Безпечне перенаправлення постраждалих від насильства в гуманітарних кризах
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Безпечне перенаправлення постраждалих від насильства в гуманітарних кризах — це узгоджений процес, який допомагає людині отримати необхідну медичну, захисну, соціальну, психологічну та правову допомогу з повагою до її безпеки, гідності й рішень. Його результатом є реальний доступ до відповідної послуги, а не лише виданий контактний номер. Для кожного кроку важливі актуальна інформація про служби, усвідомлена згода, мінімізація переданих даних і перевірка ризиків.
Під час війни, евакуації, масового переміщення, повені чи іншої надзвичайної ситуації люди можуть втратити безпечне житло, звичні соціальні зв’язки, транспорт, документи та незалежні джерела доходу. Такі обставини здатні посилювати залежність від особи, яка чинить насильство, а також ускладнювати звернення по допомогу. Міжвідомчі мінімальні стандарти реагування на гендерно зумовлене насильство описують спеціальні вимоги до організації послуг у гуманітарних надзвичайних ситуаціях.
Що означає перенаправлення і коли воно потрібне
Перенаправлення, або скерування, — це організація переходу до іншого надавача послуги, який має відповідну компетенцію та можливість допомогти. Воно може передбачати медичну консультацію після травми або сексуального насильства, доступ до безпечного житла, супровід спеціаліста із захисту постраждалих, психосоціальну підтримку, юридичну консультацію та соціальні послуги.
У стандарті щодо систем перенаправлення UNFPA звертає увагу на реальне отримання послуги. Є суттєва різниця між трьома етапами: людина дізналася про допомогу; людина погодилася на скерування; служба прийняла звернення та надала потрібну допомогу. Водночас перевіряти факт звернення можна лише способом, який не загрожує безпеці та відповідає згоді людини.
Людина може звернутися із запитом про житло, харчування або ліки й лише згодом повідомити про примус, погрози чи сексуальне насильство. Для надання первинної підтримки не потрібно вимагати юридичної кваліфікації події або детального доказування. Гуманітарний працівник зосереджується на потребах, доступних послугах і безпеці.
Кому потрібен спеціальний маршрут допомоги
Насильство може бути фізичним, сексуальним, психологічним або економічним; воно може включати переслідування, примус, контроль над пересуванням і документами, експлуатацію чи погрози позбавити житла або гуманітарної допомоги. Ризики в конкретній ситуації залежать від загроз, доступності послуг та можливостей людини діяти самостійно.
Усі постраждалі мають отримувати належну допомогу незалежно від статі, віку, громадянства, стану здоров’я чи інших ознак. Водночас окремі види гендерно зумовленого насильства непропорційно зачіпають жінок і дівчат, що потребує спеціалізованих програм і підготовлених працівників. Для дітей, людей з інвалідністю, старших людей та осіб, які залежать від супроводжувача, маршрут має передбачати додаткові захисні заходи.
Чотири принципи безпечного перенаправлення
Безпека: кожен контакт оцінюють за наслідками
З’ясовують, чи можна розмовляти приватно, чи не контролює можливий кривдник телефон або документи, чи безпечні переміщення до установи, чи можливо отримати консультацію без публічного розкриття причини звернення. Під час активної небезпеки спершу організовують захист життя та необхідну невідкладну медичну допомогу.
Навіть повідомлення із назвою спеціалізованої служби, залишене на спільному пристрої, може викрити звернення. У центрі прийому, прихистку або пункті розподілу допомоги важливо забезпечити нейтральний спосіб звернення, який не позначає людину перед іншими як постраждалу від насильства.
Усвідомлена згода: людина обирає доступні варіанти
Перед скеруванням слід пояснити, яка служба надаватиме допомогу, чим саме вона може допомогти, які дані їй передадуть, які існують альтернативи та ризики. Згода на психологічну консультацію не означає автоматичної згоди на передавання інформації поліції, родичам або адміністрації прихистку.
Людина може прийняти медичну допомогу та відмовитися від іншого запропонованого маршруту. Винятки з приватності й обов’язки повідомлення, передбачені законом для окремих ситуацій, зокрема захисту дітей або безпосередньої загрози життю, пояснюють заздалегідь настільки, наскільки дозволяють обставини.
Конфіденційність: передають лише необхідне
Первинне скерування часто можливе без передачі особистої історії. Коли потрібен прямий контакт між службами, використовують захищений канал і мінімум даних, без яких неможливо організувати звернення. UNHCR підкреслює суворі правила конфіденційності під час збирання та обміну інформацією про гендерно зумовлене насильство.
Фотографії документів, адреси місць перебування, медична інформація й докладні свідчення не повинні поширюватися в загальних чатах або таблицях. Запис про звернення може бути небезпечним навіть тоді, коли працівники організації мають добрі наміри.
Повага до гідності та рішень
Людина може плакати, мовчати, говорити спокійно, плутатися в хронології або не пам’ятати деталей. Ці особливості самі по собі не визначають наявності психічного розладу чи достовірності її слів. Фахівець першого контакту не влаштовує допиту, не пропонує примирення з можливим кривдником і не вимагає емоційного розкриття.
Клінічний посібник ВООЗ щодо першої підтримки жінок, які пережили насильство пропонує підхід, у якому важливі слухання, уточнення потреб, визнання пережитого, посилення безпеки й сприяння доступу до послуг. Це фаховий стандарт першого контакту, а не вимога до людини проходити психологічне лікування.
Алгоритм для працівника гуманітарної служби
1. Забезпечити приватну розмову
Запропонуйте місце, де інші люди не чують розмови. Перевірте, чи безпечно говорити саме тепер і чи не створить ризику присутність супроводжувача. Якщо приватної розмови організувати неможливо, можна запропонувати нейтральну можливість звернутися пізніше або до іншого працівника.
Фраза «Я можу пояснити, які служби допомагають у різних ситуаціях, а ви оберете, що вам підходить» відкриває доступ до підтримки й залишає людині право вирішувати.
2. З’ясувати нагальні потреби, не розпитуючи подробиць
Потрібно знати, чи існує небезпека зараз, чи необхідна медична допомога, чи є безпечне місце для перебування, чи потрібна допомога дитині, чи безпечний телефонний контакт. Зазвичай достатньо запитати: «Що для вас зараз найважливіше?» та «Яку допомогу ви хотіли б отримати першою?».
Детальний опис насильства, ідентифікація кривдника або складання хронології подій належать до спеціалізованих процедур, якщо вони необхідні за встановленим протоколом. Вимагати їх для первинної гуманітарної підтримки недоречно.
3. Пояснити конкретні доступні послуги
Опишіть, які установи працюють, де вони розташовані, як зв’язатися з ними безпечно, які документи потрібні, чи є плата, можливість перекладу або супроводу. Якщо графік і доступність невідомі, спершу перевірте їх без розкриття персональних даних.
План послуг має відповідати потребам конкретної людини. Одній потрібна негайна медична допомога; іншій — безпечне розміщення; комусь — юридична консультація та підтримка дітей. Не слід автоматично спрямовувати всіх постраждалих одним маршрутом.
4. Отримати згоду на обрану форму скерування
Уточніть, чи людина бажає сама отримати адресу, самостійно зателефонувати, зустріти фахівця у визначеному місці або дозволити працівникові домовитися про прийом. Назвіть, хто саме отримає її контакт і які відомості будуть передані. Запитайте про безпечний спосіб зворотного зв’язку.
Відмова від телефону, поліції чи однієї організації може поєднуватися зі згодою на іншу допомогу. Потрібно враховувати законні обов’язки в особливих випадках, зберігаючи максимально можливу участь людини в ухваленні рішення.
5. Допомогти реально потрапити до служби
За згоди можна зв’язатися з уповноваженим працівником приймальної установи, перевірити можливість прийому й узгодити транспорт або супровід. Під час такого переходу людині не доводиться багато разів повторювати історію перед різними службами. Умови передавання необхідної інформації погоджують окремо.
Якщо спеціалізованих працівників немає, скористайтеся міжвідомчим кишеньковим посібником щодо підтримки постраждалих без доступного спеціаліста. Він допомагає гуманітарним працівникам надавати базову підтримку, не перебираючи спеціалізованих функцій.
6. Погодити можливість подальшого контакту
Якщо людина цього хоче, домовтеся, чи можна перевірити доступ до послуги, з яким інтервалом і яким каналом. Не залишайте небезпечних повідомлень, якщо пристроєм користуються інші. У випадку відмови можна надати інформацію про повторне звернення, не нав’язуючи контакт.
Як визначити пріоритетність різних видів допомоги
Медична допомога після фізичного або сексуального насильства
Травми, кровотеча, непритомність, симптоми після стискання шиї, тяжкий біль, порушення дихання або інші небезпечні ознаки потребують термінової медичної оцінки. Навіть за відсутності видимих ушкоджень після сексуального насильства бажано своєчасно звернутися до кваліфікованого медичного працівника.
Деякі медичні заходи мають обмежені часові вікна. Згідно з рекомендаціями ВООЗ щодо постконтактної профілактики ВІЛ, її починають якомога раніше, бажано протягом 24 годин і не пізніше 72 годин після можливого контакту. ВООЗ щодо екстреної контрацепції зазначає можливість застосування відповідних методів протягом п’яти діб, причому більш раннє звернення має переваги.
Ці строки мають спонукати до швидкого доступу до медиків, які визначать показання, препарати та індивідуальний план. Навіть якщо зазначений час минув, звернення має сенс для лікування травм, інфекцій, вагітності та інших наслідків. Спеціальне гуманітарне керівництво ВООЗ, UNFPA та UNHCR описує створення місцевих клінічних протоколів.
Захист і безпечне житло
Декому необхідний терміновий вихід із небезпечного приміщення, кризове житло, захищений транспорт або допомога з дітьми та документами. Працівники мають співпрацювати зі спеціалізованими службами, не відкриваючи розташування захищених місць і не повідомляючи кривдникові про план людини.
Пропозиції безпечного житла перевіряють за реальними умовами: доступність, конфіденційність, можливість проживання з дітьми, фізичний доступ, тривалість і обмеження розміщення. Найближче місце не обов’язково найбезпечніше.
Супровід спеціалізованим фахівцем
Ведення випадку може допомогти визначити потреби, скласти індивідуальний план, поєднати медичні, юридичні й соціальні послуги та переглянути маршрут. Для цього потрібні спеціальна підготовка, супервізія, протоколи захисту й безпечне документування.
Звичайний волонтер або психолог загального профілю може забезпечити перший контакт і допомогти знайти компетентну службу, але детальне ведення випадків гендерно зумовленого насильства є спеціалізованою роботою. Якість визначають за безпекою, доступністю, добровільністю й узгодженістю дій, а не кількістю зібраних історій.
Психологічна і психосоціальна підтримка
Після насильства можуть виникати страх, порушення сну, гнів, сором, труднощі з концентрацією та відчуття загрози. Такі реакції слід розглядати в контексті безпеки, тривалості й впливу на повсякденне життя. Окрема емоційна реакція або бал опитувальника не встановлюють психіатричного діагнозу.
Перша психологічна допомога може бути доречною в гострий період як гуманне практичне підтримання контакту, потреб і безпеки. Вона не є універсальним доведеним лікуванням ПТСР. Коли виникають клінічні показання, людині пропонують спеціалізовану допомогу. Ширшу маршрутизацію психологічних і психіатричних послуг розглянуто окремо.
Соціальна та правова підтримка
Людині може бути потрібна допомога з документами, житлом, дітьми, матеріальним забезпеченням, інформація про юридичні заходи захисту або доступ до адвоката. Працівник пояснює доступні варіанти та контакти, але не підміняє правового фахівця. Заяву до правоохоронних органів не слід розглядати як універсальну умову отримання первинної гуманітарної підтримки; конкретні юридичні та медичні процедури визначаються застосовним законодавством.
Під час евакуації вагітні, породіллі та люди, які доглядають немовлят, можуть потребувати окремого доступу до медичної, захисної й соціальної допомоги. Умови відповідної підтримки описано у статті «Підтримка вагітних, породіль і доглядальників під час евакуації та катастроф».
Особливі правила допомоги дітям
Коли дитина повідомляє про насильство, насамперед потрібно забезпечити її безпеку, спокійно вислухати без навідних запитань і звернутися до уповноваженого спеціаліста із захисту дітей. Дорослий, який супроводжує дитину, іноді може бути причетним до загрози; тому приватність і порядок інформування опікуна оцінюють окремо.
Керівництво UNICEF та International Rescue Committee 2023 року поєднує найкращі інтереси дитини, повагу до її поглядів і правила спеціалізованої допомоги після сексуального насильства. Слід пояснювати дитині можливі дії доступною мовою та уникати багаторазового опитування, яке не належить до функцій первинної служби.
Обов’язки повідомлення про насильство щодо дітей мають визначатися актуальним українським законодавством і місцевими процедурами, а не загальною обіцянкою конфіденційності. Організація повинна мати письмовий алгоритм: кому повідомляють, що саме передають, як мінімізують ризик розголошення та хто забезпечує безпеку дитини після скерування.
Вікові психологічні потреби під час надзвичайних ситуацій розкриті в матеріалі «Діти й підлітки під час катастроф: психологічні реакції та потреби». Допомога після насильства потребує додаткової спеціалізованої оцінки захисту.
Люди з інвалідністю та люди, залежні від супроводжувача
Перенаправлення має враховувати доступний транспорт, безбар’єрне приміщення, жестову мову, зрозумілий формат інформації, допоміжну комунікацію та достатній час для рішення. Людина повинна отримувати пояснення безпосередньо, а не лише через супроводжувача.
Родич або сторонній помічник не завжди є безпечним посередником для розмови. Перекладач має бути компетентним і дотримуватися конфіденційності. Потребу в асистенті визначають з урахуванням ризиків, автономії людини й чинних вимог щодо представництва.
Про організаційне усунення бар’єрів ідеться в статті «Доступна психосоціальна допомога людям з інвалідністю під час надзвичайних ситуацій». Для людини з тяжким психічним станом слід також перевіряти безперервність лікування, доступ до ліків та компетентну медичну допомогу; цій темі присвячена окрема стаття.
Чому небезпечні повторне опитування й примусове розкриття
Гуманітарний працівник не повинен вимагати, щоб людина докладно й неодноразово описувала насильство для отримання їжі, житла чи базової підтримки. Надмірне збирання відомостей підвищує ризик витоку інформації, повторного переживання тяжкого досвіду й втрати контролю над особистою історією.
Ризикованими діями є дзвінок можливому кривдникові для «звірення версій», організація примирення без оцінки безпеки, публічне обговорення випадку в прихистку, фотографування документів у загальний чат або передання контактів іншій організації без належної правової підстави.
Якщо працівник не має компетенції для складного рішення, він може отримати консультацію спеціаліста без передачі персональних даних. Це дає змогу обрати безпечніший маршрут, зберігаючи право людини на участь у рішеннях.
Цифрова безпека та обробка персональних даних
Перед дзвінком, електронним листом або повідомленням запитують, чи безпечний такий контакт. На спільному телефоні можуть залишитися сповіщення, історія викликів або назва спеціалізованої організації. У разі контролю пристрою іншою особою можна запропонувати інший спосіб отримання інформації.
Установи повинні обмежувати доступ до ідентифікаційних даних і вести облік лише в межах службових завдань. Відомості про насильство особливо чутливі. UNHCR наголошує на конфіденційності під час документування, аналізу та передавання даних. Для звітності бажано використовувати безпечні узагальнені показники, які не дозволяють впізнати людину в невеликій громаді.
Куди звертатися по допомогу в Україні
За безпосередньої загрози життю або безпеці можна телефонувати 102 або 112. Урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству — 15-47; національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми й гендерної дискримінації — 116-123 або 0-800-500-335. Для дітей і молоді доступна лінія 116-111 або 0-800-500-225. Ці контакти наведені на офіційній сторінці Патрульної поліції України. Перш ніж телефонувати, варто перевірити, чи безпечний спосіб зв’язку.
Центри допомоги врятованим за підтримки UNFPA в Україні надають конфіденційну безоплатну соціальну, психологічну й юридичну підтримку. Вони допомагають, зокрема, людям, які постраждали від пов’язаного з війною насильства. Перед скеруванням необхідно уточнити актуальну адресу, режим роботи та можливість отримати конкретну послугу.
Після недавнього сексуального насильства бажано якнайшвидше організувати медичну консультацію, зважаючи на обмежені часові вікна профілактичних втручань. Для дітей, випадків невідкладної небезпеки та ситуацій, які тягнуть законний обов’язок повідомлення, працівник має діяти за чинним українським протоколом. Інформацію про юридичні процедури потрібно надавати точно й без обіцянок, яких служба не може виконати.
Що робити, якщо спеціалізованої служби немає
Мінімальна безпечна підтримка залишається можливою: вислухати без тиску, з’ясувати нагальні потреби, надати перевірену інформацію про медичні й соціальні послуги, погодити безпечний спосіб звернення, за потреби допомогти з транспортом. Кишеньковий посібник GBV Pocket Guide розроблений саме для ситуацій, коли в місці реагування немає спеціалізованого фахівця.
Відсутність кризового житла, перекладача, мобільного зв’язку або транспорту слід фіксувати як прогалину гуманітарної системи. Такі бар’єри вирішують міжвідомчою координацією, а не вимогою до людини самостійно знайти недоступний ресурс.
Як організації створювати та перевіряти маршрути допомоги
Насамперед потрібна карта дійсно доступних служб: контактні особи, адреси, графіки, зони охоплення, умови прийому, доступність, мови спілкування, приватність і правила невідкладних звернень. Карту регулярно оновлюють у зв’язку з евакуацією, бойовими діями, перебоями зв’язку й змінами спроможності установ. Міжвідомча рекомендація щодо перевірки маршрутів GBV прямо передбачає перевірку адрес, контактів і годин роботи разом із профільними партнерами.
Наступним кроком є короткий протокол першого контакту для всіх працівників, включно з адміністраторами, водіями, волонтерами, медиками та персоналом охорони. Кожен має розуміти, як забезпечити приватність, кому передати запит без особистих деталей, як отримати згоду та в яких випадках потрібна невідкладна допомога.
Міжвідомчі домовленості повинні визначати захищений спосіб обміну необхідними даними, порядок отримання згоди, відповідальних осіб і способи перевірки фактичного доступу до послуги. Спеціалізований супровід має відбуватися під професійним наглядом.
Показники якості охоплюють доступність, своєчасність, фактичне отримання послуг, бар’єри для окремих груп, належність інформування та випадки порушення приватності. Кількість виданих направлень сама по собі не свідчить про успішність захисту; отримувати зворотний зв’язок потрібно добровільно й без ризику для людини.
Доказовість: що підтверджено дослідженнями
Принципи безпечного перенаправлення походять із гуманітарних стандартів, клінічних рекомендацій, правозахисних і професійних норм. Вони визначають належну практику організації допомоги. Це слід відрізняти від доказів лікувальної ефективності конкретної психотерапії або іншого втручання.
Систематичний огляд Antony та співавторів (2026) охопив 47 досліджень психосоціальних і психологічних втручань для людей, які пережили гендерно зумовлене насильство в нестабільних умовах. Найпослідовніші позитивні результати щодо симптомів травматичного стресу, депресії та тривоги спостерігали для підходів, заснованих на когнітивно-поведінковій терапії. Ефекти економічних і громадських програм були різнорідними. Огляд не встановлював ізольований лікувальний ефект самого факту перенаправлення до іншої служби.
Отже, роботу системи скерування потрібно оцінювати через безпеку, досяжність допомоги, права людини та якість міжвідомчої взаємодії. Ефективність психотерапії, медичних заходів та соціальних програм потребує окремої доказової оцінки для кожного типу втручання.
Поширені запитання
Чи обов’язково звертатися до поліції перед отриманням підтримки?
Первинне інформування та багато форм гуманітарної допомоги не вимагають універсального попереднього звернення до поліції. Для окремих ситуацій існують юридичні вимоги, зокрема щодо захисту дітей та повідомлення про визначені законом обставини. Конкретний порядок пояснює компетентний фахівець.
Чи можна передавати контакти постраждалої людини без згоди?
Загальне правило — конкретна поінформована згода на передачу даних визначеній службі. Винятки можливі за чіткою правовою підставою або встановленим невідкладним протоколом. Людині роз’яснюють ці межі, коли це безпечно.
Чи повинен волонтер докладно розпитувати про пережите?
Для первинної підтримки достатньо уточнити нагальні потреби й безпечний маршрут. Детальне клінічне, слідче або судово-медичне опитування виконують компетентні фахівці за відповідними правилами.
Чому недостатньо просто видати номер телефону?
Служба може не працювати, маршрут може бути небезпечним, а людині може бракувати зв’язку або транспорту. За її згоди працівник перевіряє доступність послуги та допомагає організувати контакт, зберігаючи конфіденційність.
Чи означає плач або заціпеніння психіатричний діагноз?
Окрема емоційна або поведінкова реакція не встановлює діагнозу. За потреби клінічне оцінювання проводить підготовлений спеціаліст. Безпека, медична допомога та доступ до підтримки мають забезпечуватися незалежно від наявності психіатричного діагнозу.
Пов’язані статті
Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення — загальна система реагування і підтримки.
Маршрутизація постраждалих до психологічної та психіатричної допомоги в кризі — основні шляхи до допомоги при різних психологічних потребах.
Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування — підтримка в перші години та дні після надзвичайних подій.
Діти й підлітки під час катастроф: психологічні реакції та потреби — вікові особливості допомоги.
Доступна психосоціальна допомога людям з інвалідністю під час надзвичайних ситуацій — доступність і захист прав.
Люди з тяжкими психічними станами під час евакуації та гуманітарної кризи — безперервність лікування і медична маршрутизація.
Підтримка вагітних, породіль і доглядальників під час евакуації та катастроф — особливі потреби під час переміщення та криз.
Джерела
Antony, T. A., Whelan, E., Finnegan, A., et al. (2026). Mental health and psychosocial support interventions for individuals affected by gender-based violence in fragile contexts: A systematic review. Global Mental Health, 13, e161. Оригінальна публікація.
GBV Guidelines Reference Group. (2024). GBV Pocket Guide, version 2.0: How to Support Survivors of Gender-Based Violence When a GBV Actor Is Not Available. Офіційний ресурс.
GBV Guidelines Reference Group. (2024). Step 2: Consult and Research. Офіційні рекомендації щодо маршрутів допомоги.
Gender-Based Violence Area of Responsibility. (2019). The Inter-Agency Minimum Standards for Gender-Based Violence in Emergencies Programming. UNFPA.
Патрульна поліція України. (б. д.). Протидія домашньому насильству. Офіційна сторінка.
UNFPA Ukraine. (б. д.). Survivor Relief Centres. Офіційна інформація.
UNHCR. (б. д.). GBV Information Management. Офіційний ресурс.
UNICEF & International Rescue Committee. (2023). Caring for Child Survivors of Sexual Abuse: Resource Package. Second Edition. Офіційне видання.
World Health Organization. (2014). Health Care for Women Subjected to Intimate Partner Violence or Sexual Violence: A Clinical Handbook. ВООЗ.
World Health Organization. (2020). Clinical Management of Rape and Intimate Partner Violence Survivors: Developing Protocols for Use in Humanitarian Settings. ВООЗ.
World Health Organization. (2021). Emergency Contraception. ВООЗ.
World Health Organization. (2024). Guidelines for HIV Post-Exposure Prophylaxis. ВООЗ.
World Health Organization. (2025). Clinical Management of Rape and Intimate Partner Violence in Emergencies: A Training Curriculum for Health Workers. ВООЗ.