Розмовний аналіз: що це і як досліджують структуру повсякденної розмови
Оновлено: 4 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Розмовний аналіз (англ. conversation analysis, CA; в українській академічній мові також аналіз розмови та конверсаційний аналіз) — це емпіричний підхід до дослідження того, як люди крок за кроком організовують соціальну взаємодію. Він вивчає не лише зміст сказаного, а й те, хто бере слово, коли виникає пауза або накладання реплік, як одна дія робить релевантною наступну відповідь, як учасники виправляють непорозуміння і як через послідовності реплік досягають спільних дій.
Класична модель чергування реплік показала, що звичайна розмова має систематичну організацію: розподіл слова є локально керованим, здійснюється самими учасниками, чутливий до адресата і координується в реальному часі. Sacks, Schegloff & Jefferson (1974) заклали одну з центральних основ conversation analysis, а сучасні методологічні огляди описують CA як детальний аналіз природно виниклої вербальної й невербальної взаємодії за аудіо- та відеозаписами. Tietbohl & White (2022)
Коротко: що таке розмовний аналіз
Розмовний аналіз досліджує порядок взаємодії, який учасники створюють самою своєю поведінкою. Дослідник питає: яку дію виконує ця репліка, чому вона з’явилася саме зараз, що зробив попередній хід і як наступний хід показує розуміння того, що щойно сталося?
Тому матеріалом для CA є передусім записи реальних взаємодій: побутових розмов, консультацій лікаря й пацієнта, занять у класі, телефонних дзвінків, робочих нарад, сервісних контактів, відеозустрічей та інших ситуацій, де учасники виконують соціальні дії. Mondada (2012) підкреслює принципову роль запису природно виниклої взаємодії та збереження деталей, через які стає видимою її внутрішня організація.
CA розглядає репліку у послідовності. Запитання набуває аналітичного сенсу разом із відповіддю; прохання — разом із прийняттям, відмовою або відкладенням; непорозуміння — разом із тим, як його помітили і виправили. Саме послідовність дозволяє бачити не ізольовану фразу, а соціальну дію.
Як виник conversation analysis
Conversation analysis сформувався у 1960–1970-х роках у зв’язку з етнометодологією та роботами Гарві Сакса, Емануеля Шеглоффа, Ґейл Джефферсон та їхніх колег. Вихідною проблемою був повсякденний соціальний порядок: як люди без диригента координують розмову так, що здебільшого розуміють, коли можна говорити, що вимагає відповіді і як продовжити спільну дію. Систематичний огляд історії, методів і базових структур поля подано в The Handbook of Conversation Analysis.
Дві ранні праці особливо добре показують логіку підходу. Schegloff & Sacks (1973) досліджували, як учасники організовують завершення розмови, а Sacks, Schegloff & Jefferson (1974) описали систему чергування реплік. Ідея була радикально простою: дрібні деталі розмови — паузи, перекриття голосів, вибір наступного мовця, затримка відповіді — можуть бути не шумом, а частиною впорядкованої взаємодії.
Що саме досліджує розмовний аналіз
У центрі CA перебувають повторювані практики, за допомогою яких учасники будують хід розмови. Найвідоміші напрями — чергування реплік, організація послідовностей, формування соціальних дій, дизайн реплік для конкретного адресата, репарація проблем говоріння й розуміння, преференційна організація, відкриття і завершення взаємодії, а також особливості інституційного спілкування.
Сучасний conversation analysis виходить далеко за межі побутової бесіди. Його застосовують до медичних консультацій, психотерапевтичних і консультативних взаємодій, освіти, судових і робочих ситуацій, телефонії, відеозв’язку та взаємодії з технологіями. Огляд Barnes & Woods (2024) включив 177 емпіричних CA-досліджень первинної медичної допомоги з 16 країн і даними 17 мовами, що показує масштаб прикладного напряму.
Чергування реплік: як люди координують, хто говорить наступним
Одна з найвідоміших знахідок CA стосується turn-taking — чергування реплік. У звичайній розмові немає наперед прописаного розкладу мовців, однак учасники здебільшого переходять від одного голосу до іншого з короткими проміжками та обмеженим перекриттям. Sacks, Schegloff & Jefferson (1974) описали систему, в якій поточна репліка створює місця можливого переходу, а наступний мовець може бути обраний поточним мовцем або взяти слово сам.
Це не механічне правило «говорить лише один». Накладання, перебивання, спільне завершення фрази й паузи теж організовані. Для аналізу важливо, де саме виникає перекриття: перед прогнозованим завершенням репліки, під час вагання, на слові, яке співрозмовник уже може передбачити, чи в місці конкурентного захоплення слова.
Чергування реплік є одним із центральних механізмів conversation analysis, тому тут воно розглядається як частина загальної організації взаємодії; окремий аналіз цього механізму потребує детальнішого розбору переходів між мовцями, пауз, перекриттів і місць можливої зміни мовця.
Послідовності та суміжні пари
Розмова організована не як ланцюжок незалежних речень, а як послідовності дій. Класичний приклад — суміжна пара: привітання робить релевантним привітання у відповідь, запитання — відповідь, пропозиція — прийняття або відмову. У Sequence Organization in Interaction Шеглофф систематизує, як базові пари розширюються підготовчими, вставними й завершальними ходами.
Наприклад, перед проханням людина може спочатку перевірити передумову: «Ти сьогодні їдеш у центр?» — і лише після відповіді попросити підвезти. Такий попередній хід не випадковий: він готує можливість наступної дії. CA дозволяє описувати ці структури без зведення їх до загальної «теми розмови».
Репарація: як розмова відновлюється після проблеми
Репарація — це практики, за допомогою яких учасники розв’язують проблеми говоріння, слухання й розуміння. Людина може сама переформулювати слово, зупинитися й почати речення інакше, уточнити почуте або показати, що не зрозуміла попередню репліку. Класичне дослідження Schegloff, Jefferson & Sacks (1977) показало систематичну організацію repair і сильну структурну перевагу самовиправлення.
Репарація важлива саме як послідовність. Фраза «Хто?» після згадки про людину показує, який фрагмент попередньої репліки став проблемним; наступне уточнення демонструє, як співрозмовник трактує цю проблему. Так дослідник отримує емпіричні сліди того, як учасники самі розуміють перебіг взаємодії.
Преференційна організація — не про особисті вподобання
У CA слово «преференція» описує структурну асиметрію між типами відповідей. Деякі відповіді зазвичай оформлюються прямо й швидко, інші — із затримкою, поясненням, пом’якшенням або передмовою. Наприклад, прийняття запрошення часто коротке, тоді як відмова може містити паузу, подяку, причину або альтернативу.
Це поняття не означає, що дослідник знає внутрішнє бажання людини. У Schegloff (2007) преференційна організація розглядається як властивість послідовностей і способу оформлення соціальних дій.
Дизайн репліки для адресата
Учасники пристосовують репліки до того, кому вони адресовані: що співрозмовник, імовірно, знає, які назви йому доступні, як уже розвивалася тема, що було сказано кілька секунд тому. Саме тому та сама дія може мати різну форму з близькою людиною, лікарем, колегою або незнайомцем.
Для CA важливо спостерігати цю адаптацію в самому матеріалі: у виборі слова, займенника, пояснення, формулюванні запитання, повторі або способі ремонту непорозуміння. Адресатність є частиною того, як репліка спроєктована для конкретного місця в конкретній послідовності.
Як проводять дослідження методом conversation analysis
1. Записують природну взаємодію
Дослідницький цикл зазвичай починається з аудіо- або відеозапису подій, які відбулися б і без експериментально створеного сценарію: консультацій, уроків, робочих зустрічей, сімейних розмов, дзвінків. Підхід до збору даних детально описує Mondada (2012).
2. Створюють детальну транскрипцію
Транскрипт відтворює слова і ті параметри взаємодії, які мають аналітичне значення: паузи, накладання, подовження звуків, обриви, темп, інтонаційні рухи, сміх та інші деталі. Для відеоданих додають погляд, жест, положення тіла, роботу з предметами. Огляд принципів CA-транскрипції подають Hepburn & Bolden (2012).
3. Переглядають запис разом із транскриптом
Транскрипція є аналітичним інструментом, а запис залишається первинним джерелом. Дослідник багаторазово повертається до аудіо або відео, перевіряє точний момент початку реплік, інтонацію, перекриття та невербальну поведінку. Це особливо важливо для явищ, де різниця в частки секунди змінює послідовну позицію дії.
4. Знаходять явище і формують колекцію випадків
Після виявлення цікавого феномена — наприклад, певного типу запитання, відмови, ремонту або зміни теми — дослідник шукає інші його випадки. Колекція дозволяє побачити повторювані практики, варіації та контексти, у яких вони набувають різного значення.
5. Перевіряють інтерпретацію через наступні ходи учасників
Сильна риса CA полягає в опорі на те, як самі учасники демонструють розуміння попередньої дії. Наступна репліка може підтвердити, що вислів був почутий як запитання, прохання, жарт, звинувачення або щось інше; подальша репарація може показати, що первинне розуміння було проблемним. Сучасний методологічний огляд Raymond & Robinson (2024) систематизує такі джерела participant-orientation evidence, включно з наступним ходом, саморепарацією, віддаленішими позиціями, девіантними випадками та розподільчими даними.
Чому транскрипт у CA виглядає незвично
У звичайній стенограмі часто прибирають «ее», повтори, паузи й одночасне говоріння, щоб текст було легше читати. У conversation analysis саме ці деталі можуть бути даними. Пауза перед відмовою, миттєва відповідь, сміх усередині слова або перекриття на передбачуваному завершенні репліки можуть виконувати різні взаємодійні функції.
Система, пов’язана з роботою Ґейл Джефферсон, стала впливовим стандартом для фіксації таких особливостей. Hepburn & Bolden (2012) пояснюють принципи конвенцій, транскрибування мов, відмінних від англійської, та видимої поведінки.
Розмова як послідовність соціальних дій
Люди за допомогою мовлення не лише передають інформацію. Вони запрошують, відмовляють, виправдовуються, просять, звинувачують, повідомляють новини, погоджуються, заперечують, ставлять діагностичні запитання, пропонують лікування, завершують тему. CA досліджує, як дія формується конкретною реплікою і як її розпізнають інші учасники.
Одна й та сама граматична форма може виконувати різні дії залежно від позиції. «Ти маєш ручку?» може бути запитом інформації, підготовкою до прохання або самим непрямим проханням. Вирішальним є не словникове значення в ізоляції, а місце висловлювання в послідовності та реакція співрозмовника.
Повсякденна та інституційна взаємодія
Повсякденна розмова є базовим полем CA, але інституційні ситуації мають додаткові обмеження: ролі, цілі, правила доступу до слова, професійні завдання. У медичній консультації, наприклад, запитання лікаря може одночасно збирати інформацію, керувати фазою консультації та визначати, що вважається релевантною відповіддю.
Огляд Drew, Chatwin & Collins (2001) показує, як CA застосовують до взаємодій між пацієнтами й медичними працівниками, а Barnes & Woods (2024) узагальнюють сучасний корпус досліджень первинної допомоги навколо управління порядком денним, участю та авторитетом.
Такі результати можуть підказувати конкретні комунікативні практики для навчання фахівців. Вони самі по собі не доводять клінічну ефективність лікування: для причинних висновків про здоров’я потрібні відповідні клінічні дизайни.
Чим розмовний аналіз відрізняється від дискурс-аналізу
Дискурс-аналіз — широка родина підходів до того, як мова створює значення, позиції, соціальні дії та версії реальності. Розмовний аналіз має вужчу й виразнішу методологічну архітектуру: запис природної взаємодії, детальну транскрипцію, покроковий аналіз послідовності та опору на те, як учасники демонструють розуміння одне одного.
На Українському психологічному ХАБі дискурс-аналіз розглядається окремо, тому ці поняття не зливаються в один метод. Розмовний аналіз може належати до ширшого поля досліджень дискурсу, але його аналітична одиниця — послідовно організована взаємодія в конкретному записаному епізоді.
Чим CA відрізняється від тематичного та контент-аналізу
Тематичний аналіз зазвичай систематизує смислові патерни у корпусі даних, а контент-аналіз може кодувати й підраховувати категорії змісту. Conversation analysis ставить інше первинне питання: як конкретна дія стає можливою і впізнаваною саме в цій позиції взаємодії.
Якщо десять учасників кажуть «так», контент-аналіз може рахувати десять випадків згоди. CA перевірить, що передувало кожному «так», чи було воно негайним або відкладеним, з якою інтонацією сказане, чи продовжилося пояснення і як наступний учасник трактував цю відповідь. Однакове слово може виконувати різні дії.
Чим розмовний аналіз відрізняється від прагматики
Прагматика досліджує значення в контексті: імплікатурі, мовленнєві акти, дейксис, пресупозиції, наміри та інші механізми інтерпретації. Conversation analysis фокусується на спостережуваній організації взаємодії в часі — на тому, як дії будуються і стають зрозумілими через послідовність реальних ходів.
Ці поля перетинаються, особливо коли йдеться про соціальні дії та контекст. Прагматика може формулювати ширші моделі того, як контекст впливає на значення, а CA перевіряє, як учасники послідовно створюють і демонструють це розуміння в конкретній взаємодії.
Що означає «природно виникла взаємодія»
Naturalistic data у CA означають, що дослідник аналізує діяльність, яка має власну практичну мету для учасників: реальну консультацію, дзвінок, урок, розмову або нараду. Запис може змінювати поведінку людей, але сама подія не створюється лише для виконання експериментального завдання.
Інтерв’ю теж може бути предметом CA, якщо дослідник аналізує інтерв’ю як взаємодію: як ставляться запитання, як формується відповідь, як учасники керують правом говорити. Це інша аналітична задача, ніж використовувати зміст інтерв’ю як повідомлення про події поза самою розмовою.
Якість доказів у conversation analysis
Переконливість CA-висновку будується на прозорому зв’язку між записом, транскриптом, позицією дії в послідовності та реакціями учасників. Сучасна методологія особливо підкреслює participant orientation: аналітичне твердження має спиратися на те, що учасники самі роблять релевантним у взаємодії. Raymond & Robinson (2024) описують різні типи такого доказу, включно з наступними ходами, саморепарацією, віддаленішими позиціями та девіантними випадками.
Для ширших прикладних висновків важливі колекції випадків, порівняння між ситуаціями й систематичний синтез літератури. Parry & Land (2013) запропонували методику систематичного огляду та синтезу conversation-analytic і споріднених дискурсивних досліджень для практики охорони здоров’я.
Що CA може встановити — і де проходять межі висновку
Розмовний аналіз добре відповідає на питання про те, як організована взаємодія: які практики повторюються, як учасники запускають і завершують дії, як реагують на порушення очікуваної послідовності, як дизайн репліки змінює наступну відповідь.
Висновки про приховані мотиви, риси особистості або психічний стан потребують окремих даних. CA описує те, що учасники роблять доступним у взаємодії, і не перетворює одну паузу, обмовку чи затримку відповіді на психологічний діагноз. Так само локальний патерн у конкретному корпусі не є автоматично оцінкою поширеності явища в усій популяції.
Кількісне кодування може доповнювати CA, коли дослідницьке питання цього потребує. Методологічний принцип полягає не в забороні чисел, а в тому, що категорії для підрахунку мають виростати з детального аналізу взаємодійних практик і зберігати їх послідовний контекст.
Етика запису реальних розмов
Запис природних взаємодій створює специфічні етичні задачі: інформована згода, присутність третіх осіб, приватність, зберігання аудіо й відео, деідентифікація, ризик упізнавання голосу або обличчя. Aguinaldo (2022) показує, як ці питання виникають саме в CA-проєктах із природно виниклими повсякденними взаємодіями.
Етична процедура залежить від країни, установи, типу даних і контексту. У медичній, психотерапевтичній або іншій чутливій взаємодії захист учасників і контроль доступу до первинних записів є частиною дослідницької якості, а не адміністративним додатком.
Розмовний аналіз у медицині та психології
CA особливо корисний там, де психологічно або клінічно важливі процеси відбуваються через взаємодію: як формулюють скаргу, як фахівець ставить запитання, як повідомляють діагностичну інформацію, як обговорюють рішення, як пацієнт демонструє згоду, сумнів або опір. Drew, Chatwin & Collins (2001) описали CA як метод дослідження взаємодій між пацієнтами та медичними працівниками.
Сучасний огляд Barnes & Woods (2024) демонструє накопичення великого багатомовного корпусу таких робіт. Практична цінність CA полягає в тому, що він може перетворити абстрактну рекомендацію «краще комунікувати» на опис конкретних формулювань, позицій у послідовності та реакцій, які реально трапляються у консультаціях.
Мультимодальна взаємодія
Розмова відбувається не лише голосом. Погляд, жест, рух тіла, положення предметів, екран, документ або фізична дія можуть визначати, коли репліка стає доречною і що вона означає. Саме тому сучасний CA широко використовує відеодані, особливо для робочих, медичних, навчальних та технологічно опосередкованих ситуацій.
Методологія збору даних Mondada (2012) і підхід до транскрипції Hepburn & Bolden (2012) показують, чому камера, позиція мікрофона й спосіб представлення видимої поведінки стають частиною аналітичної архітектури.
Розмовний аналіз цифрової та AI-взаємодії
Conversation analysis дедалі частіше застосовують до взаємодії людей із цифровими системами, роботами, голосовими асистентами та AI-інтерфейсами. Scoping review Mlynář et al. (2025) охопив понад 50 рецензованих EM/CA-публікацій про AI у ситуативній взаємодії; серед повторюваних тем були відкриття й завершення взаємодії, непорозуміння, репарація та невербальні аспекти.
Для психології тут особливо цікаво, як люди пристосовуються до системи: спрощують формулювання, повторюють запит, приписують відповідям намір, змінюють темп або формат взаємодії. CA може описувати ці спостережувані патерни без перенесення людської психології на саму систему.
Зв’язна відповідь мовної моделі, доречний наступний хід або здатність підтримувати послідовність є поведінковими властивостями взаємодії. Вони не встановлюють наявності в AI свідомості, почуттів, розуміння людського типу або суб’єктивного досвіду. Такі твердження потребують окремої теорії та емпіричних критеріїв.
Приклад: як CA читає коротку розмову
Уявімо: А: «Ти завтра в офісі?» Б: «До обіду». А: «Можеш передати Олені документи?» Б: «Так, звісно». На рівні змісту тут є питання про місце, уточнення часу й прохання. На рівні послідовності перше запитання працює як підготовчий хід: воно перевіряє умову, від якої залежить можливість прохання.
Якби після «До обіду» співрозмовник сказав «А що?», він продемонстрував би очікування подальшої дії. Якби перед «Так, звісно» виникла довга пауза, а потім пояснення про завантажений ранок, структура відповіді могла б проєктувати проблемність прийняття. CA рухається саме такими кроками: від позиції репліки до наступних свідчень того, що вона робить у взаємодії.
Практичне значення
Розмовний аналіз дає інструменти для професійної комунікації, навчання, сервісу, медицини й психологічного консультування. Він дозволяє бачити, де конкретне формулювання створює можливість відповіді, де закриває її, як учасники переходять до чутливої теми, як демонструють нерозуміння та як відновлюють спільний хід розмови.
Для редакторів і дослідників мови CA важливий ще й тим, що повертає увагу до часу. Значення виникає не лише з того, що сказано, а й з того, коли це сказано, після чого, перед чим і якою відповіддю було прийнято. Це робить conversation analysis природним мостом між психологією спілкування, психолінгвістикою, соціолінгвістикою, прагматикою й дослідженням дискурсу.
Висновок
Розмовний аналіз показує повсякденну розмову як тонко організовану систему спільних дій. Люди координують право говорити, будують послідовності, передбачають релевантні відповіді, ремонтують проблеми, адаптують репліки до адресата і через ці практики підтримують соціальний порядок взаємодії.
Сила conversation analysis полягає у близькості до самої події: запис, детальна транскрипція і покроковий аналіз дозволяють перевіряти, як учасники створюють значення в реальному часі. Саме тому CA став не лише способом опису побутової бесіди, а зрілою методологією для дослідження інституційної, клінічної, цифрової та технологічно опосередкованої взаємодії.
Поширені запитання
Що таке розмовний аналіз простими словами?
Це метод детального дослідження реальних розмов і взаємодій. Він показує, як люди по черзі говорять, ставлять запитання, відповідають, виправляють непорозуміння, погоджуються, відмовляють і будують інші соціальні дії.
Розмовний аналіз і конверсаційний аналіз — це те саме?
У цій статті це українські назви одного напряму — conversation analysis (CA). В українських академічних текстах трапляються також «аналіз розмови» і «конверсаційний аналіз». Для основної назви статті ХАБу використано «розмовний аналіз».
Чи аналізує CA тільки повсякденні бесіди?
Ні. Сучасний CA досліджує також інституційну взаємодію: медицину, освіту, роботу, сервіс, телефонні та відеоконтакти, цифрові системи. Предметом залишається послідовна організація дій у взаємодії.
Що таке суміжна пара?
Це базова двочастинна структура, де перша дія робить певний тип другої дії релевантним: привітання — привітання у відповідь, запитання — відповідь, запрошення — прийняття або відмову. Реальні послідовності можуть розширюватися додатковими ходами.
Що таке репарація в conversation analysis?
Репарація — організовані способи розв’язання проблем говоріння, слухання та розуміння. Вона включає самовиправлення, уточнювальні запити, повтори й переформулювання.
Навіщо позначати паузи й накладання реплік?
Тому що час і спосіб переходу між репліками можуть бути частиною соціальної дії. Пауза, перекриття або миттєва відповідь іноді допомагають зрозуміти, як учасники самі орієнтуються на попередній хід.
Чи можна за conversation analysis визначити психічний стан людини?
CA описує спостережувану організацію взаємодії. Психічний стан, діагноз або рису особистості встановлюють іншими валідованими методами й у відповідному клінічному або дослідницькому контексті.
Пов’язані статті
References
Aguinaldo, J. P. (2022). Ethics review and conversation analysis. Research Ethics, 18(4), 319–328. https://doi.org/10.1177/17470161221116552
Barnes, R. K., & Woods, C. J. (2024). Communication in Primary Healthcare: A State-of-the-Art Literature Review of Conversation-Analytic Research. Research on Language and Social Interaction, 57(1), 7–37. https://doi.org/10.1080/08351813.2024.2305038
Drew, P., Chatwin, J., & Collins, S. (2001). Conversation analysis: a method for research into interactions between patients and health-care professionals. Health Expectations, 4(1), 58–70. https://doi.org/10.1046/j.1369-6513.2001.00125.x
Hepburn, A., & Bolden, G. B. (2012). The Conversation Analytic Approach to Transcription. In J. Sidnell & T. Stivers (Eds.), The Handbook of Conversation Analysis. https://doi.org/10.1002/9781118325001.ch4
Mlynář, J., de Rijk, L., Liesenfeld, A., Stommel, W., & Albert, S. (2025). AI in situated action: a scoping review of ethnomethodological and conversation analytic studies. AI & Society, 40, 1497–1527. https://doi.org/10.1007/s00146-024-01919-x
Mondada, L. (2012). The Conversation Analytic Approach to Data Collection. In J. Sidnell & T. Stivers (Eds.), The Handbook of Conversation Analysis. https://doi.org/10.1002/9781118325001.ch3
Parry, R. H., & Land, V. (2013). Systematically reviewing and synthesizing evidence from conversation analytic and related discursive research to inform healthcare communication practice and policy: an illustrated guide. BMC Medical Research Methodology, 13, 69. https://doi.org/10.1186/1471-2288-13-69
Raymond, C. W., & Robinson, J. D. (2024). Evidencing Conversation-Analytic Claims: How Participants Orient to Social Action. In The Cambridge Handbook of Methods in Conversation Analysis (pp. 315–355). https://doi.org/10.1017/9781108936583.013
Sacks, H., Schegloff, E. A., & Jefferson, G. (1974). A simplest systematics for the organization of turn-taking for conversation. Language, 50(4), 696–735. https://doi.org/10.2307/412243
Schegloff, E. A., & Sacks, H. (1973). Opening up Closings. Semiotica, 8(4), 289–327. https://doi.org/10.1515/semi.1973.8.4.289
Schegloff, E. A., Jefferson, G., & Sacks, H. (1977). The Preference for Self-Correction in the Organization of Repair in Conversation. Language, 53(2), 361–382. https://doi.org/10.2307/413107
Schegloff, E. A. (2007). Sequence Organization in Interaction: A Primer in Conversation Analysis. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511791208
Sidnell, J., & Stivers, T. (Eds.). (2013). The Handbook of Conversation Analysis. Wiley-Blackwell. https://doi.org/10.1002/9781118325001
Tietbohl, C. K., & White, A. E. C. (2022). Making Conversation Analysis Accessible: A Conceptual Guide for Health Services Researchers. Qualitative Health Research, 32(8–9), 1246–1258. https://doi.org/10.1177/10497323221090831