Дейксис: що це і чому значення слів залежить від того, хто, де і коли говорить
Оновлено: 4 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Дейксис — це спосіб, у який мова прив’язує висловлювання до ситуації: до того, хто говорить, кому говорить, де й коли відбувається мовленнєва подія, на що спрямована увага співрозмовників і з якої перспективи вони орієнтуються. Слова «я», «ти», «тут», «там», «зараз», «сьогодні», «цей», «той» не мають одного незмінного референта. Їх можна зрозуміти лише тоді, коли відомий контекст конкретного вживання.
У сучасних оглядах дейктичні знаки описують як вирази, що позначають компоненти ситуації мовлення — мовця, час, місце та інші координати комунікації. Bohnemeyer (2015) наголошує, що саме зв’язок між мовною формою і конкретною ситуацією робить дейксис центральною проблемою семантики, прагматики, психолінгвістики та когнітивних наук.
Найпростіший тест — уявити одне речення, вимовлене двома людьми в різний час і в різних місцях: «Я буду тут завтра». Граматика та слова залишаються тими самими, але «я», «тут» і «завтра» щоразу вказують на іншу людину, інше місце й інший день. Саме цю рухому прив’язку мови до ситуації й описує поняття дейксису.
Коротко: що таке дейксис
Класичне визначення Стівена Левінсона формулює дейксис як один із найочевидніших способів, у який відношення між мовою і контекстом закодоване в самій структурі мов. Прототиповими прикладами є вказівні слова, займенники першої та другої особи, часові форми, а також слова на кшталт «тут» і «зараз».
Дейксис не означає, що слово взагалі не має мовного значення. Навпаки, у нього є стійке правило вживання, але конкретний референт або координата визначаються ситуацією. «Я» систематично вказує на мовця, проте мовцем у різних висловлюваннях є різні люди. «Завтра» систематично позначає день після релевантної часової точки, але календарна дата змінюється разом із моментом мовлення.
В українському науковому дискурсі дейксис також описують як категорію комунікативної лінгвістики та прагматики, що координує особистісні, просторові й часові параметри мовленнєвої взаємодії. Це добре видно в аналізі українського епістолярного дискурсу у Павлик (2023).
Дейктичний центр: «я — тут — зараз»
Більшість дейктичних виразів організована навколо точки відліку, яку називають дейктичним центром. У типовій розмові такою точкою є мовець у момент висловлювання: «я» — людина, яка говорить; «тут» — місце, пов’язане з її актуальною позицією; «зараз» — релевантний для неї момент мовлення.
Карл Бюлер у «Theory of Language» розгорнув класичну модель дейктичного поля з системою «тут — зараз — я» та поняттям origo — нульової точки орієнтації. Англомовне видання його праці містить окремий розділ про дейктичне поле та психологічні основи позиційного дейксису.
Центр не є нерухомою геометричною точкою. У телефонній розмові «тут» може означати місто, а не точне місце тіла мовця. У фразі «сьогодні медицина працює інакше, ніж сто років тому» слово «сьогодні» може позначати широку сучасну епоху, а не одну календарну добу. Межі релевантного «тут» і «зараз» встановлюються мовним правилом разом із наміром, спільним знанням і ситуацією.
Герберт Кларк описує це ширше як «якоріння» висловлювання: для успішної комунікації учасники мають пов’язати конкретне висловлювання з мовцем, адресатом, місцем, часом, демонстрацією та метою. У Clark (2021) показано, що в безпосередній взаємодії для такого якоріння працюють не лише слова, а й жести, погляд та спільна сцена.
Основні типи дейксису
Класифікації різняться між теоретичними школами й мовами, але найчастіше розрізняють персональний, просторовий, часовий, дискурсивний і соціальний дейксис. Це не п’ять ізольованих механізмів: в одному висловлюванні вони можуть працювати одночасно.
Персональний дейксис
Персональний дейксис кодує ролі учасників мовленнєвої події. Найочевидніші українські приклади — «я», «ми», «ти», «ви». Коли змінюється мовець, змінюється референт «я»; коли змінюється адресат, змінюється референт «ти» або «ви».
Третя особа може бути пов’язана з ситуацією складніше. «Вона вже прийшла» може посилатися на людину, про яку щойно говорили, на людину, яку бачать обидва співрозмовники, або на особу, доступну зі спільного контексту. Тому займенник сам по собі ще не визначає, чи маємо суто дейктичне, анафоричне або змішане вживання.
Просторовий дейксис
Просторовий дейксис орієнтує висловлювання відносно місця, перспективи й доступності об’єкта. «Тут» і «там», «цей» і «той», а в деяких контекстах також дієслова руху на кшталт «прийти» та «піти» можуть задавати напрям або позицію відносно дейктичного центру.
Відстань важлива, але вона не пояснює весь вибір вказівних форм. Міждисциплінарний огляд Diessel & Coventry (2020) показує, що демонстративи пов’язані і з просторовою орієнтацією, і зі спільною увагою та соціальною взаємодією. На вибір форми можуть впливати доступність предмета для дії, видимість, спільна увага, взаємне розташування учасників і правила конкретної мови.
Часовий дейксис
Часовий дейксис співвідносить подію з часом висловлювання або з іншою релевантною точкою відліку. Типові слова — «зараз», «тоді», «сьогодні», «вчора», «завтра», «цього року», «наступного тижня». Граматичний час також може виконувати дейктичну функцію, коли подія розташовується відносно моменту мовлення.
У письмі часовий дейксис особливо чутливий до перенесення повідомлення в часі. Напис «зустрінемося завтра» зрозумілий у день створення повідомлення, але після пересилання скриншота через місяць слово «завтра» вже потребує відновлення первинної дати. Тому в документах, інструкціях і домовленостях абсолютна дата часто надійніша за відносний часовий вказівник.
Дискурсивний дейксис
Дискурсивний дейксис спрямовує увагу не на предмет у кімнаті, а на фрагмент самого мовлення або тексту: «це важливо», «про це йтиметься далі», «у наступному розділі», «таке твердження». Референтом може бути попереднє висловлювання, цілий аргумент, майбутня частина тексту або мовленнєва дія.
Саме тут дейксис безпосередньо перетинається з дискурсом: читач або слухач має підтримувати модель того, які частини повідомлення вже введені, які є доступними для посилання і до якого фрагмента спрямовує новий вказівний вираз.
Соціальний дейксис
Соціальний дейксис кодує соціальні відношення між учасниками через вибір мовних форм. В українській мові найочевиднішим прикладом є розрізнення «ти» і «Ви»: форма звертання залежить не лише від того, хто є адресатом, а й від характеру відносин, ступеня дистанції, ситуації та усталених норм ввічливості.
У мовах світу соціально дейктичними можуть бути системи шанобливих форм, титули, спеціальні займенники й дієслівні форми. Набір засобів не універсальний, тому не варто переносити систему однієї мови на іншу. Загальний принцип полягає в тому, що мовна форма індексує соціальну конфігурацію комунікативної ситуації.
Демонстративи, жести і спільна увага
Дейксис особливо добре показує, чому природне мовлення не зводиться до слів. Фраза «дай мені це» може бути майже неінформативною без погляду, жесту рукою, положення тіла або попередньо встановленої спільної уваги. Жест не просто прикрашає висловлювання: він може бути одним із ключів, за якими адресат знаходить референт.
Огляд Peeters, Krahmer & Maes (2021) узагальнює експериментальні дані про демонстративну референцію й показує, що вибір між формами на кшталт «цей» і «той» залежить від поєднання фізичних, психологічних і властивих самому об’єкту чинників. Автори розглядають референцію як спільну дію мовця й адресата, а не як автоматичне вимірювання метрів між тілом і предметом.
Це пояснює повсякденний парадокс: два предмети можуть лежати на однаковій відстані, але мовець назве один «цей», а другий «той», якщо перший уже перебуває у фокусі спільної уваги, належить до поточної дії або краще доступний співрозмовникові. Просторова близькість залишається важливою, проте комунікативна сцена перебудовує її значення.
Як психіка обробляє дейктичні вирази
Для психолінгвістики дейксис важливий тим, що змушує мовну систему працювати разом із увагою, пам’яттю, просторовим уявленням, моделлю співрозмовника та поточним контекстом. Щоб зрозуміти «постав це туди», слухач має розпізнати мовні форми, знайти об’єкт і місце, врахувати жести, співвіднести їх із перспективою мовця та виконати все це в реальному часі.
Обробка не завжди є свідомим міркуванням. У звичних ситуаціях референт часто визначається швидко завдяки тому, що учасники вже мають спільну сцену й очікування. Коли сцена неоднозначна, система потребує додаткових сигналів: уточнення, повторного вказування, опису властивостей об’єкта або зміни формулювання.
Нейрофізіологічне дослідження de Vega et al. (2015) вивчало саме дейктичні дієслова руху «come/go» під час читання. Автори виявили відмінності електрофізіологічних реакцій залежно від того, чи узгоджувався описаний рух із географічною перспективою читача. Це окремий експеримент, а не універсальна «ділянка мозку для дейксису», але він показує, що мовна перспектива може взаємодіяти з репрезентацією власного місця.
Дейктичний зсув: як перспектива переміщується
Дейктичний центр можна переносити. У прямій мові «я» належить персонажеві, а не авторові. У романі «тут» може означати місце, де перебуває герой, хоча читач фізично сидить в іншій країні. У спогаді «тоді» відсилає до часу описуваної події. Такий перехід до іншої системи координат називають дейктичним зсувом.
Зсув перспективи потрібен для розуміння діалогів, цитат, рольових висловлювань, художнього тексту й переказу чужої мови. Він також пояснює, чому механічне копіювання фрази може змінити її референцію: «я прийду до тебе завтра», переслане без лапок і дати, уже не має прозорого мовця, адресата та часу.
У трьох експериментах із дітьми 4–9 років Ziegler, Mitchell & Currie (2005) зафіксували систематичні помилки відтворення дейктичних слів, які відповідали прийняттю перспективи персонажа в наративі. Це підтримує ідею, що форма й зміст оповіді можуть спрямовувати перспективу читача або слухача.
Як діти опановують дейксис
Дейктична комунікація починається не з підручникового знання термінів, а зі спільної уваги, погляду, вказування та поступового засвоєння мовних форм. Водночас розуміння того, що «цей» для одного мовця може відповідати «той» для іншого, вимагає гнучкого перемикання перспективи.
Кросмовне дослідження англомовних і мандариномовних дітей 3–6 років Chu & Minai (2018) виявило зв’язок успішного розуміння просторових демонстративів із показниками теорії психічних станів та виконавчих функцій в обох мовних групах. Це кореляційний результат у конкретних завданнях, тому він не встановлює єдину причину засвоєння дейксису.
Свіжіше експериментальне дослідження німецькомовних дітей 5–7 років Glauer et al. (2024) показало труднощі в завданні, де ті самі об’єкти треба було систематично називати різними демонстративами залежно від позиції мовця. Результат важливий саме як демонстрація складності перспективного перемикання; він не означає, що діти цього віку загалом «не розуміють» слова на кшталт «цей» і «той» у повсякденному мовленні.
Тому для розвитку дейксису немає коректної однієї дати «засвоєння». Різні компоненти — жестова вказівка, продукція слів, розуміння чужої перспективи, використання в оповіді, соціальні форми звертання — мають різні траєкторії й сильно залежать від мови та завдання.
Дейксис у різних мовах
Усі мови мають засоби прив’язувати мовлення до учасників і ситуації, але роблять це не однаково. Одні системи демонстративів переважно розрізняють ближнє й дальнє, інші мають три чи більше форм, можуть враховувати близькість до мовця або адресата, видимість, висоту, доступність чи інші параметри.
Огляди Diessel & Coventry (2020) та Peeters et al. (2021) підкреслюють значну типологічну варіативність демонстративних систем. Тому англійське протиставлення this/that не слід вважати готовою моделлю для всіх мов.
Українські дослідження також описують персональний, просторовий, часовий, дискурсивний і соціальний різновиди залежно від матеріалу та теоретичної рамки. Наприклад, Савчук, Лисецька & Савчук (2024) аналізують п’ять таких типів у художньому дискурсі й пов’язують дейксис із когнітивною доступністю референта та прагматичним контекстом.
Дейксис, контекст і значення
Дейксис є одним із найчистіших прикладів того, що розуміння мови потребує контексту. Однак не вся контекстна залежність є дейксисом. Значення іронії, метафори, непрямого прохання або багатозначного слова також залежить від контексту, але ці явища мають інші механізми.
У когнітивній лінгвістиці контекст і перспектива розглядаються ширше — як частина концептуалізації. Дейксис дає особливо чіткий випадок, коли сама інтерпретація мовної форми систематично вимагає координат комунікативної події.
Корисно також відрізняти референцію від повного значення висловлювання. Визначити, хто є «я» і який день є «завтра», ще не означає зрозуміти намір мовця, емоційний тон або непрямий зміст. Дейксис встановлює частину координат, на яких далі будується прагматична інтерпретація.
Дейксис і анафора: де проходить межа
У традиційному наближенні дейксис спрямовує до ситуації мовлення, а анафора — назад до елемента, уже доступного в дискурсі. У «Олена зайшла. Вона сіла» займенник «вона» зазвичай інтерпретується анафорично через попередню згадку. У «Вона!» разом із вказівним жестом той самий займенник може отримати референта безпосередньо із ситуації.
Межа не завжди різка. Вираз «це» може посилатися і на предмет перед співрозмовниками, і на попередню репліку, і на складну подію, щойно описану текстом. Саме тому в сучасній літературі є різні теорії співвідношення дейксису та анафори.
Леонард Талмі пропонує когнітивну модель, у якій дейксис і анафора розглядаються як різні випадки ширшої системи пошуку цілі за сукупністю сигналів. У Talmy (2020) це подано як теоретичну інтеграцію, а не як загальноприйняте остаточне вирішення суперечки.
Дейксис і лексична неоднозначність
Дейксис не слід змішувати з лексичною неоднозначністю. У слова «ключ» можуть бути різні словникові значення — знаряддя для замка, розв’язок задачі, джерело тощо. У слова «я» немає набору таких лексичних значень для кожної людини: змінюється не словникове значення, а конкретний референт, визначений контекстом мовлення.
Це розрізнення важливе для психології розуміння. Під час неоднозначності система обирає між можливими лексичними інтерпретаціями, а під час дейктичної референції — встановлює, кого, де, коли або що саме позначає вираз у конкретній ситуації. У живому мовленні обидва процеси можуть працювати одночасно.
Пов’язані статті
Чому дейксис часто стає джерелом непорозуміння
Дейктичні слова надзвичайно економні, коли співрозмовники ділять одну сцену. Той самий механізм стає вразливим, коли спільний контекст руйнується. Повідомлення «залиш це там до завтра» чудово працює біля столу, але майже втрачає практичну цінність у пересланому чаті.
Проблеми виникають, коли невідомо, хто є автором цитати, коли повідомлення прочитано пізніше, коли співрозмовники перебувають у різних часових поясах, коли на зображенні кілька можливих об’єктів або коли жест недоступний. У таких ситуаціях корисно перетворити відносну координату на явну: назвати людину, місце, дату, файл, об’єкт або конкретний фрагмент тексту.
Цей принцип стосується й ширшої психології спілкування: непорозуміння часто виникає не тому, що один учасник «не знає слова», а тому, що сторони по-різному відновили приховані координати одного й того самого повідомлення.
Дейксис у соціальній взаємодії
Вказування завжди відбувається між людьми, тому дейксис пов’язаний із координацією уваги та припущеннями про те, що бачить, знає або може ідентифікувати співрозмовник. Фраза «візьми ту чашку» передбачає не лише чашку, а й оцінку того, чи здатний адресат відрізнити її від інших.
Цей соціальний вимір перетинається із соціолінгвістикою, особливо там, де мовна форма індексує дистанцію, статус, групову належність або норму ситуації. Проте соціальний дейксис є конкретним механізмом контекстної вказівки, а соціолінгвістика охоплює значно ширший спектр відносин між мовою і суспільством.
Дейксис у тексті, наративі та цифровому середовищі
Письмовий текст позбавляє читача частини сигналів живої сцени, але створює власні координати. «Нижче», «у цьому розділі», «як зазначено вище», «тут ми розглянемо» — це способи організувати увагу всередині текстового простору. Наратив додатково створює позиції персонажів і часові точки, від яких можуть інтерпретуватися «тут», «тоді», «прийшов» або «пішов».
У чатах, відеодзвінках і соціальних мережах ситуація стає гібридною. Учасники можуть бути одночасно присутні в одній розмові, але перебувати в різних місцях; повідомлення зберігається і перечитується; цитати вириваються з первинної часової лінії. Тому цифрова комунікація особливо добре показує, що «контекст» — це не абстрактний фон, а набір конкретних координат, які треба відновити.
Дейксис і мовні моделі ШІ
Для мовних моделей дейктичні вирази є тестом на роботу з контекстом. Щоб правильно інтерпретувати «я», «ти», «тут» або «завтра», системі недостатньо знати статистичні зв’язки слів: потрібна коректна інформація про ролі учасників, момент розмови, локальний контекст і те, до якого фрагмента повідомлення належить індексальний вираз.
У дослідженні Oğuz, Bakman & Yaldiz (2025) чотири великі мовні моделі тестували на 1600 англомовних завданнях з індексальними виразами. Моделі добре виконували частину завдань із «I», але демонстрували помітні труднощі для «you», «here» і «tomorrow»; вплив синтаксичних підказок також відрізнявся між типами індексалів.
Ці результати описують поведінку систем у мовному тесті. Вони не є доказом того, що модель має власну людськоподібну точку зору, переживає простір і час або має суб’єктивне «я». Генерація займенника першої особи — це мовна дія системи в заданій структурі діалогу; питання про суб’єктивний досвід потребує зовсім інших доказів.
Що дейксис показує про зв’язок мови і мислення
Дейксис демонструє фундаментальну властивість мовного значення: частина змісту виникає не всередині окремого слова, а у відношенні між формою, ситуацією та перспективою учасників. Людина розуміє «я» не тому, що в пам’яті зберігається одна особа з таким ім’ям, а тому, що вміє застосувати правило до поточної ролі мовця.
Те саме стосується простору й часу. «Тут» організує простір від певної точки відліку, «зараз» — час від релевантного моменту, «цей» — увагу до доступного референта. Так мовлення перетворює складну ситуацію на компактні координати, які співрозмовники можуть узгоджувати в реальному часі.
Саме тому дейксис лежить на перетині семантики, прагматики, когнітивної психології, розвитку мовлення, досліджень жесту та взаємодії. Він показує, як мовна форма підключається до ширшої системи орієнтації, уваги й соціальної координації.
Як розібрати дейктичний вираз у конкретній фразі
Практичний аналіз починається з мовленнєвої події. Спершу визначають, хто є мовцем і адресатом, коли й де створено висловлювання. Потім знаходять слова або граматичні форми, референція яких залежить від цих координат. Після цього перевіряють, чи не зміщено центр до персонажа, цитованого мовця або іншої часово-просторової рамки.
Наприклад, у повідомленні «Я залишив це тут учора» треба встановити щонайменше чотири речі: хто написав «я», що саме позначає «це», яке місце є «тут» і яка календарна дата відповідає «учора». Якщо хоча б одна координата втрачена, речення може залишатися граматично бездоганним, але практично неоднозначним.
Такий розбір корисний не лише лінгвістам. Він допомагає редагувати інструкції, домовленості, юридично важливі повідомлення, дистанційну комунікацію та інтерфейси, де контекст може бути недоступний людині, яка прочитає текст пізніше.
Висновок
Дейксис — це механізм мовної орієнтації, завдяки якому висловлювання пов’язується з учасниками, місцем, часом, дискурсом і соціальною ситуацією. Його ядро можна побачити у формулі «я — тут — зараз», але реальна система значно багатша: вона охоплює демонстративи, займенники, часові й просторові вирази, частину граматичних форм, жести, погляд і перемикання перспективи.
Психологічно дейксис важливий тому, що вимагає постійного узгодження мовної форми з увагою, пам’яттю, просторовою та часовою орієнтацією і моделлю співрозмовника. Саме завдяки цій координації кілька коротких слів можуть точно вказати на людину, предмет, місце або момент — за умови, що учасники правильно відновили спільні координати.
Поширені запитання
Що таке дейксис простими словами?
Це вказування за допомогою мови й контексту. Слова «я», «ти», «тут», «там», «сьогодні», «цей» отримують конкретний референт із ситуації, у якій їх ужито.
Що таке дейктичний центр?
Це точка відліку, відносно якої інтерпретують дейктичні вирази. У типовій розмові вона пов’язана з мовцем, його місцем і моментом мовлення — «я — тут — зараз». У цитаті, наративі або рольовому мовленні центр може зміщуватися.
Які є основні види дейксису?
Найчастіше говорять про персональний, просторовий, часовий, дискурсивний і соціальний дейксис. Конкретні класифікації залежать від теорії та мови, а в одному висловлюванні кілька типів можуть діяти одночасно.
Чи всі займенники є дейктичними?
Ні. Займенники можуть уживатися дейктично, анафорично або в інших функціях. «Вона» може означати людину, на яку мовець указує, або особу, вже згадану в попередньому реченні.
Чим дейксис відрізняється від анафори?
У спрощеній моделі дейксис знаходить референта через ситуацію мовлення, а анафора — через попередній дискурс. У реальному мовленні межа може бути перехідною, тому сучасні теорії по-різному описують їхнє співвідношення.
Чи є жест рукою частиною дейксису?
Жест може виконувати дейктичну функцію й допомагати встановити референт слова «цей», «той» або «там». У мультимодальній комунікації мовний вираз, погляд, положення тіла й вказівний жест часто працюють як єдина система.
Чому слово «завтра» іноді стає незрозумілим?
Бо його календарне значення залежить від часової точки відліку. Якщо повідомлення переслано або прочитано пізніше, потрібно знати дату первинного висловлювання; інакше відносний часовий дейксис втрачає однозначність.
Чи означає слово «я» у відповіді ШІ, що система має суб’єктивне Я?
Ні. Займенник першої особи в тексті є мовною формою, яка виконує роль у структурі діалогу. Сам факт її генерації не встановлює наявність свідомості, почуттів або суб’єктивного досвіду в системи.
References
Bohnemeyer, J. (2015). Deixis. In International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences (2nd ed., pp. 52–57). Elsevier. https://doi.org/10.1016/B978-0-08-097086-8.52031-5
Bühler, K. (2011). Theory of Language: The Representational Function of Language (D. F. Goodwin, Trans.). John Benjamins. Original work published 1934. https://doi.org/10.1075/z.164
Chu, C.-Y., & Minai, U. (2018). Children’s Demonstrative Comprehension and the Role of Non-linguistic Cognitive Abilities: A Cross-Linguistic Study. Journal of Psycholinguistic Research, 47(6), 1343–1368. https://doi.org/10.1007/s10936-018-9565-8
Clark, H. H. (2021). Anchoring Utterances. Topics in Cognitive Science, 13(2), 329–350. https://doi.org/10.1111/tops.12496
de Vega, M., Beltrán, D., García-Marco, E., & Marrero, H. (2015). Neurophysiological traces of the reader’s geographical perspective associated with the deictic verbs of motion to go and to come. Brain Research, 1597, 108–118. https://doi.org/10.1016/j.brainres.2014.12.012
Diessel, H., & Coventry, K. R. (2020). Demonstratives in Spatial Language and Social Interaction: An Interdisciplinary Review. Frontiers in Psychology, 11, 555265. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2020.555265
Glauer, R. D., Sixtus, E., Kachel, G., Lonnemann, J., & Hildebrandt, F. (2024). Children’s understanding of demonstratives: an experimental study with German-speaking children between 5 and 7 years of age. Frontiers in Psychology, 15, 1403528. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1403528
Levinson, S. C. (1983). Pragmatics. Cambridge University Press. Chapter 2: Deixis, 54–96. Cambridge University Press
Oğuz, M., Bakman, Y. F., & Yaldiz, D. N. (2025). Un-considering Contextual Information: Assessing LLMs’ Understanding of Indexical Elements. Findings of the Association for Computational Linguistics: ACL 2025, 23410–23427. https://doi.org/10.18653/v1/2025.findings-acl.1203
Павлик, Н. В. (2023). Типологія дейксису в українському епістолярії. Наукові записки. Серія: Філологічні науки, 205, 154–159. https://doi.org/10.32782/2522-4077-2023-205-22
Peeters, D., Krahmer, E., & Maes, A. (2021). A conceptual framework for the study of demonstrative reference. Psychonomic Bulletin & Review, 28, 409–433. https://doi.org/10.3758/s13423-020-01822-8
Савчук, І. І., Лисецька, Ю. В., & Савчук, О. Р. (2024). Лінгвопрагматичні й когнітивні особливості реалізації дейксису в англомовній художній прозі Марка Твена. Нова філологія, 93. https://doi.org/10.26661/2414-1135-2024-93-24
Talmy, L. (2020). Targeting in Language: Unifying Deixis and Anaphora. Frontiers in Psychology, 11, 2016. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2020.02016
Ziegler, F., Mitchell, P., & Currie, G. (2005). How does narrative cue children’s perspective taking? Developmental Psychology, 41(1), 115–123. https://doi.org/10.1037/0012-1649.41.1.115