Дисфемізм: що це і як негативне формулювання змінює ставлення
Оновлено: 1 годину тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Дисфемізм — це слово, вираз або спосіб називання, який подає людину, дію, явище чи предмет різкіше, грубіше, зневажливіше або емоційно негативніше, ніж нейтральна альтернатива. Коли щодо людини замість нейтрального «помер» кажуть «здох», до факту смерті додається виразне ставлення мовця. Саме ця додана оцінка і є центральною для дисфемізму.
У сучасній лінгвістиці дисфемізм розглядають передусім як прагматичне й контекстне явище: значення вислову визначає не лише словник, а й ситуація, стосунки між співрозмовниками, мета мовця, жанр і соціальні норми. Українське дослідження сучасної літератури описує для дисфемістичних актів стратегії негативного маркування, пейоративного порівняння, дискредитації та зневаги (Балаж, 2024).
Для психології мови важливе інше питання: що відбувається, коли та сама реальність отримує різні назви? Дослідження фреймінгу, емоційно навантаженої лексики, метафори та соціальних ярликів показують, що формулювання може змінювати те, які асоціації стають доступними, на що спрямовується увага і які висновки здаються природнішими. Це не «словесна магія» і не автоматичний контроль над думками: ефект залежить від контексту, попереднього досвіду, знайомства з висловом і завдання, яке виконує людина.
Що таке дисфемізм
У класичній моделі X-phemism Кіт Аллан і Кейт Беррідж розрізняють евфемізм, ортофемізм і дисфемізм. Евфемізм пом’якшує або робить назву соціально прийнятнішою, ортофемізм називає прямо й відносно нейтрально, а дисфемізм обирає різкішу чи образливішу форму (Allan & Burridge, 2006).
Наприклад, «помер» може бути прямим нейтральним формулюванням, «пішов із життя» — пом’якшеним, а «здох» щодо людини — дисфемістичним. У трійці «їжа — наїдки — жратва» останнє слово часто додає грубого або зневажливого забарвлення. У парі «обличчя — пика» друге найменування може знижувати статус людини в конкретній ситуації.
Водночас дисфемізм не зводиться до «поганого слова». Мігель Касас Гомес показує, що евфемістичну або дисфемістичну функцію не можна надійно приписати мовній одиниці поза конкретним контекстом: вирішальними є комунікативна ситуація та функція вислову (Casas Gómez, 2009). Сучасний огляд досліджень табуйованої мови також описує евфемізацію й дисфемізацію як явища на перетині прагматики, соціолінгвістики, когнітивної семантики та дискурс-аналізу (Crespo-Fernández, 2025).
Дисфемізм, евфемізм і нейтральна назва
Корисно уявляти не дві коробки «евфемізм / дисфемізм», а континуум способів називання. Один кінець пом’якшує, середина прагне до прямої назви, інший кінець загострює негативну оцінку. Межа рухома: те, що в одній групі звучить грубо, в іншій може бути звичним розмовним словом; те, що колись було ввічливою заміною, з часом може набрати негативних асоціацій.
Тому протилежність евфемізму й дисфемізму стосується не тільки «приємного» та «неприємного» словника. Обидва явища є вибором способу представити референт. Вони можуть приховувати частину інформації, висувати іншу частину на передній план, сигналізувати ставлення мовця й керувати очікуваннями адресата. У цьому сенсі дисфемізм належить до ширшої прагматики мови — дослідження того, як значення виникає у взаємодії вислову, контексту та намірів.
Чому одне й те саме слово не завжди є дисфемізмом
Слово може бути грубим за словниковою характеристикою, але його прагматична роль змінюється. Друзі іноді використовують різкі прізвиська як знак близькості; у сатирі груба назва може бути частиною художньої позиції; у цитаті мовець може відтворювати чуже образливе формулювання, не підтримуючи його. Навпаки, цілком нормативне слово може стати дисфемістичним, якщо в конкретній ситуації воно навмисно знижує статус або підкреслює небажану рису.
Експериментальна робота Керрі Пфафф, Реймонда Ґіббса та Майкла Джонсона показала у шести експериментах, що розуміння та оцінка евфемістичних і образливих метафоричних висловів залежать від концептуальної відповідності між висловом і контекстом (Pfaff, Gibbs, & Johnson, 1997). Отже, для класифікації важливий не лише лексичний знак, а й те, що він робить у конкретному мовленнєвому епізоді.
Як негативне формулювання може змінювати ставлення
Оцінка вбудовується у назву
Нейтральна назва насамперед указує на об’єкт або подію. Дисфемістична назва водночас подає оцінку. Коли людину називають не за нейтральною категорією, а пейоративним ярликом, слухач отримує не тільки інформацію «хто це», а й сигнал «як до цього ставитися». Експеримент із вигаданими словами показав, що зневажливі групові ярлики мають виразну експресивну функцію — учасники зчитували їх як більш образливі та соціально неприйнятні, навіть коли дослідники контролювали описову функцію назви (Bianchi et al., 2019).
Емоційна виразність підсилює помітність
Частина дисфемізмів використовує табуйовану, лайливу або сильно емоційну лексику. Для такого словника є окрема психофізіологічна база. У дослідженні 32 турецько-англійських білінгвів табуйовані слова й докори викликали сильнішу шкірно-гальванічну реакцію першою мовою, ніж другою (Harris, Ayçiçeği, & Gleason, 2003). В іншій серії експериментів табуйовані та емоційні слова запам’ятовувалися краще за нейтральні (Jay, Caldwell-Harris, & King, 2008).
Ці результати стосуються табуйованої та емоційної лексики, а не всіх дисфемізмів без винятку. Дисфемізм може бути цілком нормативним словом, яке у конкретному контексті знецінює. Проте там, де дисфемістичний ефект створюється саме через табу або лайку, підвищена емоційна реактивність допомагає пояснити, чому формулювання привертає увагу й залишає сильніший слід.
Фреймінг робить одні інтерпретації доступнішими за інші
Коли різні слова описують ту саму проблему, вони можуть активувати різні асоціативні схеми. У відомій серії експериментів Пол Тібодо та Лера Бородицька показали, що метафоричне представлення злочинності як «звіра» або «вірусу» зміщувало запропоновані учасниками способи розв’язання проблеми (Thibodeau & Boroditsky, 2011). Дисфемізм не тотожний метафоричному фреймінгу, але часто працює через споріднений принцип: назва підсвічує певну оцінну грань і робить її психологічно доступнішою.
На ХАБі цей ширший механізм розглянуто окремо в матеріалі про ефект фреймінгу. Для дисфемізму важливо не приписувати кожній різкій назві однаково сильний вплив. Формулювання є одним із чинників поряд із попередніми переконаннями, знаннями, мотивацією та соціальним контекстом.
Слухач робить прагматичний висновок про позицію мовця
Якщо людина мала доступ до нейтрального слова, але обрала зневажливе, сам вибір стає повідомленням. Адресат може зробити висновок про ставлення мовця, його емоційний стан, належність до групи, бажання наблизитися або дистанціюватися. Українські дослідження евфемізмів і дисфемізмів прямо пов’язують їх із мовленнєвими актами, пресупозиціями та імплікатурами (Балаж, 2023).
Саме тому дисфемізм добре видно крізь поняття імплікатури: вислів передає більше, ніж буквальний опис референта. Те, як адресат відновлює невисловлену позицію, також пов’язане з очікуванням кооперативної розмови, яке систематизує принцип кооперації Грайса.
Що показують експерименти — і де проходить межа доказів
Немає одного універсального «ефекту дисфемізму» з фіксованою величиною. Наукова картина складається з кількох ліній даних: контекст впливає на розуміння евфемістичних і образливих висловів; емоційно й табуйовано навантажені слова можуть сильніше активувати автономну нервову систему та краще запам’ятовуватися; оцінні ярлики мають експресивну функцію; а фреймінг і метафора здатні зміщувати міркування.
Додаткову підказку дають експерименти з протилежним напрямом — евфемізацією. У дослідженні корпоративних етичних сценаріїв учасники оцінювали дії прихильніше, коли вони були подані евфемістично (Farrow, Grolleau, & Mzoughi, 2021). Інший експеримент у бізнес-контексті також виявив, що евфемістичне формулювання змінювало оцінку прийнятності дії та заявлені наміри (Rittenburg, Gladney, & Stephenson, 2016). Ці роботи не доводять дзеркального ефекту для кожного дисфемізму, але підтверджують ширший принцип: оцінна упаковка назви може бути психологічно значущою.
Тож коректний висновок звучить так: дисфемістичне формулювання здатне впливати на інтерпретацію та ставлення, коли воно змінює емоційну виразність, асоціації, прагматичні висновки або рамку опису. Сила й напрям ефекту залежать від конкретного слова, контексту, аудиторії та ситуації.
Навіщо люди використовують дисфемізми
Дисфемізм виконує кілька комунікативних функцій, і вони можуть поєднуватися в одному вислові.
По-перше, він виражає сильне ставлення: гнів, відразу, презирство, роздратування або моральне несхвалення. Замість окремого речення «я вважаю це огидним» мовець може вбудувати оцінку безпосередньо у назву.
По-друге, дисфемізм може дискредитувати об’єкт розмови. Балаж на матеріалі сучасної української літератури описує негативне маркування, пейоративне порівняння, дискредитацію та зневагу як характерні стратегії дисфемістичних мовленнєвих актів (Балаж, 2024).
По-третє, різке слово може створювати гумор, сатиру або стилістичний контраст. Тут негативність форми не обов’язково спрямована на реальне приниження адресата: функцію визначає жанр і спільне розуміння ситуації.
По-четверте, груба лексика може працювати як маркер близькості всередині групи. Сучасний огляд табуйованої мови описує випадки, коли зовні різкий вислів використовується для дружньої солідарності чи групової ідентичності (Crespo-Fernández, 2025). Це одна з причин, чому словникова «грубість» сама по собі ще не визначає прагматичну функцію.
Приклади дисфемізмів
Наведені пари показують напрям оцінного зсуву. Вони не є універсальним словником: у живій мові контекст може змінити функцію будь-якого прикладу.
«Помер» → «здох» щодо людини. Денотативне ядро пов’язане зі смертю, але другий варіант різко знижує повагу до людини.
«Обличчя» → «пика» або «морда» щодо людини. Дисфемістичний варіант переносить назву частини тіла в грубіший регістр і часто додає зневагу.
«Їжа» → «жратва». Другий варіант може створювати грубий, фамільярний або зневажливий стиль.
«Старий автомобіль» → «рухлядь». Тут назва не просто повідомляє про вік речі, а подає її як малоцінну та непридатну.
«Говорити без упину» → «патякати». Дисфемістичний вибір додає негативну оцінку самого способу мовлення.
Ключовий тест простий: якщо нейтральна перефраза зберігає основний факт, а різкіша назва додає приниження, огиду, грубість або зниження статусу, перед нами ймовірний дисфемістичний ефект.
Дисфемізм і лайка — не одне й те саме
Лайливе або табуйоване слово часто створює дисфемістичний ефект, але поняття не збігаються. Лайка може бути вигуком без називання конкретного об’єкта. Дисфемізм, навпаки, може не містити жодної нецензурної лексики: достатньо, щоб обране найменування навмисно подало референт у негативнішій формі.
Це розмежування важливе й для психологічних даних. Сильніша фізіологічна реакція на табуйовані слова (Harris et al., 2003) не означає, що кожен дисфемізм викликатиме таку саму реакцію. Частина дисфемізмів працює через соціальну оцінку, метафору або категоризацію, а не через табу.
Дисфемізм і образа
Образа — це комунікативна дія або ефект, спрямований на приниження чи завдання соціальної шкоди адресатові. Дисфемізм — спосіб називання. Вони часто перетинаються, але дисфемізм може стосуватися події, предмета, установи або третьої особи й не бути прямою образою співрозмовника. Так само образити можна без явного дисфемізму — інтонацією, натяком, зневажливою пресупозицією або демонстративним виключенням.
Дисфемізм, сарказм та іронія
Сарказм і дисфемізм також можуть співіснувати, але мають різну будову. Дисфемізм робить назву різкішою. Сарказм створює насмішку через прагматичний контраст між буквальним висловом і реальною позицією мовця. Фраза може бути саркастичною без грубого слова, а дисфемістична назва може бути цілком прямою. Докладніше механізми непрямої насмішки розглянуто в статті «Сарказм: що це, приклади, відмінність від іронії та психологія спілкування».
Дисфемізм, пейоративний ярлик і мова ворожнечі
Пейоративний ярлик називає людину або групу через негативно оцінну категорію. У багатьох контекстах він виконує дисфемістичну функцію, але дисфемізм є ширшим поняттям і може стосуватися предметів, дій, подій та абстрактних явищ. Групові слури мають ще й історичний та соціальний вимір: їхня образливість пов’язана з усталеним використанням проти певних груп.
Експериментальні дані про зневажливі групові ярлики показують, що вони несуть виразний експресивний компонент поряд з описовою функцією (Bianchi et al., 2019). Тому в аналізі важливо розділяти два питання: кого або що названо і яку соціальну оцінку сама назва додає.
Коли евфемізм може перетворитися на дисфемізм
Мовні оцінки змінюються з часом. Слово, створене як м’яка або ввічлива заміна, може накопичити ті самі негативні асоціації, від яких мало захищати. Це один із механізмів так званого «евфемістичного колеса»: соціальна оцінка переходить на нову назву разом із референтом.
Показовий експеримент стосувався англійського вислову special needs. У вибірці 530 дорослих учасників у США персонажів, описаних цим евфемізмом, оцінювали негативніше, ніж персонажів, для яких використовували disability або конкретну назву інвалідності (Gernsbacher et al., 2016). Це результат про конкретне англійське формулювання в конкретній культурі, а не універсальне правило для української термінології. Його значення ширше: доброзичливий намір автора слова не гарантує, що аудиторія зчитуватиме його позитивно.
Дисфемізми в українському публічному дискурсі
Для української мови є власні емпіричні дані, а не лише перекладені приклади з англійської. У дослідженні українських новинних Telegram-каналів Валентина Балаж відібрала 107 дисфемізмів і 151 евфемізм та аналізувала їх через мовленнєві акти, пресупозиції, імплікатури й прагматичні принципи (Балаж, 2023). Це корпус одного типу медіадискурсу, тому кількості не слід переносити на українську мову загалом.
У дослідженні сучасної української літератури та сама авторка проаналізувала 15 романів, виокремивши 287 евфемізмів і 219 дисфемізмів (Балаж, 2024). Разом ці роботи показують, що для українського матеріалу продуктивним є саме прагматичний аналіз: важливо встановити не лише форму слова, а й комунікативну стратегію, прихований зміст і взаємодію з контекстом.
Чому дисфемізм може сильніше відчуватися рідною мовою
Емоційна сила слова пов’язана з історією його засвоєння. У дослідженні турецько-англійських білінгвів табуйовані слова та докори викликали сильнішу автономну реакцію першою мовою (Harris et al., 2003). Це не означає, що друга мова «позбавлена емоцій». Результат показує, що мовний досвід, контекст засвоєння й частота емоційних ситуацій можуть змінювати тілесну реактивність на лексику.
Для дисфемізмів це особливо важливо в багатомовному середовищі: буквальний переклад різкого слова може не мати тієї самої соціальної ваги, ступеня табуйованості або історії в іншій мові. Психолінгвістичний погляд на такі відмінності ширше представлено в матеріалі «Психолінгвістика: що це, предмет, методи та ключові напрями».
Як розпізнати дисфемізм у тексті або розмові
Надійніше шукати не «список поганих слів», а порівнювати варіанти називання. Допомагають п’ять запитань.
1. Чи існує нейтральніша назва того самого референта, яка зберігає основний факт?
2. Чи додає обраний вислів зневагу, відразу, грубість, приниження або зниження статусу?
3. Чи потрібна ця оцінка для точності повідомлення, чи вона передусім виражає позицію мовця?
4. Чи змінилася б оцінка слова, якби його сказав близький друг, незнайомець, опонент або ведучий публічного каналу?
5. Який висновок про людину або подію слухачеві пропонує сама назва ще до додаткових аргументів?
Якщо нейтральна перефраза лишає фактичне ядро, але прибирає помітну негативну оцінку, це сильний сигнал дисфемістичної функції.
Як критично читати негативно навантажені формулювання
Перший крок — відновити нейтральний опис. Запитайте: «Що сталося б із повідомленням, якби я замінив оцінне слово на максимально прямий термін?» Така перефраза не робить вихідне судження хибним або істинним автоматично, але допомагає побачити, яка частина повідомлення є фактом, а яка — мовною оцінкою.
Другий крок — порівняти альтернативні фрейми. Якщо один автор називає дію «провалом», інший — «помилкою», а третій — «експериментом», вони можуть говорити про ту саму подію, але пропонувати різні інтерпретації причин, масштабу та відповідальності. Тут корисно окремо перевіряти фактичні дані й окремо — оцінну лексику.
Третій крок — подивитися, кому належить слово. Дисфемізм у прямій цитаті показує позицію цитованої людини; той самий дисфемізм у заголовку вже є редакційним вибором. Прагматична функція визначається не словом у вакуумі, а місцем слова в комунікативній дії.
Чи завжди дисфемізм шкодить комунікації
Ні. Різкість може бути свідомим стилістичним ресурсом: передавати сильне переживання, створювати сатиру, позначати межу допустимого, підтримувати групову близькість або робити вислів художньо виразним. У деяких ситуаціях надмірне пом’якшення, навпаки, приховує суттєву моральну або практичну характеристику дії.
Проблема виникає тоді, коли оцінний шар видається за нейтральний опис і читач не помічає переходу від факту до ставлення. Саме тому психологічно корисно вміти розпізнавати дисфемізм як мовну операцію: це дає змогу почути емоцію й позицію, не приймаючи їх автоматично за властивість самого об’єкта.
Як використовувати різкі формулювання відповідально
Перед уживанням дисфемізму варто визначити потрібний ефект. Якщо мета — точність, нейтральна назва часто передає більше інформації й менше шуму. Якщо мета — сатира, емоційне свідчення або стилістична виразність, різка назва може бути виправданою, але читач має розуміти, що це позиція, а не непомітно підмінена «об’єктивна» характеристика.
Особливо обережно слід працювати з назвами людей і груп. Оцінне слово здатне не лише описувати поведінку, а й переносити негативну характеристику на особу в цілому. Експериментальна література про зневажливі ярлики показує, що їхня експресивна функція психологічно зчитується поряд з категоризацією (Bianchi et al., 2019).
Поширені запитання
Дисфемізм — це просто лайка?
Ні. Лайка й дисфемізм часто перетинаються, але дисфемізм визначається функцією негативнішого називання. Він може бути без нецензурної лексики. Лайка, своєю чергою, може бути емоційним вигуком і нічого не перейменовувати.
Що є протилежністю дисфемізму?
Зазвичай протилежним напрямом називають евфемізм — пом’якшене або соціально прийнятніше формулювання. Між ними корисно виділяти ортофемізм — прямий, відносно нейтральний спосіб називання (Allan & Burridge, 2006).
Чи може дисфемізм бути дружнім?
Так, у певній групі й за взаємної згоди грубий вислів може працювати як жарт або сигнал близькості. Саме тому класифікація залежить від контексту, стосунків і того, як учасники взаємодії розуміють вислів.
Сарказм — це дисфемізм?
Не обов’язково. Сарказм ґрунтується на насмішкуватій прагматичній невідповідності між буквальним висловом і позицією мовця. Дисфемізм — це негативніше називання. Один вислів може поєднувати обидва механізми.
Чи доведено, що дисфемізми «керують мисленням»?
Такий висновок був би надмірним. Є переконливі дані, що формулювання, метафори, емоційна лексика й оцінні ярлики можуть змінювати увагу, асоціації, судження та пам’ять у певних умовах. Водночас немає підстав вважати, що кожен дисфемізм однаково або неминуче змінює погляди людини.
Чому дисфемізм іноді здається сильнішим рідною мовою?
Емоційна реактивність залежить від історії засвоєння мови та контекстів, у яких слова були пережиті. Для табуйованої лексики показано сильнішу автономну реакцію першою мовою у певних групах білінгвів (Harris et al., 2003). Це не універсальна властивість усіх людей і всіх дисфемізмів, але важливий психолінгвістичний фактор.
Пов’язані статті
References
Allan, K., & Burridge, K. (2006). Sweet talking and offensive language. In Forbidden Words: Taboo and the Censoring of Language. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511617881.002
Balazh, V. O. (2023). Прагмалінгвістичний аспект дослідження евфемізмів і дисфемізмів (на матеріалі українських новинних телеграм-каналів). Нова філологія, 89, 35–42. https://doi.org/10.26661/2414-1135-2023-89-5
Balazh, V. O. (2024). Евфемізми й дисфемізми в контексті лінгвістичної прагматики. Мовознавство, 5, 66–75. https://doi.org/10.33190/0027-2833-338-2024-5-004
Bianchi, M., Carnaghi, A., Piccoli, V., Stragà, M., & Zotti, D. (2019). On the descriptive and expressive function of derogatory group labels: An experimental test. Journal of Language and Social Psychology, 38(5–6), 756–772. https://doi.org/10.1177/0261927X19867739
Casas Gómez, M. (2009). Towards a new approach to the linguistic definition of euphemism. Language Sciences, 31(6), 725–739. https://doi.org/10.1016/j.langsci.2009.05.001
Crespo-Fernández, E. (2025). Taboo language research in the new millennium: A literature review. Complutense Journal of English Studies, 33. https://doi.org/10.5209/cjes.102066
Farrow, K., Grolleau, G., & Mzoughi, N. (2021). ‘Let’s call a spade a spade, not a gardening tool’: How euphemisms shape moral judgement in corporate social responsibility domains. Journal of Business Research, 131, 254–267. https://doi.org/10.1016/j.jbusres.2021.04.002
Gernsbacher, M. A., Raimond, A. R., Balinghasay, M. T., & Boston, J. S. (2016). “Special needs” is an ineffective euphemism. Cognitive Research: Principles and Implications, 1, 29. https://doi.org/10.1186/s41235-016-0025-4
Harris, C. L., Ayçiçeği, A., & Gleason, J. B. (2003). Taboo words and reprimands elicit greater autonomic reactivity in a first language than in a second language. Applied Psycholinguistics, 24(4), 561–579. https://doi.org/10.1017/S0142716403000286
Jay, T., Caldwell-Harris, C., & King, K. (2008). Recalling taboo and nontaboo words. The American Journal of Psychology, 121(1), 83–103. https://doi.org/10.2307/20445445
Pfaff, K. L., Gibbs, R. W., Jr., & Johnson, M. D. (1997). Metaphor in using and understanding euphemism and dysphemism. Applied Psycholinguistics, 18(1), 59–83. https://doi.org/10.1017/S0142716400009875
Rittenburg, T. L., Gladney, G. A., & Stephenson, T. (2016). The effects of euphemism usage in business contexts. Journal of Business Ethics, 137(2), 315–320. https://doi.org/10.1007/s10551-014-2501-4
Thibodeau, P. H., & Boroditsky, L. (2011). Metaphors we think with: The role of metaphor in reasoning. PLOS ONE, 6(2), e16782. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0016782