Перехідне правосуддя: психологічні виміри довіри та відповідальності
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Що таке перехідне правосуддя
Перехідне правосуддя — сукупність судових і позасудових процесів, за допомогою яких суспільство та держава реагують на масові порушення прав людини, воєнні злочини й інші тяжкі наслідки організованого насильства. Його завданнями є встановлення правди про порушення, забезпечення відповідальності винних, відшкодування шкоди постраждалим, реформування інституцій та запобігання повторенню насильства. Підхід застосовують у різних обставинах — після авторитарного правління, під час переходу від війни до миру та в умовах триваючих суспільних змін. Цілісне визначення і основні складові сформульовані в матеріалах ООН про перехідне правосуддя та огляді системи ООН.
Психологічний вимір перехідного правосуддя досліджує, як встановлення фактів, притягнення до відповідальності, участь постраждалих, репарації та реформи впливають на почуття справедливості, гідність, безпеку, легітимність влади, міжгрупову та інституційну довіру. Юридичне рішення може відновлювати правовий порядок, але його суспільне сприйняття залежить також від зрозумілості процедури, визнання шкоди, доступності засобів захисту і реального виконання рішень. Огляд індивідуальних досліджень підтверджує, що результати перехідного правосуддя відрізняються залежно від контексту, досвіду постраждалих та способу впровадження конкретних заходів (David, 2017).
Чому потрібен перехідний підхід
Масове насильство руйнує одночасно кілька систем: фізичну безпеку, правові гарантії, повсякденні зв’язки між людьми та впевненість у тому, що інституції здатні захистити права. Кримінальне переслідування конкретних осіб є необхідним компонентом відповідальності, але саме по собі не відповідає на всі запитання постраждалих: що сталося з близькими, чому порушення стали можливими, як буде компенсовано втрати, хто забезпечить доступ до послуг і що зміниться, аби злочини не повторилися. Визнання цих різних потреб лежить в основі комплексного підходу ООН (United Nations, Transitional Justice).
З психологічного погляду особливо важливо розрізняти відновлення довіри до процедури, до конкретної установи, до представників інших спільнот і до майбутнього. Ці форми довіри можуть змінюватися незалежно одна від одної. Огляд емпіричних досліджень соціальної згуртованості після збройного конфлікту виявив неоднорідність наслідків для горизонтальної та вертикальної довіри, а також залежність результатів від того, хто вчинив насильство і коли проводили вимірювання (Fiedler, 2023).
Основні складові перехідного правосуддя
Встановлення правди
Розслідування, збереження архівів, документування злочинів, пошук зниклих безвісти та незалежні комісії можуть встановлювати факти, спростовувати заперечення насильства й створювати суспільну основу для визнання постраждалих. Право знати правду має самостійне значення. Водночас публічне свідчення людини потребує її згоди, захисту конфіденційності й оцінювання ризиків, особливо якщо насильство триває. Верховний комісар ООН із прав людини підкреслює права постраждалих, їхню участь та інституційну незалежність механізмів встановлення правди (OHCHR, 2022).
Кримінальна відповідальність
Розслідування і судове переслідування встановлюють індивідуальну відповідальність відповідно до доказів і права, засвідчують заборону тяжких порушень та обмежують безкарність. Психологічний ефект залежить від доступності правосуддя, незалежності суду, поводження зі свідками, ясності мотивів рішення та того, чи бачать постраждалі послідовну реакцію держави. Експериментальне дослідження в Гватемалі показало, що інформація про судовий процес або програму репарацій підвищувала певні показники довіри до уряду сильніше, ніж інформація про комісію правди; це результат конкретного суспільного контексту, а не загальна ієрархія ефективності (Kitagawa, 2023).
Репарації та відшкодування
Репарації охоплюють різні форми реагування на шкоду: реституцію, компенсацію, реабілітацію, сатисфакцію та гарантії неповторення. Їхня психологічна цінність пов’язана з практичним відновленням можливостей людини, суспільним визнанням порушених прав і підтвердженням того, що відповідальність має наслідки. Символічні форми визнання та матеріальні заходи можуть доповнювати одна одну, але жоден окремий вид виплати не відшкодовує автоматично всі втрати. Відповідні категорії розрізняють рекомендації Комітету ООН з прав людини.
Інституційні реформи й гарантії неповторення
Зміни правил добору посадовців, незалежний нагляд, доступні процедури скарг, реформа правоохоронних установ і захист свідків створюють перевірювані умови безпеки. Психологічно важлива передбачуваність: люди мають бачити, які правила діють, як реагують на порушення й чи однаково ці правила захищають усіх. Відчуття легітимності державних установ пов’язане зі сприйняттям справедливості процедур і належності влади до правомірного порядку (Tyler, 2006).
Пам’ять і публічне визнання
Публічне вшанування, музеї, архіви, меморіальні практики та освіта можуть підтримувати пам’ять про постраждалих, збереження документальних свідчень і суспільне засудження насильства. В сучасних підходах ООН поряд із чотирма традиційними складовими спеціально розглядають також пам’ять як окремий вимір. Однак одна меморіальна практика не здатна замінити розслідування, відшкодування або реформи; спосіб репрезентації досвіду різних постраждалих має значення для довіри й відчуття справедливості (OHCHR, 2022).
Психологічні механізми: як правосуддя впливає на довіру
Визнання реальності насильства та гідності людини
Коли офіційні структури визнають факт порушення і право людини на захист, це може зменшувати почуття суспільного заперечення досвіду, підтримувати гідність і створювати умови для відновлення агентності — можливості впливати на власне життя. Водночас постраждалі різняться у своїх уявленнях про справедливість. У якісному дослідженні Джудіт Герман висловлені людьми очікування не вкладалися повністю ані в суто каральну, ані в суто відновну модель (Herman, 2005).
Процедурна справедливість
Для сприйняття інституції важливий не лише остаточний результат, а й спосіб ухвалення рішення: можливість бути почутим, неупередженість, пояснення, ввічливе й гідне ставлення, прозорість та компетентність. Ці чинники досліджують у психології процедурної справедливості. Огляди легітимності показують, чому справедлива процедура здатна впливати на довіру, але причинний зв’язок між процедурою, добровільним виконанням правил і довготривалою зміною поведінки потребує окремої перевірки в кожному середовищі (Tyler, 2006; Nagin & Telep, 2017).
Передбачувана відповідальність
Відповідальність стає переконливішою, коли суспільство бачить послідовність між встановленням фактів, правовою оцінкою, рішенням та його виконанням. Вибірковість процедур, непрозорі винятки і затягування відшкодування можуть відтворювати недовіру навіть за формально правильних декларацій. Дослідження сприйняття політик перехідного правосуддя в Гватемалі засвідчило також значення публічного пояснення моральних підстав захисту прав постраждалих (Kitagawa, 2023).
Контроль, участь і право відмови
Можливість обирати, чи давати свідчення, у якому форматі повідомляти досвід, чи бути присутнім на слуханнях і як отримувати інформацію про справу, впливає на відчуття безпеки та власної дієздатності. Участь має бути змістовною: повідомлення потреб людини без повноважень змінювати процедуру легко стає формальністю. Сучасна наукова розробка репараційних процесів наголошує на участі постраждалих у плануванні, реалізації та оцінюванні відшкодування, хоча даних про найефективніші механізми такої участі ще бракує (Firchow & Laplante, 2026).
Види довіри, які потрібно розрізняти
Інституційна довіра означає очікування, що суд, орган розслідування, соціальна служба або інший державний орган діятиме компетентно, передбачувано й добросовісно. Міжособистісна довіра стосується конкретних людей; міжгрупова — очікувань щодо представників інших спільнот; суспільна згуртованість додатково охоплює співпрацю та відчуття належності. Низька довіра до окремої установи може бути обґрунтованою відповіддю на її попередню поведінку. Тому метою оцінювання є не максимально високий показник довіри за будь-яких обставин, а відповідність довіри реальним гарантіям і діям інституцій (Fiedler, 2023; Tyler, 2006).
Спостереження в післяконфліктних країнах демонструють, що ефекти заходів перехідного правосуддя залежать від їх поєднання. Порівняльне дослідження 24 випадків у 19 країнах виявило конфігурації заходів, асоційовані з вищою суспільною довірою, зокрема комплексніші підходи, що враховують соціальні відносини. Дизайн порівняльного аналізу не дозволяє перетворити ці закономірності на універсальні приписи; тим більше не можна переносити описану в інших країнах роль амністій на міжнародні злочини без правової та етичної оцінки (Fiedler & Mross, 2023).
Відповідальність, провина та колективні судження
Юридична відповідальність за злочин встановлюється стосовно конкретних осіб і дій за належною процедурою. Психологічні процеси можуть охоплювати колективні емоції, групове ототожнення, почуття загрози й узагальнення провини, але вони не визначають правової відповідальності автоматично. Особливо важливо не переносити провину конкретних виконавців злочинів на кожну людину, віднесену до широкої групи, і водночас не розмивати відповідальність організаторів, командування та учасників протиправних дій. Розрізнення індивідуальної відповідальності й суспільних реакцій відповідає комплексному підходу до правди, відповідальності та неповторення насильства (United Nations, Transitional Justice).
Визнання вини і формальне покарання можуть мати різне значення для різних людей. Для одних центральним є вирок, для інших — інформація про зниклого родича, повернення майна, можливість безпечного життя чи публічне визнання порушення. Інтерв’ю з постраждалими показують, що уявлення про справедливість мають складну внутрішню структуру й не зводяться до єдиного бажаного фіналу (Herman, 2005).
Перехідне правосуддя, примирення і прощення
Примирення може означати зміну суспільних відносин після насильства: зниження загрози, визнання порушень, можливість безпечного співіснування та за певних умов — відновлення співпраці. Прощення є індивідуальним або колективним ставленням до заподіяного, що може формуватися по-різному. Перехідне правосуддя має власні правові та суспільні завдання незалежно від того, чи готова конкретна людина пробачити. Право на безпеку, правду і відшкодування зберігається також у тих, хто не бажає контактувати з кривдниками (OHCHR, 2022).
Практики, в яких постраждалі та люди, що завдали шкоди, зустрічаються безпосередньо, становлять лише один із можливих форматів. Їхнє застосування потребує окремої оцінки безпеки, реальної добровільності, асиметрії влади і спроможності учасників припинити процес без санкцій. Перехідне правосуддя не дорівнює програмі спільного діалогу; в умовах триваючих загроз безпечними можуть бути окремі процедури документування, правової допомоги, захисту свідків або репарацій (Macdonald, 2015).
Що дослідження показують про ефективність
Дані про довіру та легітимність
Експериментальні й порівняльні дослідження вказують на потенціал окремих заходів зміцнювати довіру до установ, але ефекти відрізняються за механізмом і середовищем. У дослідженні Гватемали інформація про суди та репарації виявилася впливовішою для політичної довіри за повідомлення про комісію правди. Порівняльне дослідження післяконфліктних суспільств натомість підкреслює значення поєднаних механізмів. Ці результати відповідають різним дослідницьким питанням, а тому їх слід розглядати разом, не ранжуючи методи поза контекстом (Kitagawa, 2023; Fiedler & Mross, 2023).
Дані про суспільні зв’язки й психологічне благополуччя
Особливо показове кластерне рандомізоване дослідження в Сьєрра-Леоне: програму місцевих зустрічей щодо правди і примирення оцінювали у 200 селах за участю 2383 людей. У громадах, де проходили зустрічі, дослідники виявили більше прощення, ширші соціальні мережі та активнішу участь у спільних справах. Одночасно погіршилися окремі показники психологічного здоров’я, зокрема симптоми тривоги, депресії та посттравматичного стресу; частина ефектів зберігалася протягом подальшого спостереження. Це один конкретний формат програми, проте він переконливо демонструє необхідність одночасно оцінювати суспільні вигоди і психологічні ризики (Cilliers, Dube & Siddiqi, 2016).
Систематичний огляд зв’язку між задоволеністю роботою кримінального правосуддя й емоційним відновленням постраждалих знайшов змішані результати та методологічні обмеження. Більш послідовними були зв’язки з позитивними когнітивними оцінками, тоді як припущення про гарантоване емоційне полегшення після участі у провадженні підтверджувалося недостатньо (Kunst, Popelier & Varekamp, 2015).
Чому результати різняться
Успішність залежить від характеру порушень, часу після насильства, довіри до держави, незалежності інституцій, репрезентативності участі, форми свідчення, поінформованості людей і реального виконання ухвалених рішень. Дослідницькі огляди звертають увагу на розрив між великими нормативними очікуваннями від комісій правди та неоднорідними фактичними наслідками їхньої роботи. Реалістична оцінка потребує знання місцевого досвіду й відмови від припущення, що одна модель однаково діє в кожному суспільстві (Macdonald, 2015; David, 2017).
Ризики повторного травмування і вторинної віктимізації
Людині можуть зашкодити нав’язлива вимога публічно розповідати пережите, багаторазові допити без координації, неконтрольоване поширення свідчень, публічні зустрічі з кривдниками, непрозоре використання даних або формальна участь без реальних прав. Навіть доброзичлива програма здатна активувати болісні спогади й почуття безсилля. Дослідження участі в правових процедурах та досвід громадських форумів засвідчують необхідність оцінювати такі ризики як самостійний результат, а не як несуттєву ціну досягнення соціальної згуртованості (Herman, 2005; Cilliers et al., 2016).
Практичний стандарт захисту передбачає зрозуміле інформування про цілі й наслідки участі, можливість відмовитися, вибір безпечного формату, мінімізацію повторного викладу деталей, захищене зберігання інформації, механізм скарги та доступ до незалежної підтримки. За наявності безпосередньої загрози безпека має передувати публічному формату свідчення. Такі вимоги випливають із орієнтації міжнародних стандартів на права, участь і захист постраждалих; їхня ефективність у конкретній програмі повинна перевірятися (OHCHR, 2022).
Перехідне правосуддя в Україні: зміст і межі застосування
Для України перехідне правосуддя пов’язане з реагуванням на збройну агресію Російської Федерації, відповідальністю за міжнародні злочини, встановленням долі зниклих, захистом постраждалих, відшкодуванням втрат і відновленням державних гарантій на територіях, які пережили окупацію. Міжнародно-правова відповідальність за агресію й індивідуальна кримінальна відповідальність за конкретні діяння мають свої правові підстави; психологічні моделі міжгрупових конфліктів не змінюють їхнього статусу. Відповідна державна політика повинна виходити з прав постраждалих та гарантій безпеки, а не з вимоги примирення між абстрактно «рівними сторонами» (Мінрозвитку, 2026).
13 липня 2026 року Міністерство розвитку громад та територій України повідомило про перше засідання міжвідомчої робочої групи, яка розпочала підготовку проєкту Концепції перехідного правосуддя. Повідомлення засвідчує етап вироблення державної політики, але саме по собі не означає ухвалення єдиного завершеного закону, який запровадив би всі передбачені механізми (Мінрозвитку, 13.07.2026).
Окремий практичний напрям — міжнародний Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України. Його призначення — приймати заяви й докази як частину міжнародного компенсаційного механізму; внесення заяви до Реєстру саме по собі не тотожне остаточному рішенню про виплату. Станом на 30 вересня 2026 року, за офіційним повідомленням Міністерства економіки, відкрито всі 43 категорії заяв. Актуальні умови подання й перелік категорій потрібно перевіряти безпосередньо на державному порталі Дія та в повідомленні Міністерства економіки.
Для деокупованих громад психологічна проблема правосуддя часто включає довіру до установ, безпеку співпраці зі слідством, ризик стигматизації, необхідність перевірених фактів і захист людей, які пережили окупацію. Важливо розрізняти добровільну співпрацю, поведінку під примусом, юридично встановлені правопорушення та необґрунтовані підозри, які можуть виникати у громаді. Практичні рішення потребують індивідуального правового аналізу й належної процедури; психологічне узагальнення не є доказом вини. Загальні дослідження довіри після конфліктів підтверджують особливу важливість характеру пережитого насильства та роботи інституцій (Fiedler, 2023).
Як планувати безпечні програми та оцінювати результати
Планування починають із встановлення конкретної мети: доступ до інформації про долю людей, участь у правосудді, збереження доказів, компенсація, інституційна реформа, відновлення послуг або поліпшення відносин у громаді. Для кожної мети потрібні різні показники. Кількість проведених слухань, виплачених коштів або присутніх учасників показує обсяг роботи, але не доводить автоматичного відновлення довіри, безпеки чи психічного здоров’я (David, 2017; Macdonald, 2015).
Результати доцільно вимірювати на кількох рівнях: індивідуальному (безпека, суб’єктивна справедливість, контроль над участю, психологічне благополуччя), інституційному (доступність, рівність процедур, своєчасність рішень, виконання зобов’язань) і громадському (обґрунтована довіра, співпраця, відсутність примусу та повторних порушень). Потрібно відстежувати небажані наслідки, розрив у доступі між різними групами постраждалих та тривалі результати. Наукова основа для такого багаторівневого підходу випливає з досліджень змішаних наслідків примирення й неоднорідних ефектів правосуддя (Cilliers et al., 2016; Kitagawa, 2023).
Для перевірки причинного впливу потрібен відповідний дослідницький дизайн: порівнянні групи, вимірювання до і після, облік відбору учасників, альтернативних пояснень та зовнішніх змін у безпековому середовищі. Опитування задоволеності учасників корисне, але окремо не доводить ефективності. Наукова оцінка має враховувати тих, хто не зміг долучитися або відмовився від програми; інакше позитивні висновки можуть відображати лише досвід наймотивованіших чи найбезпечніше розташованих учасників (Kunst et al., 2015; Firchow & Laplante, 2026).
Чим перехідне правосуддя відрізняється від суміжних підходів
Кримінальне правосуддя встановлює індивідуальну кримінальну відповідальність, тоді як перехідне правосуддя охоплює ширший комплекс правди, відповідальності, репарацій, реформ і неповторення. Відновна справедливість зосереджується на заподіяній шкоді, потребах постраждалих, відповідальності та можливостях виправлення її наслідків; її інструменти можуть перетинатися з окремими заходами перехідного правосуддя. Миробудування має ширший предмет: безпека, інституційні зміни, участь громад і довготривалі відносини. Психотерапія й психосоціальна підтримка мають свої клінічні та соціальні цілі і не замінюють правових рішень (United Nations, Transitional Justice; Macdonald, 2015).
Існує також різниця між формальним припиненням насильства, відновленням правового порядку, довірою до установ і примиренням. Кожен із цих результатів потребує власних умов і окремого оцінювання. Жоден із них не можна визначати через обов’язок постраждалої людини мовчати, пробачати або брати участь у публічному діалозі. Правосуддя має залишатися доступним і для людей, які обирають дистанцію, захист приватності або відмову від контакту (OHCHR, 2022).
Поширені запитання
Чи перехідне правосуддя можливе під час війни?
Так. Документування порушень, захист постраждалих, збереження доказів, пошук інформації про зниклих, підготовка репарацій і вдосконалення інституцій можуть здійснюватися під час триваючої війни. Водночас форми публічних слухань, очних зустрічей та примирення залежать від умов безпеки; правова і фактична ситуація визначає межі конкретної процедури (ООН; Мінрозвитку, 2026).
Чи означає перехідне правосуддя обов’язкове прощення?
Ні. Прощення залишається власним рішенням людини. Механізми правосуддя покликані встановлювати правду, відповідальність, захищати права та виправляти наслідки порушень незалежно від готовності до примирення (OHCHR, 2022).
Чи кожне свідчення допомагає психологічному відновленню?
Ні. Деяким людям можливість бути почутими важлива, але участь у процедурах може бути складною, а іноді завдавати додаткової шкоди. Дослідження місцевих форумів у Сьєрра-Леоне виявило соціальні позитивні наслідки поряд із погіршенням окремих показників психологічного здоров’я (Cilliers et al., 2016).
Чи можуть репарації повернути довіру?
Репарації можуть підтримувати довіру завдяки реальному відшкодуванню та визнанню порушень. Ефект залежить від справедливості доступу, виконання зобов’язань, відповідності заходів потребам постраждалих і контексту. Підстав обіцяти однаковий результат усім людям немає (Kitagawa, 2023; Firchow & Laplante, 2026).
Чи реєстрація збитків у міжнародному Реєстрі означає призначення компенсації?
Ні. Реєстр приймає заяви та докази як частина міжнародного компенсаційного механізму. Питання розгляду вимоги по суті та визначення розміру компенсації належить до наступних процедур механізму; актуальні правила й категорії викладено на порталі Дія.
Як зрозуміти, що програма перехідного правосуддя працює?
Потрібно окремо оцінювати доступність і чесність процедури, встановлення фактів, виконання рішень, реальне відшкодування, безпеку людей, інституційну довіру, суспільні відносини й можливі негативні психологічні наслідки. Один показник задоволеності або кількості зустрічей не відповідає на всі ці питання (David, 2017; Cilliers et al., 2016).
Пов’язаний аспект докладніше розглянуто в матеріалі «Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки».
Пов’язані статті
Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — психологічні умови формування довіри між спільнотами; батьківський вузол цієї теми.
Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки — співвідношення відповідальності, справедливості та відновлення відносин.
Примирення після конфлікту: умови, процеси та межі — безпека, добровільність і реальні умови примирення.
Добровільність і згода в діалогових програмах для постраждалих — правила безпечної участі у програмах діалогу.
Відновна справедливість: психологія відповідальності та відновлення — суміжний підхід до шкоди, потреб постраждалих і відповідальності.
Процедурна справедливість: чому важлива чесність процесу — механізм сприйняття інституційної легітимності.
Джерела
Cilliers, J., Dube, O., & Siddiqi, B. (2016). Reconciling after civil conflict increases social capital but decreases individual well-being. Science, 352(6287), 787–794. https://doi.org/10.1126/science.aad9682.
David, R. (2017). What We Know About Transitional Justice: Survey and Experimental Evidence. Political Psychology, 38(S1), 151–177. https://doi.org/10.1111/pops.12395.
Fiedler, C. (2023). What Do We Know about How Armed Conflict Affects Social Cohesion? A Review of the Empirical Literature. International Studies Review, 25(3), viad030. https://doi.org/10.1093/isr/viad030.
Fiedler, C., & Mross, K. (2023). Dealing With the Past for a Peaceful Future? Analysing the Effect of Transitional Justice Instruments on Trust in Postconflict Societies. International Journal of Transitional Justice, 17(2), 303–321 https://academic.oup.com/ijtj/article/17/2/303/7208893.
Firchow, P., & Laplante, L. J. (2026). Advancing Relational Justice through Meaningful Participation in Reparations Processes. In The Cambridge Handbook of Victim Engagement in Transitional Justice (Chapter 18). Cambridge University Press. Видавничий запис.
Herman, J. L. (2005). Justice From the Victim’s Perspective. Violence Against Women, 11(5), 571–602. https://doi.org/10.1177/1077801205274450.
Kitagawa, R. (2023). From Political Violence to Political Trust? How Transitional Justice Affects Citizen Views of Government. International Studies Quarterly, 67(1), sqad013. https://doi.org/10.1093/isq/sqad013.
Kunst, M., Popelier, L., & Varekamp, E. (2015). Victim Satisfaction With the Criminal Justice System and Emotional Recovery: A Systematic and Critical Review of the Literature. Trauma, Violence, & Abuse, 16(3), 336–358. https://doi.org/10.1177/1524838014555034.
Macdonald, A. (2015). From the Ground Up: What Does the Evidence Tell Us About Local Experiences of Transitional Justice? Transitional Justice Review, 1(3), Article 4. https://doi.org/10.5206/tjr.2015.1.3.4.
Nagin, D. S., & Telep, C. W. (2017). Procedural Justice and Legal Compliance. Annual Review of Law and Social Science, 13, 5–28. https://doi.org/10.1146/annurev-lawsocsci-110316-113310.
Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights (OHCHR). (2022). Contemporary Perspectives on Transitional Justice Issues. Документ ООН.
Tyler, T. R. (2006). Psychological Perspectives on Legitimacy and Legitimation. Annual Review of Psychology, 57, 375–400. https://doi.org/10.1146/annurev.psych.57.102904.190038.
United Nations. (б. р.). Transitional Justice. United Nations and the Rule of Law. Матеріал ООН.
United Nations Regional Information Centre (UNRIC). (2019). Transitional Justice: Backgrounder. Матеріал ООН.
Дія. (2026). Репарації: міжнародний Реєстр збитків. Офіційний державний сервіс. Портал Дія.
Міністерство економіки та довкілля України. (2026, 30 вересня). Міжнародний Реєстр збитків відкрив усі категорії заяв: відтепер можна фіксувати повний спектр шкоди, завданої російською агресією. Офіційне повідомлення.
Міністерство розвитку громад та територій України. (2026, 13 липня). Мінрозвитку розпочало підготовку Концепції перехідного правосуддя: створено міжвідомчу робочу групу. Офіційне повідомлення.