Повторне оцінювання стану після надзвичайної події: коли потрібен подальший супровід
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Повторне оцінювання стану після надзвичайної події — це узгоджена з людиною перевірка того, як змінилися її безпека, повсякденне функціонування, психологічні реакції, соціальна підтримка та доступ до необхідних послуг після першого контакту з системою допомоги. Його результатом стає конкретне рішення: завершити епізод підтримки з можливістю повторного звернення, домовитися про наступний контакт, організувати практичну допомогу або своєчасно направити до фахівця.
Після обстрілу, пожежі, повені, руйнування житла чи евакуації стан і потреби людини можуть істотно змінюватися. Проблеми, які в перші години приховувалися за необхідністю знайти близьких і безпечне місце, проявляються після відносної стабілізації; інколи первинний дистрес поступово слабшає, але залишаються безсоння, матеріальні втрати чи труднощі догляду за дітьми. Тому одноразова зустріч не завжди дозволяє визначити, яка допомога буде потрібна згодом.
Повторне оцінювання спирається на дані про реальний перебіг відновлення й доступність послуг. Воно має враховувати бажання людини, поточну небезпеку та доступні ресурси. Настанова NICE щодо посттравматичного стресового розладу передбачає активне спостереження для окремих людей із симптомами нижче діагностичного порога впродовж першого місяця після травматичної події, із повторним контактом у межах місяця. Це клінічна рекомендація для визначеної ситуації, а не універсальний графік для всіх постраждалих.
Що саме означає повторне оцінювання
Перший контакт зазвичай зосереджується на невідкладній безпеці, базових потребах, здатності орієнтуватися в ситуації та терміновій допомозі. Наступний контакт дає змогу порівняти стан із попереднім, виявити нові труднощі й перевірити, чи справді спрацювало заплановане перенаправлення. Наприклад, «видали номер психолога» і «людина отримала потрібну послугу» — різні результати гуманітарного реагування.
У цій статті йдеться передусім про індивідуальне повторне оцінювання після надзвичайної події. Первинне визначення потреб громади докладно розглянуто у матеріалі «Оцінювання психосоціальних потреб населення після катастрофи», а визначення пріоритету допомоги на вході — у статті «Тріаж психосоціальних потреб під час гуманітарної кризи». Повторна зустріч використовує результати цих процесів для перегляду індивідуального плану.
У гуманітарній практиці повторне оцінювання може проводити підготовлений соціальний працівник, координатор випадку, психолог або медичний фахівець у межах своєї компетентності. Медичні та психіатричні висновки, призначення лікування й клінічне встановлення діагнозу належать відповідним уповноваженим спеціалістам.
Чому потреби змінюються з часом
Психологічні реакції після катастрофи мають різні траєкторії. Частина людей поступово відновлюється за підтримки близьких і доступних базових послуг; в інших труднощі зберігаються або посилюються, особливо за умов повторної загрози, втрати житла, доходу, соціальних зв’язків чи доступу до лікування. Систематичний огляд Newnham та співавторів показав неоднаковий довгостроковий перебіг посттравматичних симптомів, тривоги й депресивних проявів залежно від віку, типу події та соціальних обставин.
Систематичний огляд і багаторівневий метааналіз Dückers та співавторів 2026 року також свідчить, що психічні наслідки катастроф потребують довгострокового погляду, а середні групові показники не описують точно стан окремої людини. Це підстава організовувати доступ до повторного контакту, а не припускати, що кожен постраждалий неминуче матиме клінічний розлад.
Важливим є і зворотний зв’язок між умовами життя та самопочуттям. Після отримання житла і відновлення зв’язку з рідними тривожність може зменшитися. Після чергового переїзду, припинення доступу до ліків або нової втрати стан може погіршитися. ВООЗ у матеріалі про психічне здоров’я під час надзвичайних ситуацій наголошує на поширеному психологічному дистресі, який у багатьох людей згодом слабшає, та на необхідності зберігати лікування для осіб із психічними станами.
Коли домовлятися про повторний контакт
Єдиного науково встановленого календаря повторних оцінювань для всіх видів катастроф і всіх постраждалих немає. Час наступної зустрічі визначається ризиками, характером потреб, стабільністю умов життя, можливістю зв’язку й бажанням людини.
Перші дні після події
Після забезпечення фізичної безпеки корисно перевірити, чи отримано житло, їжу, воду, необхідні ліки та достовірну інформацію, чи відновлено зв’язок із близькими, чи можна дістатися до потрібних служб. Коли ключове питання залишається невирішеним, повторний контакт домовляються на практично доцільний короткий проміжок часу. Для людей із загрозливими ознаками очікування наступної планової зустрічі неприйнятне: потрібне негайне реагування.
Наступні тижні
Упродовж перших тижнів стає зрозуміліше, чи відновлюється сон, чи людина здатна виконувати звичні справи, піклуватися про себе і дітей, підтримувати соціальні зв’язки. Важливо також з’ясувати, чи виникли нові події, втрати або бар’єри для звернення по допомогу.
Для людей із проявами посттравматичного стресу, які ще не відповідають критеріям клінічного розладу, NICE рекомендує розглянути активне спостереження та запланувати повторний контакт протягом одного місяця. Підставою цієї рекомендації є клінічний консенсус за умов обмеженої доказовості ранніх профілактичних втручань; вона не означає пасивного ігнорування потреб. Пояснення доказової логіки наведене NICE окремо.
Приблизно через місяць і пізніше
Після великої катастрофи NICE пропонує розглянути короткий валідований скринінг ПТСР приблизно через місяць для людей із підвищеним ризиком. Скринінг дозволяє виявити тих, кому потрібна докладніша професійна оцінка; його результат сам по собі не є діагнозом. Коли симптоми стійкі, виражені або порушують функціонування, направлення до кваліфікованого спеціаліста відбувається за клінічною потребою, незалежно від формального календарного рубежу.
Під час тривалої гуманітарної кризи повторні контакти можуть бути потрібні й через місяці: після нового переміщення, втрати житла, перерви в лікуванні, зміни умов догляду або повернення до небезпечного району. Повторне оцінювання прив’язують до реальних змін і узгодженого плану, а не до механічного відліку однакових інтервалів.
Які шість сфер варто перевіряти
1. Безпека та базові умови життя
Чи перебуває людина у відносно безпечному місці? Чи доступні їжа, вода, сон, житло, гігієна, транспорт та зв’язок? Чи виникли нові ризики насильства, експлуатації, втрати контакту з близькими або фізичної небезпеки? Невирішені життєві потреби можуть визначати пріоритет допомоги більше, ніж інтенсивність окремого психологічного симптому.
2. Повсякденне функціонування
Чи людина здатна їсти, спати, орієнтуватися, здійснювати необхідні дії, піклуватися про дітей, відвідувати навчання або виконувати доступну їй роботу? Як змінилася здатність приймати прості рішення і користуватися службами? Оцінюють зміни відносно власного попереднього рівня, враховуючи травми, інвалідність, вік і конкретні умови життя.
3. Психологічні реакції та їх перебіг
Можна делікатно запитати про тривогу, пригнічений настрій, страх, нав’язливі спогади, уникання нагадувань про подію, нічні кошмари, дратівливість, труднощі концентрації, відчуття відстороненості. Важливими є тривалість, інтенсивність, зміни та вплив на життя. Плач, мовчання, напруженість і коливання настрою самі по собі не визначають психіатричного діагнозу.
4. Фізичне здоров’я та безперервність лікування
Чи є біль, травми, неврологічні прояви, нові або тривалі фізичні симптоми? Чи має людина необхідні ліки та доступ до лікаря? Чи не перервалося лікування хронічного, психічного або неврологічного захворювання? За гуманітарним посібником ВООЗ і УВКБ ООН mhGAP-HIG первинна медична ланка має враховувати широкий спектр психічних, неврологічних станів та ризик самоушкодження.
5. Соціальні зв’язки й ресурси підтримки
Хто може допомогти людині зараз? Чи є контакт із близькими? Чи доступна підтримка громади, школи, сімейного лікаря або соціальної служби? Чи почувається людина в безпеці під час контакту з тими, хто пропонує допомогу? Формально наявна підтримка може бути неприйнятною або недоступною через конфлікти, насильство, стигму чи ізоляцію.
6. Доступ до послуг і результат попереднього перенаправлення
Чи вдалося зв’язатися з організацією, до якої людину скерували? Чи прийняли звернення, чи призначили консультацію, чи людина отримала послугу? Що завадило — вартість, відстань, відсутність місць, недоступний транспорт, мовний бар’єр, страх розголошення або втрачений телефон? Інструментарій ВООЗ та УВКБ ООН з оцінювання потреб і ресурсів закликає збирати інформацію, яка допомагає реально змінювати гуманітарну відповідь.
Як вирішити, який супровід потрібен
Результат повторного оцінювання має завершуватися зрозумілим наступним кроком. Практично корисно розрізняти чотири варіанти, пам’ятаючи, що це редакційна схема ухвалення рішень, а не формальна психіатрична шкала.
Невідкладна допомога
Негайне медичне або кризове реагування потрібне за актуальної небезпеки для життя, намірів чи дій щодо самоушкодження, вираженої сплутаності свідомості, порушення орієнтування, підозри на тяжкий психотичний або маніакальний стан, судом, ознак гострого неврологічного порушення, тяжкого зневоднення або інших загрозливих фізичних станів. У такому випадку слід забезпечити фізичну безпеку, викликати екстрену допомогу чи організувати негайне медичне обстеження. Не потрібно чекати планового психологічного контакту або результату опитувальника.
Окремі приклади небезпечних станів і принципи дій розглянуто в матеріалі «Коли після катастрофи потрібна невідкладна психіатрична допомога».
Прискорене професійне оцінювання
Якщо стан істотно погіршується, симптоми різко перешкоджають функціонуванню, людина не може забезпечити базовий догляд за собою чи залежними від неї особами, має значну депресивну симптоматику або не може продовжити важливе лікування, організовують консультацію відповідного медичного чи психічного фахівця в найближчий доступний термін. Відсутність безпосередньої загрози життю не скасовує потреби у своєчасному професійному огляді.
Запланований подальший супровід
Якщо людина перебуває у відносній безпеці, але має стійкі помірні труднощі, невирішені соціальні потреби чи бар’єри доступу до послуг, доцільно погодити наступний контакт і конкретний план: хто телефонує, коли, яке питання перевіряє, куди звернутися за зміни стану. Якщо під час цього періоду виникають тривожні ознаки, маршрут допомоги переглядають раніше.
Завершення активного супроводу з відкритою можливістю повернення
Якщо актуальні потреби задоволені, функціонування відновлюється, ризики перевірені, а людина має зрозумілий спосіб самостійно отримати допомогу за потреби, інтенсивність контактів можна зменшити або завершити. Завершення є спільним рішенням: людині пояснюють, куди звернутися повторно, якщо ситуація зміниться.
Ознаки, за яких супровід варто продовжити або посилити
Звертають особливу увагу на стійке погіршення сну й повсякденного функціонування; прогресування відстороненості чи соціальної ізоляції; часті нав’язливі спогади та уникання, які суттєво обмежують життя; значний тривалий страх; виражене зниження настрою; проблемне вживання алкоголю чи інших речовин; повторні панічні стани; неможливість повернутися до базового догляду; втрату доступу до необхідних ліків або опори на близьких.
Такі ознаки мають різні причини та клінічне значення. Наприклад, труднощі зі сном можуть бути пов’язані з небезпечним прихистком або нічними тривогами, болем, медикаментами, депресією чи посттравматичними симптомами. Повторне оцінювання з’ясовує контекст і допомагає обрати наступний крок; діагностична інтерпретація залишається завданням фахівця.
Потреба в допомозі може бути високою навіть за відносно невеликого описаного психологічного дистресу, якщо постраждала людина втратила житло, доглядальника, транспорт, слухові або комунікаційні засоби чи можливість потрапити до лікаря. Гуманітарний супровід охоплює такі труднощі разом із психічним станом.
Як провести повторний контакт: робоча послідовність
Підготуватися та перевірити безпеку зв’язку
Перед дзвінком або зустріччю працівник перевіряє, які питання залишилися невирішеними, які домовленості вже існують, чи можна безпечно контактувати з людиною. У ситуаціях домашнього або сексуального насильства повідомлення, дзвінок чи розкриття назви служби можуть створювати додатковий ризик. Канал зв’язку узгоджують із самою людиною.
Пояснити мету й отримати згоду
Зустріч можна почати так: «Минулого разу ми домовлялися перевірити, чи вдалося отримати допомогу. Чи зручно зараз коротко поговорити про ваше самопочуття і потреби?» Людина має право відмовитися, перенести зустріч або не відповідати на окремі запитання. Розмова потребує поваги до приватності й чіткого пояснення меж конфіденційності, особливо коли є загроза життю або питання захисту дитини.
З’ясувати зміни від попереднього контакту
Починають із того, що для людини є найважливішим: «Що змінилося від нашої останньої зустрічі?», «Що стало легше, а що досі заважає?», «Чи вдалося дістатися послуги, про яку ми говорили?», «Якої допомоги ви зараз хотіли б найбільше?». Далі за потреби уточнюють сон, харчування, безпеку, функціонування, підтримку та актуальні ризики.
Узгодити одну або кілька конкретних дій
Наприкінці людина має розуміти, яке питання вирішується зараз, до якої служби можна звернутися, хто відповідає за організацію контакту і як перевірити результат. Просте направлення без перевірки його здійсненності часто не завершує допомогу. За згодою людини корисно здійснити «тепле перенаправлення»: узгодити зв’язок із приймальною службою, пояснити процедуру, допомогти з транспортною або комунікаційною перешкодою.
Зафіксувати мінімально необхідне та погодити наступну дату
Документують дату, згоду, ключові зміни, важливі ризики, бажані дії, відповідальних осіб і час нового контакту. Чутливі подробиці події, які не потрібні для допомоги, збирати не слід. Дані зберігають відповідно до правил установи, із визначеним доступом і безпечною передачею між службами. Такі принципи узгоджуються з гуманітарними підходами IASC до захисту, координації та оцінювання.
Питання, які допомагають ухвалити рішення
• Що зараз є вашим найважливішим невирішеним питанням?
• Наскільки безпечно там, де ви живете й ночуєте?
• Чи вдалося відпочити, поїсти, отримати потрібні ліки та зв’язатися з близькими?
• Що ви зараз можете робити самостійно, а для чого потрібна допомога?
• Чи змінилися ваш сон, зосередженість або емоційний стан порівняно з попередньою розмовою?
• Чи є щось, що заважає вам звернутися до потрібного лікаря, психолога або соціальної служби?
• Чи зручно нам зв’язатися з вами ще раз? Яким способом це було б безпечно?
Це приклади делікатних запитань для практичного контакту, а не валідований діагностичний інструмент. Запитання змінюють відповідно до віку, стану людини, мови спілкування, доступності й поточної небезпеки.
Скринінг і клінічна оцінка: де проходить межа
Короткі стандартизовані опитувальники іноді допомагають помітити тенденцію або визначити потребу в докладнішому огляді. Їх застосування залежить від перевіреної версії для відповідної мови й популяції, підготовки працівника, можливості забезпечити конфіденційність і реальної доступності подальшої допомоги. Повторення однакового опитувальника корисне лише тоді, коли зрозуміло, що вимірює шкала і як інтерпретувати зміну результату.
Динаміка балів не завжди відповідає клінічній зміні: показник може залежати від нового обстрілу, втрати житла, хвороби, втоми, способу перекладу запитань. Скринінг має доповнювати розмову та оцінювання функціонування. Особливо важливо не робити з нього підстави для діагнозу ПТСР, депресії чи іншого розладу.
Для людей із вираженими симптомами, складними супутніми станами або загрозами потрібне клінічне оцінювання. NICE рекомендує враховувати фізичні, психологічні й соціальні потреби та ризики, а за участі різних рівнів медичної допомоги визначати, хто відповідає за спостереження. Це прямо передбачено клінічною настановою.
Діти, підлітки й сім’ї: що змінюється під час повторної оцінки
У дітей труднощі можуть проявлятися через гру, сон, страх розлуки, зміну поведінки, відмову від школи або регрес у навичках. Під час повторного контакту доцільно розмовляти і з дитиною відповідно до віку, і з її безпечним доглядальником, зважаючи на конфіденційність, захист та інтереси дитини. Важливо не зводити оцінку до пояснень дорослих, коли дитина здатна висловити власні потреби.
У дітей після травматичної події NICE рекомендує пояснювати доглядальникам можливі реакції та звернення до лікаря, якщо симптоми зберігаються понад місяць; у разі клінічно значущих проявів професійна оцінка може бути потрібною й раніше. Клінічна настанова також розрізняє спостереження і спеціалізовані втручання залежно від стану та часу після події.
Особливу увагу приділяють дітям без супроводу, сім’ям із втраченими зв’язками, людям з інвалідністю, вагітним, породіллям, літнім людям, людям із деменцією, тяжкими психічними станами, постраждалим від насильства й тим, кому складно самостійно пересуватися чи користуватися цифровими засобами. Підвищена увага означає усунення бар’єрів і перевірку конкретних потреб, а не автоматичне приписування психологічного розладу.
Три типові ситуації
Після обстрілу людина каже, що «все нормально», але не отримала ліків
На першій зустрічі людина не повідомила про психологічні скарги. Під час другого контакту з’ясувалося, що вона втратила рецепти й не має доступу до лікування хронічного захворювання. Головне рішення — допомогти організувати медичну консультацію й відновити лікування, а також перевірити, чи може людина безпечно дістатися до закладу. Окремий психологічний контакт пропонують з урахуванням її бажання і стану.
Після евакуації сон погіршується, людина перестає виходити з прихистку
На повторній розмові встановлюють, чи є поточна загроза, які побутові умови, чи присутні страх, біль, втрати, нав’язливі спогади, чи може людина їсти, піклуватися про себе та підтримувати контакт із близькими. Якщо функціонування істотно порушене або стан прогресує, організовують своєчасну оцінку фахівця. Паралельно допомагають усунути доступні практичні перешкоди.
Після повені родина отримала тимчасове житло, але підліток перестав відвідувати навчання
Уточнюють, чи доступна школа, чи є транспорт, інтернет, безпечні дорослі, чи не виникло цькування або тривоги через розлуку. Залучають підлітка до розмови, погоджують дії з родиною та відповідними службами. Психологічна допомога може бути частиною плану, а повторна перевірка має показати, чи вдалося відновити доступ до навчання і підтримки.
Як організувати безперервність допомоги між службами
Система супроводу має забезпечити відповідального координатора, надійний спосіб зворотного зв’язку та узгоджене перенаправлення. Це особливо важливо, коли люди змінюють прихистки, населені пункти або медичні заклади. Інформацію передають між установами тільки в межах потрібного для допомоги й за належних правових та етичних підстав.
Мінімальний пакет послуг психічного здоров’я та психосоціальної підтримки IASC допомагає організувати пріоритетні міжсекторні дії, а посібник УВКБ ООН для гуманітарних надзвичайних ситуацій наголошує на інтеграції підтримки в ширшу відповідь і доступі до спеціалізованої допомоги. Такі документи описують належну гуманітарну організацію, а не доводять ефективність будь-якої конкретної психотерапевтичної процедури.
Практичний критерій якості — чи людина отримала те, чого потребувала, і чи може повернутися до служби, якщо обставини зміняться. Для гуманітарних програм важливо зіставляти охоплення контактами з результатами перенаправлення, доступністю послуг і змінами, важливими самим постраждалим. Міжвідомча рамка IASC з моніторингу й оцінювання дає підходи до відстеження програмних результатів.
Коли повторне оцінювання може зашкодити
Непотрібні багаторазові опитування, примушування докладно переповідати подію та поширення чутливої інформації різним службам можуть порушувати приватність і посилювати навантаження на людину. Повторний контакт має мати зрозумілу мету й приносити практичну користь.
Перша психологічна допомога, описана в керівництві ВООЗ, War Trauma Foundation і World Vision, ґрунтується на добровільності, гуманній підтримці, увазі до потреб і повазі до гідності. Вона не вимагає докладного емоційного викладу події. NICE не рекомендує психологічно орієнтований односеансовий дебрифінг як профілактику або лікування ПТСР. Роль повторного оцінювання полягає у своєчасному розпізнаванні потреб і забезпеченні відповідної підтримки.
Інша помилка — втрачати людей із поля зору після формального перенаправлення. Якщо людина не потрапила до служби через транспорт, фінансові чи фізичні бар’єри, направлення лишається незавершеним. Так само небажано продовжувати контакти без узгодженої потреби, створювати залежність від одного працівника або обіцяти послуги, які організація не може забезпечити.
Що відомо про ефективність активного спостереження
Потребу в повторному контакті підтримують три різні типи знань. Перший — дані лонгітюдних досліджень, які показують неоднорідний перебіг психологічних наслідків катастроф. Другий — клінічні настанови щодо своєчасного виявлення людей із симптомами, які зберігаються або впливають на функціонування. Третій — гуманітарні стандарти щодо доступу, координації, захисту та підзвітності служб.
Водночас універсальна схема «зв’язатися з кожною людиною через точно визначену кількість днів» не має однаково сильного емпіричного обґрунтування для всіх груп і подій. За поясненням NICE, рекомендація активного спостереження за субпороговими проявами ПТСР ґрунтується на експертному консенсусі, оскільки дані про профілактичні втручання в цій групі суперечливі. Тому частоту контактів слід обирати пропорційно потребам, не називаючи сам факт спостереження доведеним лікуванням.
Поширені запитання
Чи потрібно кожному постраждалому проходити повторну психологічну оцінку?
Усім людям варто надати зрозумілу інформацію про доступну допомогу й можливість повторного звернення. Плановий індивідуальний супровід визначають за актуальними потребами, ризиками, доступністю послуг і згодою людини. Загального обов’язкового психологічного огляду для всіх після катастрофи наукові настанови не встановлюють.
Чи означають нічні кошмари через два тижні ПТСР?
Окремий симптом не встановлює діагнозу. Важливими є сукупність проявів, їх тривалість, клінічні критерії, функціонування та професійна оцінка. Якщо симптоми істотно порушують життя або посилюються, звертатися по допомогу можна відразу, не очікуючи календарної дати.
Чи достатньо короткого опитувальника?
Опитувальник може допомогти виявити привід для глибшої оцінки, але не визначає всі соціальні, медичні та психологічні потреби і не замінює клінічної діагностики.
Як часто телефонувати людині після евакуації?
Частоту визначають разом із людиною: за невирішених нагальних питань контакт може бути швидким, за стабілізації — рідшим. Узгоджують спосіб зв’язку, конкретну мету та можливість звернутися раніше. Надмірні або небезпечні дзвінки слід виключити.
Що робити, якщо людина не хоче повторної зустрічі?
Поважати відмову, уточнити, чи бажає вона отримати контакти доступних служб, і пояснити, як звернутися згодом. Якщо є безпосередня загроза життю чи безпеці дитини, діють відповідно до необхідних процедур захисту та екстреної допомоги.
Чи можна завершити супровід, коли психологічні симптоми ще залишилися?
Це залежить від їхньої вираженості, функціонування, рівня ризику, доступу до допомоги й бажання людини. Іноді достатньо відкритої можливості повторного звернення; в інших випадках потрібне клінічне направлення або продовження цільового супроводу. Важливо завершити епізод допомоги узгоджено та з чітким планом наступних дій.
Підсумок
Повторне оцінювання після надзвичайної події поєднує увагу до змін у стані людини з перевіркою безпеки, повсякденного функціонування й реального доступу до послуг. Його цінність визначається своєчасним рішенням: яку потребу необхідно вирішити зараз, кому потрібна професійна допомога, коли варто зв’язатися знову і за яких умов супровід можна завершити. Такий підхід допомагає зробити гуманітарну підтримку послідовною, доступною та узгодженою з постраждалими.
Пов’язані статті
Джерела
• Dückers, M. L. A., Stroebe, M. S., Baliatsas, C., Spreeuwenberg, P., Brüning, A., & Stroebe, K. E. (2026). The Long-Term Mental Health Impact of Disasters: A Systematic Review and Multilevel Meta-Analysis of Longitudinal Epidemiological Studies. Harvard Review of Psychiatry, 34(2), 59–72. DOI: 10.1097/HRP.0000000000000450.
• Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ — оригінальне видання.
• Inter-Agency Standing Committee. (2017). A Common Monitoring and Evaluation Framework for Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ.
• Inter-Agency Standing Committee MHPSS Reference Group. (2022). The Mental Health and Psychosocial Support Minimum Service Package. Офіційний ресурс MSP.
• National Institute for Health and Care Excellence. (2018, актуальна вебверсія). Post-traumatic stress disorder: NICE guideline NG116. Recommendations.
• National Institute for Health and Care Excellence. (2018, актуальна вебверсія). Post-traumatic stress disorder: NICE guideline NG116. Rationale and impact.
• Newnham, E. A., Mergelsberg, E. L. P., Chen, Y., et al. (2022). Long term mental health trajectories after disasters and pandemics: A multilingual systematic review of prevalence, risk and protective factors. Clinical Psychology Review, 97, 102203. DOI: 10.1016/j.cpr.2022.102203.
• United Nations High Commissioner for Refugees. (2024). Mental Health and Psychosocial Support (MHPSS). Emergency Handbook. УВКБ ООН.
• World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological First Aid: Guide for Field Workers. ВООЗ.
• World Health Organization & United Nations High Commissioner for Refugees. (2012). Assessing Mental Health and Psychosocial Needs and Resources: Toolkit for Humanitarian Settings. ВООЗ.
• World Health Organization & United Nations High Commissioner for Refugees. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies. ВООЗ.
• World Health Organization. (2025). Mental Health in Emergencies. ВООЗ.