Групова та взаємна підтримка постраждалих після катастрофи: користь і ризики
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Українська психологічна підтримка після масштабної надзвичайної події охоплює також людей, які готові допомагати одне одному: сусідів, родичів, мешканців прихистків, волонтерів, колег і членів громади. Групова та взаємна підтримка постраждалих після катастрофи — це організовані або неформальні способи відновити безпечні соціальні зв’язки, обмінюватися достовірною інформацією, координувати практичну допомогу та створювати простір для добровільного спілкування. Такі форми підтримки можуть зменшувати ізоляцію та полегшувати доступ до ресурсів. Їхня користь залежить від безпеки, потреб учасників, якості організації та характеру самого втручання.
Після ракетного удару, пожежі, повені, землетрусу чи евакуації люди можуть одночасно потребувати прихистку, ліків, зв’язку з близькими, інформації про компенсацію втрат і людської присутності. У міжнародних рекомендаціях IASC щодо психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях відновлення сімейних і громадських ресурсів є окремим важливим напрямом реагування. Його слід розглядати разом із базовими послугами, захистом, адресними психологічними втручаннями та спеціалізованою допомогою.
Що означає групова та взаємна підтримка після катастрофи
Поняття охоплює кілька різних практик, для яких існують різні правила та різна наукова доказова база. Взаємодопомога виникає, коли постраждалі самі організовують підтримку: допомагають із транспортом, доглядом за дітьми, пошуком інформації, відновленням документів або контактів. Група підтримки створює більш передбачуваний простір для спілкування, обміну досвідом і взаємної уваги. Психоосвітня група навчає способів подолання повсякденних труднощів та інформує про доступні послуги. Структуроване групове психологічне втручання має визначену програму, навчених ведучих, критерії участі та процедури оцінювання.
Формат може бути очним, дистанційним або змішаним. Усі ці варіанти впливають на соціальні зв’язки, але відрізняються рівнем відповідальності організаторів. Неформальна сусідська мережа зазвичай не оцінює симптоми й не проводить психологічного лікування. Клінічна групова психотерапія, навпаки, працює за професійними вимогами до оцінювання стану, конфіденційності, компетенцій фахівця та терапевтичної мети. Загальні визначення вже розкрито в матеріалах «Групи підтримки: як вони працюють і чим відрізняються від групової психотерапії» та «Групова психотерапія: що це, як проходить, види груп і що відомо про ефективність». Тут розглядається саме застосування групової та взаємної підтримки під час гуманітарного реагування після катастрофи.
Чим відрізняються спільнота, група підтримки та терапевтична програма
Спільнота може діяти без регулярних зустрічей: мешканці будинку домовляються, хто перевіряє потреби літніх сусідів, хто приносить воду, хто передає перевірені повідомлення. Група підтримки зазвичай має час зустрічей, ведучого або погоджені правила, можливість висловитися й почути інших. Психологічна програма додає стандартизовану послідовність вправ та оцінювання придатності для учасника.
Тому результати клінічного дослідження конкретної програми не можна автоматично приписувати звичайній зустрічі постраждалих. Так само невдача одного формату не означає, що будь-яка взаємодопомога шкідлива. Перед вибором практики потрібно визначити мету: відновлення контактів, вирішення побутових проблем, психоосвіта, підтримка стосунків чи робота зі стійким психологічним дистресом.
Чому підтримка інших людей може бути корисною
Відновлення відчуття зв’язку та належності
Катастрофа часто роз’єднує звичні кола спілкування. Родини опиняються в різних місцях, сусіди залишають домівки, робочі колективи втрачають можливість зустрічатися, а звичайні способи отримання допомоги перестають працювати. Збереження й відновлення соціальних контактів може підтримувати орієнтування в ситуації, практичну співпрацю і відчуття участі в житті громади.
У відомій роботі Hobfoll та співавторів (2007) зв’язаність з іншими людьми визначено серед п’яти орієнтирів для допомоги після масової травматичної події поряд із безпекою, заспокоєнням, особистою й колективною дієздатністю та надією. Ця модель є синтезом досліджень і експертним консенсусом; вона не доводить, що будь-яка групова зустріч самостійно запобігає психічним розладам.
Практична допомога, яка безпосередньо зменшує тягар кризи
У багатьох ситуаціях найбільшу користь приносить спільне вирішення нагальних потреб. Постраждала людина може отримати допомогу з відновленням зв’язку з родиною, пошуком доступного житла, супроводом до лікарні або отриманням перевіреної інформації. Такі дії зменшують кількість невирішених проблем і полегшують доступ до формальної допомоги.
Всесвітня організація охорони здоров’я у настанові з першої психологічної допомоги відносить підтримку контактів з близькими, доступ до послуг і повагу до конкретних потреб до гуманного реагування в перші години та дні після тяжкої події. Для людей, які втратили житло або майно, ця частина підтримки може бути важливішою за розмову про емоції.
Повернення можливості діяти та брати участь у рішеннях
Спільне планування допомоги дає людині можливість впливати на те, що відбувається поруч із нею. Коли постраждалі самі визначають пріоритети, а організації надають ресурси та підтримують безпечну участь, група може сприяти відновленню громадської спроможності. Водночас участь має бути добровільною: людина, яка зараз не має сил допомагати іншим, також має право отримувати підтримку.
Підхід, орієнтований на спроможності громади, відображений в IASC Guidelines (2007). Практичним наслідком є залучення місцевих мешканців до визначення проблем, розкладу зустрічей та способів поширення інформації, але без перекладання державної чи гуманітарної відповідальності на самих постраждалих.
Обмін досвідом і зменшення самотності
Зустріч з іншою людиною, яка переживає подібні труднощі, іноді допомагає знайти слова для власного досвіду, отримати корисну пораду або побачити різні способи впоратися з невизначеністю. Учасники можуть ділитися інформацією про те, що їм допомагає в побуті, як вони організовують турботу про дітей та де шукають послуги.
Важливо залишати місце для різних реакцій. Після однієї катастрофи хтось прагне говорити, хтось хоче побути в тиші, а хтось зосереджений на практичних питаннях. Відсутність бажання спілкуватися в групі сама по собі не вказує на психічне порушення або недостатню здатність до відновлення.
Що показують наукові дослідження про ефективність
Гуманітарні рекомендації та дослідження результатів — різні типи доказів
Гуманітарні стандарти рекомендують підтримувати наявні сімейні та громадські мережі й створювати доступні механізми допомоги. Ці рекомендації враховують права постраждалих, захист, соціальні потреби та досвід реагування. Для тверджень про зниження конкретних клінічних симптомів потрібні дослідження втручань із належними групами порівняння.
Систематичний огляд Bangpan, Felix і Dickson (2019) узагальнював програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки дорослих у гуманітарних надзвичайних ситуаціях. Автори виявили відмінності між програмами, умовами й результатами, що ускладнює універсальні висновки для всіх групових підходів.
Кокрейнівський огляд Papola та співавторів (2024) дійшов висновку, що рандомізованих даних для впевненого твердження про покращення позитивних показників психічного здоров’я завдяки психосоціальним втручанням під час гуманітарних криз недостатньо. На висновок вплинули обмежена кількість досліджень, їхня неоднорідність і ризик систематичних похибок. Цей результат стосується відповідних вивчених програм, а не оцінює кожен прояв сусідської взаємодопомоги.
Огляд досліджень Varker та співавторів (2025) присвячено втручанням, які можуть проводити люди без спеціальної клінічної підготовки після катастроф. Автори виявили 69 первинних досліджень; щодо універсальних втручань упевненість у клінічних ефектах була дуже низькою, тоді як окремі адресні програми мали сильнішу доказову базу. Це підкреслює важливість конкретного змісту програми та потреб її учасників.
Чому досвід вимушеного переміщення не можна безпосередньо переносити на будь-яку катастрофу
Систематичний огляд і метааналіз Nguyen та співавторів (2023) охопив 162 звіти про психосоціальну підтримку вимушено переміщених людей. Якісні відгуки були переважно позитивними, тоді як кількісні результати виявилися неоднорідними; значна частка робіт не мала контрольної групи. Контекст переміщення часто включає тривалі правові, житлові, економічні та мовні труднощі, тому його результати слід застосовувати до інших типів надзвичайних ситуацій обачно.
Окремі дослідження також виявляють різні результати залежно від віку, тривалості загрози та характеру підтримки. Фраза «групова допомога ефективна» без опису учасників, програми, результату й строку спостереження приховує саме ту інформацію, яка потрібна для прийняття рішення.
Структуровані групові програми мають окремі дослідження
Прикладом є розроблена ВООЗ програма Self-Help Plus (SH+): п’ять групових занять із навичок подолання стресу під керівництвом підготовлених і супервізованих неспеціалістів із використанням стандартизованих аудіоматеріалів та ілюстрованого посібника. Її мета, підготовка ведучих і порядок проведення принципово відрізняються від відкритої групи взаємодопомоги.
Результати випробувань також залежать від контексту. У багатонаціональному дослідженні Purgato та співавторів (2021) серед 459 біженців і шукачів притулку в Західній Європі перевага SH+ щодо появи психічного розладу спостерігалася після втручання, але не підтвердилася за основним показником через шість місяців. В іншому рандомізованому дослідженні серед сирійських біженців у Туреччині повідомлено про нижчу частоту психічних розладів через шість місяців у групі SH+. Сукупність таких результатів підтримує дослідження й цільове застосування конкретної програми, але не надає однакової оцінки всім груповим практикам.
Що відомо про групи підтримки людей, які пережили втрату
Після катастроф люди можуть одночасно переживати загибель близьких, втрату дому, звичного способу життя та зв’язків. Огляд Maass та співавторів (2022) включив 14 рандомізованих досліджень груп підтримки після втрати близьких за участю 1519 дорослих. Середні переваги щодо симптомів горя та депресії після завершення занять були невеликими, а під час подальшого спостереження переконливого ефекту не виявлено.
Ці результати не визначають наперед індивідуальну користь кожного учасника й не охоплюють усі види втрат під час катастрофи. Групи для людей після смерті близького мають власні умови, потреби та межі. Питання спільного переживання масових втрат окремо розглянуто в матеріалі «Колективне горе: як спільноти переживають масові втрати, війну і катастрофи».
Коли групова підтримка доречна на різних етапах реагування
Перші години: безпека, інформація, контакти та практична взаємодопомога
Під час безпосередньої небезпеки пріоритетами залишаються евакуація, медична допомога, безпечне місце перебування, зв’язок і базові потреби. Групові збори для обговорення пережитого не мають затримувати захисні дії. Доцільними можуть бути короткі узгодження: кому потрібен супровід, де отримати ліки, як зв’язатися з близькими, хто має перевірену інформацію щодо доступних пунктів допомоги.
Підтримувальна присутність, доступні пояснення й можливість звернутися по допомогу відповідають принципам першої психологічної допомоги ВООЗ. Для індивідуальних дій у гострій фазі є окрема стаття «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».
Наступні дні й тижні: добровільні зустрічі та відновлення рутини
Коли фізична безпека й мінімальні потреби забезпечені, стають можливими регулярні групи для обміну інформацією, взаємодопомоги та відновлення соціальних контактів. У прихистку це може бути коротка зустріч мешканців із фахівцем соціальної роботи; у громаді — координована мережа взаємної підтримки; у школі — організована взаємодія батьків щодо потреб дітей.
Розклад, тривалість і тематика визначаються реальними запитами. Для однієї громади головною темою буде житло, для іншої — догляд за залежними родичами, а для третьої — соціальна ізоляція після розселення. Ведучий має допомагати групі розв’язувати визначені завдання та поважати право учасників залишатися слухачами.
Тривале відновлення: мережі підтримки й доступ до професійної допомоги
Після завершення гострої фази підтримка може переходити до відновлення повсякденних зв’язків, доглядових мереж, місцевих ініціатив і довготривалого супроводу. Людям із тривалим вираженим дистресом або значним порушенням функціонування потрібно забезпечувати можливість індивідуального оцінювання та доказового втручання.
Групова участь може співіснувати з лікуванням та соціальними послугами. Її не варто використовувати як умову отримання фінансової, житлової чи медичної допомоги. Принцип комплексного відновлення системи реагування розкрито в огляді ВООЗ про психічне здоров’я в надзвичайних ситуаціях.
Які ризики виникають у групах після катастроф
Примусове розкриття травматичного досвіду
Найважливіше правило — людина сама вирішує, чи говорити, про що говорити й коли зупинитися. Проведення кола, у якому кожного просять докладно переказати побачене, почуте або пережите, може посилювати дистрес, спричиняти перевантаження та відтворювати відчуття втрати контролю. Особливо ризикованими є групи, сформовані з людей у перші години після події без їхнього вільного вибору.
Кокрейнівський огляд Rose та співавторів (2002) показав відсутність користі рутинного односеансового психологічного дебрифінгу для профілактики посттравматичного стресового розладу; в окремих дослідженнях виявлено можливу шкоду. У цьому огляді переважно оцінювали індивідуальний односеансовий дебрифінг. Тому його висновки слід точно застосовувати до вивченої процедури, водночас уникати примусового емоційного «розбору» в будь-якому груповому форматі. Докладніше — у статті «Психологічний дебрифінг після катастрофи: докази користі та ризики».
Конфіденційність і втрата контролю над особистою інформацією
Публічна розповідь про втрату, насильство, психічний стан, родинний конфлікт або місце перебування може створити небезпеку, якщо її переповідатимуть інші учасники. Домовленість про нерозголошення потрібна, але організатор не може гарантувати, що кожен присутній її дотримається. Тому на початку слід чесно пояснювати межі приватності й пропонувати індивідуальне спілкування для чутливих запитів.
Не слід публікувати фото, відео, списки присутніх, номери телефонів або цитати з зустрічі без окремої чіткої згоди. Відкриті чати особливо небезпечні, коли в них обговорюють місце перебування дітей, обставини насильства, стан здоров’я або іншу персональну інформацію.
Стигматизація, тиск і нерівність усередині групи
Статус «постраждалого» об’єднує людей із різним досвідом, доступом до ресурсів і ступенем небезпеки. Учасник, який говорить голосніше або має вищий соціальний статус, може задавати тон усій зустрічі. Інші іноді відчувають, що мають демонструвати вдячність, оптимізм чи «правильне» переживання. Такий тиск ускладнює чесне спілкування.
Окремим ризиком є конкуренція між втратами: порівняння того, хто постраждав «більше», осуд людей, які евакуювалися чи залишилися, звинувачення батьків або людей із психічними розладами. Завдання ведучого — припиняти приниження, захищати право на відмінний досвід і повертати розмову до потреб та безпечної взаємодії.
Поширення чуток, неперевірених медичних порад та дезінформації
Після катастрофи інформація швидко змінюється, тому навіть доброзичливі учасники можуть передавати неточні повідомлення про евакуацію, зниклих людей, виплати, лікування й подальші загрози. Група має окремо розрізняти перевірені повідомлення, особисті припущення та питання, для яких потрібна консультація компетентної служби.
Забезпечення достовірної інформації є частиною гуманітарного реагування за рекомендаціями IASC. Ведучий може повідомити, де перевіряти дані, але не повинен видавати власні припущення за офіційні інструкції.
Перевантаження учасників та неформальних помічників
У невеликих спільнотах роль «того, хто завжди підтримує інших» часто покладається на одну активну людину. Вона може виснажуватися через постійну доступність, нічні повідомлення та складні історії без супервізії. Для таких помічників потрібні зрозумілі межі, чергування відповідальності, можливість відпочити та перенаправляти запити до служб.
Поведінка, яку іноді називають спільним зацикленням на тривожних подробицях, може підтримувати напруження, якщо група знову і знову обговорює загрози без можливості перейти до корисних дій. Практичне правило ведучого — помічати наростання збудження, пропонувати зміну теми або перерву, повертати вибір учасникам і не вимагати продовження розповіді.
Як безпечно організувати групу взаємодопомоги
1. Почати з оцінювання реальних потреб
Перш ніж призначати зустріч, організатори з’ясовують, для кого вона призначена і яка проблема має вирішуватися. Потребу в інформації про житло доцільніше задовольняти разом із відповідальною соціальною службою, а потребу в лікуванні — через доступний медичний маршрут. Учасники мають отримати зрозуміле пояснення мети групи та того, чого вона може запропонувати.
Важливо спитати про доступність місця, безпеку дороги, догляд за дітьми, можливість перекладу або альтернативного спілкування. Системне оцінювання потреб після катастрофи розглянуто в матеріалі «Оцінювання психосоціальних потреб населення після катастрофи».
2. Вибрати придатний формат і відповідального ведучого
Для обміну перевіреною інформацією може вистачити короткої відкритої зустрічі. Для регулярної взаємопідтримки корисна стабільна група з узгодженими правилами. Для навчання конкретних психологічних навичок потрібен підготовлений ведучий і відповідна програма; для лікування — кваліфікований фахівець із можливістю клінічної оцінки.
Ведучий групи не зобов’язаний називати кожну реакцію «симптомом» і не має ставити діагнози. Його робота — підтримувати порядок, пояснювати межі, сприяти рівноправній участі й знати, як діяти при появі небезпечного стану. За наявності спеціальних психологічних завдань потрібні навчання, підтримка та супервізія.
3. Встановити добровільність і право на відмову
Учасники мають знати, що вони можуть пропускати запитання, відмовлятися від вправ, виходити з приміщення або залишати групу. Розповідь про подію, фізичний контакт, дихальна вправа, запис персональних даних та участь у фото- чи відеозйомці потребують окремого добровільного рішення. У кризі особливо важливо відокремлювати доступ до матеріальної допомоги від участі у психологічних активностях.
4. Погодити зрозумілі правила спілкування
Перед початком організатор коротко пояснює мету, тривалість і порядок зустрічі, правила поваги, право мовчати, заборону принижень, захист персональних відомостей та межі конфіденційності. Він також повідомляє, до кого можна звернутися після зустрічі, як повідомити про небезпечну поведінку і що робити за появи тяжкого дистресу.
Правила варто сформулювати доступною мовою, за потреби надати великим шрифтом, у вигляді простого тексту або усно. Учасників слід запросити доповнити їх з урахуванням місцевих обставин. Правила можуть змінюватися за обговоренням, але базові вимоги до безпеки та захисту залишаються обов’язковими.
5. Зосередитися на потребах, ресурсах і можливості вибору
Корисна зустріч може містити коротке знайомство без розкриття травматичних подробиць, узгодження практичних запитів, обмін перевіреною інформацією, добровільне спілкування і підсумок щодо подальших дій. Частина учасників захоче говорити про почуття, інші оберуть обговорення конкретних завдань. Обидва способи участі прийнятні.
Приклад природного запитання ведучого: «Яка підтримка була б вам корисною сьогодні?» або «Чи є питання, яке ми можемо разом вирішити?». Запитання на кшталт «Розкажіть по черзі найстрашніший момент» порушує принцип добровільності й перетворює зустріч на ризиковане примусове розкриття.
6. Передбачити перенаправлення до інших служб
Перед початком роботи організатор має знати, які медичні, психологічні, соціальні та захисні послуги доступні саме в цій місцевості, чи працюють вони зараз і як людині до них звернутися. Необхідні актуальні контакти відповідальних служб, а також план на випадок, коли людина не може безпечно залишатися в групі.
Доступність такого маршруту є частиною якісної допомоги, а не винятком для «складного» учасника. ВООЗ у рекомендаціях щодо психічного здоров’я в надзвичайних ситуаціях прямо наголошує на мережах перенаправлення між громадською підтримкою та медичними, психологічними й соціальними послугами.
Коли група не відповідає потребі людини
Людина може потребувати індивідуального контакту замість групової зустрічі, якщо їй небезпечно розкривати особисті відомості, вона пережила насильство й потребує конфіденційного захисту, має значне сенсорне перевантаження або висловлює стійке небажання бути в групі. У такому разі потрібен вибір способу підтримки, а не переконування, що група обов’язково допоможе.
Тяжкий стан потребує іншого рівня реагування. Якщо людина повідомляє про намір негайно нашкодити собі чи комусь іншому, має виражену сплутаність свідомості, ознаки гострого психозу або манії з небезпечною поведінкою, судоми, порушення свідомості, ознаки інсульту, серйозну травму чи іншу медичну загрозу, пріоритетом є негайна відповідна медична оцінка й захист. Група взаємодопомоги не має намагатися самостійно лікувати ці стани. Детальніше про показання до термінового фахового втручання — «Коли після катастрофи потрібна невідкладна психіатрична допомога».
Плач, тремтіння, страх, втома, дратівливість, мовчання або короткочасне заціпеніння після надзвичайної події самі по собі не є психіатричним діагнозом. Важливими є загальний стан, безпека, тяжкість і тривалість проявів, зміни здатності функціонувати та особисті потреби. Відмова від групи не означає відмови від допомоги загалом.
Особливості підтримки різних груп населення
Діти та підлітки
Зустрічі дітей організовують із урахуванням віку, безпеки, розвитку, потреб у грі, навчанні та сімейних контактах. Дорослий має забезпечити відповідний нагляд, правила захисту дітей і можливість індивідуального звернення. Від дітей не слід вимагати публічних розповідей про страшні події, змушувати їх заспокоювати дорослих або призначати «відповідальними» за переживання інших дітей.
Для підлітків особливо важливі приватність, контроль над тим, кому відома їхня історія, можливість висловити незгоду та окремі правила спілкування в мережі. Групи дітей і дорослих можуть мати різні цілі; рішення щодо участі ухвалюють із дотриманням належних процедур згоди й захисту.
Літні люди та люди з інвалідністю
Місце проведення має бути фізично доступним, із можливістю сидіти, чути ведучого, бачити матеріали та користуватися потрібними засобами комунікації. Для людей із порушеннями слуху, зору, мовлення або рухливості слід передбачити альтернативні формати участі. Людей, які не користуються цифровими сервісами, не можна фактично виключати через вимогу реєстрації лише в чаті.
Людині з інвалідністю або хронічним захворюванням іноді першочергово потрібен транспорт, доступ до ліків, асистивні засоби чи продовження догляду. Ці потреби необхідно враховувати при плануванні зустрічей, а не підміняти груповою розмовою.
Постраждалі від насильства та люди у небезпечних стосунках
Відкрита група може створити ризик викриття місця перебування, характеру пережитого насильства або контактів із кривдником. Інформацію про такі обставини слід обговорювати тільки у безпечному приватному форматі й за рішенням постраждалої особи. Ведучі мають знати про наявні спеціалізовані механізми захисту та конфіденційного перенаправлення.
Примусове «примирення» з іншими учасниками, публічне з’ясування подробиць насильства або залучення сторонніх людей як посередників без оцінювання безпеки може збільшувати ризики. Захист гідності, приватності та права на вибір є базовими вимогами гуманітарних програм.
Люди з тяжкими психічними станами
Громадська підтримка може допомагати людині зберігати контакти, побутову структуру та доступ до базових послуг. Водночас організаторам важливо підтримувати безперервність призначеного лікування й можливість звернення до медичного фахівця. Не можна відмовляти людині в участі лише через психіатричний діагноз, але потрібно оцінювати індивідуальні потреби й безпеку конкретного формату.
Як оцінити, чи працює група
Оцінювання має виходити з її реальної мети. Якщо завданням було з’єднати людей із послугами, доцільно перевіряти, чи отримали вони зрозумілі контакти й чи змогли ними скористатися. Якщо група створена для зменшення самотності, варто добровільно запитати про відчуття підтримки, доступність зустрічей і можливість залишатися на зв’язку. Для структурованого психологічного втручання використовують відповідні валідовані показники та протокол програми.
Кількість проведених зустрічей або присутніх людей відображає охоплення, а не лікувальну ефективність. Висока задоволеність теж не доводить запобігання ПТСР чи депресії. Огляд Nguyen та співавторів (2023) показує, чому позитивні відгуки й результати контрольованих досліджень потрібно аналізувати окремо.
Показниками якості також мають бути відсутність примусу, зрозуміла процедура скарг, безпечне поводження з персональними даними, участь людей із підвищеними потребами, наявність перенаправлення та можливість змінювати формат після зворотного зв’язку. Якщо учасники повідомляють про приниження, небажане розкриття інформації, надмірний тиск або погіршення самопочуття після зустрічей, організатори мають оперативно переглядати процес і забезпечувати індивідуальні варіанти допомоги.
Що може зробити сама громада
Підтримка починається з простих дій: перевірити, чи всі мешканці отримали важливу інформацію, допомогти людині дістатися до послуг, організувати короткий контакт для тих, хто залишився сам, узгодити допомогу з доглядом за дітьми або запропонувати безпечне місце зустрічі. Підтримка стає стійкішою, коли відповідальність розподілена, а інформація надходить із надійних джерел.
Громадським ініціативам корисно підтримувати зв’язок із місцевими службами, волонтерськими організаціями й відповідальними фахівцями. Важливо визначити, хто ухвалює рішення щодо безпеки, кому повідомляють про проблеми та як припиняють діяльність, що шкодить учасникам. Право людини залишитися осторонь спільної активності слід поважати так само, як її бажання долучитися.
Для тих, хто шукає початкову підтримку в особистій розмові, корисний матеріал «Як говорити з людиною після катастрофи: слова підтримки, слухання і межі». Загальну архітектуру гуманітарної допомоги пояснено в статті «Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення».
Поширені запитання
Чи обов’язково постраждалим відвідувати групу підтримки?
Ні. Участь має спиратися на вільний вибір і відповідати потребі людини. Частині постраждалих допомагають родина, сусіди, особисте спілкування або практична допомога. Іншим більше підходить індивідуальна робота з фахівцем. Відмова від групи не є симптомом психічного розладу.
Чи може група запобігти посттравматичному стресовому розладу?
Загального наукового підтвердження, що звичайна група взаємодопомоги запобігає ПТСР після катастрофи, немає. Докази залежать від типу програми й досліджуваного результату. Кокрейнівський огляд Papola та співавторів (2024) вказує на суттєві прогалини в дослідженнях загального зміцнення психічного здоров’я в гуманітарних кризах.
Чи потрібно всім учасникам розповісти про пережиту подію?
Ні. Безпечна групова робота дозволяє мовчати, пропускати тему та говорити лише про те, що людина обирає. Обов’язкове докладне відтворення травматичних подій не є вимогою першої психологічної допомоги. Рутинний односеансовий дебрифінг не рекомендовано як спосіб запобігання ПТСР.
Чи можна створювати групу підтримки в месенджері?
Так, якщо формат доступний учасникам і є правила безпеки. Потрібно врахувати, хто може бачити номери телефонів, запрошення, повідомлення й інформацію про місце перебування. Для чутливих питань краще передбачити приватний канал зв’язку з відповідальною особою. Онлайн-група також потребує модерації, перевірки інформації та зрозумілих часових меж.
Хто може вести групу взаємодопомоги?
Зустріч для обміну інформацією або взаємодопомоги може координувати підготовлений волонтер чи представник громади. Для психологічних вправ, адресних втручань, оцінювання симптомів і роботи з високими ризиками потрібні відповідні компетенції, навчання, супервізія та маршрутизація. Клінічну психотерапію проводять уповноважені фахівці в межах своїх професійних компетенцій.
Чи безпечні групи для людей, які пережили смерть близьких?
Групова підтримка може бути корисною деяким людям у горюванні, однак оцінка ефективності залежить від формату й потреб учасників. Метааналіз Maass та співавторів (2022) виявив невеликі переваги після завершення групових занять і не підтвердив стійкого ефекту під час подальшого спостереження. Людина має мати право обирати інший спосіб підтримки.
Коли звертатися по індивідуальну допомогу?
Коли дистрес триває, посилюється або суттєво заважає сну, роботі, догляду за собою чи близькими, доцільно звернутися по індивідуальне професійне оцінювання. За ознак безпосередньої небезпеки для життя, тяжкої дезорієнтації, втрати свідомості або іншого загрозливого стану потрібна невідкладна відповідна допомога.
Висновок
Групова та взаємна підтримка після катастрофи має найбільший сенс тоді, коли допомагає людям залишатися в безпеці, відновлювати зв’язки, отримувати необхідні ресурси та самим вирішувати, якої підтримки вони потребують. Групові зустрічі, громадська взаємодопомога і структуровані психологічні програми мають різні цілі та рівні наукової перевірки. Якість визначають добровільність, захист приватності, доступність, компетентність ведучих, реальне перенаправлення до послуг і готовність коригувати формат на підставі потреб учасників.
Пов’язані статті
Джерела
Acarturk, C., Uygun, E., Ilkkursun, Z., та ін. (2022). Effectiveness of a WHO self-help psychological intervention for preventing mental disorders among Syrian refugees in Turkey: A randomized controlled trial. World Psychiatry. https://doi.org/10.1002/wps.20939
Bangpan, M., Felix, L., & Dickson, K. (2019). Mental health and psychosocial support programmes for adults in humanitarian emergencies: A systematic review and meta-analysis in low and middle-income countries. BMJ Global Health, 4, e001484. https://doi.org/10.1136/bmjgh-2019-001484
Hobfoll, S. E., Watson, P., Bell, C. C., та ін. (2007). Five essential elements of immediate and mid-term mass trauma intervention: Empirical evidence. Psychiatry, 70(4), 283–315. https://doi.org/10.1521/psyc.2007.70.4.283
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications/i/item/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings
Maass, U., Hofmann, L., Perlinger, J., & Wagner, B. (2022). Effects of bereavement groups: A systematic review and meta-analysis. Death Studies. https://doi.org/10.1080/07481187.2020.1772410
Nguyen, A. J., Lasater, M. E., Lee, C., та ін. (2023). Psychosocial support interventions in the context of forced displacement: A systematic review and meta-analysis. Journal of Migration and Health, 7, 100168. https://doi.org/10.1016/j.jmh.2023.100168
Papola, D., Prina, E., Ceccarelli, C., та ін. (2024). Psychological and social interventions for the promotion of mental health in people living in low- and middle-income countries affected by humanitarian crises. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD014300. https://doi.org/10.1002/14651858.CD014300.pub2
Purgato, M., Carswell, K., Tedeschi, F., та ін. (2021). Effectiveness of Self-Help Plus in Preventing Mental Disorders in Refugees and Asylum Seekers in Western Europe: A Multinational Randomized Controlled Trial. Psychotherapy and Psychosomatics, 90(6), 403–414. https://doi.org/10.1159/000517504
Rose, S. C., Bisson, J., Churchill, R., & Wessely, S. (2002). Psychological debriefing for preventing post traumatic stress disorder (PTSD). Cochrane Database of Systematic Reviews, CD000560. https://doi.org/10.1002/14651858.CD000560
Varker, T., та ін. (2025). A scoping review of psychosocial interventions delivered by non-mental health workers following disaster events. Journal of Traumatic Stress. https://doi.org/10.1002/jts.23127
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205
World Health Organization. (2021). Self-Help Plus (SH+): A group-based stress management course for adults. https://www.who.int/publications/i/item/9789240035119
World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-health-in-emergencies