Прагматика мови: що це і як ми розуміємо більше, ніж сказано буквально
Оновлено: 3 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Прагматика мови — це галузь дослідження, яка пояснює, як люди створюють і розуміють значення в конкретному контексті спілкування. Вона охоплює те, як ми враховуємо намір мовця, ситуацію, попередню розмову, спільні знання, соціальні відносини та очікування, щоб зрозуміти висловлювання точніше за його буквальний словниковий зміст. Сучасна Stanford Encyclopedia of Philosophy описує прагматику як велику область дослідження мовного значення, де центральними стають значення мовця, контекст, мовленнєві акти й висновки, що виходять за межі конвенційного значення речення.
Коли людина чує «Тут холодно», вона може розпізнати повідомлення про температуру, прохання зачинити вікно, натяк увімкнути опалення або пояснення того, чому співрозмовник одягнув куртку. Граматика й семантика дають основу, а прагматичне розуміння поєднує цю основу з ситуацією та комунікативною метою. Саме цей перехід від сказаного до зрозумілого робить прагматику центральною для психолінгвістики, когнітивної науки, соціальної комунікації та сучасних досліджень взаємодії людини з мовними системами ШІ.
Коротко: що таке прагматика мови
Найкоротше визначення таке: прагматика вивчає використання й інтерпретацію мови в контексті. Її цікавить, що люди роблять висловлюваннями, як адресат відновлює намір мовця, чому одна й та сама фраза означає різне в різних ситуаціях і як частина змісту виникає через висновок.
До основних прагматичних явищ належать імплікатури, мовленнєві акти, дейксис, референція, пресупозиції, непрямі прохання, іронія, гумор, ввічливість, керування темою розмови та використання спільного тла. Межі галузі залежать від теоретичної традиції: частина явищ лежить на межі семантики, прагматики, дискурсу і соціолінгвістики.
У прикладному мовознавстві часто вживають назви «лінгвістична прагматика» та «прагмалінгвістика». Вони значною мірою перекриваються з прагматикою мови, хоча окремі школи звужують прагмалінгвістику до способів, якими мовні форми реалізують комунікативні дії. Для широкого енциклопедичного запиту про значення в контексті базовим поняттям є прагматика мови.
Семантика і прагматика
Семантика описує конвенційне значення слів, конструкцій і речень. Прагматика досліджує, як це значення використовується в конкретному акті комунікації. У реальному розумінні обидва рівні працюють разом: адресат розпізнає мовну форму, визначає референтів, добирає релевантний контекст і робить висновки про те, що мовець прагне повідомити або зробити.
Межа між семантикою та прагматикою є теоретичною проблемою, а не простим поділом на «буквальне» й «небуквальне». Контекст потрібен уже для встановлення того, кого позначає «вона», де саме означає «тут», до якого часу належить «завтра» і яке значення багатозначного слова актуальне. Огляд прагматики в Stanford Encyclopedia of Philosophy показує, що різні теорії по-різному визначають внесок конвенційного значення, контекстного уточнення та інференції.
Тому прагматичне розуміння можна уявити як побудову найкращої інтерпретації висловлювання з урахуванням мовного сигналу, ситуації, попереднього дискурсу, знань про світ, очікувань щодо співрозмовника й мети взаємодії.
Контекст: з чого складається прагматичне розуміння
Контекст охоплює кілька шарів. Мовний контекст — це те, що вже було сказано або написано. Ситуативний контекст містить місце, час, події й доступні учасникам об’єкти. Соціальний контекст включає ролі, стосунки, норми й жанр взаємодії. Когнітивний контекст охоплює знання, припущення, цілі та те, що учасники вважають спільно відомим.
Ці шари постійно оновлюються. Після кожної репліки змінюється набір припущень, на які можна спиратися далі. Фраза «Вона вже прийшла» стає зрозумілою лише тоді, коли адресат може визначити, хто така «вона», що означає «вже» у цій ситуації й чому факт прибуття зараз важливий.
Сучасний огляд проблеми common ground у формальній прагматиці та психолінгвістиці визначає спільне тло як інформацію, яку учасники розмови трактують як фонову для поточної взаємодії. Автори підкреслюють, що люди можуть керувати таким тлом через кілька когнітивних механізмів, доступність яких залежить від ситуації й навантаження.
Як ми розуміємо більше, ніж сказано буквально
Одна з центральних ідей прагматики полягає в тому, що значна частина комунікативного змісту виводиться. Адресат не просто декодує слова; він поєднує їх із контекстом і робить висновок про намір мовця.
Наприклад, на запитання «Ти будеш на зустрічі?» відповідь «У мене в цей час прийом у лікаря» буквально повідомляє про іншу подію. У звичайному контексті адресат легко виводить додатковий зміст: людина, ймовірно, не буде на зустрічі. Саме такі випадки стали класичним матеріалом для теорії імплікатур.
Імплікатура
Імплікатура — це зміст, який мовець передає опосередковано, не формулюючи його як буквальний зміст висловлювання. Stanford Encyclopedia of Philosophy у статті про імплікатуру підкреслює, що слухач має вивести цей зміст із того, що було сказано, контексту та припущень про комунікативну дію.
Імплікатури бувають сильно залежними від конкретної ситуації та більш узагальненими. Класичний приклад — слово «деякі». Вислів «Деякі учасники склали тест» семантично сумісний із ситуацією, де тест склали всі, але в багатьох контекстах слухач виводить «не всі». Такий додатковий висновок називають скалярною імплікатурою.
Принцип кооперації Грайса
Герберт Пол Грайс запропонував впливову модель того, як співрозмовники виводять непрямий зміст. У «Logic and Conversation» (1975) він сформулював принцип кооперації та чотири групи максим: кількості, якості, відношення й способу.
Максима кількості стосується достатньої інформативності. Максима якості — підстав для того, що повідомляється. Максима відношення — релевантності внеску. Максима способу — зрозумілості й упорядкованості. У прагматичному аналізі це моделі очікувань, завдяки яким адресат може помітити, що буквальне прочитання не вичерпує комунікативної мети.
Наприклад, якщо після провальної презентації колега каже «Ну, це було бездоганно», контекст може зробити буквальне прочитання малоймовірним і запустити іронічну інтерпретацію. Грайсівська схема пояснює, чому явне відхилення від очікуваної якості чи релевантності може слугувати сигналом додаткового значення.
Сучасна прагматика використовує Грайса як фундамент, водночас перевіряє й переглядає його припущення. Сучасний огляд теорії імплікатур описує проблеми надгенерації, невизначеності та ситуацій, де учасники мають конфліктні цілі. Тому максими працюють як історично впливова модель раціональної інтерпретації, а не як універсальний код людської розмови.
Мовленнєві акти: що ми робимо словами
Прагматика розглядає висловлювання як дії. Людина може попросити, пообіцяти, попередити, запросити, відмовити, вибачитися, призначити, дозволити або оголосити щось саме шляхом мовлення. Цю лінію систематизував Джон Остін у How to Do Things with Words, а Джон Серль розвинув її у Speech Acts.
У класичному аналізі розрізняють локуторний рівень — породження осмисленого висловлювання, ілокутивну силу — дію, яку мовець виконує цим висловлюванням, і перлокутивний ефект — наслідок для адресата. Фраза «Обережно, підлога мокра» має пропозиційний зміст, функціонує як попередження і може змусити людину змінити траєкторію руху.
Мовленнєвий акт часто буває непрямим. Запитання «Можеш передати сіль?» формально перевіряє можливість, але в типовій ситуації за столом працює як прохання. Розуміння такої репліки потребує знання мовної форми, ситуації та соціальної конвенції.
Дейксис і референція
Дейктичні вирази прив’язують висловлювання до ситуації. «Я», «ти», «тут», «там», «сьогодні», «завтра», «цей» і «той» отримують конкретний референт через позицію мовця, адресата, місце, час або попередній дискурс.
Референція ширша за дейксис. Адресат постійно встановлює, про кого або про що йдеться, спираючись на доступні об’єкти, попередні згадки, знання про світ і припущення про те, що мовець вважає очевидним. У розмові це часто відбувається настільки швидко, що складність процесу стає помітною лише при неоднозначності.
Спільне тло особливо важливе для референції. Сказати «Постав це туди» достатньо, коли обидва учасники бачать предмет і місце або вже встановили їх у попередній розмові. У тексті, телефонній розмові чи взаємодії з цифровою системою доступність такого контексту інша, тому та сама мовна форма може бути значно менш інформативною.
Пресупозиції та контекстні припущення
Пресупозиція — це фонове припущення, яке висловлювання зазвичай подає як уже встановлене. Речення «Олена знову запізнилася» подає як фоновий зміст те, що Олена запізнювалася раніше. Запитання «Коли ти перестав працювати ночами?» уже вводить припущення про попередню нічну роботу.
Теорії по-різному розміщують пресупозицію на межі семантики й прагматики. Для психології розуміння ключове те, що адресат має інтегрувати таке фонове припущення зі своїм поточним представленням контексту: прийняти його, відновити з попереднього дискурсу, уточнити або відкинути, якщо воно суперечить відомому.
Теорія релевантності
Теорія релевантності Дейрдри Вілсон і Дена Спербера розвиває інференційний підхід до комунікації. Її центральна ідея полягає в тому, що комунікативний сигнал створює очікування достатньої релевантності, а адресат шукає інтерпретацію, яка дає корисний когнітивний результат за прийнятних витрат опрацювання. Wilson & Sperber (2004) описують цю модель як розвиток грицеанської ідеї про вираження та розпізнавання намірів.
У цій традиції прагматичне розуміння не зводиться до послідовного застосування списку максим. Воно включає добір контексту, уточнення явно висловленого змісту та виведення імпліцитних висновків. Теорія релевантності залишається однією з найвпливовіших моделей прагматики, але є не єдиним сучасним поясненням інференційної комунікації.
Що показує експериментальна прагматика
Починаючи з 2000-х років, прагматичні теорії дедалі активніше перевіряють експериментально. Дослідники вимірюють час відповіді, точність інтерпретації, рухи очей, вибір між варіантами, електрофізіологічні реакції та нейровізуалізацію. Огляд Bambini & Domaneschi (2024) підсумовує два десятиліття експериментальної прагматики на матеріалі скалярних імплікатур і метафор.
Один із головних результатів цієї програми — прагматичний висновок не має єдиного фіксованого часового сценарію для всіх ситуацій. Його ймовірність і швидкість залежать від типу конструкції, контексту, завдання, альтернатив, доступних адресатові, та когнітивного навантаження. Це важливо для оцінки теорій, які припускають автоматичне «збагачення» буквального змісту.
Скалярні імплікатури і когнітивне навантаження
Систематичний огляд Nys, Wong & Schaeken (2024) проаналізував дослідження ролі робочої пам’яті у виведенні скалярних імплікатур. Автори дійшли висновку, що багаторічний експериментальний матеріал не дав простого остаточного рішення суперечки між моделями «буквального спочатку» та автоматичної прагматичної інтерпретації; ефект когнітивного навантаження залежить від дизайну й конкретного завдання.
Тому приклад «деякі → не всі» корисний як модель прагматичного висновку, але він не означає, що слухач завжди і за будь-яких умов автоматично додає «не всі». Контекст може підтримати цю інтерпретацію, послабити її або зробити недоречною.
Як прагматика розвивається в дитинстві
Прагматичні здібності формуються не одним стрибком. Уже рання комунікація спирається на спільну увагу, вказування, чергування й чутливість до намірів. Пізніше зростає здатність керувати референцією, робити складніші висновки, розуміти переносне значення, непрямі дії та іронію.
Огляд Pouscoulous (2023) показує, що ранні труднощі дітей у лабораторних завданнях не можна автоматично трактувати як відсутність прагматичної компетентності. Результат залежить від мовних вимог, теорії психічного, виконавчих функцій і самого формату завдання. Дані останніх десятиліть також свідчать, що деякі імплікатури й метафори діти можуть розуміти раніше, ніж припускали старі моделі, тоді як іронія має іншу траєкторію розвитку.
Це підтримує сучасне уявлення про прагматику як систему, що розвивається у взаємодії мовних, когнітивних і соціальних навичок, а не як набір правил, які дитина послідовно заучує.
Мозок і прагматичне розуміння
Нейропрагматика досліджує, які нейронні системи підтримують розуміння непрямих, переносних і соціально насичених висловлювань. Великий метааналіз Reyes-Aguilar, Valles-Capetillo & Giordano (2018) об’єднав 48 fMRI-досліджень мовленнєвих актів, метафор, ідіом та іронії. Конвергентний патерн охоплював двобічні фронтотемпоральні ділянки разом із медіальною префронтальною корою.
Ці дані підтримують мережеву картину: прагматичне розуміння використовує мовні системи разом із процесами інтеграції контексту та соціального пізнання. Водночас автори метааналізу наголошують на гетерогенності стимулів, мов і завдань. Тому формула про окремий «центр прагматики» в мозку була б надто грубою.
Соціальна комунікація і клінічний контекст
У клінічній практиці прагматика входить до ширшої оцінки соціальної комунікації. American Speech-Language-Hearing Association відносить до прагматичних компонентів комунікативні наміри, мовленнєві акти, дискурс, чергування реплік, ремонт непорозумінь, дейктичні форми, висновки та невербальні сигнали.
Прагматичні особливості можуть супроводжувати різні мовні, нейророзвиткові, неврологічні або психіатричні стани, а також виникати як індивідуальна чи культурна варіативність. Окрема незручність у розмові, буквальне прочитання жарту або незвичний стиль комунікації не визначають діагноз. Клінічна оцінка враховує стійкість труднощів, їхній функціональний вплив, розвиток, мовний профіль, контекст і ширший стан людини.
Культурна чутливість тут принципова. ASHA прямо зазначає, що норми соціальної взаємодії та прагматичної доречності відрізняються між культурами, спільнотами й середовищами. Те, що в одній групі сприймається як звична прямота, дистанція, контакт поглядом або спосіб перебивання, в іншій може мати інше значення.
Культура, багатомовність і прагматична компетентність
Людина вивчає не лише лексику й граматику нової мови, а й способи просити, відмовляти, жартувати, висловлювати незгоду, пом’якшувати твердження та розподіляти інформацію між явним і неявним. Ці практики пов’язані з мовною спільнотою, жанром, віком, стосунками й конкретною ситуацією.
Систематичний огляд Zhang & Aubrey (2024) охопив 86 емпіричних досліджень прагматики другої мови й показав, що на прагматичну компетентність впливають рівень володіння мовою, міжкультурна компетентність, мотивація, готовність до спілкування, ідентичність і когнітивні чинники. Це підтримує динамічний підхід: прагматична поведінка залежить від людини та контексту, а не від одного універсального набору соціальних правил.
Для білінгва різниця між прагматичними нормами двох мов може ставати джерелом гнучкості. Зміна мови, співрозмовника або середовища часто змінює доступні формули ввічливості, ступінь прямоти й очікування щодо того, що можна залишати неявним.
Прагматика, дискурс і соціолінгвістика
Прагматика й дискурс перетинаються, але ставлять різні центральні запитання. Прагматика зосереджується на значенні висловлювання в контексті, намірах, мовленнєвих діях та інференціях. Дискурс охоплює зв’язне мовлення як розгорнуту структуру: як репліки або речення утворюють цілісний зміст, підтримують тему, референцію й ситуаційну модель.
Дискурс-аналіз — це сімейство методів і теоретичних підходів до дослідження мови в контексті. Він може використовувати прагматичні поняття, але не є синонімом прагматики. Прагматика дає теорії про те, як працюють значення й дії; дискурс-аналітичні підходи досліджують, як ці та інші механізми реалізуються у конкретних текстах, розмовах і соціальних практиках.
Соціолінгвістика додає ще один масштаб: варіювання мови між групами, спільнотами, ситуаціями й соціальними позиціями. Прагматичні норми часто соціально варіативні, тому обидві галузі взаємно доповнюють одна одну.
Прагматика в цифровому спілкуванні
У текстових повідомленнях частина сигналів живої розмови зникає або перебудовується. Інтонацію, паузу, погляд і жест можуть частково замінювати пунктуація, емодзі, реакції, GIF, цитування, час відповіді та знання про платформу. Прагматичне значення виникає з поєднання мовного тексту й цифрових конвенцій.
Фраза «Добре.» може звучати нейтрально, завершально, холодно або іронічно залежно від попереднього діалогу, стосунків, пунктуації й звичних патернів конкретної людини. У групових чатах з’являється додаткова проблема адресації: учасник має встановити, кому спрямована репліка і який попередній фрагмент вона продовжує.
Тому сучасна прагматика дедалі частіше працює з мультимодальними й цифровими даними, де контекст включає не лише фізичну ситуацію, а й інтерфейс, історію взаємодії та платформні сигнали.
Прагматика у спілкуванні з ШІ
Великі мовні моделі можуть породжувати контекстно доречні відповіді, розпізнавати частину імплікатур, підтримувати референцію й відтворювати формати мовленнєвих актів. Однак прагматична поведінка системи оцінюється через конкретні завдання й умови тестування. Огляд Ma et al. (2025) показує, що сучасні бенчмарки прагматики для мовних моделей охоплюють імплікатури, референцію та інші контекстні явища, але мають суттєві прогалини у дизайні й наближенні до реального спілкування.
Для людсько-машинної взаємодії важливо розрізняти успішну мовну поведінку й твердження про внутрішній досвід системи. Якщо модель доречно відповідає на натяк, підтримує жарт або формулює ввічливу відмову, це є спостережуваним комунікативним результатом. Сам по собі такий результат не встановлює наявності свідомості, почуттів, людського наміру або суб’єктивного розуміння.
Практична проблема полягає у спільному тлі. Людина приносить у діалог довгу історію досвіду, знання про стосунки та фізичну ситуацію. Мовна модель має лише той контекст, який доступний їй через поточне введення, збережені механізми пам’яті конкретного продукту, інструменти й дані навчання. Тому зовні схожа репліка може ґрунтуватися на зовсім іншій архітектурі доступу до контексту.
Як досліджують прагматику
Експериментальна прагматика використовує контрольовані завдання, де дослідник змінює контекст і вимірює інтерпретацію. Типові дизайни порівнюють буквальні й непрямі висловлювання, сильніші та слабші альтернативи, релевантні й нерелевантні контексти, прямі й непрямі прохання, метафори, іронію або різні типи референції.
Поведінкові методи дають час реакції, точність, вибір інтерпретації та впевненість. Айтрекінг показує, куди і коли спрямовується погляд під час мовної обробки. ЕЕГ та ERP допомагають відстежити часову динаміку інтеграції значення, а fMRI — мережі мозку, які залучаються в різних прагматичних умовах. Натуралістичні записи діалогів і корпуси доповнюють лабораторні дані реальними комунікативними патернами.
Жоден окремий метод не дає повної картини. Завдання може саме створювати додаткове когнітивне навантаження, культурні очікування впливають на відповіді, а лабораторний контекст спрощує реальну взаємодію. Сильні висновки виникають тоді, коли різні методи сходяться на одному механізмі.
Навіщо прагматика потрібна психології
Для психології прагматика важлива тому, що мовне розуміння постійно взаємодіє з увагою, пам’яттю, прогнозуванням, знаннями про світ, соціальним пізнанням і керуванням спільною діяльністю. Людина розуміє співрозмовника через мовну систему та через модель поточної ситуації.
Прагматика пояснює, чому непорозуміння часто виникає за граматично бездоганних речень. Мовець і адресат можуть по-різному оцінити спільне тло, ступінь прямоти, іронічність, релевантність або соціальний сенс формулювання. У таких випадках проблема лежить у координації інтерпретацій.
Це робить прагматику корисною для психології спілкування, освіти, міжкультурної взаємодії, клінічної комунікації, дизайну інтерфейсів і систем ШІ. У кожній із цих сфер центральне питання однакове: як адресат переходить від доступного сигналу до змісту, достатнього для спільної дії.
Межі прагматичного пояснення
Прагматика дає моделі контекстного значення, але конкретна інтерпретація також залежить від лексики, граматики, пам’яті, знань про світ, емоційного стану, культурного досвіду та структури взаємодії. Через це одна й та сама помилка розуміння може мати різні механізми.
Так само теоретичні поняття не слід перетворювати на психологічні ярлики. «Порушення максими», буквальне розуміння, непряма відповідь або нетиповий контакт поглядом не є самостійними діагностичними маркерами. Їхнє значення визначається контекстом, стабільністю патерну та ширшим профілем комунікації.
Найсильніша сучасна картина прагматики тому є багаторівневою: мовна форма задає можливості, контекст звужує інтерпретацію, когнітивні процеси інтегрують інформацію, а соціальна взаємодія визначає, яка інтерпретація буде функціонально достатньою.
Підсумок
Прагматика мови досліджує, як люди створюють і розуміють значення в контексті. Вона пояснює імплікатури, мовленнєві акти, дейксис, референцію, пресупозиції, непрямість, іронію та інші випадки, де комунікативний зміст залежить від ситуації й висновку.
Класичні теорії Грайса, Остіна, Серля та теорія релевантності сформували основні питання галузі. Сучасна експериментальна прагматика перевіряє їх поведінковими, психолінгвістичними й нейрокогнітивними методами. Дані показують, що прагматична інтерпретація є гнучким процесом, чутливим до контексту, завдання, розвитку, культури й когнітивного навантаження.
У цифрову епоху це питання стало ще ширшим: люди взаємодіють не лише одне з одним, а й із мовними моделями. Прагматика дає точну мову для опису того, наскільки система використовує контекст і породжує доречні відповіді, водночас зберігаючи відмінність між спостережуваною мовною поведінкою та твердженнями про суб’єктивний досвід.
Поширені запитання
Що таке прагматика мови простими словами?
Прагматика мови — це наука про те, як контекст змінює те, що ми розуміємо з висловлювання. Вона пояснює, як із тих самих слів ми виводимо різний зміст залежно від ситуації, наміру мовця й спільних знань.
Чим прагматика відрізняється від семантики?
Семантика описує конвенційне значення мовних одиниць. Прагматика описує, як це значення працює в конкретній ситуації та який додатковий зміст адресат виводить із контексту. У реальному мовленні ці процеси тісно взаємодіють.
Що таке прагматичне значення?
Прагматичне значення — це частина інтерпретації, яка залежить від контексту використання. Воно може включати намір мовця, непряме прохання, іронічний сенс, уточнений референт або висновок, який прямо не закодований у реченні.
Що таке імплікатура?
Імплікатура — це зміст, який мовець передає опосередковано. Якщо на запрошення людина відповідає «Я завтра працюю о сьомій ранку», адресат може вивести відмову, хоча слово «ні» не прозвучало.
Що таке мовленнєвий акт?
Мовленнєвий акт — це дія, виконана за допомогою висловлювання: прохання, обіцянка, попередження, запрошення, відмова, вибачення, повідомлення та інші комунікативні дії.
Чи однакові прагматика і прагмалінгвістика?
У багатьох сучасних текстах ці назви сильно перекриваються. «Прагматика мови» є широким поняттям для дослідження значення й дії в контексті, а «прагмалінгвістика» в окремих традиціях акцентує мовні засоби, якими реалізуються прагматичні функції. Точна межа залежить від наукової школи.
Чи можна за прагматичними труднощами визначити діагноз?
Діагноз визначають за комплексною клінічною оцінкою. Прагматичні труднощі описують аспект комунікації й можуть мати різні причини, поєднуватися з різними станами або відображати культурну та індивідуальну варіативність.
Чи доводить успішна прагматика мовної моделі, що ШІ розуміє як людина?
Успішний результат у прагматичному тесті показує, що система в цій умові породила або вибрала контекстно доречну відповідь. Для тверджень про людськоподібне розуміння, свідомість чи суб’єктивний досвід потрібні інші аргументи; один поведінковий мовний результат їх не встановлює.
Пов’язані статті
References
American Speech-Language-Hearing Association. Components of Social Communication. https://www.asha.org/practice-portal/clinical-topics/social-communication-disorder/components-of-social-communication/
Austin, J. L. (1962/1975). How to Do Things with Words. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780198245537.001.0001
Bambini, V., & Domaneschi, F. (2024). Twenty years of experimental pragmatics. New advances in scalar implicature and metaphor processing. Cognition, 244, 105708. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2023.105708
Grice, H. P. (1975). Logic and Conversation. In P. Cole & J. L. Morgan (Eds.), Syntax and Semantics, Vol. 3: Speech Acts, 41–58. https://doi.org/10.1163/9789004368811_003
Ma, B., Li, Y., Zhou, W., Gong, Z., Liu, Y. J., Jasinskaja, K., Friedrich, A., Hirschberg, J., Kreuter, F., & Plank, B. (2025). Pragmatics in the Era of Large Language Models: A Survey on Datasets, Evaluation, Opportunities and Challenges. Proceedings of ACL 2025, 8679–8696. https://doi.org/10.18653/v1/2025.acl-long.425
Nys, B. L., Wong, W., & Schaeken, W. (2024). Some scales require cognitive effort: A systematic review on the role of working memory in scalar implicature derivation. Cognition, 242, 105623. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2023.105623
Pouscoulous, N. (2023). More than one path to pragmatics? Insights from children’s grasp of implicit, figurative and ironical meaning. Cognition, 240, 105531. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2023.105531
Reyes-Aguilar, A., Valles-Capetillo, E., & Giordano, M. (2018). A Quantitative Meta-analysis of Neuroimaging Studies of Pragmatic Language Comprehension: In Search of a Universal Neural Substrate. Neuroscience, 395, 60–88. https://doi.org/10.1016/j.neuroscience.2018.10.043
Rubio-Fernandez, P., & Harris, D. W. (2026). Common Ground: Between Formal Pragmatics and Psycholinguistics. Annual Review of Linguistics, 12, 249–271. https://doi.org/10.1146/annurev-linguistics-041824-032410
Searle, J. R. (1969). Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139173438
Wilson, D., & Sperber, D. (2004). Relevance Theory. In L. R. Horn & G. Ward (Eds.), The Handbook of Pragmatics, 607–632. Blackwell. https://doi.org/10.1002/9780470756959.ch27
Zhang, L., & Aubrey, S. (2024). The role of individual differences in second language pragmatics: A systematic review. International Journal of Applied Linguistics, 34(4), 1316–1334. https://doi.org/10.1111/ijal.12573