Принципи медіації в Україні: добровільність, нейтральність і рівність
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Принципи медіації в Україні визначають, за яких умов сторони можуть добровільно врегулювати спір за участю медіатора та які обов’язки має забезпечити процедура. Стаття 4 Закону України «Про медіацію» закріплює добровільність, конфіденційність, нейтральність, незалежність і неупередженість медіатора, самовизначення та рівність прав сторін. Ці засади діють уже під час підготовки до медіації. Їхнє практичне значення полягає у свободі приймати рішення, прозорості ролей, рівних процедурних можливостях і захисті учасників від неправомірного впливу.
Найважливіше запитання під час оцінювання медіації звучить так: чи може кожна сторона без примусу обрати участь, висловити власні інтереси, отримати потрібну інформацію, відмовитися від невигідної пропозиції та вийти з процесу? Якщо хоча б одна з цих можливостей фактично недоступна, дотримання лише формальних правил не забезпечує справедливості процедури.
Що означають принципи медіації за українським законодавством
Закон України «Про медіацію» № 1875-IX визначає медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну та структуровану процедуру, у якій сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню конфлікту або врегулювати його шляхом переговорів. Медіатор організовує взаємодію та допомагає сторонам дослідити можливі рішення. Зміст домовленості визначають самі сторони.
Законодавчі принципи утворюють взаємопов’язану систему. Добровільність створює підставу для участі. Конфіденційність визначає правила поводження з інформацією. Нейтральність, незалежність і неупередженість встановлюють вимоги до медіатора. Самовизначення закріплює право сторін розпоряджатися предметом обговорення та результатом. Рівність прав встановлює стандарт участі у процедурі.
Статті 5–8 закону окремо пояснюють зміст цих засад. Статті 11–13 встановлюють права, обов’язки та професійно-етичні вимоги до медіатора. Закон поширює дію принципів на підготовку до зустрічей: уже під час першого звернення мають значення добровільність контакту, виявлення конфлікту інтересів, інформування учасників і оцінювання того, чи можна організувати безпечну процедуру.
Закон визначає юридично обов’язковий мінімум. Конкретні правила зустрічей, спосіб перевірки згоди, робота з перервами, переклад, доступність приміщення та спосіб фіксування домовленостей деталізуються в межах процедури за домовленістю сторін, з урахуванням закону та професійної етики. Методичні матеріали Європейської комісії з питань ефективності правосуддя Ради Європи пропонують практичні орієнтири щодо підготовки медіаторів та організації якісних процедур; вони доповнюють український закон.
Добровільність медіації: право погодитися, відмовитися й припинити участь
Свобода входу до процедури
Відповідно до статті 5 Закону «Про медіацію» участь є добровільним волевиявленням, а примушування до врегулювання спору шляхом медіації заборонене. Взаємна згода означає, що кожна сторона погоджується на саму процедуру. Позитивне ставлення одного учасника, рекомендація керівника, запрошення суду чи наявність медіаційного застереження в договорі самі по собі не скасовують вимоги добровільності конкретної участі.
Практичну добровільність доцільно оцінювати за кількома ознаками: учаснику пояснили мету зустрічі та роль медіатора; він знає про право відмовитися; може обговорити пропозицію з правником або іншою компетентною особою; має час для рішення; розуміє, що його участь не означає згоди з вимогами опонента.
Наприклад, два підприємці сперечаються щодо строків оплати. Один пропонує медіацію, другий погоджується після ознайомлення з умовами, орієнтовною вартістю та порядком роботи. Така згода має предметний зміст. Якщо другому підприємцю повідомляють, що відмова обов’язково означатиме визнання боргу, це спотворює саму можливість вільного вибору.
Право вийти з медіації будь-коли
Закон прямо передбачає, що сторона і медіатор можуть відмовитися від участі на будь-якому етапі. Тому добровільність триває протягом усього процесу: первинна згода не перетворюється на обов’язок залишатися до підписання угоди.
Сторона може попросити перерву, переглянути позицію, отримати незалежну консультацію, відхилити запропонований пункт або завершити участь. Медіатор повинен пояснювати ці можливості на початку та повертатися до них, коли помічає втому, тиск чи нерозуміння умов.
За статтею 5, сам факт участі у медіації не означає визнання вини, позовних вимог або відмову від них. Ця норма особливо важлива, коли одна зі сторін побоюється, що сам прихід на зустріч буде сприйнятий як поступка в юридичному спорі.
Добровільність у судовому та організаційному контексті
Медіація може відбуватися до звернення до суду, під час розгляду справи та в інших передбачених законом стадіях. Суд або представник організації може інформувати про таку можливість. Водночас інформування про процедуру та вільна згода на її проведення є різними діями.
У трудових, освітніх та адміністративних контекстах добровільність потрібно оцінювати особливо уважно через залежність від керівника, оцінювання результативності, дисциплінарні наслідки чи нерівність доступу до ресурсів. Наприклад, працівник може формально сказати «так», побоюючись втратити роботу. Етична організація процесу передбачає конфіденційне з’ясування можливого тиску, роз’яснення альтернатив і реальну можливість відмови.
Закон також уточнює, що проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності. Учасникам варто окремо оцінювати процесуальні строки та юридичні наслідки, зокрема з незалежним правником, щоб добровільна спроба домовитися не призвела до втрати інших способів захисту прав.
Нейтральність, незалежність і неупередженість медіатора
У повсякденній мові ці три поняття часто об’єднують словом «нейтральність». Український закон називає їх окремо. Розрізнення допомагає оцінити не тільки особисте ставлення медіатора, а й його зв’язки, поведінку та можливість організувати справедливі переговори.
Нейтральність: ставлення до сторін і результату
Нейтральність означає, що медіатор не просуває інтерес однієї сторони як власний і не використовує керування процедурою для нав’язування бажаної для себе домовленості. Він може ставити уточнювальні запитання, пропонувати порядок обговорення та допомагати формулювати варіанти, залишаючи вибір за учасниками.
Нейтральність проявляється в конкретній роботі: медіатор називає свою роль; пояснює, як пропонуватиме черговість висловлювань; перевіряє, чи правильно зрозумів зміст кожної позиції; не висміює потреби сторін; не оголошує за них «справедливу» кінцеву суму чи модель поведінки.
Практика нейтральності складніша за просте правило однакового часу для виступу. Дослідження Деббі Де Джіроламо (2019), засноване на етнографічному аналізі медіаційного процесу, показує, що участь медіатора у переговорах впливає на їхню динаміку. Тому якість процедури слід оцінювати через спостережувану поведінку, прозорість втручань і можливість сторін висловлювати заперечення.
Незалежність: відсутність підпорядкування інтересам учасників
Незалежність стосується організаційних, фінансових та особистих зв’язків, здатних впливати на роботу медіатора. За статтею 7 закону медіатор має бути незалежним від сторін, органів влади, посадових осіб та інших фізичних і юридичних осіб.
Якщо медіатор працює в організації одного з учасників або має ділові зв’язки з ним, виникають запитання про можливу залежність. Сам факт професійного контакту потребує оцінювання конкретних обставин. Важливо, чи було повністю розкрито такі зв’язки, чи можна обґрунтовано зберігати незалежність і чи не створює ситуація ризику для інтересів іншої сторони.
Закон у статті 12 передбачає повідомлення про обставини, які можуть вплинути на нейтральність, незалежність або неупередженість. У визначених законом умовах медіатор може продовжувати роботу лише за письмової згоди всіх сторін і за власного переконання у можливості дотримання цих вимог. За конфлікту між особистими інтересами та обов’язками, що може вплинути на ці засади, він має припинити проведення медіації.
Неупередженість: однаковий стандарт ставлення
Неупередженість пов’язана з відсутністю фаворитизму, попередньо визначених висновків щодо правоти учасників та нерівного застосування правил. Вона перевіряється на прикладах: чи однаково уважно медіатор ставиться до запитань, чи дає пояснення процедурних кроків обом учасникам, чи не приймає повідомлення однієї сторони за встановлений факт без можливості іншої відреагувати.
За статтею 7 медіатор не може поєднувати функцію медіатора з функцією іншого учасника у тому самому спорі та ухвалювати рішення по суті спору. Він має право надавати консультації щодо порядку проведення медіації та фіксування результатів, але не повинен підміняти незалежного правника однієї зі сторін.
Якщо медіатор помічає, що один учасник не розуміє юридичного значення запропонованої умови, він може зупинити обговорення, запропонувати окрему правничу консультацію та перевірити готовність продовжувати. Таке процедурне втручання спрямоване на забезпечення усвідомленого вибору обох сторін.
Чи означає неупередженість пасивність?
Неупереджений медіатор активно організовує процедуру: формулює правила діалогу, слідкує за дотриманням меж, ставить питання, відокремлює факти від припущень і перевіряє розуміння майбутніх зобов’язань. Він має реагувати, коли виникають приниження, погрози, перешкоджання висловлюванню або ознаки примусу.
Невтручання в очевидне домінування однієї сторони інколи фактично зберігає нерівні умови. Водночас механічне «вирівнювання» позицій не може означати приховування небезпечної поведінки або примус до компромісу. Роль медіатора визначається межами закону, безпекою та можливістю повноцінного волевиявлення сторін.
Рівність прав сторін: однакові процедурні можливості
Стаття 8 Закону «Про медіацію» встановлює, що медіація проводиться на засадах рівності сторін, кожній мають бути надані рівні можливості, а обов’язки медіатора стосовно всіх сторін мають бути однаковими. Йдеться про процесуальну рівність: право бути поінформованим, висловитися, пропонувати теми, ставити запитання, відмовлятися від умов і брати участь у виборі результату.
Рівність прав не означає, що сторони мають однакові знання, фінансові можливості або переговорний досвід. Тому на практиці медіатор оцінює, чи можуть обидва учасники скористатися наданими їм правами. Одній стороні може бути потрібен перекладач, іншій — час на юридичну консультацію або можливість читати текст угоди у доступному форматі. Такі організаційні рішення покликані зробити процедурні права дієвими.
Рівність участі та асиметрія влади
Нерівність влади може виникати через службову залежність, матеріальні ресурси, доступ до документів, правничу обізнаність, соціальний статус або загрозу репутаційних втрат. Один учасник може мати право відмовитися від угоди на папері, але вважати це неможливим через наслідки для власної безпеки чи добробуту.
Огляд емпіричних досліджень Розелли Вісслер (2010) аналізує вплив участі правників на голос сторін, сприйняття справедливості та тиск щодо укладення домовленості. Його висновок обережний: доступні дані неоднорідні, а потреба в представництві залежить від виду спору й організації процедури. Тому універсальна вимога вести переговори без правника або, навпаки, вважати його присутність обов’язковою для кожного випадку не має достатнього емпіричного обґрунтування.
Доцільно до початку зустрічей з’ясувати, чи є залежність між учасниками, хто контролює важливу інформацію, чи може кожна сторона вільно називати небажані умови та чи є доступ до незалежної допомоги. За потреби правила зустрічей коригують, але коли самовизначення й безпеку забезпечити неможливо, спільна медіація втрачає належні умови.
Детальніше психологічний вимір цієї проблеми розглянуто в матеріалі «Асиметрія влади між сторонами конфлікту».
Чому рівні хвилини виступу не гарантують рівності
Коли учасникам виділяють однаковий час, це може бути зрозумілим організаційним правилом. Однак реальна рівність участі також залежить від того, чи розуміють вони запитання, чи можуть відповідати без страху, чи мають доступ до документів і чи спроможні не погодитися з інтерпретацією іншої сторони.
У дослідженні Кері Сжейди та Емі Габбард (2019) учасники й медіатори оцінили 35 реальних медіаційних сесій. Симетричність ставлення та прозорість дій медіатора були пов’язані зі сприйняттям його нейтральності; сприйнята нейтральність і симетричність корелювали із задоволеністю процедурою. Натомість черговість виступів і тривалість говоріння не показали значущого зв’язку зі сприйняттям симетрії. Через малу вибірку та спостережний характер результатів ці зв’язки не можна тлумачити як доведення універсальної причинної ефективності певної техніки.
Самовизначення сторін: хто контролює рішення
Принцип самовизначення означає, що сторони самостійно обирають медіатора, визначають питання обговорення, шукають варіанти врегулювання, встановлюють зміст можливої угоди, строки та способи її виконання. Про це прямо говорить стаття 8 Закону України «Про медіацію».
Самовизначення передбачає змістовний вибір. Якщо медіатор пропонує учасникам тільки один сформульований ним варіант, посилаючись на власний досвід як беззаперечний авторитет, сторони ризикують втратити можливість самостійно оцінити альтернативи. Належна робота передбачає запрошення кількох можливих рішень, перевірку їхньої здійсненності та час на консультацію перед підписанням.
Учасники можуть прийняти часткову домовленість, відкласти питання, яке потребує додаткових документів, або завершити медіацію без результату. Наявність угоди сама по собі не свідчить про дотримання принципів; важливим є шлях, яким її досягнуто.
Якщо стороною є неповнолітня особа чи людина з обмеженою цивільною дієздатністю, закон вимагає враховувати відповідний обсяг дієздатності та інші правові умови. Професійна оцінка здатності розуміти наслідки домовленості й організація належної підтримки можуть бути необхідними, особливо в складних сімейних або майнових спорах.
Конфіденційність: що охороняється і які існують винятки
Конфіденційність створює умови для відвертого обговорення пропозицій та інтересів, але її юридичний зміст визначається законом, а не абсолютною обіцянкою таємниці.
Стаття 6 Закону «Про медіацію» покладає обов’язок нерозголошення конфіденційної інформації на медіатора, інших учасників і суб’єкта, що забезпечує проведення медіації. Винятки можливі, якщо вони встановлені законом або якщо всі сторони письмово домовилися про інше. Закон окремо захищає інформацію, повідомлену стороною медіатору під час індивідуальної зустрічі: розкриття іншій стороні потребує відповідної згоди.
Медіатор не може бути допитаний як свідок про інформацію, що стала йому відома під час підготовки та проведення медіації, з урахуванням передбаченого законом регулювання. Цей захист варто розуміти разом із конкретними правовими нормами про розголошення, збереження документів і законні винятки.
Перед початком процедури сторони мають з’ясувати, хто отримуватиме записи зустрічей, чи здійснюватиметься звукозапис, де зберігатимуться матеріали, хто матиме доступ до проєкту угоди, як використовуватиметься інформація з окремих розмов і які правила діють у разі дистанційної медіації.
Практичний приклад: працівник на окремій зустрічі повідомляє медіатору, що готовий змінити місце роботи, але поки просить не повідомляти роботодавця. Медіатор має з’ясувати межі дозволеного розкриття та не переносити цю інформацію до спільного обговорення без належної згоди.
Як принципи працюють разом: від першого звернення до завершення процесу
До початку медіації
На етапі первинних контактів з’ясовують характер спору, повноваження та очікування учасників, їхню поінформованість і можливі ризики. Тут перевіряють добровільність, наявність потенційного конфлікту інтересів медіатора, потребу в перекладі чи консультації та спроможність сторін брати участь у безпечних переговорах.
За статтею 12 закону медіатор має інформувати учасників про права, обов’язки, принципи, структуру процедури та можливість консультації у відповідних фахівців. Це дозволяє сформувати усвідомлену згоду, а також вчасно обрати інший спосіб захисту прав, якщо умови медіації не відповідають потребам сторін.
Під час спільних та окремих зустрічей
У спільній зустрічі важливо, щоб сторони могли ставити запитання, виправляти неточні перекази власних слів і зупиняти небажаний перебіг розмови. За окремих зустрічей принцип конфіденційності потребує чіткої домовленості про те, яку інформацію можна передавати іншій стороні.
Прозорість процедури зменшує ризик враження, ніби медіатор укладає домовленості за спиною учасника. Проте прозорість щодо правил не дозволяє розкривати захищену інформацію, отриману конфіденційно. Ці вимоги слід поєднувати через попередні правила обміну повідомленнями.
Перед підписанням угоди
Наприкінці учасникам доцільно окремо перевірити: чи кожний пункт зрозумілий, чи реалістичні строки, чи відсутні приховані санкції, чи відомі правові наслідки, чи обидві сторони справді хочуть зобов’язатися виконати домовленість. Якщо є сумніви щодо юридичного змісту, потрібна можливість незалежної правничої перевірки.
Результат може містити повну або часткову угоду, а процес може завершитися без домовленості. За Законом «Про медіацію» укладення угоди не є єдиним можливим способом завершення процедури. Спроба медіації не повинна створювати додатковий тиск підписати будь-який текст заради формального показника успішності.
Коли добровільність і рівність під загрозою: примус, насильство та залежність
Наявність загроз, систематичного контролю, переслідування, залякування, економічної залежності або ризику помсти змінює оцінку придатності медіації. За таких обставин учасник може погоджуватися на зустрічі через страх, хоча зовні висловлює згоду. Нейтральний тон медіатора й формально однакові правила не усувають цього ризику.
В Україні стаття 4 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» прямо встановлює недопустимість обов’язкових альтернативних процесів вирішення спорів, зокрема медіації, щодо всіх форм домашнього насильства. Це конкретна законодавча заборона обов’язковості таких процедур. Питання безпечності будь-якої іншої взаємодії оцінюють окремо, враховуючи загрози, свободу волевиявлення і потребу у захисті постраждалої особи.
Якщо є насильство чи примус, першочерговими є безпека, доступ до спеціалізованої допомоги, захисних механізмів та правничої підтримки. Від постраждалої людини не можна вимагати спільних переговорів, примирення чи контакту з кривдником як умови отримання допомоги. Відповідальність за припинення насильства покладається на того, хто його чинить.
У дослідженнях медіації й суміжних відновних практик окремо розглядають ризик того, що видимий консенсус може маскувати примус та нерівність. Такі висновки необхідно застосовувати до конкретного виду процедури й контексту, не ототожнюючи усі моделі відновного правосуддя з юридичною медіацією в Україні. Для міжгрупових ситуацій ці питання розглядає матеріал «Довіра до переговорного процесу після насильства».
Навіть за відсутності фізичних загроз важливими сигналами є неможливість поговорити без присутності контролюючої особи, вимога негайно підписати умови, покарання за незгоду, заборона звернутися до фахівця та нерівний доступ до інформації. Відповіддю можуть бути зміна формату, перерва, консультація або припинення спроби медіації.
Поширені помилки у розумінні принципів медіації
«Добровільно прийшли — тепер мають погодитися»
Згода на процедуру та згода з конкретною умовою різняться. Медіація може завершитися без угоди, а сторони зберігають право відмовитися від участі. Примусове завершення процесу домовленістю порушує логіку добровільності та самовизначення. Для медіатора це означає потребу відокремлювати підтримку переговорного процесу від прагнення обов’язково отримати підписаний документ.
«Нейтральний медіатор ніколи не зупиняє сильнішого учасника»
Медіатор відповідає за належну організацію процедури. Втручання для припинення погроз, надання можливості висловитися та роз’яснення правил спрямоване на збереження законних принципів. Межі втручання визначаються його роллю та безпекою, а не механічним правилом однакової реакції на кожну дію.
«Рівність означає, що всім вистачає однакового часу»
Рівність прав потребує можливості реально брати участь у прийнятті рішень. Час виступу лише один із параметрів. Доступність, переклад, інформування, процесуальна підтримка й відсутність помсти за незгоду можуть бути важливішими.
«Конфіденційність забороняє будь-яку зовнішню консультацію»
Закон встановлює правила нерозголошення та відповідні винятки. Учасники можуть потребувати незалежного правового пояснення наслідків угоди. Організацію консультацій слід узгодити з обов’язками щодо захищеної інформації, а не використовувати конфіденційність як спосіб ізолювати сторону від допомоги.
«Успішна медіація завжди завершується примиренням»
Метою може бути врегулювання конкретних питань, встановлення порядку взаємодії чи уточнення меж відповідальності. Примирення та відновлення довіри мають власні психологічні умови. Учасники можуть зберегти розбіжності та водночас досягти обмеженої практичної домовленості або законно припинити переговори.
Як перевірити дотримання принципів перед початком медіації
Перед тим як погодитися на процедуру, корисно поставити медіатору та собі кілька предметних запитань. Відповіді на них допомагають оцінити організаційні умови, хоча жоден короткий перелік не замінює індивідуального аналізу безпеки та правових ризиків.
• Чи пояснили мені добровільність участі та право припинити її в будь-який момент?
• Чи має медіатор професійні, фінансові або особисті зв’язки з кимось із учасників і як це перевіряється?
• Хто визначатиме порядок денний, варіанти рішень і остаточний текст домовленості?
• Чи можу я отримати незалежну юридичну консультацію та достатньо часу для вивчення умов?
• Чи однакові наші процедурні права і чи враховано мовні, комунікаційні та інші потреби?
• Яка інформація залишиться конфіденційною, які винятки передбачені та хто матиме доступ до матеріалів?
• Що станеться, якщо я відмовлюся від запропонованого пункту, потребуватиму перерви або вирішу вийти з процесу?
• Чи не впливає на мою згоду загроза, шантаж, матеріальна залежність або страх санкцій?
У спорах зі значними майновими наслідками, складними договірними умовами, питаннями щодо дітей чи можливими процесуальними строками важливо отримати індивідуальну правничу консультацію. Якщо є загроза насильства, безпека та спеціалізований захист мають пріоритет перед організацією спільних зустрічей.
Чого наукові дослідження дозволяють очікувати від принципів
Українські законодавчі принципи є нормативними вимогами. Наукові дослідження можуть допомогти зрозуміти, як сприйняття справедливості, процедури та поведінки медіатора пов’язане з досвідом учасників. Ці два види обґрунтування мають різні функції: закон визначає обов’язки, а емпіричні дані оцінюють психологічні зв’язки та результати.
Сжейда і Габбард (2019) виявили зв’язки між сприйнятою нейтральністю, симетричністю ставлення та задоволеністю сторін у невеликій вибірці реальних випадків. Це підтримує увагу до прозорості й однакових процедурних стандартів, але не дає підстав розраховувати на однаковий результат у кожному типі спорів.
Етнографічний аналіз Де Джіроламо (2019) поглиблює уявлення про нейтральність як складну практику, а не просту незмінну рису особистості. Дослідниця також ставить під сумнів автоматичне ототожнення факту проведення медіації із забезпеченням процедурної справедливості.
Огляд Вісслер (2010) демонструє важливість контексту представництва сторін та обмеженість наявних досліджень. Сукупність цих даних дозволяє сформулювати науково коректне очікування: належні принципи створюють умови для усвідомленої й організованої участі; якість конкретної медіації залежить також від характеру конфлікту, балансу влади, компетентності учасників, безпеки та організації процедури.
Застосування професійних стандартів має враховувати контекст. Правила сімейної, трудової та комерційної медіації не можна механічно переносити на ситуації систематичного насильства, а результати досліджень малих місцевих програм — подавати як гарантію для всієї України. Мета принципів полягає в забезпеченні належної процедури, а не в обіцянці однакового результату всім учасникам.
Питання про принципи медіації в Україні
Скільки принципів медіації встановлює закон?
У статті 4 названо добровільність, конфіденційність, нейтральність, незалежність, неупередженість медіатора, самовизначення та рівність прав сторін. У популярних переліках нейтральність, незалежність і неупередженість часто групують разом, тому кількість пунктів може виглядати різною. Юридичне значення визначається повним формулюванням закону.
Чи може медіатор сказати, хто має рацію?
Медіатор може допомагати структурувати переговори та пояснювати процедуру, але за законом не вирішує спір по суті замість сторін. Для юридичної оцінки вимог, доказів та наслідків домовленості учасники можуть звернутися до незалежних фахівців.
Чи можна відмовитися від медіації після першої зустрічі?
Так. Стаття 5 гарантує сторонам і медіатору право відмовитися від участі у будь-який момент. Можливі договірні питання щодо вже отриманих послуг і витрат слід розглядати окремо відповідно до погоджених умов та закону.
Чи зобов’язаний медіатор розкривати конфлікт інтересів?
Закон покладає обов’язок повідомляти обставини, які можуть впливати на нейтральність, незалежність і неупередженість. Продовження роботи за наявності таких обставин залежить від законних умов, зокрема письмової згоди всіх сторін, та від спроможності медіатора реально дотримуватися принципів.
Чи достатньо добровільності для медіації в ситуації насильства?
Ні. Оцінювання добровільності має враховувати фактичний примус, погрози, страх і нерівність влади. Закон України про протидію домашньому насильству забороняє обов’язкові альтернативні процедури щодо всіх форм домашнього насильства. У ситуації небезпеки першочергові спеціалізований захист та допомога постраждалим.
Підсумок
Принципи медіації в Україні визначають якість самої можливості домовлятися. Добровільність забезпечує свободу участі й виходу, нейтральність, незалежність і неупередженість встановлюють рамки роботи медіатора, рівність прав дає кожній стороні процедурний голос, самовизначення залишає за учасниками рішення, а конфіденційність визначає межі захисту інформації. Їх потрібно дотримуватися від першого контакту до завершення процедури.
Усвідомлена згода, право на незалежну консультацію, прозорість ролі медіатора та можливість відмовитися від невигідних умов становлять практичні критерії якості. Якщо існує насильство, серйозний примус або неможливо створити безпечні умови участі, захист прав людини потребує іншої процедури.
Пов’язані статті
Джерела
Council of Europe, European Commission for the Efficiency of Justice. (2019). Mediation tools and guidance for mediator training. Офіційні матеріали.
De Girolamo, D. (2019). The mediation process: Challenges to neutrality and the delivery of procedural justice. Oxford Journal of Legal Studies, 39(4), 834–855. https://doi.org/10.1093/ojls/gqz011.
Szejda, K., & Ebesu Hubbard, A. S. (2019). Neutrality and satisfaction in the mediation session: Party and mediator perspectives. International Journal of Conflict Management, 30(3), 329–348. https://doi.org/10.1108/IJCMA-04-2018-0054.
Wissler, R. L. (2010). Representation in mediation: What we know from empirical research. Fordham Urban Law Journal, 37(1), 419–472. Текст дослідження.
Верховна Рада України. (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Чинний текст.
Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про медіацію» № 1875-IX. Чинний текст.
Координаційний центр з надання правничої допомоги. (2023). Які особливості застосування та принципи медіації? Офіційне роз’яснення.