Григорій Костюк і становлення українських психологічних інституцій
Український психологічний ХАБ · 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Григорій Силович Костюк (1899–1982) належить до ключових організаторів української психологічної науки ХХ століття. Його діяльність об’єднала університетську підготовку психологів, дослідницьку роботу в педагогічних установах, видання україномовної психологічної літератури та створення у Києві окремого Науково-дослідного інституту психології в 1945 році. Саме становлення тривкої системи дослідницьких підрозділів, кадрової підготовки та наукової координації є головним предметом цієї історії. Енциклопедія Сучасної України і документована історія Інституту психології дозволяють простежити її за біографічними, адміністративними та бібліографічними свідченнями.
Для історії науки принципово важливо, що діяльність Костюка розгорталася всередині вже наявної української інтелектуальної традиції, університетської психології та міжвоєнних експериментально-педагогічних пошуків. Його організаційний внесок полягав у концентрації й розвитку дослідницьких ресурсів, формуванні наукового середовища, підготовці нових поколінь дослідників та забезпеченні інституційної наступності у складних політичних обставинах. Таке розуміння відділяє персональну біографію від історії установ, методів та професійної спільноти.
Чому Костюк став ключовою постаттю інституційної історії
Історія психологічної науки має щонайменше три взаємопов’язані виміри: історію понять і теорій, історію емпіричних методів та історію установ, завдяки яким дослідження виконуються й передаються наступним поколінням. Костюк працював у кожному з них. Він досліджував психічний розвиток, мислення, здібності, навчання й методологію психології; водночас організовував кафедри, відділи, видавничі проєкти та спеціалізований науковий інститут. Його наукову біографію й дослідницькі напрями систематизували Сергій Максименко та Георгій Балл.
Наукова установа створює умови для досліджень, які виходять за межі одного професора або навчального курсу: забезпечує довготривалі теми, колективи, наукові видання, обговорення результатів, архівування матеріалів і взаємодію з університетами. Це особливо важливо для психології розвитку та педагогічної психології, де накопичення спостережень, методичних матеріалів і порівняльних досліджень потребує послідовної роботи багатьох фахівців. Положення про інститут 1945 року прямо передбачало дослідницькі завдання і координацію університетських кафедр.
Вислів «засновник української психології», який трапляється в меморіальних текстах, слід читати як оцінку масштабного внеску в інституціоналізацію дисципліни. Українські психологічні студії розвивалися й до Костюка, а після нього їх продовжували численні самостійні дослідники. Точніше історичне визначення — один із найвпливовіших організаторів модерної української психологічної науки та засновник спеціалізованого київського інституту психології.
Українська психологія до створення окремого інституту
Наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття дослідження психіки розвивалися в університетах, педагогічних закладах, філософських і фізіологічних середовищах. Психологія існувала як частина викладання, лабораторних досліджень, медичних практик та обговорення проблем пізнання і виховання. Тому заснування загальнореспубліканського науково-дослідного інституту 1945 року стало визначною організаційною подією, а не початком психологічного знання на українських землях.
У 1920-х роках зміни у шкільній системі сприяли інтересу до дитячого розвитку, успішності навчання, педагогічного спостереження й експериментальних методів. Дослідники працювали в університетських і педагогічних осередках, часто поєднуючи психологічні питання із завданнями освіти. Підходи того періоду становили строкатий простір: поряд із плідними емпіричними постановками питань існували недостатньо валідизовані способи вимірювання та ідеологічно визначені концепції.
Інституційна історія Костюка починається саме тут. Він здобув освіту в Києві: закінчив Колегію Павла Ґалаґана у 1919 році, а Київський інститут народної освіти — у 1923-му; працював учителем, займався проблемами навчання, а наприкінці 1920-х очолював експериментальну школу. Ці відомості подано в енциклопедичному біографічному нарисі НАН України. Установлення зв’язку між школою, підготовкою педагогів і психологічними дослідженнями визначало його подальшу організаційну програму.
Перші дослідження й формування методологічної програми у 1920-х роках
Ранні роботи Костюка відображають характерний для доби інтерес до способів оцінювання навчальних результатів. У бібліографії дослідника за 1928 рік зафіксовано публікації «До питання про порівняльну оцінку тестових форм» та «Про порівняльну вартість зорового і слухового способів тестування успішності учнів». Їхні назви й бібліографічне розміщення засвідчує укладений Державною науково-педагогічною бібліотекою України перелік праць.
Значення цих публікацій для інституційної історії полягає в тому, що психологічне дослідження постає як предмет спеціалізованого друкованого обговорення. Тестування, методи порівняння результатів і способи фіксації навчальної успішності могли критично оцінюватися колегами та використовуватися як підстава для наступних досліджень. Із самих бібліографічних записів неможливо зробити висновок про сучасну валідність відповідних тестових процедур; це окреме питання психометричної оцінки.
У цей період формувалося й характерне для Костюка прагнення розглядати навчання, виховання та психічний розвиток у взаємозв’язку. Подальші теоретичні публікації розширили цю програму, хоча ранні тексти слід тлумачити у власному історичному контексті, а їхні поняття зіставляти з сучасною наукою лише після точного визначення методів і результатів.
Київські педагогічні установи у 1930-х роках
У 1930–1945 роках Костюк очолював відділ психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Паралельно був пов’язаний із Київським педагогічним інститутом, де працював на керівних факультетських і кафедральних посадах. У біографії в «Енциклопедії Сучасної України» зафіксовано також його професорське звання, здобуте 1935 року. Поєднання відділу академічних досліджень і університетської кафедри створювало канал обміну між науковою роботою та підготовкою викладачів.
Цей двосторонній зв’язок мав практичний сенс. Дослідницький підрозділ накопичував спостереження, методики й рукописи; педагогічний інститут забезпечував навчальні програми, студентське середовище, обговорення методів і підготовку майбутніх працівників освіти. Від початку психологічна інституціоналізація в Україні розгорталася не лише через створення відокремлених дослідницьких структур, а й через їхню співпрацю з освітніми закладами.
Одним із зафіксованих бібліографічно результатів стала підготовка видань для педагогічної освіти. У 1933 році в Києві вийшов підручник «Педологія» за участю І. Видра, Г. Костюка та П. Чамати, за редакцією Костюка. Цей факт дозволяє простежити його участь у тогочасній інституційній мові дослідження дитини; сам термін «педологія» потребує історичного пояснення, адже його тогочасне використання охоплювало різні теорії та дослідницькі практики. Бібліографічний каталог праць Костюка подає точні дані видання.
Політичний тиск і перебудова психологічної науки після 1936 року
Українська психологія 1930-х років розвивалася в умовах централізованої радянської державної політики, цензури та ідеологічного контролю над гуманітарними й педагогічними дисциплінами. Постанова ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 року про «педологічні перекручення» стала поворотним моментом для установ і дослідників, які використовували відповідну назву, методи та освітні практики. Важливо розрізняти наукову критику конкретних методик і політичне адміністративне засудження цілого дослідницького поля.
Матеріали з історії Костюка демонструють, що зміна офіційної термінології супроводжувалася продовженням досліджень навчання, індивідуальних відмінностей і розвитку. Наприклад, у його бібліографії є стаття 1937 року «Про індивідуальний підхід до учнів у навчальній роботі», а за 1940 рік — дослідження спадковості, середовища та виховання. Їхню послідовність встановлює бібліографія ДНПБ України.
Така історія потребує одночасно аналізу текстів, механізмів інституційного пристосування і репресивного державного контексту. Збереження психологічних дослідницьких груп у радянській системі не означало свободи наукових дискусій. Водночас немає підстав зводити всю тогочасну наукову роботу до політичних постанов: конкретні експерименти, теоретичні рішення та освітні результати мають власну джерельну історію.
«Психологія» 1939 року: навчальний посібник як інституційне досягнення
У 1939 році в Києві видавництво «Радянська школа» опублікувало «Психологія: посібна книга для студентів педагогічних вищих шкіл» за редакцією Григорія Костюка. Видання обсягом 575 сторінок мало велике значення для стандартизації навчального матеріалу: воно пропонувало українською мовою спільний корпус тем, термінів, викладів і джерел для педагогічних закладів. Повний бібліографічний опис, склад та назви розділів представлені в державному науково-педагогічному бібліографічному каталозі.
Укладачі біографічного матеріалу бібліотеки зазначають, що Костюк підготував значну частину розділів, а енциклопедична стаття НАН України підтверджує його роль співупорядника й відповідального редактора низки підручників. Історичну роль посібника визначає не тільки авторство: посібник з’єднав дослідницькі колективи, навчальні програми та українську наукову лексику, ставши способом передавання дисциплінарних знань у межах системи вищої педагогічної освіти. Енциклопедія Сучасної України подає також наступні видання «Психології» 1941, 1955, 1961 і 1968 років, причому їх слід розрізняти за складом та редакціями.
Історик науки досліджує конкретне видання: рік, редакторів, видавництво, склад розділів і зв’язок із навчальними закладами. Саме тому твердження про «перший український підручник психології» потребувало б спеціальної перевірки всього попереднього книжкового корпусу. Для цієї інституційної історії достовірним є встановлений факт масштабного україномовного посібника 1939 року та його місце в роботі педагогічних установ.
Друга світова війна: евакуація, розриви і збереження професійної спадкоємності
Друга світова війна змінила географію української вищої освіти та досліджень. Костюк працював у Сталінградському педагогічному інституті й Об’єднаному українському університеті в Казахстані. Ці місця професійної діяльності зафіксовані в академічній енциклопедичній біографії. Військові події порушили нормальні умови функціонування кафедр, бібліотек і видавництв, але водночас вимагали підтримання навчання в евакуйованих закладах.
Після повернення освітніх і наукових установ до Києва відновлення професійних контактів та створення стабільної дослідницької організації набули особливої ваги. Вони мали забезпечити не лише відновлення кафедральної роботи, а й інституційне зосередження психологічних досліджень, які доти виконувалися переважно в структурах педагогічного профілю. Встановлюючи цю історичну послідовність, потрібно відрізняти документально засвідчені місця роботи Костюка від реконструкції його особистих мотивів.
Заснування Науково-дослідного інституту психології у 1945 році
Інституційним рубежем стало створення в Києві Науково-дослідного інституту психології. За офіційною історією установи, 30 червня 1945 року союзний уряд видав розпорядження № 10007, яким дозволяв організацію відповідного інституту, а 1 жовтня 1945 року постанова Ради народних комісарів УРСР № 1573 закріпила його створення і початок діяльності. Остання дата є усталеною датою заснування Інституту також у відомостях Національної академії педагогічних наук України.
Ці два документи позначають різні етапи: попереднє адміністративне рішення і рішення про створення установи на рівні республіки. Визначення точної юридичної процедури вимагає звернення до текстів постанов та архівних справ. Офіційна інституційна історія цитує їхні номери й дати; тому наявний рівень підтвердження дозволяє впевнено назвати нормативні рубежі, але не приписувати документам неперевірених положень.
Першим директором став Григорій Костюк. Його попередня робота у відділі психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки та Київському педагогічному інституті створила важливий кадровий і дослідницький зв’язок між довоєнними установами та новим спеціалізованим центром. Історія інституту окремо зазначає, що раніше при українському науково-дослідному інституті педагогіки діяв відділ психології. Це твердження стосується структури науково-дослідних установ і не скасовує існування психологічних кафедр, викладання та лабораторних традицій в університетах.
Положення про інститут визначало завдання в галузях загальної, дитячої, педагогічної та спеціальної психології, а також вивчення історії вітчизняної і зарубіжної психології. До його функцій належала координація наукових досліджень кафедр психології педагогічних інститутів та університетів. Таким чином, уже первісна програма установи, переказана в її офіційній історії, поєднувала емпіричні дослідження, теоретичну роботу, історіографію та наукову організацію.
Що саме змінило створення Інституту психології
Насамперед психологія отримала спеціалізований дослідницький центр з власним предметним мандатом. В університетських і педагогічних закладах психологію часто організовували навколо викладання та шкільних потреб; окремий інститут міг планувати дослідження як тривалі колективні програми, підтримувати спеціалізацію співробітників і координувати різні напрями. Це підвищувало видимість психології в системі академічного управління, хоча реальна свобода визначення тем залишалася обмеженою радянською політикою науки.
Другим наслідком стала можливість стабільнішої кадрової наступності. Кафедра готувала студентів і викладачів, а науковий інститут створював середовище для дослідницького професійного зростання, керівництва роботами, обміну методиками та спільних публікацій. У власній історії Інституту підкреслено роль учнів Костюка серед співробітників. Це інституційне свідчення про наукову мережу; для реконструкції конкретних ліній учнівства потрібно окремо досліджувати дисертації, співавторство, листування та кадрові архіви.
Третім результатом стало об’єднання дисциплін, які мають різні методи і завдання. Загальна психологія, психологія дитини, педагогічна й спеціальна психологія потребують власних програм, але спільні методологічні питання — співвідношення діяльності й розвитку, роль навчання, індивідуальні відмінності, механізми мислення — створюють підстави для регулярного міжгалузевого обговорення. Первісний статутний перелік напрямів показує цей задум уже на етапі заснування.
Перші напрями досліджень і взаємодія з освітою
Спеціалізований інститут не був відірваний від школи. Для української психології середини ХХ століття педагогічна система залишалася одним із головних середовищ постановки дослідницьких питань: як формуються поняття, які умови сприяють навчанню, як розвиваються здібності та чим відрізняються індивідуальні траєкторії учнів. У переліку досліджень Костюка, наведеному в академічній енциклопедії, розглянуто мислення, сприймання, формування поняття числа, індивідуальний підхід і психологічні передумови ефективності педагогічних впливів.
Робота на межі науки й освіти створювала перевагу доступу до реальних навчальних ситуацій, але водночас накладала обмеження на інтерпретацію результатів. Дослідження в окремій школі чи освітній системі ще не дає підстав переносити висновки на всі вікові та культурні групи. Тому історичні розробки Костюка є важливими для з’ясування того, як ставилися наукові питання і формувалися методики, а їхню сучасну емпіричну обґрунтованість необхідно оцінювати окремо.
Особливу вагу мала організаційна підтримка фахових напрямів. Історія лабораторії психології навчання імені Івана Синиці описує розвиток відповідного дослідницького осередку в структурі Інституту. Такі підрозділи демонструють, як загальний мандат 1945 року поступово перетворювався на спеціалізовані програми, пов’язані з конкретними групами дослідників.
Психологічні праці як джерело історії установ
Про створення установи свідчать не лише пізніші ювілейні огляди. У бібліографії Костюка вказано його статтю «Науково-дослідний інститут психології», надруковану в газеті «Радянська освіта» 17 квітня 1946 року, № 20, сторінка 2. Це важливий бібліографічно встановлений первинний документ раннього етапу існування Інституту. Каталог Державної науково-педагогічної бібліотеки підтверджує назву, автора, видання й дату.
Бібліографічний опис фіксує існування публікації, але не замінює читання самого газетного тексту. Тому відомості про правовий статус і початкову програму Інституту тут наведено за офіційною інституційною історією, а статтю 1946 року використано як свідчення того, що новостворений центр був предметом публічного фахового представлення вже в перший рік роботи.
До корпусу документів тієї епохи належать і методичні праці для вчителів, посібники, редакторські передмови, збірники наукових записок і повідомлення про конференції. Їхня сукупність дозволяє реконструювати канали, якими психологічні дослідження переходили від окремого автора до колективів і професійної освіти. Історія установи стає видимою через календар видань, мережу співавторів і зміну тематики наукових серій.
Наукова школа: як формувалася спільнота дослідників
Поняття «наукова школа» означає стійке середовище дослідників, пов’язаних спільними проблемами, підготовкою кадрів, організаційними зв’язками та взаємним обговоренням методів. У випадку Костюка йдеться насамперед про міжпоколінну українську спільноту, яка працювала над психологією розвитку, навчання, мислення та особистості. Особиста участь дослідника у вихованні учнів є важливою складовою, однак для історії школи так само значущі інститутські лабораторії, аспірантура, кафедри, видавничі зв’язки та спільна дослідницька мова.
Саме через таку спільноту Костюк впливав на розвиток психології довше, ніж тривав його директорський термін. Інститут зберігав і трансформував відповідні напрями, нові покоління працівників ставили власні запитання, розширювали коло методик і переглядали теоретичні припущення. Це звичайний механізм наукової наступності: історична школа набуває власної інституційної біографії, яка перевищує біографію її провідної постаті.
Необхідно також відрізняти загальну характеристику «школа Костюка» від атрибуції конкретних відкриттів. Для встановлення першості ідей потрібні оригінальні публікації, а для встановлення вчительських зв’язків — архіви підготовки дисертацій і кадрові документи. Бібліографія праць Костюка та інституційний історичний нарис є двома відправними точками такої реконструкції.
Науково-організаційна робота і професійні об’єднання
Костюк очолював українське відділення Товариства психологів СРСР. Відомості про цю роль наведено в «Енциклопедії Сучасної України». Вона доповнювала його директорські обов’язки, адже професійне товариство є іншим типом інституції: забезпечує горизонтальні контакти, фахові зустрічі, конференції, обмін результатами та представництво дисципліни за межами одного закладу.
Інститут і професійне об’єднання виконували взаємодоповнювальні функції. Перший підтримував постійну дослідницьку роботу, друге створювало простір ширшої взаємодії психологів, викладачів і представників суміжних галузей. Історичне значення полягає у формуванні мережі, завдяки якій психологія існувала як дисципліна зі спеціалізованими установами та професійною комунікацією.
Мережа Костюка поєднувала українські осередки з загальносоюзними дослідницькими і професійними структурами свого часу. Ці зв’язки забезпечували обмін літературою та науковими підходами, водночас діяли в межах централізованої системи, що визначала адміністративні та ідеологічні рамки роботи. Інституційний розвиток української психології має розглядатися з урахуванням обох характеристик цієї мережі.
Теорія психічного розвитку як програма колективних досліджень
Наукові інтереси Костюка охоплювали принцип розвитку у психології, співвідношення навчання й розвитку, закономірності мислення, формування здібностей та психологічну структуру діяльності. Такі теми підходили для довготривалих досліджень, що об’єднували експериментальні, педагогічні та теоретичні підходи. Максименко й Балл описують широту цієї програми, а Валентин Рибалка в рецензованій фаховій публікації аналізує її особистісно-психологічні аспекти.
Суттєвим був інтерес до того, як дитина змінюється в процесі навчання, яким чином формуються поняття й здібності, як співвідносяться індивідуальні передумови та педагогічна діяльність. Ці питання задавали порядок денний для співпраці дослідників і педагогів. Їхнє значення як історичної дослідницької програми встановлюється за текстами, постановкою завдань і організацією колективної роботи, тоді як сила сучасних причинних висновків залежить від якості емпіричних доказів.
Публікація «Принцип развития в психологии» вийшла 1969 року в російськомовному збірнику «Методологические и теоретические проблемы психологии». Оригінальна назва важлива для бібліографічної точності. Працю фіксують академічна енциклопедична довідка і бібліографічний покажчик дослідника. Її існування демонструє тривалу увагу Костюка до загальнометодологічних підстав психології поряд із прикладними проблемами освіти.
Мислення, здібності й освітня практика
Проблеми психології мислення посідали помітне місце в доробку Костюка. Його роботи стосувалися засвоєння знань, формування понять, індивідуальних відмінностей і розвитку розумової діяльності. У бібліографічному переліку «Енциклопедії Сучасної України» згадано дослідження «Вопросы психологии мышления» 1959 року та книгу «Здібності та їх розвиток у дітей» 1963 року.
В історії інституцій ці теми важливі тому, що забезпечували співпрацю загальної психології, вікових досліджень і педагогіки. Питання формування математичних понять або індивідуальної траєкторії навчання одночасно потребували теоретичного опису пізнання, процедур спостереження й контактів зі школами. Дослідницька програма набувала колективного характеру завдяки організаційній структурі Інституту.
Проте жодна класична модель розвитку здібностей не отримує статусу сучасного наукового консенсусу лише тому, що була впливовою у своїй епосі. Сучасна психологія перевіряє такі моделі за допомогою валідизованих вимірювань, реплікацій, поздовжніх досліджень і систематичних оглядів. Ця сторінка встановлює історичну роль ідеї та організації науки; детальна актуальна оцінка механізмів навчання належить окремим канонічним статтям про розвиток, мислення та педагогічну психологію.
Сімдесяті роки: директорство і зміна наукових ролей
Датування завершення директорської діяльності Костюка в джерелах має розбіжності. «Енциклопедія Сучасної України», Український інститут національної пам’яті і фахова публікація Валентина Рибалки указують 1972 рік. Натомість окремі біографічні матеріали згадують 1973 рік, а текст офіційної історії Інституту називає 1971 рік початком керівництва наступного директора В. І. Войтка. Ці дані засвідчують потребу розрізняти фактичну передачу повноважень, адміністративне оформлення та пізнішу меморіальну хронологію.
За найбільш узгодженою сукупністю академічної біографії й історико-біографічних матеріалів директорство Костюка датують 1945–1972 роками. Для остаточного з’ясування дня й юридичної форми зміни керівництва необхідний кадровий наказ або архівний протокол. Коректна історична реконструкція зберігає застереження там, де наявні описи розходяться, замість створення уявної одностайності.
Від 1972 року Костюк, за академічною енциклопедичною статтею, очолював лабораторію психології особистості при Інституті та водночас керував київською лабораторією розвитку мислення школярів, пов’язаною із загальносоюзною дослідницькою структурою. Отже, завершення директорського етапу не означало припинення його наукової діяльності: організаційна роль змінилася, а дослідницька програма продовжувалася.
Ідеологічний контроль і питання усунення з посади
Історію завершення директорства потрібно розглядати у політичних умовах радянської України. Український інститут національної пам’яті пов’язує відхід Костюка з керівної посади у 1972 році з ідеологічними звинуваченнями щодо працівників Інституту, зокрема Олексія Братка-Кутинського, якому приписували «буржуазний націоналізм». Це конкретне тлумачення причини кадрової зміни, опубліковане державною історико-меморіальною установою.
Для незалежної архівної перевірки цього причинного зв’язку потрібні партійні документи, внутрішнє службове листування, накази та особові справи відповідного періоду. За наявними відкритими джерелами обґрунтовано описати зв’язок, встановлений Українським інститутом національної пам’яті, зберігаючи чітку атрибуцію. Приписування конкретних мотивів усім учасникам подій без документальних свідчень було б історично надмірним.
Цей епізод показує загальну проблему інституційної історії науки: наукові установи можуть мати активні дослідницькі програми, але їхній кадровий склад і управлінські рішення залишаються залежними від політичного режиму. Історик має вивчати обидва рівні — наукову роботу в лабораторіях та зовнішню систему контролю, що впливала на людей і можливості установи.
Останній період діяльності та посмертні видання
Григорій Костюк помер 25 січня 1982 року в Києві. Дати народження і смерті, послідовність основних посад, а також пізні дослідницькі афіліації наведено в академічній біографії. Його праці й дослідницькі програми залишилися предметом обговорень у психологічних інститутах та університетах.
У 1988 році в Москві вийшла збірка «Избранные психологические труды», а 1989 року в Києві — «Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості». Це посмертні видання, які допомагають досліджувати рецепцію спадщини, але не можуть бути використані як дати первинного формулювання всіх уміщених у них ідей. Академічна енциклопедія прямо подає ці книги серед основних праць, а бібліографічні записи дозволяють уточнювати редакторів і склад конкретних видань.
Вивчення спадщини Костюка включає принаймні три окремі джерельні корпуси: прижиттєві публікації, архівно-адміністративну документацію установ та пізніші оцінки колег і учнів. Поєднання цих корпусів дозволяє побачити не лише те, що дослідник писав, а й яким чином його роботи використовувалися, редагувалися, перевидавалися й включалися в нові наукові програми.
Інституційна наступність після відновлення незалежності України
Інститут, створений 1945 року, продовжив роботу після 1991-го в системі незалежної української держави. Згідно з його офіційною історією, постанова Кабінету Міністрів України № 335 від 16 червня 1992 року передбачила перепідпорядкування установи Академії педагогічних наук України. У 1993 році було оформлено відповідну зміну інституційної назви в системі Академії. Це свідчення структурної наступності, за якої установа не розпочинала свою історію заново, а діяла в новому державному й науковому середовищі.
Постановою Кабінету Міністрів України № 978 від 6 грудня 1995 року Інституту присвоєно ім’я Григорія Силовича Костюка. Саме номер і дату постанови відтворюють історичний розділ Інституту та державна науково-педагогічна бібліотека. На інформаційній сторінці НАПН України трапляється формулювання з 1996 роком; для точної дати ухвалення рішення перевагу має конкретно названий нормативний акт 6 грудня 1995 року.
Історія сучасного Інституту є окремим дослідницьким предметом: вона охоплює зміну лабораторій, методів, кадрового складу, освітніх програм і суспільних завдань. Тут ці події розглянуто як продовження інституційної мережі, у формуванні якої Костюк відіграв визначальну роль. Офіційна сторінка Інституту при НАПН України дає змогу відокремити сучасний статус установи від її історичних етапів.
Коротка документована хронологія
1919–1923 роки — завершення Костюком навчання в Колегії Павла Ґалаґана та Київському інституті народної освіти. Ці дати підтверджує «Енциклопедія Сучасної України».
1928 рік — вихід праць з порівняльної оцінки тестових форм і способів тестування учнів, зафіксованих у бібліографії ДНПБ України.
1930 рік — початок керівної роботи у відділі психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки; паралельна робота у Київському педагогічному інституті. Академічна біографія.
1936 рік — політична кампанія проти педології, яка змінила умови роботи психолого-педагогічних установ. Історична подія потребує аналізу в контексті державного контролю науки.
1939 рік — опублікування київського україномовного посібника «Психологія» обсягом 575 сторінок, за редакцією Костюка. Бібліографія видання.
30 червня та 1 жовтня 1945 року — адміністративні рубежі організації й заснування Науково-дослідного інституту психології, розпорядження № 10007 і постанова № 1573. Історія Інституту.
17 квітня 1946 року — публікація Костюка «Науково-дослідний інститут психології» у газеті «Радянська освіта». Бібліографічний запис.
1963 рік — вихід книги «Здібності та їх розвиток у дітей». Академічний бібліографічний огляд.
1969 рік — публікація праці «Принцип развития в психологии», важливої для історії методологічної програми вченого. Енциклопедичний запис.
1972 рік — завершення директорського етапу за академічними й історико-біографічними джерелами; продовження лабораторної роботи. Енциклопедія Сучасної України.
1982 рік — смерть Костюка, 25 січня. Енциклопедичний запис.
1992 рік — перепідпорядкування Інституту Академії педагогічних наук України за постановою № 335 від 16 червня. Історія Інституту.
6 грудня 1995 року — постанова Кабінету Міністрів України № 978 про присвоєння Інституту імені Г. С. Костюка. Бібліотечний документальний опис.
Що підтверджують джерела і де проходить межа історичного висновку
Документально підтверджені факти — освітня й професійна траєкторія Костюка, його участь у видавничих проєктах, створення інституту 1945 року, базові напрямки його діяльності, основні наукові праці та послідовність пізніших державних рішень. Для цих тверджень існують незалежні біографічні, інституційні та бібліографічні свідчення. Коли називаються назви праць і роки видань, вони співвіднесені з каталогом ДНПБ й академічною енциклопедією.
Історіографічні інтерпретації — значення окремого підручника для професійної мови, роль інституту в утворенні наукової мережі, характер наступності між кафедрами і лабораторіями — спираються на документально встановлені процеси, але завжди потребують реконструкції причинних зв’язків. Тому вони формулюються як історичні висновки, а не як безпосередній зміст урядового документа.
Відкритими питаннями залишаються точна процедура зміни директорського керівництва на межі 1971–1973 років, детальний архівний перебіг політичного конфлікту на початку 1970-х та розмежування особистого впливу Костюка й внесків його колег у розроблення кожної програми. Такі питання вирішуються не загальними меморіальними характеристиками, а звіркою наказів, протоколів, авторських рукописів і прижиттєвих публікацій.
Історичне значення для української психологічної науки
Внесок Костюка в розвиток українських психологічних інституцій виявляється в тривкій мережі освіти, наукових досліджень, бібліографічного виробництва та професійних контактів. Його діяльність поєднала довоєнні кафедри й дослідницькі відділи з інститутом, який пережив зміну політичних епох і став частиною наукової системи незалежної України. Це історія накопичення організаційної спроможності, що підтримувала дослідження багатьох поколінь.
Україномовні видання, дослідження дитячого розвитку, формування інститутських лабораторій і професійного товариства демонструють кілька різних механізмів такої інституціоналізації. Наукова спадщина Костюка зберігає значення і як корпус теоретичних ідей, і як історія створення інфраструктури, в якій ці ідеї могли розвиватися, поширюватися та переглядатися.
Вивчення його діяльності також дозволяє точніше бачити інтелектуальну історію України у ХХ столітті: розвиток професійної спільноти відбувався в умовах війни, переміщень, ідеологічного тиску, адміністративних реорганізацій і державної незалежності. Відновлення цієї історії в українській енциклопедії психології означає розглядати установи, людей, публікації та методи як взаємопов’язану наукову систему.
Поширені запитання
Коли Григорій Костюк заснував Інститут психології?
Офіційною датою заснування Науково-дослідного інституту психології є 1 жовтня 1945 року, коли ухвалено постанову Ради народних комісарів УРСР № 1573. Їй передувало союзне розпорядження № 10007 від 30 червня 1945 року. Костюк став першим директором установи. Історія Інституту.
Чи існувала психологічна наука в Україні до 1945 року?
Так. Психологічні дослідження, університетське викладання та педагогічно-психологічні відділи існували раніше. Заснування інституту змінило організаційний масштаб і координацію досліджень; воно не було початком усієї української психологічної традиції. Джерела про довоєнну діяльність Костюка та історія попереднього відділу психології це підтверджують.
Яку роль відіграв підручник «Психологія» 1939 року?
Він слугував великим україномовним навчальним корпусом для студентів педагогічних закладів, об’єднував термінологію та дослідницький матеріал. Видання вийшло в Києві за редакцією Костюка й мало 575 сторінок. Бібліографічний опис.
Скільки років Костюк очолював Інститут?
Основні академічні й історико-біографічні джерела вказують період 1945–1972 років — приблизно 27 років. В окремих установчих і біографічних оглядах є розбіжності щодо дат 1971–1973 років, тому встановлення точного дня передачі повноважень потребує кадрових документів. Енциклопедична біографія.
У чому полягає відмінність історії Костюка від історії самого Інституту?
Історія Костюка показує його організаційні рішення, кафедральні зв’язки, наукову програму та формування дослідницького середовища. Історія Інституту як самостійної установи охоплює також інші покоління керівників і співробітників, зміни лабораторій, адміністративної належності та досліджень після 1982 року.
Коли Інститут отримав ім’я Григорія Костюка?
Дата нормативного рішення — 6 грудня 1995 року, постанова Кабінету Міністрів України № 978. Окремі короткі інформаційні матеріали подають 1996 рік, проте опис документа в Державній науково-педагогічній бібліотеці України і історія Інституту вказують саме на постанову 1995 року.
Чи підтверджені сучасними дослідженнями всі положення теорій Костюка?
Їхнє історичне значення та вплив на дослідницьку програму встановлюються науковими й бібліографічними джерелами. Сучасну емпіричну обґрунтованість конкретного положення про навчання, здібності або розвиток потрібно визначати за сучасними дослідженнями саме цього питання; історичний вплив теорії є окремою характеристикою.
Пов’язані статті
Хронологія історії психології: основні дати, події та відкриття — загальний контекст інституційних подій української та світової психології.
Основні школи психології: історична карта напрямів — розвиток дослідницьких програм і наукових спільнот.
Як психологія стала самостійною наукою — роль лабораторій, університетів і дисциплінарних інституцій у формуванні науки.
Лейпцизька лабораторія Вундта 1879 року: значення та історичні нюанси — міжнародне порівняння інституційних рубежів психології.
Джерела
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Бібліографія праць Г. С. Костюка. Інформаційно-бібліографічний ресурс.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Костюк Г. С.: біографія та бібліографічні матеріали. Персональний бібліографічний розділ.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Установа, якій присвоєно ім’я Г. С. Костюка. Документальна довідка з номерами державних постанов.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія Інституту. Офіційна інституційна хроніка.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Лабораторія психології навчання імені І. О. Синиці. Офіційні матеріали про підрозділ.
Костюк, Г. С. (ред.). (1939). Психологія: посібна книга для студентів педагогічних вищих шкіл. Київ: Радянська школа. 575 с. Бібліографічний запис ДНПБ України.
Костюк, Г. С. (1946). Науково-дослідний інститут психології. Радянська освіта, 17 квітня, № 20, с. 2. Бібліографічний запис ДНПБ України.
Костюк, Г. С. (1963). Здібності та їх розвиток у дітей. Київ. Бібліографічна згадка в ЕСУ.
Костюк, Г. С. (1969). Принцип развития в психологии. У збірнику «Методологические и теоретические проблемы психологии». Москва. Бібліографічна згадка в ЕСУ.
Максименко, С. Д., & Балл, Г. О. (2014; оновлено 2026). Костюк Григорій Силович. Енциклопедія Сучасної України. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. DOI: 10.5281/zenodo.19994768.
Національна академія педагогічних наук України. Інститут психології імені Г. С. Костюка. Офіційна довідка про установу.
Рибалка, В. Григорій Костюк: психологічна теорія особистості. Психологія і суспільство. Фахова стаття з історико-теоретичним аналізом.
Український інститут національної пам’яті. 1899 — народився Григорій Костюк, психолог. Історичний календар.