top of page

Психологічна енкциклопедія

Етапи медіації: від першої зустрічі до домовленості

1 день тому
Читати 12 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Медіація зазвичай проходить від попереднього звернення та перевірки придатності процедури до вступної зустрічі, викладу позицій сторін, визначення питань та інтересів, пошуку й оцінювання варіантів, а потім — до оформлення домовленостей або завершення без угоди. Медіатор організовує процес і допомагає сторонам вести переговори; зміст рішення визначають самі учасники. Послідовність може змінюватися залежно від спору, потреб сторін, ризиків і погоджених правил.

В Україні правові засади медіації встановлює Закон України «Про медіацію» № 1875-IX. Він визначає підготовку, принципи, права учасників, договір про проведення медіації, можливі підстави припинення та угоду за результатами. Водночас закон не затверджує універсального переліку з п’яти, шести чи семи обов’язкових «етапів» для кожної справи. Наведена далі послідовність — узагальнена практична карта, співвіднесена із законодавчими вимогами та професійними підходами Європейської комісії з питань ефективності правосуддя (CEPEJ).

Як виглядають етапи медіації: коротка карта

  1. Попередній контакт і підготовка: звернення, первинні розмови, перевірка добровільності, безпеки, компетентності та можливості процедури.

  2. Початкова зустріч: пояснення ролей, принципів, правил, оплати, конфіденційності та погодження процедури.

  3. Виклад ситуації: кожна сторона описує події, важливі для неї наслідки й очікування.

  4. Визначення питань та інтересів: учасники уточнюють, про що саме мають домовитися, що для них істотне і які існують межі.

  5. Пошук варіантів: сторони розробляють можливі рішення без передчасного примусу до згоди.

  6. Перевірка та вибір рішень: оцінюють здійсненність, справедливість, наслідки й добровільну прийнятність варіантів.

  7. Оформлення результату: фіксують конкретні домовленості, порядок виконання або завершують процедуру без угоди.

Ці назви допомагають орієнтуватися в процесі. У реальній медіації сторони можуть повернутися до уточнення питань після появи нових фактів, розглядати лише частину спору, проводити окремі зустрічі або припинити участь на будь-якому етапі. Дослідницький огляд Волла й Данна показує, наскільки процедура залежить від типу конфлікту, контексту, інституцій та взаємодії учасників; доказів переваги однієї незмінної послідовності над усіма іншими недостатньо (Wall & Dunne, 2012).

Етап 0. Звернення до медіатора та попередня підготовка

Хто ініціює контакт і що з’ясовують

До медіатора може звернутися одна сторона, обидві сторони або організація, яка забезпечує проведення процедури. Перше звернення ще не означає, що медіація вже розпочалася або що інша сторона погодилася брати участь. Медіатор уточнює, хто є учасниками спору, які питання вони хочуть розглянути, чи можливий контакт між ними та чи потрібні представники, перекладачі або спеціалісти.

На цьому етапі можуть відбутися окремі попередні бесіди. Це корисно для пояснення процедури і для оцінки умов участі, особливо коли між людьми існують суттєва нерівність ресурсів, страх, залежність або обмеження доступу до інформації. Стаття 16 Закону України «Про медіацію» прямо передбачає підготовчі заходи разом зі сторонами або окремо, зокрема зустрічі, збирання та обмін інформацією і документами (ст. 16).

Чи підходить ситуація для медіації

Перед спільною зустріччю потрібно з’ясувати три питання: чи є справжня можливість добровільно брати участь; чи здатні сторони ухвалювати рішення на основі достатньої інформації; чи можна організувати процедуру без невиправданого ризику для учасників та прав третіх осіб. Медіатор також оцінює власну компетентність і можливий конфлікт інтересів. Це професійна оцінка умов процедури, а не психологічне діагностування людей.

За наявності погроз, переслідування, примусу або контролю над однією стороною спільна зустріч може збільшувати небезпеку. Потрібне окреме оцінювання ризиків; інколи пріоритетом є правовий захист, спеціалізована підтримка й заходи безпеки. Пропозиція медіації сама по собі не створює обов’язку зустрічатися з кривдником. Участь можна відхилити ще до першої сесії. Законодавча засада добровільності поширюється і на підготовку (ст. 4–5 Закону).

Що варто підготувати учаснику

Корисно виписати питання, які ви хочете врегулювати, відділити факти від припущень, зібрати документи, що реально впливають на рішення, визначити особисті межі та можливі альтернативи. Варто заздалегідь запитати медіатора про вартість, кількість і формат зустрічей, порядок участі представників, правила приватного спілкування та обробки інформації. Якщо результат може змінити правові права чи майнові зобов’язання, незалежна консультація юриста допоможе оцінити наслідки до підписання домовленості.

Етап 1. Вступна зустріч і погодження правил

Вступна зустріч створює зрозумілу процедуру, в якій кожен знає свої права та межі повноважень медіатора. Медіатор представляється, роз’яснює роль нейтральної третьої особи, розповідає про добровільність і конфіденційність, порядок виступів, можливість пауз, окремих розмов та завершення процесу. Він має повідомити про обставини, які ставлять під сумнів його незалежність або неупередженість, і про власний професійний досвід відповідно до статті 12 Закону.

Учасники погоджують, які питання охоплюватиме процедура, де й якою мовою вона відбуватиметься, які правила поваги до співрозмовника застосовуватимуться та як сплачуватиметься винагорода медіатора. У практиці можуть пропонувати не перебивати, не погрожувати, просити перерву й дозволяти кожній стороні завершувати думку. Такі домовленості допомагають організувати розмову, проте самі по собі не забезпечують психологічної безпеки в ситуації примусу.

Договір про проведення медіації: що він означає

В українському праві договір про проведення медіації — це угода про послугу та організацію процедури. Закон допускає погоджену сторонами й медіатором усну або письмову форму за умови дотримання вимог законодавства; для окремих видів спорів інші норми можуть вимагати письмової форми. Стаття 20 передбачає відомості про сторони й медіатора, предмет спору, місце, строки, мову, права й обов’язки, оплату, конфіденційність, відповідальність і припинення медіації (ст. 1, 20 Закону).

Цей договір потрібно відрізняти від угоди за результатами медіації, яка фіксує зміст досягнутих домовленостей. Підписання договору про процедуру не означає згоди з вимогами іншої сторони, визнання вини або обов’язку досягти компромісу.

Етап 2. Виклад бачення ситуації кожною стороною

Після організаційного вступу кожна сторона отримує можливість пояснити, що сталося з її погляду, чому ситуація має значення та що вона очікує змінити. Медіатор може запропонувати послідовні виступи, уточнювальні запитання і підсумування почутого. Інша сторона має простір для відповіді, але не зобов’язана погоджуватися з кожним фактом чи оцінкою.

Важливо розрізняти описи подій («оплату затримано на двадцять днів»), висновки («мене навмисно ігнорують») та бажаний результат («потрібний зрозумілий графік платежів»). Уточнення зменшує ризик побудувати рішення на неперевіреному припущенні. Активне слухання, перефразування та запитання допомагають структурувати розмову, але не означають автоматичного встановлення фактів або істинних мотивів іншої людини.

Медіатор іноді зупиняє повторювані звинувачення, пропонує говорити про конкретні дії та їх наслідки або запитує, чи правильно зрозумів висловлену потребу. У дослідницькій літературі описано багато різних технік медіаторів; емпірична база щодо порівняльної переваги окремих технік залишається обмеженою (Wall & Kressel, 2012).

Етап 3. Формулювання питань і з’ясування інтересів

Після первинних розповідей медіатор допомагає сформувати перелік питань, які реально можуть стати предметом переговорів. Це перехід від загального невдоволення до конкретних рішень: не «хто завжди неправий», а «як встановити порядок користування спільним простором», «хто і коли надає інформацію», «який графік виконання зобов’язань реалістичний».

Позиція — те, чого сторона безпосередньо вимагає. Інтерес — причина, через яку результат важливий: передбачуваність, фінансова стабільність, автономія, повага, потреба вчасно отримувати відомості. Розуміння інтересу може відкрити більше варіантів, ніж механічне ділення початкових вимог навпіл. Водночас інтереси не слід вигадувати за учасника: сторона має право підтвердити, змінити або відхилити запропоноване медіатором формулювання.

Як виглядає робота з порядком денним

Наприклад, між двома підприємцями виник спір щодо прострочення постачання. Один наполягає на негайному відшкодуванні, інший говорить про тимчасові труднощі виробництва. Медіатор може запропонувати окремо обговорити обсяг фактичної заборгованості, строки майбутніх поставок, процедуру повідомлення про затримки, можливі способи компенсації та контроль виконання. Кожен пункт можна вирішувати окремо; часткова домовленість інколи корисніша за нескінченну суперечку про всі проблеми водночас.

Тут можуть проявитися питання нерівності сторін: доступ до документів, володіння спеціальними знаннями, вплив на засоби існування іншої людини. Процедурна рівність прав потребує реальної можливості зрозуміти інформацію та ухвалити рішення. Аналіз процесуальної справедливості в медіації звертає увагу на те, що формально надане слово ще не гарантує змістовної участі для людини з нижчим статусом (Welsh, 2017).

Етап 4. Пошук можливих рішень

Коли питання зрозумілі, сторони пропонують варіанти врегулювання. Медіатор стежить, щоб варіанти можна було висловлювати й уточнювати без тиску, а також допомагає помічати комбінації умов: строки, суми, обсяг дій, послідовність, способи підтвердження виконання. Ідея може бути запропонована однією стороною, двома сторонами спільно або в межах обговорення, яке організовує медіатор; остаточне рішення належить сторонам.

Практично корисно відкласти негайне голосування «за» чи «проти» кожної ідеї до моменту, коли з’являться кілька зрозумілих альтернатив. Наприклад, суперечка про користування приміщенням може мати більше рішень, ніж повна відмова однієї сторони: зміна графіка, розподіл витрат, попередження про зміни, окремі правила доступу. Але якщо певний варіант порушує права третіх осіб або закон, його не можна вважати належним результатом лише через згоду двох учасників.

Медіатор може пропонувати технічні запитання: «Що станеться, якщо строк буде порушено?», «Хто має надати документ?», «Який варіант для вас справді здійсненний?». Це робота з якістю переговорів. Вона не є гарантією згоди, а кількість запропонованих варіантів не є самостійним показником успіху.

Етап 5. Оцінювання домовленостей та реалістичності виконання

Сторони порівнюють варіанти з власними інтересами, фінансовими й часовими ресурсами, правовими обмеженнями та можливими альтернативними діями. Потрібно перевірити, чи не приховують нечіткі слова різних очікувань. Наприклад, «надалі вчасно повідомляти» бажано перетворити на конкретний порядок: хто, кого, яким способом, про що й у який строк повідомляє.

Медіатор може запросити учасників оцінити наслідки рішення через кілька тижнів і місяців: чи знадобиться перевірка документів, хто контролюватиме виконання, що відбувається, коли змінюються обставини. Для складних правових, податкових, сімейних або майнових наслідків медіатор має повідомити про можливість консультації з відповідним фахівцем. В українському законі консультації спеціалістів згадані серед питань, про які медіатор інформує учасників (ст. 12).

Підписання будь-якого тексту варто відкласти, якщо одна зі сторін не розуміє його змісту, відчуває загрозу або не має можливості отримати незалежну пораду. Дослідження якості медіаційних домовленостей наголошує, що сам факт підписання не вичерпує оцінки результату: мають значення задоволеність сторін, процесуальна справедливість, довіра до виконання й подальші відносини (Poitras, 2009).

Етап 6. Завершальна домовленість: що саме фіксують

Якщо сторони знайшли добровільно прийнятне рішення, вони погоджують остаточне формулювання. Стаття 21 Закону України «Про медіацію» визначає відомості, які зазначаються в угоді за результатами медіації: дату і місце укладення, сторони та їхніх представників, інформацію про медіатора та відповідний договір або правила, узгоджені зобов’язання, способи й строки виконання, наслідки невиконання та інші погоджені умови (ст. 21).

За загальним визначенням цього закону угода за результатами медіації може бути усною або письмовою з урахуванням застосовних вимог права. Для трудових і земельних спорів законодавство передбачає особливі письмові вимоги. Коли результат стосується прав на майно, дітей, судового провадження чи інших юридично значущих питань, можливість і спосіб оформлення потрібно перевіряти за відповідними нормами, а не переносити правило з одного виду спорів на всі інші.

П’ять ознак зрозумілої домовленості

  1. Названі конкретні дії або зобов’язання кожної сторони, а не лише загальні побажання.

  2. Визначені строки, послідовність і спосіб підтвердження виконання.

  3. Кожен учасник розуміє, яких ресурсів потребує виконання та на що саме погоджується.

  4. Узгоджено, як сторони обмінюватимуться інформацією і що робитимуть за непередбачених обставин.

  5. Перевірено законність, права третіх осіб і відсутність примусу; за потреби проведено незалежну правову перевірку.

Формула «сторони вирішили надалі поважати одна одну» може мати людську цінність, але її важко виконувати та перевіряти як конкретне зобов’язання. Кориснішими можуть бути домовленості про графік, письмове повідомлення, передачу документів і спосіб реагування на порушення. Угода за результатами медіації не може містити положень, які порушують права й інтереси інших осіб, інтереси держави або суспільні інтереси (ст. 21 Закону).

Якщо домовленості немає: медіація може завершитися раніше

Медіація може завершитися без угоди або лише з частковим врегулюванням. За статтею 17 Закону процедура припиняється, зокрема, після укладення угоди, закінчення погодженого строку, відмови хоча б однієї сторони чи медіатора, а також в інших визначених законом або погодженими правилами випадках. Сторони й медіатор мають право відмовитися від участі будь-коли; участь у медіації сама по собі не означає визнання вини чи відмови від позову (ст. 5, 17–18).

Завершення без згоди не свідчить автоматично про неякісну роботу чи недобросовісність учасників. Іноді сторони отримують чіткіше розуміння предмета спору, усувають частину непорозумінь або з’ясовують, що потрібна судова, адміністративна, правова чи інша процедура. Іноді найкраще рішення — припинити небезпечну взаємодію та скористатися механізмами захисту. Успішність медіації доцільно оцінювати ширше за частку підписаних угод (Poitras, 2009).

Чи обов’язкові спільні зустрічі: окремі розмови, онлайн-формат і перерви

Спільна зустріч є поширеним способом роботи, однак сама процедура не вимагає, щоб учасники весь час перебували в одному приміщенні. Медіатор може працювати з ними окремо в межах погоджених правил. Такі розмови використовують для уточнення потреб, перевірки реалістичності пропозицій або обговорення чутливої інформації. Згідно зі статтею 6 українського закону, медіатор може передати іншій стороні конфіденційну інформацію, отриману від одного учасника, лише за згодою того, хто її надав.

Окремі зустрічі потребують прозорого пояснення, що саме залишається конфіденційним, які питання можуть бути передані іншій стороні та як медіатор запобігає враженню прихованої підтримки когось із учасників. Вони можуть зменшувати навантаження у певній ситуації, але не розв’язують проблему примусу автоматично. Онлайн-формат потребує додаткового погодження щодо приватності приміщення, пристроїв, записів, захисту даних і можливості зупинити зв’язок.

Якщо учаснику потрібна перерва, це доцільно оговорити прямо: скільки вона триває, хто вирішує про продовження й чи можна припинити сесію. Спроможність учасника самостійно зупинити процес є важливою ознакою добровільності. Практичні рекомендації CEPEJ наголошують на прозорих правилах, кваліфікації медіаторів і належному інформуванні користувачів (CEPEJ, Mediation Development Toolkit).

Скільки триває медіація і чи потрібно проходити всі етапи

Універсальної кількості годин або засідань для завершення медіації немає. Один чіткий побутовий спір може потребувати однієї чи кількох розмов; багатосторонній, господарський або сімейний конфлікт — серії зустрічей, консультацій та перевірок документів. На тривалість впливають складність спору, кількість учасників, доступність відомостей, емоційне навантаження, повноваження представників та готовність сторін обговорювати здійсненні варіанти.

Питання строків погоджуються в договорі про проведення медіації. Сторони можуть переглянути порядок денний, повернутися до попередньої теми, зафіксувати часткове рішення або припинити процес. Послідовність етапів є навігаційною моделлю, а не тестом, де кожен учасник зобов’язаний «успішно пройти» наступний рівень.

Психологічні механізми, які підтримують процес

Можливість висловитися й бути почутим

Під час спору сторони часто мають різну інформацію та різні уявлення про значення подій. Коли медіатор надає зрозумілу черговість висловлювань, уточнює терміни та підсумовує питання, зменшується ймовірність, що рішення ґрунтуватиметься лише на найгучнішій заяві. Процесуальна справедливість пов’язана зі сприйняттям можливості бути почутим, рівного ставлення і поваги; її реальне забезпечення залежить від статусу, ресурсів і здатності брати участь, а не лише від формального правила «по десять хвилин кожному» (Welsh, 2017).

Перехід від взаємних оцінок до спільної задачі

Учасникам простіше обговорювати графік, документи, обов’язки та перевірювані дії, коли ці питання сформульовані окремо від припущень про характер або приховані наміри співрозмовника. Медіатор створює умови для уточнення, однак учасники можуть зберігати різні оцінки минулого й водночас досягти домовленості про майбутні дії.

Автономія рішення

Одна з центральних засад медіації — самовизначення. Сторони самостійно обирають предмет обговорення, прийнятні варіанти і зміст домовленості. Нейтральність медіатора пов’язана з неупередженим веденням процедури, тоді як відповідальність за власний вибір і правові наслідки рішення потребує поінформованості сторін. Це правило закріплено статтею 8 українського закону; наукова література окремо аналізує, як фактична нерівність впливає на здатність скористатися цим правом (Welsh, 2017).

Межі медіації: нерівність влади, погрози та насильство

Коли одна сторона контролює гроші, житло, документи, доступ до дітей, роботу або можливість іншої людини безпечно відмовитися, зовнішня ввічливість переговорів ще не свідчить про добровільну згоду. Потрібна окрема оцінка безпеки та реальної свободи рішення. У ситуаціях психологічного, фізичного чи сексуального насильства, погроз або переслідування першочерговими є захист постраждалої людини та спеціалізована правова й соціальна допомога.

Медіатор повинен оцінювати, чи може він забезпечити вимоги добровільності та рівності прав, і припинити участь, якщо належні умови відсутні. Постраждала сторона не відповідає за те, щоб переконати кривдника припинити насильство через «правильну розмову». Навіть домовленість, отримана без відкритих погроз під час сесії, може бути наслідком тиску поза її межами. Стандарти процесуальної справедливості та законодавчі принципи самовизначення потребують уваги до цих обставин (Welsh, 2017; Закон України «Про медіацію»).

Окремо варто враховувати права дітей, людей з інвалідністю та інших учасників, яким потрібне доступне пояснення, переклад або підтримка у прийнятті рішення. Питання участі представників, законних представників та спеціалістів узгоджуються із законом і конкретними потребами людей. Якщо спір впливає на права та законні інтереси третіх осіб, які не беруть участі в медіації, застосовується обмеження, встановлене частиною третьою статті 3 Закону.

Приклад: від першого звернення до виконуваної домовленості

Дві сусідки сперечаються через шум від ремонту й користування спільним коридором. Одна потребує тиші у визначені години, бо працює вдома; інша хоче завершити ремонт у прийнятні строки. Обидві добровільно погоджуються на медіацію.

Спочатку медіатор окремо пояснює їм правила і з’ясовує, чи є загрози або інші обставини, що заважають участі. На вступній зустрічі сторони погоджують порядок розмови й межі конфіденційності. Кожна описує, які конкретні події створюють проблему. Під час уточнення питань вони відокремлюють години шумних робіт від зберігання матеріалів у коридорі. Далі пропонують кілька графіків і способів попередження про роботи, оцінюють їхню здійсненність і погоджують конкретні часові проміжки, порядок повідомлення та дату перевірки домовленості.

Цей приклад показує логіку процедури, а не стандартне рішення для сусідських спорів. Якщо б з’ясувалося, що одна сторона погрожує іншій або систематично її переслідує, медіатор мав би переглянути можливість і безпечність процедури. Якщо ж сторони просто не змогли погодити графік, медіація могла б завершитися без угоди з можливістю використати інші законні способи захисту прав.

Поширені помилки щодо етапів медіації

«Медіатор повідомляє, хто правий». Медіатор керує процедурою, допомагає з комунікацією та перевіркою варіантів, але не підміняє собою суд або арбітра і не вирішує спір владним приписом.

«Достатньо провести одну спільну зустріч». Складні питання потребують перевірки відомостей, консультацій, перерв або кількох сесій. Прискорення заради підпису може погіршити якість рішення.

«Кожен спір має пройти рівно сім етапів». Різні школи медіації використовують різні назви й кількість фаз; український закон регламентує принципи та правові умови, а не єдину нумеровану методику.

«Якщо медіація почалася, треба погодитися хоча б на щось». Добровільність охоплює право припинити участь. Можливий результат — обґрунтована відмова від неприйнятних умов.

«Підписана домовленість завжди діятиме як судове рішення». Юридична форма, зміст, виконуваність і можливості примусового виконання залежать від конкретного виду правовідносин та відповідних процедур. Перед підписанням правово значущого документа потрібна перевірка його наслідків.

Запитання, які варто поставити медіатору перед початком

  1. Як ви організуєте попередню перевірку добровільності, безпеки та можливих конфліктів інтересів?

  2. За якими правилами відбуватимуться спільні й окремі зустрічі, що саме залишатиметься конфіденційним?

  3. Який орієнтовний порядок роботи, вартість і спосіб припинення процедури?

  4. Чи можуть брати участь представники, юристи, перекладачі або інші погоджені спеціалісти?

  5. Як буде оформлено часткову або повну домовленість і як перевірити її правові наслідки?

  6. Що відбудеться, якщо одна сторона передумає, відмовиться від участі або не виконає угоду?

Такі запитання допомагають оцінити прозорість і передбачуваність процесу. Відповідальний медіатор пояснює правила до початку роботи й залишає учасникам можливість поінформовано обрати участь.

Головне про послідовність процедури

Етапи медіації створюють зрозумілий маршрут: перевірити придатність і безпеку, погодити правила, почути бачення сторін, визначити питання, дослідити інтереси, знайти та оцінити варіанти і лише після цього вирішити, що фіксувати в угоді. Медіатор відповідає за належне ведення процедури, сторони — за добровільний зміст своїх рішень. Угода є одним із можливих завершень; право відмовитися від медіації та звернутися до інших законних механізмів зберігається.

Пов’язані статті

Джерела

 
 
bottom of page