Мовленнєвий акт: що це і як словами можна здійснювати дії
Оновлено: 4 години тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Мовленнєвий акт — це комунікативна дія, яку людина виконує за допомогою висловлення в конкретному контексті: стверджує, запитує, просить, наказує, обіцяє, попереджає, вибачається, дякує або оголошує рішення. Значення такої дії не зводиться до словникового значення слів чи граматичної форми речення. Важливо, хто говорить, кому, за яких обставин, із якою комунікативною метою і яке місце висловлення займає у взаємодії.
Саме цю ідею — словами ми не лише описуємо світ, а й діємо в ньому — систематично розвинув Джон Ленґшоу Остін. Його лекції, опубліковані як How to Do Things with Words, стали відправною точкою теорії мовленнєвих актів. У сучасній прагматиці ця традиція залишається фундаментальною, хоча її поняття уточнюють, переосмислюють і поєднують із дослідженнями діалогу, соціальної взаємодії та когнітивних механізмів розуміння.
Коротко: що таке мовленнєвий акт
Мовленнєвий акт виникає тоді, коли висловлення виконує певну функцію у взаємодії. Фраза «Я прийду о восьмій» може бути просто повідомленням про план, відповіддю на запитання, обіцянкою, запевненням або навіть попередженням. Послідовність слів однакова, але дія, яку виконує мовець, залежить від контексту та того, як співрозмовники розпізнають її функцію.
Огляд прагматики у Stanford Encyclopedia of Philosophy пояснює класичну лінію Остіна і Джона Серля саме через відмінність між тим, що буквально сказано, і тим, що людина робить, кажучи це: стверджує, просить, обіцяє, попереджає, переконує або здійснює іншу соціально впізнавану дію.
Це робить мовленнєвий акт центральним поняттям прагматики — галузі, яка досліджує використання мови в контексті. Для психолінгвістики важливе додаткове питання: як слухач або читач у реальному часі розпізнає, яку саме дію виконує співрозмовник, коли мовна форма допускає кілька інтерпретацій.
Речення, висловлення і мовленнєвий акт
Речення — це мовна структура. Висловлення — конкретний випадок уживання мовної форми певною людиною в певній ситуації. Мовленнєвий акт — дія, яка здійснюється через це висловлення. Таке розрізнення допомагає не змішувати граматичну форму з комунікативною функцією.
Наприклад, речення «Вікно відчинене» граматично є розповідним. Як висловлення воно може просто констатувати стан речей. У кімнаті, де холодно, та сама фраза може функціонувати як непряме прохання зачинити вікно. У суперечці вона може бути виправленням співрозмовника. Мовна форма дає матеріал для інтерпретації, але сама по собі не визначає весь мовленнєвий акт.
Серль формулював широку програму теорії через тезу, що говорити мовою означає брати участь у формі поведінки, керованій правилами. У книзі Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language він розвинув аналіз умов, за яких певне висловлення рахується обіцянкою, твердженням, проханням або іншим іллокутивним актом.
Три виміри мовленнєвого акту за Остіном
У пізнішій частині своєї концепції Остін відмовився від простого поділу висловлень на констативи, які описують факти, і перформативи, які виконують дію. Натомість він запропонував аналізувати мовлення одночасно в трьох вимірах: локутивному, іллокутивному та перлокутивному. Це не три окремі репліки, а три способи подивитися на одну комунікативну подію.
Локутивний акт
Локутивний акт — це акт осмисленого висловлення: людина вимовляє або пише мовну форму з певним значенням і референцією. Якщо хтось каже «Я поверну книжку завтра», локутивний рівень стосується того, які слова вжито і що буквально означає висловлення.
Іллокутивний акт
Іллокутивний акт — це дія, яку мовець здійснює у самому акті говоріння. Фраза «Я поверну книжку завтра» може бути обіцянкою. «Зачини двері» — наказом або проханням. «Дякую за допомогу» — подякою. Саме цей рівень зазвичай мають на увазі, коли говорять про іллокутивну силу висловлення.
Іллокутивна сила відповідає на запитання: що робить мовець цим висловленням? Один і той самий пропозиційний зміст можна подати як твердження, запитання, припущення, прохання чи попередження, а одна граматична форма може обслуговувати різні іллокутивні цілі.
Перлокутивний акт
Перлокутивний вимір стосується наслідків висловлення для адресата або інших учасників: переконати, заспокоїти, налякати, розсмішити, спонукати до дії. Якщо обіцянка заспокоїла співрозмовника, заспокоєння є перлокутивним ефектом. Він не тотожний самій іллокутивній дії: людина може попередити когось, але не налякати; попросити, але не домогтися виконання прохання.
Перформативи: коли висловлення саме здійснює дію
Класичними прикладами є висловлення на кшталт «Я обіцяю», «Я перепрошую», «Я оголошую засідання відкритим». У відповідних обставинах вимовити таку формулу — означає здійснити обіцянку, вибачення або офіційне оголошення. Остін називав такі висловлення перформативними, але згодом показав, що межа між перформативами і звичайними твердженнями нестійка: навіть фраза без явного дієслова «обіцяю» може виконувати обіцянку.
Остін також підкреслив, що мовна дія може бути вдалою або невдалою залежно від обставин. Oxford Academic подає його аналіз перформативних висловлень і переходу до ширшої теорії іллокутивних сил. Для деяких актів потрібна соціальна процедура, відповідна роль учасника, належний контекст або інші умови. Людина не може змінити юридичний статус іншої особи просто тим, що випадково промовить формулу, для якої вона не має повноважень.
Умови успішності мовленнєвого акту
Серль деталізував цю ідею, аналізуючи правила та умови, за яких іллокутивний акт виконується успішно. Для обіцянки, наприклад, важливо, що йдеться про майбутню дію мовця, що мовець бере на себе зобов’язання і що висловлення відбувається в контексті, де його можна розпізнати як обіцянку. У класичній моделі також розрізняються умови пропозиційного змісту, підготовчі умови, умова щирості та сутнісна умова.
Ці умови описані у класичній праці Серля й узагальнені в сучасних довідкових оглядах прагматики. Важлива деталь: щирість і факт здійснення акту не завжди збігаються. Людина може формально пообіцяти й не мати наміру виконувати обіцянку; тоді акт може бути дефектним за умовою щирості, але це не означає, що жодної обіцянки як соціально розпізнаваного акту не відбулося.
П’ять основних класів іллокутивних актів за Серлем
У статті A Classification of Illocutionary Acts Серль запропонував п’ять базових класів, спираючись передусім на іллокутивну мету, напрям узгодження між словами і світом та психологічний стан, який виражає мовець. Ця класифікація стала однією з найвідоміших у прагматиці, хоча подальша література дискутує про межі класів і способи опису конкретних актів.
Асертиви або репрезентативи
Мовець подає певний стан справ як істинний: стверджує, повідомляє, описує, робить висновок. «Поїзд вирушає о сьомій» у звичайному контексті є асертивом: людина бере на себе відповідальність за правдивість повідомленого змісту.
Директиви
Мовець намагається спонукати адресата до дії. Сюди належать прохання, накази, поради та частина запитань залежно від теоретичного аналізу. «Будь ласка, надішли файл сьогодні» — типовий директивний акт.
Комісиви
Мовець бере на себе зобов’язання щодо майбутньої дії. Обіцянка, гарантія, присяга або згода щось зробити є типовими комісивами. У фразі «Я поверну борг у п’ятницю» комісивна сила виникає тоді, коли висловлення в контексті рахується взяттям зобов’язання, а не простим прогнозом.
Експресиви
Мовець виражає ставлення або соціально значущу реакцію щодо певного стану справ: дякує, вітає, перепрошує, висловлює співчуття. Експресив не зводиться до повідомлення «я відчуваю X»; сама формула може виконувати соціальну дію, наприклад вибачення.
Декларації
За відповідних інституційних умов декларація змінює соціальний або нормативний стан справ самим фактом її належного проголошення. Оголошення засідання відкритим, винесення офіційного рішення або надання статусу є типовими прикладами. Для таких актів особливо помітно, що сила висловлення залежить не лише від слів, а й від ролей, процедур і повноважень.
Прямі й непрямі мовленнєві акти
Прямий мовленнєвий акт має відносно прозорий зв’язок між формою і функцією: «Зачини вікно» безпосередньо реалізує директив. У непрямому акті граматична форма вказує на одну дію, а в контексті висловлення виконує ще одну. Питання «Можеш зачинити вікно?» буквально стосується можливості адресата, але в типовій ситуації розпізнається як прохання.
Непрямість не означає неясність або маніпуляцію. Багато непрямих форм є звичними й легко розпізнаються. Вони можуть допомагати регулювати ввічливість, соціальну дистанцію, ступінь тиску та координацію між співрозмовниками. Їхня інтерпретація спирається на спільні знання, ситуацію, очікування щодо наступної дії та досвід використання конкретних форм.
Сучасний огляд нейропрагматики показує, що комунікативна функція висловлення пов’язана не лише з його буквальним змістом: мозок швидко чутливий до того, чи використовується мовний знак як прохання, твердження або інша дія. Tomasello (2023) узагальнює дані, за якими прагматичні характеристики обробляються дуже рано й пов’язані з очікуванням типових дій співрозмовника у відповідь.
Чому контекст змінює мовленнєвий акт
Комунікативну дію неможливо надійно визначати за одним реченням, вирваним із ситуації. «Тут дуже шумно» може бути нейтральним спостереженням, скаргою, непрямим проханням говорити тихіше або аргументом на користь переходу в інше місце. Щоб вибрати інтерпретацію, адресат враховує попередню розмову, ролі учасників, фізичну ситуацію, спільні знання та можливі цілі мовця.
Тому мовленнєві акти природно пов’язані з дискурсом: окрема репліка отримує функцію в послідовності інших реплік. Прохання створює очікування відповіді або дії, запитання — відповіді, пропозиція — прийняття чи відмови. Комунікація розгортається не як набір ізольованих речень, а як координована послідовність соціальних дій.
Соціальні норми також впливають на те, які форми звучать природно, ввічливо, надто прямолінійно або неоднозначно. Це пов’язує теорію мовленнєвих актів із соціолінгвістикою: способи просити, відмовляти, дякувати чи вибачатися відрізняються між спільнотами, ситуаціями й різновидами мови.
Мовленнєвий акт та імплікатура
Мовленнєвий акт і імплікатура часто працюють разом, але описують різні аспекти комунікації. Мовленнєвий акт відповідає на запитання, яку дію виконує мовець: стверджує, просить, обіцяє, попереджає. Імплікатура стосується змісту, який адресат виводить понад буквально сказане на основі контексту та принципів кооперативної взаємодії.
Фраза «У кімнаті холодно» може виконувати непрямий директивний акт, якщо її розпізнають як прохання зачинити вікно. Водночас конкретний висновок «зачини вікно» є частиною контекстуальної інтерпретації. Межі між цими описами залежать від теоретичної моделі, тому в сучасній прагматиці існують різні підходи до співвідношення мовленнєвих актів, значення мовця та прагматичних висновків.
Як мозок розуміє комунікативну дію
Нейропрагматика досліджує, як мозок поєднує мовну форму з комунікативною функцією. Метааналіз 48 fMRI-досліджень прагматичного розуміння, до якого входили мовленнєві акти, метафори, ідіоми та іронія, виявив повторювану участь двобічної фронтотемпоральної мережі та медіальної префронтальної кори, водночас конкретні патерни залежали від типу прагматичного матеріалу й умов дослідження. Reyes-Aguilar, Valles-Capetillo & Giordano (2018) окремо застерігають від надто простого уявлення про єдиний універсальний «центр прагматики».
Огляд досліджень прямих і непрямих комунікативних дій також показує участь систем, пов’язаних із розумінням намірів і переконань інших людей, але картина не зводиться до правила «непряме = більше Theory of Mind». Tomasello, Boux & Pulvermüller (2025) наголошують, що обробка намірів і припущень потрібна для різних комунікативних функцій, а активація відповідних ділянок варіює між завданнями та типами мовленнєвих актів.
Психологічно це добре пояснює повсякденний досвід: ми зазвичай не перекладаємо репліку спочатку в буквальне значення, а потім окремо «додаємо» функцію. Розуміння мовної форми, ситуації, намірів, соціальних ролей і очікуваної відповіді тісно взаємодіє в реальному часі.
Мовленнєві акти у взаємодії людини з ШІ
Поняття мовленнєвого акту корисне і для аналізу сучасної взаємодії з мовними моделями. Користувач може сформулювати запит, прохання, заборону, уточнення або оцінку, а відповідь системи може функціонувати в діалозі як пояснення, рекомендація, відмова чи запит на уточнення. На рівні структури взаємодії ці функції можна описувати прагматичними категоріями.
Водночас функціонування репліки як мовленнєвого акту в людській взаємодії з системою саме по собі не встановлює наявність у ШІ свідомості, почуттів, суб’єктивного досвіду або людського типу наміру. Це різні дослідницькі питання: прагматичний аналіз описує роль репліки в комунікації, а висновки про внутрішні стани системи потребують окремих підстав.
Як визначити мовленнєвий акт у конкретній репліці
Найнадійніший аналіз починається не з пошуку «чарівного слова», а з реконструкції комунікативної події. Спочатку варто встановити буквальний зміст висловлення, потім — його місце в попередній і наступній взаємодії, ролі учасників, очевидну спільну інформацію та те, яку відповідь або зміну поведінки робить релевантною ця репліка. Після цього можна описувати її іллокутивну силу.
Цей спосіб особливо важливий для непрямих актів. Речення «Ти вже надіслав звіт?» може бути нейтральним запитанням про факт, нагадуванням, докором або непрямою вимогою негайно надіслати документ. Поверхнева граматика однакова, а функція визначається ширшим контекстом.
У реальному спілкуванні можливі й непорозуміння: мовець розраховує, що репліку сприймуть як жарт або м’яке прохання, а адресат чує твердження чи наказ. Теорія мовленнєвих актів корисна саме тому, що дає мову для опису цієї різниці між формою висловлення, комунікативною дією та фактичним ефектом.
Поширені помилки у розумінні мовленнєвих актів
Перша помилка — ототожнювати мовленнєвий акт із типом речення. Розповідна, питальна або наказова граматична форма не гарантує відповідної комунікативної функції. Питання може бути проханням, твердження — попередженням, а наказова форма — доброзичливою порадою.
Друга помилка — вважати, що перлокутивний ефект є частиною змісту, яку мовець повністю контролює. Людина може намагатися переконати й не переконати, заспокоїти й ненавмисно налякати. Іллокутивний акт і фактичний наслідок треба розрізняти.
Третя помилка — трактувати класифікацію Серля як безспірну природну таблицю всіх можливих мовних дій. Це впливова теоретична система, а не завершена емпірична таксономія людського спілкування. Сучасна прагматика досліджує мовленнєві акти також через діалог, дискурс, соціальні норми, мультимодальність і культурну варіативність.
Сучасний стан теорії добре показує Assimakopoulos (2026): класична традиція Остіна й Серля залишається фундаментом прагматики, але сучасні підходи по-різному визначають масштаб самої прагматики й роль контексту, інтенції та соціальної взаємодії у визначенні мовленнєвого акту.
Висновок
Мовленнєвий акт — це спосіб побачити в мові дію. Коли людина говорить, вона не просто кодує інформацію: вона може брати на себе зобов’язання, просити, наказувати, запитувати, вибачатися, попереджати, дякувати, оцінювати або змінювати соціальну ситуацію. Щоб зрозуміти таку дію, потрібно поєднати буквальний зміст із контекстом, ролями учасників, попереднім дискурсом і очікуваними наслідками.
Класичне розрізнення локуції, іллокуції та перлокуції показало, що одна репліка має кілька вимірів одночасно. Подальша класифікація Серля дала мову для опису типових іллокутивних цілей, а сучасна психолінгвістика й нейропрагматика досліджують, як ці функції розпізнаються в реальному часі. Саме тому поняття мовленнєвого акту залишається одним із ключових мостів між мовою, мисленням і соціальною взаємодією.
Поширені запитання
Що таке мовленнєвий акт простими словами?
Це дія, яку людина виконує словами в конкретній ситуації: наприклад, просить, обіцяє, запитує, попереджає, дякує або вибачається. Для визначення акту важлива не лише фраза, а й контекст її вживання.
Чим іллокутивний акт відрізняється від перлокутивного?
Іллокутивний акт — це комунікативна дія самого мовця: прохання, обіцянка, попередження. Перлокутивний ефект — те, що висловлення фактично спричинило в адресата: переконало, заспокоїло, налякало або спонукало до дії.
Які п’ять типів мовленнєвих актів виділяв Серль?
У його відомій класифікації виділяються асертиви або репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви та декларації. Класи визначаються не лише словами, а передусім іллокутивною метою та відношенням між висловленням, наміром і соціальною дією.
Що таке непрямий мовленнєвий акт?
Це випадок, коли граматична форма і комунікативна функція не збігаються буквально. «Можеш передати сіль?» має форму питання про здатність, але за звичайних умов функціонує як прохання передати сіль.
Чи є будь-яке речення мовленнєвим актом?
Мовленнєвий акт стосується конкретного використання висловлення у взаємодії. Абстрактне речення як мовна структура ще не має повного набору прагматичних характеристик, які виникають у ситуації говоріння, письма або іншої комунікації.
Чи можна визначити мовленнєвий акт без контексту?
Іноді форма дає сильну підказку, але надійний аналіз потребує контексту. Одна й та сама фраза може бути твердженням, жартом, попередженням, проханням або частиною іншої дії залежно від ситуації та послідовності розмови.
Пов’язані статті
References
Assimakopoulos, S. (2026). Speech Act Theory: Between Narrow and Broad Pragmatics. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781009378376
Austin, J. L. (1975). How to Do Things with Words (2nd ed.; J. O. Urmson & M. Sbisà, Eds.). Oxford University Press. Original work published 1962. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780198245537.001.0001
Reyes-Aguilar, A., Valles-Capetillo, E., & Giordano, M. (2018). A Quantitative Meta-analysis of Neuroimaging Studies of Pragmatic Language Comprehension: In Search of a Universal Neural Substrate. Neuroscience, 395, 60–88. https://doi.org/10.1016/j.neuroscience.2018.10.043
Searle, J. R. (1969). Speech Acts: An Essay in the Philosophy of Language. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9781139173438
Searle, J. R. (1976). A classification of illocutionary acts. Language in Society, 5(1), 1–23. https://doi.org/10.1017/S0047404500006837
Tomasello, R. (2023). Linguistic signs in action: The neuropragmatics of speech acts. Brain and Language, 236, 105203. https://doi.org/10.1016/j.bandl.2022.105203
Tomasello, R., Boux, I., & Pulvermüller, F. (2025). Theory of Mind and the brain substrates of direct and indirect communicative action understanding. Philosophical Transactions of the Royal Society B, 380(1932), 20230497. https://doi.org/10.1098/rstb.2023.0497