися цінним уточненням позицій, яке допоможе в подальшому судовому розгляді.

Сім показників, які варто розрізняти

  • Досягнення домовленості: чи завершили сторони процедуру взаємоприйнятною угодою, зокрема частковою; який відсоток справ становить база розрахунку.

  • Виконання домовленості: чи дотримувалися сторони її умов після завершення медіації та як довго це перевіряли.

  • Процесуальна справедливість: чи могли учасники висловитися, отримати зрозумілу інформацію та самостійно ухвалити рішення.

  • Задоволеність: як учасники оцінюють перебіг зустрічей і результат; оцінка самого медіатора є іншим показником.

  • Час і вартість: скільки ресурсів фактично витрачено від початку спору до стабільного врегулювання, враховуючи безуспішні спроби.

  • Подальші стосунки: чи змінилися довіра, здатність координувати дії та конфліктність після процедури там, де сторони продовжують взаємодіяти.

  • Безпека й автономія: чи не виникло примусу, ризику повторної шкоди, порушення прав інших осіб або погодження неприйнятних умов під тиском.

Для якісного висновку дослідник визначає основні показники до аналізу, порівнює медіацію з відповідною альтернативою та відстежує наслідки після завершення зустрічі. Якщо дослідження повідомляє тільки частку укладених угод, воно ще не відповідає на запитання про справедливість, виконання та безпеку. Умови добровільності, рівності прав і самовизначення сторін прямо закріплені в українському законі.

Що встановили систематичні огляди та порівняльні дослідження

Метааналіз цивільних спорів: переваги є, але вони різні для кожного показника

Канадський метааналіз ефективності медіації узагальнив публікації про врегулювання переважно договірних і деліктних цивільних спорів, які порівнювали медіацію з іншими процедурами. До вибірки ввійшло 26 публікацій, що охоплювали 37 програм або майданчиків; для 28 із них вдалося обчислити величини ефектів. Аналіз також використовував дані опитувань приблизно восьми тисяч учасників медіації та понад двох тисяч учасників порівнюваних процедур. Ці числа характеризують масштаб джерельної бази, а не кількість рандомізованих експериментів.

Автори виявили позитивні результати за низкою показників: частота врегулювання спорів, сприйнята справедливість, задоволеність процедурою, тривалість справ і витрати. Для частини інших показників докази були непослідовними або недостатніми. У розділі результатів оцінено середню різницю в успішному врегулюванні приблизно на 11% за використаним у звіті показником у певній сукупності порівнянь; в окремих групах досліджень значення відрізнялися. Сприймати цю цифру як гарантоване зростання для будь-якої процедури, країни чи категорії справ було б методологічною помилкою.

Особливо важливо, що в різних програмах різнилися початкові умови, участь юристів, етап судового розгляду, критерії відбору спорів та методи вимірювання. Методологічний опис підтверджує: цей метааналіз стосується визначених цивільно-правових справ, а не всіх форм медіації, сімейного насильства чи міжгрупового примирення. Дані збиралися до 2007 року, тому організація процедур могла відтоді змінитися.

Часто цитована середня економія майже п’яти місяців за тривалістю справи також походить з конкретного набору програм і порівняльних груп. Вона відображає розбіжності в організації судочинства та складі справ і не є прогнозом для спору конкретної людини. До того ж за деякими іншими вимірами тривалості довірчі інтервали не дозволяли зробити такий самий висновок. Відповідно до висновків дослідників, узагальнення підтримує переваги окремих програм, але не забезпечує однакового ефекту для кожного різновиду медіації.

Велика вибірка 2026 року: судова медіація у Словенії

Сучаснішу оцінку подали Peter Grajzl, Jaka Cepec і Barbara Mörec у журналі International Review of Law and Economics (2026). Автори використали дані майже 380 тисяч цивільних і комерційних справ, розглянутих судами першої інстанції Словенії впродовж 2009–2023 років. Дослідження порівнювало справи із судово пов’язаною медіацією та справи без неї, застосовуючи зіставлення за ймовірністю участі та статистичне коригування спостережуваних відмінностей.

За основною моделлю участь у такій медіації асоціювалася зі скороченням тривалості судового провадження приблизно на 12% — близько 42 днів відносно середнього показника — та збільшенням ймовірності мирового врегулювання приблизно на 25–32 відсоткові пункти залежно від способу визначення угоди. Особливо помітні відмінності стосувалися комерційних спорів, відшкодування шкоди, інтелектуальної власності та виконання зобов’язань. Для справ із п’ятьма й більше сторонами статистично виразного скорочення тривалості не виявили. Деталі та обмеження наведено в публікації дослідження.

Це вагоме свідчення користі конкретно організованої судової медіації. Водночас аналіз є спостережуваним: дослідники зменшували вплив відомих відмінностей між справами, але не розподіляли їх випадковим чином. Невиміряні особливості учасників і судової практики можуть частково впливати на результат. Крім того, дослідження оцінює словенську судову систему, а не приватну позасудову медіацію в Україні. Воно описує зміни в тривалості й частоті врегулювання, але саме по собі не доводить довгострокову справедливість кожної укладеної угоди.

Автори також виявили, що особа судді істотно впливала на ймовірність пропозиції та проведення медіації. Це нагадує про роль організаційного середовища: доступність процедури, зрозумілий маршрут скерування та практика суду здатні змінити навіть загальний показник використання медіації. Низька частка процедур у певній установі ще не засвідчує їхню низьку дієвість; водночас високий відсоток угод серед відібраних справ не доводить ефективність для всього потоку спорів.

Чому недостатньо просто підрахувати «успішні медіації»

У науковому огляді Wall і Dunne зауважено: дослідження медіації часто описують перебіг переговорів, цілі й результати, однак значно рідше безпосередньо порівнюють ефективність окремих стратегій медіатора. Контрольні групи та систематичні спостереження реальної поведінки учасників трапляються нечасто. Звідси випливає важливе розрізнення: дані про користь програми не встановлюють, яка саме фраза, запитання або техніка медіатора спричинила позитивний результат.

Уявімо центр, який приймає тільки спори, де всі сторони вже висловили готовність до компромісу. Центр може показати високу частку домовленостей, хоча перевагу частково пояснює відбір справ. Інший центр працюватиме з тривалими й гострими суперечками, отримуватиме менше угод, але забезпечуватиме важливу правову та процедурну безпеку. Порівняння двох відсотків без урахування складності справ, добровільності й початкових умов не показує, який центр працює якісніше.

Отже, найкраща відповідь на запитання про дієвість медіації — це порівняння результатів для зіставних спорів із чітким описом методу, строку спостереження, незавершених процедур та участі тих, хто відмовився. Дані про всі випадки скерування, а не тільки про укладені угоди, зменшують ризик завищеної оцінки.

Що показують дослідження в різних сферах

Комерційні та інші цивільні спори

Для комерційних і цивільних справ найкраще виміряні наслідки — частота врегулювання, тривалість провадження, навантаження на суд та витрати. Словенське дослідження 2026 року і канадський метааналіз дають підстави очікувати користі в окремих процедурах. Однак суперечка щодо виконання контракту між двома компаніями відрізняється від справи, де відсутня інформація про реальний обсяг шкоди, існує ризик приховування активів або одна сторона не може вільно відмовитися від пропозиції.

Економія коштів також має бути повною. До вартості медіації додають підготовку документів, юридичні консультації та можливий подальший розгляд, якщо угоду не досягнуто чи не виконано. Порівнювати оплату однієї медіаційної зустрічі з повною вартістю судового процесу некоректно. Витрати необхідно оцінювати від однакової вихідної точки й для всіх скерованих справ, а не лише завершених домовленістю.

Сімейна медіація після розлучення

Сімейні спори потребують інших критеріїв: стабільності батьківських домовленостей, участі обох батьків у житті дитини, її найкращих інтересів і безпеки. У рандомізованому дослідженні Emery та співавторів родини, яким призначали медіацію спору про опіку, порівняли з родинами, що проходили змагальне судове врегулювання. Через 12 років батьки, які проживали окремо від дітей, у групі медіації частіше підтримували з ними контакт і брали участь у спільному батьківстві; зростання цього контакту не супроводжувалося посиленням батьківських конфліктів за виміряними показниками.

Автори подальшого огляду Emery, Sbarra і Grover наголосили на довготривалих можливостях медіації в сімейному контексті. Це важливі експериментальні результати, але дослідження проводилося в конкретний історичний період, на визначеній вибірці й у специфічній правовій системі. Ефективність сімейної медіації за цих умов не означає, що вона придатна для кожного розлучення чи безпечна за наявності домашнього насильства.

Більш детальний аналіз тієї самої вибірки продемонстрував і складніші наслідки: у Sbarra й Emery (2005) деякі батьки з групи медіації через 12 років частіше повідомляли про неприйняття завершення шлюбу. Цей результат нагадує, що кращий контакт із дитиною, психологічне самопочуття колишніх партнерів і остаточне прийняття розлучення — різні показники. Жоден із них не варто підміняти іншим.

Відновне правосуддя: дослідження близької, але окремої процедури

У систематичному огляді Campbell Collaboration об’єднано десять рандомізованих експериментів очних відновних конференцій за участі людей, які зазнали злочину, правопорушників та інших залучених осіб. Огляд охопив 1879 правопорушників і 734 опитаних потерпілих. У відповідних експериментах відновні конференції в середньому зменшували кількість зафіксованих повторних правопорушень і підвищували задоволеність потерпілих процесом.

Відновна конференція має специфічну мету — обговорення шкоди та можливостей її відшкодування — і власні умови відбору: добровільну згоду потерпілої сторони та правопорушника ще до випадкового розподілу. Автори огляду прямо відмежували досліджену процедуру від інших різновидів медіації між потерпілим і правопорушником. Тому ці результати підтверджують ефективність конкретного різновиду відновного правосуддя за відповідних умов, але не слугують числовою оцінкою будь-якої трудової, комерційної чи сімейної медіації.

Трудові, шкільні, громадські та міжгрупові спори

У цих контекстах змінюються критерії користі. Для робочої суперечки важливими можуть бути продовження співпраці й усунення організаційної причини проблеми. Для шкільної — безпека дитини та захист її прав. Для міжгрупового діалогу — представництво учасників, здатність виконати рішення й запобігання повторній шкоді. Наявні дослідження різнорідні за процедурами й результатами; застосовувати до них відсотки зі словенських судів або сімейного експерименту немає наукових підстав.

Зокрема, у конфлікті між громадами домовленість представників може залишитися декларацією, якщо рішення не підтримують учасники, яких воно стосується. Громадська медіація вимагає перевірки реальних повноважень сторін, прозорості процедур і прав людей, котрі не присутні на зустрічі. Ці питання докладніше розкрито у статті «Медіація між громадами: ролі посередника та межі процесу».

Від чого найбільше залежить результат медіації

Придатність спору й чіткість завдання

Медіація має більше простору для продуктивної роботи, коли сторони здатні визначити предмет розбіжностей, обговорювати допустимі варіанти та добровільно приймати рішення. Якщо суперечка стосується поділу ресурсів, погодження строків, відновлення практичної взаємодії або уточнення зобов’язань, у сторін можуть існувати кілька прийнятних конфігурацій домовленості. Коли ж рішення повністю залежить від встановлення юридичного факту, невідкладного захисту чи повноважень державного органу, процедура може бути недостатньою або недоречною.

Корисно відокремлювати питання «чи існує можливість домовитися» від питання «чи мають сторони право домовлятися саме про це». Юридичні межі, права третіх осіб та інтереси дитини встановлюють рамки допустимого результату. Навіть психологічно вдалий діалог не легітимізує угоду, що порушує права інших людей.

Добровільність, автономія та реальна можливість сказати «ні»

Формально підписана згода ще не доводить вільний вибір. Коли людині погрожують втратою житла, роботи, контакту з дитиною, соціального статусу або безпеки, її готовність погодитися може бути реакцією на тиск. За таких умов велика частка «успішних» домовленостей здатна приховувати небажані наслідки.

Статті 4–5 Закону України «Про медіацію» закріплюють добровільність, самовизначення та рівність прав сторін і можливість відмовитися від участі в будь-який момент. Для оцінювання ефективності це не формальність: рішення, яке людина мала реальну можливість відхилити, відрізняється від вимушеної поступки. Доступ до незалежного правового пояснення може допомогти оцінити альтернативи та наслідки запропонованих умов.

Баланс впливу, інформації та переговорних ресурсів

Медіатор може забезпечити порядок висловлювань, поставити уточнювальні запитання та запропонувати паузу, проте самою процедурою неможливо усунути всі відмінності в ресурсах учасників. Одна сторона може мати більше грошей, часу, юридичних знань, доступу до документів або можливостей затягувати процес. Інша може швидко погоджуватися через гостру потребу в коштах чи страх втратити важливі стосунки.

Тому доцільність медіації залежить від оцінки конкретної асиметрії та можливості пом’якшити її наслідки: надати час на консультацію, уточнити інформацію, домовитися про окремі попередні зустрічі, встановити справедливу черговість висловлювань. Стаття «Коли варто звертатися до медіації» окремо пояснює критерії вибору процедури й альтернативи.

Компетентність медіатора й довіра до процедури

Професійна підготовка має значення для управління послідовністю зустрічей, етичними конфліктами, доступом до інформації та ситуаціями потенційної небезпеки. Водночас дослідницька база не дозволяє впевнено ранжувати всі окремі переговорні техніки за їхньою універсальною здатністю створювати угоди. Wall і Dunne звертають увагу на нестачу контрольованих порівнянь конкретних стратегій.

Опитування Goldberg і Shaw (2007) виявило: серед адвокатів, які оцінювали роботу медіаторів, довіра сторін до медіатора згадувалася частіше за будь-яку окрему техніку досягнення угоди. У Goldberg, Shaw і Brett (2009) здатність викликати довіру також мала центральне значення в оцінках юристів. Це результати досліджень професійних уявлень, а не експериментальний доказ того, що певний стиль розмови автоматично спричиняє успішну медіацію.

Якісне дослідження Poitras (2009) описує чинники довіри з погляду самих сторін: пояснення процедури, відчуття керованості процесу, уважність і сприйняття неупередженості. На практиці це підкреслює цінність зрозумілих правил, можливості ставити запитання та відкритого повідомлення про потенційний конфлікт інтересів. Українські вимоги до ролі й підготовки викладено у статті «Медіатор: хто це, його роль, підготовка та нейтральність».

Момент початку процедури й організація доступу

Частина переваг медіації пов’язана з тим, коли саме учасники до неї звертаються. Ранній контакт може зменшити додаткові витрати на процесуальні дії, тоді як затяжний спір супроводжується накопиченням витрат, образ та взаємних припущень. Проте швидкий початок має сенс лише за наявності достатньої інформації для розумного рішення; поспіх під тиском може збільшити ризик невигідної угоди.

Судова система, доступність підготовлених фахівців, зрозуміле направлення та поінформованість учасників формують умови фактичного застосування медіації. У словенському дослідженні особа судді була важливим чинником пропозиції й проведення процедури. Отже, організаційні правила впливають на те, кому медіація взагалі стає доступною, і на склад справ, за яким потім обчислюють результативність.

Якість підготовки, реалістичність пропозицій і виконуваність угоди

Практична підготовка включає визначення предмета спору, перевірку документів, формулювання власних інтересів і меж прийнятного рішення, оцінку витрат та консультацію щодо правових наслідків. Якщо сторони обговорюють рішення без достовірної інформації або пропонують невиконувані умови, навіть продуктивна атмосфера не забезпечить стійкого результату.

Матеріал про підготовку до медіації пояснює, які запитання та документи корисно зібрати. Самостійно оцінюючи ефективність, варто звертати увагу не тільки на дату підписання, а й на конкретність умов: хто, що й коли робить, як перевіряється виконання, як сторони діятимуть за нових обставин.

Коли медіація може виявитися шкідливою або недоречною

Насильство, примус і страх перед іншою стороною

Найсерйознішим обмеженням є ситуація, коли одна зі сторін контролює іншу через загрози, переслідування, економічне обмеження, залякування або інші форми насильства. Зустріч за участі посередника сама собою не усуває ризик повторної шкоди. Зовні врівноважена процедура може приховувати нерівність можливостей ухвалювати рішення, а конфіденційність може ускладнювати виявлення тиску. Тому попереднє індивідуальне оцінювання безпеки, добровільності та ризиків потрібне до пропозиції спільної зустрічі.

За наявності актуальних погроз, примусу чи насильства пріоритетами є безпека людини, доступ до правового захисту та відповідних спеціалізованих служб. Постраждала сторона не зобов’язана домовлятися з кривдником, доводити готовність до примирення чи брати участь у спільних переговорах. Відмова від медіації в такій ситуації є правомірним рішенням, а не доказом небажання «працювати над конфліктом».

Права дитини, третіх осіб і суспільно значущі вимоги

Сторони не можуть погодити між собою те, що вирішує долю прав людини, яка не є учасником медіації. Стаття 3 Закону України «Про медіацію» прямо встановлює обмеження щодо конфліктів, які впливають або можуть впливати на права та законні інтереси третіх осіб, що не беруть участі в процедурі. У спорах, пов’язаних із дітьми, необхідно окремо враховувати їхні права, інтереси та спеціальні правові вимоги.

Медіаційна домовленість також не скасовує імперативних приписів закону та не замінює рішення компетентного органу там, де воно необхідне. Визнання процедурного успіху тільки за фактом підписання угоди створює небезпечний стимул нехтувати цими межами.

Невідкладність судового захисту та строки

Якщо для захисту прав потрібні негайні судові заходи, збереження доказів або запобігання невідворотній шкоді, медіація може виявитися недостатньою. Закон України «Про медіацію» визначає, що проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності. Отже, учасникам необхідно окремо контролювати юридичні строки й за потреби отримувати фахову правову допомогу. Участь у медіації не означає відмови від права звернутися за судовим захистом.

Чи впливає медіація на стосунки та психологічне самопочуття

Психологічний результат медіації залежить від того, чи збережеться взаємодія сторін після спору. Для сусідів, колег, родичів або співбатьків процедура може створити умови для уточнення очікувань, відновлення мінімальної передбачуваності та домовленостей про майбутні контакти. Проте це можливі наслідки певної організації взаємодії, а не загальне терапевтичне лікування. Медіація не дорівнює психотерапії, а медіатор не бере на себе функцію психологічного лікування учасників.

Рандомізоване сімейне дослідження Emery та колег показало довготривалі відмінності в контактах батьків із дітьми та координації виховання. Паралельний аналіз психологічного пристосування виявив складнішу картину для прийняття завершення шлюбу. Це означає, що покращення окремого виду взаємодії не гарантує емоційного полегшення в усіх учасників. Так само досягнення часткової домовленості може бути корисним без відновлення дружніх або близьких стосунків.

Довіра, висловлення власних потреб, уточнення спірних фактів і можливість зберегти гідність обох сторін є психологічно значущими механізмами. Однак ефективність медіації як процедури варто перевіряти незалежно від популярності названих технік. Науково обґрунтоване пояснення допускає різні траєкторії: взаємоприйнятну угоду, часткове врегулювання, зупинення без угоди або перехід до іншого механізму захисту прав.

Чому дослідження іноді дають протилежні висновки

Самовідбір сторін і нерівноцінні групи

Люди, які погоджуються на медіацію, часто вже відрізняються від тих, хто відмовляється: вони можуть мати вищу початкову готовність шукати компроміс, менше ризиків або краще розуміння предмета спору. Якщо просто порівняти обидві групи, частину різниці помилково приписуватимуть самій процедурі. Рандомізація зменшує такий ризик за умови правильної реалізації; статистичне зіставлення спостережуваних ознак його обмежує, але не усуває повністю.

Різні правила підрахунку угод

В одному звіті «успіхом» називають повне врегулювання всіх вимог; в іншому — часткове погодження; у третьому — будь-яке завершення без судового рішення. Відсоток також залежить від знаменника: усі запрошені справи, усі учасники першої зустрічі або лише ті, хто завершив процедуру. Два формально схожі показники за таких умов мають різний зміст.

Відсутність довгострокового спостереження

Опитування одразу після зустрічі показує сприйняття процесу в конкретний момент. Для оцінки стійкості потрібні додаткові виміри через місяці чи роки, облік випадків невиконання та нових звернень до суду. Саме через обмежені періоди спостереження більшість коротких звітів про задоволеність не можуть підтвердити тривале виконання домовленостей.

Конкуренція різних пояснень

Позитивна зміна може бути пов’язана з майстерністю медіатора, готовністю сторін, дією судових строків, появою нової інформації, ризиком витрат або можливістю незалежної юридичної консультації. Без дослідження цих чинників окремо складно встановити конкретний психологічний механізм. Wall і Dunne (2012) описують цей дефіцит порівнянь як одну з центральних проблем науки про медіацію.

Як оцінити якість програми медіації до участі

Людині, яка вибирає медіацію, корисніше перевірити якість умов, ніж шукати єдиний «відсоток успіху». До початку процедури можна поставити організаторові або медіатору такі запитання.

  • Які види спорів входять до досвіду медіатора й хто визначає придатність конкретного випадку?

  • Як забезпечуються добровільність, можливість припинити участь і недопущення тиску?

  • Яка підготовка медіатора, як він повідомляє про конфлікти інтересів і як зберігає неупередженість?

  • Чи передбачено оцінювання безпеки до спільних зустрічей, зокрема за ризику погроз або насильства?

  • Чи можуть сторони отримувати незалежні юридичні консультації та час для перевірки умов?

  • Які питання можна обговорювати, а які потребують окремої правової процедури або участі інших осіб?

  • Як встановлюються вартість, тривалість, правила конфіденційності та можливі винятки з них?

  • Як фіксується угода, чи визначено механізм виконання і що відбувається за відсутності домовленості?

  • Яким чином організація повідомляє свою статистику: з якою базою порівняння, за який період і для яких справ?

  • Чи має людина реальну свободу обрати переговори, медіацію, правову допомогу або судовий спосіб захисту?

Позитивна відповідь на всі запитання ще не прогнозує підсумок конкретного спору, але дає основу для поінформованого вибору. Для перевірки порядку зустрічей корисна стаття «Етапи медіації: від першої зустрічі до домовленості»; юридичні та етичні засади викладено в матеріалі «Принципи медіації в Україні».

Як правильно інтерпретувати статистику медіатора або центру

Припустімо, центр звітує, що 80 зі 100 проведених процедур завершилися угодою. Це описова частка 80% серед обраної групи, але з неї невідомо, скільки спорів до процедури не допустили, скільки учасників відмовилися ще до початку, чи були угоди виконані та як би розвивалися ті самі справи без медіації. Частку зручно використовувати як внутрішній показник роботи, проте вона не є доказом причинної ефективності.

Інший центр може мати 55 угод зі 100 випадків і водночас працювати з набагато складнішими спорами, проводити ретельніший безпековий відбір та забезпечувати краще виконання умов. Без спільних критеріїв неможливо визначити, чий результат кращий. Цифри набувають сенсу лише разом із даними про склад справ, пропущені випадки, процедуру порівняння та віддалені наслідки.

Для дослідницького звіту варто оприлюднювати: кількість усіх звернень; підстави прийняття або відмови; початкові характеристики спору; спосіб скерування; частку повного та часткового врегулювання; час і вартість; дані про виконання та задоволеність; випадки припинення з міркувань безпеки; а також зіставну групу, якщо вона існує. Персональні та конфіденційні дані при цьому необхідно захищати.

Що визначає ефективність медіації в Україні

Український Закон «Про медіацію» № 1875-IX створює правову основу добровільної позасудової процедури, закріплює вимоги до медіатора, принципи конфіденційності, нейтральності, незалежності, самовизначення і рівності прав сторін. Сам факт правового регулювання встановлює нормативні правила, але не є емпіричним доказом високої ефективності всіх українських програм. Для такої оцінки потрібні систематичні локальні дані про реальні результати й порівняльні процедури.

Важливо враховувати специфіку категорії справи, доступ до професійної допомоги, фактичну добровільність, територіальну й цифрову доступність послуг, ситуацію безпеки та інституційну практику. Емпіричний ефект, отриманий в іншій державі, може слугувати орієнтиром для формулювання гіпотез і критеріїв оцінювання, але його числову величину не слід переносити в Україну без місцевої перевірки.

Юридичний результат також залежить від того, чи відповідає домовленість вимогам законодавства, чи можуть сторони її виконати та чи забезпечено захист прав осіб, яких вона зачіпає. Окремо необхідно розрізняти угоду за результатами медіації, судову мирову угоду та судове рішення: вони мають різні правові механізми й наслідки. Вибір процедури варто узгоджувати з характером вимоги та потребою в судовому захисті.

Медіація, переговори та суд: що саме порівнюють дослідники

Медіація є переговорною процедурою за участі нейтрального посередника, який організовує взаємодію сторін і не ухвалює рішення замість них. У прямих переговорах такого третього учасника може не бути; у суді питання вирішується за процесуальними правилами з відповідними владними повноваженнями суду. Фасилітація обговорення може допомагати групі вести розмову, але її предмет і повноваження також залежать від конкретного формату.

Відмінності між процедурами, правовими наслідками та можливостями сторін докладніше розглянуто в статті «Медіація, арбітраж і суд: у чому різниця та що обрати». Коли наукова стаття порівнює судово пов’язану медіацію із судовим провадженням без медіації, висновок стосується саме такої альтернативи. Якщо порівняльною умовою є консультація адвоката, добровільні прямі переговори або інша програма, результат може бути іншим. Поширена фраза «медіація ефективніша за суд» потребує уточнення предмета й критерію: швидкість одержання домовленості, можливість примусового захисту права, витрати або психологічна оцінка — різні завдання.

У частині спорів медіація та судовий захист поєднуються в послідовності дій, що відповідає закону. Учасник може отримувати правову консультацію та оцінювати варіанти, не погоджуючись на неприйнятні умови. Саме можливість вільного вибору між доступними законними процедурами робить результати медіації змістовними для конкретної людини.

Поширені запитання про результативність

Який відсоток медіацій закінчується успішно?

Єдиної науково обґрунтованої частки для всіх країн і різновидів спорів немає. Відсоток залежить від того, кого зараховують до учасників, що вважають угодою та наскільки складні справи надходять до процедури. Коректний показник завжди має вказувати програму, період, склад вибірки й критерій успіху. Огляд Wall і Dunne пояснює проблеми порівняння неоднорідних практик.

Чи означає відсутність угоди, що медіація була марною?

Зовсім не обов’язково. Учасники могли уточнити факти, звузити предмет спору, погодити тимчасові умови або зрозуміти, чому потрібна інша процедура. Проте корисність таких проміжних результатів також слід перевіряти, а не припускати автоматично. Якщо процес був небезпечним або посилив тиск, його не можна називати успішним лише через часткове погодження.

Чи гарантує медіація виконання угоди?

Ні. Виконання залежить від реалістичності умов, правової форми документа, ресурсів і подальшої поведінки сторін. Дослідження, які фіксують тільки підписання, не доводять тривалого виконання. Для захисту юридичних інтересів необхідно перевіряти характер домовленості й доступні механізми реалізації за законодавством України.

Чи може медіація зберегти стосунки?

У деяких контекстах медіація може допомагати координувати подальшу взаємодію. Довгострокове рандомізоване дослідження сімейних спорів виявило поліпшення низки показників співбатьківства. Це не гарантує відновлення близькості, довіри або психологічного благополуччя в кожній родині. Там, де є насильство, головним критерієм залишається безпека, а не збереження стосунків будь-якою ціною.

Коли є сенс порівнювати медіацію з судом?

Тоді, коли обидва маршрути юридично доступні та належно відповідають завданню людини. Порівнювати слід однакові категорії спорів, відлік часу, повні витрати, правовий результат, безпеку й імовірність виконання. У справах, де потрібен невідкладний захист, судова процедура може бути необхідною незалежно від потенційної швидкості медіації.

Висновок

Медіація є доказово перспективною та в окремих добре досліджених умовах результативною процедурою врегулювання спорів. Порівняльні дослідження цивільних справ виявляють переваги у швидкості й частоті домовленостей; рандомізовані сімейні експерименти показують можливість тривалих змін у співбатьківстві; дослідження відновного правосуддя підтверджують ефекти конкретних програм зі своїми умовами добору. Величини цих ефектів залежать від контексту й методики дослідження.

Якісна оцінка поєднує домовленість, виконання, процесуальну справедливість, вартість, час, безпеку та реальну автономію сторін. Дієва медіація забезпечує умови для поінформованого добровільного рішення та визнає право завершити процедуру без угоди. Для людини, яка обирає спосіб урегулювання спору, вирішальним є придатність процедури саме до її ситуації та можливість захистити свої права.

Пов’язані статті

Джерела

  • Department of Justice Canada. (2007). The Effectiveness of Using Mediation in Selected Civil Law Disputes: A Meta-Analysis. Офіційний звіт.

  • Emery, R. E., Laumann-Billings, L., Waldron, M. C., Sbarra, D. A., & Dillon, P. (2001). Child custody mediation and litigation: Custody, contact, and coparenting 12 years after initial dispute resolution. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 69(2), 323–332. DOI.

  • Emery, R. E., Sbarra, D., & Grover, T. (2005). Divorce mediation: Research and reflections. Family Court Review, 43(1), 22–37. DOI.

  • Goldberg, S. B., & Shaw, M. L. (2007). The secrets of successful (and unsuccessful) mediators continued: Studies two and three. Negotiation Journal, 23, 393–418. DOI.

  • Goldberg, S. B., Shaw, M. L., & Brett, J. M. (2009). What difference does a robe make? Comparing mediators with and without prior judicial experience. Negotiation Journal. DOI.

  • Grajzl, P., Cepec, J., & Mörec, B. (2026). Does court-annexed mediation facilitate case disposition? Evidence from civil and commercial lawsuits. International Review of Law and Economics, 85, 106307. DOI.

  • Poitras, J. (2009). What makes parties trust mediators? Negotiation Journal, 25(3), 307–325. DOI.

  • Sbarra, D. A., & Emery, R. E. (2005). Coparenting conflict, nonacceptance, and depression among divorced adults: Results from a 12-year follow-up study of child custody mediation using multiple imputation. American Journal of Orthopsychiatry, 75(1), 63–75. DOI.

  • Strang, H., Sherman, L. W., Mayo-Wilson, E., Woods, D. J., & Ariel, B. (2013). Restorative Justice Conferencing (RJC) Using Face-to-Face Meetings of Offenders and Victims: Effects on Offender Recidivism and Victim Satisfaction. A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 9(1), 1–59. DOI.

  • Wall, J. A., & Dunne, T. C. (2012). Mediation research: A current review. Negotiation Journal, 28(2), 217–244. DOI.

  • Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про медіацію» від 16 листопада 2021 року № 1875-IX. Офіційний текст.

 
 
bottom of page