Дискурс: що це в психології мови та як формується зв’язний зміст
Оновлено: 4 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Дискурс — це зв’язне використання мови в конкретній ситуації, де значення виникає не лише зі слів і речень, а й із того, як вони пов’язані між собою, хто говорить, кому, з якою метою, що вже відомо учасникам і що відбувається довкола. У психології мови дискурс цікавий передусім як процес побудови цілісного змісту: людина безперервно поєднує фрагменти мовлення, встановлює референцію, робить висновки, відстежує тему та оновлює уявлення про описану ситуацію.
Класичний огляд психології розуміння дискурсу показує, що під час читання або слухання люди будують кілька взаємопов’язаних рівнів репрезентації — від поверхневої мовної форми до пропозиційного змісту, ситуаційної моделі, комунікативного контексту й жанру. Graesser, Millis & Zwaan (1997) описують саме цю багаторівневу архітектуру та механізми, які пов’язують окремі фрагменти в локально й глобально когерентне ціле.
Коротко: що таке дискурс
У широкому сенсі дискурс — це мова в дії: усне, письмове або мультимодальне мовлення, розгорнуте в контексті та організоване як осмислена комунікативна подія. Для психолінгвістики важливо, що одиницею аналізу стає не ізольоване слово чи речення, а послідовність висловлювань і ті когнітивні процеси, завдяки яким ця послідовність сприймається як пов’язана.
Дискурс не визначається довжиною. Два короткі висловлювання можуть утворювати дискурс, якщо між ними встановлюється змістовий зв’язок. І навпаки, довга низка граматично правильних речень може залишатися погано зрозумілою, якщо читач не може встановити, про що йдеться, як події пов’язані та навіщо з’являється нова інформація.
Саме тому дискурс є одним із центральних об’єктів психолінгвістики: він показує, як мовна система працює разом із пам’яттю, увагою, знаннями про світ, прогнозуванням і соціальним розумінням.
Чому зміст дискурсу більший за суму речень
Уявімо два речення: «Марія залишила парасолю вдома. Через десять хвилин вона повернулася». У другому реченні не сказано, чому Марія повернулася, але читач легко може побудувати правдоподібний причинний зв’язок, якщо контекст повідомляє про дощ. Так само займенник «вона» треба пов’язати з певною особою, а «через десять хвилин» — із попередньою часовою точкою.
Розуміння дискурсу тому включає значно більше, ніж декодування граматики. Людина встановлює референтів, поєднує події в часові й причинні ланцюги, визначає тему, використовує фонові знання та добудовує частину змісту, яка прямо не виражена.
Огляди досліджень розуміння речень і текстів підкреслюють спільну дію синтаксичної, лексичної, семантичної та дискурсивної структури, а також контексту, досвіду й довготривалої пам’яті. Clifton & Duffy (2001) показують, що текстове розуміння формується на перетині мовної інформації та ментальних моделей, які читач або слухач уже будує.
Когезія і когерентність
Зв’язність дискурсу має щонайменше два важливі аспекти. Когезія — це явні мовні засоби, які скріплюють частини тексту або розмови: займенники, повтори, синонімічні заміни, сполучники, еліпсис, часові та просторові маркери. Вони дають читачеві підказки, які елементи слід поєднати.
Когерентність — це змістова узгодженість, яку людина встановлює між висловлюваннями. Вона може бути локальною, коли ми пов’язуємо сусідні речення, і глобальною, коли утримуємо загальну тему, мету аргументації або причинну структуру історії.
Сучасна теорія когерентності розглядає її як ключ до відмінності між дискурсом і простою колекцією висловлювань. Kehler (2022) показує, що встановлення відношень між частинами дискурсу пояснює, чому слухачі й читачі роблять певні висновки та як інтерпретують залежні від контексту мовні явища.
Когезія і когерентність пов’язані, але не тотожні. Текст може містити багато формальних зв’язків і все одно бути концептуально заплутаним. І навпаки, люди часто розуміють короткі розмовні репліки з мінімумом явних зв’язок, тому що спільний контекст і знання дають достатньо матеріалу для побудови когерентного змісту.
Референція: як ми розуміємо, про кого або про що йдеться
У дискурсі слова постійно відсилають до вже згаданих або ситуативно доступних об’єктів. Займенник «він», вираз «ця подія» або означена група «той викладач» мають бути співвіднесені з відповідним референтом. Помилка референції може змінити весь зміст фрагмента. Коли референт визначається через координати ситуації мовлення — мовця, місце, час або спільну сцену, — працює дейксис.
Електрофізіологічні дослідження показують, що встановлення референції відбувається дуже швидко і спирається на поточну модель ситуації. В огляді Van Berkum, Koornneef, Otten & Nieuwland (2007) описано дані, за якими читачі й слухачі одразу перевіряють, чи є в ментальній моделі відповідний дискурсивний референт, а не чекають завершення всього речення.
Це добре видно в повсякденній розмові. Ми рідко повторюємо повні назви людей і предметів у кожній репліці. Економність мови працює тому, що співрозмовники підтримують спільну модель того, про кого, про що і в який момент говорять.
Висновки та прихований зміст
Значна частина дискурсивного змісту не сформульована буквально. Коли текст повідомляє, що людина відчинила холодильник, дістала молоко й поставила чашку на стіл, читач зазвичай не потребує окремого речення «вона готує напій», щоб сформувати відповідну гіпотезу. Такі висновки залежать від контексту, жанру, цілей читання та знань про типові події.
Висновки бувають різними: причинними, часовими, просторовими, референційними, інструментальними, пов’язаними з цілями персонажів або намірами мовця. Людина не обов’язково генерує всі можливі висновки. Психологічні моделі описують розуміння як вибіркове конструювання достатньо зв’язної репрезентації.
Класична конструкціоністська модель Graesser, Singer & Trabasso (1994) пов’язує побудову висновків із прагненням сформувати локально й глобально когерентне пояснення того, чому в тексті згадані певні дії, події та стани.
Ситуаційна модель: уявлення не про слова, а про описаний світ
Один із найвпливовіших підходів до розуміння дискурсу — теорія ситуаційних моделей. Її основна ідея полягає в тому, що читач або слухач будує ментальне представлення не лише мовної форми, а й стану справ, який ця мова описує.
Огляд Zwaan & Radvansky (1998) визначає ситуаційні моделі як інтегровані ментальні репрезентації описаного стану справ. У них можуть поєднуватися учасники, простір, час, причинність, цілі та інші виміри ситуації.
Саме ситуаційна модель дозволяє читачеві стежити за тим, хто де перебуває, що вже сталося, що змінилося, чого прагнуть учасники та які події можуть бути пов’язані. Коли нова інформація суперечить попередній, модель треба переглянути; коли з’являється новий персонаж або нова тема, до неї додаються нові елементи.
Пізніший огляд Zwaan (2016) розвиває цю традицію, показуючи, як символічні та сенсомоторні репрезентації можуть взаємно обмежувати одна одну під час розуміння дискурсу.
Контекст, спільні знання та комунікативна мета
Той самий вислів може мати різний дискурсивний зміст у різних ситуаціях. «Тут холодно» може бути описом температури, непрямим проханням зачинити вікно, поясненням, чому людина вдягла куртку, або реплікою в суперечці про опалення. Щоб обрати інтерпретацію, слухач використовує попередні репліки, фізичну ситуацію, соціальні ролі та ймовірні наміри мовця.
Саме тут дискурс безпосередньо стикається з прагматикою. Прагматика досліджує, як контекст і комунікативні наміри змінюють значення висловлювання; дискурсивна обробка показує, як ці сигнали інтегруються протягом розгорнутої комунікації. Один із класичних механізмів такого висновування описує принцип кооперації Грайса.
Для ширшого психологічного контексту корисно також розрізняти дискурс і спілкування. Спілкування охоплює весь процес обміну та інтерпретації повідомлень між людьми, тоді як дискурс фокусується на організації й розумінні зв’язного мовлення в цьому процесі.
Дискурс і пам’ять
Розуміння зв’язного мовлення неможливе без пам’яті. Частина нещодавньої інформації має залишатися доступною, щоб займенник, нове речення або поворот аргументації можна було співвіднести з попереднім контекстом. Водночас довготривалі знання дають значення поняттям і типові сценарії подій.
Особливе значення має семантична пам’ять — система знань про значення, факти й поняття. Вона забезпечує фоновий матеріал, без якого багато зв’язків у дискурсі залишалися б невиведеними.
Однак розуміння дискурсу не можна звести до простої «місткості пам’яті». Люди керують доступністю інформації вибірково: підтримують актуальні референти й цілі, повертаються до попередніх фрагментів, пригнічують менш релевантні інтерпретації та перебудовують модель, коли контекст змінюється.
Дискурс і лексичне значення
Контекст дискурсу впливає навіть на те, як інтерпретуються окремі слова. Якщо слово має кілька можливих значень, попередні речення, тема й ситуаційна модель допомагають швидко звузити простір інтерпретацій.
Цей механізм особливо помітний у випадках лексичної неоднозначності: значення слова визначається не ізольовано, а в поточній мережі контекстуальних очікувань.
Отже, напрямок впливу двосторонній. Слова й синтаксис постачають матеріал для дискурсивної моделі, а вже побудований дискурс, своєю чергою, змінює очікування щодо наступних слів і значень.
Дискурс, текст, розмова і наратив
Текст і дискурс часто вживають як близькі поняття, але в психології мови корисно їх розрізняти. Текст — це передусім мовний продукт або послідовність знаків. Дискурс охоплює цей продукт разом із процесом його породження й розуміння, комунікативною ситуацією, учасниками, знаннями та цілями.
Розмова — один із типів дискурсу, де смисл спільно конструюють щонайменше двоє учасників, а чергування реплік, уточнення, переривання, жести й реакції співрозмовника стають частиною організації змісту. Письмова стаття, лекція, інструкція або судове рішення теж можуть бути дискурсами, хоча їхня взаємодія з адресатом організована інакше.
Наратив — форма дискурсу, організована навколо подій, персонажів, часової послідовності, причинності та цілей. Але не кожен дискурс є наративом: пояснення, аргументація, опис або інструкція можуть мати іншу структуру.
Соціальні умови мовлення додають ще один рівень. Соціолінгвістика досліджує, як мовні варіанти пов’язані з групами, ідентичностями, нормами та ситуаціями використання; дискурсивний підхід допомагає побачити, як ці соціальні параметри реалізуються у зв’язному мовленні.
Дискурс і дискурс-аналіз — різні речі
Дискурс — це об’єкт: зв’язне мовлення та його функціонування в контексті. Дискурс-аналіз — це родина дослідницьких підходів, які систематично вивчають структуру, функції та контекст дискурсу. Змішувати ці поняття не варто: так само як пам’ять не тотожна методам дослідження пам’яті.
Дискурс-аналіз може бути лінгвістичним, психологічним, соціальним, критичним, розмовно-аналітичним або поєднувати кілька традицій. У цій статті центральним є психологічний механізм побудови зв’язного значення, а методи аналізу дискурсу становлять окремий пошуковий намір.
Як досліджують розуміння дискурсу
Експериментальна психолінгвістика використовує читання й слухання контрольованих текстів, вимірювання часу читання, точності відповідей, пам’яті на фрагменти, рухів очей, електрофізіологічних реакцій і нейровізуалізації. Дослідники можуть змінювати доступність референта, причинний зв’язок, порядок речень, явність контексту або відповідність нового фрагмента вже побудованій моделі.
Багаторівневий підхід до таких досліджень узагальнюють Graesser & McNamara (2011): вони розрізняють поверхневий код, текстову базу, ситуаційну модель, жанрово-риторичну структуру та прагматичний комунікативний рівень. Це дає змогу досліджувати не лише те, чи запам’ятала людина слова, а й те, яку модель змісту вона побудувала.
Природний дискурс також досліджують у реальних розмовах, інтерв’ю, класних кімнатах, медичній комунікації, медіа та цифрових середовищах. Тут контроль слабший, зате можна спостерігати явища, які важко відтворити в короткому лабораторному матеріалі.
Що відбувається в мозку під час розуміння дискурсу
У мозку немає єдиного «центру дискурсу». Розуміння зв’язного мовлення потребує координації систем, що обробляють слова й речення, підтримують семантичні знання, інтегрують інформацію протягом часу, будують моделі ситуацій і залучають соціально-прагматичні висновки.
Метааналіз 78 fMRI-досліджень із 1976 учасниками Yang et al. (2019) виявив широко розподілену систему, що охоплювала двобічні перисильвієві мовні ділянки, верхню та медіальну фронтальну кору й медіальні скроневі області; ліві нижня лобова та середня скронева звивини були залучені в різні підпроцеси. Автори також показали значне перекриття з мережами великого масштабу, зокрема мережею режиму за замовчуванням (default mode network).
Дослідження семантики породження й розуміння дискурсу Patel, Morales, Pickering & Hoffman (2023) показало, що семантична подібність фрагментів передбачала подібність нейронних патернів у широкій двобічній мережі, причому частина коду була спільною для слухання й породження мовлення.
Нейровізуалізаційні результати слід тлумачити як дані про розподілені системи та підпроцеси, а не як карту окремих «модулів» для кожної дискурсивної функції.
Від чого залежить якість розуміння
Когерентна інтерпретація залежить від властивостей самого повідомлення та від ресурсів читача або слухача. Важливими можуть бути словниковий запас, знання теми, здатність підтримувати релевантну інформацію, досвід із певним жанром, цілі читання, увага та вміння робити потрібні висновки.
Це пояснює, чому один і той самий текст може бути прозорим для фахівця й важким для новачка. Фахівець має більшу мережу фонових знань і краще розпізнає типові причинні, термінологічні та жанрові зв’язки. Новачкові доводиться витрачати більше ресурсів на локальне декодування, і для глобальної моделі залишається менше опор.
Труднощі з розумінням зв’язного мовлення самі по собі не є діагнозом. Вони можуть виникати через незнайому тему, складний стиль, перевантаження, мовний досвід, сенсорні умови або різні когнітивні й мовленнєві порушення. Клінічна оцінка потребує ширшого контексту та стандартизованих методів.
Дискурс у письмі: як створюється зв’язний текст
Для автора дискурсивна зв’язність означає керування увагою читача. Важливо не тільки написати правильні речення, а й показати, як нова інформація пов’язана з попередньою, коли змінюється тема, що є причиною, наслідком, прикладом або запереченням, хто є референтом і яку загальну проблему розв’язує розділ.
Сильний текст підтримує баланс між явними зв’язками та можливістю читача робити природні висновки. Надмірне пояснення кожного переходу робить текст важким, а нестача ключових зв’язків змушує читача самостійно відновлювати структуру, яку автор мав би позначити.
Дискурс у взаємодії з мовними ШІ
Сучасні мовні моделі здатні генерувати довгі зв’язні відповіді, підтримувати тему, відновлювати референцію та стилістично адаптуватися до попереднього контексту. Через це дискурс став важливою областю оцінювання систем, що працюють із природною мовою: перевіряють довгострокову когерентність, узгодженість фактів, розуміння референції, причинних зв’язків і комунікативних інструкцій.
Для психології ключовим об’єктом є також людська сторона взаємодії: як користувачі приписують наміри співрозмовнику, як сприймають послідовність і персоналізованість відповіді, як змінюють власний стиль мовлення та як формують очікування від системи.
Зв’язний текст, доречна відповідь або здатність підтримувати контекст є поведінковими властивостями системи. Самі по собі вони не встановлюють наявності у ШІ людського типу свідомості, почуттів або суб’єктивного досвіду. Для таких висновків потрібні окремі теоретичні та емпіричні підстави.
Практичне значення
Розуміння дискурсу має практичну цінність для освіти, редактури, психології читання, професійної комунікації та дизайну інформації. Якщо матеріал погано засвоюється, проблема може бути не в окремих термінах, а в порушеній глобальній структурі: референти неясні, причинні переходи пропущені, тема змінюється без сигналу або нові твердження не вбудовуються в попередню модель.
Корисне редакційне питання звучить так: яку модель ситуації має побудувати читач після цього абзацу і чи дає текст достатньо сигналів, щоб оновити її саме так? Це переводить оцінку тексту з рівня «гарних речень» на рівень організації змісту.
Висновок
Дискурс виникає тоді, коли мовні елементи перестають бути ізольованими й стають частинами спільної моделі змісту. Для цього читач або слухач встановлює референцію, інтегрує значення слів і речень, будує локальну та глобальну когерентність, робить необхідні висновки й постійно оновлює ситуаційну модель.
Психологія дискурсу показує одну з фундаментальних властивостей мовного розуміння: людина обробляє не лише те, що прямо сказано, а й структуру відношень між висловлюваннями, контекстом, знаннями та комунікативною метою. Саме на цьому рівні мова стає не послідовністю речень, а організованим способом будувати й передавати зв’язний досвід.
Поширені запитання
Що таке дискурс простими словами?
Дискурс — це зв’язне мовлення в контексті. Це не лише слова й речення, а й те, як вони утворюють спільний зміст у конкретній ситуації спілкування.
Чим дискурс відрізняється від тексту?
Текст можна розглядати як мовний продукт. Дискурс охоплює текст або усне мовлення разом із контекстом, учасниками, цілями та процесом інтерпретації. У різних наукових традиціях межа між поняттями може проводитися по-різному, але для психології мови це розрізнення корисне.
Що таке когерентність дискурсу?
Когерентність — це змістова зв’язність, завдяки якій висловлювання сприймаються як частини одного цілого. Вона може підтримуватися явними мовними засобами, але значна її частина будується через контекст, фонові знання та висновки.
Чи є розмова дискурсом?
Так. Повсякденна розмова — один із типів дискурсу. Вона має власну структуру: учасники чергують репліки, встановлюють спільний контекст, уточнюють значення, ремонтують непорозуміння та спільно підтримують тему.
Чи є наратив і дискурс синонімами?
Ні. Наратив — один із способів організації дискурсу, зазвичай навколо подій, часу, причинності та цілей персонажів. Аргументативний, пояснювальний або інструктивний дискурс може не бути наративним.
Чим дискурс відрізняється від дискурс-аналізу?
Дискурс — явище або об’єкт дослідження. Дискурс-аналіз — сукупність методів і теоретичних підходів, за допомогою яких досліджують структуру та функціонування дискурсу.
Чому ми розуміємо те, чого прямо не сказано?
Тому що розуміння дискурсу включає висновки. Ми поєднуємо мовні сигнали з попереднім контекстом, знаннями про світ, типовими подіями та комунікативними очікуваннями, щоб побудувати достатньо цілісну модель змісту.
Пов’язані статті
References
Clifton, C., Jr., & Duffy, S. A. (2001). Sentence and Text Comprehension: Roles of Linguistic Structure. Annual Review of Psychology, 52, 167–196. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.52.1.167
Graesser, A. C., Singer, M., & Trabasso, T. (1994). Constructing inferences during narrative text comprehension. Psychological Review, 101(3), 371–395. https://doi.org/10.1037/0033-295X.101.3.371
Graesser, A. C., Millis, K. K., & Zwaan, R. A. (1997). Discourse Comprehension. Annual Review of Psychology, 48, 163–189. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.48.1.163
Graesser, A. C., & McNamara, D. S. (2011). Computational analyses of multilevel discourse comprehension. Topics in Cognitive Science, 3(2), 371–398. https://doi.org/10.1111/j.1756-8765.2010.01081.x
Kehler, A. (2022). Coherence Establishment as a Source of Explanation in Linguistic Theory. Annual Review of Linguistics, 8, 123–142. https://doi.org/10.1146/annurev-linguistics-011619-030357
Patel, T., Morales Martínez, M., Pickering, M. J., & Hoffman, P. (2023). A common neural code for meaning in discourse production and comprehension. NeuroImage, 279, 120295. https://doi.org/10.1016/j.neuroimage.2023.120295
Van Berkum, J. J. A., Koornneef, A. W., Otten, M., & Nieuwland, M. S. (2007). Establishing reference in language comprehension: an electrophysiological perspective. Brain Research, 1146, 158–171. https://doi.org/10.1016/j.brainres.2006.06.091
Yang, X., Li, H., Lin, N., Zhang, X., Wang, Y., Zhang, Y., Zhang, Q., Zuo, X., & Yang, Y. (2019). Uncovering cortical activations of discourse comprehension and their overlaps with common large-scale neural networks. NeuroImage, 203, 116200. https://doi.org/10.1016/j.neuroimage.2019.116200
Zwaan, R. A., & Radvansky, G. A. (1998). Situation models in language comprehension and memory. Psychological Bulletin, 123(2), 162–185. https://doi.org/10.1037/0033-2909.123.2.162
Zwaan, R. A. (2016). Situation models, mental simulations, and abstract concepts in discourse comprehension. Psychonomic Bulletin & Review, 23(4), 1028–1034. https://doi.org/10.3758/s13423-015-0864-x