Медіація, арбітраж і суд: у чому різниця та що обрати
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Медіація, арбітраж і суд — три різні способи розв’язання спору. Під час медіації сторони самі шукають добровільну домовленість за допомогою нейтрального медіатора. В арбітражі незалежний арбітр або склад арбітрів розглядає допустимий до арбітражу спір і ухвалює рішення. У державному суді правосуддя здійснює суддя за встановленою законом процедурою. Вибір залежить від характеру спору, потреби в обов’язковому рішенні, прав сторін, безпеки, наявної угоди про арбітраж та можливостей виконання результату.
В Україні важливо відрізняти внутрішні третейські суди від міжнародного комерційного арбітражу: для них діють різні законодавчі режими. Так само домовленість, досягнута в медіації, має іншу правову природу, ніж рішення суду чи арбітражне рішення. Базові відмінності закріплені в Законі України «Про медіацію», Законі «Про третейські суди», Законі «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Законі «Про судоустрій і статус суддів».
Головна різниця: хто визначає результат
Сутність вибору можна зрозуміти через одне запитання: хто отримує повноваження визначити остаточне вирішення спору? У медіації це самі сторони. В арбітражі вони за належною угодою передають розгляд спору арбітру або складу арбітрів. У державному суді рішення ухвалює суд, який здійснює правосуддя на підставі закону.
Медіація організовує переговори. Медіатор може допомогти уточнити інтереси, структурувати питання, перевірити реалістичність пропозицій і підтримати рівноправну участь. Він не вирішує спір замість сторін. Арбітраж передбачає розгляд позицій та доказів уповноваженим складом арбітрів. Суд застосовує відповідні процесуальні правила, оцінює докази й ухвалює владне рішення в межах компетенції.
Тому для вибору процедури важливі і юридична мета, і психологічний характер взаємодії. Сторони можуть потребувати спільного практичного рішення, незалежного вирішення приватноправового спору або державного захисту порушеного права. Ці потреби можуть змінюватися протягом одного конфлікту.
Медіація, арбітраж і суд: порівняння за основними критеріями
Хто приймає рішення
Медіація: результат формують та погоджують учасники. Медіатор забезпечує процес і не нав’язує рішення. Арбітраж: рішення приймає арбітр або склад арбітрів у межах компетенції. Суд: рішення ухвалює суддя чи склад суду відповідно до законодавства.
Чи потрібна згода сторін
Медіація ґрунтується на добровільній участі, і сторона може припинити свою участь. Арбітраж зазвичай спирається на чинну арбітражну або третейську угоду; згода на арбітраж не означає, що згодом можна односторонньо відмовитися від обов’язковості належно розпочатого розгляду. Доступ до державного суду визначається законом, а участь відповідача в судовому процесі не залежить від його згоди на вирішення спору судом. Правові основи медіації, арбітражної угоди.
Що є підсумковим документом
Медіація може завершитися угодою за результатами медіації, частковою домовленістю або без угоди. Арбітраж завершується арбітражним чи третейським рішенням, коли спір вирішено по суті; можливі також інші процесуальні результати. Судовий процес може завершитися рішенням суду або іншою передбаченою процесуальним законом формою, зокрема затвердженням мирової угоди там, де це допустимо.
Як забезпечується виконання
Угода за результатами медіації виконується на умовах, визначених сторонами, з урахуванням закону і характеру зобов’язань. Вона не стає автоматично виконавчим документом лише тому, що її укладено за участі медіатора. Для захисту порушених прав можуть знадобитися передбачені законом способи звернення до компетентного органу або належне процесуальне оформлення домовленості.
Третейські та міжнародні арбітражні рішення підлягають виконанню за спеціальними процедурами; за потреби застосовується судовий механізм надання дозволу на примусове виконання або визнання та виконання. Судові рішення виконуються в установленому законом порядку, а за наявності законних підстав може застосовуватися примусове виконання. Деталі залежать від виду рішення, місця його ухвалення та юрисдикції. Закон «Про третейські суди», Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», статті 35–36.
Конфіденційність і відкритість
Медіація має законодавчо визначений принцип конфіденційності з передбаченими законом умовами та винятками. У міжнародному арбітражі обсяг конфіденційності залежить від застосовного права, правил установи й домовленостей учасників; сама назва «арбітраж» не встановлює однакової та абсолютної таємниці для всіх випадків. Судове провадження загалом здійснюється з урахуванням принципу гласності, а закритий розгляд допускається у визначених законом ситуаціях.
Тривалість і витрати
Медіація інколи дає змогу швидко врегулювати конкретні питання, але кількість зустрічей, гонорар медіатора, юридичний супровід і можливість невдалої спроби визначають фактичні витрати. Арбітраж може бути зручним для спеціалізованого міжнародного комерційного спору, однак арбітражні збори, винагорода арбітрів, експертиза й представництво можуть бути значними. Судові витрати і тривалість залежать від категорії справи, складності, завантаження суду, доказування та оскарження. Універсального порядку «від найдешевшого до найдорожчого» для всіх спорів немає.
Чи можна оскаржити результат
Результат медіації — власна домовленість сторін, тому до неї не застосовується модель апеляційного перегляду рішення суду. Натомість можуть виникнути питання чинності або виконання самої угоди. Арбітражне рішення можна оскаржувати чи вимагати скасування лише за визначеними підставами та процедурами; це зазвичай не повний повторний розгляд фактичних обставин. Судові рішення переглядаються в апеляційному, а у встановлених законом випадках і касаційному порядку.
Що таке медіація і для яких спорів її обирають
За українським законом медіація є позасудовою добровільною, конфіденційною, структурованою процедурою, у якій сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню спору або врегулювати його шляхом переговорів. Її застосовують у різних сферах за умови дотримання закону та прав інших осіб. Детальне пояснення процесу містить стаття «Медіація: що це, як працює і коли допомагає».
Медіація має особливу цінність, коли конфлікт містить кілька взаємопов’язаних питань, а сторони здатні досліджувати різні варіанти вирішення. Наприклад, у спорі співвласників приміщення одночасно можуть стояти питання доступу, ремонту, витрат, строків і способу сповіщення про зміни. Рішення суду визначатиметься предметом позову та законом. За медіаційною домовленістю сторони можуть спільно погодити конкретний порядок користування, розподіл витрат і механізм подальшого перегляду домовленості, якщо він законний та прийнятний для кожного.
Вирішальною умовою є реальна добровільність. Учасник повинен мати можливість зрозуміти наслідки пропозиції, отримати незалежну правничу консультацію, не погодитися на запропоноване та припинити участь. Якщо людина перебуває під тиском або не має доступу до необхідної інформації, зовнішня згода ще не свідчить про справедливий процес. Принципи медіації в Україні пояснюють юридичний зміст добровільності, нейтральності й рівності сторін.
Що таке арбітраж: український третейський суд і міжнародний комерційний арбітраж
Слово «арбітраж» у повсякденному спілкуванні часто вживають для різних механізмів. В Україні необхідно визначити, про який саме йдеться. Внутрішні третейські суди регулюються Законом України «Про третейські суди». Міжнародний комерційний арбітраж має окремий режим за Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж». Термін «арбітражний суд» у цих контекстах не тотожний державному суду, який здійснює правосуддя.
Внутрішній третейський розгляд
Третейські суди вирішують визначені законом спори за наявності належної третейської угоди. Закон містить винятки щодо категорій справ, які не підлягають третейському розгляду. Зокрема, правова можливість передати спір третейському суду не виводиться лише з приватної домовленості: потрібно перевірити предмет спору, статус сторін, чинність застереження та законодавчі обмеження. Побутовий чи споживчий спір не можна автоматично вважати придатним для третейського вирішення.
Важливо перевірити сам текст третейського застереження, назву передбаченої установи, правила провадження та механізм призначення арбітрів. Така перевірка потрібна до підписання договору, оскільки положення про спосіб вирішення майбутнього спору може істотно вплинути на доступні дії.
Міжнародний комерційний арбітраж
Міжнародний комерційний арбітраж застосовують до спорів, які відповідають вимогам його предметної та міжнародної компетенції. У договорі сторони можуть погоджувати арбітражну установу, місце арбітражу, мову розгляду й інші допустимі процесуальні умови. Місце арбітражу має юридичне значення: воно впливає на застосовний процесуальний режим та роль державних судів.
Арбітражна угода може міститися в основному договорі як застереження або укладатися окремо. Її юридичний ефект потребує оцінки за чинним законом. Визнання та виконання арбітражного рішення також мають власні підстави й процедури. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі описує міжнародні принципи арбітражу, а український закон визначає їхню реалізацію в нашій юрисдикції.
Чому арбітр і медіатор виконують різні ролі
Медіатор допомагає сторонам самим створити результат і не ухвалює рішення щодо суті спору. Арбітр оцінює позиції в межах погодженого та законного мандата і приймає рішення. Тому питання професійної неупередженості важливе для обох ролей, але характер повноважень, процедура роботи з інформацією й підсумковий документ різні. Про роль посередника докладніше — у статті «Медіатор: хто це, його роль, підготовка та нейтральність».
Що дає державний суд
Державний суд потрібний, коли особа вимагає передбаченого законом захисту права, коли спір належить до виключної компетенції суду, коли відсутня або недійсна відповідна арбітражна домовленість, чи коли добровільний механізм не може забезпечити необхідного результату. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами відповідно до Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Судове провадження має формалізовані правила звернення, доказування, представництва та перегляду рішень. Такі правила можуть вимагати більше підготовки, однак вони створюють правові гарантії незалежного вирішення спору. Суд не вимагає від позивача попереднього примирення у всіх без винятку категоріях справ. Конкретні процесуальні передумови й строки залежать від виду правовідносин та застосовного законодавства.
Якщо сторона не відповідає на пропозиції, заперечує сам факт порушення права або систематично не виконує добровільні домовленості, важливими стають доступ до належного суду, забезпечення позову, докази й реальні механізми виконання. Водночас подання позову не виключає можливості пізніше шукати законне врегулювання за згодою сторін.
Як обрати між медіацією, арбітражем і судом
Перший крок — визначити бажаний результат. Якщо потрібна спільна угода, яка враховуватиме кілька взаємопов’язаних інтересів і подальшу співпрацю, можна розглянути медіацію. Якщо йдеться про спір з арбітражною угодою, що належить до допустимої категорії, необхідно оцінити можливість і доцільність арбітражу. Якщо потрібен державний судовий захист, примусове вирішення спору або інша процедура юридично недоступна, орієнтиром є компетентний суд.
Другий крок — перевірити, чи сторони можуть брати участь вільно та безпечно. Психологічна готовність до переговорів охоплює здатність висловлювати незгоду, ставити запитання, звертатися по пораду й ухвалювати усвідомлене рішення. Саме тому медіаційна пропозиція має враховувати можливу нерівність інформації, доступу до ресурсів і фактичної переговорної сили.
Третій крок — проаналізувати угоди, які вже підписані. Арбітражне або третейське застереження може змінювати належний процесуальний шлях. Сторони повинні перевірити його чинність, сферу дії, умови й передбачений законом порядок реагування на нього. Під час міжнародного комерційного спору окремо оцінюють місце арбітражу, мову, витрати та перспективи виконання рішення у відповідній країні.
Четвертий крок — зіставити юридичну силу потрібного результату. У складному майновому спорі сторонам варто з’ясувати, чи достатньо добровільно виконуваного договору, чи потрібен результат, для якого доступний визначений законом механізм примусового виконання. Письмова медіаційна угода може бути корисною, проте її зміст, форма, виконуваність і можливість звернення до суду мають оцінюватися окремо.
П’ятий крок — порівняти реальний бюджет і часові ризики. До кошторису входять не лише початкові збори, а й представництво, переклад, експерти, документи, подальше виконання та ймовірність додаткових процедур. У медіації також слід ураховувати ризик завершення без угоди. Рішення має спиратися на власний спір, а не на загальне рекламне твердження про дешевизну певного способу.
Шостий крок — перевірити строки та термінові потреби. Якщо необхідне негайне забезпечення прав або існує ризик втрати доказів, питання процесуального захисту вирішують без зволікання з урахуванням законодавства. Відповідно до статті 3 Закону «Про медіацію», її проведення не впливає на перебіг позовної давності.
Чи можна почати з медіації, а потім звернутися до арбітражу або суду
Так, закон прямо передбачає медіацію до звернення до суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу, під час відповідного провадження, а також під час виконання рішення. При цьому важливо зважати на процесуальні вимоги, права третіх осіб і строки. У разі невиконання угоди за результатами медіації закон передбачає право звернутися до компетентного органу в установленому порядку. Закон України «Про медіацію», статті 3, 15 і 21.
Це означає, що медіація може бути частиною ширшого способу врегулювання. Наприклад, учасники господарського спору можуть узгодити окремі комерційні умови й водночас звернутися по правничу допомогу щодо оформлення угоди та наслідків для вже розпочатого провадження. Навіть часткове погодження питань може зменшити обсяг предмета спору, хоча результат залежить від правової конструкції та поведінки сторін.
Погоджуючись на медіацію, необхідно окремо перевіряти строки звернення, умови чинного договору та можливі тимчасові заходи захисту. Сам факт переговорів не означає відмову від доступних правових засобів, а процесуальні наслідки підписаних документів потребують незалежної оцінки.
Психологічні відмінності процедур: автономія, довіра і відчуття справедливості
Психологічне сприйняття врегулювання спору залежить від того, чи мали люди можливість висловити свою позицію, чи зрозуміли вони правила процедури, чи вважали її учасників неупередженими та чи відчували повагу до своєї гідності. Ці чинники важливі і в медіації, і в арбітражі, і в судовому процесі, хоча спосіб участі й вплив на підсумок у кожному випадку різний.
У медіації сторони мають безпосередній вплив на зміст можливої домовленості. Це може допомогти врахувати важливі для них потреби, які складно вмістити у звичайну формулу позовних вимог. Але автономія має сенс за умов поінформованої згоди: приховування інформації, залежність або загрози можуть істотно погіршити якість ухваленого рішення.
Арбітраж і суд будуються на делегуванні вирішення спору незалежному органу або складу. Для учасників важливими стають зрозумілість процедури, можливість надати докази та аргументи, передбачуваність правил і мотивування рішення. Це сприяє оцінці процесу як справедливого незалежно від того, чи задоволений учасник підсумком. Відчуття справедливості та юридична правильність конкретного рішення — різні критерії, які слід оцінювати окремо.
Огляд Wall і Dunne (2012) показує значну різноманітність медіаційних стратегій, цілей і контекстів та наголошує на нестачі досліджень із контрольними групами для порівняння окремих підходів. Тому перелік психологічних переваг медіації не слід перетворювати на обіцянку досягнення угоди чи обов’язкового задоволення результатом.
Що показують дослідження ефективності медіації порівняно з іншими процедурами
Метааналіз Міністерства юстиції Канади, який охоплював вибрані цивільноправові програми медіації, виявив у середньому позитивні відмінності за частиною показників домовленостей, сприйняття справедливості й задоволеності процесом. Автори водночас відзначали неоднорідність програм, недостатність даних для окремих результатів і неможливість упевнено узагальнювати всі типи медіації. Ці висновки стосувалися конкретних програм і методології, а не будь-якого спору в Україні.
Новіше дослідження Grajzl, Cepec і Mörec (2026) аналізує судово пов’язану медіацію в великій вибірці цивільних і комерційних справ у Словенії. Одержані авторами асоціації після статистичного коригування свідчать про скорочення середньої тривалості в окремих категоріях справ та підвищення ймовірності домовленості; розмір ефекту істотно різниться між категоріями. Це важливий емпіричний результат для конкретної судової системи, який не є нормативом для українських судів.
Рада Європи через CEPEJ пропонує інструменти для розвитку і контролю якості медіації. Вони стосуються доступності, підготовки, інформування учасників і доброчесності організації процесу. Це професійні рекомендації, а не експериментальне підтвердження, що медіація завжди краща за арбітраж або суд.
Дослідження оцінюють різні результати: частку досягнутих угод, тривалість провадження, витрати, задоволеність, сприйняття справедливості й виконання домовленостей. Порівнювати такі показники потрібно з урахуванням відбору справ, добровільності участі, правової системи та складу учасників. Висока частка угод може відображати те, що на медіацію спершу погоджуються сторони, вже налаштовані домовитися. Найкраща процедура визначається відповідністю конкретній правовій та життєвій ситуації.
Коли медіація потребує особливої перевірки безпеки
У справах із погрозами, контролем, примусом, психологічним або фізичним насильством основним питанням є захист людини та можливість вільного рішення. Домовленість, досягнута через страх, залежність або загрозу погіршення становища, може відтворювати нерівність сил. Людина, яка зазнала насильства, не має обов’язку шукати примирення чи переконувати кривдника поводитися безпечно.
Українське законодавство про протидію домашньому насильству закріплює недопустимість обов’язкових альтернативних процесів вирішення спорів, зокрема примирення та медіації, щодо всіх форм домашнього насильства. Це прямо встановлено статтею 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Можливість будь-яких контактів між сторонами потрібно оцінювати з урахуванням безпеки, чинних обмежень, правових гарантій і бажання постраждалої людини.
Особливої уваги потребують справи за участі дітей, недієздатних чи залежних осіб, значного майнового або інформаційного дисбалансу. Закон «Про медіацію» також встановлює, що медіацію не проводять у спорах, які впливають або можуть вплинути на права та законні інтереси третіх осіб, які не беруть участі в медіації. Правова допустимість і психологічна безпека оцінюються разом, але кожна за власними критеріями.
Приклади вибору процедури
Співвласники не можуть домовитися про користування майном
Якщо обидва співвласники вільно обговорюють варіанти, мають доступ до документів і прагнуть погодити конкретні правила користування та витрати, доцільно розглянути медіацію. Якщо один учасник систематично ігнорує права іншого або потрібне судове визначення правовідносин, знадобиться правова оцінка судового захисту. Третейське вирішення можливе лише за належної угоди та відсутності законодавчих заборон для відповідного предмета спору.
Компанії уклали міжнародний контракт і виник спір про оплату
Насамперед слід перевірити договір, арбітражне застереження, місце арбітражу, правила установи і можливість виконання рішення там, де розміщено активи. Медіація може допомогти узгодити графік платежів, переглянути умови майбутньої співпраці або частково звузити спір. Якщо потрібне обов’язкове рішення, чинний арбітражний механізм може бути ключовим маршрутом, а питання залучення державного суду визначаються законом.
Працівник заявляє про невиплату заробітної плати
Трудові права та доступні державні механізми захисту мають пріоритетне правове значення. Можливість добровільного врегулювання не повинна підміняти право на передбачений законом захист і не дає роботодавцю права тиснути на працівника. Внутрішній третейський розгляд не можна обирати без перевірки законодавчої допустимості конкретного трудового спору. Матеріали про конфлікти на роботі допомагають відокремити психологічну взаємодію від правових засобів.
Сторони розходяться щодо фактичних обставин і потрібні докази
Коли вирішення залежить від оцінки документів, свідчень, експертних висновків та обов’язкових правових наслідків, значення набуває компетентний орган із належною процедурою доказування. Медіація може залишатися можливістю для часткової угоди, якщо кожна сторона добровільно погоджується і це юридично допустимо. Але медіатор не встановлює вину й не виконує функції судового дослідження доказів.
Які запитання поставити фахівцю перед вибором
З’ясуйте, кому підвідомчий спір і чи допускає закон передання саме цієї категорії справи до третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Попросіть пояснити, які договірні положення вже обмежують або визначають спосіб розгляду. Дізнайтеся, хто прийматиме остаточне рішення, чи можете ви відмовитися від процедури та які наслідки має підписання документів.
Окремо запитайте про очікувані видатки, строки, порядок збирання та використання інформації, конфіденційність, можливі способи оскарження й виконання результату. Для медіації перевірте нейтральність, підготовку та етичні правила медіатора. Для арбітражу — правила установи, компетенцію арбітрів та юридичну силу застереження. Для суду — юрисдикцію, процесуальні строки та потребу в забезпечувальних заходах.
Якщо ви розглядаєте саме переговорне врегулювання, корисним наступним кроком стане матеріал «Як вести переговори: психологія, підготовка і техніки без маніпуляцій». Навички діалогу можуть покращити структуру взаємодії, проте юридичні наслідки договорів і рішень оцінює фахівець з відповідної галузі права.
Відповіді на поширені запитання
Чи є медіація обов’язковою перед зверненням до суду в Україні?
Загального правила, яке вимагало б від кожної людини пройти медіацію перед будь-яким судовим зверненням, немає. Для конкретного виду спору можуть існувати спеціальні процесуальні вимоги та передбачені законом механізми врегулювання. Добровільність медіації визначається Законом «Про медіацію».
Чи може арбітраж замінити суд у будь-якій справі?
Ні. Передання спору до арбітражу залежить від предметної допустимості, чинної арбітражної або третейської угоди та відповідного законодавчого режиму. Частина справ не може розглядатися третейськими судами, а компетенція міжнародного комерційного арбітражу має спеціальні умови. Право на належний державний судовий захист зберігається в установлених законом межах.
Чи має угода за результатами медіації юридичну силу?
Угода є юридично значущою домовленістю сторін, якщо відповідає вимогам закону та характеру правовідносин. Її автоматичне примусове виконання за правилами судового рішення не випливає з самого факту медіації. Порядок виконання й захисту прав визначають зміст угоди, відповідні норми матеріального та процесуального права. Закон «Про медіацію».
Що краще для збереження ділових відносин?
Коли сторони хочуть спільно визначати подальші правила співпраці й можуть брати участь у переговорах на рівних та добровільних засадах, медіація дає можливість дослідити варіанти домовленості. Але тривалі ділові відносини можуть вимагати також юридично визначеного розв’язання спірного питання. Ключовими залишаються реальні інтереси, правова допустимість і можливість виконати результат.
Чи гарантує арбітраж швидше рішення, ніж державний суд?
Тривалість залежить від складності справи, правил установи, кількості арбітрів, процесуальної поведінки учасників і можливих процедур після рішення. Порівнювати потрібно конкретні витрати та часові горизонти. Загальне твердження, що арбітраж завжди швидший або дешевший, не має універсального підґрунтя.
Підсумок: критерій правильного вибору
Медіація підходить для добровільного пошуку рішення сторонами; арбітраж — для передання допустимого спору незалежному складу арбітрів відповідно до чинної угоди; суд — для здійснення правосуддя та надання передбаченого законом захисту. Усі три процедури можуть бути частинами ширшого маршруту, а їхні можливості визначаються правовим статусом спору, безпекою учасників, умовами договору, строками й потребою в реальному виконанні результату.
У кожному конкретному випадку корисно розпочати з правової перевірки компетенції, строків і документів, а тоді обирати відповідну процедуру з урахуванням власних цілей. Співпраця в переговорах має цінність за вільної згоди, а незалежне юридичне вирішення — за потреби захисту та виконання права.
Пов’язані статті
Джерела
Верховна Рада України. (1994). Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» № 4002-XII. Чинна редакція.
Верховна Рада України. (2004). Закон України «Про третейські суди» № 1701-IV. Чинна редакція.
Верховна Рада України. (2016). Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII. Чинна редакція.
Верховна Рада України. (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Чинна редакція.
Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про медіацію» № 1875-IX. Чинна редакція.
Міністерство юстиції Канади. (2007). The Effectiveness of Using Mediation in Selected Civil Law Disputes: A Meta-Analysis. Дослідницький звіт.
Організація Об’єднаних Націй, Комісія з права міжнародної торгівлі. (2006). UNCITRAL Model Law on International Commercial Arbitration (1985), with amendments as adopted in 2006.
Організація Об’єднаних Націй, Комісія з права міжнародної торгівлі. (2018). UNCITRAL Model Law on International Commercial Mediation and International Settlement Agreements Resulting from Mediation.
Рада Європи, Європейська комісія з ефективності правосуддя. CEPEJ Mediation Tools. Професійні настанови та інструменти.
Grajzl, P., Cepec, J., & Mörec, B. (2026). Does court-annexed mediation facilitate case disposition? Evidence from civil and commercial lawsuits. International Review of Law and Economics.
Wall, J. A., & Dunne, T. C. (2012). Mediation Research: A Current Review. Negotiation Journal, 28(2), 217–244.